Виховний потенціал української родини

3.1 Виховний потенціал української родини

Традиційне українське родинне виховання – це історично сформована, відшліфована через безперервне застосування впродовж багатьох віків у середовищі українців педагогічна система поглядів, ідеалів та засобів батьківсько-материнського впливу на дітей та молодь, спрямованих на формування життєдіяльних особистостей, забезпечення розвитку духовної єдності, наступності, спадкоємності поколінь і безсмертя нації. Особлива його виховна цінність полягає в тому, що воно базується на ґрунті рідної мови й звичаєвої родинно-побутової культури, своїм змістом і духом підпорядковується самобутній природі української дитини, потребам забезпечення її належного тілесного, духовно-морального й інтелектуального розвитку, повністю відповідає прагненням й корінним інтересам батьків і народу в цілому, а також ідеалам української педагогіки у формуванні довершеної особистості українця. Сім’я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів. Тому виховний потенціал традиційної української родини виводимо в першу чергу з приорітетних її основ, місця, функцій, покликання й призначення у житті кожної людини. Функції сім’ї надзвичайно благородні і різноманітні: відтворення і продовження роду людського, виховання дітей, організація домашнього господарства й побуту, забезпечення й передача новим поколінням духовних і матеріальних цінностей, життєвого досвіду, трудових умінь і навичок, підготовка молоді до сімейного життя.[13 , с.7] У сім’ї, яка народжує дітей, закладає основні підвалини виховання і формування характерів, народна мудрість бачить свій головний педагогічний інструмент. Вона є тим могутнім соціальним феноменом, найтісніше об’єднує людей у родинне гніздо на основі шлюбних і кровних зв’язків. Багатовіковим людським досвідом доведено, що, по-перше, рівень родинного виховання зумовлюється станом самої родини. По-друге, родинне виховання має національний характер. Недарма кажуть, що коли міцна родина, то й держава сильна. По-третє, оптимальне його здійснення відбувається у родині традиційній, за умов державної самостійності народу. Тому потенціально могутньою у виховному відношенні є українська традиційна родина з українським вихованням дітей та молоді [ 16, с.53 ].Звернувшись до глибин народної педагогіки, ми маємо почерпнути з них найголовніше – шанобливе ставлення до свого роду та предків, глибоку пошану та довіру до батьків, збереження статусу родини, як основного осередку виховання та розвитку людини, гармонійність стосунків у шлюбі, привчання дітей до праці, прищеплювання любові до рідного краю та домівки. Лише взявши за основу традиційне українське виховання, можна зміцнити та повернути домінуючий статус сім’ї у формуванні та розвитку духовності людини та держави загалом. Тому ще раз варто наголосити на необхідності використання народних традицій у навчальних закладах і безпосередньо у сімейному вихованні. Можна проводити різноманітні виховні заходи, присвячені українським традиціям або святам (Додаток А)[ 6,с.3 ]. Також доцільним є використання текстів на тему національної обрядовості чи традицій як дидактичного матеріалу на уроках української мови, літератури та народознавства (Додаток Б)[ 4, с.43 ]. З метою впровадження народних традицій у виховний процес варто використовувати у школі нестандартні форми проведення уроків із української мови, літератури, історії, географії, біології, етнографії, фольклору: інтегрований бінарний урок-конференція, усний журнал, урок - узагальнення знань, вмінь, навичок, урок цікавої граматики, урок-концерт.)позаурочних заходів, що сприятимуть поглибленому вивченню української мови, усної народної творчості, літератури, етнографії: свято української мови, літературна гра, літератур-но-мистецький вечір, історико-літературний вечір пам'яті, вечір-реквієм, фольклорне свято. Новий підхід у вивченні народознавства – актуальна потреба сучасної дидактики, органічна потреба духовного відродження української нації.

