Віднесення до одного типу лісу ділянок з різними деревними породами і навіть без таких назавжди виправдана

1. Віднесення до одного типу лісу ділянок з різними деревними породами і навіть без таких назавжди виправдана.

2. Поняття "бір" і "болото" в сітці поєднуються – в дійсності вони несумісні, а часто протилежні за своєю природою.

3. Автор не вважає рослинність головною типологічної ознакою, а використовує їх тільки як індикатор умов зростання. В дійсності умови середовища в березових і дубово-соснових лісах навіть на однакових грунтах – зовсім різні (мікроклімат, освітлення, трав’яний покрив тощо); важко практично розрізнити свіжі, вологі і сирі типи лісу [36]. Новий крок в розвитку класифікації лісів за типами, провів П. С. Погрeбняк, що відіграли велику роль у розвитку вчення про типи лісу і має також практичне значення [25]. Отже, екологічна типологія лісу за П. С. Погребняком є системою типів умов зростання. Поняття "тип лісу" включає не тільки ділянки лісу, але й території, що підлягають залісненню. Едафічна сітка лісів побудована на двох ординатах, які відображають трофність і зволоження ґрунтів. Кожна ділянка одночасно є трофотопом (бори, субори, складні субори, діброви) і гігротопом (дуже сухі, сухі, свіжі, вологі, сирі, болота) і називається едафотопом. За останній час значно посилився антропогенний вплив на ліси – тут проходять швидкі зміни. Тому назріла необхідність розглядати тип лісу не тільки в природі, але й у часі, тобто сучасна типологія повинна бути динамічною. Об’єктом типологічного вивчення зараз стають не тільки праліси. А більшою мірою ліси, змінені людиною, внаслідок різних видів рубок, пожеж, лісокультурної діяльності тощо.

Рис. 3. Едафічна сітка – основа класифікаційної схеми типів лісів за П. С. Погребняка.

На місці старого лісу, знищеного людиною, формування нового типу лісу може йти різними шляхами. Тому вивчаючи типи лісу треба звернути увагу на: походження даного типу лісу, на етапи його формування; та з’ясувати тенденцію подальшого розвитку з урахуванням можливого впливу людини [36].

Головну увагу треба звернути на деревостан – на основний компонент лісу. Але потрібно також враховувати динаміку інших компонентів лісу, оскільки, в процесі зміни деревостану відбуваються також зміни і в нижніх ярусах.

Класифікація є важливим елементом будь-якої науки. У фітоценології вона дає можливість не лише впорядковувати результати фітоценологічних досліджень, встановлювати особливості рослинного покриву, узагальнювати характерні риси рослинності як конкретного регіону, так і земної кулі загалом, а й використовувати отримані дані в практичній діяльності людини, прогнозувати на майбутнє зміни рослинного покриву зі зміною факторів середовища тощо [22].

Адже на відміну від конкретно існуючих рослин, рослинні угруповання (фітоценози) – це умовні одиниці, об'єднані в багатомірний континуум. Тобто між категоріями, що класифікуються, досить часто важко встановити чіткі, не розпливчасті межі. Тому при виділенні певних синтаксономічних одиниць необхідно виділити такі критерії, які б дали можливість наблизитися до реальної існуючої картини рослинного покриву, якнайкраще провести його диференціацію. Складність класифікації полягає і в тому, що рослинні угруповання (фітоценози) мають відносно невисокий рівень цілісності. Все це породжувало, певний різнобій (до 70-х років XX століття) в підходах до класифікації рослинності [22].

Класифікація рослинного покриву будується за принципом фітоцено-логічної спорідненості і підпорядкування синтаксономічних одиниць різного рангу. Вона створюється таким чином, щоб будь-які синтаксономічні одиниці були найбільш подібні між собою (за однією чи групою ознак) і розміщувалися поряд, її побудова ґрунтується на ознаках, які притаманні самому фітоценозу його структурі, видовому складу рослин тощо, а не особливостям екотопу.

