Реставрація документів: ОСНОВНІ ПРАВИЛА И МЕТОДИ

3. Реставрація документів: ОСНОВНІ ПРАВИЛА И МЕТОДИ

При работе с фондами постоянно выявляются книги, журналы, газеты и другие документы, имеющие различные повреждения: выпадающие листы и тетради, листы с разрывами и утратами отдельных частей, издания, разрушившиеся вследствие естественного старения бумаги, поврежденные насекомыми, плесневыми грибами.

Старінням називають процес незворотних змін властивостей об'єкта під час його зберігання та використання. Старіють усі матеріальні об'єкти. Швидкість старіння і руйнування документів залежить від багатьох факторів. Важливими є такі: світові умови середовища; температурно-вологісні умови середовища; хімічний склад середовища; біологічний фактор; склад матеріалів документа.

Перші чотири називають факторами зовнішнього середовища, останній – внутрішнім фактором. Старіння документів рідко буває породжене однією причиною. Найчастіше на нього впливає сукупність різних факторів, що дають складну загальну картину руйнування.

Пошкодження бувають механічні, біологічні і фізико-хімічні. При механічних пошкодженнях у документів можуть бути розриви, втрати частини документа, перегини, переломи, складки, проколи, забруднення. В цьому випадку рекомендовано відновити втрачені частини, закладення розривів. При біологічних пошкодженнях здійснюється пошкодженням комахами та гризунами, у результаті чого відбувається загальне ослаблення, розпад документа. В цьому випадку необхідно відновити втрачені частини з обов’язковим зміцненням документа про клеєнням або дублюванням на інший папір. Фізико-хімічні пошкодження – це пошкодження бактеріями та грибами, потемніння, ламкість, випадення паперу, вицвітання тексту, у результаті чого відбуваються глибокі зміни у папері документа, тому слід відновити втрачені частини з обов’язковим зміцненням документа про клеєнням або дублюванням на інший папір. Поврежденные издания следует реставрировать во избежание их дальнейшего разрушения [17].

Сучасний папір при зберіганні кожні 7,5 років втрачає 50% своїй первинній міцності на злам. Без додаткових заходів по стабілізації паперової основи книг бібліотеки скоро не зможуть видавати читачам велику їх частину (особливо виданих в першій половінні 20 в.) унаслідок їх часткового, а в окремих випадках і повного руйнування. Стабілізація полягає в спеціальній обробці документів, що уповільнює його старіння і що запобігає пошкодженням. Необхідно максимально зберегти автентичність документа після реставрації, тому заздалегідь вивчаються стан пам'ятника, динаміка змін від дії навколишнього середовища і матеріалів, з яких виготовлений документ, оскільки папір, шкіра, пергамен, фарби, чорнив, клеї знаходяться у взаємному зв'язку, руйнування одних надає вплив на ін.

Комплексного аналітичного методу контролю ступеня руйнування матеріалів немає, хоча деякі технології відомі досить добре і з успіхом застосовуються фахівцями. Враховуючи дефіцит в бібліотеках сучасного устаткування і, як правило, мінімальну кількість матеріалу, яку можна використовувати для аналітичного дослідження, перевагу слід віддавати неруйнуючим методам контролю, що значно звужує область застосування методик, використовуваних в інших наукових установах. Попереднє обстеження документів проводять фахівці наукових підрозділів з метою визначення ступеня його руйнування і підбору оптимально можливих методів консервації, вироблення рекомендацій для художників-реставраторів [21, с. 10–13].

Як і будь-яка інша діяльність, реставрація має об'єкт відновлення і мету, відповідно до якої здійснюється цей процес. У відповідності до цільового призначення, реставрація вирішує такі завдання: відновлення фізичної цілісності документа; усунення причин швидкого старіння документа (активні хімічні речовини, біологічні шкідники, механічні навантаження); відновлення міцності паперового носія; усунення причин, що викликають спотворене естетичне сприймання документа.

У вирішенні конкретних завдань реставрація дотримується обумовлених принципів. Принципи реставрації виражені такими основними положеннями. По-перше, до реставрації вдаються у випадках її неминучості. Найчастіше це відбувається тоді, коли зруйнування документа не дозволяє далі його використовувати, якщо існує небезпека втрати цілісності документа, наявні ознаки прискореного руйнування. По-друге, реставрація недопустима без належної кваліфікації виконавця, без знання природи, структури, властивостей документа, характеру впливу застосованих речовин та способів обробки. По-третє, реставрація повинна здійснюватися за попередньою кваліфікаційною оцінкою стану і особливостей документа.

