Навигация
Механізм реалізації аграрних відносин в умовах ринкової економіки
91905
знаков
0
таблиц
3
изображения
1.4 Механізм реалізації аграрних відносин в умовах ринкової економіки
Сільське господарство як галузь матеріального виробництва має ряд особливостей, що позначаються його функціонуванні в умовах ринкової економіки. Найперша з них пов’язана з відносною іммобільністю ресурсів, яка є бар’єром на шляху перерозподілу їх із сільського господарства в промисловість та інші галузі. А це означає, що дана галузь не бере безпосередньої участі у формуванні середньої норми прибутку між галузями. Теоретично можна уявити, що при зменшенні доходів у сільському господарстві, яке може мати місце в дійсності через зниження цін внаслідок зростання пропозиції сільськогосподарської продукції, ферми в пошуках найприбутковішого бізнесу перерозподіляють свої ресурси на користь інших виробництв. В результаті пропозиція сільськогосподарської продукції зменшиться щодо попиту, отже, зростуть ціни на неї, а з ними – і доходи сільських товаровиробників, урівноважуючись з розміром доходів інших галузей.
Проте в реальному житті такого перерозподілу ресурсів не відбувається, за винятком істотного відгуку сільського населення в промисловість і сферу послуг, що має місце в усіх розвинутих країнах. Причина цього полягає в тому, що людські ресурси на селі хоч і скорочуються, але земельні ділянки, якими вони володіли або на яких вони працювали, не будучи їх власниками, продовжують залишатися в сільськогосподарському обороті. На них і далі виробляється сільськогосподарська продукція, що вимагає від товаровиробників достатньої кількості основного і оборотного капіталу. Це заважає його перетіканню в інші галузі. Більше того, для забезпечення ефективності виробництва в умовах конкуренції сільські товаровиробники повинні здійснювати інвестиції з урахуванням фактичних масштабів землекористування. В цьому саме і виявляється іммобільність ресурсів сільського господарства. Завдяки цьому, а також впровадженню у виробництво досягнень НТП, пропозиція сільськогосподарської продукції зростатиме. Тому логічно сподіватися, що в таких умовах ціни на сільськогосподарську продукцію і доходи сільських товаровиробників матимуть тенденцію до зниження.
2. Напрямки реформування АПК України в умовах ринкової економіки
2.1 Загальна характеристика АПК в сучасних умовах
У сучасній світовій економіці сформувалися цілі групи галузей, які технологічно, економічно, організаційно тяжіють до сільського господарства. Процес їх зближення отримав назву агропромислової інтеграції. В результаті агропромислової інтеграції формується така господарська структура, як агропромисловий комплекс (АПК). До складу АПК належать:
1-ша сфера: галузі промисловості, які постачають сільськогосподарські знаряддя праці;
2-га сфера: галузі сільського господарства;
3-тя сфера: галузі, які обслуговують сільське господарство (переробка, транспортування, реалізація) (рис. 1).
В галузях першої сфери в Україні виробляється близько 15%, в другій сфері – 46%, а галузях третьої сфери – 39% валового продукту агропромислового комплексу. А це означає, що в сучасних умовах неможливо розвивати сільське господарство інтенсивним шляхом без стійких виробничо-економічних зв’язків з партнерами агропромислового комплексу.
Розширення меж системи агроекономічних відносин за рахунок ”зовнішніх“ зв’язків сільськогосподарських підприємств з підприємствами і організаціями галузей АПК веде до переростання їх у відносини агропромислові. Сучасні агропромислові відносини можна представити у вигляді трьох блоків:
виробничі відносини в центральній галузі АПК – сільськогосподарській;
виробничі взаємозв’язки сільського господарства з галузями досільськогосподарської сфери;
виробничі відносини сільського господарства з галузями постсільськогосподарської сфери.
АПК є складовою частиною господарського комплексу. Тому його розвиток повинен здійснюватися на основі об’єктивних економічних законів. Водночас сільське господарство відрізняються від інших галузей народного господарства рядом особливостей:
на відміну від промисловості, для якої земля є лише загальною умовою функціонування, в сільському господарстві земля – головний об’єкт виробничих відносин і основний засіб виробництва;
для сільського господарства є збіг часу виробництва і робочого періоду, що породжує сезонний характер виробництва;
в сільському господарстві тісно переплітаються економічні і природні процеси відтворення. Тому кінцевим результатом є сума зусиль людини і природи;
складність і різноманітність економічних зв’язків, породжених входженням сільського господарства до АПК, а також переплітанням різних форм власності.
2.2 Закономірності розвитку та об’єктивна необхідність організації нових господарських формувань в АПК
Нині здійснювана економічна реформа передбачає формування у сільському господарстві багатоукладної економіки. Насамперед необхідно перетворити колгоспи й радгоспи в повноцінних суб'єктів ринкових відносин, звести до мінімуму державне замовлення, надати право господарствам самостійно реалізувати продукцію. Трудовий колектив має стати реальним господарем землі і засобів виробництва, реалізовувати свої інтереси, розпоряджатися виробленою продукцією та одержаними доходами.
