Особливості підготовки навчальних видань

1.  Особливості підготовки навчальних видань

1.1 Загальна характеристика видань навчальної літератури

Сучасні навчальні видання покликані комплексно реалізовувати розвивальну домінанту освіти ХХІ століття, виховувати прагнення до саморозвитку та самоосвіти, вчити критично мислити, використовувати отримані знання та вміння для творчого розв’язання проблем.

Кожна книга має свої особливості, за якими відрізняється від інших. Задля змалювання загальної картини різноманітності навчальних видань ми пропонуємо їх перелік, подаємо визначення використовуючи державний стандарт України (ДСТУ 3017–95). Він поширюється на видавничу продукцію і встановлює терміни та визначення основних типів видань.

Згідно зі стандартом видання – це документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення та поліграфічного виконання.

Навчальне видання – видання систематизованих відомостей наукового або прикладного характеру, викладених у зручній для вивчення і викладання формі.

Згідно стандарту до навчальних видань належать:

Навчальний посібник – навчальне видання, яке доповнює або частково замінює підручник у викладі навчального матеріалу з певного предмета, курсу, дисципліни або окремого його підрозділу.

Навчально-наочний посібник – навчальне образотворче видання матеріалів, які містять ілюстративно-наочні матеріали, що сприяють вивченню і викладанню дисципліни, засвоєнню їх змісту.

Навчально-методичний посібник – навчальне видання з методики викладання навчальної дисципліни, яке, окрім викладу навчального матеріалу, містить методичні вказівки і рекомендації щодо викладання дисципліни або організації самостійної роботи учнів, розвитку і виховання особистості.

Навчальна програма – навчальне видання, яке визначає зміст, обсяг і вимоги до вивчення певного навчального предмета, курсу, дисципліни, розвитку і виховання особистості відповідно до вимог державних стандартів освіти та навчальних планів.

Хрестоматія – навчальне видання літературно-художніх, історичних, наукових, мистецьких чи інших творів або їх частин, які є об'єктом вивчення певної навчальної дисципліни або виховання особистості відповідно до офіційно затвердженої навчальної програми (різновид – книга для читання).

Практикум – навчальне видання практичних завдань і вправ, що сприяють засвоєнню набутих знань, умінь і навичок, їх систематизації та узагальненню, перевірці якості їх засвоєння (різновиди – збірник задач і вправ, тестові завдання, збірники текстів диктантів і переказів, інструкції до лабораторних і практичних робіт, робочі зошити, дидактичні матеріали).

Методичні рекомендації – навчальне видання для студентів з методики засвоєння навчальної дисципліни.

Тексти лекцій – навчальне видання, яке містить повний виклад лекційного матеріалу до затвердженої навчальної дисципліни (всіх лекцій або змістового блоку).

Атлас – альбом зображень різних об’єктів (карти, креслення, малюнки та ін.), що пропонується з метою навчання або практичного виконання.

Завершуючи перелік навчальних видань, хочемо детальніше зупинитися на підручнику, який є об’єктом нашого аналізу. Визначення цьому типу навчальної літератури давали безліч вчених, зокрема, К.Д. Ушинський, Д.Д. Зуєв, І.Я. Лернер. Робота кожного з низ була безпосередньо пов’язана з дидактикою, як розділом педагогіки, являла собою симбіоз практичного досвіду з теоретичними напрацюваннями, та різнились підходи, методики, які були покладені в основу навчання підростаючого покоління. Наприклад, Д.Д. Зуєв, говорячи про підручник як засіб навчання, зазначав: «Підручник покликаний сприяти засвоєнню конкретних знань, виробленню в учнів у процесі учіння умінь і навичок, досвіду самостійної творчої діяльності, уміння орієнтуватися у предметі, шукати і знаходити необхідну інформацію» [5, с. 14]. К.Д. Ушинський, дидактичні положення якого лежать в основі сучасної вітчизняної педагогіки, писав: «Хороший підручник – фундамент хорошого навчання. Підручники повинні відповідати виховним, освітнім і розвиваючим цілям навчання, основним дидактичним принципам і правилам» [5, с. 14].

У своєму дослідженні ми буде послуговуватись визначенням згідно зі стандартом ДСТУ 3017–95, де зазначається, що підручник – це навчальне видання з систематизованим викладом дисципліни, що відповідає її програмі та офіційно затверджене як таке.

У підручники вміщують основний матеріал з певної дисципліни, який є обов’язковим для засвоєння. Зміст підручника повинен відповідати програмі з конкретної дисципліни, а його назва – дисципліні.

1.2 Основні засади створення підручників, особливості композиції

Системі засобів навчання, яка містить усю основну навчальну інформацію й сприяє організації процесу її засвоєння, найважливішу роль відводить підручнику.

Практика створення підручника має певні принципові відмінності щодо змісту побудови, мови, художнього оформлення та поліграфічного виконання.

