Територія (місце знаходження) об’єкта дослідження

2.1 Територія (місце знаходження) об’єкта дослідження

Об’єктом даного дослідження, як відомо є лісові масиви Корецького лісництва загальною площею 5844 га, що є складовою Рівненського держлісгоспу Рівненського державного лісогосподарського об’єднання. Адміністративно територія об’єкта дослідження розташовується у південно-східній частині Рівненщини. Лісові масиви Корецького лісництва розміщенні на північному сході Корецького району, в межах Річецької, Устянської, Сторожівської, Голичівської та Великоклецківської сільських рад.

Контора даного лісництва знаходиться в м. Корець по вул. Радянській.Згідно фізико-географічного районування України лісові масиви Корецького лісництва знаходяться у південно-західній частині Східно-Європейської рівнини в межах так званої Новоград-Волинської денудаційної рівнини та є складовою Житомирського Полісся.

2.2 Геотектоніка, геоморфологія

По східному краю території дослідження проходить західна межа Українського Кристалічного Щита (УКЩ), тобто територія знаходиться на межі УКЩ і Волино-Подільської плити (ВПП), оскільки Рівненська область розташована на західній окраїні Руської (Докембрійської, або Східно-Європейської) платформи, то на Захід від лінії Березове – Блажове – Клесів – Соснове – Корець, кристалічний фундамент заглиблюється і перекривається комплексами молодих відкладів фанерозою. Власне тут починається Західний схил Українського Щита, який широкою смугою (70 – 120 км) простягається у межах області зі сходу на захід. В межах території дослідження древні кристалічні породи перекриваються лише тонким шаром четвертинних відкладів, а місцями по долинах річок виходять на донну поверхню (див. дод. 13, [30]). В цій частині Український Щит становить собою перем’яте у складки, пронизане магматичними тілами та значною мірою метаморфізоване „коріння" докембрійської (архею-протерозою) гірської системи, що простиралася від східних меж Рівненської області у південно-східному напрямку сягаючи берегів Азовського моря. Вважають, що середня висота цих гір наприкінці протерозою (близько 600 млн. р. т.) перевищувала 2500 м.

Волино-Подільська плита становить основну тектонічну структуру в межах території, яка розташовується від Березове – Клесів – Корець до західних границь області. Однією з характерних ознак ВПП є досить чіткий багатоповерховий характер її будови: на урвистих східцях – блоках кристалічного фундаменту з виразним стратиграфічним неузгодженням послідовно залягають пласти осадових і вулканогенних утворень пізнього протерозою, раннього і середнього палеозою та мезозою (остані утворюють менш спадисту монокліналь) [17]. Верхній поверх ВПП складають кайнозойські утворення палеогену та неогену, що майже повсюдно перекриваються різноманітними за генезисом нашаруваннями четвертинного (антропогену) періоду.

Отже, ВПП – це розбита розломами земна кора, через які відбувався інтенсивний вилив лави базальтового типу; кристалічний фундамент перекритий моноклінальними нашаруваннями палеозою, на якому у свою чергу горизонтально залягають карбонатні відклади – вапняки та уламкові – піщано-глинисті осади кайнозою.

Більшість палеогеологів вважають, що створені у докембрію гірські системи Українського Щита протягом фанерозою (палеозою + мезозою + кайнозою) залишалися суходолом, а прилеглі території ВПП періодично заливалися морем.

Перший поверх осадових утворень фанерозою у межах ВПП формувався протягом байкальського, каледонського та герцинського етапів тектогенезу (горотворення). Байкальський (верхньорифейський) комплекс у межах даної території представлений осадовими та вулканогенними відкладами трьох серій – поліської (рифей), волинської та валдайської (венд) [17].

Поліська серія (в часі це – 1055 – 800 млн. р. т.) являє собою найдавнішу товщу осадових відкладів (ритмічні чергування світло-сірих і рожево-червоних пісковиків, алевролітів та аргілітів). Середня потужність серії становить 550 – 600 м.

Волинська серія (в часі це – 680 – 570 млн. р. т.) в нижній частині складена уламковим матеріалом (пісковиками, іноді гравелітом та конгломератами), потужністю 20 – 50 м. Верхню частину становлять вулканогенні породи берестовецької світи („трапова формація Волині"), що представлена товщами базальтів, туфів, туфітів, загальна потужність яких сягає 150 – 200 м.

