Паперових документах традиційного типу;

1  паперових документах традиційного типу;

2  електронних документах (магнітній і паперових – перфострічці, перфокартах) і ін.

Повідомлення можуть бути й усними: телефонними, а також мовними (спілкування без телефону).

У ТОВ «Мелікс» можна виділити наступні види інформаційних потоків:

—  залежно від виду систем, що зв'язуються потоком,: горизонтальний і вертикальний;

—  залежно від місця проходження: зовнішній і внутрішній;

—  залежно від напрямку стосовно міхурник системі: вхідний і вихідний.

Горизонтальними називають інформаційні потоки, що охоплюють повідомлення між партнерами по господарських зв'язках одного рівня керування.

Вертикальні – інформаційні потоки, що охоплюють повідомлення, що надходять зверху, з керівних інстанцій у підвідомчі їм ланки міхурник системи.

Зовнішніми є інформаційні потоки, що протікають у середовищі, зовнішньої стосовно міхурник системі.

Внутрішні інформаційні потоки – повідомлення, що циркулюють усередині однієї логістичної системи. Для логістичних підсистем внутрішніми є потоки повідомлень усередині підсистеми, інші повідомлення для зовнішні.

Вхідні інформаційні потоки являють собою повідомлення, що входять у логістичну систему або в одну з її підсистем.

Вихідні інформаційні потоки – повідомлення, що виходять за межі однієї логістичної системи або однієї з її підсистем.

Управління інформаційними потоками на ТОВ «Мелікс» здійснюється в такий спосіб:

·  змінюючи напрямок потоку;

·  обмежуючи швидкість передачі до відповідної швидкості прийому;

·  обмежуючи обсяг потоку до величини пропускної здатності окремого вузла або ділянки шляхи.

Планування інформаційних потоків дозволяє заздалегідь визначити пропускну здатність засобів зв'язку, потрібну для обслуговування даних потоків у пунктах передачі; координацію приймання інформації. При проектуванні інформаційних потоків вибирається їхній раціональний шлях і режим обслуговування засобами зв'язку. У результаті забезпечується надійність матеріально-технічного забезпечення інформаційних потоків. Виходить, їх потрібно добре організувати, продумати й розрахувати. Без цього належне інформаційне забезпечення матеріальних потоків створити не вдасться.

Зміст функцій органів постачання підприємства включає три напрямки.

1. Планування, що припускає:

·  вивчення зовнішнього й внутрішнього середовища підприємства, а також ринку окремих товарів;

·  прогнозування й визначення потреби всіх видів матеріальних ресурсів, планування оптимальних господарських зв'язків;

·  оптимізацію виробничих запасів;

·  планування потреби матеріалів і встановлення їхнього ліміту на відпустку цехам;

·  оперативне планування постачання.

2. Організація, що включає:

·  збір інформації про потреби продукції, участь у ярмарках, виставках-продажах, аукціонах і т. п.;

·  аналіз всіх джерел задоволення потреби в матеріальних ресурсах з метою вибору найбільш оптимального;

·  висновок з постачальниками господарських договорів на поставку продукції;

·  одержання й організацію завезення реальних ресурсів;

·  організацію складського господарства, що входить до складу органів постачання;

·  забезпечення цехів, ділянок, робочих місць необхідними матеріальними ресурсами;

3. Контроль і координація роботи, до складу яких входять:

·  контроль за виконанням договірних зобов'язань постачальників, виконання ними строків поставки продукції;

·  контроль за витратою матеріальних ресурсів у виробництві;

·  вхідний контроль за якістю й комплектністю вступників матеріальних ресурсів;

·  контроль за виробничими запасами;

·  висування претензій постачальникам і транспортним організаціям;

·  аналіз дієвості постачальницької служби, розробка заходів щодо координації постачальницькою діяльністю й підвищення її ефективності.

Важливі етапи в організації матеріально-технічного постачання – специфікація ресурсів і висновок господарських договорів по поставках продукції.

Під специфікацією ресурсів розуміється розшифровка укрупненої номенклатури по конкретних видах, маркам, профілям, сортам, типам, розмірам і іншим ознакам. Від того, наскільки правильно складена специфікація матеріальних ресурсів, багато в чому залежить матеріальне забезпечення виробництва. Якщо в специфікації допущена неточність, то це може привести до того, що фактичні поставки не будуть відповідати дійсній потребі. Тим самим підприємство буде поставлено під погрозу невиконання виробничої програми й збуту своєї продукції. Поставляється продукція по договорах, які служать документом, що визначає права та обов'язки сторін.

На підприємстві постачання здійснюється за допомогою централізованої доставки. Централізована доставка дозволяє:

·  підвищити ступінь використання транспорту й складських площ;

·  оптимізувати товарні запаси, як у виробника, так і в споживача продукції;

·  підвищити якість і рівень матеріально-технічного забезпечення виробництва;

·  оптимізувати розміри партії поставок продукції.

Забезпечення матеріальними ресурсами виробничих цехів, ділянок і інших підрозділів підприємства припускає виконання наступних функцій:

·  установлення кількісних і якісних завдань по постачанню;

·  підготовка матеріальних ресурсів до виробничого споживання;

·  відпустку й доставку матеріальних ресурсів зі складу служби постачання на місце її безпосереднього споживання або на склад цеху, ділянки;

·  оперативне регулювання постачання;

·  облік і контроль за використанням матеріальних ресурсів у підрозділах підприємства.

Постачання цехів матеріалами здійснюється в повній відповідності із установленими лімітами й конкретними особливостями виробництва. Останні враховуються при розробці графіків подач, на основі яких матеріали доставляються в цехи. Ліміт установлюється виходячи з виробничої програми цеху й специфікованих норм витрати.

