4. Політичні права і свободи громадян України.

До політичних прав і свобод громадян України, закріплених Констітуцією, відносяться:

1) громадянство (Статті 4, 25,26);

2) свобода друку (розповсюдження інформації) (Ст.34);

3) свобода слова, думки, поглядів та переконань (Ст. 34);

4) право об'єднання в політичні партії, громадські організації та профспілки (Ст.36);

5) право обирати та бути обраним (Ст. 38);

6) право брати участь в управлінні державою та громадськими справами (Ст. 38);

7) обговорювати та приймати закони та рішення загальнодержавного та місцевого значення (Ст. 38);

8) свобода мітінгів, зборів, походів і демонстрацій (Ст.39);

9) вносити до державних та громадських організацій пропозиції та запити (Ст. 40);

10)право на погашення збитків, спричинених незаконними діями посадових осіб (Статті 32, 62);

11) право на оскарження дій посадових осіб, установ, організацій і т.п. (Ст.55)

 

 Право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації.

Розвинута система громадських об'єднань — не­від'ємний елемент громадянського суспільства. З їх до­помогою люди можуть спільно вирішувати загальні проблеми, задовільняти та захищати свої потреби й інте­реси. Громадські об'єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необгрунтованого втручання держави в громадське життя. Конституційне право на свободу об'єднання є юридичною основою створення й діяльності політичних партій, професійних спілок та інших громадських організацій.

Названі конституційні положення конкретизуються в Законі України від 16 червня 1992 р. "Про об'єднання громадян", який регламентує зміст права об'єднання, його основні державні гарантії, порядок їх створення, діяльності, реорганізації та ліквідації.

Об'єднання громадян — це добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) визнаються політичною партією або громадською організацією. Зокрема, полі­тичною партією є об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного роз­витку, які головною метою мають участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцево­го самоврядування і представництво в їх складі. Члена­ми політичних партій можуть бути лише громадяни Ук­раїни. Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є гро­мадськими організаціями, що об'єднують громадян, по­в'язаних спільними інтересами за родом професійної ді­яльності. Професійні спілки утворюються без поперед­нього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Вони здійснюють нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю і правил по охороні праці, доглядають за житло­во-побутовим обслуговуванням працівників, утримують культурно-освітні заклади, будинки відпочинку, профі­лакторії, санаторії, туристичні та спортивні установи.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність або неналежність до політичних партій чи громадських організацій. Конституція гарантує добро­вільність вступу в об'єднання і перебування в ньому, виключає будь-який примус. Членство у будь-якій партії або профспілці не може бути умовою заняття посади в державній організації чи взагалі служити підставою для обмеження прав та свобод людини.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом. Об­меження щодо діяльності політичних партій та громад­ських організацій і членства в них встановлюються тільки Конституцією і законами України.

Утворення і діяльність політичних партій та громад­ських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конс­титуційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, про­паганду війни, насильництва, на розпалювання міжет­нічної ворожнечі, посягання на права й свободи людини, здоров'я населення, забороняються.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Не допускається ство­рення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і вико­навчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах й організаціях.

Заборона діяльності об'єднання громадян здійсню­ється лише в судовому порядку.

Держава гарантує політичним партіям і громадським організаціям рівні умови для виконання ними своїх завдань, що служить фактичною і юридичною підставою для реалізації громадянами України свого права на об'єднання.

Право брати участь в управлінні державними справами, всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним.

Це право означає гарантовану громадянам України можливість як безпосередньо, так і через своїх пред­ставників здійснювати всю повноту влади. Дане право розвиває закріплене у ст. 5 Конституції України поло­ження про народовладдя, яке має узагальнений, декла­ративний характер. А конкретно встановлюється право громадян на участь у проведенні референдумів і вільних виборів та бути обраними в органи державної влади, органи місцевого самоврядування, право доступу до дер­жавної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Закріплене у ст. 38 Конституції України право гро­мадян повністю відповідає міжнародним нормам, зокре­ма, передбаченому у п. "а" ст. 25 "Міжнародного пакту про громадянські і політичні права”[4] "положенню" про право кожного громадянина без будь-якої дискримінації та без обґрунтованих обмежень брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посеред­ництвом вільно обраних представників".