Діагностичними ознаками фітоценозу є:

1) певний флористичний склад;

2) ступінь флористичного насичення;

3) співвідношення рясності компонентів фітоценозу;

4) переважаючі життєві форми;

5) характер розподілу рослин;

6) ступінь зімкнутості травостою, деревостану, мохово-лишайникового покриву;

7) ярусний склад, його специфіка;

8) синузіальна структура;

9) характер розташування і взаємозалежні відношення кореневих систем;

10) певна сезонна ритміка фітоценозів;

11) процес і тип відновлення;

12) розвиток підросту;

1З) специфіка сукцесії тієї чи іншої одиниці рослинності тощо [21].

Вся сукупність класифікацій рослинності на сьогодні, зводиться до виявлення синтаксонів за такими підходами: фізіономічними (домінантними) і еколого-флористичними. Перший підхід застосовується для класифікації рослинності (частіше лісової), яка характеризується стійкими домінантами. З допомогою іншого підходу класифікують частіше трав’янисті і чагарникові угруповання.

Застосування домінантної або фізіономічної класифікації характерно для фітоценологічних шкіл колишнього СРСР, в тому числі й України. Домінантний підхід існував у вітчизняній фітоценології до 70-х років ХХ століття та використовувався для класифікації всіх типів рослинності та фітоценозів. Таксономічними категоріями такої класифікації є: клас типів, група типів, тип, клас формацій, група формацій, формація, клас асоціацій, групи асоціацій, субасоціація, варіант асоціації, фація (цит. за Ю.Р. Шеляг-Сосонком, 1974). Її основні одиниці - асоціація і формація. Рослинна асоціація (за В. М. Сукачовим, 1928) об'єднує фітоценози, то характеризуються однорідним складом, будовою і, в основному, однаковою будовою синузій, що їх складають, мають однаковий характер взаємовідношень як між рослинами, так і між ними та середовищем. Основою виділення асоціацій е перевага декількох домінантних видів, серед яких часто є види – едифікатори, що визначають характерні риси структури фітоценозу і створюють в ньому своєрідне, притаманне йому фітосередовище. Прикладом асоціації дубових лісів України може бути діброва ліщиново-яглицева, де в першому ярусі панує дуб звичайний, в третьому - домінантом є ліщина звичайна, а в трав'янистому покриві — яглиця звичайна. Назва асоціації формулюється латинською мовою так: Querceto-Corylloso-Aegopodietum (закінчення etum) [22].

Подібні асоціації за спільними домінантами більшості ярусів об'єднуються в групи асоціацій. Наприклад, в групу асоціацій можна об'єднувати діброву ліщиново-яглицеву і діброву ліщиново-копитнякову. Наступною і однією з основних одиниць домінантної класифікації є формація. Вона об’єднує групу асоціацій, які мають спільного едифікатора. Групи асоціацій, де едифікатором є дуб звичайний, об'єднуються в формацію дуба звичайного – ліси формації дуба звичайного. Останні, в свою чергу, об’єднуються в групи формацій, які виділяються вже не за особливостями структури фітоценозів (подібністю чи відмінністю ярусів), а на основі екологічної фізіономічної схожості едифікаторів, тобто приналежності їх до певних життєвих форм. Наприклад, формації дуба звичайного, бука звичайного належать до групи формацій широколистяних лісів.

Групи формацій за подібністю життєвих форм едифікаторів об'єднуються в класи формацій [12].

Класи формацій об'єднуються в типи рослинності за схожим зовнішнім виглядом та приуроченістю до однотипних умов існування. Класи формацій листяних лісів, хвойних лісів належать до лісового типу рослинності або лісу. Особливістю домінантної (фізіономічної) класифікації є відносна її простота, адже синтаксони встановлюються безпосередньо в природі. Як свідчить практика, такий підхід до класифікації рослинного покриву, є виправданим при систематизації лісової рослинності. Тому один і той же фітоценоз навіть протягом декількох сезонів одного року може належати до різних асоціацій і формацій. Одні і ті ж синтаксономічні категорії часто відрізняються за об'ємом, оскільки, домінанти характеризувалися різними ареалами. Наприклад, формація евритопної сосни звичайної значно перевищувала за об'ємом формацію вільхи чорної, ареал якої є меншим.

