1.1 Афоризм як своєрідний мікрожанр фразеології
Афоризм (греч. αφορισμός, «визначення») – оригінальна завершена думка, висловлена або записана в лаконічній текстовій формі, легкій для запам’ятовування, яка часто цитується іншими людьми в процесі спілкування. В афоризмі досягається значна концентрація безпосереднього спілкування й того контексту, у якому думка сприймається оточуючими слухачами або читачами.
Теорію афоризму з погляду приналежності його до лінгвістики слід вивчати в нероздільній єдності з теорією фразеології, оскільки афоризм – окремий тип фразеологічних сполучень.
Фразеологія (гр. phrasis – вислів + logos – учення) – наука, що вивчає складні за своїм складом мовні одиниці стійкого характеру. Фразеологією також називають усю сукупність мовних одиниць, які мають стійкий характер – фразеологізми – у мовній системі в цілому або в мовленні того чи іншого письменника, у мові конкретного твору.
Фразеологізми, на відміну від лексичних одиниць, мають ряд особливостей, які також притаманні й афоризму:
1. Характерною є складна структура. Фразеологізми утворюються поєднанням декількох компонентів, що мають, як правило, окремий наголос, але не зберігають при цьому значення самостійних слів: to be dog-tired (втомитися, як собака), to love smth as the horse loves the whip (любити що-небудь як собака палку).
2. Фразеологізми характеризуються семантичною єдністю, мають єдине, нероздільне значення, яке можна виразити одним словом: to put a spoke in a smb’s wheel – заважати, fifth wheel – зайвий. Однак, ця особливість стосується не всіх фразеологізмів. Є такі, що дорівнюються цілому описовому висловлюванню. Такі фразеологізми виникають у результаті образного переосмислення вільних сполук.
3. Фразеологізми на відміну від вільних словосполучень характеризуються постійним складом. Той чи інший компонент фразеологізму не можна замінити близьким за значенням словом, у той час як вільні словосполучення допускають таку заміну.
Однак, деякі стійкі звороти можуть мати варіанти: whole-heartedly = from the bottom of one’s heart. Але існування варіантів не означає, що у подібних стійких зворотах можна довільно змінювати слова.
4. Фразеологізми відрізняються відтворюваністю. На відміну від вільних словосполучень, що безпосередньо створюються в процесі мовлення, фразеологізми використовуються у готовому вигляді, такими, якими вони закріпилися в мовленні, якими їх зберігає наша пам’ять.
5. Більшість фразеологізмів характеризуються стійкою структурою: до їх складу не можна довільно включати будь-які елементи.
Структурною особливістю окремих фразеологізмів є наявність у них усіченої форми поряд з повною: to drink the cup of woe (to drink to the dregs). Усічення складу фразеологізмів у подібних випадках свідчить про прагнення економії мовних засобів.
6. Фразеологізмам притаманна стійкість граматичних форм їх компонентів: кожен член фразеологічного сполучення відтворюється в певній граматичній формі, яку не можна змінити: The blind leading the blind; а drop in the bucket.
7. Для більшості фразеологізмів характерною є чітка закріпленість порядку слів. Не можна поміняти місцями компоненти фразеологізмів: The camel and the needle’s eye.
Неоднорідність структури ряду фразеологізмів пояснюється тим, що фразеологія об’єднує доволі різноманітний мовний матеріал, причому межі деяких фразеологічних одиниць окреслені недостатньо визначено.
Як відомо, фразеологізми виникають із вільного сполучення слів, яке використовується в переносному значенні. Поступово переносність забувається, стирається, і сполучення слів стає стійким. В.В.Виноградов розробив класифікацію фразеологізмів з позиції семантичного злиття компонентів. В залежності від того, наскільки стираються номінативні значення компонентів фразеологізму, наскільки сильним є переносне значення, дослідник поділяє фразеологізми на три типи: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполуки [5, 89].
