1.3 Оцінювання ринкової позиції за показниками прибутковості
Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Виникнення прибутку безпосередньо пов’язане з виникненням категорії «витрати виробництва».
Прибуток – це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами ресурсів, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і є головним показником результативності й економічної ефективності. В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства.
Значення прибутку полягає в тому, що він є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку, який є підсумковим показником, результатом фінансово-господарської діяльності підприємства.
[ 17. с.499]
Одним з найважливіших параметрів, що дає змогу оцінити ринкову позицію підприємства є рентабельність продажу. Вказуючи на частку прибутку у валовому обороті підприємства, цей показник свідчить про його цінову конкурентоспроможність. Оцінка його динаміки і порівняння з аналогічним показником інших підприємств дозволяє зробити висновок про доцільність вибору даного підприємства як партнера або як об’єкта інвестицій. У США, наприклад, показник рентабельності продажу публікується в середньому за галуззю, що дещо полегшує вирішення проблеми визначення становища фірми на ринку.
Для потенційних інвесторів важливо знати надійність облігацій, які випускає підприємство з позиції одержання на них гарантованого процентного доходу. Ступінь такої надійності визначається за допомогою коефіцієнта покриття процентного доходу за облігаціями (КПо) прибутком:
КПо = ОП+Д+ПД ,
СКв
де ОП – операційний прибуток;
Д – дивіденди, що одержує підприємство;
ПД – процентні доходи підприємства;
СКв – сума коштів, що виплачується власником облігацій у вигляді процентного доходу.
Чим більший коефіцієнт, тим вищий ступінь забезпечення виплати процентів за облігаціями за рахунок поточних прибутків підприємства. Практика роботи фірм Заходу дає підстави стверджувати, що за умови, коли КПо дорівнює 3-4, забезпеченість виплати процентів за облігаціями вважається надійною.
Для інвесторів, що орієнтуються на придбання привілейованих акцій, важливо знати ступінь їх надійності. Про нього судять за допомогою коефіцієнта покриття процентного доходу за привілейованими акціями (КПпа) чистим річним прибутком підприємства. Цей показник визначають за формулою:
КПпа = ЧРП ,
СпА
де ЧРП – чистий річний прибуток підприємства;
СпА - сума обов’язкових виплат за привілейованими акціями;
В даному випадку, як бачимо, розрахунок ведеться за чистим річним прибутком, оскільки дивіденди за цими акціями виплачуються лише після сплати всіх передбачених законодавством податків.
Для власників і потенційних покупців звичайних акцій дуже важливим є показник їх надійності (КзА):
КзА = ЧРП– ФВ ,
КзА
де ФВ – фінансовані виплати за привілейованими акціями;
КзА - кількість звичайних акцій, що знаходяться в обігу.
Кожний з потенційних інвесторів при прийнятті остаточного рішення про придбання відповідного типу цінних паперів підприємства обов’язково враховує їх співвідношення в його капіталі.
Особливо велике значення для оцінки ринкової позиції підприємства має показник співвідношення між доходом на акцію та її ринковою ціною. Він визначається відношенням біржової ціни однієї акції на річний дивіденд. Якщо цей коефіцієнт у динаміці збільшується, це є свідченням зростанням довір’я покупців до його акцій і досить міцного становища підприємства на ринку.
Даний показник реально може підвищуватися за таких умов:
ü Ціна акції збільшується за тих же дивідендів;
ü Ціна акцій зростає швидшими темпами , ніж дивіденди;
ü Ціна акцій залишається не змінною за менших дивідендів.
Незважаючи на різні причини зростання коефіцієнта співвідношення, в усіх випадках він, начебто, відображає громадську думку про майбутнє підприємства як суб’єкта ринку. Порівнянням цього показника з аналогічним показником інших фірм як у динаміці, так і за останній рік дає можливість підприємцям зробити правильний вибір об’єкта здійснення своїх інвестицій.