Всеукраїнський й місцеві референдуми є конкрет­ними інститутами прямого та безпосереднього народо­владдя. За їх допомогою громадяни реалізують своє пра­во на участь в управлінні державними справами.

Право громадян обирати й бути обраним стоїть у центрі всіх процесів формування органів держави, тобто має вяадноутворюючий характер. Загальні вибори орга­нів державної влади та органів місцевого самовряду­вання надають народові унікальну можливість контролю за діяльністю цих органів, включаючи повну зміну вла­ди. Вибори є вільними і здійснюються на основі загаль­ного, рівного й прямого виборчого права шляхом таєм­ного голосування. Право обирати мають громадяни Ук­раїни, які на день проведення виборів досягли 18-ти рогів, за винятком осіб, яких визнано судом недієздатними. Право бути обраними мають особи залежно від виду виборів, зокрема, народним депутатом може бути обраний лише громадянин України, який на день вибо­рів досяг 21-го року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Депутатом міс­цевої Ради може бути обраний громадянин, який має право голосу і на день виборів досяг 18-ти років.

Право доступу до державної служби означає, що громадянам України має бути забезпечена реальна мож­ливість займати за виборами, конкурсом, або призна­ченням посади в державних органах та Їх апараті і здійс­нювати відповідні державні функції. Право на державну службу мають громадяни України незалежно від поход­ження, соціального і майнового стану, расової та націо­нальної приналежності, статі, політичних поглядів, релі­гійних переконань, місця проживання, які одержали від­повідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів Ук­раїни.

Закон України від 16 грудня 1993 р. "Про державну службу" визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті.

Право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи й демонстрації.

Це право призначене для забезпечення політичної свободи думок, переконань та висловлювань в Україні. Ст. 39 Конституції України зобов'язує організаторів проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій завчасно сповіщати про це органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, що гарантує органам влади можливість втручання, коли ті чи інші заходи спрямовані до цілей, які суперечать законові. Здійснен­ня щойно перерахованих політичних свобод забезпечу­ється наданням громадянам та їх організаціям громад­ських приміщень, вулиць, майданів, можливості широко розповсюджувати відповідну інформацію, використову­вати для цього пресу, телебачення і радіо.

Обмеження щодо реалізації даного права може вста­новлюватися судом відповідно до закону і лише в інте­ресах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, задля охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відповідальність за порушення передбаченого поряд­ку організації і проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій передбачається Кодексом України про ад­міністративні правопорушення.

Зміст ст. 39 Конституції відповідає положенням між­народних договорів. Так, у ч. 1 ст. 20 Загальної декла­рації прав людини встановлено, що "кожна людина має право на свободу мирних зборів та асоціацій", а у ст. 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права "визначається право на мирні збори. Користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які необхідні в де­мократичному суспільстві в інтересах громадської безпе­ки, громадського порядку, охорони здоров'я й мораль­ності населення або захисту прав і свобод інших осіб" [4].

 

Право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.

Закріплене у ст. 40 Конституції України право на звернення є важливим засобом здійснення й захисту інших прав та свобод, громадян, зміцнення зв'язків на­селення з державним апаратом, участі громадян в управ­лінні державними справами. Звернення громадян у дер­жавні органи і органи місцевого самоврядування сприяє посиленню контролю народу за їх діяльністю, боротьбі з тяганиною та бюрократизмом.

Праву громадян на особисте звернення, направлен­ня індивідуальних чи колективних звернень відповідає обов'язок органів та посадових осіб, яким вони направ­лені, уважно, в установленому порядку та у встановлені строки розглянути їх і прийняти щодо них законні й обґрунтовані рішення.

Положення цієї статті Конституції конкретизовані в Законі України від 2 жовтня 1996 р. "Про звернення громадян". Закон виділяє три види звернень: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Оскарженими можуть бути дії або бездіяльність в управлінській сфері, внаслідок яких: порушено права та законні інтереси чи свободи громадянина; створено перешкоди для здійс­нення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнено до відпові­дальності. Звернення подаються до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. У зверненні має бути викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви, скарги, вимоги, прохання. Звернення обов'язково має бути підписаним. Анонімні звернення не розглядаються. Забороняється відмова у прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови. Якщо звернення не входить до повноважень тих органів, куди воно направлене, воно у строк не більше п'яти днів пересилається за належністю відповідному органові чи посадовій особі. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадо­вим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Заборо­няється переслідувати громадян і членів їх сімей за по­дання звернення. Не допускається розголошення одер­жаних із звернень відомостей про особисте життя грома­дян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом. Звер­нення розглядаються і вирішуються у строк не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потре­бують додаткового вивчення, невідкладно.