Таблиця 3.1. Форма Лімітна карта

Підприємство	Відділ постачання	Зі складу №	Цеху № (ділянці)	Замовлення №	Лімітна карта на		Номенклатурний №200__ м.
Найменування матеріалу		Марка	Розмір	Одиниця виміру	Попередній ліміт	Остаточний ліміт	Планова ціна
							руб.

Начальник цеху (ділянки)

Керівник групи

Бухгалтер

Викликано			Відпущено зі складу				Віза ОТК
Дата	Кількість	Підпис	Кількість	Розписка одержувача	Залік ліміту по заміні	Залишок

Усього відпущений Зав. складом

Цілеспрямована й ощадлива витрата матеріальних ресурсів у цехах перебуває під постійним контролем служби постачання й періодично перевіряється шляхом ревізії матеріального обліку. За результатами перевірки приймаються конкретні заходи щодо усунення розкритих недоліків.

Робота органів МТЗ прямо або побічно впливає на рівень основних техніко-економічних показників підприємства.

До числа показників МТЗ ставляться кількісні і якісні показники плану завезення матеріальних ресурсів (номенклатура, кількість і вартість матеріальних ресурсів); транспортно-заготівельні витрати (вартість перевезення матеріалів до станції примикання – витрати на доставку матеріалів до складу підприємства; націнки постачальницьких і збутових організацій; витрати на тару й т. п.); витрати на зберігання, видачу у виробництво й відвантаження споживачеві матеріальних ресурсів; адміністративно-господарські витрати (витрати на зміст апарата відділу МТЗ) і т.п.

Підставою для позитивної оцінки діяльності органів МТЗ служать: відсутність перебоїв у постачанні виробництва, наднормативних запасів і неліквідів, своєчасний висновок договорів, зниження постачальницьких витрат і т.д.

Своєчасне забезпечення виробництва матеріальними ресурсами залежить від величини й комплектності виробничих запасів на складах підприємства.

Виробничі запаси – це засобу виробництва, що надійшли на склади підприємства, але ще не залучені у виробничий процес. Створення таких запасів дозволяє забезпечувати відпустка матеріалів на робочі місця відповідно до вимог технологічного процесу. Слід зазначити, що на створення запасів відволікається значна кількість матеріальних ресурсів.

Зменшення запасів скорочує витрати по їхньому змісті, знижує витрати, прискорює оборотність оборотних коштів, що, в остаточному підсумку, підвищує прибуток і рентабельність виробництва. Тому дуже важливо оптимізувати величину запасів.

Керування виробничими запасами на підприємстві припускає виконання наступних функцій:

·  розробку норм запасів по всій номенклатурі споживаних підприємством матеріалів;

·  правильне розміщення запасів на складах підприємства;

·  організацію діючого оперативного контролю за рівнем запасів і вживання необхідних заходів для підтримки нормального їхнього стану;

створення необхідної матеріальної бази для розміщення запасів і забезпечення кількісної і якісної їхньої схоронності.

Розглянемо склад і структуру витрат обігу (таб. 3.2).

Таблиця 3.2 Склад і структура витрат обігу ТОВ «Мелікс»

Показники	2007		2008		Відхилення		Темп росту, %
	Тис. грн.	Пит. вага	Тис. грн.	Пит. вага	Тис. грн.	Пит. вага
Змінний^-змінні-перемінні-мінливі-умовно-змінні витрати, усього	70,8	40,1	135,1	41,1	64,3	1	191
У тому числі: – транспортні видатки	18,1	10,2	35,4	10,8	17,3	0,6	196
-видатки по зберіганню й підготовці товарів до продажу	15,8	8,9	31,3	9,5	15,5	0,6	198
-видатки по оплаті праці	29,1	16,5	46,6	14,2	17,5	-2,3	160
-відрахування від ФОТ	7,8	4,4	21,8	6,6	14	2,2	279
Постійний^-постійні-умовно-постійні витрати, усього:	105,7	59,9	193,6	58,9	87,9	28	183
У тому числі: – оренда	34,1	19,3	68,9	21	34,8	1,7	202
-видатки по втримуванню й поточному ремонту основних коштів	31,4	17,7	44,7	13,6	13,3	-4,1	142
Видатки на рекламу	40,2	22,8	80	24,3	39,8	1,5	199
Усього	176,7	100	328,7	100	152	-	186

З таблиці 3.2 видно, що протягом 2007–2008 р. у структурі витрат переважають умовно-постійні витрати, їхня величина в 2008 р. склала 193,6 тис. грн., що на 83% більше, ніж в 2007 р.

Змінний-змінні-перемінні-мінливі-умовно-змінні витрати також збільшуються, склавши в 2008 р. 135,1 тис. грн., що на 64,3 тис. грн. або на 91% більше, ніж в 2007 р.

Як в 2007 р., так і в 2008 р. значною статтею у видатках є видатки на рекламу, відповідно, 22,8% і 24,3%.

По всіх статтях видатків відбувається збільшення, причому найбільшими темпами ростуть відрахування від ФОТ і видатки по оренді (за рахунок збільшення ставок орендної плати).

У загальному ж витрати обігу зросли на 86%.

Основною метою аналізу валових доходів є пошук резервів їхнього росту й досягнення на цій основі оптимального співвідношення з фінансовими результатами, створення працюючої моделі керування ними.

З вивчення валового доходу починають звичайно аналіз фінансових результатів. Від величини валового доходу залежить фінансове становище торговельного підприємства, оплати праці працівників, оскільки джерелом утворення прибутку є валовий дохід.