У сільськогосподарських підприємствах необхідно провести глибокі перетворення на основі широкого використання підряду, оренди, акціонерних, кооперативних та сімейно-індивідуальних форм. Доцільно використовувати колективно-пайові або пайові способи безпосереднього привласнення засобів та результатів виробництва. Їх суть полягає у тому, що земельні угіддя й основні виробничі фонди розподіляються між членами трудового колективу (з урахуванням трудового вкладу) на паї, на які нараховується частина одержаного прибутку. Селяни стають власниками, реальними співгосподарями засобів виробництва і його результатів, максимально заінтересованими в кінцевих результатах праці.
Це, однак, не виключає можливості функціонування інших форм організації сільськогосподарського виробництва, в тому числі ферм, селянських господарств) самостійних кооперативів і особистих підсобних виробництв. У Законі України "Про власність" підкреслюється, що всі форми власності є рівноправними, а держава створює умови для їхнього розвитку та захисту.
Сільськогосподарським підприємствам сьогодні потрібне реальне економічне й правове розкріпачення (захист від адміністративного свавілля, матеріально-технічна і фінансова підтримка, визнання їх повноцінними суб'єктами ринкових відносин), як і фермерам, селянським господарствам.
Будь-який суб'єкт підприємництва у сільському господарстві повинен мати право самостійно вибирати напрямок спеціалізації (з Урахуванням умов даного господарства), визначати перспективу й економічно ефективну структуру посівних площ та виробництва в цілому, включаючи розвиток підсобних підприємств та обслуговуючих цехів. Потрібна також свобода вибору партнера, Договірних взаємовідносин з суб'єктами ринку, форм організації та оплати праці. Без цього ні приватна, ні колективна власність не зробить селянина повноцінним господарем, тим більше що досвід розвинутих країн (Японії, США, Франції, Німеччини та ін.) свідчить: у господарській діяльності робить не форма власності, а підприємець, якому "дихає в потилицю" конкурент.
Сьогодні має місце протиставлення існуючих форм господарювання новим формам, а саме: колективних сільськогосподарських підприємств, з одного боку, та фермерських господарств, з іншого. Нерідко вихід вбачається в масовій приватизації. При цьому спостерігається захоплення силовим адміністративно-командним руйнуванням колективістської основи існуючих на селі відносин і вольовим (незважаючи на відсутність необхідних для того передумов) насадженням приватних селянських (фермерських) господарств та приватної власності на землю.
Однак, по-перше, фермерські господарства виробляють незначну частину сільськогосподарської продукції. Потрібно три-чотири роки для їх становлення як повноцінних товаровиробників: це час для забудови, придбання техніки, будівельних матеріалів, палива. Фермерські господарства не можуть негайно дати необхідну кількість продовольства для населення, а тому різкий і суцільний перехід до сімейних ферм був би катастрофічним для нашого суспільства.
По-друге, формування багатоукладної системи господарювання в аграрному секторі не слід здійснювати шляхом протиставлення різних форм власності, проводячи курс на одноукладність з безроздільним пануванням приватних форм привласнення. Суть багатоукладності полягає в тому, що всі елементи тісно пов'язані між собою, доповнюють один одного і сприяють розвиткові кожного. Без такої системи створюється не реальний, а формальний плюралізм форм власності і господарювання з непримиренними суперечностями й антагоністичною боротьбою. Уже сьогодні про це свідчать численні факти гострих конфліктів, що виникають у відносинах між орендними колективами, фермерськими господарствами, кооперативами, колгоспами й радгоспами.
Похожие работы
... контролю за самостійними підприємствами з боку великих компаній та відповідних монопольних утворень, які існували раніше і проявляються тепер. 1.2 Роль малого підприємництва в умовах ринкової економіки У цілому в секторі малого підприємництва працює понад 2 млн. чоловік, що становить майже 10% зайнятого населення України. Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки. ...
... іальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, стійка тенденція збільшення кількості малих підприємств, зменшення рівня “тіньового” обороту у сфері малого підприємництва, збільшення внеску малого підприємництва в економіку України, зміцнення економічної бази регіонів, позитивний вплив на вирішення проблем безробіття, насичення вітчизняного ринку товарами та послугами. 2. АНАЛІ ...
... і, а також інше майно і майнові права; 4. одержувати у встановленому порядку земельні ділянки у володіння та користування. Розділ 3. Шляхи вдосконалення державного регулювання підприємницької діяльності у сільському господарстві Структурні зрушення в агропромисловому комплексі характеризуються поширенням нових організаційних форм господарювання (АТ, ЗАТ, ТОВ та ін), розвитком процесів мі ...
... ємства щодо всього авансованого капіталу (тобто витрати на с + v); як прибутковість виготовлення окремої партії товарів; на теорії прибутку. Розділ II. Становлення та розвиток підприємництва в перехідній економіці України 2.1 Основні тенденції розвитку підприємництва в Україні Сьогодні вже ні в кого в Україні, мабуть, не викликає сумніву той загальновідомий факт, що підприємницька діяльні ...
0 комментариев