Злочини проти родини і моральності

2.3 Злочини проти родини і моральності

Після того, як було прийняте християнство і встановлене одруження за правилами православної церкви, природно, що церковна влада стала бороти з залишками язичества в сімейно-шлюбних відносинах. Як у Статуті Володимира, так, особливо, у Статуті Ярослава утримується перелік злочинів проти родини і моральності, причому іноді винні в цих злочинах підлягали судові єпископа і судові князя і несли подвійне покарання. Дуже характерно, що церковна влада, бажаючи домогтися швидкого ефекту в боротьбі зі злочинами цього виду, ряд провин проти полової моралі, що у Візантії або в Римі спричиняли чисто церковні покарання (эпітіміі, посилені молитви, покаяння й ін.), стала обкладати покараннями, що характерні для світського карного права, а саме, грошовими стягненнями.

Перші статті Статуту Ярослава говорять про умикання, про пошибання (зґвалтування) боярських дружин і дочок, про роспусту (самовільний розвід із дружиною).

Винні в цьому злочині підлягають грошовому стягненню в залежності від приналежності дружини і дочки. Так, наприклад, за умикання боярської дружини і дочки стягувалося на користь постраждалої і єпископа 5 гривень золота, за той же злочин, спрямований проти дружин і дочок менших бояр, стягувалася гривня золота, добрих людей — 5 гривень срібла, а крім того, "князь страчує".

Серед інших злочинів проти родини і моральності треба вказати на народження незаміжньою дочкою позашлюбної дитини (передача її в будинок церковний і накладення грошового штрафу на її батьків), організація масового зґвалтування дівиці, висновок шлюбу між близькими родичами (80 гривень штрафу), перелюбство, привід у будинок нової дружини без здійснення розводу зі старої, двоєжонство (штраф у розмірі 40 гривень), співжиття з черницей, кума з кумою, брата із сестрою, свекра з невісткою, одночасне співжиття з двома сестрами і двох братів з одною дружиною, з мачухою (грошові штрафи, шедшие єпископові в розмірі від 100 до 30 гривень).

Мається стаття, що передбачала скотолозтво (12 гривень і эпітімія).

2.4 Злочину проти князівської влади

У розглянутий період ще не виникло в правлячої верхівки й у широких народних мас абстрактного представлення про державу і про державну владу. Не могло також виникнути і представлення про злочини проти держави. У цей час усякі злочини проти держави розумілися як зазіхання проти князівської влади.

Серед цих зазіхань, насамперед, треба вказати на повстання проти окремих князів і проти князівських агентів. Такими повстаннями було повстання 1024 р., повстання в Києві проти князя Изяслава в 1067 р., повстання в Білоозері в 1071 р., повстання в Києві в 1113 р. і ін.

Іншим злочином проти князівської влади є зрада.

Як було зазначено, відносини між князями були засновані на договорі сюзеренітету — васалітету. Порушення цих договорів з боку васалів вважалося порушенням вірності. Порушення вірності з боку князів каралося позбавленням волості (долі), а зрада з боку бояр каралася стратою. Літопис розповідає, що князь Святослав звернувся до князя Романа з наступними словами: "Брате, я не ищу под тобой ничего же, но ряд наш так есть, оже ся извинить, то в волость, а муж у голову".

У Великому Новгороді після того, як там утворилася республіка, стало раніш, ніж де-небудь, виникати абстрактне поняття держави і відповідно з цим, поняття так називаної земської зради, причому винні в цьому злочині піддавалися страті. Так, у 1141 р. новгородці стратили Якуна, що біг за князем, що віддалився, Святославом.

2.5 Злочини проти церкви

Відомо, що феодальні законодавства посиленими карами охороняють церкву, її майно і служителів церкви. У Руській Правді не утримується ніяких статей про церковні злочини. Мало статей мається й у церковних статутах. Утім, у Статуті Володимира говориться про церковну татьбу, про розграбування могил, про посічені хрестів, про введення в церкву тварин і птахів, про моління під клунею, у гаях і у води, про "знахарство", тобто про чаклунство. Однак ніяких покарань у Статуті Володимира за ці злочини не встановлюється. Ще менше уваги злочинам проти церкви приділяє Статут Ярослава.

Відсутність згадування про злочини проти церкви в Руській Правді і незначна увага, що була приділена цим злочинам у князівських церковних статутах, пов’язана не тим, що ці злочини взагалі не передбачалися в Київській державі, а з тим, що всі ці справи розглядалися по візантійських законах, по так називаним "Градским законах" — Прохирону. Винні в цих злочинах піддавалися жорстоким покаранням (страти, каліцтво).

РОЗДІЛ 3 ВИДИ ПОКАРАНЬ

З нарису, присвяченого історії розвитку карного права в Київській феодальній державі, можна установити, що система покарань тут піддавалася зміні. Від дофеодальної держави були успадковані помста і грошове викупи і стягнення (п'ять літрів срібла за удари мечем і троєкратною вартістю викраденої речі за Законом Руським, як це було зазначено в русько-візантійських договорах).

В міру подальшого розвитку феодальних відносин і росту класових протиріч, у міру розвитку феодального права, права-привілеї, почали виникати нові види покарань: потік і розграбування, страта, а за злочин проти церкви і віровчення — покарання шляхом калічення.