Якщо розглядати ці три типи фразеологізмів, які виділив В.В.Виноградов, стосовно англійської мови, то фразеологічні зрощення, або ідіоми слід розглядати як абсолютно неподільні стійкі сполучення, загальне значення яких не залежить від:
- значення складових слів: kick the bucket (розм.) – загнутися, померти, простягти ноги; send smb. to Coventry – бойкотувати кого-небудь, припинити спілкування з ким-небудь; at bay – загнаний, у безвихідному становищі; be at smb.’s beck and call – бути завжди готовим до послуг, бути на побігеньках; to rain cats and dogs – лити як з відра (про дощ); be all thumbs – бути неповоротким; Kilkenny cats – смертельні вороги.
Фразеологічні зрощення виникли на базі переносних значень їх компонентів, але згодом ці переносні значення стали зрозумілими з точки зору сучасної мови. „Образність фразеологічних зрощень розкриваються лише історично” [27, 35]. Так, наприклад, слова „bay” – „глухий кут” , та „beck” – „змах руки” – архаїзми, які ніде окрім згаданого вище фразеологізму не вживаються. Або, наприклад, фразеологізм to be all thumbs історично склався із висловлювання one’s fingers are all thumbs.
Таким чином, у фразеологічних зрощеннях втрачається зв’язок між прямим та переносним значенням, переносне значення стало основним. Саме тому фразеологічні зрощення складно перекладати іншою мовою [13, 36].
Фразеологічні зрощення мають ряд характерних ознак:
1) до їх складу можуть входити так звані некротизми – слова, які ніде, крім даного зрощення, не використовуються, тому не зрозумілі з точки зору сучасної мови;
2) до складу зрощень можуть входити архаїзми;
3) зрощення синтаксично неподільні;
4) не допускають до свого складу додаткових слів.
Втрачаючи своє самостійне лексичне значення, „слова, що входять до структури фразеологічного зрощення, перетворюються на компоненти складної лексичної одиниці, що за значенням наближаються до значення окремого слова” [42, 73]. Тому деякі фразеологічні зрощення синонімічні словам: kick the bucket – to die; send smb. to Coventry – to ignore и т.д.
Інший тип фразеологізмів в англійській мові – фразеологічні єдності. Це стійкі сполучення слів, у яких за наявності загального переносного значення чітко зберігаються ознаки семантичної роздільності компонентів: to spill the beans – видати таємницю, to burn bridges – спалювати мости; to have other fish to fry – мати більш важливі справи; to throw dust into smb.’s eyes – заговорювати зуби; to burn one’s fingers – обпектися на чомусь; to throw mud at smb. – поливати брудом; to be narrow in the shoulders – не розуміти жартів; to paint the devil blacker than he is – перебільшувати; to put a spoke in smb.’s wheel – вставляти палки в колеса; to hold one’s cards close to one’s chest – тримати в таємниці, не розголошувати що-небудь = тримати язик за зубами; to gild refined gold – прикрасити щось і без того гарне = to paint the lily.
Фразеологічні єдності дещо схожі з фразеологічними зрощеннями своєю образністю, метафоричністю [34, 50]. Але на відміну від фразеологічних зрощень, де образний зміст розкривається лише діахронічно, у фразеологічних єдностях образність, переносне значення осмислюється з точки зору сучасної мови. Саме тому, на думку академіка В.В.Виноградова, образність є характерною ознакою саме фразеологічних єдностей. „Зв’язок між компонентами фразеологічних єдностей мотивований, чітко відчувається метафоризація” [34, 51]. Для розуміння фразеологічної єдності її компоненти слід сприймати в переносному значенні. Наприклад, зміст висловлювання make a mountain out of a molehill – робити з мухи слона (дослівно – робити гору з пагорбків норки крота) розкривається лише у тому випадку, якщо слово molehill розглядати у значення “щось незначне, маленьке”, а слово mountain – “щось дуже велике”. У складі фразеологічних єдностей немає слів, не зрозумілих з точки зору сучасної мови.
Характерні ознаки фразеологічної єдності:
1) яскрава образність і як результат можливість збігу з паралельно існуючими словосполученнями (порівняймо: to throw dust into smb.’s eyes, to be narrow in the shoulders, to burn one’s fingers, to burn bridges);
2) збереження семантики окремих лексем (to put a spoke in smb.’s wheel);
3) неможливість заміни одних компонентів іншими (to hold one’s cards close to one’s chest);
4) емоційно-експресивне забарвлення відіграє провідну роль (to throw dust into smb.’s eyes, to paint the devil blacker than he is);
5) здатність вступати в синонімічні зв’язки з окремими словами або іншими фразеологізмами (to gild refined gold = to paint the lily).