 

3.2. досвіду роботи вчителів по використанню ідей народної

педагогіки у навчанні і вихованні

Зараз у суспільстві ми можемо спостерігати пожвавлення національної самобутності українців та зацікавлення у здобутках традиційної української системи виховання. У державній національній програмі «Освіта» серед приорітетних напрямів формування освіти визначено, що в основу національного виховання мають бути покладені принципи єдності сім’ї та школи, наступності та спадкоємності поколінь;прищеплення поваги до батьків, жінки-матері, організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків[ 1,с.2 ]. Через це з метою оптимізації учбового та виховного процесу велика кількість навчальних закладів вже впроваджує нові перспективні форми навчання, побудовані на традиційній моделі навчання і виховання, властивій українській родині. Досить цікавим є досвід педагогічного колективу Українського колежу ім. В.Сухомлинського (м. Київ), який переконливо доводить, що основою естетичного виховання мають стати національна художня спадщина, родинні та народні традиції, звичаї, обряди, скарби пісенної, поетичної, ужиткової творчості, художніх ремесел і промислів

У Київському колежі ім. В. Сухомлинського та багатьох школах Запорізької області висунуті перед батьками завдання родинного виховання. Це і турбота про те, щоб кожна дитина всебічно розвивалася, володіла рідною мовою, знаннями про красу довкілля. Це і залучення дітей до участі в народних святах, обрядах, до світу знань через народні казки, пісні, прислів’я, приказки, загадки, а також створення сприятливої трудової атмосфери в сім’ї; формування морально-естетичних цінностей дитини з позицій добра, краси, справедливості, доброчесності, честі, людяності. Фундаментом естетичного виховання тут є національно-художня спадщина, родинні та народні звичаї, традиції, обряди, скарби пісенної, поетичної, декоративно-прикладної творчості, художніх ремесел. [ 9 ,с.3]

Директор Запорізької гімназії № 25 О.Колесник вказує, що реалізація творчого потенціалу особистості в процесі її прилучення до історико-культурних традицій народу, збереження і розвиток властивої молоді активності на подальших етапах життя постає однією з найбільш складних проблем сучасності. У пошуках шляхів її розв’язання і була започаткована гімназія мистецтв, де навчання ведеться державною мовою. Поряд з оволодінням знаннями з основ наук, учні навчаються вишивати, виготовляти прекрасні вироби з бісеру, м’які іграшки, штучні квіти і гончарні вироби, робити мережива, шити одяг, ліпити з пластиліну, грати на різних музичних інструментах.[ 12, с.48 ]

Загальновідомо, що основними шляхами й засобами естетичного виховання учнів у школі є уроки та заходи позакласної й позашкільної роботи через залучення дітей до участі в різних сферах художньо-творчої та виконавської діяльності на основі діагностики їх природних художніх нахилів і здібностей. Громадськість та педагогічні колективи винаходять і нові форми роботи з естетичного виховання школярів. Так, у Малій Білозірці, Запорізької області працює школа-гімназія "Дивосвіт". Тут на основі української національної культури відроджуються традиції ремесел і народних промислів. Учні з задоволенням займаються гончарством, лозоплетінням, вишивкою, писанкарством тощо. Вони разом з односельцями закохані в народнопісенну творчість, глибоко усвідомлюють те, що до них дбайливо ставляться вихователі й радіють цьому та з натхненням беруться за виготовлення оригінальних художніх знарядь[ 12, с.48].

Директор Українського гуманітарного ліцею Київського університету імені Тараса Шевченка Ганна Сазоненко вважає, що сучасна педагогіка має повернутися до природних традиційних джерел виховання - родинної педагогіки, тому що родина є глибинним джерелом людського життя. У родині дитина пізнає навколишній світ, тут у неї формується характер, світогляд, естетичні смаки, морально-етичні ідеали[ 11, с.22].