Для аналізу валового доходу використовуються традиційні й математичні методи аналізу. До числа основних способів і прийомів економічного аналізу ставиться: оцінка абсолютних, відносних і середніх величин, метод порівняння, угруповання, індексний, графічний, метод коштовних підставок, балансовий.

Склад і структура валового доходу ТОВ «Мелікс» представлені в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3. Склад і структура валового доходу ТОВ «Мелікс»

Показники	Од. вим.	2000	2001	Відхилення	Темп росту, %
Валовий дохід, усього	Тис. грн.	67,14	435,8	368,66	649,2
У тому числі: 1. Валовий дохід від реалізації товарів	Тис. грн.	58,2	414	355,8	761
Питома вага в загальній сумі валових доходів	%	86,7	95	8,3	-
2. Інші доходи від неосновної діяльності	Тис. грн.	8,9	20,9	12	234
Питома вага в загальній сумі валового доходу	%	13,3	4,8	-8,5	-
Рівень валового доходу (в% до обороту)	%	20	67,4	47,4	337

Із представлених даних видно, що сума валових доходів збільшилася майже в 6,5 разів, склавши 435,8 тис. грн.

Загальна сума валового доходу на аналізованому торговельному підприємстві формується за рахунок доходів, отриманих від реалізації товарів, а також за рахунок доходів від іншої не основної діяльності. При цьому, найбільша питома вага в складі валового доходу як в 2007 р., так і в 2008 р. доводиться на доходи від основної діяльності – реалізації товарів. Їхня питома вага в 2008 р. склав 95% від загальної суми валового доходу, що на 8,3% більше, ніж в 2007 р.

Частка доходів від неосновної діяльності знижується в 2008 р. на 8,5%, склавши всього 4,8%. Але у вартісному вираженні доходи зросли більш ніж в 2 рази, причому в основному за рахунок зростання доходів від послуг із проявлення фотоплівки, які зросли майже в три рази, доходи від крою зросли на 92%.

Величина валового доходу залежить від ряду факторів, основними з яких є: обсяг товарообігу й рівень валових доходів до товарообігу.

3.3 Маркетингова політика фірми ТОВ «Мелікс»

ТОВ «Мелікс» реалізує досить різноманітні асортименти непродовольчих товарів.

Основними постачальниками компанії є:

-  компанія Procter and Gamble

-  компанія Москвичка

-  компанія Сибинторг

-  компанія Хорсид

Споживачами продукції, реалізованої ТОВ «Мелікс» є оптові й роздрібні підприємства. Перелік основних споживачів і обсяги реалізації їм представлені в табл. 3.4.

Таблиця 3.4. Обсяги реалізації по основних споживачах

Споживач	2007 р.		2008 р.		Зміна
	Тис. грн.	Пит. вага, %	Тис. грн.	Пит. вага, %	Тис. руб.	Пит. вага, %
ТОВ «Ай – Джі»	462,30	13,77	769,2	11,89	306,90	-1,88
ТОВ «Совінтекс»	387,1	11,53	567,2	8,77	180,10	-2,76
ТОВ «Торговий дім Грація»	318,2	9,48	559,4	8,65	241,20	-0,83
ТОВ «Атом»	213,9	6,37	498,6	7,71	284,70	1,34
ТОВ «АЮС»	247,6	7,38	597,6	9,24	350,00	1,87
ЗАТ «БІК СНД»	188,4	5,61	467,2	7,22	278,80	1,61
ЗАТ «Голоцен»	153,7	4,58	456,7	7,06	303,00	2,48
ТОВ «Джі Пі»	116,4	3,47	364,7	5,64	248,30	2,17
ТОВ «Кондор плюс»	113,7	3,39	223,4	3,45	109,70	0,07
ТОВ «Конкріт»	98,60	2,94	164,8	2,55	66,20	-0,39
ТОВ «Норд – Інком»	99,70	2,97	198,6	3,07	98,90	0,10
ТОВ «Алма Трейд»	86,40	2,57	159,7	2,47	73,30	-0,10
ТОВ «Бімедола»	75,90	2,26	176,4	2,73	100,50	0,47
ТОВ «Джетар Схід»	54,90	1,64	198,6	3,07	143,70	1,44
ТОВ «Комфорт – Н»	52,80	1,57	90	1,39	37,20	-0,18
Інші	687,40	20,48	974,9	15,07	287,50	-5,40
РАЗОМ	3357	100,00	6467	100,00	3110,00

Таким чином, найбільша питома вага в обсязі реалізації продукції ТОВ «Ай – Пі» доводиться на ТОВ «Ай – Джи» – 13,77% в 2007 р. В 2008 р. обсяг реалізації цієї компанії збільшується, однак частка її зменшується до 11,89%. Другий по обсязі реалізації є компанія «Совинтекс».

Довжина товарної номенклатури визначається загальним числом конкретних товарів фірми. Загальне число товарів виробляємих фірмою складає 250 найменувань товарів.

Погодженість асортименту характеризується ступенем близькості різних ліній з погляду кінцевого використання товарів. Вважаю, що не треба пояснювати наявність узгодженості представлених товарних лінії між собою, адже всі вони мають однакове призначення у використані.

Збільшення товарної лінії здійснюють шляхом подовження або наповнення товарної лінії. Подовження товарної лінії, як правило, застосовується, коли підприємство шукає нові сегменти ринку або намагається змінити ситуацію в конкурентній боротьбі в свою користь. Це досягається завдяки освоєнню випуску продукції, не виробленої підприємством у цей час. Подовження товарної лінії може здійснюватися «долілиць» (випуск більше простого й дешевого товару), або «нагору» (випуск складного й дорогого товару), або одночасно в обох напрямках.

