Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Діяльність українських православних місіонерів у XVIII столітті

256883
знака
0
таблиц
0
изображений

УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА

КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ

 

КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ


Протоієрей Ігор Швець

“Діяльність українських православних місіонерів у XVIII столітті”

Дисертація на здобуття вченого ступеня

“Кандидата богослів’я”

з предмету “Історія Української Православної Церкви”


Науковий керівник:

єп. Димитрій (Рудюк)

кандидат богослів’я

Ректор КДАіС

Київ – 2001


ЗМІСТ

Вступ. Витоки християнського місіонерства та його мета

I. Короткий нарис історії місіонерства від хрещення Русі до XVI століття

1. Місіонерська праця в Київській Русі в домонгольський період (988 – 1240)

2. Місіонерство в післямонгольський період

(XIII – XVI століття)

II. Умови розвитку місіонерства в XVIII столітті в Російській імперії

1. Церква й держава в XVIII столітті

2. Російські імператори та їхнє ставлення до місіонерської діяльності

3. Напрями місіонерської діяльності РПЦ

ІІІ. Українські православні місіонери в Поволзькій місії

1. Початки місіонерства в Середньому й Нижньому Поволжі

2. Діяльність українських місіонерів у Поволжі в XVIII столітті

ІV. Українські православні місіонери Тобольської місії

1. Історія виникнення та становлення Тобольської митрополії як форпосту місіонерства в Сибіру

2. Визначні Тобольські місіонери-українці:

а) святитель Філофей (Лещинський) (1702 – 1727)

б) святитель Іоан (Максимович) (1712 – 1715)

в) святитель Павло (Конюшкевич) (1758 –1768)

V. Українські православні місіонери Іркутської місії

1. Заснування Іркутської єпархії

2. Іркутські святителі-місіонери.

а) святитель Інокентій (Кульчицький) (1727 – 1731)

б) святитель Інокентій (Нерунович) (1732 – 1741)

в) святитель Софроній (Кристалевський) (1753 – 1771)

VІ. Пекінська місія

1. Початки місіонерства в Китаї

2. Українські місіонери XVIII століття в Китаї: архімандрит Іларіон (Лежайський), архімандрит Антоній (Платковський) та ін.

VII. Інші православні місії XVIII сторіччя й участь у них українських православних місіонерів

Висновки

Зноски

Література

Список скороченнь

 


ВСТУП

ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО МІСІОНЕРСТВА ТА ЙОГО

МЕТА

Бог хоче, щоб благу звістку почули всі народи й усюди. Його план викуплення мав і завжди має яскраво виражений багатонаціональний характер. Коли Бог укладав завіт з Авраамом, обіцяючи, що його нащадки будуть великим народом, Він також обіцяв благословити через нього всі племена землі (Бут. 12, 1—3). Євреї були Його вибраним народом; Він виділив Ізраїль, але користувався ним, аби притягнути до Себе й інших — Рут-моавитянку, Неємана-сиріянина, ніневитян. Бог обіцяв свого часу послати Месію, щоб просвітити народи, які перебувають у темряві (Іс. 60, 1—3). Месія стане досконалою жертвою за людський гріх і принесе очищення народам, тож вість про спасіння Боже буде пронесено через усі терени землі (Іс.53,10). Тому храм повинен був стати домом молитви й поклоніння Богові для всіх народів (Мк. 11, 17.18).

Досвід П’ятидесятниці підкреслює полінаціональну спрямованість Євангелія, і ті нові, що увірували, стають свідками в Юдеї, Самарії та навіть до краю землі (Діяння 1,8; 2,5—12, 17—21). На небі буде представлено всі народи (Об. 5,9; 7,9; 21, 24.26). Отже, непорушний обов’язок християн — передавати благу звістку всім і кожному в усьому світі, тобто це обов’язок місіонерської праці.

Слово «місіонерство» походить від латинського слова «missio» — посилка, доручення. Конкретніше, місіонерство — це форма релігійної діяльності релігійних організацій і церков, що має на меті навернення до свого вчення іновірців. Місіонерство займається дуже важливою справою початкового ознайомлення окремих осіб або цілих народів з ученням Христовим і життям у Христі1.

