Від основ прикметників утворюються іменники, що закінчуються закінченнями – tudo, - tas

3. Від основ прикметників утворюються іменники, що закінчуються закінченнями – tudo, - tas.

Від основ прикметника + tudo утворюються іменники жіночого роду третьої відміни зі значенням якості: amplitude – величина.

Від основи прикметника + tas утворюються іменники жіночого роду третьої відміни зі значенням якості: universitas – цілість, сукупність.

Прикметникові суфікси:

Прикметники утворюються від основ іменників і дієслівних основ інфекта і супіна.

1. Від основ іменників утворюються прикметники із закінченнями: -anus, -inus, -arius, -icus, -alis, -aris, -osus.

Від основи іменника + anus, a, um утворюються прикметники першої і другої відмін зі значенням приналежності, властивості: urbanus – міський; Romanus – римський.

Від основи іменника + inus, a, um утворюються прикметники першої і другої відмін зі значенням властивості або приналежності: femininus – жіночий.

Від основи іменника + arius, a, um утворюються прикметники першої і другої відмін зі значенням властивості або приналежності: ordinaries – розташований за порядком.

Від основи іменника + icus, a, um утворюються прикметники зі значенням властивості або приналежності: metallicus – металічний.

Від основи іменника + aris, e утворюються прикметники третьої відміни зі значенням властивості або приналежності: militaris – воїнський, воєнний.

Від основи іменника +alis, e утворюються прикметники третьої відміни зі значенням властивості або приналежності: localis – місцевий.

Від основи іменника + osus, a, um утворюються прикметники першої та другої відмін зі значенням ознак вищого ступеня приналежності: bellicosus – войовничий.

2. Від дієслівних основ інфекту або супіну прикметники утворюються з кінцевими словотвірними елементами: -ilis, -bilis, -idus, -ivus.

Від основи інфекту + ilis, e утворюються прикметники третьої відміни зі значенням стану: fragilis – ламкий, крихкий.

Від основи інфекту + bilis, e утворюються прикметники третьої відміни зі значенням пасивної якості: stabilis – постійний, стійкий.

Від основи інфекту +idus, a, um утворюються прикметники першої, другої відміни зі значенням постійної якості: validus – здоровий.

Від основи супіну +tivus, a, um / + sivus, a, um утворюються прикметники першої та другої відміни зі значенням якості: activus – діяльний, діючий; passives – чутливий.

Отже, як бачимо, в процесі адаптації латинізмів мовцями на сучасному ґрунті польської мови відбувається залучення словотворчих формантів до утворення слів, пристосування слів латинського походження до власне польського мовлення. Так, може відбуватися усічення частини словотворчого засобу, частина префіксів або суфіксів нерідко асимілює в мовному потоці, що накладає свій відбиток на писемне мовлення.

Щодо словотворчої продуктивності латинських афіксів, то можна зробити висновок, що префіксальним способом творення активно творяться дієслова з різними відтінками значення (доконаності / недоконаності, наближення / віддалення тощо), які надають саме префікси в результаті словотворення. За допомогою ж суфіксів активно утворюються іменники та прикметники. Іменники та прикметники можуть утворюватися від різних твірних основ. Частіш за все – іменні основи та дієслівні основи. У процесі творення нових слів часто відбуваються певні фонетичні зміни всередині похідного слова, що ще раз свідчить про те, що слова латинського походження або слова, утворені за допомогою латинських афіксів, адаптуються до вимог сучасної польської мови.

Висновки

Отже, аналіз латинізмів у сучасній польській мові показав, що незважаючи на тривалий інтенсивний вплив латинської мови на польську, кількість латинізмів у сучасній польській мові відносно невелика – 4,4% загального словникового запасу. Разом із тим слід підкреслити той факт, що семантичне багатство, стилістична розмаїтість, досить висока частотність уживання в окремих функціональних стилях і в мові в цілому, висока словотворча активність дозволяють зробити висновок про значну роль латинських запозичень у лексико-семантичній системі сучасної польської мови.

У роботі розглядаються основні теоретичні питання, пов'язані з проблемою польсько-латинських мовних контактів, визначається ступінь впливу латинської мови на польську в процесі історії становлення й розвитку польської мови, розглядаються наслідки запозичення на сучасному ґрунті. Лексичним запозиченням ми вважаємо іншомовне слово, що проникло в систему мови реципієнта та зареєстроване його тлумачними словниками. Як латинське лексичне запозичення в польській мові розглядається будь-яке слово латинського походження (незалежно від шляхів його проникнення до польської мову), що функціонує як лексична одиниця в певній сфері людської діяльності на даному етапі розвитку мови реципієнта, і, отже, зафіксоване в SJPSz. Таке тлумачення латинізмів, безсумнівно, відповідає тому величезному впливові, що визначив латинську мову як показник формування всієї понятійної основи європейських мов, і одночасно сприяє більш повному виявленню результатів польсько-латинських контактів на рівні лексики.

