Теоретичний аналіз літературних джерел із проблемами особистості в закордонних і вітчизняних психологів

1. Теоретичний аналіз літературних джерел із проблемами особистості в закордонних і вітчизняних психологів

1.1 Аналіз дослідження самосвідомості у вітчизняній літературі

У вітчизняній психологічній науці відмітною рисою досліджень проблеми ролі самосвідомості в розвитку людини є загальні методологічні принципи й теоретичні підстави, які дозволяють визначити позицію більшості авторів щодо роліСамосвідомість - важлива ланка особистості.

Його визначають як свідоме когнітивне сприйняття й оцінку індивідом самого себе, думки й думки про себе. Самосвідомість - відношення особистості до себе.

Л.С. Виготський - один з методологів психології, багато часу, що присвятив розробці програми й приймань емпіричного дослідження психіки дитини. Центральною категорією, якій Виготський приділяв першорядної увагу, була категорія свідомості. Його концепція була названа культурно-історичної, тому що інтерпретацію свідомості й психічних процесів можна було вивести тільки з їхнього розвитку й становлення.

Головна ідея Виготського полягала у твердженні положення про розвиток вищих психічних функцій. Вони формуються в дитини в процесі онтогенетичного розвитку в спілкуванні з дорослим. Розвиток, по Виготському, пов'язане із засвоєнням культурних знаків, самим зробленим з яких є слово. У зв'язку із проблемою вищих психічних функцій обговорюється феномен натуральних психічних функцій, які є вродженими й безпосередніми. Розвиток, згідно з Виготським, іде по двом лініям. "У розвитку дитини представлені (не повторені) обидва типу психічного розвитку, який ми в ізольованому виді знаходимо у філогенезі: біологічне й історичне, або натуральне й культурне, розвиток поведінки. В онтогенезі обидва процесу мають свої аналоги (не паралелі). Це основний і центральний факт, вихідний пункт нашого дослідження: розрізнення двох ліній психічного розвитку дитину, що відповідають двом лініям філогенетичного розвитку поведінки" . "Обоє плану розвитку - природній і культурний - збігаються й зливаються один з іншим. Обоє ряду змін взаємопроникають один в іншій і утворюють у сутності єдиний ряд соціально-біологічного формування особистості дитини"Натуральні функції - механічна пам'ять, мимовільна увага, що відтворює уява, образне мислення є феноменами органічного розвитку, який відбувається в культурнім середовищі й перетворюється в історично обумовлений біологічний процес. "У той же час культурний розвиток здобуває зовсім своєрідний і ні із чим не порівнянний характер, оскільки воно відбувається одночасно й разом з органічним дозріванням, оскільки носієм його є зростаюч, змінюється, дозріває організм дитини" ДО вищих психічних функцій ставляться - логічна пам'ять, довільна увага, творча уява, мислення в поняттях. Перші - натуральні - розвиваються за принципом стимул- реакція, другі опосередковуються знаком.

Л.С. Виготський формулює дві гіпотези:

1) про опосредствованість вищих психічних функцій, і

2) про походження внутрішньої діяльності із зовнішньої шляхом интеріорізації.
Експеріменти, проведені на різних функціях показали, що спочатку оволодіння поведінкою відбувається в зовнішньому (соціальному) плані, у співробітництві з дорослим, а потім знаки й самі функції поступово стають внутрішніми. Цей закон зветься загального генетичного закону культурного розвитку - "…всякаявсякая функція в культурному розвитку дитини з'являється на сцену двічі, у двох планах, спершу - соціальному, потім - психологічному, спершу між людьми, як категорія інтерпсихічеськая, потім усередині дитини, як категорія інтрапсихичеськая. Це ставиться однаково до довільної уваги, до логічної пам'яті, до утвору понять, до розвитку волі"
Формування особистості, по Виготському, являє собою процес культурного розвитку. Він писав, що можна поставити знак рівності між особистістю дитини і його культурним розвитком. Особистість формується в результаті такого історичного розвитку, і сама по собі історична. Показником особистості є співвідношення натуральних і вищих психічних функцій. Чим більше в людині представлене культурне, тем сильніше виражений процес оволодіння світом і власною поведінкою, тем значніше особистість.

