Навигация
1.3 Класифікація видів ВЕЗ
У міжнародній практиці нараховується понад трьох десятків різновидностей вільних економічних зон. За матеріалами ООН зустрічаються такі їх види: митна, безмитна, зовнішньоторговельна, торговельна, безмитна торговельна, особлива економічна, спеціальна, вільна, відкрита, промислово-торговельна, виробнича, промислова, промислово-експортно-виробнича, експортно-виробнича, експортна, привілейована підприємницька, сприяння інвестиціям, спільного підприємництва, спільна, «Макьюладорас» (мексиканський термін зони), економічного і науково-технічного розвитку, техніко-впроваджувальна, науково-технічна, страхових і банківських послуг та ін.
При всій цій різноманітності, мова йде, по суті, про одне і теж явище — створення господарських анклавів, які мають безмитний або пільговий режим ввезення і вивезення товарів, певну відособленість у торговельному і валютно-фінансовому відношенні від решти території приймаючих країн, тісний зв'язок зі світовим ринком та активне залучення іноземного капіталу. Найбільш характерним для західної економічної літератури сучасного періоду є визначення ВЕЗ, яке дає відомий японський економіст Т.Сімадзакі: «райони, в яких припинено дію окремих статей національного законодавства з метою сприяння прискореному розвитку, збереженню або підвищенню існуючого рівня зайнятості».
Досвід функціонування ВЕЗ дозволяє провести їх класифікацію по видам:
Ø комплексні спеціальні економічні зони виробничого характеру. Такі зони доцільно створювати на порівняно обмежених територіях, які мають сприятливе географічне положення на перехрестях міжнародних транспортних систем. Це безмитні зони, в яких створюються умови для широкого залучення іноземного капіталу і де можна створити для цього необхідну інфраструктуру;
Ø зони вільної торгівлі — вільні митні зони і порти, транзитні зони;
Ø промислово-виробничі зони, в т.ч.:
- експортні промислові зони, які орієнтовані головним чином на зовнішню торгівлю;
- імпортно-промислові зони та зони по заміщенню імпорту, які покликані забезпечити країну, що приймає, сучасними товарами, а місцеві підприємства — передовою технологією;
Ø парки технологічного розвитку — створюються на основі існуючого у країні, що приймає, науково-технічного потенціалу, з участю іноземного капіталу і з використанням зарубіжного досвіду;
Ø сервісні (зони страхових і банківських послуг, офшорні);
Ø туристичні зони та інші.
На практиці, у більшості випадів, характерне сполучення різних форм діяльності.
Вузькоспеціалізовані зони (за винятком зон вільної торгівлі) в наш час зустрічаються досить рідко. -- По типу організації ВЕЗ розподіляються, перш за все, на експортно-орієнтовані (як правило, анклавні) зони та зони імпортозаміщення.
За розмірами ВЕЗ можна розподілити на крупно-, середньо- і дрібномасштабні. До першого типу можна віднести, наприклад, вільну зону Манауса в Бразилії (3,6 млн. кв. км), та ВЕЗ Китаю по декілька десятків тисяч квадратних кілометрів.
До другому типу — частину ВЕЗ, кожна площею по декілька десятків квадратних кілометрів.
І, нарешті, третій тип становлять «мині-зони» площею декілька десятків гектарів і часто обмежені територією окремих підприємств (ВЕЗ в Угорщині, підприємства «макьюладорас» у Мексиці, країнах Карибського басейну та ін.).
На території України, згідно з законом, можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів:
• вільні митні зони і порти;
• експортні, транзитні зони;
• митні склади;
• технологічні парки;
• технополіси;
• комплексні виробничі зони;
• туристично-рекреаційні;
• страхові, банківські та ін.
При цьому окремі зони можуть об'єднувати в собі функції, притаманні різним типам ВЕЗ.