Наповнення товарної лінії здійснюється для більше повного використання виробничих потужностей і поставок на ринок товарів широкої номенклатури. Таке збільшення довжини товарної лінії провадиться завдяки розширенню асортиментів товарів даної лінії. [2]

Проведення ефективної товарної політики фірми пов'язане із двома великими проблемами. По-перше, фірма повинна раціонально організувати роботу в рамках наявної номенклатури товарів з урахуванням стадій життєвого циклу; по-друге, – завчасно здійснювати розробку нових товарів для заміни товарів, підметів зняттю з виробництва й висновку з ринку. Таким чином, фірмі необхідно мати й постійно вдосконалювати товарну стратегію, що дозволить їй забезпечити стійку структуру асортименту, постійний збут і стабільний прибуток.

Стратегія інновації товару визначає програму розробки й впровадження нових товарів. Інновація товару розуміється як процес одержання нових ідей із приводу наявного продукту, а також розробки й висування на ринок нових продуктів. Інновація товару припускає розробку й впровадження нових товарів і за формою здійснення підрозділяється на диференціацію й диверсифікованість товару.

Диференціація товару являє собою процес розробки ряду істотних модифікацій товару, які роблять його відмінним від товарів – конкурентів. Диференціація заснована на поліпшенні привабливості товару за рахунок його різноманітності. [5]

Якщо розглядати продукцію ТОВ «Мелікс» в порівнянні з конкурентами, то слід наголосити, що фірма використовує всі доступні методи диференціації свого виробництва. Так ТОВ «Мелікс» виграє конкурентну боротьбу, наприклад, з продажу вагових цукерок «Ромашка». Такі самі цукерки подають ще декілька фірм на території України, але за рахунок використання високоякісної сировини та технологій «рошенівська» «Ромашка» найбільш смачна для покупців серед усіх представлених товарів такого типу.

Аналізуючи диференціацію товарі ТОВ «Мелікс» відмітимо, що служби підприємства постійно порівнюють наявний товар з товарами конкурентів за ознаками якості та ціни. По ціновій політиці та якості товари «Мелікс» є конкурентоспроможними та не уступають жодному з конкурентів. Значний вплив на прихильність споживачів до товарів ТОВ «Мелікс» має імідж компанії та.

Особлива увага фірми приділена створенню нових товарів, просуванню їх на ринок та збут тих товарів, що не мають аналогів у інших виробників.

Основним методом просування товару на ринок ТОВ «Мелікс» є співпраця з регіональними представниками та менеджерами, які займаються збутом та просуванням товару на ввіреній їм території. Цей метод просування та збуту товару є найефективнішим, адже він дозволяє фірмі зменшувати свої витрати на збут, а отже й збільшувати чистий прибуток. Збут через посередників має як позитивні, так і негативні сторони. З одного боку, використання посередників приносить вигоду, оскільки фірма таким чином економить свої ресурсів на здійснення прямого маркетингу. Завдяки своїм контактам, досвіду, спеціалізації і розмаху діяльності посередники пропонують корпорації більше того, що вона могла б зробити наодинці. Також плюсом даної системи збуту для корпорації є можливість відразу поставляти крупним оптовим фірмам великі партії товарів. Тим самим відпадає необхідність в створенні і фінансуванні діяльності власних каналів збуту.

ТОВ «Мелікс» використовує різноманітні методи просування товару: зовнішня реклама, PR, реклама в інтернеті, участь у виставках та на аукціонах, промо-акції тощо.

На даному етапі розвитку корпорація «Рошен» використовує стратегію інтенсивного маркетингу до «нових» товарів, коли встановлюється висока ціна на продукцію та витрачаються великі кошти на маркетингові. Завдяки такій політиці корпорація просуває на ринок свої нові продукти. Що стосується вже відомих товарів, то тут цінова політика корпорації орієнтується, перш за все, на ціни конкурентів та сподівання споживачів. На сьогоднішній час корпорації немає підстав хвилюватися щодо своєї цінової стратегії, адже, її продукція відома широкому колу споживачів, а ціни – майже не відрізняються від конкурентів. Багато споживачів вже впевнилися в якості продукції корпорації, а отже вважають за краще купувати якісний та відомий товар.

В умовах світової фінансової кризи поки що торгівельні підприємства не коментують перспективи зміни цін, але вже зараз ТОВ «Мелікс» оголосила про зниження на 10% цін на всю продукцію. Очевидно, в такий спосіб вони сподіваються збільшити об'єм продажів в самий «рибний» період – перед святами. ТОВ «Мелікс» останні декілька років наполегливо розвивала преміум сегмент і майже відмовилася від виробництва дешевої продукції.

Загалом, можна зробити підсумок, що цінова політика ТОВ «Мелікс» націлена не на отримання надлишкового прибутку, особливо в умовах кризи, а орієнтується на попит з боку споживачів та ціни конкурентів. Пріоритетними напрямками вдосконалення цінової політики фірми є скорочення продажу низькорентабельної продукції, та збільшення долі продажу високорентабельної продукції в межах споживчого попиту. Така політика фірми допоможе втриматися на ринку під час кризи, та заволодіти ще деякими сегментами ринку.

ТОВ «Мелікс» використовує в своїй діяльності наступні види знижок.

1. Бонусні знижки – ці знижки діють для регіональних представників фірми в регіонах та постійним покупцям залежно від обороту продаж.

2. Прогресивні знижки також надаються регіональним представникам за кількість, обсяг покупки, серійність.

3. До деяких регіональних представників або інших оптових постійних покупців застосовуються спеціальні знижки, які можна тлумачити як зацікавленість корпорації у співпраці з цим покупцем.

