Остромирове Євангеліє — одна з найвидатніших пам'яток старослов'янського письменства

2. Остромирове Євангеліє — одна з найвидатніших пам'яток старослов'янського письменства

Найдавніші рукописні книги з’явились в Україні у період Київської Русі із запровадженням християнства. У першій половині XI століття князь Ярослав Мудрий заснував при Софійському соборі скрипторій (майстерню для переписування книг), забезпечений великою бібліотекою, кваліфікованими писарями і художниками. Саме звідси вийшли найдавніші рукописні пам’ятки: Остромирове Євангеліє (1056-1057), Ізборники Святослава (1073 і 1076).

Остромирове Євангеліє — одна з найвидатніших пам'яток старослов'янського письменства в давньоруській редакції, до виявлення в 2000 році Новгородського кодексу вважалася найдавнішою книгою, яка була створена на Русі.

«Остромирове Євангеліє» містить євангельські читання для неділі і свят. Переписане 1056—1057 рр. з староболгарського оригіналу, як гадають, у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира, який в написі книги названий «близьким» родичем князя Ізяслава Ярославича (по гіпотезі Анжея Поппе, згадана в написи дружина Остромира Феофана могла бути донькою Володимира Святославича та Ганни Візантійської).

Євангеліє — апракос, написане великим красивим статутом, причому розмір букв поступово зростає до кінця книги (від 5 мм до 7 мм). Текст написаний у два стовпчики по 18 рядків на площі близько 20x24 см. Численні багатобарвні ініціали, фігурні заставки, зображення євангелістів (Іоана, Луки і Марка), що виконані з вражаючою майстерністю; в тексті вживається кіновар. Рукопис складається з 294 аркушів пергаменту доброї, але не найвищої якості: є листи із зашитими розрізами і з дірками, які були до написання тексту. Ініціали, які яскраво розфарбовані нетускніючими фарбами(зеленою, червоною, блакитною і білою) і обведені чистим (накладним) золотом — найпомітніша особливість художнього оформлення Остромирового Євангелія. Кожен з них оригінальний, відрізняється особливим малюнком і комбінацією кольорів. Загадковими для дослідників залишаються східні риси в малюнках заголовних букв, що зображають голови хижих птахів, фантастичних химер — крокодилів та саламандр. В складний геометричний орнамент ініціалів вміло вписані і людські обличчя (в профіль або фас).

Рукопис особливо цікавий тим, що в його кінці переписувач детально розповів про обставини виготовлення і про час роботи.

Таким чином «Остромирове Євангеліє» — найдавніша точно датована об'ємна рукописна пам'ятка, створена на Русі (за винятком віднайденого у 2000 році російськими археологами Новгородського кодесу, який, попри те, є пам’яткою зовсім іншого характеру). В ньому, крім особливостей загальнодавньоруських, відбито й такі мовні особливості, які згодом стали характерними для мови українського народу. «Остромирове Євангеліє» є одним із важливих джерел вивчення старослов'янської і давньоруської мов.

Зберігався рукопис у Софійському соборі в Новгороді. Вважається, що воно вперше було виявлено в 1701 році (зазначено в описі одного з храмів московського Кремля). У 1720 році відіслано, поряд з іншими старими книгами, за наказом Петра I в Санкт-Петербурзі. Потім сліди його губляться до 1805 року, коли воно було виявлено серед речей у гардеробі покійної Катерини II. Олександр I розпорядився передати книгу в Імператорську публічну бібліотеку (нині Російська національна бібліотека ім.М.Салтикова-Щедріна, Санкт-Петербург), де вона зберігається і донині. Рукопис був прикрашений перетином-окладом з коштовним камінням, через що чого мало не загинув: в 1932 році його, розбивши вітрину, викрав водопровідник. На щастя, зловмисник, відірвавши палітурку, закинув рукопис в шафу (за іншими даними — на шафу), де її незабаром знайшли. Заново переплітати не стали.

На відміну від інших пам'яток XI ст. в «Остромировом Євангелії» спостерігається правильна передача редукованих голосних звуків літерами ъ, ь. Дана фонетична особливість була загальною для старослав'янскої та інших слов'янських мов, тому руський переписчик за традицією добре передавав її на письмі, хоч вона в той час вже зникала. Тут спостерігається ряд давньоруських рис. До таких рис в першу чергу, відноситься змішання букв ѧ, ѩ, ѫ, ѭ, що позначають носові гласні, з буквами ѹ, ю, я. В давньоруській мові XI ст. носові голосні звуки, які характерні були раніше для всіх слов'янських мов, вже співпали зі звуками ѹ, ю, я. Тому Григорій, переписуючи старослов'янський текст, не завжди правильно передавав на листі відповідні літери.

3. Ізборники Святослава 1073 та 1076 рр. — пам'ятки давньоукраїнського перекладного письменства

Ізборники Святослава 1073 та 1076 рр. створені для чернігівського князя Святослава Ярославича. Містять твори релігійного змісту. Ізборник 1076 року- це список зі слов’яно-болгарського протографа, перекладеного з грецького оригіналу (до нашого часу не зберігся) для болгарського царя Симеона (893 — 927). Є підстави вважати, що Ізборник 1073 р. був переписаний не для князя Святослава, а для його брата Ізяслава, який під час написання книги ще посідав київський престол . Захопивши Київ (через три тижні після завершення роботи над рукописом), Святослав, напевно, наказав витерти в тексті приписки — похвала князеві (арк. 263 зв.), ім’я брата і вписати своє ім’я (сліди такої операції добре помітні на пергаменті). Цією обставиною можна пояснити появу тексту другої похвали, вміщеної на звороті першого захисного аркуша рукопису (тепер це арк. 2 зв.), у якій ім’я Святослава вписане одразу. За змістом Ізборник Святослава — своєрідна «богословська енциклопедія», в якій тогочасний читач міг знайти відповіді на питання, які його хвилювали. Понад 400 статей кодексу присвячені тлумаченню малозрозумілих слів, а також окремих уривків святого письма і патристичної літератури. Цікавим є вміщений в Ізборнику 1073 р. список 94 книжок «істенних і ложних» — 34 старозавітних, 24 новозавітних, 9 книг «елико вне 60» і 25 книг «ськровьныихь», тобто апокрифічних, заборонених церквою. Цей список значною мірою свідчить про коло літератури, яка уже в середині XI ст. була відома в Давній Русі .

Незважаючи на те, що Ізборник було переписано з болгарського ориґіналу, кількість церковнослов'янізмів та старослов'янізмів у мові документу незначна. Це одна з тих пам'яток, яка демонструє велику кількість типових давньоукраїнських (давньоруських) рис, таких як повноголосся, закічення -ть у третій особі дієслів, часта плутанина звуків «Ѣ» з «и» з одного боку (що свідчить про звучання «Ѣ» як «і»), та «и» з «ы» з іншого боку (це засвідчує про те, що в епоху написання Ізборника відбувалося (або відбулося) злиття давніх «и» з «ы» в один звук — середній український «и»).

Ізборник Святослава 1073 р. — шедевр світового мистецтва. Пам’ятка постійно перебуває в полі зору дослідників різних галузей знань. І все-таки вивчено її недостатньо. Комплексного монографічного дослідження, в якому б, зокрема, грунтовно висвітлювалася й образотворча частина кодексу, ще немає. Можна сподіватися, що вихід у світ факсимільного видання Ізборника Святослава сприятиме активізації цієї справи.

Наступний рукопис київського скрипторію — Ізборник 1076 p., який тривалий час безпідставно також називали Святославовим . Це скромно оздоблена, невеликого формату книга, написана гарним уставним почерком двома переписувачами; один із них — «грішний Іоанн» — вказав своє ім’я у вихідній приписці. Під час реставрації рукопису та підготовки його до видання з’ясувалося, що переписувача Іоанна не слід ототожнювати з дяком Іоанном — переписувачем Ізборника Святослава 1073 p., бо почерки обох майстрів хоча й подібні, та все ж нетотожні .

Ізборник 1076 р. важливий передовсім як вартісна пам’ятка давньоруської мови й літератури. Елементи південноруської говірки, які згодом лягли в основу формування мови української народності, простежуються в ній досить виразно 49. За змістом — це збірка статей, значною мірою оригінального характеру, присвячена релігійно-моральним настановам «како жити христианину». Вона відкривається статтею «Слово нЂкоєго (калоу)гера (буквально — добрий старець.

Цілком слушним є міркування дослідників, що в окремих статтях Ізборника 1076 р. (наприклад, «Наказаник богатымъ») знайшли відображення події, пов’язані з київським повстанням 1068 р. та іншими народними виступами проти гноблення . Можна тільки пошкодувати, що у восьмитомній «Історії української літератури» Ізборник 1076 p., до речі, так само, як Ізборник Святослава 1073 p., тільки згадується.

Оздоблення рукопису, як уже мовилося, скромне. Кілька простих кіноварних заставок, кінцівок, нескладні за малюнком ініціальні літери різко відрізняють цю добірку напутніх творів від Ізборника Святослава 1073 р. Власне, за художнім оформленням рукопис належить до цілком рядових пам’яток книжкового мистецтва XI ст., які прикрашалися, можливо, самими ж переписувачами. Варто відзначити хіба що досить вправні, графічно виразні малюнки крилатого грифона і леопарда в нашийнику. Подібне зображення грифона можна бачити на фресці сходової вежі Софії Київської.