При створенні підручників необхідно дотримуватися:

–  високого науково-методичного рівня;

–  написання в доступній формі;

–  пов’язаності навчального матеріалу з практичними завданнями;

–  наявності необхідного довідкового апарату;

–  тісних між предметних зв’язків.

У підручнику втілюються важливі компоненти змісту освіти: знання про природу, суспільство, техніку, людину, способи діяльності, закони тощо.

Ярослава Кодлюк, у своїй праці «Що потрібно знати вчителю про шкільний підручник», виділяє такі функції підручника:

1. Освітню – полягає в забезпечені процесу засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань стосовно до сучасного рівня розвитку конкретної науки, формуванні в учнів пізнавальних умінь та навичок.

2. Розвивальну – сприяє розвитку учня, формує його перцептивні, мнемонічні, розумові, мовні та інші здібності.

3. Виховну – полягає в його здатності впливати на світогляд учня, його моральні, естетичні почуття, ставлення до праці, навчання, формувати й удосконалювати певні риси особистості школяра.

4. Управлінську – передбачає програмування певного типу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосування знань у різних ситуаціях.

5. Дослідницьку – полягає в спонуканні учня до самостійного розв’язування проблеми [7, с. 6].

Основні функції підручника пов’язані з системою дидактичних принципів науковості, доступності, цілеспрямованості, систематичності й послідовності, всебічності, зв’язку з життям та ін. Виходячи з того, що реалізація функцій навчальної книги визначається не окремим фактором, а їх сукупністю редакторові потрібно звернути уваги і на оформлення підручника, його поліграфічне виконання.

Підручник повинен забезпечити науковість змісту матеріалу, точність, простоту і доступність його викладу, чіткість формулювання визначень, правил, законів, ідей, точну і доступну мову тексту, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Сучасний підручник має бути інтелектуальним самовчителем, ефективним у ситуації максимального включення учня в роботу з текстом і послідовності в опрацювання усіх його сторінок.

Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за пов’язаними між собою генетичним (в історичній послідовності), логічним (відповідно до сучасної логічної структури конкретної науки), психологічним (з урахуванням пізнавальних можливостей учнів) принципами.

Оскільки підручник – модель процесу навчання, яка має забезпечити єдність змістової (носій змісту освіти) та процесуальної (засіб навчання для учня і вчителя) сторін, то саме в підручнику мають бути представлені основні елементи змісту освіти з урахуванням типу навчального предмета та вікових особливостей школярів: знання, уміння і навички; досвіт творчої діяльності; емоційно-ціннісне ставлення до світу. Водночас підручник має пропонувати методичні підходи до вивчення навчального матеріалу, прийоми, засоби і форми організації навчальної діяльності. [1, с. 55].

«Структура підручника містить тексти та позатекстові компоненти» [1, с. 55]. Тексти підручника поділяють на основний, додатковий і пояснювальний. За характером відображення дійсності й дидактичною метою вони бувають теоретичні й емпіричні. Тексти теоретичного характеру містять: теорії, закономірності, методологічні знання, а емпіричного характеру – факти, явища, події, вправи, правила.

За провідним методом викладу матеріалу тексти підручника поділяють на:

1) репродуктивні – високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням тексти підручника, які відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання;

2) проблемні – тексти підручника (форма монологу), у яких визначено суперечності, розв’язується проблема, аргументується логіка руху думки;

3) програмовані – зміст «подається» частинами, а засвоєння кожного «кроку» інформації перевіряється контрольними запитаннями;

4) комплексні – які містять певні дози інформації, необхідної учням для розуміння проблеми, а сама проблема визначається логікою проблемного навчання.

«Позатекстовими компонентами підручника є:

1. Апарат організації засвоєння – запитання і завдання, інструктивні матеріали (пам’ятки, зразки розв’язків задач, прикладів), таблиці, надписи-пояснення до ілюстрованого матеріалу.

2. Ілюстративний матеріал.

3. Апарат орієнтування – вступ, зміст, бібліографія» [1, с. 55].

Усі запитання й завдання підручників за ступенем пізнавальної самостійності учнів можна поділити на репродуктивні та продуктивні. Репродуктивні запитання потребують від учнів відтворення знань без істотних змін. Продуктивні питання і завдання передбачають трансформацію знань, істотні зміни в структурі засвоєння знань або пошук нових знань, – продуктивні.

Працюючи з підручником, учитель доповнює його матеріал додатковою інформацією, оскільки зміст підручника нерідко надто конспективний, і знання, почерпнуті лише з нього, будуть обмеженими. Використовуватиме він на уроці й додатковий місцевий, краєзнавчий матеріал, маневруватиме методичними прийомами під час викладу матеріалу з огляду на те, що для одних учнів він може бути занадто складним, а для інших – надто простим.