Методика опрацювання української народної казки у початковій школі та експериментальна її перевірка

2. Методика опрацювання української народної казки у початковій школі та експериментальна її перевірка

2.1 Аналіз українських народних казок на уроках читання в початкових класах

Казка відома дітям з дошкільних років. ЇЇ привабливість – у сюжетності, таємничості, фантастичності. Діти з захопленням грають у вовків і лисиць, з любов’ю готують маскарадні костюми зайців і півників, а на дитячих ранках з інтересом відтворюють повадки улюблених казкових персонажів. Однак це не може служити підставою для того, щоб вважати, що учні розуміють специфіку казки як літературного жанру. Від них не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлять його змісту, хоч, можливо, й запам’ятають формулювання. У початкових класах мова може йти лише про набуття загальних уявлень про казку і її відмінностей від інших творів.

Дітям не слід говорити, що казкові події видумані. Умовність казки вони самі відчувають. Вона їм подобається. Вони і в класі ладні у вигаданих казкових героїв. І це треба всіляко підтримувати. Текст багатьох казок піддається читанню за особами. Методика рекомендує вчителеві скористатися цією можливістю: учні залучаються до діалогу.

У процесі такої зацікавленої роботи дітей над казкою створюються сприятливі умови для розкриття перед ними особливостей цього виду народної творчості. Вони ще раз переконують, що казка – це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі – видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте дітей це не бентежить, вони цікавляться казкою саме тому, що в ній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою.

Діти усвідомлюють, що в житті вовк і лисиця не товаришують, а в казці вони – нерозлучні друзі. Це й переконує в тому, що казки з участю звірів – чарівні. Поряд із звірами у казках діють явища природи: Зима, Мороз, Сонце та ін. А це також дива. Діти сприймають це захоплено [41], тому досить часто вдаються до власного фантазування – створення казок про звірів, а то й про навколишні предмети: столи, стільці, книжки, зошити. Завдання вчителя – всіляко заохочувати учнів до написання казок. У меморіальному музеї у Павлиші, де працював В.О. Сухомлинський, зберігається 80 томів казок, написаних учнями. Видатний вчитель вважав, що створення казок – не розвага, а засіб розумового й естетичного розвитку дітей.

Діти молодшого віку свідомо сприймають умовність казки, а тому чітко відрізняють фантазію від реальності. До фантазії вони ставляться як до гри.

Тому немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий персонаж видуманий. У казці йдеться про добро і зло, про погане і гарне. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях, а не на розвінчанні незвичності казкових ситуацій. Іще одна обставина застерігає вчителя від загострення уваги дітей на чарівній основі казки. Це – наявність у читанках казок, сюжет яких мало схожий на якісь дива, незвичність. Наприклад, болгарська казка «Хто ж був працьовитий?» або ескімоська казка «Мудре рішення» розповідають про реальні речі, а називаються казками. До речі, в них діють люди. Крім казок про звірів і явища природи, є й казки з участю людей. У казці «Кирило Кожум’яка» розказується про князя, князівну, Кирила. Але події, описані в ній казкові. Про казковість описаного в ній свідчить, хоч би те, що одним з її персонажів чудовисько-змій.

Багатий матеріал для розвитку дитячої уяви й творчості представляють українські народні казки, недарма вони становлять значну частину текстів, на яких діти осягають багатство рідної мови. З нею дитина знайомиться ще у ранньому дитинстві. «Колобок», «Курочка Ряба», «Рукавичка» стають першими казками, які мами й бабусі читають дитині. В дитячому садку вони також знайомляться з казками. Але казка в цьому віці захоплює дитину тільки своєю яскравою образністю і часто гумором. Вони ще не замислюються над вчинками персонажів. Школа, на жаль, робить те ж. У жодному підручнику для читання учням не пояснюють такі, на наш погляд, важливі питання, як: коли виникла казка? Навіщо вона потрібна була людям у стародавності? Навіщо вона потрібна нам сьогодні, у час телебачення й комп’ютерів? Хто і як створював народні казки? Чому казки «Колобок», «Рукавичка», «Дідова дочка і бабина дочка», «Яйце-Райце», «Лисичка і Журавель», «Солом’яний бичок» називаються народними й чим вони відрізняються від казок І. Франка, Н. Забіли, О. Іваненко?

