Організаційно-економічні заходи по збільшенню прибутку та підвищенню рівня рентабельності

3. Організаційно-економічні заходи по збільшенню прибутку та підвищенню рівня рентабельності

3.1Науково-обгрунтована система землеробства

На сучасному етапі розвитку сільськогосподарського виробництва система землеробства відіграє надзвичайно велику роль. Вона виступає безпосередньою продуктивною силою суспільства. Визначаючи і прискорюючи розвиток сільського господарства. Обумовлюється це багатьма причинами і передусім різноманітністю та складністю процесів, які забезпечують акумуляцію сонячної енергії та перетворення її в органічну речовину - джерело життя.

Науково-технічний прогрес в сучасному землеробстві досяг небувалого розвитку. Потенціальні можливості підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь надзвичайно великі. На Україні при використанні тільки 2% фотосинтетичної активної радіації (ФАР) протягом вегетаційного періоду можна щорічно одержувати понад 125 ц сухої маси органічної речовини з гектара.

Проте й на сьогодні продуктивність сільськогосподарських угідь в цілому по країні ще недостатня і не спроможна забезпечити промисловість необхідною сировиною, населення - продуктами харчування, тваринництво - повноцінними кормами. Надзвичайно важливим завданням агрономічної науки в даний час є розробка заходів і способів підвищення продуктивності та сталості землеробства в різноманітних грунтово-кліматичних умовах країни.[ 22. с.3-5]

Найціннішим природним ресурсом, джерелом багатства України по праву вважають ґрунти, унікальні чорноземи. В Україні зосереджено 8,4% світових запасів чорноземів, які є її національним надбанням. Проте сучасне використання земельних ресурсів призвело до порушення науково обґрунтованої системи ведення землеробства. Стан, в якому нині знаходяться сільськогосподарські угіддя незадовільний - від чого природна родючість ґрунтів знижується. Високий рівень розораності земель, виснажливе використання земельних ресурсів внаслідок укладення, в переважній більшості, короткострокових договорів оренди земельних часток не сприяє підвищенню родючості ґрунтів та їх охороні. Безгосподарське ставлення до землі проявляється і в розвитку ерозійних процесів. Вже тепер 32,8% орних земель України зазнали водної, а 54,2% - вітрової ерозії. Особливо страждають від ерозії схилові ділянки, на яких нині розташовано більше 1/3 ріллі.

Загальний аналіз й оцінка землекористування свідчить, що воно в Україні зорієнтовано на досягнення максимальних вигод без відповідних заходів щодо підвищення родючості ґрунтів і землеохоронних витрат. Збільшення у 2000 році частки соняшнику серед технічних культур до 70% проти 43,6% площ у 1990 році спричинило суттєві порушення науково обґрунтованої структури посівів і виснаження ґрунтів.

Недостатня кількість внесених добрив, яка за останнє десятиріччя по мінеральних добривах зменшилася з 4241 тис.т до 278,7 тис.т на рік, або у 15 разів, а по органічних у 10 разів, припинення вапнування і гіпсування ґрунтів, порушення екологічно допустимого співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень - негативно впливає на стійкість агроландшафту, посилює де градаційні процеси сільськогосподарських угідь, призводить до зниження вмісту гумусу в ґрунтах. За підрахунками фахівців, у цілому по Україні баланс гумусу негативний і щорічний дефіцит його становить 110 кг/га.

Ефективно використовувати землю в сільському господарстві - означає одержувати максимальну кількість сільськогосподарської продукції з одиниці площі з мінімальними витратами. Ретроспективний аналіз характеризує істотне зниження ефективності використання землі, внаслідок чого відбувся різкий спад виробництва. З 1990 по 2001 рік індекс виробництва валової продукції в порівняльних цінах 2000 року з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь становив 0,638. скорочення площі сільськогосподарських угідь спричинило зміну виробництва валової продукції на 5,0%, а зниження ефективності використання земельних ресурсів - на 41,2%, у тому числі виробництво продукції рослинництва зменшилося на 27,9%, а продукції тваринництва - на 54,7%. [ 22. с.17-18]

Слід зазначити, що комплексний підхід до планування та раціонального використання земельних ресурсів визначений концепцією сталого розвитку землекористування, який передбачає взаємне узгодження екологічних, економічних, і соціальних чинників розвитку. А.Г. Тихонов, Н.В. Гребенюк, О.В. Гряник, В.П. Феденко, О.В. Тихоненко, В.П. Прадун, В.М. Трегобчук та інші суть сталого розвитку вбачають у боротьбі за екологічність виробництва й збереження навколишнього середовища, яке "не повинно ставати на шляху економічного та соціального розвитку".[ 6. 73-74]

Враховуючи сучасний кризовий економічний стан сільського господарства, який поглиблюється внаслідок порушення диспаритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію , найефективнішими , на думку вчених (Носко Б.С. та ін., 1999р.), є такі реальні заходи щодо підвищення родючості ґрунтів та їх ефективного використання:

1.  Найбільш повне використання ефективної і потенціальної родючості ґрунтів завдяки раціональному розміщенню посівів сільськогосподарських культур у межах кожного господарства.

2.  Впровадження науково обґрунтованої діагностики мінерального живлення рослин, що дає змогу більш раціонально використовувати досить обмежені ресурси добрив. Для об'єктивнішої оцінки фосфатного режиму доцільне поширення застосування при аналізі ґрунтів лужних методів (Мачигіна, Олсена).

3.  Застосування заходів, спрямованих на підвищення ефективності і запобігання втратам поживних речовин (оптимізація доз і співвідношення N:P:K з урахуванням забезпеченості ґрунтів доступними для рослин елементами живлення, захист грунтів від ерозії, боротьба з бур'янами, меліоративні заходи та ін.). Підвищення культури землеробства, створення оптимальних умов для розвитку культурних рослин дає змогу завдяки більш потужному розвитку кореневих систем мобілізувати поживні речовини грунту. У тому числі й залишкові фосфати.

4.  Ефективне використання наявних ресурсів органічних добрив (гною, торфо-гнойових компостів, сапропелю, органічних відходів від переробки сільськогосподарської продукції та ін.).

5.  Зважаючи на мізерну кільість иінеральних добрив, які надходять у господарства, використовувати їх, насамперед, під пріоритетні культури (цукрові буряки, озиму пшеницю та ін.) найбільш ефективними способами: в рядки при сівбі та в підживлення (азотні добрива). Ці заходи сприяють підвищенню економічної віддачі від внесених добрив.

6.  Застосування ресурсозберігаючих технологій внесення добрив, передусім локальним способом, завдяки чому внесення фосфорних та калійних добрив для підвищення позиційної доступності поживних речовин максимально наближає їх до кореневої системи, зберігаючи лише невеликий прошарок грунту (3-4 см).

7.  Більш повне використання переваг біологізації землеробства завдяки розширенню посівів багаторічних трав та впровадженню бактеріальних препаратів.

8.  Використання місцевих сиробинних ресурсів для підвищення родбчості грунтів (сапропелі, фосфорити, цеоліти, глауконіти, фосфатшлак, дефекат та ін).

9.  Широке впровадження біологічних стимуляторів рослин.

Безперечно, більшість цих заходів мають тимчасовий характер і не вирішують повною мірою проблеми підвищення ефективності землеробства, тому вони повинні доповнюватись за умови поліпшення економічного стану в сільському господарстві комплексом науково обгрунтованих заходів щодо розширеного відтворення родючості грунтів. [ 22. с.407-408]