У реставрації слід додержуватися принципу "не шкодити". Не допускаються реставраційні втручання, небезпечні для цілісності документа, перекручення його змісту або прискорення старіння.

Реставрація имеет целью исключить или приостановить процесс разрушения, возвратить документу некоторые утраченные им свойства, придать прочность и эластичность бумаге, дополнить утраченные части материалом, не уступающим по свойствам материалу оригинала. Реставрація недопустима без точного знания природы, структуры и свойств документа, характера действия применяемых при реставрации веществ и методов обработки. Особое внимание следует уделять выбору материалов. Желательно, чтобы они были по природе и внешнему виду такие, как в реставрируемой книге. В дальнейшем может возникнуть необходимость повторной реставрации, поэтому все операции по укреплению, восстановлению утраченных частей бумаги, кожи, пергамена должны быть обратимыми, т. е. обеспечивающими возможность удаления всех материалов предыдущей реставрации без ущерба для книги [16, 247–264].

За умов дотримання режиму зберігання особливо цінні документи, як правило, не потребують спеціальної консерваційної обробки, оскільки носієм інформації здебільшого є тривкий ганчірковий папір, а доступ читачів до них обмежений. Будь-яке пошкодження таких документів є свідоцтвом недбайливого поводження з ними або результатом некваліфікованого відновлення.

Консерваційно-відновлювальні роботи щодо особливо цінних документів пов'язані з певним ризиком, оскільки старовинні природні матеріали (ганчірковий папір, пергамен, шкіра рослинного дублення та ін.), що руйнуються, іноді намагаються врятувати або зміцнити за допомогою нових синтетичних речовин та клеїв. їхня фізико-хімічна взаємодія може спричинити нові пошкодження та погіршення загального фізичного стану документа, що, у свою чергу, потребує реставрації та консервації, які дорого коштують. Тому, визначаючи доцільність та методи консерваційно-відновлювальних робіт щодо особливо цінних документів, слід пам'ятати головний принцип реставрації "Головне – не зашкодити" [9, с.99].

Реставрація документів, у яких чергуються повністю зруйновані та частково пошкоджені ділянки паперу, пов'язана з великими труднощами. Пошкодження хімічні спричиняються кислотами, лугами, солями. Дія кислих газів помітніша на краях аркуша, що мають підвищену крихкість, жовтизну. Пошкодження водою легко визначається за слідами підмочування, розмитим текстом, деформацією паперу. Намокання паперу часто призводить до "цементування" документів – склеювання окремих аркушів у монолітний блок. Пошкодження вогнем мають типові зовнішні ознаки: сліди обвуглювання, сажеві забруднення, пошкоджений текст.

Дія руйнівних факторів змінює структуру паперу, призводить до деструкції органічних речовин документа та утворення продуктів розпаду. Подальше зберігання і використання таких документів загрожує повним зруйнуванням. Тому реставраційні роботи по можливості слід розглядати як невідкладні [22, с.8].

Реставрація має на меті не тільки припинити процес руйнування, але і повернути документам деякі втрачені ним властивості, доповнити зруйновані частини матеріалом, не поступливим матеріалу оригіналу. Надалі може виникнути необхідність повторної реставрації, тому всі операції повинні бути оборотними, тобто що забезпечують можливість видалення матеріалів попередньої реставрації без збитку для книги.

Якщо у документів немає пошкоджень, достатні промивка дистильованою водою, нейтралізація надмірної кислотності, створення лужного резерву, блокування дії іонів важких металів, введення в основу документа безпосередньо або через клеї різних біоцидів або репелентів, дезінфекція і дезінсекція. Коли є пошкодження, проводиться відновлення і (або) поліпшення експлуатаційних властивостей, а також форми і зовнішнього вигляду документа.

Існують загальновизнані і широко використовувані ручні, так звані класичні методи реставрації. Крім того, в кінці 20 в. стали застосовуватися механізовані методи реставрації. Їх вибір визначається реставратором для кожного конкретного випадку.

Документи реставрують шляхом їх очищення, відтворення первинної форми і зміцнення. Видалення забруднень має на увазі механічне, хімічне або ферментне очищення. Для зміцнення основи документів та з метою попередження розпаду паперової основи документів, особливо виконаних на газетному папері,, що реставруються, застосовуються ламінування (напластовування) і імпрегніровання (просочення полімерними матеріалами). Це сприяє зміцненню основи документа, підвищує його біостійкість, зберігає читаність тексту.