Поверхнево розглядаються питання, пов’язані з композицією й особливостями казки, немає детальної рекомендації для того, як сам учень міг би скласти свою казку.

Зрозуміло, що навчання творчості – процес тривалий, потребує багаторазового й різноманітного повторення, але його необов’язково проводити відразу ж до кінця. Процес навчання складання казок можна включити елементом не лише в уроки читання, але й української мови, застосовувати більше наочності, елементи драматизації казкою.

Процес розвитку уяви і на його основі самостійної дитячої творчості поділяється на два етапи. Перший – в II класі, де проводиться робота над українськими народними казками про тварин. Ці казки найдавніші, невеликі за розміром й більш прості за своєю композицією. Саме тут ставиться завдання – відповісти на багаточисельні запитання, що виникають в дітей [36].

Для цього в ряді шкіл провели усне опитування з метою з’ясувати, що ж знають діти про казки взагалі і казки, присвячені тваринам зокрема, чи усвідомлюють чим казка відрізняється від оповідання і чому вона зветься народною. На запитання чи люблять другокласники казки, всі відповіли ствердно, але чому казки називаються казками, та ще й народними, точних і повних відповідей не дали.

Першим має бути ознайомлення з поняттям казка й ознаками, що відрізняють казку від оповідання, повісті. Оповідання – це твір, у якому повідомляються справжні, дійсно колишні події. Оповідання або повість мають одного автора, і міняти що-небудь у них строго заборонено. А що таке казка? Казка – це літературний твір, де завжди розповідається про щось незвичайне, чарівне. У казці завжди йде боротьба добра й зла; чесне, добре завжди перемагає. Вона несе в собі елемент моралі. Казка одержала свою назву від слова розповідь. Розповідь – це усне оповідання, оповідання-повідомлення, що передається з вуст у вуста. Людей, які вміють дуже добре розповідати казки, називають казкарями.

Чим же цікаві були казки для наших далеких предків? Вони у них передавали своє уявлення про світ. Предки не вміли пояснити, чому змінюються пори року, чому влітку дні довгі, а взимку короткі. Не могли вони пояснити, звідки з’явилися люди, тварини, чому виникають грози, сонячні затемнення. Здогадуючись, що тварини з’явилися раніше людей, вони приписували їм людські якості [36].

Казка була цікава древнім людям своєю незвичайністю. Слабкій людині хотілося хоробрих захисників, розумних порадників. Так у казках з’явилися тварини, птахи й навіть риби, які допомагають людям. Казка не тільки цікава своєю захопливістю, вона допомагала в довгі зимові вечори, коли вся сім’я при світлі скіпки трудилася, знімали утому. Якщо вам щось цікаво, то навіть важка й нецікава робота виконується швидше й легше. Крім того, у казці багато смішного й веселого, а веселощі завжди дають бадьорість.

Казки виникли багато тисячоліть назад, коли люди жили ще в основному за рахунок полювання й рибного лову, а деяких тварин тільки приручали: коня, корову, вівцю, свиню. А в будинок взяли собі служити лише кішку й собаку. Наші предки складали казки тільки про знайомих тварин і тих, на яких вони полювали. Але зброя для полювання в них було слабкою, і тому потрібно було довго сидіти в засідці, щоб підчатували звіра. Свій досвід наші предки й передали в казках про тварин.

Казка – це літературний твір, де обов’язково присутнє щось незвичайне, вигадане, те, чого не буває на світі. Народна казка – це результат уяви, вигадки, фантазії не однієї людини, а багатьох протягом цілих століть.