Запозичення – це перехід елементів однієї мови в іншу як результат взаємодії мов. Запозичення – невід’ємна складова процесу функціонування та історичної зміни мови, один із основних джерел поповнення словникового запасу. Запозичені слова відображають факти етнічних контактів, соціальні, економічні і культурні зв’язки між мовними групами. При запозиченні значення слова часто змінюється, деколи слово набуває навіть нового значення, що не зафіксоване або маловживане в мові-носії.

Дана тема вивчалась і вивчається багатьма вченими, однак вона залишається актуальною і на сьогоднішній день. У даному дослідженні головна увага приділяється вивченню шляхів та методів запозичення, зроблений статистичний аналіз щодо частотності вживання латинізмів у різних функціональних стилях сучасної польської мови, аналізуються активні способи творення слів на ґрунті латинських запозичень та за допомогою латинських словотвірних формантів, вивчається рівень адаптованості латинізмів до загальнонародної польської мови.

Латинська мова, будучи провідною мовою Польщі в ХV столітті, зробила значний внесок в поповнення словникового запасу країни. Польська мова надзвичайно насичена латинізмами, які вживаються в різних сферах життєдіяльності.

Разом із тим, у деяких випадках, запозичення до польської термінології відбувається без попереднього аналізу існуючих можливостей утворення термінів з використанням різних засобів польської мови. Запозичення не є однорідним явищем. Воно може відбуватись на різних мовних рівнях, і в залежності від цього, можна виділити окремі види і підвиди запозичень, які відрізняються характером матеріалу, який переноситься з однієї мови в іншу.

Утворення термінів з латинських слів, особливо коли вони будуються на основі коренів, яких не існує в польській мові, видається більш легким, порівняно зі створенням термінів із елементів рідної мови.

Асиміляція запозичень у польській мові – поетапний, багатоплановий процес, провідну роль у якому відіграє введення запозичення до лексико-семантичної системи мови.

Кожна мова запозичує чужоземні слова. Це об'єктивний процес, що проявляється більшою чи меншою мірою в кожній мові. Не оминає він і польської мови. Але його необхідно контролювати, щоб мова зберігала свою цілісність і не перетворилася на таку собі суміш різних мов. У польській мові сталою є традиція заміняти будь-які нові слова іншомовного походження польськими відповідниками. Скажімо, в галузі фізико-математичних наук ця традиція вже нараховує понад сотню років, і давно ніхто не дивується, що навіть такого поширеного в науковій літературі слова як інтеграл там нема, а є польський відповідник.

Успішно протистоять поляки і навалі слів-кальок в галузі новітніх інформаційних технологій, при комп'ютеризації всіх сфер виробництва й обслуговування. Наприклад, там повністю перекладено польською мовою основні програмні продукти.

Проблема запозичення латинських слів до польської термінології показує, що запозичення, як спосіб поповнення спеціальної лексики для найменування нових понять, диференціації і деталізації існуючих понять, заміни зворотів та усунення омонімії є позитивним явищем.

Латинізми у польській мові функціонують у різних функціональних стилях. Проведений аналіз показав, що найбільша кількість латинських запозичень зафіксована в художньому стилі. Це можна пояснити багатьма чинниками: латинізми використовуються авторами художніх творів з метою передачі колориту певної епохи, як засіб характеротворення, для створення певного емоційного забарвлення – піднесеності, урочистості тощо. Більшість подібних запозичених слів зустрічається в художніх творах на історичну тематику.

На другому місці за частотністю вживання латинських слів виступає науковий стиль. Цей факт легко пояснити запозиченням різноманітних термінів на ранньому етапі становлення мови. Більшість мов запозичила назви термінів із різних наукових сфер саме з латинської мови, чим пояснюється існування значної групи так званих інтернаціоналізмів на сучасному етапі існування різних мов світу.

Окрім запозичення з латинської мови цілих слів, а інколи навіть сполучень слів або й сталих виразів, відбувається запозичення окремих частин слів в якості словотворчих формантів. Афікси латинського походження адаптуються до сучасної системи словотвору польської мови й активно функціонуються для створення нових слів. Найбільш продуктивними у відношенні творення нових слів виступають суфікси і префікси латинського походження. Складні слова латинського походження в лексичній системі сучасної польської мови зустрічаються дуже рідко.

Отже, проведений аналіз дозволяє говорити про значну роль латинських запозичень у системі сучасної літературної польської мови.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

1.  Бодуэн де Куртенэ И. А. О древнепольском языке до XIV ст. – Лейпциг, 1870.