Джерела християнського місіонерства криються в таємниці Пресвятої Трійці. Саме її Друга Особа, Син Божий, після «ради предвічної» Пресвятої Трійці, виконав особливу місію — став Боголюдиною та звершив спасіння роду людського. Він Сам, посилаючи апостолів на проповідь, засвідчив це: «Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» (Ів. 20, 21). Особливу місію виконує і Третя Особа Пресвятої Трійці, Дух Святий (Ів. 14, 26; 15, 26). Отже, Церква за своєю суттю місійна, бо бере свій початок від місії Сина і Святого Духа, а весь план спасіння походить від джерельної любові, від милосердя Отця2.

З історії християнства відомо, що, крім внутрішньої готовності тієї чи іншої людини чи народу до сприйняття віри христової, необхідним чинником виступає також особисте свідчення того, хто несе їм благу вістку. Господь наш Ісус Христос заповідав своїм учням: «... ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповідав» (Мф. 28, 19—20). З особистого свідчення апостолів почалося навернення до Христа багатьох людей і влаштування Помісних Церков (Дії. 2 і далі). Особисте свідчення вихідця з царського роду Григорія привело до Христа Вірменію, а полонянки Нони — Іверію. Особисте свідчення юнаків Фрументія і Едесія навернуло до християнської віри Ефіопію, бургундської принцеси Клотільди — королівство франків. У цьому ж сенсі апостолом Русі став великий князь Київський Володимир (бл. 950—1015)3.

З наведених прикладів видно, що обов’язок місіонера в Церкві є обов’язком кожного живого члена: з мирян він чи з духовенства. Місійне покликання виникає при покликанні хрещення. Поширювати віру мусить кожен учень Христовий. Неможливо, маючи справжній досвід віри, не бажати цю радість і щастя передати іншим. Отже, віра передавальна. А до того ж існує чітка Христова заповідь.

Наказ Спасителя: «... ідіть і навчіть усі народи» — ліг в основу місіонерської діяльності, яка не припинялася протягом всієї майже двохтисячолітньої історії Церкви Христової. В який далекий куточок Землі ми не зазирнули б, усюди, де люди прилучилися до християнства, знайдемо сліди праці подвижників-місіонерів. Свідоцтвом цього є наша земля — стародавня Київська Русь.

У Х столітті Блага Звістка про спасіння роду людського заполонила думки й надії княгині Ольги, а згодом і її внука, великого князя Київського Володимира. З моменту хрещення Київської Русі починається історія Руської Церкви, в якій місіонерська діяльність посідає особливе місце.

XVIII століття є одним з найцікавіших періодів інтенсивної місіонерської праці. Загалом, для українських церковних і світських істориків це століття дуже привабливе. Багато вже написано про відносини Російської Церкви та влади з Київською Митрополією. Широко розкрито роль Києво-Могилянської академії в поширенні освіти в Московській державі, досліджено також і внесок українського духовенства в відродження Російської Церкви тощо. Але досі немає ґрунтовної об’єктивної історико-дослідницької праці про місіонерську діяльність у XVIII столітті.

В окремих публікаціях про того чи іншого місіонера не констатується найголовніше — фактично, вся місіонерська справа цього періоду лягла на плечі єпископів, ченців, священиків, часом і мирян саме українського походження. Повна картина подвигу цих слуг Божих переповнює почуттям великої шани до Української Православної Церкви, яка, маючи могутній духовний та інтелектуальний потенціал, не тільки допомогла вийти з кризи Російській Церкві, а й просвітила численні народи Поволжя та безкрайого Сибіру.

Чимало написано про місіонерську діяльність Руської православної церкви в дореволюційний (1917) період церковними авторами, але матеріали в них викладено однобічно, тож вони нас цікавлять, здебільшого, лише як джерело конкретних фактів. Так, приміром, велику цінність має книга «Краткое описание о народе остяцком...» місіонера Григорія Новицького, колишнього козачого полковника, сподвижника митрополита Тобольського й усього Сибіру Філофея Лещинського, у якій подано етнографічну характеристику остяків (хантів), їхні релігійні вірування і, що особливо важливо, місіонерську працю серед них. Священик В.Вербицький 25 років служив в Алтайській духовній місії та залишив книгу мемуарів «Записки миссионера Кузнецкого отделения Алтайской духовной миссии за 1861 год», з якої можна дізнатися чимало важливих фактів про форму й методи місіонерської діяльності, про ставлення до неї корінного населення Алтаю. Цікава в цьому плані також праця П.Буцинського «Крещенне остяков и вогуличей при Петре Великом». Про діяльність православних місіонерів на сході Сибіру розповідає книга «Труды православных миссий Восточной Сибири», опублікована в Іркутську 1883 року. Хоча вона, переважно, висвітлює місіонерську працю в XIX столітті, однак містить у собі цінну інформацію про місіонерство в епоху, яка нас цікавить. Це стосується і спогадів алтайських місіонерів Філарета Синьковського й інших, а також щорічні звіти начальників місії, які протягом 30 років публікувала губернська газета «Томские епархиальные ведомости».

У радянський час цю важливу тему вивчали мало. Радянські історики висвітлювали місіонерську діяльність з марксистсько-ленінських позицій, тож із їхніх праць використовувався лише фактичний матеріал. Серед них варті уваги книги: Огризко Л.И. «Христианизация народов Тобольского Севера в ХVІІІ в.»; Базанова А.Г. «Очерки по истории миссионерских школ на крайнем Севере. (Тобольский Север); Макарова Д.М. «Самодержавие и христианизация народов Поволжья во второй половине ХVІ—ХVІІ вв.», Зольнікової Н.Д. «Сибирская приходская община в ХVIII веке».

У дисертації також використано літописи Стародавньої Русі, архівні документи, твори відомих дореволюційних церковних і світських істориків. Використано окремі публікації з часописів: «Богословські труди», «Журнал Московської Патріархії», «Православний вісник», які стосувалися діяльності того чи іншого місіонера. З творів українських істориків діаспори автор найчастіше звертався до «Нарису Історії» Івана Власовського, у якому приділено увагу проблемі місіонерства в XVIII столітті. Із сучасних російських закордонних церковних істориків XX століття найґрунтовніше торкнувся теми місіонерства І.К.Смолич у своїй праці «История Русской церкви» 1700—1917 ч. 1—2. Автор крім цього скористався великою кількістю другорядної літератури, яка разом із вищезгаданою, дозволила йому відкрити, і, як він сподівається, не тільки для себе, цікаву епоху, в якій самовіддано працювали українські місіонери.

Слід зазначити, що тема місіонерства є дуже широкою і малодослідженою, тож чекає скрупульозної праці з її висвітлення. Написана кандидатська дисертація є лише першою спробою в цьому напрямі.

Дана дисертація складається з семи розділів у яких автор намагався дослідити історію місіонерства від часу хрещення Київської Русі до XVIII століття.


РОЗДІЛ І

КОРОТКИЙ НАРИС ІСТОРІЇ МІСІОНЕРСТВА ВІД ХРЕЩЕННЯ

РУСІ ДО ХVI СТОЛІТТЯ

 


Информация о работе «Діяльність українських православних місіонерів у XVIII столітті»
Раздел: Религия и мифология
Количество знаков с пробелами: 256883
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
94574
0
0

... палаті, збудованій за проектом англійця Ч. Камерона у 1799-1803 рр., вже помітний вплив французького стилю ампір.   6. Живопис. Еволюція від бароко до рококо, від рококо до класицизму У живописі українська культура цього періоду також послідовно пережила етапи бароко, рококо і класицизму. Для українського барокового живопису визначальним став виразний вплив фламандської аристократичної школи ...

Скачать
255477
0
0

... , нечіткість програмних установок, гнучка політика польського уряду, спря­мована на розкол лав повстанців тощо. Однак, незважаючи на поразки, козацько-селянські повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоли­чення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авто­ритет козацтва, сприяли накопиченню досвіду ...

Скачать
173932
0
0

... ст. стосовно відьомства та демонології в цілому. За цю працю Імператорське Російське Географічне товариство нагородило дослідника срібною медаллю. РОЗДІЛ 5. ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ АНТОНОВИЧА 5.1 Антонович як просвітник Окрім наукових занять, Антонович активно сприяв поширенню історичних знань, небезпідставно вважаючи, що це розвиває людність, сприяє піднесенню її культурного рівня й сві ...

Скачать
195443
0
0

... українського народу. Україна на шляху суверенного розвитку: суспільно-політичні трансформації. Формування політичних партій. “Партія влади” та опозиція, їх вплив на громадсько-політичне життя в Україні. Соціальна політика в контексті нових реалій. Культура, освіта та наука в умовах функціонування суверенної держави. Українська церква та проблеми духовного відродження нації. Партійне життя. ...

0 комментариев


Наверх