«Казка – животворне джерело дитячого мислення. Багаторічний досвід переконує, що інтелектуальні, моральні та естетичні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів стимулюють потік думки, що пробуджує до активної діяльності мозок, зв’язує повнокровними нитками живі острівці мислення. Під впливом почуттів дитина мислить словами. В казкових образах перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем», – писав В.О. Сухомлинський [84]

Казка – найбільш важливий помічник у розумовій роботі учня. Це можна простежити на різних етапах засвоєння нового матеріалу. Перший етап: розумова робота над новим матеріалом починається з уваги, яку К.Д. Ушинський назвав дверима, «через які проходить все, що входить у душу людини із зовнішнього світу» [88].

Ось чому матеріал який вивчається у початкових класах, має охоплювати яскраві образи. Ними можуть бути казки: розповідь з інсценізацією чи розглядом ілюстрації до неї.

Поступово перший етап переходить у другий етап розумової роботи – уяву. Саме під час роботи над казкою учень має можливість оживити матеріал, «наповнити його додатковою інформацією», «ввійти в нього». Це неповний перелік методів ейдетики, що згодом допоможуть учням запам’ятати інформацію. Ейнштейн писав, що уява – важливіша ніж знання. Вона залишає великій слід у дитячій пам’яті, викликає певні емоції, почуття» [88]

Дослідження В.О. Сухомлинського показали, що в періоди великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запам’ятовування відбувається найінтенсивніше. Тепер уже другий етап розумової роботи над засвоєнням матеріалу переходить у третій – запам’ятовування (пам’ять). Ми створили умови для запам’ятовування через казку. Саме вона привабила дитину своєю яскравістю, незвичайністю, зацікавила маленького учня, зумовила виникнення асоціацій. Під час запам’ятовування дитина логічно мислить. Отже, третій етап розумової праці вміщує у собі і четвертій – мислення. Виходячи із завдань сучасної школи – навчаючи, розвивати – казку можна неповністю розповідати, не розкривати її таємниці. Створення проблемної ситуації а потім її розв’язання – це вже робота логічного мислення таким чином, казка у навчальному процесі розвиває дитячу увагу, уяву, пам’ять, мислення, які допомагають учневі в оволодінні необхідним матеріалом.

Казка відіграє важливу роль у шкільному житті дитини. С. Русова писала: «для учнів школа повинна стати чимось рідним, що задовольняє усі потреби. Дає їм не тільки знання, а й розваги, дає радість власної творчості і щастя спільного товариського життя» [63].

Складною є робота щодо з’ясування ідейно-тематичного змісту й художньої своєрідності казок.

Орієнтовна тематика завдань може бути такою:

1. Виготовте рекламне оголошення про книжку, використовуючи як мінімум чотири художні техніки. Чи можна ввести сюди тривимірний компонент? Чи можна якось озвучити оголошення?

2. Уявіть, що ви є одним з персонажів книги. Розкажіть, яку роль ви виконуєте. Розповідь ведіть від першої особи. Розкажіть, чи задоволені ви собою як персонажем. Що ви думаєте про інших героїв книги?

3. Уявіть, що ви автор книги. Проведіть певне біографічне дослідження і скажіть, які життєві ситуації спонукали вас до написання твору. Розкажіть вашим прихильникам про свої творчі плани.

4. Використовуючи камеру, зніміть фрагмент вибраної з книжки сцени. Напишіть сценарій, вказавши елементи, на який повинен звернути увагу оператор.

5. Напишіть різні закінчення прочитаної історії. Познайомте з ними клас. Спробуйте використати під час читання музичний супровід.

6. Використовуючи почерпнуту з книжки інформацію, виготовте альбом з наклейками, вирізками речей, про які йдеться.

7. Придумайте монолог чи діалог на основі прочитаної історії, підготуйте пантоміму і запропонуйте, як відгадати назву книжки.

8. Виготовте мініатюрну сцену для інсценізації казки, розмістіть ляльки-персонажі, розв’яжіть проблему озвучування ляльок.

9. Виготовте уявну карту описаної в книжці фантастичної країни, відобразіть на ній події, які відбулися, з’єднайте малюнки лініями і розкажіть історію подорожі цією країною. Подумайте, як цю країну можна використати для дитячих ігор.