2.  Брандт Р. Краткая фонетика и морфология польского языка. – М., 1894.

3.  Дубровский П. Полный русско-польский словарь – Варшава, 1878.

4.  Красный Ю. Польско-русский словарь. – Москва, 1931.

5.  Красный Ю. Русско-польский словарь с краткими грамматическими указаниями, составленными Г. Каменским. – Москва, 1933.

6.  Линский Г.Г., Учебник и грамматика польского языка. – СПБ, 1892.

7.  Основні історичні етапи проникнення латинізмів у польську мову; наукова розробка проблеми латинських запозичень у польській лінгвістиці / Рукопис деп. у ИНИОН АН СРСР №20522 від 26.04.85. – Л., 1985.

8.  Потоцкий Ф.А. Словарь польского и русского языка, ч. 1. – Лейпциг, 1873, ч. 2, 1876.

9.  Про частотність латинських запозичень у сучасному польській загальнолітературній мові // Вісник Льон.ун-та / Історія. Мовознавство. Літературознавство. – 1986. – Вип.2. – С.105-106.

10.  Функціонування латинізмів у сучасній польській загальнолітературній мові // Діалектика форми і змісти в мові і літературі: Тез.докл.усесоюз.конф. – Ленінград, червень 1986 р. – Тбілісі, 1986. – С.167-169.

11.  Baudouin de Courtenay J. Zarys historji języka polskiego, 1922.

12.  Benni Т., Łoś J., Nitsch K., Rozwadowski J., Ułaszyn H., Gramatyka jezyka polskiego. – Kraków, 1923.

13.  Karłowicz J. (и др.) Słownik języka polskiego, 8 vv. – Warszawa, 1900 –1927.

14.  Kurcz I., Lewicki A., Maslowskij W., Sambor J., Worcnczak T. Slownictwo wspolczesnego jezjka polskiegc. Listj frekwencjjne. – W-wa: PAN, 1974-1976. T.1: Teksti popularno naukowe; T.2: Drobne wiadomosci prasowe; T.3: Publicjstjka; T.4: Proza artjstjczma.

15.  Linde S. B. Słownik języka polskiego, 6 vv., wyd. 2. – Lwów, 1854–1860.

16.  Łos J., Gramatyka polska, 3 vv. – Lwów, 1922–1927.

17.  Łos J. Pisownia polska w przeszłośći i obecnie. – Kraków, 1917.

18.  Łos J. Początki piśmiennictwa polskiego, Lwów, 1922.

19.  Nitsch K. Próba ugrupowania gwar polskich. – Kraków, 1910.

20.  Nitsch K. Wybor polskich tekstów gwarowych. – Lwów, 1929.

21.  Slownik jezjka polskiego: wzt/ Pod red. M.Szjmczaka. W-wa: PWN, 1978-1981.

22.  Slownik jezjka polskiego / Pod red. W.Doroszewskiego. W-wa: WP, 1958-1968. !

23.  Szober S. Gramatyka jezyka polskiego, wyd. 3. – Warszawa, 1931.

Ілюстративний матеріал

24.  Henryk Sienkiewicz.Ogniem i Mieczem // www.franklang.ru

25.  Польские пословицы // www.franklang.ru

ДОДАТКИ

Додаток 1

 

Латинізми-терміни

 

- ablaktacja – sposób szczepienia roślin

- abominacja – obrzydzenie, wstręt

- abrewiacja – skrót wyrazu lub grupy wyrazów w piśmie, np. A.D.

- abrewiatura, abbreviatura – system skrótów stosowanych w starożytnych i średniowiecznych pismach albo w notacji muzycznej

- abrogacja – anulowanie ustawy, przepisu prawnego lub wyroku

• abrogować

- absorbent – substancja pochłaniająca w procesie absorpcji

- abstrakcjonizm – kierunek w sztuce współczesnej, którego podstawą jest posługiwanie się formami plastycznymi tworzonymi przez figury geometryczne, kompozycje plam i płaszczyzn

• abstrakcjonistyczny

- adenotomia – chirurgiczne wycięcie migdałka gardłowego

- adenowirus – wirus występujący w wielu odmianach

- adresografia – metoda drukowania adresów na przesyłkach

- grawitacja – zjawisko wzajemnego przyciągania się ciał materialnych

• grawitacyjny

- pachydermia – patologiczne zgrubienie skóry lub błony śluzowej

- palatografia – metoda badań fonetycznych oparta na analizie śladów kontaktów języka z podniebieniem przy wymawianiu głosek

- inseminacja zob. sztuczne zapłodnienie w zn. 2

• inseminacyjny • inseminator • inseminować

- paleo- – pierwszy człon wyrazów złożonych wskazujący na ich związek znaczeniowy z dawnymi czasami, prehistorią