Концепція особистості А. Н. Леонтьева. На відміну від попередніх і наступних вітчизняних концепцій особистості ця характеризується високим рівнем абстрактності. При всій її відмінності від інших є загальна посилка з ними. Суть її в тому, що, на думку А. Н. Леонтьева, "особистість людини "проводиться" - створюється суспільними відносинами". Таким чином, очевидно, що в основі вистав про особистість вітчизняних психологів лежить марксистської постулат про неї як про сукупність суспільних відносин. Однак тлумачення цих відносин по-різному. Як же розуміє їх А. Н. Леонтьев? У наведенім визначенні з'являється істотне додавання: "особистість створюється суспільними відносинами, у які індивід вступає у своїй предметній діяльності".

Таким чином, на перший план виступає категорія діяльності суб'єкта, оскільки "саме діяльності суб'єкта є вихідною одиницею психологічного аналізу особистості, а не дії, не операції або блоки цих функцій; останні характеризують діяльність, а не особистість".

Які ж наслідку цього принципового положення?

По-перше, А. Н. Леонтьеву вдається провести розмежувальну лінію між поняттями індивіда й особистість. Якщо індивід - це неподільне, цілісне, зі своїми індивідуальними особливостями генотипічне утворення, то особистість теж цілісний утвір, але не дане кимсь або чимсь, а зроблене, створене в результаті безлічі предметних діяльностей. Отже, положення про діяльність як одиниці психологічного аналізу особистості - це перший принципово важливий теоретичний постулат А. Н. Леонтьева.

Інший настільки ж важливий постулат - це звернене А. Н. Леонтьевим положення С.Л. Рубінштейна про зовнішн, що діє через внутрішні умови. А. Н. Леонтьев думає: якщо суб'єкт життя зауважте, не індивід!) має "самостійну силою реакції", іншими словами активністю, те тоді справедливо: "внутрішнє (суб'єкт) діє через зовнішнє й цим саме себе змінює".

Отже, розвиток особистості з'являється перед нами як процес взаємодій безлічі діяльностей, які вступають між собою в ієрархічні відносини. Особистість виступає як сукупність ієрархічних відносин діяльностей. Їхня особливість полягає, по вираженню А. Н. Леонтьева, в "зв'язаності" від станів організму. "Ці ієрархії діяльностей породжуються їхнім власним розвитком, вони- те й утворюють ядро особистості,- відзначає автор [ 10,54с. ]. Але виникає питання про психологічну характеристику цієї ієрархії діяльностей.

Для психологічного трактування "ієрархій діяльностей" А. Н. Леонтьев використовує поняття "потреба", "мотив", "емоція", "значення" і "зміст". Відзначимо, що сам зміст деятельностного підходу змінює традиційне співвідношення й між цими поняттями й зміст деяких з них.

По суті, потреба замішається мотивом, тому що "до свого першого задоволення потреба "не знає" свого предмета" ... і тому він "повинен бути виявлений. Тільки в результаті такого виявлення потреба здобуває свою предметність, а сприйманий (, щопредставляється, мислимий) предмет - свою спонукальну й напрямну діяльність, тобто стає мотивом". Іншими словами, у процесі взаємодії суб'єкта із предметами і явищами навколишнього середовища йому відкривається їхнє об'єктивне значення. Значення являє собою узагальнення дійсності й "належить насамперед миру об'єктивно-історичних явищ". Таким чином, ієрархія діяльностей на наших очах перетворюється в ієрархію мотивів. Але мотиви, як відомо, бувають різні. Які мотиви має на увазі А. Н. Леонтьев?