Інший тип фразеологізмів – фразеологічні сполучення – стійкі обороти, до складу яких входять слова як із вільним, так і фразеологічно зв’язаним значенням. Наприклад: a bosom friend – щирий друг, a pitched battle – жорстока схватка, (to have) a narrow escape – чудом врятуватися, to frown one’s eyebrows – насупити брови, Adam’s apple – адамове яблуко, a Sisyfean labor – сізіфова праця, rack one’s brains – ламати голову, to pay attention to smb. – звертати увагу на когось тощо.
На відміну від фразеологічних зрощень та фразеологічних єдностей, які мають цілісне, нероздільне значення, „фразеологічні сполучення характеризуються тим, що їх можна розкласти за змістом” [42, 75]. У цьому плані вони зближуються з вільними словосполученнями.
Характерні ознаки фразеологічних сполучень:
1) у них допускається варіативність одного з компонентів (a bosom friend / a bosom buddy );
2) можлива синонімічна заміна основного слова (a pitched battle – a fierce battle);
3) можливе включення означень до складу фразеологічних сполук (he frowned his thick eyebrows);
4) допускається перестановка компонентів (a Sisyfean labor – a labor of Sisyphus);
5) обов’язковим є вільне вживання одного з компонентів і зв’язне вживання іншого (a bosom friend – but not enemy or smb else).
Відтворюваність у якості основної ознаки фразеологізмів дозволили професору Н.М.Шанському розвинути класифікацію академіка В.Виноградова і виділити четвертий тип фразеологічних одиниць – так звані „фразеологічні вирази” [42, 76].
До фразеологічних виразів відносяться такі стійкі за своїм складом і вживанням фразеологічні обороти, які повністю складаються зі сів „із вільним номінативним значенням і семантично подільні” [42, 76]. Їхня єдина особливість – відтворюваність: вони використовуються як готові мовні одиниці з постійним лексичним складом і семантикою.
Фразеологічні вирази – це лише обороти з буквальним значенням компонентів. До складу фразеологічних виразів входять англійські прислів’я та приказки, які вживаються в прямому значенні, не мають образного, алегоричного змісту: live and learn; better untaught than ill taught; many men, many mind; easier said then done; nothing is impossible to a willing heart.
Ця класифікація фразеологічних одиниць заснована на різному рівні ідеоматичності (немотивованості) компонентів, які входять до складу фразеологізму.
Цікавою є типологія фразеологізмів за походженням. Якщо розглядати афоризм як певний вид фразеологізму, то тут доцільно згадати про походження певного фразеологізму. Деякі фразеологізми виникли як наслідок запозичення певних крилатих слів, влучних виразів із шедеврів світової літератури, з античної літератури, з біблії. Такі влучні вирази стають загальновживаними, уживаються в певному контексті, набуваючи певного емоційно-експресивного забарвлення. Такі влучні вирази варто зараховувати до такого типу фразеологічних одиниць, як фразеологічні вирази (за Н.М.Шанським).
Афоризм (сентенція, апофегма) – коротке влучне судження, висловлене в образній, іноді парадоксальній і незвичайній формі. [18, 34] Оскільки афоризм має вигляд завершеного умовиводу, він еквівалентний реченню за своєю структурою. Деякі дослідники ототожнюють афоризми й крилаті вислови. Однак слід розмежовувати ці два поняття. Відмінність афоризмів від крилатих слів полягає в тому, що крилаті слова – це зазвичай прості поняття і, таким чином, вони виступають еквівалентами словам. Крилаті слова часто мають метафоричний характер, афоризми ж мають пряме значення. У зв’язку із цим можна говорити про афоризми не просто як про різновид фразеологізму, а як про незалежний літературно-філософський жанр.
Афоризм належить до того жанру, навіть можна сказати, мікрожанру, у якому стислість доведена до максимуму. Частіше за все він складається із однієї фрази. Це орієнтує читача на роздуми, асоціації.