Розділ ІІ. Фінансові аспекти
Формування вільних економічних зон у самостійних країнах СРСР відбувається в безпрецедентних економічних та структурних змін, і навіть з цієї причини розвиток цих зон мабуть значно відрізнятиметься від усіх інших. У більшості країнах світу встановлення експортних переробних зон мало досить обмежені і цілком конкретні цілі. Завдання в основному полягало у розширенні експорту і сприянні розвитку зайнятості шляхом залучення іноземних інвесторів. У вільних економічних зонах цих країн необхідність сприяння експорту і створення робочих місць також має місце, але відіграє значно меншу роль, ніж задоволення зростаючих потреб внутрішнього ринку, у споживчих товарах, продукції промисловості і послугах або сприяння розвитку нових високотехнологічних підприємств для потреб внутрішнього і зовнішнього ринку.
Створення експортної промислової, вільної економічної чи спеціальної економічної зони пов'язане із значними інвестиціями з боку приймаючої країни. Це, перш за все, земля, на якій будуть розташовані підприємства і адміністративні приміщення зони. По-друге, фізична інфраструктура {в тому числі під'їзні шляхи, земляні роботи, водопостачання, енергопостачання, каналізація, телекомунікації тощо). Третій момент — виробничі приміщення. Четвертий — це витрати на презентацію і рекламно-пропагандистську діяльність, які можна розглядати як капітальні, а не поточні витрати. До цього слід додати і фінансові витрати на всю операцію, тобто виплати по процентах, і амортизацію.
Ці витрати значно відрізняються одні від одних у залежності від місця розташування зони і від країни. Певною мірою на них впливає і характер базового проекту зони. При цьому важлива врахувати те, що ці інвестиції і щорічні витрати на діяльність зон здійснюються, як правило, приймаючою країною, а не іноземним інвестором. Крім того, інвестиції слід вкласти ще до появи перших інвесторів у зоні. Якість і масштаби цих початкових інвестицій — це ключові фактори у рішенні іноземних компаній про викладення ними інвестицій.
З цієї точки зору залучення іноземних інвесторів у вільну економічну чи експортну промислову зону значно відрізняється від залучення інвесторів у звичайну економіку. Основна частина початкових інвестицій повинна бути внесена приймаючою країною (або ж керівництвом зони), в той час як при звичайних зарубіжних інвестиціях фінансовий тягар лягає, в основному, на самого, інвестора (мабуть, за певної фінансової підтримки у вигляді, позик місцевих банків). Це означає, що у випадку інвестицій до експортних переробних зон приймаюча країна значно більше ризикує в таких операціях, ніж у звичайних випадках прямого іноземного інвестування. З урахуванням масштабів початкових капіталовкладень така країна не може собі дозволити зазнати невдачі. Хоча твердих вимог щодо параметрів початкових інвестицій в таких зонах не існує, все ж є деякі загальні орієнтири, які характерні сьогодні для світового ринку. Першим орієнтовним показником є обсяг початкових капітальних витрат на створення зони — 5 000 доларів на робоче місце. Наприклад, зона, де планується створити 10 тис. робочих місць (це досить стандартний показник) потребуватиме капіталовкладень на суму приблизно 50 млн.дол., або від 40 до 60 млн. дол. На перші два компоненти (земля і основна інфраструктура) знадобиться до 10 млн. з загальної суми, на заводи і адміністративні приміщення — 30—40 млн. дол., а решту становитимуть витрати на рекламно-пропагандистську діяльність.
Щорічні витрати на рекламно-пропагандистську діяльність такої типової зони вартістю 50 млн. дол. включають фінансові витрати (майже 5 млн. дол., при передбачуваній ставці проценту 10%), адміністративні витрати (можливо, близько 5 млн. дол., якщо припустити зайнятість на рівні 250 працюючих вартістю 20 тис.дол. кожен), амортизаційні та інші видатки. Ці витрати становитимуть 12—15 млн. дол. на рік, або 25—35% початкових капіталовкладень.