Загалом для нових продуктів широко використовується так звана тактика «зняття вершків» («price-skimming»). У цьому випадку розрахунок полягає в тому, що існує достатня кількість покупців, що бажають платити більшу ціну за марку товару.

Також фірмою широко застосовується так звана тактика проникаючого ціноутворення (peneration), зміст якої полягає в тому, щоб генерувати первісний попит шляхом установлення низької ціни на продукт, що вводиться знову на ринок. [11] Надалі, коли товар буде визнаний на ринку, ціна на нього підвищується. Дилерські знижки надаються з метою підтримки в регіоні певного рівня цін і також можуть варіюватися в досить широкому діапазоні, починаючи від 10% і вище. Для дилерів крім гнучкої системи знижок нерідко використовується й оплата по відкритому рахунку. Це означає, що регіональний представник може одержувати продукцію й рахунки за неї хоч щодня, а оплачувати її один раз на місяць.

ТОВ «Мелікс» використовує престижну рекламу, що є комерційною пропагандою позитивного образа підприємства. Престижна реклама звернена до громадськості в самому широкому змісті. Завдання престижної реклами полягають у тому, щоб створити сприятливе враження про фірму, а також переконати громадськість, що діяльність корпорації є суспільно корисною.

ТОВ «Мелікс» використовує інформативну рекламу, основним завданням якої є донесення до споживачів інформації про нові товари та нововведення. Таким чином фірма має переваги з введення нового товару на ринок та формування первинного попиту на цій товар.

Також фірма використовує такі види реклами як реклама в пресі, друк рекламно-комерційної літератури (довідники, каталоги, буклети), зовнішня реклама на білбордах, банерна реклама, радіо реклама. Також розповсюдженим видом реклами є брендування власного та іншого транспорту (вантажні автомобілі доставки товару).

З позиції мінімізації видатків на рекламу товарів розташування каналів інформації має такий вигляд: аудио-візуальна, в основному теле- і радіореклама; зовнішня реклама (рекламні щити, що біжить хвиля, плакати й т. п.): реклама на транспорті.

ТОВ «Мелікс» в своїй політиці стимулювання збуту активно використовує такий розповсюджений вид реклами, як реклама в інтернеті.

Окрім цього велике значення для просування продукції та збільшення продажу для ТОВ «Мелікс» має участь у виставках, проведення різноманітних презентацій нового товару, дегустацій продукції, одноразових розіграшів та лотерей.

 

 

4. Інноваційна модель розвитку економіки України

Інновація, нововведення, інноваційна діяльність та інноваційна політика – це нові категорії, які з'явилися в економічному розвитку нашої країни на етапі формування ринкових відносин. Як слушно зауважила доктор економічних наук О. Лапко, «в той час, як на Заході теорії інноваційного розвитку вивчались, аналізувались і вдосконалювались, в Україні, як і в усіх країнах колишнього Радянського Союзу, теорії інновацій вважалися антикласовими. У 80-ті роки в індустріально-розвинутих країнах світу теорію інтенсифікації замінила теорія інноваційних процесів, як підґрунтя нової моделі економічного зростання» [15].

Вичерпання чинників екстенсивного економічного розвитку обумовлює постійне посилення уваги до пошуку нових факторів прискорення економічної динаміки, адекватних сучасному стану розвитку світової економіки. Відтак запровадження в Україні інвестиційно-інноваційної моделі економічного зростання з політичної мети перетворюється на об’єктивну необхідність, альтернативою якій є занепад національної економіки, втрата економічного, а, можливо, й національного суверенітету[29].

Глобалізація, яка стала однією з визначальних характеристик світової економіки кінця ХХ – початку ХХІ століть, поставила перед урядами багатьох країн проблему пошуку нових форм і методів адаптації національного економічного та політико-правового середовища до сучасних вимог здійснення міжнародних економічних відносин. Швидкі зміни чинників, які визначають конкурентоспроможність фірм на світових ринках, динамічний розвиток глобального середовища змушують уряди при формуванні умов економічного зростання і процвітання нації дедалі більш активно звертатися до проблем забезпечення національної конкурентоспроможності у глобальному масштабі. Досвід останніх десятиліть дає змогу зробити деякі висновки щодо змісту основних чинників конкурентоспроможності національної економіки. Серед них[31]:

·  ефективна координація та співпраця між транснаціональними корпораціями (ТНК) та країнами, в яких здійснюється їхня діяльність. Внаслідок значного зростання цінової конкуренції в сучасному світі надпотужні корпорації вдаються до запровадження нової тактики розширення ринків збуту, включаючи й активну «гру» на державному рівні. Мета цієї «гри» – максимально можливе підпорядкування національних ресурсів країни інтересам корпорації;

·  орієнтація державної політики на консолідацію суб’єктів економічних відносин в межах країни, а також стимулювання виходу корпорацій на світову арену. На корпоративному рівні підтримання конкурентоспроможності відзначається дедалі глибшим об’єднанням фінансового та виробничого капіталів, формуванням виробничо-збутових та виробничо-інноваційних мереж;

·  моніторинг та визначення урядом критичної межі, за якою збільшення прибутковості окремих суб’єктів всередині країни починає погіршувати умови роботи інших, внаслідок чого виникає загроза пригнічення розвитку перспективних напрямів. Ще Дж.М. Кейнс відзначав, що умови процвітання окремої фірми не ідентичні умовам процвітання економіки в цілому, внаслідок чого виникають суперечності, які слід вирівнювати за допомогою «реанімації» порушених загальноекономічних пропорцій. Спрямування корпоративного розвитку у річище, сприятливе для розвитку суспільства, є одним з визначальних орієнтирів стратегії провідних країн світу на межі тисячоліть;