10. Візьміть дві добре відомі народні казки, напишіть на цій основі казку, розширюючи її зміст.

11. Візьміть відому книжку, дочитайте до середини, а далі запитайте: Що було б, якби головний герой не зробив певного вчинку (рушниця не вистрелила, друг не прийшов на допомогу тощо)?

12. Обговоріть негарні вчинки, драматичні чи трагічні події в книжці. Що сталося б, якби їх не було?

13. Уявіть, як зміниться ваше життя вдома, якщо членом сім’ї стане Пеппі Довга Панчоха, Чарівний Павук чи якийсь інший герой улюбленої книжки.

14. Перенесіть персонаж з минулого в теперішній світ, покажіть його реакцію шляхом інсценізації, дискусії, оповіді.

15. Приготуйтеся до балу книжкових персонажів; перевдягніться в якогось героя, відгадайте, кого зображають ваші друзі, з якої вони книжки, хто її автор.

16. Виберіть абзац з улюбленої книжки і спробуйте записати його як вірш, спочатку розбийте речення на частини, а потім експериментуйте з римою, можливо, вийде щось цікаве.

Безперечно, надзвичайно важливі виховні ідеї несуть у собі народні казки, бо саме в них наші предки передавали наступним поколінням свій досвід, концентрат життєвої мудрості, своє розуміння добра і зла, прекрасного і потворного.

Головне в казці може бути осмислено молодшими школярами в тому випадку, якщо вчитель при керівництві читанням казок спиратиметься на їх літературознавчу специфіку і буде послідовно формувати необхідні уміння, важливі в плані літературного розвитку учнів. Про ці уміння і піде мова нижче.

Спочатку визначимо, що ж входить в поняття «літературознавчі основи» казки? Казка, народна і літературна, у всіх її жанрових різновидах створює свій особливий «казковий світ» завдяки цілеспрямованому використанню казкової вигадки. «Казковий світ» об’ємний, змістовний і специфічно оформлений.

У поняття «об’єм» ми включаємо кількість знаків і частин, в поняття «форма» – ускладнену і неускладнену, зв’язану і не пов’язану з фольклорною традицією композицію, оповідну (епічну) віршовану (ліро-епічну) і драматургічну мовну структуру цього світу. Поняття «зміст» «казкового світу» включає такі ознаки: специфіка фантастики; характеристика персонажів; характеристика життєвого простору і часу цього світу; предмет сюжету [3].

Названі ознаки важливі не тільки з погляду художніх особливостей цього світу, але і в психолого-педагогічному плані. Вони допомагають глибше зрозуміти і описати інваріанти «казкового світу» – чарівний, умовний, змішаний, урахування специфіки яких дає можливість педагогічно осмислити казку як жанр, скоректувати відомі прийоми і методи навчання читанню казок з опорою на оптимальний об’єм умінь молодших школярів при роботі над текстом казок.

Як показує досвід, при читанні казки «Гуси-лебеді» учні здатні практично усвідомити предмет сюжету «людина і чарівні предмети, помічники», але за умови комплексного підходу до характеристики змістовної сторони «чарівного світу». Адже предмет сюжету лише умовно схематизувався до вищеназваного визначення, насправді він вміщає в себе всю тканину «чарівного світу», живими нитками зв’язується зі всіма елементами його змісту [3].

Щоб допомогти учням розібратися у казці, треба допомогти учням практично осмислити всі елементи сюжету і те, як змінюються взаємостосунки персонажів з «чарівним світом».

При читанні казки «Гуси-лебеді» подібні спостереження можна організувати як самостійний пошук учнів, зрозуміло, що проводиться під керівництвом вчителя. В процесі читання-пошуку школярі повинні узагальнити і поглибити практичні уявлення про казку як жанр, про «чарівний світ», тобто їм необхідно закласти основу для поступового оволодіння таким оптимальним об’ємом умінь, як:

·  уміння бачити специфічний початок казки – зачин і кінцівку для позитивних героїв (це уміння і подальші три уміння формуються і при роботі з іншими видами казок);

·  уміння визначати казкове місце і час дії;

·  уміння при роботі з текстом знаходити переломний момент в розвитку дії, що дає можливість прослідкувати зміну героя;

·  уміння давати елементарну оцінну характеристику поведінці персонажів;

·  уміння знаходити і називати чарівні (чудові) предмети і чарівні істоти, визначати їх місце та роль в розвитку сюжету, функцію добра або зла по відношенню до персонажів.