Школа, а тим більше батьки мають прищеплювати любов до прекрасного, любов до своєї родини, до осмислення учнями тієї діяльності, якою займаються батьки, до правильного розуміння родинних звичаїв. обрядів, до засвоєння таких культурних цінностей, як вивчення дитячого фольклору, народних ритмічно-ігрових рухів, календарно-обрядових та лірично-побутових пісень, казок, загадок, оповідань тощо.

Висновки

 

Дослідивши тему «Народні традиції та їх роль у сімейному вихованні», я дійшла до таких висновків:

1.  В умовах зростаючої родинної кризи виникає потреба звернутися до здобутків української народної педагогіки з метою ліквідації сімейних проблем сьогодення, наукового прогнозування перспектив зміцнення сім’ї й піднесення її ролі у вихованні дітей та молоді.

2.  Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. Традиції – це ті найміцніші елементи, що об’єднують і цементують окремих людей в один народ в одну націю, підтримуючи її цілісність та зв’язок між поколіннями. Народні традиції охоплюють усі сфери людського життя, регулюючи сімейні та суспільні відносини. Українська родинна система виховання, яка історично склалася протягом багатьох віків нашим народом, головним об’єктом виховання визначає дитину, а суб’єктами - батьків, родину, громадськість. У результаті виховних дій мільйонів людей сформувався певний педагогічний досвід, який згодом викристалізувався у велику педагогічну мудрість – народну педагогіку. Отже, народна педагогіка є сумою здобутих народом знань і вмінь у справі виховання і навчання. Цілі, завдання і засоби народної педагогіки відображені у фольклорі (казках, легендах, приказках, піснях), а також іграх, мистецтві, музиці, святкових обрядах і традиціях трудового і сімейного виховання.[ 15, с.13 ]

3.  Родина закладає фундамент вихованості, який визначається особливою міццю, бо будується на ґрунті глибоких емоцій, любові між батьками і дітьми, теплі кровних відносин. Педагогічний ідеал народної педагогіки – сім’я повна, багатодітна, зі сприятливою для виховання дітей педагогічною атмосферою. Виростаючи в родинній атмосфері добра, моральних чеснот дитина формується як гармонійно розвинута особистість. Головна мета сімейного виховання – сформувати справжню людину, наділену найкращими людськими якостями: високоморальну, здорову тілом і душею, сильну розумом.[ 15, с.301-307]

4.  Засобом досягнення головної мети народного виховання є народні традиції, які передаються з покоління в покоління, змалку формуючи у дитини необхідні якості та звички. Основою виховання є праця. Існує родинна традиція, за якою кожний член сім’ї, в тому числі й дитина, обов’язково трудиться, бере на себе частину загальних турбот та обов’язків. Величезний вплив на дитину справляють домашня обстановка, побут у сім’ї, тому існують естетичні традиції, які привчають дитину любити та берегти красу, шанувати рідний дім та батьків.

5.  Родинна обрядовість, яка виступає засобом саморегуляції людського життя. Родинні обряди охороняли цінність сім’ї, зберігали святість людських стосунків. Чудовими спектаклями були майже всі весільні і календарно-обрядові свята, які розвивали творчі сили дитини, виховували її естетичні ідеали, любов до отчого дому, свого краю, родини, розвивали психіку, підтримуючи ідеали та принципи прищеплені дитині з допомогою народних традицій.

6.  Родинне правильне виховання служить для наслідування у всіх прийдешніх поколіннях. Українська родина як виховна організація володіє великим педагогічним потенціалом, який має бути плідно використаний у сучасному вихованні. Народні традиції та обряди мають бути використані у навчанні, побудованому на етнопедагогічній основі. Новий підхід у вивченні народознавства – актуальна потреба сучасної дидактики, органічна потреба духовного відродження української нації.

Список використаної літератури :

 

1.  Національна доктрина розвитку освіти України у ХХ столітті // Освіта. - № 60-61. – 24-31.10.2001.

2.  Словник української мови. К., 1970 .– т.1. – 560 с.

3.  Українознавство: Посібник /Уклад.: В. Я. Мацюк, В. Г. Пугач. – К.: Зодіак – ЕКО, 1994. – 399 с.