Складною і трудомісткою є робота з відновлення і закріплення текстів. Відновлення згаслих текстів, особливо цінних документів, провадиться в лабораторіях, де документ освітлюється інфрачервоними чи ультрафіолетовими променями внаслідок чого текст стає придатним для читання і може бути сфотографований. Роботи такого характеру вимагають відповідного обладнання та кваліфікації фахівців. Згаслі (погана видимість) тексти, виконані різними барвниками (чорнилами, олівцем та ін.), обробляються спеціальними стабілізаторами (хімічні розчини, зміцнюючи барвники). Рецепт стабілізатора залежить від якості барвника, що зобов’язує реставраторів проводити попередні аналізи складу барвників [22, с. 33–34].

Заповнити втрачені частини пошкодженого листа паперовою масою дозволяє так званий метод "доліва". Усунення невеликих механічних пошкоджень документа – це ремонт.

Якщо відновлення міцності досягається однією операцією, не рекомендується застосовувати для багаторазового зміцнення кілька засобів одного призначення.

Усунення зношених оригіналів фрагментів допустиме лише у тих випадках, коли вони не несуть інформації, та їх втрата не впливає на загальний стан документа.

Реконструкції підлягають втрачені фрагменти, що не збереглися, але необхідні як складові частини для забезпечення міцності фізичної цілісності зовнішнього вигляду документа. Реконструйовані об’єкти не варто спеціально маскувати під справжні частини документа тонуванням, штучним старінням або іншими прийомами. При виборі реставраційних матеріалів і речовин перевага віддається міцним, довговічним, нешкідливим.

Застосування у реставрації неперевірених способів, а також матеріалів та препаратів невідомого складу, не допускається. При реставрації документа особливої уваги повинно надаватися збереженню тексту. Всі частини і фрагменти документа, які несуть інформацію, повинні залишатися недоторканими.

Основний критерій реставрації – якість відновлювальних робіт. Кількісні показники реставрації та пов’язані з ними продуктивність, вартість, трудомісткість робіт відіграють другорядну роль при реставрації цінних документів і повинні оцінюватися з позицій якості та кінцевого результату.

Загальні принципи реставрації універсальні, фізичний стан та пошкодження документів завжди конкретні. У реставраційній практиці існують загальновідомі і широко використовувані методи і способи, які називають класичними. Проте варто пам’ятати, що універсальних методів реставрації, придатних для всіх випадків, не існує. У кожному конкретному випадку реставратори повинні творчо поєднувати обов’язкове додержання принципів реставрації з індивідуальним підходом до кожного документа, знаходити найбільш прийнятний для зруйнованого документа шлях відновлення [22, с. 23–25].

Таким чином, реставрація є важливою умовою відновлення і збереження пошкоджених документів. Реставраційні роботи завжди досить широко використалися, однак, на сучасному етапі вони набувають особливого значення, вимагають значного підвищення якості та збільшення обсягів через прискорення старіння паперу, шкідливого відношення до документів під час використання.

Висновки

Дослідження підтвердило, що питання консервації і реставрації є дуже важливими і достатньо проблемними, особливо для України. Якщо в всьому світу цю проблему практично вирішують на державному рівні, то в Україні вона тільки починається, що зовсім не відповідає вимогам часу. Практика показала, що вирішувати проблеми, пов’язані з забезпеченням консервації і реставрації документів, необхідно комплексно, на загальнонаціональному рівне.

Цілком очевидно, що першочерговим завданням є розробка і затвердження нової Національної програми збереження бібліотечних фондів. У сучасних умовах нестабільного і обмеженого фінансування це є досить складним завданням. Проте його слід вирішувати цілеспрямовано, за єдиним структурованим планом, використовуючи фінанси держави, регіонів, благочинних фондів, меценатів і спонсорів у досягненні мети. Підготовку Програми слід розпочинати з розробки і затвердження на державному рівні концепції збереження бібліотечних фондів. До розробки концепції і Програми збереження обов’язково слід залучити провідних спеціалістів національних, державних та інших бібліотек країни, які мають фонди з глибокою ретроспективою. Велику користь у зазначеному процесі нададуть і не бібліотечні фахівці, бо у розробці Національної програми збереження так само зацікавлені різні міністерства і відомства, установи та організації, які так чи інакше пов'язані з проблемами консервації і реставрації документів на різних носіях інформації. Національна програма обов’язково має бути довгостроковою і поступово охопити усі бібліотеки України будь-якого підпорядкування. Заходи по збереженню, що будуть закладені в Національну програму, мають сприяти розширенню доступу користувачів до інформації шляхом застосування сучасних засобів копіювання, консервації і реставрації документів.

Одним із головних принципів формування Національної програми має стати її комплексність. Використовуючи набутий досвід, а також досвід зарубіжних країн, зокрема Росії, вже зараз можна визначити основні розділи Програми. В рамках Програми (або окремо від неї) вбачається необхідною розроблення низки регламентуючих документів фондового спрямування. Це, зокрема. "Положення про бібліотечний фонд України". Серйозною проблемою є відсутність в Україні документів, що регламентують використання у бібліотеках друкованих видань, насамперед рідкісних і цінних. Адже дуже часто вимоги бібліотечних спеціалістів щодо обмеження користування раритетами, надання документів для копіювання за межами бібліотек користувачі вважають примхами бібліотекарів або навіть порушенням їх прав і спробою обмежити доступ до інформації. Саме тому конче необхідне розроблення регламенту "Використання документів постійного зберігання у бібліотеках України". Відповідний документ має визначити межі використання видань; умови видачі архівних видань з національних і державних книгосховищ, припустиму кількість копіювання, правила роботи з документами тощо. Він також має закріпити права та обов'язки бібліотечних фахівців і користувачів щодо забезпечення збереженості документів постійного ("вічного") зберігання. У відносинах з користувачами корисним було б також "Положення про книжкові пам'ятки".

На державному рівні необхідне затвердження такого документа як "Порядок створення страхового фонду документів, що є національнім науковим, культурним і історичним надбанням". Значною мірою ускладнює роботу бібліотек відсутність "Інструкції по вилученню документів з фондів бібліотек України". Саме відсутність її деінде створює конфлікти з контролюючими органами, та й певною мірою шкодить складу фондів.

В цілому, необхідна цілеспрямована діяльність по створенню належних умов для консервації і реставрації документів, особливо найважливішої частини національного надбання бібліотечного фонду. Консервації і реставрація – справа дуже серйозна, і до неї слід відноситися саме так всім тим, хто несе за це відповідальність. У суспільстві повинні існувати підтримка і можливість для постановки і обговорення спірних питань збереження – зокрема тих, які можуть бути полемічними, або провокаційними. Подібні дебати корисні і розумні, особливо для тих організацій, які із-за свого національного статусу і позиції вважаються здатними на керівництво і провідну роль в збереженні в цій країні.

Список використаних джерел

1. Библиотечная энциклопедия / Ред. Ю.А. Гриханов и др.; Рос. Гос. б-ка. – М.: Пашков дом, 2007. – 1299 с.

2. Васильченко М.П. Бібліотечні фонди: Навч. посіб. / М.П. Васильченко, Н.М. Кушнаренко, В.А. Мільман. – Х.: Основа, 1993. – 152 с.

3. Вебер Х., Дерр М. Оцифровка как метод обеспечения сохранности? // Научно-технические библиотеки. – 1998. – № 10. – С. 6–36.

4. Використання у бібліотеках сучасних технологій копіювання документів: Метод. поради. – Х.: ХДНБ, 2004. – 19 с.

5. Гигиена и реставрация библиотечных фондов: Практ. пособие / ГБЛ. – 2-е изд.. перераб. и доп. – М.: Книга, 1985. – 160 с.

6. Добрусина С. Обеспечение сохранности документов в век цифровых технологий // Бібліотечний вісник. – 2008.– № 3. – С. 11–15.

7. Дослідження впливу біоцидних препаратів на старіння реставраційних паперів: Метод. рек. / Держкомархів україни УНДІАСД; Ін-т мікробіології вірусології ім.. Д.К. Заболоцького НАН України; ВАТ "Український науково-дослідний ін.-т паперу"; Уклад.: О.П. Володіна, Н.М. Жданова, Л.М. Канарьова та ін. – К., 2005. – 35 с.

8. Збереження бібліотечно-інформаційних ресурсів України: нова політика і нові технології: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 20–22 листоп. 2006 р. / Харк. держ. наук. б-ка ім.. В.Г. Короленка; Уклад.: В.В. Мірошникова, О.П. Куніч. – Х., 2007. – 184 с.

9. Збереження документів у публічних бібліотеках Східної України: Огляд діяльності / Харк. Держ. Наук. Б-ка ім.. В.Г. Короленка; Уклад.: М.М. Задорожнюк, О.Б. Стогній. – Х., 2006. – 18 с.

10. Інноваційні технології збереження докуметних фондів: запобігання надзвичайній ситуації у бібліотеці, шляхи її подолання: Зб. Наук. Праць. Вип. 17 / НАН України. Нац. Б-ка України ім.. В.І. Вернадського, АБУ. – К., 2007. – 170 с.

11. Ковальчук Г. Створення електронних інформаційних ресурсів книжкових пам’яток в НБУВ // Бібліотечний вісник. – 2008.– № 3. – С. 3–10.

12. Консервация документов. Общие требования: ГОСТ 7-50-2002. Введен 01.01.2003 //Стандарты по библиотечно-информационной деятельности. – СПБ: Профессия, 2003. – 574 с.

13. Консервация документов. Термины и определения: ГОСТ 7.48-2002. Введен 01.01.2003 //Стандарты по библиотечно-информационной деятельности. – СПБ: Профессия, 2003. – 574 с.

14. Консервация и реставрация книг: Метод. рек. /Сост. Стеблевский В.И., Николаев Н.К. – М.: ВГБИЛ, 1987. – 210 с.

15. Мірошникова В. Комплексна система консервації та репрографії бібліотечних фондів в Україні: принципи організації // Бібліотечна планета. – 2006. – № 4. – С. 12–15.

16. Муха Л.В., Затока Л.П. Центр консервации и реставрации Национальной библиотеки Украины им. В.И. Вернадского: достижения, задачи, перспективы (к 15-летию создания) // Библиотеки национальных академий наук: проблемы функционирования, тенденции развития: Науч.-практ. и теорет. сб.; Вып. 5. – К., 2007. – С. 247–264.

17. Новікова Г.М. Збереження документів у бібліотеках і архівах: Метод. рек. – К., 2006. – 56 с.

18. Организация регионального центра консервации библиотечных фондов в библиотеке: Нормативно-технологическая документация /Рос. Нац. Б-ка; Сост. С.А. Добрусина, Е.С. Чернина. – СПб, 2001. – 52 с.

19. Проблеми формування та використання бібліотечних фондів публічних бібліотек України: Зб. наук. статей Всеук. наук.-практ. конференції директорів держ. та обл. універ. наук. б-к, 3-7 верес. 2007 р., м. Севастополь АРК. – К.: ДЗ "НПБУ", 2006. – 104 с.

20. Програма збереження бібліотечних та архівних фондів на 2000–2005 рр. // Бібліотечний вісник. – 1999.– № 6. – С. 5–10.

21. Раритетним виданням – друге життя // Бібліотечна планета. – 2007. – № 2. – С. 10–13.

22. Реставраційні та палітурні роботи у бібліотеках: Метод. поради /Хар. держ. наук. б-ка ім.. В.Г. Короленка; Уклад.: М.М. Задорожнюк та ін.. – Х., 2003. – 58 с.

23. Справочник библиотекаря / Науч. ред. А.Н. Ванеев, В.А. Минкина. – 3-е изд., перераб. и доп. – Спб.: Профессия, 2007. – С. 88–94.

24. Столяров Ю.Н. Как сохранить библиотечный фонд: Секреты старого книгохранителя: Учебн.-метод. пособ. – 2-е изд.. дораб. и доп. – М.: Изд-во ИПО Профиздат, Изд-во МГУКИ, 2001. – 256 с.

25. Уотерс П. Сохранение библиотечных документов в электронный век // Библиотечное дело. – 2003. – № 5. – С. 21–24; 2003. – № 6. – С. 28–30; 2003. – № 7. – с. 30–33.

26. Ураження документів плісеневими грибами та заходи з охорони праці під час роботи з ушкодженими документами: Метод. рек. / Деркомархів України. УНДІСД; Ін-т мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболоцького НАН України; Уклад.: О.П. Володіна, Н.М. Жданова, Т.О. Кондратюк. – К., 2005. – 32 с.

27. Черепанова Л. Микрофильмирование: сохранность фондов и создание страхового фонда // Бібліотечний вісник. – 2006.– № 6. – С. 52–54.

28. Черепанова Л. Опыт страхового микрофильмирования в Российской государственной библиотеке // Бібліотечний вісник. – 2008.– № 5. – С. 24–29.

29. Шульженко С. Документальна пам'ять України: проблеми збереження і використання // Вісник Книжкової палати. – 2006. – № 4. – С. 34–36.

30. Шульженко С. Перенесення на альтернативні носії інформації як засіб збереження бібліотечних фондів // Вісник Книжкової палати. – 2007. – № 10. – С. 28–29.

31. http://www.nplu.kiev.ua – сайт Національної парламентської бібліотеки України

32. http://korolenko.kharkov.com/21/htm – сайт Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка.