2.2 Міжнародні підходи щодо класифікації кредитного портфеля банку

В процесі багатовікового та динамічного розвитку банківської системи створювались все нові підходи до класифікації кредитного портфеля, що дає змогу банкам оцінити якість портфеля за різних підходів, що у свою чергу сприятиме підвищенню управління ним, мінімізації ризиків та підвищенню доходів за кредитними операціями.

Один з таких підходів ґрунтується на розподілі активів на знецінені та не знецінені. Знецінення являє собою ризик або високу ймовірність того, що частина відсотків, дивідендів або основної суми фінансового інструменту не буде виплачена вчасно або повністю за результатом минулої події. Фінансовий актив, або група фінансових активів знецінюються, і збитки від знецінення виникають тільки в тому випадку, якщо існують об’єктивні докази знецінення в результаті минулої події, яка сталася після першочергового визнання активу. Очікувані втрати, обумовлені майбутніми подіями, незалежно від ступеня ймовірності їх виникнення, не визнаються. На кожну звітну дату банк має аналізувати чи існують об’єктивні докази знецінення фінансового активу або групи активів. Зокрема, необхідно виявляти і аналізувати такі ознаки:

-  значні фінансові труднощі позичальника;

-  висока ймовірність банкрутства;

-  надання кредитором пільгових умов;

-  зникнення активного ринку в результаті фінансових труднощів;

-  фактичне порушення контракту (наприклад, дефолт або невиконання зобов’язань, пов’язаних з виплатою відсотків або основної суми боргу;

-  негативний вплив фактора на платоспроможність позичальника (наприклад, зростання рівня безробіття).

Зниження активного ринку або падіння кредитного рейтингу компанії-емітента самі по собі не є доказом знецінення фінансового активу у відриві від іншої інформації. Фактом знецінення виступає значне або тривале зниження справедливої вартості активу в дольовий інструмент нижче його собівартості.

За наявності об’єктивного доказу знецінення активу і у випадку, якщо його балансова вартість, яка виражена амортизованою вартістю, перевищує відшкодовану вартість, то вважається, що актив знецінився. Відшкодована вартість дорівнює вартості очікуваних майбутніх грошових потоків, дисконтова них по першочерговій ефективній ставці.

Основною причиною кредитного ризику є дефолт позичальника. Відповідно до Базеля ІІ («Переглянута схема міжнародного об’єднання підходів і стандартів розрахунку капіталу») під дефолтом мається на увазі неповернення або прострочення основної суми боргу або відсотків. На підставі визначення дефолту, кредити поділяються на дефолтні та недефолтні. Дефолт конкретного боржника вважається таким, що відбувся, коли мала місце хоча б одна з таких подій: банк вважає, що боржник не в змозі повністю погасити свої кредитні зобов’язання перед ним без прийняття банком таких заходів, як реалізація забезпечення (якщо таке є); боржник більш ніж на 90 днів (для юридичних осіб) прострочив погашення будь-яких істотних кредитних зобов’язань перед банком. В іншому випадку, кредит вважається таким, що не є в дефолті. Дефолт роздрібних зобов’язань може визначатися на рівні відповідного інструменту, а не боржника. Дефолт позичальника по одному зобов’язанню не потребує оцінювати всі інші зобов’язання по відношенню до банківської групи, як ті, які піддалися дефолту.

Досить поширений також підхід щодо класифікації кредитного портфеля банку на періоди прострочення («бакети»). Класифікація активів за періодами прострочення може здійснюватися в розрізі сегментації клієнтів банку. Всі клієнти банку поділяються на:

·  TTLC – крупні національні корпоративні клієнти;

·  ELC – національні кредитні клієнти, що зростають;

·  SME – суб’єкти малого і середнього бізнесу;

·  Individuals – фізичні особи, або пов’язані з ними юридичні особи.

Нижче наведений зразок класифікації по «бакетам».

Сегмент Период прочення («бакети») Загальна сума під ризиком
млн. грн. %
TTLC 1. Regular 11 402,9 91%
TTLC 2.PD 1–30 205,3 2%
TTLC 3.PD31–60 264,8 2%
TTLC 4.PD61–90 98,5 1%
TTLC 5.PD90+ 503,2 4%

TTLC

12 474,7

100%

ELC 1. Regular 4 097,5 81%
ELC 2.PD 1–30 77,8 2%
ELC 3.PD31–60 95,0 2%
ELC 4.PD61–90 244,2 5%
ELC 5.PD90+ 523,6 10%

ELC

5 038,0

100%

SME 1. Regular 828,2 58%
SME 2.PD 1–30 64,4 5%
SME 3.PD31–60 28,5 2%
SME 4.PD61–90 150,5 11%
SME 5.PD90+ 356,3 25%

SME

1 427,9

100%

Individuals 1. Regular 1 250,5 72%
2.PD 1–30 63,7 4%
3.PD31–60 36,4 2%
4.PD61–90 57,4 3%
I 5.PD90+ 323,3 19%

Individuals

1 731,4

100%

Загальний результат

20 671,9

 


Часто використовується, зокрема, рейтинговими агентствами, також підхід щодо поділу кредитів на структуризовані та нереструктуризовані. Кредит переноситься до категорії реструктуризованого як правило, коли позичальник зазнає фінансових труднощів, і з метою уникнення дефолту. Важлива особливість реструктуризованих кредитів – за допомогою реструктуризації уникають дефолту. Тому це – кредити з підвищеним рівнем ризиком. Банку необхідно ефективно управляти кредитами, а особливо тими, що піддалися реструктуризації, оскільки збільшення частки реструктуризованих кредитів свідчить про погіршення якості активів і може призвести до зниження рейтингу банку. Міжнародне рейтингове агентство Fitch знизило індивідуальні рейтинги трьох українських банків в іноземній власності: «Укрсиббанку», «Укрсоцбанку» и банку «Форум» через погіршення якості їх активів. Згідно звітності рівня проблемних кредитів і реструктуризованих / пролонгованих кредитів в «Укрсиббанку» складали 16%; рівень реструктуризованих кредитів; за звітністю «Укрсоцбанку» за останній час збільшився рівень реструктуризованих кредитів до 10.4%. Це ще раз підкреслює необхідність раціонального управління кредитним портфелем з метою недопущення зниження рейтингу банку.

2.3 Інші важливі класифікації кредитного портфеля

Кредитний ризик, як уже зазначалося, є невід’ємною складовою банківської діяльності. А тому управління кредитним ризиком – першочергове завдання кожного банку. Концентрація кредитного портфелю банку означає зосередження кредитних операцій банку в певних галузях, на географічній території тощо. Виділяють різні джерела концентрації, наприклад, за групами взаємопов’язаних компаній, за регіонами, галузями, термінами кредитування, валютою тощо. Прослідковуючи ситуацію комерційних банків України протягом 2000–2005 року, концентрація комерційних портфелів за регіонами була спрямована на м. Київ, а також на Дніпропетровську, Донецьку, Харківську і Одеську області. Тобто, банки в основному спрямовують свої кредитні вкладення на найбільш пріоритетних і промислово розвинених регіонах країни. Щодо галузей економіки, то тут банки спрямовують свої ресурси на оптову і роздрібну торгівлю, торгівлю транспортними засобами, послуги з ремонту та обробну промисловість. За термінами кредитування розрізняють довгострокові і короткострокові кредити. Банки в основному концентрують свою діяльність саме на короткострокових кредитах, оскільки вони забезпечують швидше генерування прибутків комерційних банків. За валютою кредитування в кредитному портфелі переважають кредити в національній валюті. Це пояснюється сучасною ситуацією на фінансовому ринку, де відбувається різке коливання курсів різних валют. Принципи концентрації кредитного портфеля визначаються кожним банком окремо, і фіксується у кредитній політиці банку.

Кредитна політика – це документ, в якому встановлюються основні принципи побудови кредитного процесу в банку, розподілу повноважень між його структурними підрозділами в рамках прийняття рішень щодо фінансування клієнтів, а також даний документ встановлює принципи стандартизації кредитно-інвестиційного портфелю банку, структури активів і умови надання фінансування, а також схильність банку до прийняття ризику. Основна ціль кредитної політики – оптимізація кредитного процесу в банку з цілю зниження рівня прийнятих ризиків, а також визначення структури кредитно-інвестиційного портфеля банку в поточних економічних умовах.

Згідно кредитної політики банку, всі клієнти банку поділяються на певні сегменти:

·  TTLC – крупні національні корпоративні клієнти;

·  ELC – національні кредитні клієнти, що зростають;

·  SME – суб’єкти малого і середнього бізнесу;

·  Individuals – фізичні особи, або пов’язані з ними юридичні особи.

Активи кредитно-інвестиційного портфеля класифікують:

І клас – це корпоративні клієнти; боргові зобов’язання корпоративних клієнтів середнього і малого бізнесу за виключенням спеціалізованого кредитування:

короткострокові кредити на поповнення операційного робочого капіталу. Сюди включають фінансування клієнтів для поповнення тимчасово робочого капіталу і постачання робочого капіталу;

овердрафт на фінансування поточних клієнтських рахунків юридичних осіб, суб’єктів підприємницької діяльності (СПД), приватних підприємців (ПП), малих підприємств (МП) відкритих в банку для здійснення платежів при тимчасовій відсутності або нестачі коштів на їх рахунках;

непоновлювальна кредитна лінія короткострокового фінансування операцій робочого капіталу клієнта шляхом встановлення максимального ліміту фінансування, який використовується у разі виникнення потреби;