4.  Бабій В. Сімейні традиції та їх виховне значення // Позакласний час, 2004, – № 7-8, С.27-31.

5.  Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 190 с.

6.  Єрохіна І. Традиційне родинне виховання в українській сім’ї // Рідна школа, 1998 . – № 7-8, С. 31.

7.  Каюков В. Духовні ідеали сім’ї – першооснова життя дитини // Рідна школа, 1998 . – № 7-8, С. 34-37.

8.  Крип’якевич І. П. Історія України, Львів, 1990. – 340 с.

9.  Локарєва Г.В., Жорнова О.І. Старовинна гра як засіб естетичного розвитку молодшого школяра // Матеріали конференції "Початкова освіта - шляхи розвитку" 10-12 квітня 1995 р. Частина Ш. – Запоріжжя, 1995.

10.  Маковій Г. П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. письменник, 1993. – 205 с.

11.  Опанащук М. Концепція єдиної системи естетичного виховання у загальноосвітніх школах України // Мистецтво та освіта, 1998 – № 1, С. 26.

12.  Семеног О. Використання родинних виховних традицій у навчальних закладах України // Шлях освіти, 1998. – № 2, С.21-23.

13.  Стельмахович Г. П. Виховний потенціал української родини // Учитель, 1998. – № 6, С.52-55.

14.  Стельмахович М. Г. , Червінська І. – Етнопедагогічні основи української національної школи-родини // Рідна школа, 1998 . – № 7-8, С. 37-39.

15.  Стельмахович М. Г. Народна педагогіка. – К.: Рад. школа, 1985. – 312 с.

16.  Стельмахович М. Г. Новітні перспективи сімейного виховання // Рідна школа, 1998 . – № 7-8, С. 23-25.

17.  Стельмахович М. Г. Школа і педагогіка в умовах становлення української держави // Рідна школа, 1996. – № 5-6, С. 12-18.

18.  Фіцула М. М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – 544 с.

19.  Яценко Т. О. Історичне коріння українського народного виховання // Українська література в загальноосвітній школі, 2001. – № 3, С.148-155.

20.   Яценко Т. О. Родинне виховання на засадах народної педагогіки // Педагогіка і психологія, 1997. – № 2, С.88-94.

Додаток А

Традиційне родинне виховання в українській сім’ї

Позакласний захід

Мета: Розкрити в доступній формі традиційні принципи виховання дітей у сім’ї; виховувати любов до сімейного затишку, повагу, та любов до батьків, особливе шанобливе ставлення до матері; закладати основи моральної поведінки дітей.

1. Вступ.

Дітей зустрічає у «Світлиці» господиня з дітьми (вчителька з 2 учнями).

-  Мамо, хтось у двері стукає!

-  То відчини, будь ласка!

-  Мамо, то наші друзі в гості прийшли. Можна їм зайти?

-  Звичайно, заходьте. Ой, як вас багато! Але в гурті завжди веселіше. То ж сідайте, де кому зручно. Ви чемні дітки, всі привіталися з дорослими, які теж завітали до нас у гості. Вам, мабуть, знову хочеться почути мої оповідання? Добре, я рада, що ми знову сьогодні зібралися, щоб поспілкуватися, взнати сьогодні щось нове з історії нашої країни, її традицій, вірувань нашого народу.

2. Актуалізація опорних знань.

-  Ось, діти, взялась я до Великодня рушничок вишивати. А що ж це за візерунок? Хто знає? (Це – Берегиня)

-  Як зображували Берегиню?

-  Чому її так називали?

-  А чому наші предки вірили, що Берегиня – це не чоловік-воїн з мечем, а саме жінка?

-  А можна ваших мам назвати Берегинями? Чому?

3. Новий матеріал.

-  Наші предки дуже великого значення надавали сім’ї. Вона підноситься як з’єднання небесних світил – Сонця, Місяця і ясних зірочок – їх діток.

