Модернизація китайської мови і писемності

КАФЕДРА МОВ І ЦИВІЛІЗАЦІЙ

ДАЛЕКОГО СХОДУ

Курсова робота на тему:

Модернизація китайської мови і писемності

Київ 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1 Загальна мова та стандартизація вимови

1.1 Створення загальнокитайської мови

1.2 Стандартизація вимови

1.2.1 Основні принципи вибору орфоепічних норм для різночитання

1.2.2 Основні принципи вибору читань географічних назв

1.2.3 Значення документу "Сфера й принципи розгляду читань ієрогліфів”

1.3.Критерії рівнів володіння путунхуа

Розділ 2 Упорядкування ієрогліфів і проблема ієрогліфічної писемності на сучасному етапі

2.1 Визначення числа ієрогліфів

2.2 Спрощення й стандартизацію накреслень ієрогліфів

2.3 Стандартизацію читань ієрогліфів

2.4 Стандартизацію структури словників ієрогліфів

Розділ 3 Перехід до алфавітного письма і проблема орфографії

3.1.Різновиди алфавітного письма

3.2 Проблеми орфографії

Розділ 4 Система сполучення двох методів машинної обробки китайських текстів

4.1 Початок дослідження методів обробки китайських текстів

4.2 Способи кодування ієрогліфів

4.3 Новий спосіб "перетворення алфавіту"

Висновки

Анотація

Список використаних джерел

Вступ

З того часу, як у 1840 р. Опіумна війна відкрила двері в самоізольовану Цинську імперію, рік за роком множаться контакти культур Китаю й Заходу, обмін між ними. Спочатку китайцям була відома лише смертоносність західної зброї, потім вони довідалися, що для відновлення зброї необхідно відновити виробництва, нарешті, довідалися й про те, що коріння цих проблем криється у відновленні системи освіти. "Рух 4 Травня" 1919 р. Став кульмінацією просвітительського руху в Китаї. Так само як і в просвітительських рухах на Заході, відновленню системи освіти у Китаї передувало відновлення мови й писемності. На Заході національні мови замінили латинську мову. У Китаї байхуа прийшов на зміну веньяню.

Актуальність теми: Проблема мови й писемності в Китаї набагато складніша, ніж на Заході. Окрім проблеми зближення письмових стилів з розмовною мовою, існує проблема стандартизації вимови загальної мови і її поширення, проблема складності й численності ієрогліфів, за допомогою яких неможливо точно передати звучання слів тощо. Спрощення ієрогліфів, поширення путунхуа, розробка й впровадження проекту фонетичного алфавіту для китайської мови є трьома найважливішими завданнями вже протягом багатьох сотень років. Спрощення ієрогліфів і впровадження алфавіту - це письмовий аспект, поширення путунхуа - мовний аспект. З останніх років правління династії Цин і до тепер ці три завдання виконані поки що тільки частково. Відновлення китайської мови й писемності усе ще триває. Чи потребують відновлення китайська мова й писемність - це питання ще з часу руху за байхуа періоду "4 Травня" є спірним. Після того як рух за байхуа перейшов у рух за спрощення ієрогліфів і перехід до алфавітної писемності, суперечки стають усе більше запеклими й уже поширилися на китаємовні громади в усьому світі. Тому тема моєї роботи актуальна на цей час і буде залишатися актуальною ще протягом багатьох років.

Мета роботи: розглянути основні принципи реформ писемності і машинної обробки китайських текстів, дати оцінку становищу у цій області, яке склалося на цей час.

Методи та завдання роботи: порівнюючи матеріали китайської, української та россійської мов, з огляду на досвід японської мови у цій сфері ми спробуємо:

1. дослідити проблеми, які стають на заваді розповсюдження загальної китайської мови в Китаї та у китаємовних країнах;

2. визначити пункти, що є перешкодою у точному підрахунку ієрогліфів;

3. виділити позитивні і негативні результати реформ спрощення і стандартизації накреслень ієрогліфів;

4. виявити проблеми, які трапляються на шляху вчених- лінгвістів при спробі стандартизації читань ієрогліфів;

5. дослідити, які з методів пошуку ієрогліфів у словниках є найкращими, чому;

6. назвати складності, які виникають при спробах переходу на алфавітну писемність;

7. описати труднощі машинної обробки китайських текстів і способи їх подолання.

Наукова новизна: на матеріалах різних авторів китайської, української, російської мови довести неможливість на даний час переходу до ієрогліфічної алфавітної писемності.

Практичне значення: дослідження проблем таких, як уніфікація читання, уніфікація креслення ієрогліфів, способи роботи з китайськими текстами на ЕВМ, пошук найкращого спосубу знаходження ієрогліфів у словниках полегшує роботу перекладачів та є значною допомогою людям, які пов'язані з китайською мовою.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА МОВА ТА СТАНДАРТИЗАЦІЯ ВИМОВИ

1.1 Створення загальнокитайської мови

Загальнокитайська мова спочатку мала назву "гуаньхуа", потім назва була змінена на "гоюй", а в 1955 р. – на "путунхуа". На Тайвані вона як і раніше зветься "гоюй". Термін "путунхуа" існував уже наприкінці династії Цин і спочатку являвся загальною мовою, яку всі можуть розуміти; твердий стандарт був відсутній. В 1955 р. путунхуа дали визначення: "Загальна мова китайської нації, основою якої є північні діалекти, стандартною вимовою - пекінська вимова, граматичною нормою - зразкові твори на байхуа". Зміст зміни назви на путунхуа полягає у тому, що цим виражається рівноправність усіх національностей Китаю, заперечується нав'язування путунхуа національним меншинам. Прийнята в 1982 р. нова Конституція КНР установлює, що "держава поширює путунхуа, який є загальновживаним по всій країні". Якщо розуміти під "загальновживаним по всій країні" і його вживання в районах проживання національних меншин, то зміст терміну "путунхуа" буде близький до того, який несе у собі термін "гоюй". Звичайно, вираження "загальновживаний по всій країні" зовсім не означає насильницького насадження путунхуа в районах проживання національних меншин: адже в цей час він також є маловживаним у районах, де широкого поширення здобули діалекти китайської мови. Загальнокитайська мова в Республіці Сінгапур і в інших ареалах поширення китайської мови за межами КНР називається "хуаюй". Я вважаю, що "хуаюй" – є дуже вдалою назвою, що може використовуватися в будь-якій країні, будь-якому регіоні, у різному оточенні. Той факт, що аж до теперішнього часу китайська мова не має єдиної загальної назви, показує, що, хоча китайська мова має дуже древню історію, загальнокитайська мова усе ще дуже молода. [1, 363 – 375] .