З метою організації читання-пошуку вчитель ставить перед учнями таке завдання: уважно вчитатися в текст, виділити в ньому слова і вирази, які часто трапляються в казках, а також чарівні (чудові) предмети, чарівних героїв; поспостерігати за розвитком сюжету. Завдання це виконується поступово під керівництвом вчителя в процесі читання казки з коментарями. Саме вчитель узагальнює спостереження учнів над специфікою «чарівного світу» [4].

Важливо звернути увагу на особливості чарівних або героїко-фантастичних казок, їх відмінності від «звіриного епосу». Так, наприклад, чарівні казки мають складнішу будову, вони довші, складаються з багатьох епізодів, пригод, відзначаються особливою вигадливістю, мають потужний фантастичний елемент [4].

Головними позитивними персонажами цих казок часто виступають герої – богатирі, добротворці, подвиги яких мають визвольно-патріотичний характер; вони наділені незвичайними якостями: надприродною силою, кмітливим розумом, чуйною вдачею («Кирило Кожум’яка», «Котигорошко», «Іван – мужичий син»).

На відміну від казок про тварин, у чарівних казках наявні чудесні перетворення: вони наповнені дивовижними речами та істотами. Носії добра і справедливості в цих казках виходять переможцями над будь-якими (реальними чи міфічними) силами («Кирило Кожум’яка»). Уважне і доброзичливе ставлення людини до природи оплачується сторицею і навпаки («Казка про липку», «Кривенька качечка»). Працюючи над змістом цих казок, учитель залучає цю привабливу казкову екологічну істину з метою виховання школярів у дусі бережливого ставлення до всього живого.

Під час ознайомлення учнів з соціально-побутовими казками учителю варто наголосити на відсутності у змісті дивовижних істот, надприродних сил, чудесних перетворень, на тому, що у таких казках, порівняно з попередніми, значно більше елементів дійсності, реальних життєвих подій [4].

Немає потреби усі дані одразу подавати учням початкових класів. Їм достатньо того, що чарівність цього жанру (чарівні казки) вони зрозуміють на казках про звірів, явища природи. Коли ж за програмою дійде черга до вивчення казок про людей (соціально-побутові казки), учитель зверне увагу дітей на те, що героями казок можуть бути й люди. Але і в цьому випадку лишається чарівність оповіді. З часом вчитель назве дітям інші ознаки казки: казки бувають народні й авторські, тобто написані одним казкарем.

На третьому році навчання увагу учнів можна привернути до особливостей будови казки. Кожна казка побудована по-своєму. Однак у казках як своєрідному жанрі є й певні закономірності, за якими ведеться викдал. На них треба вказати. Навіть учні 1 і 2 класів легко схоплюють, що зачин казки відкривається переважно словами: «Жив-був» чи «Жили-були», «Жив собі» або «Давно, давно це було». Нехай і діти саме так починають вигадані ними казки.

Шкільна практика показує, що учні без труднощів усвідомлюють одну з важливих особливостей багатьох казок – повторення однотипних дій чи ситуацій. Повторюючи їх автор казки досягає послідового розгортання подій. У казці-загадці «Старик-роковик» В. Даля таким повторам є вираз «Махнув Старик-роковик». Таку дію він зробив і раз, і два, і три, і чотири. З повтором пов’язана поява нових обставин або нових дійових осіб казки [4].

Не всі казки ґрунтуються саме на таких засадах розгортання подій. Але у переважній їх більшості повтор епізодів визначає структуру казки.