Для з'ясування цього він звертається до аналізу категорії емоцій. У рамках деятельностного підходу емоції не підкоряють собі діяльність, а є її результатом і "механізмом" її руху. Особливість емоцій, уточнює А. Н. Леонтьев, полягає в тому, що вони відбивають відносини між мотивами (потребами) і успіхом або можливістю успішної реалізації, що відповідає їм діяльності суб'єкта. "Вони (емоції) виникають слідом за актуалізацією мотиву й до раціональної оцінки суб'єктом своєї діяльності" (виділене нами - В. А.). Таким чином, емоція породжує й задає склад переживання людиною ситуації реалізації- нереалізації мотиву діяльності. Раціональна оцінка, іде за цим переживанням, надає йому певний зміст і завершує процес усвідомлення мотиву, зіставлення й збігу його з метою діяльності. Саме особистісний зміст виражає відношення суб'єкта до усвідомлюваних їх об'єктивним явищам.

Таким чином, місце просте мотиву займає так званий мотив- ціль, поняття, що вводиться А. Н. Леонтьевим як структурний елемент майбутнього каркаса особистості.

Отже, існують мотиви - стимули, тобто, що спонукують, часом гостро емоційні, але позбавлені смыслообразующей функції, і смислообразующие мотиви або мотиви- мети, що теж спонукують діяльність, але при цьому, що надають їй особистісний зміст. Ієрархія цих мотивів складають мотиваційну сферу особистості, центральну в структурі особистості А. Н. Леонтьева, оскільки ієрархія діяльностей здійснюється за допомогою адекватної їй ієрархії смислообразующих мотивів. На його думку "структура особистості являє собою відносно стійку конфігурацію "головних, усередині себе ієрархизованних, мотиваційних ліній. Внутрішні відносини головних мотиваційних ліній ... утворюють як би загальний "психологічний" профіль особистості".

Усе це дозволяє А. Н. Леонтьеву виділити три основні параметри особистості:

• широта зв'язків людину з миром (за допомогою його діяльностей);

• ступінь ієрархизованних цих зв'язків, перетворені в ієрархію смислообразующих мотивів (мотивів-цілей);

• загальна структура цих зв'язків, точніше мотивів-мет.

Процес становлення особистості по А. Н. Леонтьеву є процес "становлення зв'язної системи особистісних значень"[ 12,98с. ].

Концепція особистості В. А. Ядова. Цю концепцію скоріше можна віднести до соціально-психологічної, у якій ураховуються й загальнопсихологічні особливості структури особистості й конкретно-соціальні умови, у яких ця особистість формується. В основу концепції автором покладені настановні або диспозиційні механізми регуляції соціальної поведінки особистості, про яких говорилося вище. Це означає, що поведінка особистості регулюється її диспозиційні системою, однак, у кожній конкретній ситуації залежно від її мети провідна роль належить певному рівню диспозицій. Оскільки сама диспозиція (установка) формується при наявності потреби й відповідної їй ситуації, у якій вона може бути реалізована, то ієрархії диспозицій відповідають ієрархія потреб, з одного боку, і ієрархія ситуацій, з іншої.

Що стосується ієрархії потреб, те їх класифікація здійснюється В.А. Ядовым за принципом предметної спрямованості людських потреб як потреб фізичного й соціального існування. Основою класифікації, за словами автора, з одного боку, виступає поділ потреб на біогенні й социогенниє, а з іншого - виділення різних видів социогенних потреб на основі включення особистості в усі більш що розширюються сфери діяльності, спілкування. На цій підставі виділяються наступні види потреб:

• психофізіологічні, вітальні потреби,

• потреби в найближчім сімейнім оточенні,

• потреби включення в численні малі групи й колективи,

• потреби включення в цілісну соціальну систему.

Умови діяльності або ситуації, у яких можуть бути реалізовані дані потреби також, утворюють ієрархічну структуру. За основу класифікації автор пропонує, ухвалює "тривалість часу, протягом якого зберігається основна якість даних умов", іншими словами, стійкість ситуації.

Нижчий рівень цієї структури становлять найменш стійкі "предметні ситуації". Протягом короткого проміжутка часу людей переходить із однієї ситуації в іншу.

