Спеціальні наукові методи - це специфічні способи пізнання і перетворення окремих сфер суспільного життя, що притаманні тій чи іншій системі знань

3.  Спеціальні наукові методи - це специфічні способи пізнання і перетворення окремих сфер суспільного життя, що притаманні тій чи іншій системі знань.

У сучасних дослідженнях з проблем соціальної роботи основою для класифікації методів практичної діяльності соціальної роботи виступають як інтереси, потреби індивідів, так і соціальні інтереси управлінських систем. Так, Р.В. Овчарова пропонує класифікаційні ознаки для методів загальної соціальної роботи, а саме визначає: методи соціальної діагностики, соціальної профілактики, соціального контролю, соціальної реабілітації, соціально-економічні і організаційно-розпоряджувальні методи.

У більшості джерел з проблеми класифікації методів соціальної роботи визначаються такі групи спеціальних методів соціальної роботи: організаційні (адміністративні), соціально-економічні, педагогічні та психологічні. На нашу думку, до цього переліку методів у соціальній роботі слід також додати соціологічні методи. Крім того, інноваційна практика соціальної та соціально-педагогічної роботи породжує нові методи соціальної взаємодії, які не підпадають під існуючі класифікаційні ознаки. До таких методів роботи належить вулична соціальна робота та метод "рівний-рівному". Метод "рівний-рівному" - це спосіб надання та поширення достовірної інформації шляхом довірливого спілкування ровесників в межах організованої (акції, тренінги) та неформальної соціальної роботи (спонтанне спілкування), яку проводять спеціально підготовлені підлітки та молоді люди. Нижче додається модель комплексної системи педагогічної профілактики антинормативної поведінки учнів.

Таблиця № 1

Модель комплексної системи педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів

Зупинимось більш детально на характеристиці педагогічних методів, пріоритетних для практики соціально-педагогічної роботи, і які є різновидами методів виховання. Серед них виділяють: методи формування свідомості, методи організації діяльності, методи стимулювання та методи самовиховання.

Методи формування свідомості спрямовані на формування певних понять, оцінок, суджень, світогляду особистості. Переконання - це спосіб впливу на раціональну сферу особистості за допомогою логічно аргументованої інформації з метою підсилення чи зміни поглядів, установок, оцінок у об'єкта впливу. Навіювання - це спосіб впливу на особистість, заснований на некритичному сприйманні інформації об'єктом впливу. Важливою відмінністю навіювання від переконання є його спрямованість не на логіку та розум особистості, її здатність мислити та розмірковувати, а на емоції людини, її готовність отримати готові інструкції до дії. Приклад - метод виховання, заснований на свідомому відтворенні особистістю певних способів поведінки. Методи організації діяльності - це способи закріплення, формування позитивного досвіду поведінки, відносин, дій та вчинків. Як найбільш типові методи організації діяльності називають методи доручення, соціального навчання та закріплення позитивного досвіду.

Доручення є методом організації соціально-керованої діяльності. За типологією виділяють управлінські та виконавські доручення, постійні та тимчасові (змінні), індивідуальні та групові. В соціально-педагогічній практиці отримав розповсюдження метод чергування творчих доручень. До соціально-педагогічних умов успішного застосування методу доручення слід віднести: наочність, гласність виконання доручення, забезпечення методичної підтримки його виконання, урахування інтересів та соціального досвіду клієнта.

До методів організації діяльності більшість авторів відносить гру як спосіб соціальної взаємодії і розвитку творчої особистості клієнта. Специфіка ігрової діяльності в системі соціально-педагогічної роботи полягає, на наш погляд, в профілактичній, превентивній спрямованості гри як засобу організації змістовного дозвілля, запобіганні асоціальній діяльності клієнтів. У цьому контексті гра є одним з провідних інструментів в арсеналі соціального працівника ще й тому, що її можна застосовувати з метою діагностики, психокорекції міжособистісних стосунків. Крім того, гра сприяє духовному і фізичному звільненню, зняттю напруги, посиленню відчуття радості від подолання певних труднощів, перешкод. Під час гри людина відчуває насолоду від вільного прояву своїх здібностей. Ця ситуація ігрової творчості, що неодноразово повторюється, закріплюється і створює певний "творчий ключ", яким кожний соціальний працівник може користуватись у своїй діяльності.

Досвід застосування ігрових технік в соціальній роботі дозволяє нам запропонувати таку класифікацію ігор:

·  за кількістю учасників (з обмеженою кількістю учасників, групові, масові);

·  за напрямом виховних дій (музичні, танцювальні, інтелектуальні);

·  за видами обладнання, що використовується (естафети, настільні, аукціонні та ін.);

·  за ставленням до творчості (репродуктивні, конструкторські, новаторські).

До умов застосування гри в соціальній роботі ми відносимо:

a)  визначення творчого потенціалу гри;

b)  визначення місця і часу проведення,

c)  визначення кількості учасників;

d)  забезпечення комфортності і природності гри;

e)  урахування вікових та анатомо-фізіологічних властивостей учасників гри;

f)  захист людської гідності, морального самопочуття кожного учасника гри;

g)  визначення місця ігротехніка під час проведення гри;

h)  цілеспрямоване поширення прав учасників гри.

Сьогодні в практиці соціальної роботи активно застосовуються ділові, рольові ігри, тематичні ігрові програми, вуличні ігротеки. Внаслідок цього класичні ігрові форми та техніки набувають сучасного звучання.

Методи стимулювання діяльності спрямовані на стимулювання особистості до покращення чи зміни своєї поведінки розвитку, мотивації на соціально схвалені способи та види діяльності. Серед методів стимулювання визначають: методи позитивного підкріплення, методи негативного підкріплення, методи змагання.

Методи самовиховання сприяють свідомій зміні людиною власної особистості у відповідності до суспільних вимог та особистісного плану самовдосконалення. До цієї групи належать методи самооцінки, самоорганізації, самоконтролю та самокорекції.

Психологічні методи в соціально-педагогічній роботі застосовуються з метою діагностування особливостей індивіда та організації на основі отриманих результатів різних видів психотерапевтичної та психокорекційної роботи. До цієї групи методів належать: тестування, психодрама, соціодрама, соціально-психологічний тренінг; психотерапія (сімейна, ігрова, артотерапія).

До достатньо нових засобів терапевтичної допомоги клієнтам, що отримали останнім часом застосування в практиці діяльності соціальних установ, можна віднести епістолярну та казкотерапію.

Епістолярна терапія як метод дозволяє досягнути "реставрації" міжособистісних стосунків у випадку, коли мовний контакт з клієнтом порушено чи він взагалі не існує. Крім того, лист до клієнта (чи до його батьків, осіб з кола найближчого оточення) можна використати як допоміжний засіб корекції стосунків.

Як можливі форми роботи з епістолярної терапії можна назвати:

·  лист до уявного (реального) друга;

·  лист самому собі (до свого кращого Я, до свого поганого Я);

·  лист до улюбленого героя (літературного, історичного);

·  лист в майбутнє,

·  лист до залежності.

Казкотерапія є однією з найцікавіших психокорекційних технік. Казка з її багатим виховним потенціалом та емоційною забарвленістю дозволяє вирішити безліч психолого-педагогічних завдань. Найбільш поширеними формами казкотерапії є:

·  аналіз відомих авторських та народних казок;

·  створення казки "по слову від кожного";

·  експромтне інсценування казки; вигадування кінця казки чи початку нової казки,

·  створення авторської казки кожним клієнтом, де в завуальованій формі він розповідає про власні проблеми, переживання та очікування.

Аналіз таких казок дозволяє соціальному працівнику більш яскраво побачити причини життєвої кризи клієнта, оцінити рівень позитивних зрушень, що відбулися (чи не відбулися) в становленні чи психологічній реабілітації особистості.

Соціологічні методи використовуються в практиці соціально-педагогічної роботи найчастіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них. До цієї групи методів ми відносимо: спостереження, опитування, інтерв'ювання (у тому числі і в умовах фокус-групи), анкетування, біографічний метод та метод аналізу документів.

Потрібно пам’ятати, що в основу реалізації методів соціально-педагогічної роботи мають бути закладені принципи соціальності та розвитку. Наукове обґрунтування методів, їх визначення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціальної діяльності. Взаємозв'язок факторів, що впливають на поведінку особистості, потребують комплексного використання всіх груп методів соціально-педагогічної роботи, тим паче, що більшість з них у практичній діяльності перетинаються, їх застосування взаємообумовлене.

Висновок

Підводячи підсумки, зазначимо спочатку, що найголовнішим завданням, яке постає перед соціопедагогічною наукою є створення такої системи освіти та виховання, яка була б спроможною забезпечити формування у індивідів високих особистісних якостей, головні з яких - психологічна та організаційна готовність до орієнтації на власні сили у виконанні життєвих завдань, високий рівень мотивації до досягнення життєвого успіху, здатність до нагромадження, відновлення та раціонального використання життєвої енергії. Це про неї Платон, а за ним і Арістотель, маючи різні погляди на будову світу, говорили, що естетичне й моральне виховання є виявом його гармонії, реальними ж виявами його є уміння застосовувати всі ці знання на практиці на користь державі.

Поява на науковому та соціальному просторі України нової наукової галузі – соціальної роботи – зумовлена логікою розвитку суспільства, розширенням у ньому кола соціальних проблем та процес диференціації гуманітарних знань. Своєю появою соціальна робота реалізувала притаманний їй зв'язок з комплексом наук про людину і суспільство та здатність до саморозвитку. Незважаючи на запізнілість і сповільненість цього процесу в Україні, теорія і практика соціальної роботи вже сьогодні активно сприяє розв'язанню багатьох проблем трансформації нашого суспільства, його самозбереженню та стабілізації. У майбутньому вона здатна значно примножити свій творчий, гуманістичний вплив на формування громадянського суспільства і правової, демократичної, соціальної держави, яка служитиме людям.

Опрацьовуючи поставлені перед нами питання, ми ще раз переконалися, що осмислення соціального змісту даної проблеми в контексті розвитку й виховання людини в сучасних умовах є основним завданням педагогічної науки. Складність пояснення соціального характеру виховання прихована в особливому його змісті. Визначальною ознакою цього змісту є об'єкт виховання — людська особистість. Сутність людини вбачається або в самій людині, або в тому, що впливає на неї в середовищі. З точки зору соціальної суті, соціальна якість особистості втрачає багатство зовнішнього вияву і зводиться до основних властивостей. Для того, щоб її дослідити, потрібно на рівні соціально-педагогічної теорії виявити ті сутнісні соціальні утворення, які внутрішньо пов'язали б сукупність соціальних меж, виявлених при вивченні особистості на емпіричному рівні. При цьому випливає, що соціальне не просто надбудовується над біологічним, а є самою природою людини, бо сама природа людини — продукт історії.

Особистість потрібно розуміти як процес здійснення цілої сукупності ієрархічно співвіднесених різних видів діяльності. Діяльність є динамічною, саморозвиваючою ієрархічною системою взаємодій суб'єкта зі світом, у процесі яких народжується психічний образ. При цьому вона утілюється в об'єктові і перетворюється у суб'єкт предметної дійсності.Якщо особистість виступає як об'єкт, її індивідуальне буття формується переважно під впливом зовнішніх впливів, різних умов і обставин. Коли ж особистість є суб'єктом, вона сама максимально творить своє індивідуальне буття, змінює обставини і цим самим сама себе змінює.

Із розгляду соціального середовища, суспільства як зовнішньої сили, що впливає на дитину можна зробити висновок, що особистість — це мисляче тіло, тіло соціальне, існуюче як рухоме з просторовими й тимчасовими атрибутами.

Проте виховання, як і навчання, не є єдиним способом перетворення особистості. Багато навичок, здібностей та інших характеристик у дітей з'являються не в результаті виховання, а всупереч йому. Великі виховні можливості самого життя, в яке включена дитина, означає, що потрібно враховувати не тільки цілеспрямований педагогічний вплив на особистість, але й усю багатогранність соціальних впливів. Саме в такій особистісній взаємодії відбувається зміна мотиваційно-ціннісної системи особистості дитини, виникає можливість репрезентувати дітям соціально значимі норми і способи поведінки, оскільки виховання є одним з основних шляхів організованої соціалізації.

Отже, виховання як цілеспрямований процес організації оволодіння соціальним досвідом є складовою процесу соціалізації. Слід зазначити також, що виховання є необхідною складовою, оскільки в процесі соціалізації дитини неодмінно виникають явища та ситуації, що потребують певного узгодженого соціального впливу і реальної педагогічної дії, конкретного педагогічного інструментування.

На основі цього сучасна наука прагне здійснити переоцінку тих концепцій виховання, що традиційно базуються на провідному значенні цілеспрямованого впливу на особистість у процесі її формування, і вийти на проблему соціалізації як процес саморозвитку особистості, її життєвого визначення в культурі, в соціумі. Тому зміни, які відбулися в соціально-історичних умовах та в логіці розвитку наук про людину наприкінці XX століття, зумовили необхідність переходу до нової парадигми освіти, в якій педагогічна наука поряд з вихованням у свій предмет включає соціалізацію. Саме про таке поєднання говорять у своїх працях великі педагоги-соціологи різних епох і народів Ф.Г. Гіддінгс, А.С. Макаренко, С.Т. Швацький, П.П. Булонський, С.Л. Рубінштейн, Р. Бернс, А.В. Мудрик та ін.

З їхньої точки зору, соціалізація - це процес, під час якого формується особистісний досвід, на основі чого здійснюється перехід в нові й нові ситуації соціального розвитку. Отже, соціалізація особистості - це оволодіння індивідом соціальним досвідом.

Отже, виховання як цілеспрямований процес організації оволодіння соціальним досвідом є складовою процесу соціалізації.

Методологи, розглядаючи проблеми соціальної адаптації, повинні пам’ятати, що людина як суб'єкт процесу соціалізації не є пасивною істотою. Вона первісно несе в собі імпульси самореалізації, саморуху. Змінюючись і збагачуючись, ця життєва потенція несе в собі потребу і здатність до життєвого самовизначення і самореалізації. Людина є розпорядником власних соціальних та індивідуально-особистісних можливостей, використовуючи які, створює свою модель життя, свою неповторну долю.

Отже, виховання як цілеспрямований процес організації оволодіння соціальним досвідом є складовою процесу соціалізації. Слід зазначити також, що виховання є необхідною складовою, оскільки в процесі соціалізації дитини неодмінно виникають явища та ситуації, що потребують певного узгодженого соціального впливу і реальної педагогічної дії, конкретного педагогічного інструментування.

Розглядаючи питання становлення соціальної педагогіки ми помітили, що у формуванні такої складної і тонкої системи, як соціальний досвід людини, важливим є не сила зовнішнього впливу сама по собі, а відповідна самоорганізація і самовизначення особистості в цьому зовнішньому впливові. Система виховання як педагогічна організація процесу оволодіння особистістю соціальним досвідом повинна виходити з усвідомлення багатокомпонентності цієї системи досвіду, змінності всіх її складових, домінуванні в ній такого компонента, як самовизначення особистості.

Визначення кожної особистості як суб'єкта соціалізації в процесі цілеспрямованого, організованого виховання означає, що через власну активну діяльність людина може самореалізуватись, самоактуалізуватись, самовизначитись. За цією моделлю виховання виходить за межі загальноосвітньої школи в простір закладів додаткової освіти, громадські організації, дозвіллєві сфери. Велику роль в цьому становленні особистості відіграє сім’я, в якій вона набирається попереднього базового досвіду.

Сім'я як соціальний інститут виховання має широкі і різноманітні можливості впливу на дитину, майбутнього батька чи матір, формуючи у них певні шлюбно-сімейні уявлення. Проте коло впливу сім'ї на дитину не обмежується тільки виховною діяльністю батьків - на формування особистості дитини значний вплив справляє весь спосіб життя сім'ї. Але у сучасних умовах у практиці сімейного виховання можна спостерігати безліч помилок батьків, що згадуються у дослідженні. Тому постає досить актуальна проблема - навчання сучасних батьків педагогічній майстерності взаємодіяти з дітьми, а отже, і виростає потреба у розвитку методики соціального виховання, котрі б допомогли боротися з неадекватною поведінкою молодої особистості.

Література

1.  Андресва И.Н. Антология по истории и теории социальной педагогики: Учеб. пособие для студ. вьісш. пед. учеб. заведений.- М.: Академия, 2000.- 174 с- (Вьісшее образование).- Библиогр.: с.160-172.

2.  Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: Навч. посіб. Для студ. вищих навч. закладів/ М-во освіти і науки України. Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. - К.: Центр навч. літ., 2003.- 139 с.

3.  Бех І. Духовна енергія вчинку// Освіта і управління. - 2005.- Т.8. №1.- С.51-70.

4.  Бурим О. Взаимодействие школы и семьи в процессе социального воспитания личности в частных учебных заведеннях// Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2005.- № 1.- С.40-44.

5.  Василькова Ю.В. Методика и опыт работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений.- М.: Академия, 2001.- 159 с.

6.  .Галузинський І. А., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посіб. —К.: Наша шк., 1996. 347с.

7.  Гапон Ю. Попередні дані про вивчення впливу на соціальне виховання особистості// Рідна школа. - 2004.- №5.- С. 18-21.

8.  Гапон Ю. Соціально-педагогічні основи виховання у світлі результатів соціального дослідження// Педагогіка і психологія. – Київ, 2005. №1.- С.89-96.

9.  Губанова М.И. Педагогическое сопровождєние соціального самоопределения старшеклассника// Педагогика. - 2002.- №9.- С. 32-40.

10.  Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 р.): Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування / Ю.Г.Антикін, Л.В.Балим, Л.С.Волинець та ін. - К.: Укр. ін-т соц. досліджень, 2000. – 57с.

11.  Дети в кризисных ситуациях: профилактика негативных явлений и социальнопсихологическая помощь / Под. общ. ред. И.Д. Зверевой. - К.: Наук, світ, 2001.- 63 с.

12.  Дічек Н. Спадщина А. Макаренка в контексті сучасних проблем соціального виховання в Бразилії// Шлях освіти. - 2004.- №3.- С.34-38.

13.  Дзюба В.І., Степанов О. П. Сходження до гуманізму. — К.: Либідь, 1997.- 98с.

14.  Дробом Л.С, Антонова Турченко О.Г. Корекційна робота з важковиховуваними дітьми та підлітками. — К.: Довіра і надія, 1996.- 125с.

15.  Євтух М.Б., Сердюк О.Т. Гуманізація моделі навчальної діяльності у вищій школі // Гуманізація навчально-виховного процесу: Наук.-метод, зб. — Слов'янськ, 2000. —Вип. 8.- С. 3-19.

16.  Жуковський В. Вплив соціальних та наукових чинників на моральне виховання американських школярів в епоху прогресивізму.// Наукові записки: Вип. 3. – Острог, 2002.- С.284-295.

17.  Завалевський Ю. Проблеми соціально-громадянського виховання та підходи до її розв’язання в історії теоретичної думки// Педагогіка і психологія. – Київ, 2002.- №4.- С.55-64.

18.  Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року № 2402 – 87с.

19.  Закон України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" // Молодь і закон. - К.: ІЗМН, 1997.- С.12-14.

20.  Зенковський В.В. Психология детства: Учеб. пособие для высш. учеб. заведений.- М.: Академия, 1996.- 265 с.

21.  Калініна Л. Естетичне виховання молодших школярів як соціально-педагогічна проблема// Рідна школа. – 2006. - №3.- С.24-26.

22.  Калюжна І. Сімейні стратегії подолання кризи при вихованні дитини з інтелектуальною недостатністю// Соціальна політика і соціальна робота. – Київ, 2005.- №3.- С.125-137..

23.  Кириченко-Стасюк Л. Соціокультурні орієнтації молодших школярів на прикладі з рідного фольклору// Початкова школа. - 2003.- №12.- С.55-58.

24.  Косарєва Н. Проблема соціально-громадянського виховання особистості студента і підходи до її вирішення в теорії і практиці// Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. - Рівне: РДГУ, 2000.- Вип. 9.- СІ6-20.

25.  Косубуцька Г. Сучасна сім’я як основний фактор соціальної реабілітації дітей-інвалідів// Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. - Рівне: РДГУ, 2000.- Вип. 24.- С.71-75.

26.  Лавренкова И.Н. Программа социального воспитания "Наш класс"// Завуч начальной школы - 2006.- №3.- С. 55-57.

27.  Лагідний Д. Діти вулиці і під'їздів [Де бере початок дитяча бездоглядність? Де корінь цього зла?]// Українська газета. - 2002. - 12 вересня. – С.4.

28.  Липинський В. В. Концепція соціального виховання та її реалізація в УСРР на початку 20-х рр.// Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк, 2006.- №1.- С.56-60.

29.  Литвиненко С.А. Виховання як соціально-культурний феномен// Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти.- Рівне: РДГУ, 2001.- Вип. 16.- С.80-84.

30.  Максимовська Н. О. Розвиток соціальності жіночої молоді у соціально-педагогічному середовищі ВНЗ: до визначення понять.// Рідна школа. - 2006.- №9.- С. 28-31.

31.  Максимовська Н.О. Соціально-педагогічний аспект дослідження культури материнства// Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2005.- №4.- С. 37-45.

32.  Малько А. Соціальне виховання Я.А.Коменського// Рідна школа. - 2002.-№8-9(серп.-вер.).- С.70-72.

33.  Міщик Л. І. Соціальна педагогіка. - Запоріжжя: ЗДУ, 2004. - 325с.

34.  Москаленко В. Проблема виховання в контексті соціалізації особистості// Соціальна психологія. – Київ, 2005.- №3.- С.20-32.

35.  Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику: [Учеб. пособ. для студ.]/ Акад. пед. и соц. наук. Моск. психолого-соц. ин-т.- М.: Ин-т практ. психологии, 1997.-364 с.

36.  Пащенко М. Методика роботи з батьками (матеріали до спеціалізованого курсу для студентів)// Практична психологія та соціальна робота. – Київ, 2003.-№9.- С.53-56.

37.  Пєпіхова Л. Онтогенетичний погляд на соціально-психологічні властивості громадянської та політичної культури// Педагогіка і психологія. – Київ, 2003.- №1.- С.30-38.

38.  Радул В. Соціальний характер виховання// Шлях освіти. – Київ,2004.- №3.- С.6-9.

39.  Русова С. Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. Кн.2.- К.: Либідь, 1997.- 318 с.

40.  Рябоконь Л. Як забрати дітей з вулиці? [Київський притулок для неповнолітніх] // День. - 2002. - 23 жовтня. – С.1.

41.  Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / За заг. ред. А. Й. Капської, І. М. Пінчук, С. В. Толстоухової. - К., 2000. – 456с.

42.  Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В. І Волинця. - К.: КМ "Академія", 2000.- 242с.

43.  Социальная работа с инвалидами. Настольная книга для родителей / Под. ред. Е.И. Холостовой. - М.: Институт социальной работьі, 1996.

44.  Становаська Л. Ідеї соціального виховання у педагогічній спадщині Станіслава Шацького та їхнє застосування у навчально-виховному процесі аграрних закладів освіти// Вісник Книжкової палати. - 2006.- №3.- С. 22-25.

45.  Страшний В. Соціально-педагогічні умови модернізації змісту виховання учнів початкових класів загальноосвітніх шкіл на родинних традиціях українського народу// Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. - Рівне: РДГУ, 2002.- Вип. 24.- С.40-43.

46.  Середюк Л. Соціально-педагогічний тренінг як засіб створення нових виховуючих ситуацій у самовираженні старшокласників// Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. - Рівне: РДГУ, 2000.- Вип. 27.-С.49-53.

47.  Струманський В.П. Етиопедагогічні проекції процесу соціального виховання особистості в національній школі України// Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. - Рівне: РДГУ, 2000.- Вип. 12. Ч.2.-С.191-194.

48.  Сухомлинська О. Виховання як соціальний процес: особливості сучасних трансформаційних змін// Шлях освіти. – Київ, 2004.- №2.- С. 2-6.

49.  Сухомлинська О. Василь Васильвич Зеньковський - київський представник російського зарубіжжя// Шлях освіти. – Київ, 2003.- №2.- С. 38-42.

50.  Тимощук Н. Соціальний та педагогічний аспекти особистісно орієнтованого виховання// Нова педагогічна думка. – Рівне, 2004.- №1.- С.87-90.

51.  Трухін І. Методи організації самовиховання учнів// Практична психологія та соціальна робота. – Київ. 2004. -№3.- С.5-15.

52.  Федяєва В. Етно-соціальні аспекти сімейног виховання в Україні кінця 19- початку 20 ст. // Шлях освіти. – Київ, 2005.- №2.- С.44-47.

53.  Фролов А. Социальное воспитание и наследие А.С. Макаренко// Педагогіка. 2002. - №6. - С. 71 -77.

54.  Чергова К.Соціальне виховання як предмет соціальної педагогіки// Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2005.- №1.- С.26-29.

55.  Чумак Л. Соціально-трудова адаптація вихованців дитячих будинків та шкіл-інтернатів// Рідна школа. – Київ, 2003.- №4.- С.56-59.

56.  Щербань П. Для виховання молоді потрібне соціальне замовлення держави: Пропозиції до проекту Закону України „Про виховання дітей та молоді”// Освіта України – Київ, 2004. - №87. – С.4.

Похожие работы

Педагогічні умови соціалізації студентів засобами культури мовлення

Скачать

55129

1

1

... kontinentu – 2007»], (Praha, 15 prosincщ 2007 roku) – Dнl 8. Pedagogika. Psychologie a sociologie. Hudba a ћivot: Praha, 2007. – С.49-57. АНОТАЦІЇ Алексєєва-Вовк М.І. Педагогічні умови соціалізації студентів засобами культури мовлення. – Рукопис. Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.05 – соціальна педагогіка. – Національний педагогічний ...

Інтеракційні механізми соціалізації учнів середньої школи України

Скачать

38303

1

0

... Збірник матеріалів ІV Міжнародної науково-практичної конференції, Дрогобич, 10-11 травня 2007 р. / Наук. ред. С.Щудло. – Дрогобич: Вимір, 2007. — С. 194-198. Чередник Г.Ю. Інтеракційні механізми соціалізації учнів середньої школи України. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології. – Інститут ...

Взаємодія соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків

Скачать

664560

27

18

... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується ме­тодика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...

Релігійне виховання підлітків з особливими потребами як умова успішної соціалізації

Скачать

223914

12

13

... актуальним. Також діти з розумовою неповносправністю потребують спілкування в колі ровесників, вчителів, батьків та друзів. Діти з особливими потребами становлять об’єкт соціальної роботи з надзвичайно складною структурою. 1.2      Особливості релігійного виховання підлітків з особливими потребами в сім’ї Людина є сотворена Богом, її покликання – відкрити своє синівство та усім серцем і душею ...