Афоризм – глибока, завершена думка, що прагне істини узагальнення. Це думка певного автора в максимально стислій, високохудожній формі [39, 215].
Афоризм як літературний жанр характеризується певними ознаками.
Перша ознака афоризму – глибина думки, що прагне істини. Автор, торкаючись серйозної проблеми, намагається передати свої думки, свої погляди стосовно цієї проблеми.
Друга ознака – узагальнення. Афоризм по праву вважається узагальненням, яке сприяє передачі глибини та істинності думки.
Третя ознака афоризму – стислість. Це суттєва ознака афоризму. Максимальна стислість афоризму поглиблює його зміст і, крім того, сприяє його кращому запам’ятовуванню.
Четверта ознака – чіткість, точність та виразність думки.
П’ята ознака – завершеність думки. Афоризм має бути завершеним за змістом і зрозумілим без додаткових пояснень.
Шоста ознака – художність афоризму. Афоризм має передавати не лише мудрий зміст, але й бути вдало оформленим з погляду стилістики, уживання певної лексики. В афоризмі вдало поєднуються дотепність, глибина думки, її краса, яка досягається використанням цієї думки та її оформленням.
На думку Л.С Сухорукова, афоризм – це роман в одному рядку [33, 47].
Отже, незважаючи на велику кількість дослідницьких робіт з афористики, теоретичні уявлення про неї досить нечіткі. До нашого часу триває спір між вченими про те, чи є афоризм різновидом крилатих слів чи це крилаті слова є різновидом афоризму. „Афоризм (від грецьк. aphoridzo – відокремлюю, визначаю) – коротке, лаконічне судження, яке в стислій, зручній для запам’ятовування формі містить глибоку думку” [19, 42]. Він містить у собі завжди більше значення, ніж висловлено, він ніколи не аргументує, але впливає на свідомість виразною неординарністю судження. Тому часто афоризми називають „крилатими словами”. Особливість афоризму полягає в тому, що це гранично стисле і водночас вичерпне визначення предмета чи ситуації, яке конденсує набутий досвід суспільного життя, реальності, що оточує людину. Афоризм „передає узагальнену закінчену думку повчального або пізнавального змісту в лаконічній увиразненій формі” [36, 48].
Джерелами афористики є фольклор, художня література, наукові твори, висловлювання видатних людей. У фольклорі до афористичних засобів належать прислів’я, у літературних та наукових, зокрема філософських, творах – лаконічні художні та логічні узагальнення, які своєрідно виражають важливий зміст, а відтак набувають самостійного значення.
Афоризми поділяються на вставні (наявні у творах різних жанрів) та відокремлені (власне афористичний літературний жанр); за викладом змісту розрізняють афоризми логічні й поетичні. Найбільш повно класифікацію літературних афоризмів дав Анатолій Ткаченко у монографії „Мистецтво слова” [35, 290]. Літературні афоризми він поділяє за походженням на анонімні та авторські; за способом висловлення – дефінітивні та лозунгові; за змістовим наповненням – повчально-однозначні та парадоксально-багатозначні, практичної і теоретичної спрямованості.
У наш час інтерес до афористичного жанру як джерела мудрості зростає. З’являються окремі збірники афоризмів, виникла і розвивається наука про афоризми – афористика, яка вивчає теорію та історію афоризму як літературного жанру [39].
Основою нашого дослідження послужили афоризми з творчої спадщини Бернарда Шоу, зокрема, афоризми із п’єси „Пігмаліон”.
За одним словником афоризм – „коротке лаконічне судження, яке в стислій, зручній для запам’ятовування формі містить глибоку думку” [19, 3], за іншим – „короткий влучний оригінальний вислів, узагальнена, глибока думка, виражена в лаконічній формі, подеколи несподівано парадоксальній (Поспішай повільно – Октавіан Август)”. Афоризм завжди містить в собі більше значення, ніж мовлено, він ніколи не аргументує, але впливає на свідомість виразною неординарністю судження [20, 71]. Афоризм, в силу своєї структурної особливості, лаконічності, виступаючи своєрідним каталізатором думки, приводить читача до особистого роздуму, вчить мислити і разом з тим говорити. Сила афоризмів у досконалості мовного втілення. “Афоризми дійсно життєва мудрість та сіль літератури”, – писав Г.С. Сковорода [30, 114]. Економія слів, глибина семантики, яскрава образність роблять афоризми стилістичними шедеврами, які збагачують мистецтво риторики, стають дієвим засобом у боротьбі з одноманітністю і сірістю людської думки.