Початкові інвестиції робитимуться протягом порівняно тривалого часу (як мінімум протягом 5, а скоріше, на протязі 10 років), а це означатиме, що суми щорічних інвестицій можуть бути цілком прийнятними. Проте обсяги інвестицій є дуже суттєвими, і слід з самого початку продумати, як можна фінансувати ці інвестиції і яка їх частина робитиметься за рахунок дефіцитних валютних ресурсів. Повертаючись знову до орієнтовної цифри —50 млн. дол. для зони з 10 тис. працюючих — можна передбачити, що витрати на землю будуть дуже низькими, а може, навіть і дорівнюватимуть нулю, якщо врахувати, що земля у новоутворених країнах здебільшого перебуває у власності держави. У цьому відношенні вільні економічні зони знаходитимуться у вигіднішому фінансовому становищі, ніж недавно створені експортні промислові зони поблизу великого міста чи аеропорту s країні з ринковою економікою. Однак можна передбачити, що витрати на інфраструктуру будуть порівняно високі як в абсолютному вираженні, так і в іноземній валюті, з огляду на розташування цих зон і необхідність досягнення міжнародних стандартів якості. Враховуючи все це, можна було б реально передбачити, що низька вартість землі значною мірою перекриватиметься більшими витратами на створення основ інфраструктури і що уже згадувані витрати 5— 10 млн. дол. на користування землею і інфраструктуру є цілком реальними.
Але найбільшою статтею витрат в сумах початкових інвестицій є вартість заводських приміщень (або адміністративних приміщень, якщо у зоні розвиватиметься у першу чергу сфера послуг, а не виробничі галузі). Від 30 до 40 млн. дол. можна використати на внутрішні закупки (цегла, цемент, екскаватори тощо). Але для того, щоб зона привертала увагу іноземних інвесторів, вітчизняні ресурси повинні відповідати міжнародним стандартам якості, а це, мабуть, викличе значні витрати у іноземній валюті. Ці проблеми певною мірою схожі на ті, що виникають при будівництві готелю міжнародного класу: приймаюча країна може надати сантехніку і електрообладнання, але досвід показує, що для досягнення необхідного рівня якості краще купувати це обладнання у зарубіжних постачальників.
Останньою статтею витрат є інвестиції на рекламно-пропагандистську діяльність. Враховуючи те, що значна частина зусиль по рекламі буде спрямована на зарубіжні країни — у вигляді створення іноземних представництв, поїздок за кордон, рекламних кампаній та ін. — цілком імовірно, що майже всі витрати будуть вимагати твердої валюти.
Поки що, за відсутності точних бюджетних даних, складно точно визначити, яка частина типових інвестицій у розмірі 50 млн. дол. (у вільній економічній зоні з 10 тис. працюючих) буде зроблена у іноземній валюті. Однак можна передбачити, що витрати іноземної валюти складатимуть 50— 80% загальних витрат, тобто приблизно 25—40 млн. дол. Якщо це перенести на проект, що передбачає 1 млн. працюючих, то ця сума складатиме 2,5—4 млрд. дол.
Це означає, що на даному етапі однією з головних є проблема залучення коштів з-за кордону для фінансування вільних економічних зон. Однією з таких можливостей є запозичення коштів у іноземних банках, другою — позики у іноземній валюті з внутрішніх джерел. Третьою можливістю може стати певна форма акціонерної участі-майбутніх інвесторів зони, які можуть виявитися готовими до того, щоб розглянути можливість свого перетворення на акціонерів зон (на зразок того, як організатор зарубіжних поїздок може стати власником частини акцій новостворюваного готелю). Ці три можливості не виключають одна одну, і в залежності від типу іноземних інвесторів можна передбачити багато таких комбінацій. Наприклад, іноземний банк, що розпочинає свої операції у зоні, зовсім по-іншому відреагує на пропозицію взяти участь у акціонерному капіталі самої зони, ніж це зробить фірма, що виробляє одяг чи побутову електроніку. Серед інших факторів можна назвати місце розташування зони (наприклад, район туризму) або її основне призначення (організація виробництва або науково-дослідних робіт).
