Стилістична неоднорідність та словотворча активність латинізмів у сучасній польській мові

1.3 Стилістична неоднорідність та словотворча активність латинізмів у сучасній польській мові

У сучасній польській літературній мові визначається основний кількісний склад латинізмів, що функціонують у польській мові, які аналізуються з погляду їх лексико-граматичної приналежності, основних сфер вживання, лексико-тематичної віднесеності, стилістичної диференціації, а також частотності вживання в різних функціональних різновидах польської мови.

До основного корпусу латинських запозичень увійшли 3540 лексичних одиниць, що складає 4.4% загального словникового запасу мови [22, 26].

У таблиці 1.1 (див. додатки) показаний кількісний і процентний розподіл латинізмів за лексико-граматичними розрядами польської мови.

Тематична класифікація латинізмів, що розкриває особливості їхньої семантики, показує основні сфери вживання латинських запозичень у сучасній польській мові і тим самим основні результати польсько-латинських мовних контактів.

За своєю семантикою латинізми надзвичайно різноманітні, у їхньому складі виділяється лексика науки в техніки, соціального, економічного, політичного, культурного життя, воєнної справи, а також значна кількість слів на позначення предметів суспільного і приватного побуту, що характеризують (у широкому змісті цього слова) людину (у цілому 12 тематичних об’єднань). Разом із тим слід відзначити нерівномірність розподілу латинських запозичень за згаданими тематичними об’єднаннями, що виявляється в різній питомій вазі лексичних одиниць у визначених функціональних сферах. Максимальна концентрація латинізмів спостерігається в сфері науки – 44.6%. Відносно велике поширення латинізмів відзначається серед слів на позначення рис характеру людини, його почуттів, поглядів, слів, що називають осіб за професією, родовою діяльністю, положенням. Такі слова складають тематичне об’єднання "Людина" – 16% [9,105].

Досить широко представлені латинізми, що функціонують в області релігії – 8% [9, 106]. Названими сферами, отже, визначаються головні області лексичного впливу латинської мови на польську.

За відправну крапку для висновків про стилістичні якості латинських запозичень були взяті дані Словника польської мови під редакцією М. Шимчука. У ході дослідження встановлена стилістична неоднорідність латинізмів, що функціонують у сучасній польській мові. Більша частина латинських запозичень (близько 2000 слів) складають лексичні одиниці, що вживаються в письмово-книжних різновидах польської мови. Це, насамперед, латинізми-терміни, сугубо книжкові латинізми, латинізми-історизми, латинізми-архаїзми, а також група запозичень, що виражають різні абстрактні поняття.

До латинізмів-термінів відносяться спеціальні слова, обмежені сферою свого призначення, що позначається в згаданому вищі Словнику за допомогою спеціальних позначок (понад 60 різновидів), які вказують на сферу вживання, наприклад: grawitacja (fis), inseminacja (zootech) kmpresor (tecnn), pigment (biol, chem).

У своєму звичайному вживанні, тобто в межах конкретної термінологічної системи, терміни, безумовно, стилістично нейтральні. Однак із функціональної точки зору терміни не являю собою абсолютно ізольовану лексичну групу, деякі з них активно проникають у сучасну літературну мову. І саме тут, поза спеціальним контекстом, що є переважною сферою використання термінів (але не єдиною і не обов'язковою), терміни набувають стилістичного забарвлення [10, 167]. При цьому інтенсивність цього забарвлення може бути різноманітної: від чітко вираженого стилістичного забарвлення до такого, що наближається до нейтрального, оскільки „сила стилістичного ефекту назад-пропорційна об’єму спеціальної сфери вживання терміна”. Група латинізмів-термінів нараховує близько 1200 слів, тобто більш 50% книжкової лексики [21, 4].

Книжні латинізми (близько 150 лексичних одиниць) – слова, що відрізняються від інших книжних латинізмів чітко вираженим книжково-літературним забарвленням. Функціональна обмеженість слів цієї групи підтримується насамперед наявністю в більшої частини цих латинізмів споконвічних лексичних протилежних значень (слів або словосполучень) afirmacja – potwierdzenie, uznanie; diariusz – dziennik; konfidencja – pazjjazne stosunki; proweniencja – pochodzenie.