У зв’язку з цим, еколого-фізіономічний (домінантний) підхід до класифікації рослинності почав поступово витіснятися іншим – флористичним. Він був розроблений і удосконалений французьким геоботаніком Браун-Бланке і дістав назву за його прізвищем – метод Браун-Бланке, а класифікація називається еколого-флористичною [12].

В основі цього методу лежить принцип встановлення синтаксонів "знизу" шляхом групування близьких фітоценозів за подібністю флористичного складу. Останній відображає екологічні умови та стадію сукцесії [21]. При побудові такої класифікації використовуються наступні синтаксономічні категорії: асоціація, союз, порядок, клас.

Асоціація, в свою чергу, розподіляється на дрібніші одиниці – субасоціації, варіанти і фації. Синтаксони називаються латинською мовою, мають відповідні, чітко встановлені закінчення.

При назві синтаксону подається прізвище автора і дата його встановлення. Кожна синтаксономічна категорія виділяється за певними критеріями, але основою їх виділення є діагностичні види. Серед них виділяють характерні диференціюючі і константні види.

Характерні види – такі види, які зустрічаються в одному синтаксоні або зростають в ньому частіше, аніж в інших.

Диференціюючі види – види, які відмежовують синтаксони межами свого ареалу і входять до складу декількох синтаксонів.

Константні види – види, які мають високу постійність, а часто і рясність, але трапляються не в одному, а в декількох синтаксонах одночасно.

В еколого-флористичній класифікації найвищою синтаксономічною категорією є клас. Він визначається власним фізіономічним виглядом, і частково флористичною комбінацією.

Порядок – великий варіант класу. Він встановлюється на основі флористичних критеріїв, спільності видів та деяких флористичних відмінностей.

Союз виділяється на основі екологічної і флористичної подібності, і досить, часто може бути географічним чи екологічним варіантом класу.

Асоціація, як і союз, визначається на основі екологічної і флористичної подібності та, аналогічно, є географічним чи екологічним варіантом союзу.

Таким чином, за допомогою методу Браун-Бланке диференціація рослинності проводиться за флористико-екологічним принципом, тобто подібністю флористичного складу, екологічних умов, а виділення конкретних синтаксонів здійснюється на основі діагностичних видів. Для кожної таксономічної категорії наявні свої діагностичні види.

Виділення синтаксонів на практиці є досить складним завданням і виконується воно шляхом обробки геоботанічних описів методом фітоценологічних таблиць.

Існує інформація про те, що в період 1987 – 1989 рр. проводилася комплексна експедиція, яка проводила ґрунтово-лісотипологічні дослідження по всій Рівненській області. В цей період Корецьке лісництво належало до Соснівського держлісгоспу, а за сучасними даними Корецьке лісництво відносять до Рівненського ДЛГ.

Таким чином результати і матеріали цього дослідження слугують для виявлення природних ресурсів лісових земель, поширення різних типів лісорослинних умов і типів лісу: є основою для раціонального розміщення лісових культур і диференційованого введення лісового господарства, більш повноцінного використання природних можливостей лісових площ і значного підвищення якості і точності лісобудівного проектування [31].

Керівними документами при виконанні робіт слугували різні інструкції, протоколи, методики. В якості класифікаційної основи при дослідженні грунтів був прийнятий номенклатурно-систематичний список грунтів УССР (1958 р.). Основною таксономічною одиницею ґрунтового картування є ґрунтова різноманітність, властивості й особливості грунтоутворюючих і підстилаючих порід, механічного складу та інші характерні ознаки. Основною лісотипологічною одиницею при цьому є тип лісу, виділений на основі аналізу і синтезу лісоутворюючих факторів території дослідження.

В. В. Докучаєву належить перша наукова класифікація ґрунтів. В основу її покладено сукупність важливих ознак і властивостей грунту. Грунт, говорить В. В. Докучаєв, як будь-який рослинний і тваринний організм живе і змінюється, то розвивається, то порушується, то прогресує, то регресує [10].

Розділ 2. Фізико-географічна характеристика району дослідження