На прикладі сусідніх країн можна побачити вплив різних видів інвестування на економічний розвиток держави. Наприклад: наприкінці 1980 х – на початку 1990 х років ВЕЗ були започатковані у більшості країн Центрально-Східної Європи. На сьогодні зокрема в Угорщині функціонує 33 таких зон, Польщі 14, Хорватії12, Болгарії 7. Україна не залишилася осторонь таких європейських тенденцій:спеціальний податковий режим,наприкінці 1990 х років поширився на 10% її території. Польща й Україна одночасно 1995 р. створили свої перші економічні зони (Євро парк «Мєлєц» та «Сиваш» відповідно),які мали розв’язати схожі проблеми монофункціональних територій. У Польщі під загрозою соціального вибуху опинилось місто Мєлєц, більшість мешканців якого працювала на авіабудівному заводі який після втрати ринків збуту опинився на межі банкрутства. В українському випадку внаслідок подібних причин відбулося падіння виробництва хімічних підприємств Криму: Кримського содового заводу та ВО «Титан»,які для міст Красноперекопська та Арменська були бюджетоутворюючими. Підходи до розв’язання проблеми були застосовані різні. Завданням першої польської ВЕЗ було створення робочих місць на нових підприємствах, які мали розвиватися на основі інфраструктури авіазаводу. Натомість у Криму зробили акцент на підтримку хімічних велетів та збереження робочих місць. Результати були досить непередбачуваними. Незважаючи на те, що на початок 2005 р. у польських та українських спецрежимах реалізовувалось приблизно однакова кількість проектів (близько 650) результати суттєво відрізнялися. Наші західні сусіди у рамках зон залучили 4,8 млрд. доларів інвестицій і створили 63 тис. робочих місць. У Польщі особливий акцент робився на розвитку інфраструктури відповідних територій ВЕЗ – транспортних комунікацій, інформаційного телекомунікаційного забезпечення та інше. В Україні ж саме низька якість інфраструктури відлакує потенційних інвесторів.
Висновок
Функціонування на цей час більше як 700 вільних економічних зон практично в усіх країнах світу активно впливає на загальноекономічні процеси – збільшує обсяг виробництва товарів і послуг посилює активність зовнішньоекономічного обміну, сприяє зростанню чисельності зайнятих, підвищує рівень життя населення тощо.
На цей час найбільша кількість вільних економічних зон сконцентрована в країнах що розвиваються, а частка продукції виробленої на території всіх вільних економічних зон перевищує 5% від загального обсягу світової торгівлі.
Сьогодні механізм вільних економічних зон для залучення іноземних та вітчизняних інвестицій з успіхом використовують країни з ринковою та перехідною економікою, держави що розвиваються. Найбільше таких економічних юрисдикцій створено у наймогутнішій країні світу – США, Де їх функціонує більше 20% загальносвітової кількості. Свого часу вільні економічні зони сприяли розвитку США, Ірландії, Китаю, Гонконгу, Південної Кореї та інших держав світу. На шляху створення на своїй території вільної економічної зони стала й Україна. Вона поповнила ряд країн, які створюючи вільні економічні зони сподіваються на піднесення національної економіки. В Україні станом на 01 січня 2004 року створено та функціонує 11. Слід наголосити, що незважаючи на порівняно незначний період свого функціонування (3-5 р.), вони показують позитивні результати діяльності, ними залучено більше 1 млрд. дол. США, що в розрахунку на одиницю площі становить 4,2 тис. дол., тоді як у незональних територіях лише 0,088 тис. дол.
Звичайно ці результати були б набагато кращими, якби в вільних економічних зонах України був добре налагоджений господарський механізм, стрижневою основою якого є кредитно-грошове регулювання. Проведений науковцями аналіз показує, що найслабшою ланкою вітчизняних вільних економічних зон є недостатньо розвинена ринкова інфраструктура, страхова справа та фінансове забезпечення, які є наслідком недосконалості монетарного регулювання.
Отже, як свідчить довід вільні економічні зони діють у тих державах, котрі вміло використовують можливості монетарного регулювання у вільних економічних зонах.
Вільні економічні зони відображають як відособлену економічну територію в рамках національної економіки, залучає іноземний капітал, послуговує каталізатором інвестиційної політики в регіоні, сприяє структурній перебудові. Головне призначення вільних економічних зон полягає в тому, що вони є первинним ступенем для розвитку продуктивних сил регіону, що базується на впровадженні нових технологій, виробничих інновацій, що нарощують випуск експорто- та імпортозамінних товарів. Вона виступає своєрідним засобом залучення іноземного капіталу до економіки регіону, зокрема сільське господарство.
Виходячи з цього можна сказати, що прямі іноземні інвестиції є найважливішим чинником глобалізації сучасної світової економіки. Їхню роль тісно пов’язують з діяльністю ТНК і формуванням міжнародного виробництва. Перспективи розвитку інвестицій і трансаціоналізації визначається значною інтенсифікацією операцій зі злиття і поглинання компаній. Розширенням вкладень в інфраструктурні галузі міжнародної корпорації у сфері науково-дослідної та конструкторської роботи. Вільні економічні зони сприяють зростанню в процесі підвищення ефективності інвестування.
Список використаної літератури
1. Вільні економічні зони: Міжнародні аспекти / Центр Транснаціональних Корпорацій ООН.. – К.: «Дніпро», «Основи», 1993.
2. Сіваченко І.Ю. Вільні економічні зони: Навчальний посібник / Національна Академія наук України. – К.: Дакор-Алерта, 2002.
3. Вільні економічні зони: які перспективи? / /Урядовий кур’єр:Газета центральних органів виконавчої влади України. – Київ, 2005 - №155.
4. Сутність, концептуальні принципи та особливості функціонування вільних економічних зон: (Світова практика та досвід використання в Україні) / В. Мандибура, В. Опанасюк / / Економіст. – Київ, 2003. - №3
5. Вільні економічні зони як фактор підвищення продуктивності інвестиційного процесу / П. Пахолко // Економіка і держава: Міжнародний науково-практичний журнал. – Київ, 2005. - №5.
6. Грошово-кредитне регулювання у вільній економічні зоні / В. Василенко //Банківська справа: Науково-практичний журнал. – Київ, 2005. - №2.
Похожие работы
... колишньої централізованої системи формування місцевих бюджетів. Як наслідок, регіони вимушені були шукати ефективних способів регулювання оподаткування, на територіальному рівні. Україна наслідує приклад Росії, де було продекларовано створення одразу 23 вільних економічних зон та регіонів із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, територія яких становила майже третину території країни. ...
... ідносин зони з позазональним простором, а також інколи - невиправдані спроби вирішення шляхом заснування зон політичних та національних проблем.Світовий досвід формування СЕЗ Вільні економічні зони у XX ст., як правило, створювалися та розвивались у промислове розвинених країнах. Переважно це були зони, в яких виконувалися вантажні операції з транзитними або імпортними товарами, хоча виробнича ді ...
... досягнення відкритості економіки України зовнішньому світові і стимулювання міжнародного економічного співробітництва на основі залучення іноземних інвестицій. У поєднанні з іншими елементами загальної стратегії економічного розвитку країни, спеціальні економічні зони спроможні забеспечити активізацію підприємницької діяльності, залучення нових технологій, розвиток ринкових методів господарювання ...
... за рахунок створення спеціальних заходів організаційного та економічного характеру, пов'язаних зі спеціальним митним режимом, режимом оподаткування суб'єктів вільних економічних зон, спеціальним режимом інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку, пільг щодо зборів у державні пільгові фонди. Конкретний зміст кожного з цих заходів полягає в таких особливостях: > спеціальний ...
0 комментариев