Право на інформацію.

Право на вільне вираження своїх поглядів охоплює право кожного вільно збирати, зберігати, використо­вувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Це право на свободу ін­формації гарантується ч. 2 ст. 34 Конституції України і може здійснюватися різними способами: шляхом між-особистісного спілкування, через засоби масової інфор­мації, за допомогою матеріальних носіїв інформації, учбових закладів, на зборах і мітингах, сходах громадян, через різноманітні клуби, лекторії та інші засоби за своїм вибором. Усі ці засоби вважаються законними, якщо при їх використанні виконуються встановлені законодавством правила, які існують, наприклад, для засобів масової інформації, для проведення мітингів, демонстрацій, походів, пікетування тощо.

Здійснення права на інформацію може бути обме­жене законом в інтересах національної безпеки, терито­ріальної цілісності або громадського порядку задля запо­бігання заворушень чи злочинів, для охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної кон­фіденційно, або для підтримання авторитету і неуперед­женості правосуддя.

Конкретні гарантії забезпечення права на інформа­цію встановлюються в Законі України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію".

Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію. Це означає ство­рення умов для вільного одержання, використання, по­ширення та зберігання відомостей, необхідних для реа­лізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юри­дичними особами і державою не повинна порушувати громадянські, політичні, економічні та інші права, сво­боди й інтереси юридичних осіб. Кожному громадя­нинові забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Право на інформацію забезпечується: обов'язком ор­ганів державної влади, а також органів місцевого само­врядування інформувати громадян про свою діяльність та прийняті рішення; створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забез­печували б у встановленому порядку доступ до інфор­мації, вільним доступом суб'єктів інформаційних відно­син до статистичних даних, архівних, бібліотечних і му­зейних фондів (обмеження цього доступу зумовлюється лише специфікою цінностей та особливими умовами їх зберігання, які визначаються законодавством); створенням механізму здійснення права на інформацію; контролем з боку держави за додержанням законодавства про ін­формацію; встановленням відповідальності за порушен­ня законодавства про інформацію.


Информация о работе «Конституційні права і свободи людини і громадянина»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 66616
Количество таблиц: 1
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
239699
0
0

... тощо). 7. Засоби масової інформації та державні і недержавні органи і організації в галузі масової інформації. 8. Спеціалізовані державні і громадські органи та організації у справі захисту прав і свобод людини і громадянина (наприклад, адвокатура, нотаріат тощо). Єдність системи засобів захисту прав і свобод людини і громадянина не лише не виключає, а й передбачає особливості, специфіку ...

Скачать
46239
0
0

... мною тема роботи є особливо актуальною в умовах побудови соціально-правової держави і розвитку громадянського суспільства в Україні. Метою роботи є розгляд сучасної концепції прав людини та її втілення в основних принципах конституційно-правового статусу людини і громадянина, закріплених законодавством України, та проблеми реалізації прав та свобод людини в Україні. Завдання, які я ставлю перед ...

Скачать
60518
0
0

... процесу повинно стати закріплення у масовій правосвідомості поняття прав людини як пріоритетного порівняно з іншими соціальними цінностями. Розділ 2 Особливості міжнародних стандартів щодо основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина   2.1 Система Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини Багато авторів поділяють права людини на три покоління: 1-е покол ...

Скачать
73966
0
0

... Європейську Конвенцію про захист прав людини й основних свобод, яка на сьогодні вважається найбільш вдалою за дієвістю серед існуючих сиcтем міжнародного захисту прав та свобод людини і громадянина. B.   Міжнародні стандарти в галузі прав людини Міжнародно-правові зобов'язання реалізують принцип поваги прав людини і розвивають його в конкретних нормах. Це ще один приклад того, що, по-перше, ...

0 комментариев


Наверх