- paleoantropologia – nauka zajmująca się badaniem budowy i rozwoju człowieka oraz ras ludów z okresu prehistorycznego

paleoantropologiczny • paleoantropolog

- paleoastronautyka – nauka zajmująca się teoriami i hipotezami zakładającymi lądowanie na Ziemi w dalekiej przeszłości wysłanników pozaziemskich cywilizacji

• paleoastronautyczny • paleoastronautyk

- paleobiogeografia – nauka badająca rozmieszczenie organizmów zwierzęcych i roślinnych na powierzchni Ziemi w różnych okresach geologicznych

• paleobiogeograficzny • paleobiogeograf

- paleobiologia – kierunek w paleontologii zajmujący się badaniem związków między budową organizmów kopalnych a ich funkcjami, sposobem życia i środowiskiem

• paleobiologiczny • paleobiolog

- paleobotanika – nauka zajmująca się badaniem roślin z minionych epok geologicznych

• paleobotaniczny • paleobotanik

- paleocen – pierwsza epoka starszego trzeciorzędu

• paleoceński

- paleodemografia – nauka zajmująca się badaniem stanu, struktury i rozwoju ludności w różnych epokach

• paleodemograficzny • paleodemograf

- paleoekologia – kierunek w paleontologii zajmujący się badaniem zależności między budową i funkcjami organizmów kopalnych a warunkami ekologicznymi ich życia

• paleoekologiczny • paleoekolog

- paleoetnologia – nauka badająca prehistoryczne rasy ludzkie na podstawie kopalnych szczątków człowieka

• paleoetnologiczny • paleoetnolog

- paleofitologia zob. paleobotanika.

- paleofizyka – nauka zajmująca się badaniem właściwości materii i zjawisk w niej zachodzących w minionych epokach geologicznych

• paleofizyczny • paleofizyk

- paleogen – «starszy okres trzeciorzędu

- paleogeografia – nauka zajmująca się badaniem i odtwarzaniem warunków geograficznych panujących na powierzchni Ziemi w ubiegłych epokach geologicznych
• paleogeograficzny • paleogeograf

- paleogeomorfologia – nauka zajmująca się badaniem i rekonstruowaniem rzeźby powierzchni Ziemi w ubiegłych okresach geologicznych

• paleogeomorfologiczny • paleogeomorfolog

- pigment –

1. substancja barwiąca wytwarzana przez komórki żywych organizmów i tkanki roślin, nadająca im kolor

2. substancja barwiąca nierozpuszczalna w wodzie i olejach, używana do wyrobu farb

• pigmentowy

Додаток 2

 

Книжкові латинізми

- abdukcja –

1. ruch kończyny polegający na odchyleniu jej w bok

2. ruch gałki ocznej w kierunku skroni

- aberracja

1. nieprawidłowość

2. pozorne odchylenie ciał niebieskich od ich rzeczywistego położenia

3. wada soczewek w przyrządach optycznych

• aberracyjny

- abiudykacja –nieuznanie przez sąd czyichś praw własności

- ablacja

1. topnienie lodowca

2. kruszenie powierzchni stoku przez wody opadowe

3. sposób chłodzenia powierzchni statków kosmicznych

4. amputacja lub odwarstwienie się tkanek

• ablacyjny

- abolicja

1. akt prawny nakazujący umorzenie lub niewszczynanie postępowania karnego

2. zniesienie jakiegoś prawa

• abolicyjny

- edukacja – wychowanie, wykształcenie

• edukacyjny • edukować

- edycja

1. ogłoszenie dzieła drukiem, wydanie płyty, kasety itp.

2. jednorazowy nakład dzieła, jednorazowe wydanie płyty, kasety itp.; też: pojedynczy egzemplarz

3. przygotowanie tekstu do druku

4. jedna z cyklu regularnie odbywających się imprez

• edycyjny

edycja bibliofilska – edycja bardzo staranna, przeznaczona dla bibliofilów

- egzekucja

1. wykonanie wyroku śmierci

2. przymusowe ściągnięcie należności

3. wykonanie np. uchwał sejmowych lub innych aktów prawnych

• egzekucyjny

§  egzekucja dóbr odebranie zastawionych lub rozdanych dóbr królewskich

§  egzekucja praw postulaty średniej szlachty wysunięte na początku XVI w., głoszące m.in. konieczność przestrzegania praw przez króla i magnatów

- kacheksja – daleko posunięte wyniszczenie organizmu

- laicyzacja – proces słabnięcia wpływu religii na różne dziedziny życia społecznego

• laicyzacyjny • laicyzator • laicyzować • laicyzować się

- nacja