Коефіцієнт надійності звичайних акцій, як це випливає з раніше наведеної формули його визначення, вказує, скільки чистого прибутку за мінусом фіксованих виплат за привілейованими акціями припадає на одну таку акцію. Але це ще не означає, що така величина прибутку буде насправді виплачена власникам даних акцій. Підприємство резервує частину прибутку, тобто не розподіляє його у звітному році з метою використання в майбутній період. Щоб реально судити про механізм розподілу прибутку підприємства на цій стадії, визначають коефіцієнт оплати дивідендів як результат від ділення фактично виплачених дивідендів на акцію на коефіцієнт надійності звичайних акцій. Якщо, скажімо, цей показник становить 45%, це означає, що 55% залишку чистого прибутку залишилось не розподіленою. Він відображається у балансі підприємства і використовується в наступні періоди для інвестицій, виконання інших комерційних операцій.[ 10. 423-425]
З кінця 1991 року в Україні розпочався відхід від командно адміністративних методів державного регулювання сільськогосподарського виробництва і водночас були здійснені перші кроки до реформування ринкових відносин у народному господарстві, в тому числі й у цій важливій його галузі. Проте ринкові реформи в аграрному секторі здійснювалися переважно непослідовно, некомплексно. Без узгодженості з темпами втрати управління економікою через адміністративні важелі. Все це негативно відбивалося на економіці аграрних підприємств. Стан справ у сільському господарстві погіршувався і через неефективний механізм реалізації законодавчих актів.
Сучасний більш дійовий механізм регулювання і підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників став формуватися в 1998 році. Зокрема, істотне значення для зниження податкового тиску на сільськогосподарських товаровиробників мало введення з 1.01.1999 року фіксованого сільськогосподарського податку. З прийняттям Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17.06.1999року були визначені правові економічні та організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту і роздрібної торгівлі цукром.
Важливе значення для підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників має Указ Президента України «Про заходи щодо підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників» від 11.06.1998 року. Згідно з цим Указом передбачено спрямування до бюджету переробними підприємствами за реалізоване молоко і молочну продукцію, м'ясо та м’ясопродукти , на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам.
За роки економічної кризи з усіх галузей рослинницького спрямування найбільшої руйнації зазнали виноградарство, садівництво і хмелярство. З метою відновлення цих галузей було прийнято Закон України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» (травень 1999 року). Відповідно до цього Закону встановлено одновідсотковий збір від суми виручки, що включається в суму торговельного обороту, одержану на кожному етапі реалізації в оптово-роздрібній торгівельній мережі та в мережі громадського харчування алкогольних напоїв і пива. Платниками даного збору є суб’єкти роздрібної торгівлі, якщо алкогольна продукція і пиво надходять їм безпосередньо від товаровиробника. В разі надходження цих товарів з оптової торгівельної мережі до роздрібної платниками збору є суб’єкти оптової торгівлі.
Підвищенню дієвості державного регулювання й економічної підтримки доходів сільськогосподарського товаровиробника значно сприяли прийняті державою заходи щодо регулювання ринку зерна. Започатковані Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна » (червень 2000 року). Зернова проблема – це надзвичайно важлива не тільки економічна, а ц політична проблема, розв’язання якої забезпечує соціальну стабільність суспільства і гарантує продовольчу безпеку держави.
Велику роль для регулювання розвитку сільськогосподарського виробництва і підтримки його доходів у найближчій перспективі відіграло прийняття Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» від 18.01.2001 року. Ним визначені шляхи забезпечення пріоритетного розвитку сільського господарства на цей період і головне – законодавчо закріплюються уже введені і нами розглянуті економічні важелі державного регулювання та підтримки доходів сільськогосподарського виробництва.
Як бачимо, на початку 2002 року державне регулювання та економічна підтримка доходів вітчизняного сільськогосподарського виробництва стали відзначатися певною системністю і комплексністю, оскільки в процесі їх здійснення задіяні найважливіші економічні важелі: ціновий, податковий і кредитний механізми.[10.594-604]
0 комментариев