-  Прочитай, доню, віршика про сім’ю. (Вірш «А в тім саду три тереми…»)

-  І той, хто погано поводився в сім’ї, не шанував її, неодмінно зазнавав не тільки осуду людей, а небесної кари.

-  Діти в українських сім’ях були бажані й жадані. А та сім’я, яка з якихось причин не мала дітей, хотіла взяти сироту і виховувати її.

-  Як же мама з перших днів оберігала своє улюблене дитятко? (Через колискову пісню).

-  Ви ж майбутні мами й тата. Як би ви колисали свою дитину? (Двоє дівчаток колисають сповиту ляльку).

-  А ще мама навчала різних ігор. Сьогодні Богданчикові мама хоче показати вам гру, в яку бавилися ще наші бабусі і дідусі, а їхні мамі їх також вчили. Хочете погратись? (Українська народна гра «Тин» )

-  До 3-х років дітям у сім’ї давали повну волю для розваг, вгамовуючи їхню жвавість різними предметами та забобонами. А що то за прикмети?

-  Чому таке шанобливе ставлення людей до природи – землі, води, вогню. (Відповіді дітей)

-  Але були й діти-бешкетники, котрі не розуміли добрих порад і поводилися погано. Що ж тоді робили батьки з непослухами? (Розігрується сценка покарання дитини за зламані гілочки з дерева.)

-  Якщо пройшов біля старшої людини і не привітався дитину – лягав без вечерю.

-  Найбільшим покаранням вважалося поставити дитину в куток без вечері за обман і крадіжку.

-  А з 3-х років дитина привчалася до праці. В 3 роки – вже нянька для меншої дитини, в 4 – працювала на городі . Дівчинка мала свої обов’язки, хлопчик – свої.

«Діти» господині розповідають про свої обов’язки.

-  Які ви в мене розумні, дітки! Але дбати треба не тільки про домашню худобу. Порушиш гніздо пташине – грім впаде на хату; розіб’єш мурашник – матимеш воші; рватимеш без потреби квіти – випадатиме волосся з голови.

4. Закріплення.

-  Діти, а може, ви знаєте прислів’я, приказки, в яких народ виражав своє ставлення до сім’ї, дітей?

Учні називають приказки, прислів’я про сім’ю, маму, тата.

-  Ми сьогодні ще раз впевнились, що тато сім’ї – то фундамент, опора, а мама – берегиня.

-  Може ви й віршики та пісні про маму знаєте? Про родину?

Вихованці читають вірші, співають пісні про маму.

5. Висновки.

-  То ж пам’ятайте народну мудрість: Яке дерево – такі й квіти, які батьки – такі й діти. По вас будуть судити про ваших батьків.

-  У вас чудові батьки, будьте розумними, слухняними дітьми, пам’ятайте заповіді наших предків, ростіть гідними своїх батьків.

Додаток Б:

 

Картка 25. Прочитайте текст. Підготуйте розповідь про народні звичаї та обряди, пов’язані з дівочою косою. Випишіть дієслова та дієслівні форми. Поясніть їх граматичне значення.

Найурочистішим моментом народного весілля є розплітання дівочої коси. Цей момент символізує собою кінець дівування. Молоду садовлять на діжі, що застелена кожухом вовною догори – символ щастя. Старша дружка, звертаючись до старости, каже:

-  Пане старосто, пане підстаросто, благословіть молоду розплітати!

-  Бог благословить! – відповідає староста.

Молодий підходить до невісти і розплітає їй косу. Розплітає небагато, щоб тільки витягнути з коси стрічку і забрати її собі. Далі вже цю церемонію довершують дружки, або свашки, як де ведеться.

Прощаючись з косою, молода плаче, а дружки співають. (О. Воропай)

Поясніть значення слів дружки, староста, підстароста, свашки, молодий, молода

Слова молодий, молода розберіть як частину мови.