·  відстеження з боку урядів та передбачення загроз, які виникають внаслідок підвищення відкритості економіко-правового середовища, з запровадженням важелів, які дозволяють нівелювати негативні для економіки наслідки. Це посилює необхідність підвищення ефективності моніторингу можливих наслідків уніфікації законодавства або інших механізмів інтеграції, та створення нових конкурентних переваг для національних виробників;

·  посилення уваги до механізмів інноваційно-промислової політики, покликаних забезпечувати конкурентоспроможність в стратегічній перспективі. Посилення спеціалізації країн у міжнародному поділі праці та їхнє прагнення розмістити на власній території переваги, які стануть визначальними у конкурентній боротьбі третього тисячоліття, вказують на відведення цим перевагам чільного місця в державній стратегії;

·  поширення політики сприяння розвитку «людського капіталу». Політика доходів, зокрема, спрямовується на недопущення зниження рівня та якості життя населення. За допомогою «інвестицій в людину» держава зменшує витрати національних компаній на освіту та охорону здоров’я найманих робітників, а також розширює ємність внутрішнього ринку збуту.

Як слідує з викладеного вище, країни у сучасному світі змушені здійснювати пошук прийнятної моделі економічного розвитку, яка б забезпечувала національну конкурентоспроможність і орієнтувала національну економіку на довгострокове зростання. Невдачі та прорахунки на цьому напрямі призводять до перманентних кризових потрясінь та збільшення диференціації.

Аналіз проблем, пов’язаних як з визначенням стратегічних напрямів розвитку держави, так й з інтегруванням України в Європу і світове співтовариство змушує нас форсувати перехід до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку нашої країни. Адже виробництво конкурентоздатної продукції в сучасних умовах можливо лише на інноваційній основі, а матеріальну базу сучасної економіки створює інвестиційний потік.

Ядро законодавчого корпусу інноваційно-інвестиційної моделі розвитку складають насамперед Закон України «Про інвестиційну діяльність», закони з питань оподаткування, закони про створення спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку тощо. Тому має сенс особливу увагу звернути на те, як працюють ці закони, наскільки вони сприяють поліпшенню інвестиційного клімату в Україні.

Неупереджений аналіз свідчить про системний, інтегральний характер процесів, що відбуваються в інвестиційній сфері. Іншими словами, законодавчий компонент є лише одним з чинників, хоча й дуже важливим.

Власне сфера інновацій регулюється законами України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» і нарешті прийнятого минулого року закону «Про інноваційну діяльність». Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Згідно із цим Законом державну підтримку одержують суб’єкти господарювання всіх форм власності, що реалізують в Україні інноваційні проекти, і підприємства всіх форм власності, які мають статус інноваційних. Звичайно, оскільки в повному обсязі закон набрав чинності з 1 січня поточного року, ще рано говорити про його позитивний вплив на реальний процес інноваційного розвитку. Проте, аналіз норм цього закону дає підстави для принаймні поміркованого оптимізму. Йдеться насамперед про розділ «Особливості в оподаткуванні та митному регулюванні інноваційної діяльності» та розділ «Фінансова підтримка інноваційної діяльності». Законодавець створив певні правові передумови для надання потужного імпульсу, здатного суттєвим чином змінити ситуацію на краще. Втім, не все передбачив і він. Наприклад, щодо підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури, державних інноваційних фінансово-кредитних установ[29].

Безумовно, слід згадати про закон «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», який визначає правові, економічні та організаційні засади формування та реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні.

Для ефективного розвитку інноваційного ринку потрібна реалізація широкого спектру заходів: забезпечення фінансування ресурсами пріоритетних напрямів наукових розробок, розширення джерел фінансування на основі спеціальних цільових, венчурних фондів, створення механізмів державного стимулювання ефективного використання приватних та іноземних інвестицій у наукоємні галузі, у пріоритетні науково-технічні розробки, зменшення імпортозалежності економіки, а також розширення форм інфраструктури інноваційного ринку (технопарки, технополіси, бізнес-інкубатори, наукові центри, торговельні інноваційні біржі, використання можливостей малого та середнього бізнесу).

Державне регулювання інноваційного ринку (в рамках максимальної гармонізації законодавства України до міжнародних стандартів, прийнятих в розвинутих країнах світу) передбачає: пільгове оподаткування і кредитування інноваційної діяльності, що і зобов’язаний зробити законодавець.

Якщо проаналізувати перелік позитивних тенденцій, то вони з'явилися не завдяки виваженій державній політиці по підтримці і розвитку інноваційних процесів, а завдяки саморегулюючим ринковим механізмам. Держава у даному процесі не займає провідних позицій. Саме відсутність тісної ефективної кооперації державних органів з наукою, бізнес-освітою та ринковими структурами не лише не дозволяє розв'язувати існуючі проблеми, а й сприяє породженню нових проблем, що ще більше ускладнює ситуацію з забезпеченням розвитку інноваційних процесів в Україні.