Так у лаконічній формі афоризму постає мудра цілісність нашого світу. У всі часи афористика осягає “вічні питання”, важливі для людини.
1.2 Історія розвитку афоризму
Історія світової культури – це не лише парова машина та атомний реактор, закон Архімеда, перший мікроскоп та космічні кораблі. Історія світової культури – не лише величність індійського храму Тадж-Махал, фрески Рубльова, полотна Рембрандта, музика Чайковського. Це також глиняні клинописні таблички, єгипетські папіруси, пергаментні свитки, записи на камені та бересті і, звичайно, книги, у яких навіки закарбувалися думки людей, що їх створили, філософів, учених, письменників. Людина постійно вдосконалювала себе й свої думки на шляху технічного прогресу.
Далеко не всі цінності духовної культури, які створило людство, збереглися до наших днів. Багато цінних думок не дійшли до нас через переслідування їх авторів, через певні заборони. Починаючи з давніх часів твори багатьох видатних прогресивних мислителів часто знищувалися разом із їхніми авторами. Лише у часи Середньовіччя десятки тисяч так званих „єритиків” (і звичайно їхні твори) були спалені на кострах „святої” інквізиції.
Не дивно, тому, що з усіх творів видатного давньогрецького матеріаліста-діалектика Геракліта до нас дійшли лише декілька десятків фрагментів, а про видатного мислителя Греції, учителя Демокрита – Левкіппі нам майже нічого не відомо, крім його імені. Безліч безцінних думок були втрачені людством через ряд інших причин. Близько 700 тисяч свитків зберігалося, наприклад, у відомій Олександрійській бібліотеці, де зберігалися не лише усі твори античної літератури й науки, але й багато творів східних літератур, перекладені грецькою мовою. У 47 році до н.е. ця унікальна бібліотека зазнала збитків від пожежі, а пізніше всі її фонди взагалі загинули. Ось чому таку велику цінність являють собою думки видатних діячів культури минулих епох, афоризми, які збереглися до нашого часу.
Афоризми, що дійшли до нас із прадавніх часів – енциклопедія народної мудрості, де тісно словам, але достатньо місця для думки. Більшість із афоризмів, в узагальненій формі виражаючи сутність складних явищ, настільки значимі, що сприймаються наступними поколіннями вже не як думка якоїсь конкретної особи, а як вираження настрою цілої епохи. Лаконічність, змістовність, глибина багатьох афоризмів, які збереглися до наших днів, являються собою не лише велику пізнавальну цінність, але й набувають сучасного звучання [37, 68]. Так, ми не можемо не погодитися з афоризмом Піфагора, висловленим майже дві з половиною тисячі років тому: „Статую прикрашає зовнішній вигляд, а людину – її діяння”.
Уперше термін „афоризм” був винесений у заголовок медичного трактату Гіппократа. Із розвитком писемності та книгодрукування афоризми оформлюються в тематичні та авторські збірники. Їх випуск стає традиційним, починаючи з виходу збірника „Адажиї” Еразма Роттердамського. Переважно афористами ставали гострослови та люди, гострі на розум, із філософськими поглядами на життя. Композиційна та змістова довершеність у кращих афоризмах досягається шляхом створення художнього образу, у якому заявлена інтелектуальна задача або робиться натяк на її вирішення [39, 65]. Майстрами афористики були пророки Старого завіту, антики, учені та поети середньовічного Сходу, полководці, видатні діячі Європи епохи Просвітництва, мислителі та романісти ХХ ст. На думку деяких дослідників, сучасний афоризм зазнав впливу з боку наукових досягнень у сфері кібернетики, математичної лінгвістики тощо.