Неодмінною частиною казки є її кінцівка. У ній – результат усього здійсненого героями казки. Кінцівка більшості народних казок, як і їх зачин, є своєрідна: «Ось і казці кінець, а хто слухав – молодець», «Казці кінець, а мені – меду корець», «І стали вони жити-поживати та добра наживати» і інші. На композиційну частину казки доречно особливо звернути увагу дітей. Зробити це можна по-різному. Один з прийомів – поставити запитання: «Чим же закінчилась казка?».

Таким чином, у початкових класах не дається визначення казки як жанру. У процесі читання казок дітям розкривається їх своєрідні риси: чарівність, змалювання незвичайних подій з участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з повтором однотипних дій, кінцівка. Під кінець навчання в початковій школі учні зможуть виділити казку як жанр з-поміж інших розглядуваних на уроці читання текстів. Для цього їм вистачить знання названих особливостей. Виділення трьох груп казок: про звірів, чарівні і побутові – не входить до програми початкових класів. Про цю літературознавчу класифікацію казок учні дізнаються у старших класах.

У Максима Горького є таке цікаве спостереження: «У світі немає нічого, що не може бути повчальним, – немає і казок, які не утримували б у собі матеріал «дидактичний», «повчання». Справді, хто б у казках не діяв, його вчинки зрозумілі дорослим і дітям. У казці «Лисичка і Журавель», наприклад, діють звір і птах. Це незвично. Зате читачеві ясно, що приймають вони одне одного нечемно. Сюжет казки спрямований на викриття неуважності, корисливості, егоїзму. Методика рекомендує скористатися повчальністю казок.

Особливість казки полягає в тому, що у казці повчальність виражена не нав’язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Учням запам’ятовується, наприклад, висновок болгарської казки «Хто ж був працьовитий?» – «Один нічого не робить, а другий йому допомагає». Неробство братів досить влучно сформульоване. Його легко запам’ятають діти як дотепний вираз.

Ось ще один приклад. Українська народна казка «Нехайло». Скільки в ній такого, що здатне викликати цікавість у дітей, насамперед прізвище чоловіка – Нехайло. Це ж так у народі називають недбайливих людей, ледарів. Вони діють за правилом: «нехай потім, а не зараз». Далі: оцінку діям Нехайла дає лисиця. Знаючи його як ледаря, лисиця не тривожилась і тоді, як дізналась, що Нехайло обіцяв сапою виполоти бур’ян, і у випадку, коли він вирішив узяти косу для знищення бур’яну. І тільки тоді, як він сказав, що піде за сірниками, щоб спалити бур’ян, вона серйозно сприйняла його намір. Будучи переконаною в цьому, лисиця каже лисенятам: «Це він зробить!» Тому й пропонує тікати з виноградника. Будова казки захоплює дітей, адже неробство персонажа розкривається не людиною, а лисицею.

У казках міститься значний освітній і виховний потенціал. Діти щиро переживають горе, нещастя ображених. Зокрема, вони не байдуже ставляться до загибелі вівці, кози, собаки в казці «Самому вовка не побороти». Їм жаль невдачливих месників за смерть батька, брата, подруги. У цьому випаду слід не розвіювати співчуття дітей загиблим, а спрямовувати їх на усвідомлення того, у чому помилка дій тих, хто не повернувся з лісу, де був вовк.

Не менш емоційно молодші школярі сприймають текст, у якому добро бере верх над злом або знедолені і бідні перемагають багатих і ситих. Педагогічна цінність казок полягає в тому, що в них перемагає справедливість. Радість дітей слід всіляко підтримувати. Вияв радості – виховний момент. Учителеві залишається тільки підвести своїх підопічних до знаходження причин радості. Так, сюжет казки «Дружні звірі» складний. Спочатку всіх домашніх тварин і птахів об’єднувало спільне горе: вони тікали від холоду. Потім їх роз’єднала особиста пихатість: кожен сподівався, що його врятує власний одяг – бараняча шуба, гусячий пух тощо. Нарешті вони знову разом. Тепер живуть у теплій хаті і спільно завдали прочухана ведмедеві, вовкові й лисиці. Перемогу друзів над зажерливими звірами діти сприймають схвально. Однак для вчителя цього недостатньо: необхідно довести причини цієї перемоги.