поновлювальна (автоматична та періодична) кредитна лінія – це можливість отримання фінансування в межах встановленого ліміту в період часу, який встановлюється у кредитному договорі; видача кредиту здійснюється траншем;

кредит для фінансування окремої угоди;

проміжне фінансування – фінансування короткострокових тимчасових потреб позичальника у грошових коштах;

строкові кредити (по суті, основний вид). Строкові кредити як правило використовуються позичальником для оновлення основних засобів виробництва;

структуроване торгове фінансування експортно-імпортних операцій клієнтів – це фінансування потреб клієнтів в операційний робочий капітал з метою здійснення міжнародної торгівлі. Основні види структурованого торгового фінансування:

– предекспортне фінансування;

– постекспортне фінансування;

– імпортне фінансування;

– фінансування імпорту за участю експортних кредитних агентств.

ІІ клас – спеціалізоване кредитування. Це фінансування клієнтів, при якому основним джерелом погашення заборгованості є грошові потоки, які генеруються за рахунок використання активів, що фінансування. До спеціалізованого фінансування висуваються певні вимоги, які чітко викладені в кредитній політиці банку. Спеціалізоване кредитування включає:

·  проектне фінансування – це метод фінансування будівництва або придбання та монтажу устаткування, при якому основним джерелом погашення заборгованості є грошові потоки, що генеруються від реалізації проекту, який фінансується;

·  об’єктне фінансування – це метод фінансування придбання фізичних активів (кораблів, літаків, фургонів, вагонів), при якому погашення заборгованості здійснюється за рахунок грошових потоків, що генеруються конкретними активами;

·  товарне фінансування – це короткострокове структуроване фінансування запасів та дебіторської заборгованості біржових товарів. При цьому погашення даної заборгованості здійснюється за рахунок виручки від реалізації даних товарів і позичок;

·  фінансування нерухомості, яка приносить доходи – це метод фінансування нерухомості, такої як офісні будівлі, що здаються в оренду, торгові центри, багато квартирні житлові будинки.

ІІІ клас – державне та муніципальне управління; це вимоги до державних та місцевих органів управління.

IV клас – вимоги до банківських і фінансових установ.

V клас – роздрібні вклади (кредитування фізичних осіб і суб’єктів підприємницької діяльності. При цьому здійснюється врахування кредитів, які надаються пов’язаним особам:

– поновлювальні кредити та кредитні лінії (кредитні картки, овердрафти тощо);

– споживчі кредити (це придбання товарів, авто кредити, кредити для отримання освіти тощо);

– іпотечні кредити (кредити під заставу житла);

– фінансування малого бізнесу на суму, що не перевищує певний встановлений банком ліміт.

VI клас – вкладення у капітал.



Информация о работе «Аналіз та класифікація кредитного портфелю комерційного банку»
Раздел: Банковское дело
Количество знаков с пробелами: 61867
Количество таблиц: 2
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
215770
15
16

... кредитоспроможність можуть погіршитися або покращитися. Тому увага кредитних працівників Київської філії АКБ “МТ-Банк” повинна акцентуватись на покращенні ризик-менеджменту самого банку.71 Глава 3. Шляхи вдосконалення мінімізації кредитного ризику комерційного банку. 3.1.Зарубіжний досвід щодо мінімізації кредитного ризику. При формуванні і вдосконаленні банківської системи України обов”язковою ...

Скачать
154141
19
1

... не розраховувати ніякі ставки відсотків. РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ В ЄМІЛЬЧИНСЬКОМУ ТВБВ КБ „ПРИВАТБАНК” ВИСНОВОК В даній роботі розглянута низька питань, які тісно пов‘язані із кредитним ризиком комерційного банку. Саме він представляє не впевненість у найбільш традиційні для банків України діяльності – кредитуванні. Але слід зауважити, що кредитний ризик не можна розглядати відірвано ...

Скачать
178467
5
9

... що були у розпорядженні банків, недоліком необхідної інформації про позичальника. На сучасному етапі існують можливості для вирішення такого роду проблем, що сприяє успішній реалізації кредитної політики комерційного банку. Для вирішення ключового завдання кредитної політики - поліпшення оцінки кредитоспроможності позичальника необхідно: 1. Використовувати розширений набір фінансових коеф ...

Скачать
172787
19
10

... також бажана наявність акваріума. ВИСНОВКИ Проведений аналіз фінансової стійкості комерційного банку та шляхів її зміцнення дає підстави зробити наступні висновки й пропозиції. Фінансова стійкість комерційного банку ще не стала об'єктом комплексного наукового дослідження у вітчизняній літературі, хоча потреба в таких дослідженнях є значною. У процесі аналізу структури банківських ресурсів і ...

0 комментариев


Наверх