Здатність афоризму в яскравій формі лаконічно виражати глибокі до ступеня узагальнення думки у свій час породила навіть окремий літературний жанр – афористичну літературу. Оскільки твори цього жанру були чимось проміжним між філософськими та художніми творами, цьому жанру віддавали належне як філософи (Б.Паскаль, М.Монтень), так і літератори-моралісти (Ф.Ларошфуко, Ж.Лабрюйер), а також письменники (Г.Гейне, О.Уайльд). Подібна література існує й досі. Варто згадати ім’я видатного чеського письменника Карела Чапека, російського історика В.Ключевського, сучасного польського філософі й письменника Тадеуша Котарбинського, автора численних „поведзонок”. В афористичному стилі витримані „Логіко-філософський трактат” і „Філософські дослідження” австрійського філософа-позитивіста Людвіга Вітгенштейна.
Але уже у ХІХ ст. література цього жанру набуває більше яскраво вираженого сатиричного характеру. Своєрідним і найбільш яскравим твором цього плану (і певною мірою пародією на сам літературний жанр афористики) є відомі „Афоризми” Козьми Пруткова (літературний псевдонім, творцями якого були О.К.Толстой та брати Жемчужникови). Афоризми Козьми Пруткова як виразник обмеженого розуму, але самозадоволеної глибокої думки нерідко з іронією цитується в наші дні.
Розвиток афористики тісно пов’язаний з розвитком філософії [39, 34]. Усі форми людської творчості поступово диференціювалися від первісного релігійно-магічного ставлення людини до світу – мова, культура, політика, право, економіка, наука й філософія.
Задатки літературних форм, у яких проявляється філософська винахідливість, слід шукати у виразах, прислів’ях та приказках, де збережено те, що можна назвати філософським фольклором. Цікавим є той факт, що Гегель, видатний мислитель, ставився до народної мудрості дещо високо мірно. Він писав, що „на покійному ложі здорового людського смислу природне філософствування у кращому разі дає риторику тривіальних істин”.
Зовсім інші погляди Платона на це питання. У своїх творах він часто використовував прислів’я, цінуючи гостроту й дотепність багатьох із них. У його творах згадуються прислів’я, що стосуються релігії, історії, географії, домашнього й культурного життя, ігор, ремесел, філософії, театру та тварин. У курсах історії давньої філософії обмежуються переважно вказівкою на висловлювання „семи мудреців”, що пізніше поєдналися в семивірші.
Між тим народні прислів’я та загадки взагалі являє собою інтерес, але не як форма „природного філософствування”, а як ґрунт, на якому зародилася найпростіша форма філософського винаходу – афоризм. Центр тяжіння в народних прислів’ях лежить не у теоретичному, пізнавальному змісті, а в їх відношеннях до практичних інтересів життя. Перетворення прислів’я на філософський афоризм здійснюється лише тоді, коли центр тяжіння духовних інтересів переміщується з області практичної до області теоретичної.
Афоризм – найбільш проста форма вираження філософської думки, яка є особливо характерною для її перших кроків. Ця форма переважає в до сократівській філософії греків, але й пізніше вона зустрічається протягом усієї історії філософії. Паскаль, Ларошфуко, Ліхтенберг, Ніцше – зразки цієї форми. У глибині початкової філософської думки, як і поетичному сюжету, передує образ, метафора, у якій відділено проступає філософська ідея. Так, давня вивіска, що зображувала ваги в рівновазі, натякала на ідею скептичної ізостенії, тобто рівноваги доводів „за” і „проти” однієї й тієї ж думки. До цієї ідеї скептиків примикає ідея парі Паскаля. Ідеї парі Паскаля, у свою чергу відповідає ідея четвертої антиномії Канта.
Друга форма філософського винаходу, яку започаткував Сократ, і яка знайшла ідейне вираження у творчості Платона, – діалог. У діалозі філософська ідея подається не у формі тези, в антитетичному вигляді.
І третя, остання, форма філософського винаходу – система, де проблема поставлена, внутрішні протиріччя знято, і їй знайдено чітке рішення. Творцем такого типу філософії був Аристотель, Демокрит.
Отже, як бачимо, афоризм був першою, а тому чи не основною стадією розвитку філософської думки, у якій закладені основи мудрості. Тому багато письменників пізніше розвивали цей жанр у своїй творчості або й взагалі працювали виключно у жанрі афоризму.
Розділ 2. Бернард Шоу – майстер влучного слова
0 комментариев