Наступний рівень - це "умови групового спілкування". Ці ситуації більш стійкі, оскільки основні вимоги групи, закріплені в "груповій моралі", зберігаються незмінними в плині значного часу.

Ще більш стійкі в часі умови діяльності в тієї або іншій соціальній сфері - праці, дозвілля, сімейного життя.

Максимально стійкими виявляються загальні соціальні умови життєдіяльності людину - економічні, політичні, культурні. Ці умови перетерплюють значні зміни в рамках "історичного" часу.

Оскільки, як відзначалося вище, диспозиції особистості являють собою продукт "зіткнення" потреб і ситуацій, у яких потреби задовольняються, то формується відповідна ієрархія (система) диспозицій.

Перший, нижчий рівень утворюють елементарні фіксовані установки. Вони формуються на основі потреб фізичного існування й найпростіших, предметних ситуацій. Ці установки позбавлені модальності й не усвідомлювані. Вони лише лежать в основі свідомих процесів.

Другий рівень диспозиційною системи - соціально фіксовані установки або соціальні установки. Провідними факторами їх формування є соціальні потреби, пов'язані із включенням особистості в первинні групи й відповідні їм соціальні ситуації. Соціальні установки утворюються на базі оцінки окремих соціальних об'єктів (або їх властивостей) і окремих соціальних ситуацій. По суті це "відносини особистості" по В. Н. Мясищеву. "[26,С.64].

Третій рівень системи становить загальна (домінуюча) спрямованість інтересів особистості. Вона формується на основі більш високих соціальних потреб і являє собою схильність до ідентифікації з тієї або іншою областю соціальної діяльності. В одних людей ми виявляємо домінуючу спрямованість інтересів у сферу професійної діяльності, в інших - родини, у треті - дозвілля (хобі) і т.д.

Вищий рівень диспозиційною системи утворює система ціннісних орієнтації на меті життєдіяльності й засобу їх досягнень. Вона формується на основі вищих соціальних потреб особистості (потреба включення в соціальне середовище) і відповідно до способу життя, у якім можуть бути реалізовані соціальні й індивідуальні цінності особистості. Саме цьому рівню належить вирішальна роль у саморегуляції поведінки.

Усі елементи й рівні диспозиційною системи не ізольовані друг від друга. Навпаки, вони тісно взаємодіють між собою, а сам механізм взаємозв'язку, на думку В. А. Ядова, слід розглядати як "механізм мотивації, що забезпечує доцільне керування поведінкою особистості, його саморегуляцію" [19,48с]. Найважливіша функція диспозиційною система полягає в регуляції соцального поведінки особистості. Сама поведінка являє собою складну структуру, усередині якої можна виділити трохи ієрархічно розташованих рівнів.

 Перший рівень - це поведінкові акти, реакції суб'єкта на актуальну предметну ситуацію. Їхня доцільність детермінована необхідністю встановлення адаптивних відносин між середовищем і індивідом.

 Наступний рівень поведінки - звична дія або вчинок, що формується із цілого ряду поведінкових актів. Учинок - це елементарна соціально значима одиниця поведінки, ціль якого у встановленні відповідності між соціальною ситуацією й соціальною потребою.

Цілеспрямована послідовність учинків утворює поведінка в тієї або іншій сфері діяльності, яка представляється для людини максимально значимої. Приміром , яскраво виражена професійна поведінка, що реалізує себе в стилі професійної діяльності.

Нарешті, цілісність поведінки в різних сферах життєдіяльності людину і є властиво прояв діяльності у всьому її обсязі. Цілепокладання на цьому рівні являє собою якийсь "життєвий план".

Завершуючи характеристику свій концепції особистості, В. А. Ядов підкреслює, що "диспозиционная регуляція соціальної поведінки є в той же час і диспозиційна мотивація, тобто механізм, що забезпечує доцільність формування різних станів готовності до поведінки. При цьому регуляція соціальної поведінки повинна бути витлумачена в контексті всієї диспозиційної системи особистості"[17,48с].