Аналіз казок збуджує дітей до формулювання оціночних суджень. Це важливо для розвитку мислення молодших школярів. Наприклад, до наймолодших школярів автори читанки після прочитання казки «Колосок» звертаються із запитанням: «Як назвали мишенят? Як півника? Чому?» У відповіді дітей має прозвучати оцінка характеру казкових дійових осіб.

Учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість.

При розгляді казок правомірно ставити запитання для узагальнень, роздумів такого типу: Чим приваблює вас казковий герой? Що відмінного ви помітили в дійових особах казки? За що ми цінуємо їх?

Добір казок у читанках задовольняє й іншу сторону навчального процесу початкової школи – пізнавальну. Наприклад, пізнавальний зміст має українська народна казка «Найближчий родич», яка пояснює, чому хлібина є родичем зерну жита.

Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домогтися усвідомлення змісту тексту. Тільки в цьому випадку можливе здійснення освітньої і виховної мети уроків читання.

Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і тлумачення (при необхідності) слів і виразів застосовується вибіркове читання, відповіді на запитання (учнів і вчителя), складання плану (різних типів – малюнкового і словесного), різноманітні форми переказування. Зміст, мета і завдання кожного з цих етапів залежить від тексту казки [4].

Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб діти свідомо розуміли текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів. Допомагають у цьому питання, відповіді на які підкажуть, чи зрозуміли діти сюжетну канву твору і змальованих картин.

У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація – це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. У захоплюючому творенні сценарію учитель дістане змогу працювати і над складанням плану, і над розвитком мовлення.

Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. Для драматизації підходять тексти казок «Дружні звірі», «Лисичка і Журавель» та ін. У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героїв казок.

Отже в цьому пункті ми намагались розкрити змістові ознаки казок трьох типів: чарівні, соціально-побутові та про тварин, показати прийоми, засоби та форми роботи з ними для кращого сприймання та аналізу творів учнями початкових класів.

Похожие работы

Методика роботи над усвідомленням поняття іменник

Скачать

132387

5

2

... і і лексичні вправи і мовленнєві ситуації; комунікативний (вживання слів у власних висловлюваннях). Уже з самого початку експериментального дослідження ми систематично спрямовували роботу над усвідомлення поняття іменника у початкових класах, на вироблення вмінь правильно вживати їх у мовленні. Програмою з рідної мови в цей період передбачено практичне ознайомлення дітей зі словами-назвами ...

Методика роботи над науково-художніми текстами у початкових класах

Скачать

109737

9

1

... . - М.: Просвещение, 1965. - 318 с. 46.  Оморокова М.И. Активизация словаря школьника на уроках чтения. - М.: Просвещение, 1963. - 216 с. 47.  Основи роботи над науково-художнім твором у початкових класах // Теорія та методика навчання та виховання: Збірник наукових праць. - Вип.4. - Харків: ХДПУ, 1999. - С 107-109. 48.  Пархоменко Н.Р. Методика роботи над словом, текстом на уроках читання // ...

Використання народознавчого матеріалу на уроках "Я і Україна" в початковій школі

Скачать

165190

24

3

... сприяє формуванню правильних природничих та суспільствознавчих уявлень і понять, з яких складаються усвідомлені, систематичні й міцні знання про навколишній світ. Для того щоб процес використання народознавчого матеріалу на уроках „Я і Україна" в початковій школі був ефективним, вчителям необхідно дотримуватися певної сукупності взаємопов’язаних педагогічних умов. На думку В. Юрович [60] до таких ...

Вивчення усної народної творчості на уроках української літератури в 5-7 класах

Скачать

47874

0

0

... в 5-7 класах" Об'єкт дослідження - навчальний процес на уроках української літератури загальноосвітньої школи. Предмет методика вивчення усної народної творчості на уроках української літератури в 5-7 класах. методика виховання патріотизму в учнів у процесі вивчення творів художньої літератури. Мета дослідження - науково обґрунтувати специфіку вивчення творів фольклору в середній школі. ...