Валдайська серія завершує комплекс осадових відкладів пізнього протерозою і представлена уламковими нагромадженнями стирської і каніловської товщі. У нижній (стирській) товщі переважають буро-сірі пісковики з численними прошарками темно-коричневих алевролітів та червоних аргілітів, потужністю 150 – 290 м. Верхня (каніловська) товща представлена прошаруваннями сірих аргілітів та алевролітів, потужністю 100 – 120 м.

Ранньопалеозольський (каледонський) етап проявляється у повільних коливальних рухах, що змінювали умови осадонагромадження.

Наприкінці силуру почалося загальне підняття території. Це підняття знаменувало завершення каледонського тектонічного циклу і підготовку нового – герцинського (пізньопалеозойського) тектонічного етапу, що розпочався з раннього девону, хоча головні події його розгорнулися за межами описуваної території. Девонські відклади представленні ранньодевонськими (пісковиками, алевролітами, аргілітами) та середньодивонськими, у вигляді пісковики, доломітів, гіпсів тощо, товщами, потужністю 200 м [17].

Мезозойський комплекс ВПП. Дослідження останніх років показали, що на глибинах 70 – 150 м були виявлені рештки розмитих відкладів ранньої крейди, що дозволяє вести мову про карбонатні комплекси, що залягають на розмитій поверхні протерозойсько-палеозойської монокліналі, утворюючи другий структурний-стратиграфічний поверх в описуваній частині ВПП. Молодших відкладів верхньої крейди на території не виявлено, хоча при наближенні до Львівської западини вони займають значні площі на докайнозойській поверхні.

Відклади кайнозойської групи представлені осадами – комплексами всіх трьох систем – палеогенової, неогенової та антропогенової (альпійський тектогенний цикл).

Найдавніші утворення – палеогенової і неогенової системи – тортонські яруси: піски і пісковики неогенової системи, потужністю 10 – 15 м, деінде глини палеогенової системи, потужністю 40 – 55 м.

Сарматський ярус неогенової системи території дослідження представлений пісками, рідше вапняками, глинами, що іноді перекриваються сіро-жовтими вапняками – черепашниками з численними прошарками пісків та пісковиків.

Відклади антропогену в Рівненській області виявляються у вигляді малопотужного четвертинного плаща. Льодовиковий комплекс представлений як гляціальними (моренними) так і флювіо-гляціальними (водно-льодовиковими) відкладами середнього плейстоцену – Дніпровське зледеніння (330 – 220 тис. р. т.). Моренні утворення сформовані пісками з гравієм, галькою, що перешаровуються супісками і суглинками, потужністю 2-4-18 м. Ці відклади підстилаються, перешаровуються і перекриваються водно-льодовиковими (флювіо-гляціальними) осадами у вигляді несортованих кварцевих пісків з тонкими прошарками супісків і суглинків. Потужність яких змінюється від 1 – 3 до 10 – 16 м (30 м).

Алювіальний комплекс є домінуючим серед четвертинних відкладів; поширені алювіальні осади різного віку переважно у межах річкових долин, складаючи заплави та надзаплавні тераси. Найдавніші алювіальні відклади на території датуються середнім плейстоценом і співпадають у часі з дніпровським зледенінням. Вони складають основу третьої надзаплавної тераси та представлені різнозернистими і дрібнозернистими кварцевими пісками з прошарками супісків і суглинків, потужністю 10-14 м. Верхньоплейстоценовий алювій поширений на території значно більше і складає основу других і перших надзаплавних терас. На других надзаплавних терасах Стиру і Горині простежуються істотні відмінності у складі і будові алювію між Поліською низовиною та Волинською височиною. У поліській частині переважають кварцеві піски з включеннями гальки і гравію, крейди, мергелів, потужністю 4 – 6 м, а на півдні – супіщано-суглинисті товщі, потужністю 6 – 8 м (10 м), що перекриваються еолово-делювіальною "шапкою„ лесовидних порід. Потужність перших надзаплавних терас складає 15 – 20 м [17].

Сучасні (голоценові) болотні відклади зустрічаються незначними ізольованими ділянками, та представлені утвореннями низинних боліт, складеними торфами з прошарками і лінзами пісків, потужністю до 2 – 3 м. В межах басейну Корчика, Корецького району, зустрічаються порівняно невеликі ділянки з малопотужною (до 1,5 м) корою вивітрювання (елювіальні відклади) кристалічних порід, представленою пухкою щебенистою масою. Внаслідок вивітрювання кристалічних порід (в основному гранітів) на території Українського щита виникло багато родовищ глин (каолінів). Це сировина для фарфорово-фаянсової промисловості і промисловості вогнетривких матеріалів. Промислові поклади відомі біля сіл Клесів, Маренин, Закорчицьке Корецького району та ін. З інших відкладів кори вивітрювання порід УКЩ варто вказати на графіт, що виявлено у сланцях біля міста Корця і села Більчаки. Щодо болотних руд, то вони не мають практичного значення [30].

