Психологізм української літератури XIX ст.

ЗМІСТ

Вступ

1. Психологізм розповіді А. Катренка «Омелько цуценя»

2. Психологічні особливості літератури ХІХ століття

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Зрозуміло, що з погляду сучасних естетичних критеріїв і уявлень література цього періоду вже втратила новизну, і назва залишилася традиційною, як, наприклад, «нова історія» чи «нова філософія». Але з погляду історико-літературного вона відповідає і змістові, і формі. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя і нового мовного оформлення. її покликала до життя нова епоха — епоха пробудження національного життя і національних рухів, боротьби проти соціально-національного гніту, створення національних держав, психологізму. Саме цим жив увесь слов'янський світ на початку XIX ст. Акумулюючи суспільно-естетичні настрої і потреби, література як складова частина національної художньої свідомості піднімає проблеми життя народу, його мови, історії, культури, соціальної і національно-визвольної боротьби. Зрозуміло, що визначальною для пізнання народу, його самосвідомості й світосприйняття була усна народна творчість. Саме вона й послужила найпотужнішим джерелом нових образів та ідей, прокладаючи в літературі шлях демократичним героям, живій народній мові.

1. Психологізм розповіді А. Катренка «Омелько цуценя»

Герой розповіді Омелько внутрішньо схожий на героїв Достоєвського - Розкольникова ( «Злочин і покарання»), Олексія Івановича ( «Гравець»), які наодинці леліяли свої ідеї завоювання місця в суспільстві і, намагаючись реалізувати їх, приходили до фатального кінця, який знаменував крах індивідуалістичної моралі. їм властива потаемнисть внутрішнього конфлікту, надія лише на власні сили: «Піду шукати собі долі такий, яка хочеться мені. Віддалився туди, де люди головою живуть, на нім працюють, а не горбом лише одним скотинячі » - думає Омелько, герой розповіді О. Катренка.

Психологічними параметрами тактики такої людини було звернення до авантюри, заховання своїх дійсних намірів, його пристрасті спалахують і затухають без свідків, а внутрішнє життя - таємниця для інших. Душа Омелька стає іподромом поєдинку добра і зла, соціальне коріння яких для самого злочинця залишається таємною.

Психологічний аналіз на новому етапі розвитку реалістичної художності робить якісний виток. Герої творів Панаса Мирного занурюються в ретроспективний перегляд власної біографії для підкріплення своєї совісті. А і. Франко надає своїм персонажам можливість реконструювати невідому ним ретроспективу, а в сюжетному фіналі підкріпити розгадане ще і сповідувальний словом. До такого прийому прибігає і А. Катренко. Ретроспективно-сповідувальний спосіб з'ясування внутрішньої історії людини, його морального падіння або відродження початий ще Т. Шевченка. Крім того, А. Катренко звертається і до мотивів, розроблених Кобзарем у ряді поем, переносить їх в свої часи. Психологізм, який зустрічаємо в І. Нечуй-Льовіцкого, Панаса Мирного, І. Франко, що тяжіє до описового, народницького, А. Катренко зумів певними ниточками прив'язати до неореалізму.

Створюючи цілісну картину життя людини, А. Катренко просліджує вигини психіки, ті зльоти і катастрофи, здивування і розчарування, які випробовує персонаж. Дослідник людської долі мислив положення особи закономірним продовженням всієї попередньої соціальної і духовної історії індивіда, так і проявляє себе майстром психологічної передісторії. Глибоке розуміння соціального коріння вмісту внутрішнього життя індивіда - лише так можна трактувати подальший напрям живу пам'ять тих конкретних взаємин особи і оточення, які мали місце на її попередній життєвій дорозі і сформували її соціальний характер.

Твір «Омелько Цуциня» можна класифікувати як «розповіді долі» (І. Денісюк), які були не е диничным явищем в XIX столітті, особливо в творчості Марко Вовчок ( «Козачка», «Одарка», «Аграфена»), Ганни Барвінок ( « Домашнє горе »Жіноче лиха »). 0. Катренко просліджує життя Омелька біографічно - від народження до моменту смерті. Подібні тенденції спостерігаються в тодішній російській прозі, тому Е. Шубін справедливо звертає увагу на дві тенденції розвитку малої російської прози кінця XIX - початки XX століття. «Це тенденція новелістичного з її прагненням до формальної точності, голої сюжетної конструкції, максимального лаконізму і тенденція оповідні, яку характеризують тяжіння до епічної широти, вільної побудови сюжету і зближення з жанром повести, оповідна манера викладу». У розповіді «Омелько Цуциня» гору бере друга тенденція, тим більше що в українській прозі вона довгий час переважала, що до певної міри пояснюється переважно сільською тематикою, яка і зумовила викладову форму оповідання, запозичену з фольклору. Аби умістити історію життя в жанрові рамки оповідання, письменник членує виклад на 12 розділів, кожен з яких - окрема історія. Неквапливо, з епічним спокоєм і послідовністю розповідає автор про життя Омелька Цуцині в строго хронологічному порядку. А закінчує твір (про це - пізніше) постановкою питання про місце людини в суспільстві, де можливі ганебні, безкарні злочини. Це твір про конфлікт людської совісті з тим суспільним устроєм, в якому домінують зло, фальш, хитрість, підлота, гріх. Письменник поступово, поетапно (розділ за розділом) веде до складності ситуації, осмислення життя, де гармонія повинна померкнути або від матеріальної убогості, або від грязі в свідомості.

Прагнення уловити гострі конфлікти, рельєфно показати протиріччя життя і свідомості людини під впливом нових суспільних стосунків спонукав О. Катренка удаватися до певної драматизації реалістичного прозаїчного твору. Основу драматичного початку в розповіді (та і не тільки в нім) утворює трагедія особи, а істотним структурним елементом є сцени драматичної дії, в яких в різних формах людського спілкування з'ясовуються этико-идеологические позиції героїв. Сцени драматичної дії організовані письменником як діалоги з торгівельно-психологічній і ідеологічній тематиці.