Помста

3.1 Помста

Ще в X в. помста стала перетворюватися з досудової у після-судову, а потім її застосування стало обмежуватися тільки найбільш серйозними злочинами, наприклад убивством.

Князі стали, у випадках, коли не було месників, стягувати виру. Але розбої, що збільшилися, на Русі змусили київську верхівку відмовитися від вир і перейти до страти. Різке зниження князівських доходів спонукало, однак, цю верхівку знову повернутися до вир, що стягувалися "по обычаю отню".

В міру поширення князівської юрисдикції на всю масу сільського населення норми звичайного права, що установилися на Русі (Закон руський), стали поширюватися на все населення. Але князі повинні були вважатися з існуванням звичаю кровної помсти за вбивство і за деякі інші "образи". З тексту Правди Ярослава видно, що князі примушені були установити альтернативну систему покарання. Визнавалася можливість помсти, але у випадку відсутності месників або небажання найближчих родичів або самого скривдженого мстити за заподіяну образу встановлювалося грошове стягнення, причому помста могла застосовуватися тільки при убивстві і нанесенні ран і сильних побоїв. За всі інші "образи" встановлювалося грошове стягнення. Проте існування колишньої помсти і пов'язана з нею рівність відплати, хоча б в обмеженому колі випадків, суперечило інтересам класу феодалів, що формувався. Основні принципи феодального права вимагали скасування кровної помсти і встановлення норм, за якими життя, здоров'я, честь і майно феодалів охоронялися б незрівнянно сильніше, ніж життя, здоров'я і майно іншої вільної людини і тим більше феодально-залежного селянина.

Ярославичи в другій половині XI в. установили систему покарань, що відповідала інтересам феодалів. По цій системі було встановлено подвійне грошове стягнення (80 гривень) за убивство огнищан, тобто найбільш близьких до князя палацевих слуг; збільшувалося покарання за убивство деяких груп князівських холопів; знижувалося до 5 гривень грошове стягнення за убивство смердів, а потім, як було зазначено, Ярославичи зовсім скасували помсту.

3.2 Грошове стягнення

Цей вид покарання також піддавався в розглянутий період змінам. Загальний напрямок у розвитку грошових стягнень — це заміна викупу, який шов тільки постраждалому або його найближчим родичам, грошовим штрафом, що йде князеві (вира і продаж) і грошовою винагородою, що йде потерпілим від злочину (головничество й урок). Але, перш ніж остаточно встановилася ця подвійна система, у Короткій Правді, застосовувалися також стягнення. Кожна людина в той час, звичайно, знала, що за вбивство, за каліцтва, за побой, за крадіжку повинні піти покарання і грошові стягнення в 40, 12 і 3 гривні.

Слова "Аще будеть русин, любо гридин, любо купчина, любо ябетник, любо мечник, аще изъгои будет, любо словенин, то 40 гривен положить за нь", безсумнівно, мають своєю метою підкреслити, що і за їхнє убивство треба було платити 40 гривень, якщо не було месників. До видання цієї норми розмір штрафу за їхнє убивство або не був встановлений або був нижче. За вбивство ряду представників князівської адміністрації і старостів платилося 12 гривень по Правді Ярославичей. Можливо, що досі за ізгоя платилося значно менше, ніж за вільних людей. Отже, зміст цієї частини статті 1 Короткої Правди укладався в прирівняні штрафу за вбивство цих категорій людей до штрафу за вбивство "мужей".

Тому 40 гривень за їхнє убивство — це ті ж 40 гривень, що за убивство "мужей", якщо не було месників, тобто це була віра, а не приватна винагорода, яка прямувалася до родичам убитих.

У Короткій Правді є вказівка, що 40 гривень – це вира, що йшла князеві, а також, що 12 і 3 гривні стягувалися князем. У статті 40 (41) Акад. утримується вказівка, яку суму з 12 і з 3 гривень одержував князь, які суми одержували мечник і ємець і які суми йшли в десятину церкви.

Але в Короткій Правді існували і норми, по яких встановлювалася приватна винагорода потерпілим, зокрема, що постраждали від крадіжки. Такі норми утримуються в статті 27 (28) Акад., у яких встановлюється винагорода за, крадіжку домашніх тварин: коней, волів, корів, овець.

У Великій Правді вже твердо проводилася система подвійних грошових стягнень: віри і головщини, продажу й уроку.

Наприкінці XI і в XII вв. встановилися наступні види, грошових стягнень:

а) Вира.

Первісний розмір вири — 40 гривень. Після того як у руському карному праві стали відображатися принципи феодального права, права привілеї, за убивство огнищан, а потім і взагалі князівських людей, стала стягуватися подвійна вира — 80 гривень. За деякі злочини, наприклад за каліцтво і за вбивство жінки, стягувалося полувир’є — 20 гривень. Вира, що стягувалася в розмірі 40 гривень, була досить важким штрафом (гривня містила близько 150 грамів і відповідно 80 гривень дорівнювали 23 кобилицям=40 коровам=400 баранам). Порівняно безболісно її могли сплатити тільки заможні люди. Рядовий общинник, що присуджувався до сплати вири, знаходився в досить важкому положенні: його долею була втрата всього майна і перетворення в раба.

Виходом з цього важкого положення для незаможних людей був інститут так називаної дикої вири. По статті 4 (4—6) Тр. члени верви могли робити складчину, причому якщо хто-небудь із вкладників учинив злочин на бенкеті або в "сваде", тобто у сварці, інші допомагали йому заплатити з цієї складової суми. ("Которая ли вервь начнеть платити дикую,виру, колико лет заплатить ту виру зане же без головника им платити. Будеть ли головник их в верви, то зань к ним прикладываеть, того же деля им помагати головнику, любо си дикую виру; но сплати им вообчи 40 гривен, а головничьство самому головнику, а в 40 гривен ему заплатити ис дружины свою часть. Но оже будеть убил или в сваде или в пиру явлено, то тико ему платити по верви ныне, иже ся прикладывають вирою").

Тим, хто не вкладався в дику виру, члени верви не зобов'язані допомагати ("Аже кто не вложиться в дикую виру, тому людье не помагають, но сам платить" (стаття 6 (8) Тр.).

б) Головничество.

Вира була штрафом, що стягувався князем. Родичі убитого одержували винагороду, що називалася головщиной. Руська Правда не вказує розміру головщини. Можливі одні припущення. Г. А. Романов[1] вважав, що приватна винагорода сплачувалася в половинному розмірі штрафу, що йде князеві (полувир’є — 20 гривень) і головничество при повній вирі стягувалгося в тій же пропорції.

в) Винагороди за убивство князівських холопів і смердів, що стягувалися в різному розмірі (від 5 до 12 гривень).

г) Продаж — штраф, який йшов князеві стягувався у двох розмірах у 12 гривень і в 3 гривні.

д) Урок — винагорода, що одержували потерпілі від образ у різноманітному розмірі в залежності від характеру образи і від майнового збитку.

Застосовували грошові стягнення і церкви по справах, що підлягають її юрисдикції. Так, за Статутом Ярослава, штраф стягувався від одного карбованця до 5 гривень золота.