Розвиток дитячого психологізму у творах А. Тесленко

Зміст

Реферат

Вступ

1. Психологічні тенденції в дитячій літературі 19 ст.

2. Особливості вивчення творів А. Тесленко у школі

2.1 Життєвий та творчий шлях А. Тесленко

2.2. Аналіз оповідання “Школяр”

2.3 “Страчене життя” – вершина творчості А. Тесленка

Висновки

Список використаних джерел

Реферат

Курсова робота “Розвиток дитячого психологізму у творах А. Тесленко”.

Для виконання курсової роботи опрацьовано 17 наукових джерел.

Об’єкт дослідження: твори письменника, монографії та літературознавчі праці.

Мета роботи полягає у висвітленні особливостей дитячого психологізму в творах А. Тесленко

Завдання дослідження:

-  дослідити особливості психологізму в літературі кінця 19 століття;

-  провести літературознавчі паралелі творчості А. Тесленка з творами інших авторів цієї епохи;

-  розкрити творчі та життєві передумови написання творів “Школяр”, “Страчене життя” та особливості психологічної майстерності автора.

Методи дослідження: порівняльно-типологічний, аналітично-описовий.

Наукова новизна: детальний аналіз творів у світлі психологічного забарвлення.

Сфера застосування: матеріали курсової роботи можуть бути використані вчителями молодших та старших класів при розробці і підготовці уроків вивчення української мови, написання рефератів, творів.

Ключові слова: ТИПІЗАЦІЯ, ПСИХОЛОГІЗМ, ОБРАЗ, ПСИХОЛОГІЧНА ШКОЛА.

Вступ

 

Актуальність теми дослідження. В останні десятиліття як в літературознавстві так і в інших наукових дисциплінах спостерігається підвищений інтерес та увага до особливостей людської психології, і в свою чергу, до відображення її проявів в літературних творах.

Зараз, коли українська мова все більше і більше охоплює всі сфери нашого життя і знаходить все більше прибічників, дуже важливо уважно дослідити найкращі її зразки, а особливо ті твори, які формують світогляд школяра, впливають на його свідомість та психіку, мають виховне та дидактичне значення.

Матеріалом для дослідження ми обрали твори А. Тесленко “Школяр”, “Страчене життя”. Розглянемо і твори інших письменників того періоду, які працювали у жанрі дитячої літератури і мають спільні риси психологізму з А. Тесленко.

Стан дослідження обраної теми. Методичних праць, присвячених вивченню творчості письменника в школі, з ґрунтовним аналізом його творів не так і багато. Одними з перших праць з аналізом оповідань “У схимника” і “Школяр” (автори: М.П. Саух, В.П. Галкін). Ці статті були доброю допомогою вчителеві радянського періоду, але нині не відповідають вимогам сучасної програми. Комплексним і фундаментальним є посібник для вчителів В.С. Сидоренко “Вивчення творчості Архипа Тесленка”. Не дивлячись на поважний вік цього посібника і деякі моменти, які втратили актуальність, цей посібник допомагає і вчителеві і школяреві в опануванні творчості письменника, наголошує на важливіших моментах творів, подає відомості про життєвий та творчий шлях митця.

В останні роки інтерес до творів А. Тесленка дещо знизився. Більшу увагу приділяють не творам про знедолених дітей, а таким творам, як “Любов до ближнього”, “Страчене життя” та ін. Безперечно, ці твори мають більш складні конфлікти та велику галерею образів-типів.

Об’єктом дослідження є літературознавчі праці, твори твори А. Тесленко “Школяр”, “Страчене життя”, та І.Франка і Коцюбинського.

Предметом дослідження є розвиток дитячого психологізму у творах А. Тесленка.

Мета дослідження: висвітлення особливостей реалізації психологізму у дитячих творах письменника.

Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань:

-  дослідити літературознавчі праці з аналізом творів А. Тесленко;

-  визначити теоретичні засади психологізму в літературі;

-  висвітлити та проаналізувати конкретно на текстах творів розвиток дитячого психологізму;

Методи дослідження. У роботі застосовано порівняльно-типологічний метод та аналітично-описовий, який полягає в підборі, описі та аналізі літературного матеріалу.

Наукова новизна роботи: осмислення та аналіз відображення розвитку психологізму на прикладі дитячих творів А. Тесленка. Намагання відродити увагу до творів цього циклу та осмислити їх під іншим кутом.

Практичне значення одержаних результатів у тому, що вони можуть бути використані в подальшій розробці літературознавчих проблем з обраної теми, на уроках української мови, при написанні творів та рефератів.

Апробація результатів дослідження. Практична частина роботи стала фрагментом уроку, проведеного в ЗОШ № 67.

Структура. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

1.  Психологічні тенденції в дитячій літературі 19 ст.

Дев’ятнадцяте століття характеризується зацікавленістю світової науки та мистецтва психологією та її впливом на взаємодію людини та суспільства, внутрішніми мотивами та переживаннями людей. Хоч з невеликою затримкою, проте світові тенденції літератури, та виникнення психологічної школи в літературознавстві, теорій психології творчості та ін.. не змогли не вплинути на українську літературу.

Предметом вивчення психологічної школи була внутрішня, психологічна сторона художньої творчості, яка була прийнята за сутність мистецтва. Провідні світові діячі відходять від соціологічного підходу до суспільних явищ, замінюючи його психологічним [1,132]. В Україні ці тенденції проявляються частково, бо досить сильно і гостро відчувається суспільно-соціально-класовий конфлікт.

Але деякі риси психологічної школи і її втілення у літературних творах є.

Наприклад, важко не погодитися що мистецтво, в тому числі і література є сублімацією переживань митця, втілених в художніх образах. І у багатьох випадках ціль митця не тільки донести до інших свою думку, а й вгамувати свою душу, втілити своє горе у слові [2, 45].

Згадуючи видатних літературних діячів-українців, які присвятили свою творчість дітям згадуються імена і Олени Пчілки і лесі Українки, Ольги Кобилянської та інших. але ми проведемо літературознавчі паралелі з творчістю Архипа Тесленка саме тих митців слова, які, на наш погляд, найближче стоять до нього і з точки зору проблематики і художнього втілення.

Говорячи про дитячу літературу другої половини 19 ст. Потрібно згадати таку видатну особистість, як І. Франко. У прозі Франка не мале місце займають оповідання про дітей та для дітей. Оповідання про дітей часто мають в собі автобіографічні елементи, іноді подаються у формі автобіографічних спогадів (твори “У кузні”, “Злісний Сидір”, “Мій злочин”), в яких використовується цікавий психологічний прийом: доросла людина виступає з оцінкою своїх дитячих вчинків і прагнень, іноді – як картини, де виступають діти [3, 6].

Цілий цикл творів та галерея дитячих образів-школярів майстерно створена І. Франко.

Ось маленький Гриць, з гордістю ступаючи поруч з батьком, іде вперше до школи. Та в школі він нічому навчитися не може. Пан “професор” показує якісь гачки та стовпки, крутить дітям вуха, шмагає їх різками, а в дитячу душу заглянути не бажає. Наслідком такої схоластичної науки Гриць тільки й виніс із школи “А-ба-ба-га-ла-ма-га”...

В багатьох оповіданнях І. Франко немає загостреного сюжету, якихось складних колізій чи ситуацій. Виклад звичайний, описується буденна обстановка в школі, звичайні життєві факти, а яка колосальна сила сатири! Автор ніби глузує з нетямущості Гриця, а насправді весь цей глум спрямований проти пана професора, як поборника тогочасної системи освіти. Це була реалістична манера розповіді, яку так майстерно розвив В. Стефаник, а пізніше незрівнянний знавець психології дитини С. Васильченко.

В кожному образі затурканої дитини автор знаходить світлі риси незіпсованої дитячої душі, підкреслюючи несприятливість соціальних умов для формування характеру. Ось понурий, мовчазний хлопчик Митро з оповідання “Микитичів дуб”. Життя цього безбатченка важке й безрадісне, тому й казки він розповідає страшні та понурі, але яка ж велика та світла любов є у серці хлопчика до його сестри... [3, 23].

А ось тихий, лагідний, з ясними очима Степан з оповідання “Оловець”. Страшну кару бездушного вчителя за загублений олівець зносить Степан мовчки, хоч ледве піднімається на ноги. Страшна не кара вчителя, страшно показатися на очі батькові, бо він заплатив за олівець великі гроші для бідної сім’ї.