Як правило, ці латинізми активно використовуються в авторському мовленні, іноді свідомо стилістично ускладненій, що додає текстові певної піднесеності, урочистості або строгості і лаконізму звучання. Таким чином, лексика цієї групи латинізмів використовується з певними стилістичними настановами, наприклад:

„Dziennikarstwo to nie tilko profesja, to takze powolanie I wielki poltjcany obowiazek” (T.L.,1983).

Уживання сугубо книжкових латинізмів у звичайній розмовній мові надає їй деякого штучного, афективного забарвлення.

Близько 140 лексичних одиниць складають групу латинізмів-історизмів. Це слова на позначення різноманітних реалій, що зникли на сьогоднішній день або стали неактуальними в сучасному житті. Серед латинізмів-історизмів можна виділити слова, що характеризують історичне минуле польського народу (indygenat, regiment, serwitut), античний світ (birema, duumwir, karruka), середньовіччя (inkwizycja, majcrat, wasal). Усі латинізми-історизми, протипоставлені загальновживаній лексиці унаслідок властивої їм тимчасової приуроченості, мають яскраво виражене архаїчне стилістичне забарвлення, тому історизми більш часто вживаються в текстах художньої літератури, як правило, із визначеною стилістичною настановою – для створення історичного колориту конкретної епохи. У науково-історичних працях розглянуті латинізми вживаються як єдино можливі варіанти найменувань відповідних предметів, явищ (у сучасній мові вони синонімів не мають) і можуть розглядатися як терміни наукові [10, 168].

У сучасній польській мові деякі латинізми-історизми одержують нові, часто переносні значення, здобуваючи при цьому різне емоційно-експресивне забарвлення, наприклад:

„Ozenii sie, z jakas kolubryna” (SJPSz).

“Pani Wojanowa byja matrona starej daty” (Samozwaniec M. Moja wojna trzydziestoletnia. – W-wa:Czytelnik, 1965. – S.365).

Близько 80 лексичних одиниць складають групу латинізмів-архаїзмів. Це лексичні одиниці, що називають такі предмети і поняття, що є актуальними і на сьогоднішній день, але на позначення яких тепер використовуються інші слова. Так, слово kino витіснило з уживання слово iluzjon, що використовувалося в період створення перших кінострічок, словосполучення budowa ciala (статура) замінило слово kompleksja і т.д.

Серед латинізмів-архаїзмів виділяється ряд слів, що за даними SJPSz зникли з мови як окремо значимі одиниці, але функціонують у складі визначених словосполучень [21, 5]. Зокрема слово bakcyi використовується, як правило, у розмовному сполучення poiknac bakcyla, zarazic sie bakcylem, що означає "дуже чимось зацікавитися, полюбити що-небудь", латинізм estymacja уживається тільки у сполученні teoria estymacji – „розділ математичної статистики” і т. ін.

Звичайно, латинізми-архаїзми мають у сучасній мові досить точні відповідники серед слів / словосполучень загальновживаної лексики, при порівнянні з якими їхня застарілість, незвичайність, а тим самим і стилістичне забарвлення виступає особливо чітко: ebominacja – odraza, wstret; admiracja – zachwyt, uwielbienie, atencja – szacunek.

Латинізми, що виражають різні абстрактні поняття (близько 500 лексичних одиниць), наприклад: anteriora, inkompatibilia, kolizja, konglowerat, reminischja також віднесені до розряду книжно-писемної лексики. Незважаючи на те, що в SJPSz ці слова не супроводжуються ніякими спеціальними позначками і, отже, можуть бути кваліфіковані як стилістично нейтральні, на нашу думку, неправомірно було б ставити їх в один ряд з такими лексичними одиницями як data, generacja, kolacja, konsekwencja, kontakt, minuta, notatka, regula, sens.

У зв'язку із цим особливо актуальною є думка тих лінгвістів, що вважають, що „звернення до інтуїції того, хто говорить, – цілком закономірний прийом лінгвістичного дослідження” [10, 169]. Саме інтуїція в сполученні з безпосереднім дослідженням функціонування цих латинізмів у різних текстах польської мови змушує включити групу латинізмів зазначеного типу до складу книжної лексики.