Антропогенові відклади мають велике значення для народного господарства, постачаючи району будівельні матеріали, сировину для місцевого гончарного виробництва, добриво для полів [30].

Від геотектоніки залежить геоморфологія (рельєф) території. Іншими словами, рельєф відображає особливості будови літосфери. Територія дослідження характеризується рельєфом, характерним для підвищеної частини Поліської низовини, у вигляді слабо хвилястої рівнини.

Під час наступних етапів зледеніння у Московській і Валдайські часи – льодовики не досягали території Рівненщини, проте саме тоді утворилися основні маси піщаних водно-льодовикових (флювіо-гляціальних) відкладів, які збереглися значно краще, ніж подібні відклади дніпровської, а тим більше окської епохи зледеніння. Епохи великих плейстоценових зледенінь залишили незгладимий слід у сучасній будові поверхні Рівненщини, особливо у північній її частині. Найбільш поширені форми рельєфу, створені такими льодовиковими водами – зандрові рівнини, а іноді – ози, що являють собою вузькі (до 70–100 м) піщано-гравійні вали з численними валунами. Простягаючись на 2,5 – 3 км, ці вали нагадують велетенські насипи, що припідняті над площиною рівнини на 7 – 12 м, а іноді і на 15 – 20 м.

Не менш важливу роль у формуванні сучасного рельєфу Поліської низовини відіграли поверхневі водотоки. Їх геоморфологічна роль головним чином виявилася в утворенні річкових долин (долинний рельєф). За підрахунками О. М. Маринича (1962 р.), на давні та сучасні річкові долини припадає 45% території [19].

Еоловий рельєф зандрової рівнини представлений горбами, кучугурами, валами, параболічними дюнами, висотою 10 – 15 м (5 – 7 м). Його основною є різні за походженням і віком піщані відклади (флювіо-гляціальні, алювіальні, озерні.

Денудаційний рельєф на кристалічній основі поширений вздовж правобережжя долини Случі. Тут на поверхню виходять кристалічні породи докембрію, які утворюють досить широкі „гранітні поля", а іноді зберігаються химерні за формою вивітрені останці давніх гірських споруд, валуни тощо. Висота їх 20 – 30 м, між якими є досить значні заболочені пониження.

Органогенний рельєф представлений численними торфовищами з характерними формами мікрорельєфу (купини, заповнені водою, пониження тощо). Значне поширення торфовищ зосереджене на межиріччі Случ – Корчицькому і Ствиги, вздовж прадолини Стир – Словечна, у басейнах річок Стиру та Веселухи, де вони накладаються на інший за походженням типи поверхні (зандровий, водно-льодовиковий, алювіальний, іноді і денудаційний).

Щодо досліджуваної території, то тут здебільшого маємо утворення з флювіо-гляціальних відкладів зандрового типу, до яких домішуються еолові відклади у вигляді піщаних форм та лісових сильно еродованих останців, а також ділянками низинних боліт.

Описані вище генетичні типи рельєфу розташовані за певною закономірністю, яку відзначив у свій час П. А. Тутковський, виділяючи так звану „зональність ландшафтів". Пізніше, на основі детального аналізу структурних та морфоскульптурних форм, було внесено певні корективи у схему П. А. Тутковського та здійснено її більш глибоку деталізацію [30].

На основі аналізу геологічних та геоморфологічних даних, територія дослідження характеризується близьким заляганням від поверхні кристалічного фундаменту УКЩ, що позначилось на загальному гіпсометричному рівні поверхні, яка значно вища від поверхні Поліської низовини, оскільки тут вона становить 195 – 220 м н. р. м. Проте, поширення в цьому районі водно-льодовикових та алювіальних відкладів зі слідами еолової діяльності, а також деяка заболоченість території створюють загальний геоморфологічний ландшафт, типовий для підобласті південного Полісся.

Отже, за геолого-морфологічними особливостями, територія (Стави-Корчицького межиріччя), де розташовані ліси Корецького лісництва, віднесено до Новоград-Волинської денудаційної рівнини підобласті Житомирського Полісся.