Проблеми, що стримують розвиток інноваційних процесів в Україні [29]:

·  відсутність науково-методологічної бази формування інноваційної системи;

·  відсутність системності у здійснюваних державою заходах щодо реалізації інноваційного потенціалу національної економіки;

·  державне управління інноваційною діяльністю здійснюється без чітко сформульованої стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, інтегралу її реалізації, послідовної на виваженої зовнішньої та внутрішньої економічної політики;

·  відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери:

·  пріоритети інноваційного розвитку проголошені cуто формально, механізми їх реалізації не відпрацьовані;

·  неготовність апарату державного управління до предметної діяльності, спрямованої на інноваційний розвиток економіки;

·  державне управління інноваційною діяльністю забезпечується за галузевим принципом;

·  нескоординованість дій суб'єктів інноваційної діяльності;

·  недостатність фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок:

·  незважаючи на деякі успіхи в стабілізації макроекономічних показників, не вдається домогтися відчутних результатів в створенні сприятливих умов для інноваційної діяльності вітчизняних виробників, що зокрема відбивається на показниках експорту інноваційної продукції;

·  інноваційна сфера нашої країни і досі не стала по-справжньому привабливою для вітчизняних та іноземних інвесторів. Значною мірою такий результат пов'язаний з обмеженими можливостями держави в спрямуванні фінансових потоків в інноваційний розвиток економіки і недостатнім державним стимулюванням інноваційної діяльності;

·  в Україні не завершились процеси перерозподілу власності;

·  недовершеність нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності;

·  незважаючи на те, що базове законодавство, необхідне для формування в Україні розвиненого ринку інноваційної продукції, вже значною мірою створено, його практичне використання стримується вкрай недостатньою інфраструктурою, нерозвиненістю системи захисту інтелектуальної власності;

·  повільне формування в Україні сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції;

·  спроби здійснення галузевих «технологічних стрибків» за умов збереження загальної несприятливості підприємницького та інвестиційного клімату в країні, надмірного фіскального тиску, неефективності інституційної структури економіки, що обертаються втратами інших секторів економіки. Продукція високотехнологічних галузей не знаходить збуту в інших галузях через великий технологічний відрив і відсутність мотивації до її використання, що суттєво знижує синергетичний ефект інновацій, відтак, ефективність таких «точок зростання» нівелюється в суспільному масштабі.

З огляду на існування поряд з проблемами, які можна розглядами по-різному, – і як позитив і як негатив, позитивних тенденцій розвитку інноваційних процесів, спробуємо віднайти шляхи для розв'язання та вирішення даних проблем [26].

Реалізація інноваційно-інвестиційної моделі розвитку України неможлива без зміцнення банківської системи. Інвестування завжди пов’язано з ризиками, інноваційна діяльність найбільш ризикована. Це одна з основних причин того, що банки неохоче кредитують інноваційні проекти.

З огляду на те, що головними завданнями стратегії інноваційної політики України є забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного, виробничого та підприємницького потенціалів, розробка та впровадження механізму активізації інноваційної діяльності суб'єктів підприємництва, поширення інновацій в усіх сферах національної економіки, національна стратегія, орієнтована на формування інноваційної моделі розвитку, повинна поєднувати:

·  безпосередні заходи національного та регіонального рівнів, здійснювані за прямого бюджетного фінансування, які сприятимуть поліпшенню якісних характеристик вітчизняного науково-технологічного потенціалу, інтенсифікації опановування науковими знаннями та новими технологіями, всебічному розвиткові людського капіталу;

·  здійснення суб'єктами національної економіки інноваційної діяльності та інвестицій інноваційного спрямування в конкурентному середовищі, збільшення пропозиції інноваційних продуктів, технологій та знань.

Наголошуючи на збалансованій взаємодії всіх суб'єктів господарювання, варто було б наголосити ще й на консолідації для забезпечення цієї взаємодії зусиль виконавчих державних інституцій з метою становлення системи нормативно-правового, організаційного, інформаційно-аналітичного та фінансового забезпечення інноваційних процесів в Україні. А забезпечення виконання даної місії закріпити за такою структурою Кабінету Міністрів як Державне агентство України з інвестицій та інновацій, виходячи з його основних завдань згідно Положення про Держінвестицій, а саме:

1.  формування державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності;

2.  забезпечення реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності;

3.  створення національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики;

4.  координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності.

Основними консолідованими завданнями, які сприятимуть інноваційному розвитку на рівні держави є:

·  формування інноваційно-орієнтованої структури національної економіки;

·  покращення організаційно-фінансової інфраструктури інноваційної діяльності;

·  цілеспрямована підготовка кадрів високої кваліфікації для високотехнологічних галузей, а також менеджерів інноваційної діяльності;

·  створення ринку інноваційної продукції, на якому буде забезпечений належний рівень захисту інтелектуальної власності;

·  широке застосування в усіх галузях економіки і сферах суспільного життя інформаційно-комунікаційних технологій;

·  вдосконалення системи державної підтримки інноваційної діяльності та її регулювання;

·  підвищення інноваційної культури суспільства.

Якщо одним із завдань, виконання якого повинно бути забезпечено Держінвестиціями, є координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності та враховуючи запропоновану нами для Держінвестицій місію, доцільно говорити про координацію даною структурою розробки стратегії інноваційного розвитку України та, відповідно, її впливу на формування ВВП. А можливості такого впливу існують [31].

Розробка стратегії інноваційного розвитку та можливості завдяки її реалізації вплинути на формування ВВП потребує розробки алгоритму сутнісних ендогенних (тих, що пояснюють) та екзогенних (тих, за допомогою яких пояснюють) зв'язків.

Пояснююча модель допоможе зрозуміти функціонування та розвиток інноваційних процесів, розкриваючи причинно-наслідкові або функціональні зв'язки процесів і явищ.

У цьому потрібно визначитись структурі, яка буде займатися розробкою стратегії інноваційного розвитку.

Модель прийняття економічних рішень щодо розробки стратегії інноваційного розвитку має будуватися на основі пояснюючих моделей (надавши певних значень ендогенній величині можна сформулювати рішення щодо змін екзогенних величин).

Даний аналітичний матеріал є попереднім баченням підходів щодо забезпечення розвитку інноваційних процесів в Україні. Більш глибокий аналіз даних процесів та розробка стратегії інноваційного розвитку потребує залучення до даної роботи експертів і фахівців профільних ринкових структур.