Разом із тим у ході дослідження встановлено, що значну частину латинізмів (близько 1500 слів) складають міжстильові лексичні одиниці, тобто такі, що можуть використовуватися в різних сферах і умовах спілкування, не привносячи у висловлення будь-якого стилістичного забарвлення. Цей факт заслуговує на особливу увагу, тому що заперечує існуючу думку про те, що запозичення з класичних мов – це завжди функціонально обмежені слова і свідчить про активну участь латинських запозичень в організації основного словникового фонду польської мови.

Окремі латинські запозичення (біля двох десятків слів) кваліфікуються в сучасній польській мові як розмовні – biceps, facet, wariat.

Ці латинізми не порушують норм літературної мови, але недоречні в суто діловому та науковому мовленні.

Таким чином, латинські запозичення поповнили собою різноманітні стилістичні розряди слів польської мови, збагатили її стилістичні ресурси.

Серед латинізмів, запозичених польською мовою можна назвати іменники та віддієслівні іменники: наїзд (пол. najazd); опінія (пол. opinia); розвій (пол. rozwój); цегла (пол. cegła); визиск (пол. wyzysk); усунення (пол. usunіęcіе); змагатися (пол. zmagać sie); п’явка (пол. pjawka); арена (пол. arena); наказ (пол. nakaz); скарбівня (пол. skarbnica); продукція (пол. produkcja); прихильник (пол. przechylny); догма (пол. dogmat); добробут (пол. dobrobyt); штука (пол. sztuka); воля (пол. wola); опіка (пол. opieka); викорінювати (пол. wykorzeniać); хлоп (пол. chłop); правда (пол. prawda); консеквенція (пол. konsekwencia). – дієслова: занедбати (пол. zaniedbać); запровадити (пол. zaprowadzić); зневажати (пол. zniewazać); здобутися (пол. zdobyć sie); існувати (пол. istnieć); оздобити (пол. ozdobіć); застосувати (пол. zastosować); квилити (пол. kwilić); квестія (пол. kwestia); рушати (пол. ruszać); посувати (пол. posuwać); потрактувати (пол. potraktować); зубожіти (пол. zubožeć); заслонювати (пол. zaslаnіаć); заспокоїти (пол. zaspokаjаć); гноїти ( пол. gnoić); остигнути (пол. ostуgnąć); пхати (пол. pchać); спочивати (пол. spoczywać); виявляти (пол. wyjawiać); висувати (пол. wysuwać); гоїти (пол. goić); громадити (пол. gromadzić);

Прикметники : викапаний (пол. wykapany); приватний (пол. prywatny); руховий (пол. ruchowy); конечний (пол. konieczny); клерикальний (пол. klerykalny); фіктивний (пол. fikcyiny); вихований (пол. wychowanу); активний (пол. aktywny); огидний (пол. ohydny); завзятий (пол. zawzięty).

Набагато рідше зустрічаємо полонізми – прислівники: слушно (пол. slusznie); та займенники: свій (пол. swój).

