Соціальні та культурні права людини і громадянина

5.  Соціальні та культурні права людини і громадянина.

Розуміння соціальних прав у Конституції України пов'язане з концепцією соціальної держави.

Як відомо, ця концепція притаманна демократичним країнам світу. Основою її є принцип відповідальності держави за забезпечення своїм громадянам прожитко­вого мінімуму, який закріплюється в законодавстві.

На визнання західними, а згодом і постсоціалістичними, державами соціальних прав як необхідного еле­мента правового статусу особи вирішальне значення ма­ло закріплення цих прав на міжнародному рівні, перед­усім у Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права 1966 р. Крім того. Міжнародною органі­зацією праці було прийнято більш як 100 конвенцій і рекомендацій відносно соціальних прав людини й гро­мадянина.

Згідно з Конституцією України, основні соціальні права становлять собою певні можливості людини кори­стуватися соціальними благами у сфері матеріального виробництва, трудової діяльності, освіти, здоров'я, від­починку, які передбачені у відповідних статтях Основ­ного Закону. Соціальні права і свободи є одним з най­більш численних видів прав, які проголошені й закріп­лені Конституцією. Цей вид прав був пріоритетним і в попередній Конституції України, але тепер ці права значно розширені й наповнені новим змістом.

Відповідно до чинної Конституції, систему соціаль­них прав складають:

1) право на відпочинок (Ст. 45).

2) право на соціальний захист (Ст. 46)

3) право на житло (Ст. 47);

4) право на охорону здоров'я (Ст. 49);

5) право на безпеку довкілля (Ст. 50) (соціально-екольгічне право)

Право на відпочинок (ст. 45) має кожен, хто працює. Воно забезпечується наданням днів щотижневого відпо­чинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, вста­новленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпуст­ки, вихідні і святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Право на соціальний захист (ст. 46). Конституція проголошує і закріплює це право громадян та визначає конкретні види соціального забезпечення. Зокрема, закріплюється право на забезпечення у старості чи у разі втрати годувальника, у разі повної або часткової втрати працездатності (перехід на інвалідність), при тимчасовій втраті працездатності, а також у випадку безробіття, що сталося з незалежних від громадянина причин. Основні види пенсій передбачає Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р.: пенсії за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, за вислугу літ, а також соціальні пенсії, що призначаються і виплачуються непрацездатним громадянам при від­сутності у них права на трудову пенсію.

Реалізація та фінансування діючої системи соціаль­ного забезпечення населення України спирається пере­важно на державне забезпечення і управління.

Право на житло (ст. 47). За чинним Основним За­коном кожен має право на житло. Можна побудувати будинок і допоміжні для цього будівлі, придбати їх у власність на основі цивільно-правових угод або взяти в оренду. Громадяни України мають право на одержання у встановленому порядку житлового приміщення (квар­тири) у будинках державного житлового фонду, у будин­ках комунального житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів. Для осіб, які потребують соціального захисту, на відміну від попереднього поряд­ку, передбачається можливість надання житла державою або органами місцевого самоврядування безкоштовно чи за доступну для них плату відповідно до закону. Житлові будинки, побудовані громадянами України або придбані ними на основі цивільно-правових угод, є їх власністю. Право власності та інші права на житло надійно гарантуються. Зокрема, в Конституції зазначається, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47).

Право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медич­не страхування (ст. 49) має кожний мешканець України В Конституції зазначено, що держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безкош­товно: існуюча мережа таких закладів не може бути ско­рочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури й спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благопо­луччя.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінан­суванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Самостійною групою конституційних прав та свобод людини і громадянина в системі прав та свобод, пере­дбачених Конституцією України, є соціально-культурні права й свободи. У найбільш загальному розумінні ці права за своєю суттю є мірою духовності, яку гарантує особі дер­жава із врахуванням умов життя й діяльності громадян, суспільства і держави.

За своїм змістом культурні права і свободи — це суб'єктивні права людини в культурній (духовній, ідео­логічній) сфері, це — певні можливості доступу до ду­ховних здобутків свого народу і всього людства, їх за­своєння, використання й участі у подальшому їх розвит­ку. За чинною Конституцією України до культурних прав і свобод належать:

1) освіта (Статті 43, 51, 53);

2) технічна, художня та наукова творчість (Ст. 54);

3) право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (Ст. 54);

4) право на використання здобутків культури та мистецтва (Статті 11, 54);

Право на освіту (ст. 53) громадян України є своєрід­ним ядром даної групи прав. У сучасних умовах освіта є однією з найважливіших умов всебічного розвитку осо­би і передумовою здійснення багатьох конституційних прав.

Зміст права на освіту в найзагальнішому вигляді ста­новить собою гарантовану можливість громадянинові одержати середню загальну, середню професійну та ви­їду освіту в державних і комунальних учбових закладах.

Так, право на освіту охоплює практично всі основні види освіти. Зокрема, в Конституції зазначається, що держава забезпечує доступність і безкоштовність до­шкільної, повної загальної середньої, позашкільної, про­фесійно-технічної, вищої і післядипломної освіти різних форм навчання. Гарантіями права на освіту є, зокрема, обов'язковість загальної середньої освіти: надання дер­жавних стипендій та пільг учням і студентам; право громадян безкоштовно здобувати вищу освіту в дер­жавних та комунальних навчальних закладах на кон­курсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою, зокрема у відповідних школах або кла­сах, чи на вивчення рідної мови у державних і кому­нальних навчальних закладах або через національні культурні товариства (ст. 53).

Учні та студенти мають право на забезпечення сти­пендіями, гуртожитками у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Післядипломна освіта (одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобу­тої у закладах освіти) здійснюється закладами післяди­пломної освіти (академії, інститути, центри підвищення кваліфікації та ін.) на договірних засадах з підприємст­вами і організаціями із врахуванням державного конт­ракту (замовлення).

Свобода літературної, художньої наукової і технічної творчості (от. 54) має загальний характер, тобто цією свободою володіють усі громадяни, а не тільки особи творчих професій. Хоча творчі починання властиві всім видам праці, але найширше вони втілюються у сфері інтелектуальної, духовної діяльності, тому у ст. 47 Конс­титуції України говориться, зокрема, що свобода твор­чості гарантується захистом інтелектуальної власності громадян, їхніх авторських прав, моральних і матері­альних інтересів, що виникають у зв'язку з різними ви­дами інтелектуальної діяльності: право на результати інтелектуальної, творчої діяльності гарантується, зокре­ма, забороною використовувати або поширювати без згоди авторів результати їх інтелектуальної, творчої ді­яльності, за винятками, встановленими законом. Крім того, держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Культурна спадщина охороняється законом. Держава за­безпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає за­ходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які опинилися за її межами (ст. 54).

Право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54) реалізується за допомогою низки за­конодавчих актів, якими забезпечується право на вибір і зайняття інтелектуальною, творчою діяльністю, а також забезпечуються права інтелектуальної власності, автор­ські права і зв'язані з ними майнові права та моральні інтереси. Об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури й мистецтва, винаходи, моделі. промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші здобутки інтелектуальної праці. Ці права гаран­туються тим, що без згоди автора (власника) ніхто не може використовувати їх, крім винятків, визначених за­коном.

З метою захисту своїх прав особа, яка має авторське право, або будь-яку правомочність на твір, для по­свідчення авторства на обнародуваний чи необнародува-ний протягом терміну охорони авторського права твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєст­рах. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво.