Прийняття та відмова від спадщини

2.2 Прийняття та відмова від спадщини

Відкриття спадщини недостатньо для того, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого і здійснив своє право на спадкування. Спадщина не переходить до спадкоємців автоматично, вони повинні її прийняти.[16, с.539]

Спадкоємцем може бути будь-яка правоздатна особа. Спадкова право-здатність не залежить від віку, статі, національності, громадянства. Відкриття спадщини і закликання до неї недостатньо, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого.[5. с. 182]

Право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надається альтернатива: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Для того, щоб стати правонаступником померлого, спадкоємці повинні прийняти спадщину, тобто, надане законодавцем право на спадщину спадкоємець повинен реалізувати. Спадщину може бути прийнято як формальним (з поданням відповідної заяви і отримання свідоцтва про право на спадщину), так і неформальним способом, коли в силу закону спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину. При закликанні спадкоємця до спадкування водночас за декількома підставами (за законом, за заповітом, в порядку спадкової трансмісії) спадкоємець може прийняти спадщину за однієї із підстав. Прийняття спадщини одним спадкоємцем не означає прийняття спадщини всіма спадкоємцями, кожен із них повинен самостійно заявити про свій намір прийняти спадщину.[5, с. 151-152]

Прийняття спадщини – засвідчення згоди спадкоємця вступити у всі правовідносини спадкодавця, які в сукупності становлять спадщину. Таку згоду має бути виражено встановленим законом способом, тобто шляхом вчинення певних передбачених законом правових дій (ст. ст. 1268, 1269 ЦК).

ЦК передбачає такі способи прийняття спадщини: 1) фактичне прийняття спадщини спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом 6 місяців не заявив про відмову від спадщини; 2) подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини спадкоємцем, який постійно не проживав із спадкодавцем; 3) малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, яка обмежена в цивільній дієздатності за рішенням суду, вважається такою, що прийняла спадщину в силу прямого припису закону, за винятком випадку, коли вони (їх опікуни) за дозволу органів опіки та піклування відмовилися від прийняття спадщини. [11, с.405-406]

В одному тільки випадку не вимагається вчинення дій, які б свідчили про прийняття спадщини – якщо спадкоємцем є територіальна громада. Це може мати місце, якщо: 1) у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом (таке майно називають виморочною спадщиною); 2) усі спадкоємці позбавлені права спадкування, тобто, якщо спадщини їх позбавив заповідач безпосередньо у заповіті або вони виявились "негідними"; 3) спадкоємець заповів все своє майно або його частину територіальній громаді; 4) усі спадкоємці відмовилися від спадщини або не прийняли її у встановленому порядку; 5) заповіт визнано недійсним, а спадкоємців за законом немає; 6) заповідано лише частину майна, а спадкоємців за законом немає; 7) юридична особа, якій було заповідано спадщину, ліквідована; 8) спадкоємці за заповітом не виконали умов заповіту за яким їм належала спадщина, а спадкоємців за законом немає. Якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, то за рішенням суду спадщина визнається відмерлою і переходить до територіальної громади, яка набуває спадщину як звичайний спадкоємець в порядку універсального правонаступництва.

Фактичне прийняття спадщини за своєю правовою природою являє собою односторонній конклюдентний правочин, оскільки дії спадкоємця свідчать про його відношення до майна, як до свого (ремонт будинку, сплата за нього податків, страхових внесків). Вважається такою, що прийняла спадщину, особа, яка проживала разом із спадкодавцем, вжила заходів до охорони спадкового майна, сплачувала податки, захищала майно від посягань інших осіб, вчиняла дії, спрямовані на підтримання його в належному стані тощо. Факт спільного проживання може посвідчуватися довідкою відповідного житлового органу, міської адміністрації, а також за рішенням суду.[5, с. 153-155]

Свідченням фактичного вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємця ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здачу в ломбард речі, технічного паспорту на автотранс-портний засіб, державного акта на право приватної власності на землю тощо. Хоча не завжди фактичні дії можуть відображати дійсну волю спадкоємця на прийняття спадщини. [5, с. 152-153]

В пп. "в" п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 р. "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні", фактичний вступ в управління чи володіння спадком майном, яке спадкодавець заповів іншій особі, або одержання за заповідальним розпорядженням вкладу в банківській установі не може розглядатися як вчинення дій з прийняття спадщини.[27]

Спадкоємець може особисто звернутися з заявою про відкриття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини або ж надіслати заяву про прийняття спадщини, засвідчивши свій підпис нотаріально.[Додаток А]

"Неповнолітня особа має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. У заяві про прийняття спадщини зазначається: 1) найменування нотаріальної контори, в якій заведено або має бути заведено спадкову справу; 2) прізвище, ім'я та по батькові заявника, його адреса; 3) підстави спадкування (родинні чи сімейні зв'язки, заповіт, спадковий договір); 4) спадкове майно (а якщо воно підлягає державній реєстрації, то можна зазначити і місце знаходження такого майна); 5)інших можливих спадкоємців; 6) частку майна, яку заявник просить йому виділити, якщо спадкоємців декілька. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежено, вважаються такими, що прийняли спадщину".[5, с.155]

"Спадкоємці, які закликаються до спадщини, повинні її прийняти протягом певного терміну. Строк встановлюється з метою визначення правового статусу спадкового майна, оскільки, якщо спадщину не приймають спадкоємці черги, яка закликається до спадщини, то право на спадщину переходить до спадкоємців наступної черги, а за відсутності таких взагалі майно набувається територі-альною громадою за місцем відкриття спадщини.

Заяву про прийняття спадщини подає спадкоємець особисто.[Додаток А] Нотаріус перевіряє особу спадкоємця і приймає заяву про прийняття спадщини. Якщо заява пересилається, підпис спадкоємця про прийняття спадщини має бути посвідчено. Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчено, надійшла поштою, її приймає нотаріус, заводить спадкову справу, а спадкоємцю пропонує надіслати заяву, оформлену належним чином, або прибути особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець з поважних причин пропустив строк для прийняття спадщини (наприклад, він доведе, що не знав і не міг знати про відкриття спадщини або звернутися із заявою про прийняття спадщини і йому перешкоджали надзвичайні обставини), суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини".[5, с. 156]

З метою реалізації спадкових прав, ст. 63 Закону України "Про нотаріат" передбачає обов'язок державного нотаріуса повідомити про відкриття спадщини тих спадкоємців, місце роботи або проживання яких йому відоме.[26]

"Спадкоємець, який не бажає прийняти спадщину і реалізувати свої права, може відмовитися від належної йому частки на користь інших спадкоємців. Спадкоємець за заповітом – на користь спадкоємців за заповітом, спадкоємець за законом – на користь спадкоємців за законом. На користь інших спадкоємців не може відмовитися обов'язковий спадкоємець, оскільки його право на обов'язкову частку є суто особистим правом, яке обумовлене його неповноліттям, непрацездатністю, утриманням за кошт померлого. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Якщо спадкоємець не скористався своїм правом на відмову від спадщини на користь інших спадкоємців протягом 6 місяців, то після закінчення цього строку він може передати належне йому спадкове майно іншим спадкоємцям вже на підставі цивільних договорів: купівлі – продажу, дарування, міни. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття". [5, с. 158-159]

Цивільне законодавство України передбачає випадки, коли право громадянини стати спадкоємцем обмежується. Керуючись нормами загальнолюдської моралі, законодавець визначає і коло осіб, які усуваються від отримання спадщини, незважаючи на їх родинні чи сімейні зв'язки з померлим, а в певних випадках, і на раніше висловлену волю спадкодавця в заповіті. Відповідно до ст. 1224 ЦК усуваються від права на спадкування: 1) за закононом, і за заповітом – особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого із можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Якщо, незважаючи на вчинений замах, спадкодавець складе на користь такої особи заповіт, вона спадкує на загальних підставах; 2) за законом – батьки після дітей, стосовно яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені і цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, які злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків щодо утримання спадкодавця, якщо ці обставини підтверждено в судовому порядку; 3) особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права спадкування в них чи в інших осіб, або сприяли збільшенню їх частки у спадщині. Від спадщини усуваються і особи, шлюб між якими визнано недійсним.[18, с.392-393]