Відбувається і запозичення власних назв у польську мову. Так, якщо розглянути назву держави Польщі, то теж маємо запозичення з латині. З перемогою демократичних сил Польщі над тоталітарним режимом з офіційної назви цієї держави – “Польська Народна Республіка” – було вилучено слово “народна”. В українських засобах масової інформації її назва спочатку використовувалась у двох варіантах: “Польська Республіка” та “Республіка Польща”. Утвердилось останнє формулювання, яке є неточним перекладом польської власної назви “Rzeczpospolita Polska”. Словосполучення “Rzeczpospolita Polska” складається з двох мовних компонентів, першим з яких є складна граматична словосполука (це калька з латинської “Respublicum” і перекладається українською як “республіка”), другим – прикметник, що означає “польська”. Згідно з правилом постпозиції у польській мові, дане словосполучення має перекладатися тільки як “Польська республіка”. Оскільки граматики польської мови та академічні словники фіксують відмінювання словосполучення “Rzeczpospolita Polska” за другою формою, то воно має перекладатися українською мовою не як “Республіка Польща”, а як “Республіка польська”, тобто за нормами української мови “Польська республіка”. Таке відмінювання вживається в польських офіційних документах, наприклад, у конституції країни: “Barwami Rzeczypospolitej Polskiej są kolory biały i czerwony”, та у засобах масової інформації. Часто викликає суперечності використання в українській мові історичної назви країни поляків “Річ Посполита”. Поняття “rzeczpospolita” (у давні часи писалось “rzecz pospolita”) виводиться із античного світу. Воно є дослівним перекладом з латинської respublica, що означає “справа народу”. Цей правничий термін став джерелом поняття “республіки” у сучасних мовах. З’явившись уперше поруч з уже існуючою назвою держави Regnum Poloniae (Королівство Польщі) у 60-х роках ХV ст., Rzeczpospolita (Річ Посполита) потрапляє у польські правничі документи як офіційна назва. Саме цей географічно-політичний термін “Річ Посполита” і вживається в українській мові для означення Польщі того часу. Польські історики і політологи, намагаючись упорядкувати періодизацію своєї історії, називають шляхетську Польщу “І Rzecząpospolitą” (“І-ю Річчю Посполитою”), період 1918 – 1939 рр. – “ІІ Rzecząpospolitą”, а період з 1989 р. – “ІІІ Rzecząpospolitą”. З точки ж зору української мови це може викликати певні непорозуміння. Якщо в українській ментальності зафіксовано поняття “Річ Посполита” як Польща шляхетського періоду, то незрозумілим є переклад на зразок “Лєх Валенса вірою і правдою служив Речі Посполитій”. З відродженням незалежної польської держави у 1918 р. для неї приймається офіційна назва “Rzeczpospolita Polska”. Прикметник “Polska” необхідно було додати у зв’язку з тим, що на карті світу з’явилося багато нових республік, і було б незрозуміло, про яку з них йдеться: французьку, італійську чи польську. Звідси і переклад цієї назви іншими мовами, у тому числі українською – “Польська Республіка”, про що йшлося вище.

Дослідження частотності вживання латинізмів, що проводилося у відповідності до структури Частотного словника в окремих функціональних різновидах польської мови – у публіцистичному, науково-популярному і художньому стилі показало, що латинізми поряд зі споконвічними лексичними одиницями характеризуються різною частотністю вживання: від найнижчої до максимальної. У середньому до 60% від усього корпусу латинських запозичень узагалі не входять до Частотного словника і, як результат, характеризується дуже низькою частотністю вживання, тобто мають частотний показник (f) менший одиниці (на 100 тисяч слововживань).

За межами словника залишилася велика частина латинізмів-термінів, сугубо книжних слів, історизмів, архаїзмів і значна частина абстрактної лексики. Саме на тлі цих лексичних одиниць частотність уживання латинізмів, зареєстрованих словником, виявляється досить високою. У таблиці 1.2 (додаток 4) поданий аналіз частотності вживання латинізмів у публіцистичному, науковому та художньому стилях польської на основі дослідження вище згаданого Словника. Оскільки, як вказують укладачі словника, лексичні одиниці, що мають частотний показник, що дорівнює дев’яти або вище дев'яти, унаслідок високої частотності вживання в даному стилі, складають основу відповідного стилю, є характерними для цього стилю, часто використовуються, незалежно від тематики тексту, то участь латинізмів у таких списках становить особливий інтерес, тому що дозволяє судити про роль латинізмів в організації лексичної основи функціональних стилів мови. Кількісне і процентне відношення високого (f ≥ 50) і середньо частотного вживання латинізмів (50>f≥9) із загальним числом лексем у кожному зі стилів, а також із загальним числом високого і середньо частотного вживання слів у цих стилях ілюструє таблиця 1.2 (додаток 4).