Або забитий бідний єврейський хлопчик Йойна: він нікому не скаржиться на знущання вчителя-економа бо розуміє, що ніхто не заступиться за хлопського сина.

Кладучи в основу своїх оповідань дійсні факти, письменник надав їм великого психологічного впливу на читача, узагальнюючої сили, типізував людські характери і образи, наділяючи їх живими яскравими рисами.

Цікава в цьому відношенні думка, висловлена Франком в оповіданні “Отець гуморист”: “Чим більше і щиріше мемуарист силкується перенести вповні, з усіма фарбами й тонами, той образ давно минувших подій, який лишився в його душі, тим більша небезпека, що він до того образа додасть щось зайвого, пізнішого, нанесеного течією часу. Але ж зусилля в противний бік – подати лише голі контури картини, лише силуети або навіть дерев’яні рами – ще шкідливіше для вірності споминів, бо дає скелет замість живого тіла, пустопорожню тінь замість конкретної дійсності.”

Жахлива конкретна дійсність і постає з оповідань І. Франка. Але це не байдужа об’єктивіська фіксація. Особа автора присутня в них весь час. Автор вдається до публіцистичних відступів, у яких критикує знущання над дітьми, сумує над їхніми долями.

В дитячих оповіданнях виявляється не лише визначний талант художника, а й педагога, знавця дитячої психології, викривача бездушної системи освіти в австрійській монархії, яку він так нещадно викриває не лише в художніх, а й публіцистичних творах.

Дитяча доля, її проблеми та трагедії знайшли місце і в творчості М. Коцюбинського. Наприклад, своєрiдне мiсце в його творчісті посiдає оповiдання "Маленький грiшник" (1893). У ньому змальовано життя знедолених дiтей мiста. В оповiданнi яскраво виявилась одна з особливостей стилю письменника: вмiння знаходити життєво правдивi, промовистi деталi для психологiчної характеристики героя.

Головний герой твору Дмитрик — життєрадiсний, допитливий, з добрим серцем, чистою душею хлопчик. Живе вiн разом зi своєю матiр'ю в душнiй низькiй хатi, що по самi вiкна влiзла в землю. Ярина терпить зi своїм сином злиднi. Вона — "слаба, не слаба — увесь день мусить носити воду, заробляти на хлiб". Про нужденне життя цiєї трудiвницi свiдчить i одяг її сина: "На Дмитриковi була стара материна юпка з клаптиками вати, що висiли крiзь дiрки з пошарпаної одежини, довгi рукава телiпались нижче рук, заважали йому. Русяву головку прикривав старенький картузик з одiрваним козирком".

Мати ходила на поденщину, а Дмитрика залишала в непривiтнiй хатинцi та наказувала не виходити на двiр. Але вiн не мiг всидiти, його вабило на сонячну вулицю, до дiтвори. Серце його постiйно бентежать суперечливi почуття. Хлопчик не хотiв iти всупереч волi матерi. "Це тепло, ця немов весняна днина серед зими вабили Дмитрика, тягли його в далечiнь, на волю…" Дмитрик часто залишав похмурi стiни кiмнати, зникав на вулицi. А там вiн почав робити все, чого його навчив безпритульний Гаврилко: жебрачив, крав, палив цигарки. Маленький Дмитрик вiдчував, що погано чинить, але хибнi обставини життя були сильнiшими за волю дитини.

Для розкриття характеру, настрою свого героя письменник вдало використовує пейзаж. На початку оповiдання картина чудового зимового ранку є контрастом до тих тяжких умов, у яких живе хлопчик з матiр'ю. Дмитриковi було сумно, жаль хворої матерi, але як тiльки вiн опинявся гарної весняної днини надворi, настрiй його, попереднi думки змiнювались. Хлопчик ставав веселим, життєрадiсним, бо: "Сонячко грiло… небо синiло в високостi чисте, безхмарне, струмочки жебонiли щось межи собою, по снiгу плигали жовтобрюшки та снiгурi" [3, 56].

Дмитрик — натура тонка, вразлива. Смерть матерi глибоко схвилюва ла його. I хоч жахливi умови життя травмували душу хлопчика, є надія та вiра, що вiн не пiде далi шляхом Гаврилка, бо починає усвiдомлювати всю згубнiсть цього шляху; з нього виросте інша людина.