Інноваційна система України переживає не найкращі часи свого становлення та розвитку, що пов'язано, перш за все з політичними подіями та постійними процесами перерозподілу влади на рівні Кабінету Міністрів України. Постійний перерозподіл сфер впливу як міністерствами, відомствами, так і їх керівними особами не дозволяє створити дану систему як систему організаційно-економічного та інформаційного забезпечення розвитку інноваційних процесів на рівні держави, а тим паче – дати змогу даній системі розвиватися, поширюватися і ефективно працювати в ринку і на ринок України.

Ринок інновацій, дякуючи тому, що він «ринок», дозволяє собі формувати свої власні тенденції розвитку, не надіючись на державну підтримку, а ще й допомагаючи державним органам забезпечувати виконання ними своїх, не зрозумілих з точки зору стратегічного менеджменту, місій, виписаних у законодавчих та виконавчих документах при їх створенні.

Список використаних джерел

1.  Аникин Б.А., Тяпухин А.П. Коммерческая логистика: учеб. – М.: Пороспект, ТД «Велби», 2005. – 437 с.

2.  Белоусов А.Г., Стаханов Д.В., Стаханов В.Н. Коммерческая логистика. – Ростов н/Д: Феникс, 2001. – 224 с.

3.  Валевич Р.П., Давыдов Г.А. Экономика торгового предприятия. – Мн.: Высшая школа, 2006.

4.  Васильев Г.А., Ибрагимов Л.А., Нагапетьянц Н.А., Каменева Н.Г. Логистика: Учеб. пособие / ВЗФЭИ. – М.: Экономическое образование, 2003. – 98 с.

5.  Внутрішній ринок України: стан та перспективи розвитку (Огляд матеріалів круглого столу) // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. – 2001. – №6. – С. 3–10;

6.  Гаджинский А.М. Логистика: Учебник для высших и средних специальных учебных заведений. – М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2003. – 228 с.

7.  Гаджинский А.М. Основы логистики – М.: Инф.-внедр. Центр «Маркетинг». 2005.

8.  Гарнов А.П. Логистика как перспективная предпринимательская задача – М.: РЭА им. Г.В. Плеханова, 2000

9.  Голиков Е.А. Управление материальными ресурсами и организация оптовой торговли средствами производства – М.: РЭА им. Г.В. Плеханова, 2000

10.  Голиков Е.А., Пурлик В.М. Основы логистики и бизнес-логистики – М.: РЭА им. Г.В. Плеханова, 2007

11.  Голиков Е.А. Маркетинг и логистика – М.: Издательский дом «Дашков и К?», 2001

12.  Гордон М.П., Карнаухов С.Б. Логистика товародвижения. – М, Центр экономики и маркетинга., 2000.

13.  Дегтяренко В.Н. Основы логистики и маркетинга – Р.н/Д.: «Экспертное бюро» – М.: Гардарика, 2001

14.  Джонсон Дж., Вуд Д. Вордлоу Д., Мерфи П. Современная логистика: Пер. с англ. – М.: Изд. дом «Вильямс», 2002. – 624 с.

15.  Інноваційне законодавство України: Повне зібрання нормативно-правових актів. У 3-х т. Укладачі: авт. кол. / За заг. ред. В.В. Костицького. – К., 2003. – Т. 1. – 284 с.; К., 2003. – Т. 2. – 192 с.; К., 2003. – Т. 3. – 152 с.

16.  Котлер Ф. Основы маркетинга. Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ. статья Пеньковой Е.М. – Спб.: Питер, 2205

17.  Кравченко Л.И. Анализ хозяйственной деятельности в торговле и общественном питании. – Мн.: Высшая школа, 2000.

18.  Логистика / Под ред. Аникина Б.А. – М.: ИНФРА-М, 2004

19.  Логистика на предприятии. – Москва: Финансы и статистика, 2004. – 396 с.

20.  Логистика: Учеб. пособие / О.Г. Туровец, В.Н. Родионова; – Воронеж: Воронеж. гос. техн. ун-т, 2004. – 90 с.

21.  Неруш Ю.М. Коммерческая логистика. Учебник – М.: Юнити, 2002

22.  Николайчук В.Е. Логистика: Учеб. пособие. – СПб.: Питер, 2001. – 160 с.

23.  Новиков О.А., Семененко А.А. Производственно-коммерческая логистика – СПб. Изд-во УЭФ, 2000

24.  Покрешук О. Загальні концепції врегулювання торгових правовідносин у законодавстві України // Право України. – 2001. – №4. – С. 65–69;

25.  Покрещук О. Місце торгового кодексу в правовій системі України // Підприємництво, господарство і право, 2001.– №5.-С. 3–6.

26.  Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України. Жаліло Я.А., Архієреєв С.І., Базилюк Я.Б. та ін. – К.:, 2006.

27.  Пурлик В.М. Логистика торгово-посреднической деятельности – М.: Высшая школа, 2000

28.  Родников А.Н. Логистика. Терминологический словарь – М.: Экономика, 2000.

29.  Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Таксон, 2004. – 348 с.

30.  Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – М.: Экоперспектива, 2002.

31.  Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник. – К.: КНЕУ, 2005. – с. 43–53.

32.  Семененко А.И. Введение в теорию обоснования логистических решений – СПб.: СПбГУЭФ, 2001

33.  Сергеев В.И. Менеджмент в бизнес-логистике – М.: «Филинъ», 2000.

34.  Смехов А.А. Введение в логистику – М.: Транспорт, 2003

35.  Транспортная логистика / под ред. Миротина Л.Б. – М.: изд-во МАДИ, 2001.

36.  Экономика предприятия / Под ред. В.Я. Горфинкеля. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2004.