У результаті порівняльного дослідження списків високо- і середньочастотних латинізмів (f ≥ 9) у трьох стилях (публіцистичному, науково-популярному і художньому) сучасної польської мови був виявлений загальний список частотних латинських запозичень, характерних для мови в цілому, що нараховують близько 200 слів. До сьогоднішнього дня встановлено, що найбільш уживані слова будь-якої сучасної мови займають до 75-80% тексту. Виходячи з того, що ці 75-80% – 2000 одиниць і складають своєрідне ядро словникового фонду польської мови, можна констатувати, що як мінімум 10% цих слів складають латинізми [22, 15].

Оскільки відповідно до поставлених задач укладачі словника прагнули виявить лексику, зрозумілу для пересічних людей, сам факт реєстрації латинізму в цьому словнику може розглядатися як критерій його освоєння носіями мови. У результаті дослідження матеріалів чотирьох томів словника встановлено, що в цілому словник містить близько 1000 латинізмів. Таким чином, можна зробити висновок, що вказана цифра визначає кількість латинських запозичень в індивідуальному словнику середньостатистичного поляка.

Активний словниковий запас сучасної людини не перевищує 4000-6000 слів, тому можна стверджувати, що латинізми складають п'яту частину загального словникового запасу сучасного носія польської мови.

Також наше дослідження присвячене вивченню словотворчої активності латинізмів у польській мові, виявленню основних мовних засобів і способів утворення нових слів на базі запозичень з латині. Активним у словотворчому відношенні ми вважаємо таке латинське запозичення, що виступає твірною основою принаймні для одного нового слова на ґрунті польської мови.

У результаті дослідження встановлено, що близько 80% латинізмів, що функціонують у сучасній польській літературній мові, виявили словотворчу активність. При цьому вони характеризуються різним ступенем словотворчої активності: близько 38% латинізмів дають по одному похідному слову, приблизно 17% утворять словотворчі гнізда, що включають крім мотивуючих (запозиченого) слова два компоненти; близько 15% латинізмів очолюють гнізда, до складу яких входять три нових слова; 4% запозичень мають словотворчі гнізда, що складаються з чотирьох нових слів, і 5% включають від п'яти до дев'яти (іноді більше) нових лексичних одиниць [9, 107]. Отримані дані свідчать про високу словотворчу активність латинізмів у польській мові. Можна говорити не про чисте запозичення лексики з латинської мови, а адаптацію запозичених лексем до лексичного складу сучасної польської мови.

Виявлено три основних способи словоутворення, у яких беруть участь латинізми: афіксація (серед афіксальних способів творення виділяється суфіксація та префіксація) і словоскладання [23, 69].

Суфіксальний словотвір є профілюючим способом створення нових слів, тому що основну частину похідної лексики складають саме слова, що виникли в результаті даного способу словотвору. Серед найбільш продуктивних суфіксальних моделей слід зазначити наступні:

„основа іменника + суф. – ista/-ysta” (bilansista, egoista)

„основа іменника ч.р. + суф. -ka” (projektantka, dyrygentka)

„основа іменника + суф. -osc” (inwazyjnosc, sensownosc).

Особливо цікавим представляється факт існування багаточисленних демінутивних рівнів від основ запозичених іменників, що творяться за допомогою суфіксів -ik, -ek,-k(a). Цей факт без сумнівів свідчить про освоєння цих латинізмів носіями мови [12, 78]. Наприклад: guscik, inteligencik, fetorek, marka, reguika.

Продуктивними є також моделі:

„основа дієслова + суф. – аnіе” (ayrygowanie, konfrontowanie)

„основа дієслова + суф. –ator” (inhalator, reanimator)

„основа іменника + суф. -yjny/-ijny” (konsultacyjny)

“основа іменника + суф.-owy” (atramentowy) та ін.

Менш продуктивними є моделі:

“основа іменника + суф. -arz” (efekt – efekciarz)

“основа іменника + суф. -nik” (kapelusz – kapelusznik)

“основа іменника + суф. -d(y)” (dyrektywa – dyrektywny).

Разом із тим значна кількість похідних слів являє собою результат префіксації. Наприклад: antycentrum, antydetonator, degradacja, dyshonor antyfeudalnj, antykolonialny.

Що ж стосується здатності латинізмів входити до складу складних слів, то вона, як свідчить практика, досить обмежена.

 

РОЗДІЛ 2. Особливості функціонування латинізмів у сучасній польській мові