В.Н. Мясищев - психолог, психіатр, психотерапевт, розробив психологію стосунків. Він підкреслював, що система суспільних відносин формує суб'єктивні ставлення людини до всіх сторін дійсності. Відношення - одна з форм відображення людиною навколишнього його реальність."Психологічні відносини людини в розвиненому вигляді представляють цілісну систему індивідуальних, виборчих, свідомих зв'язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності".Відносини особистості - її потреби, інтереси, схильності є продуктом взаємодії людини з конкретною середовищем. Серед видів відносин він називає емоційне ставлення, інтерес і оціночне ставлення."Ставлення - сила, потенціал, що визначає ступінь інтересу, ступінь вираженості емоції, ступінь напруги бажання або потреби. Стосунки тому є рушійною силою особистості". Особливий інтерес викликала у нього проблема характеру.Він визначає його як стійку в кожної особистості систему відносин до різних сторін дійсності, яка виявляється в типових для особистості способи вираження цих відносин в її повсякденній поведінці. У структурі особистості він виділяв кілька планів.Перший - домінуючі відносини особистості, другий - психічний рівень, або рівень бажань і досягнень, третій рівень - динаміка реакцій (або темперамент).

Джерелом порушень особистості, її патології є проблеми, які виникають у процесі встановлення або реалізації відносин у різних сферах діяльності. В.Н. Мясищев запропонував новий підхід до діагностики та лікування патологій, основою якого стала психологія відносин."Не тільки при реактивних, а навіть при ендогенних захворюваннях нервове, включаючи психічний, стан людини залежить ... від особливостей її відносин до навколишнього світу і пов'язаних з цим реакцій на нього ... Ця психічна вторинна реакція може бути джерелом відчуття тривоги і гноблення,а іноді більшою мірою визначає декомпенсації,ніж первинна хвороба.Навпаки, стійкість особистості в боротьбі з хворобою підвищує опірність організму, сприяє рекомпенсації "[Мясищев В.Н., 1995. С.64].

Похожие работы

Психологічні принципи та методи діагностики самосвідомості

Скачать

71520

2

0

... дних для досягнення цих цілей.     Розділ 2. Експериментальне дослідження самосвідомості особистості за допомогою методів психологічної діагностики   2.1 Особливості дослідження самосвідомості особистості за допомогою методів психодіагностики   В області психодіагностики самосвідомості використовуються основні традиційні класи методик: стандартизовані самозвіти у формі описів і самоописів ( ...

Основні ознаки моральної свідомості особистості як вищі етичні цінності

Скачать

44584

0

0

... 119]. Вочевидь можна й треба виділити основні змістовні критерії моральності, поза якими спонуки й дії людини є позаморальними або аморальними. Такими стабільними ціннісно-нормативними ознаками моральної свідомості (включаючи й самосвідомість) і поведінки особистості є гуманність і чесність як “модифікації, грані добра й обов’язку” [73, 124]. Це найбільш, на мою думку, загальні принципи, котрі ...

Розвиток самосвідомості у молодших школярів

Скачать

65065

0

0

... . Умовно цей період можна позначити періодом народження соціального “Я”. Саме в цей час в дитини формується “внутрішня позиція”, що породжує потребу зайняти нове місце в житті . До підліткового віку розвиток самосвідомості відбувається стихійно, переважно без участі суб'єкта в його формуванні. Разом із збереженням стихійної лінії розвитку самосвідомості, з'являється ще одна основна лінія його, ...

Громадянська освіта та формування національної свідомості на уроках історії України

Скачать

151085

7

7

... ж сподіватися, що національно-державницькі почування з часом проникнуть у серця усіх верств нашого суспільства і українська держава матиме надійну опору в широких народних масах. Розділ ІІІ. Формування національної свідомості на уроках історії України в сучасній школі Вивчення розвитку національної самосвідомості - одна з ключових проблем курсу національної історії. Ознайомлюючись з подіями ...