Сучасні форми і системи розселення

СУЧАСНІ ФОРМИ І СИСТЕМИ РОЗСЕЛЕННЯ

План

1. Розселення та форми розселення

2. Місто, як форма поселення

3. Структура населення міста

Література

1. Розселення та форми розселення

 

Розселення – соціально-економічний процес розміщення людей на території світу, регіону, що складається історично.

Розселення відбувається під впливом об’єктивних причин, які можна розділити на три основні групи, а саме:

1. Соціально-економічні – характер виробничих відносин, рівень розвитку продуктивних сил та їх розміщення, що складається; місцеві та регіональні характеристики трудових ресурсів, транспортні мережі тощо;

2. Природні – клімат, рельєф, наявність корисних копалин;

3. Демографічні – структура населення, інтенсивність процесів його природного відтворення, характер міграційних процесів.

В результаті розселення утворюються поселення різних форм. Всі поселення в Україні поділяються на два види(форми):

-  міські , куди входять міста й селища міського типу;

-  сільські – це селища, дачні поселення, хутори.

В міських поселеннях (містах) населення займається в основному не с/господарською діяльністю, а в сільських – основною сферою діяльності населення являється сільськогосподарське виробництво.

Міське поселення (місто) концентрує виробництво, науку, управління, галузі обслуговування населення (різноманітні), тобто усі сфери діяльності, що не вимагають територіального розосередження. Сільське поселення містить галузі с/господарського виробництва, лісного, риболовного, мисливського господарства, частково відпочинку, що вимагають широких територій.

Україна, є однією з урбанізованих країн. В її містах проживає 68% , а в селах - 32% населення країни. Найбільша кількість міст в Україні сконцентрована в Донецькій області (51 місто), Львівській області (43 міст); Луганській області (37); Київській (25); Дніпропетровській (20); в Криму (15). Найменша кількість міст – в Житомирській (9); Миколаївській (9); Херсонській (9). Всього міст на Україні – 448, селищ міського типу – 894, сіл-28739.

Система поселень – це цілеспрямована сформована група міських і сільських населених місць різної величини і народногосподарського профілю, які об'єднані розвинутими територіально-виробничими, інформаційно-діловими та іншими зв’язками, загальною інженерно-транспортною комунікаційною структурою, єдиною мережею громадських центрів і місць дозвілля населення.

З урахуванням існуючих адміністративно-територіальних одиниць системи поселень поділяються на національну, міжобласні, обласні, міжрайоні, районі, низові. Кожному рівню відповідають свої центри і під центри розселення, які виконують певні соціально-економічні та адміністративно-управлінські функції.

У рамках єдиної системи розселення України на перспективу виділені такі системи поселень: Автономна Республіка Крим, 8 міжобласних, 24 обласних, 76 міжрайоних, 490 районних (Рис.1.1).

На національному рівні розробляється генеральна схема планування території України. В ній для систем поселень національного та міжобласного рівнів вирішуються питання територіального районування, напрямків масштабів перспективного розвитку розселення , соціально-економічної бази як основи систем поселень, містобудівні проблеми найзначніших міст, формування підцентрів міжобласного значення, інженерно-транспортної інфраструктури, охорони навколишнього середовища, природокористування та ін..

На обласному рівні в схемах планування територій відповідних областей визначаються пропорції розвитку між обласним центром, зоною його впливу та периферійними районами, уточнюється кількість і масштаби розвитку внутрішньо обласних( міжрайонних ) центрів та центрів адміністративних районів, Обласні центри повинні виконувати функції управління та соціально- культурного обслуговування в рамках своїх регіонів.

Формування міжрайонних систем має забезпечити комплексний розвиток у межах окремих частин області міст, селищ і сільських поселень у залежності від їх значення в структурі розселення, спеціалізації окремих міст як у сфері їх містоутворюючої бази ( наукові, промислові, агропромислові, рекреаційні центри), так і у сфері культурно-побутового та громадського обслуговування, об’єкти якого доцільно концентрувати і координувати в окремих центрах і під центрах з урахуванням потреб населення оточуючих населених місць та особливостей сільського розселення.

На районному рівні визначається пропорції розвитку між містом-центром та іншими міськими і сільськими поселеннями районів, виділяються опорні центри обслуговування с/г-го виробництва і сільського населення.

На низовому рівні розглядається формування систем сільських поселень.

Площа території систем поселень з урахуванням адміністративно-територіального поділу України коливається для міжобласних систем від 27 до 100тис.км² , обласних – від 8 до 33 тис.км² , міжрайонних - від 4 до 12 тис.км² і районних систем від 1 до 3 тис.км².

У залежності від чисельності населення міста-центру, його соціально-економічного потенціалу, положення в структурі системи розселення, розвинутості інженерно-транспортної інфраструктури, регіональних природньо-кліматичних та інших умов радіус його зони впливу для міжрайонних систем поселень становить від 40 до 80км.

У залежності від частки населення зони впливу (включно з райцентрами) , охопленої послугами міста-центру, виділяються: високорозвинуті міжрайонні системи, які охоплюють понад 75% населення території, розвинуті – 50-75% , менш розвинуті – 30 – 50 % та ті , що формуються і охоплюють 10 – 30 % населення регіону.

Міські і сільські поселення в залежності від чисельності населення , функціонального значення і народногосподарського профілю поділяються на різні групи і підгрупи.

Класифікація поселень за чисельністю постійного населення є найбільш прийнятною. Відповідно до ДБН 360-92* міські і сільські поселення в залежності від проектної чисельності населення на розрахунковий строк поділяються на групи(Табл. 1.1)

Таблиця 1.1

Класифікація груп поселень за чисельністю населення

Група поселень	Населення , тис.чол.
	міст	сільських поселень
Найзначніші	Понад 1000	-
Значні	Більше 500 до 1000	Понад 5 Більше 3 до 5
Великі	Більше 250 до 500	Більше 1 до3 Більше 0,5 до 1
Середні	Більше 100 до 250; Більше 50 до 100	Більше 0,2 до 0,5
Малі	Більше 20 до 50; Більше 10 до 20; До 10	Більше 0,05 до 0,2 До 0,05
До групи малих міст входять селища міського типу.

 

2. Місто, як форма поселення

 

Місто – форма поселення, населене місце, значне за розмірами, чисельністю й щільністю населення, жителі якого зайняті, як правило, поза сільським господарством.

Перші згадки про міста відносяться до IV-III-го тисячоліття до нащої ери. Найбільш відомі давні торгові, ремісничі центри: в Месопотамії – Ур, Урук, Вавилон; в Єгипті – Мемфіс, Фіви; в Індії – Мохенджо-Даро, Хараппа, в Греції – Спарта, Афіни;

Місто як форма поселення виникло внаслідок суспільного розподілу праці, тобто відокремлення ремесла від с/господарства і зосередження обміну в руках певної громадської групи і відрізняється від села високим ступенем різноманітності та інтеграції трудової діяльності.

Сучасне місто - це скупчення на відносно невеликій території житлових будинків, промислових підприємств, адміністративних, культурних і обслуговуючих установ. Місто є вузлом залізничних і автомобільних доріг. Місто займає обмежені території.

Сучасні великі міста — це центри зосередження багатогалузевої промисловості, розгалуженої транспортної мережі в густо населених житлових масивах. Причому найважливішим джерелом зростання міського населення була й все ще залишається міграція сільських жителів у міста. На неї припадає більше половини приросту міського населення в Україні.

Сучасне місто надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального та суб'єктивного характеру, а саме:

-  наявність місць роботи та можливість зміни роботи;

-  зосередження закладів науки та культури;

-  забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;

-  можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;

-  розвиток міжнародної та регіональної культури.

Це визначає привабливість міста для населення. Умови життя в місті, великою мірою також залежать наскільки повно налагоджене в ньому транспортне обслуговування населення.

Незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, того, в якому тисячоліттями проходило їхнє життя.

Міське середовище шкідливо впливає на здоров'я населення через забруднення атмосферного повітря, дефіцит сонячного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення, недостатністю зелених насаджень тощо. Також небезпеку для здоров'я людей у місті становлять шумові, вібраційні навантаження, транспортні проблеми, вплив електричних, магнітних, іонізаційних полів.

Класифікація міст

Класифікація міст проводиться за рядом признаків, а саме: