Березня 1929 року, Бона Пайзер померла та була похована на єврейському цвинтарі Вайссензее

17 березня 1929 року, Бона Пайзер померла та була похована на єврейському цвинтарі Вайссензее.

Споруджена в серпні 1964 року бібліотека на Оранинштрассе 72 (Берлин-Кройцберг)( Oranienstraße 72 (Berlin-Kreuzberg)) носить ім’я Бони Пайзер. На виставці «Берлінські бібліотеки колись і сьогодні » в 1988 році діяльність Бони Пайзер була відмічена широкими колами суспільства. З 2004 року дорога в федеральній адміністрації ver.di-Bundesverwaltung в Берліні була названа її ім’ям. [22]

2.2 Константін Ньорренберг – засновник Руху Книгарів Німеччини

Константін Ньорренберг (Constantin Nörrenberg) народився в 1862 році в сім’ї судового службовця в місті Дормаген (Dormagen). Після закінчення школи вступив до університету в Бонні на філологічний факультет, де вивчав німецьку філологію (германістику). В Марбурзі (Marburg) спочатку навчався у аспірантурі, а згодом працював в університетській бібліотеці, де зробив значний внесок у покращення карткового каталогу. Після переїзду до Берліну влаштувався до Королівської бібліотеки, де продовжив свою діяльність з упорядкування нових екземплярів та каталогізації. Крім того Ньорренберг писав статті для газет на різні світські теми. Таким чином у 1882 році вийшла його стаття з пропозиціями щодо покращення залізничного сполучення між Köln та Halle.

А ось вже в 1889 році зі сторінок газети (під псевдонімом) він звернувся до громадськості з питань місця бібліотекарів в суспільстві, їх заробітної плати. Ньорренберг порівнював майже 40 своїх колег з рангом вчителів вищої категорії, і вимагав рівноправного визнання і заробітної плати.

Через свої критичні висловлювання до існуючої влади Константін Ньорренберг був звільнений в 1891 році з Королівської бібліотеки , і був вимушений переїхати до Kiel . З 1904 року і до кінця життя працюючи в університетській бібліотеці Kiel під керівництвом Еміля Штефенхагена (Emil Schteffenhagen), набував величезного досвіду в бібліотечній практиці переписуючи алфавітний каталог і працюючи на абонементі.

Тут Константін Ньорренберг познайомився з Ельзою Штанге, яка незабаром стала його дружиною і супроводжувала його все життя.

На Всесвітньому Конгресі бібліотекарів, який проходив з 12 по 15 липня 1893 року, Ньорренберг отримав визнання за досягнення у сфері німецької філології.

 Під час ділового відрядження до США Ньорренберг відвідав бібліотеки Чікаго, Бостона, Вашингтона, Мінеаполеса, Філадельфії , де переймав їх досвід роботи. [12]

19 травня 1895 року на двадцять п’ятому Генеральному скликанні «Об’єднання розповсюдження народної просвіти»( Gesellschaft für Verbreitung von Volksbildung) Ньорренберг виступив з промовою «Народна бібліотека: її завдання та реформи», в якій проголосив громадську бібліотеку необхідним доповненням до державних шкіл. Вимагав , щоб бібліотеками вільно користувались всі верстви населення, щоб бібліотеки мали доступний для читачів графік роботи, належне облаштування читальних залів. Його бентежили нестача високо кваліфікованих бібліотекарів та не належне оснащення читальних залів , книжкові фонди бібліотек .

11 березня 1986 року, запросивши до приватної розмови директора «Об’єднання розповсюдження народної просвіти» і ще декілька важливих осіб, Константін Ньорренберг поклав початок важливих переговорів, щодо створення народної бібліотеки нового зразка. Це стало початком заснування всесвітньовідомого Руху Книгарів.

Об’єднання Comenius-Gesellschaft також підтримувало ідеї та пропозиції Константіна Ньорренберга та Эдуарда Реєра (Eduard Reyer), які звернулись з закликом «Створюємо народні бібліотеки» в 1898 році до громад різних міст з кількістю більше ніж 10.000 жителів. Вони висловлювали такі аргументи: народні бібліотеки поступово призведуть до зниження злочинності та алкоголізму в країні.

Так, уже в кінці 1898 року була заснована перша « Міська народна бібліотека і читальна зала Шарлоттенбург». Це стало початком заснування народних бібліотека по всій Німеччині. Так у 1899 році розпочались масові відкриття народних бібліотек : „Krupp'sche народна бібліотека “, а Есені (Essen), „Гайманіше громадська бібліотека та читальна зала“ (Heimann'sche Öffentliche Bibliothek und Lesehalle) в Берліні (Berlin) , Громадські народні бібліотеки „Öffentliche Bücherhallen“ в Гамбурзі (Hamburg) та інші. [23]

ІІІ. Історія становлення та розвиток бібліотечної освіти в Німеччині

Протягом багатьох століть бібліотечна освіта Німеччини розвивалася за умов роздробленості земель, що наклало певний відбиток не лише на її структуру, а й на ідеологічні чинники, які були покладені в її основу. Національною особливістю німецького народу є не лише його славнозвісна акуратність і пунктуальність. Німці несуть у собі майже всі переваги і недоліки середньостатистичного жителя Західної Європи. Великий римлянин Тацит, звісно, помилявся, говорячи про відсутність у німців золота і срібла: золото німців - їх руки, а срібло - їх голови . [10] Система освіти в Німеччині поступово стала тим центром, навколо якого складалась більшість переваг і недоліків німецької нації. Той факт, що німецька "школа" користувалась заслуженою славою протягом багатьох століть (починаючи з епохи пізнього Середньовіччя і майже до кінця 19 століття), не є випадковим. Німецька освіта була ґрунтовною і добротною. Класичного і глибокого змісту набула відома німецька тріада „Studieren, propagandieren, organisieren!" ("Вивчати, пропагувати, організовувати!") [13].

Популярність бібліотечної освіти у Німеччині набуває свого значення в період пізнього Середньовіччя, за часів реформ Мартіна Лютера. Реформатор добре розумів, що втілення його ідей знайде відгук лише у освічених громадян. Але його погляд на розвиток освіти був неоднозначним : нижчим верствам населення він пропонував давати мінімум освіти: "Молодий і дурний народ слід навчати завжди одними й тими ж виразами, в іншому разі не уникнути помилок ."[10].

Подальший розвиток бібліотечної освіти в Німеччині пов'язаний з ім'ям Гейдельбергського університету. Заснований ще в середині XV століття, цей університет виховав цілу плеяду видатних вчених і державних діячів.

 Тридцятилітня війна, під час якої була вивезена до Риму всесвітньо відома університетська бібліотека "Biblioteca Palatina" та зруйнований весь комплекс корпусів університету, нанесла значних збитків знаменитому Гейдельбергу. Але університет зміг відновити свою роботу і до середини XIX століття піднявся до рівня найпрестижнішого ВУЗу в Європі. Пізніше визнаними центрами бібліотечної освіти європейського рівня стануть Йєн, Берлін, Лейпциг, Геттінген.

Вперше в Німеччині та Пруссії в 1886 році було засновано факультет «бібліотечних суміжних наук» у університеті Геттінгена Карлом Дціацко (Karl Dziatzko) (1842-1903). 15 грудня 1893р. і 1 квітня 1894 р. було затверджено прусський указ «Про умови придатності працівників до роботи в Королівській бібліотеці Берліну та Королівській університетській бібліотеці». Він давав можливість за допомогою стажування та бібліотекарських випускних іспитів працювати в наукових бібліотеках та обіймати керівні посади.

Потім слідувала спеціальна Постанова по Міністерству від 13 січня 1912 р. де було вказано про Бібліотечну освіту в Берліні § 5, абзац 2 таким чином :

 " Кожен працівник - доброволець бібліотеки з метою теоретичної освіти у бібліотечній справі повинен раз на рік в університеті Геттінгена прослухати курс бібліотекарських лекцій і вправ, або пройти бібліотечні курси, які відбуваються в зимовий період з інтервалом раз в 2 роки у Королівській бібліотеці в Берліні." [1]

Перша світова війна перервала всю реформаторську діяльність щодо бібліотекарської освіти.

На початку двадцятих років Прусська державна бібліотека (колись Королівська бібліотека) з метою теоретичної освіти добровольців проводила практично-теоретичні курси. Добровольці отримували теоретичний інструктаж раз на день.

Професор доктор Фріц Мількау( Fritz Milkau) , до 1925 року генеральний директор Прусської державної бібліотеки , приймав активну участь в освіті молодих кадрів. Він був нештатним професором в Берлінському університеті. Та написав підручник для студентів «Бібліотекознавство».

Під бібліотекознавством він розумів "..., сукупність всіх зусиль, які спрямовані на розуміння і наукову проникливість суті книжки в найширшому її розумінні:

v  на поняття шрифту від найстаріших записів про проблеми палеографії та стародруків до готичного шрифту Тімана;

v   на поняття книжки, її форми, окраси, її змісту та розповсюдження її на пергаменті;

v  на поняття бібліотеки від найстаріших зібрань на глиняних дощечках до міліонних колекцій нашого часу.»

Таким чином ,завдяки Мількау було видано новий «Порядок прийому, освіти та перевірки кандидатів для наукової бібліотечної служби ».

Комісія з бібліотечної справи відповідала за прийом добровольців на бібліотечну службу. Відповідно до нового порядку другий рік навчання бібліотечних працівників проходив обов’язково в Бібліотечно-науковій бібліотеці або в Прусській державній бібліотеці. Така новизна в освіті мала успіх в Німеччині і була відома на весь світ.

Після короткочасної смерті Мількау у 1934 році взагалі занепадає бібліотечна освіта. Це сталося з декількох причин :

v  В зв’язку з загальною світовою кризою кількість добровольців різко знизилась;

v  Адміністрація університету не була зацікавлена в маленькому Бібліотечно-науковому інституті, який мав тільки післядипломну форму навчання;

v  Прусська державна бібліотека продовжувала проводити практично-теоретичні курси , і потреби в Бібліотечно-науковому інституті не було.

Хорст Кунце, повторний засновник інституту в 1955 р, оцінював попередню установу так : "... з цього інституту змогла б сформуватися вже в 30-ті роки більш висока форма освіти в Німеччині, ніж у нас була вона до 1945 року. "

Теоретична освіта добровольців для наукової бібліотечної служби здійснювалася у Прусській державній бібліотеці. З 11 викладачів, які вчили добровольців в зимове півріччя 1933-34р. в Бібліотечно-науковому інституті працювало 7 співробітників державної бібліотеки. Заняття університетських викладачів проводилися безкоштовно. Відповідальною за освіту добровольців , як і раніше, була комісія з бібліотечної справи. Бібліотеки , які взяли добровольців для першого навчального року, були зобов'язані повідомляти комісії про їх придатність до наукової бібліотечної служби. Зі звітів комісії 1936 року слідує, що в числі добровольців чоловічої статі було 3 жінки, які також мали право на повноцінну бібліотечну освіту.

Екзаменаційна комісія мала в своєму складі : голову комісії - професора доктора Крюса (Krüß) та членів комісії - перший директор Прусської бібліотеки до 1934 року ,професор доктор Якоб (Jacobs), доктор Бекер (Becker), директор університетської бібліотека міста Бонн, професор доктор фон Рат (von Rath) , доктор Кумер (Kummer).

Усний випускний екзамен тривав 65 хвилин на кожного випускника.

Оцінка ставилась загальна за відповіді з всіх дисциплін та домашню роботу.

Теми домашніх робіт в 1933-1944 роках:

Мови перевірялися тільки до 1939 року.

В цілому 87 дипломованих добровольців було перевірено з 1933 по 1944 роки.

Після війни відчутний брак наукових бібліотекарів привертав до себе увагу. Таким чином Йоріс Ворстус (Joris Vorstius) писав про Громадську Наукову бібліотеку: « З 65 службовців більш високої служби бібліотеки на 1 січня 1946 року залишилось лише 10 , це приблизно 15%.» [29]

Тому знову гостро постало питання про необхідність створення по-науковому дипломованих бібліотекарів. Спочатку були відновлені курси бібліотекарів, а згодом в 1947 року в Берлінському університеті відновилися двохгодинні лекції на тему : «Вступ до бібліотекознавства». Практична освіта проходила в Громадській Науковій бібліотеці. Таким чином 16 бібліотекарів на рік вивчали бібліотечну справу.

Послідовником Бібліотечно-наукового інституту Берлінського університету з 1955 року стає Інститут бібліотекознавства університету Гумбольдта. Про постановку завдання інституту бібліотекознавства повідомляється в установчому документі від 1.11.1955року "У інституту є завдання: сприяти навчанню і дослідженню в галузі бібліотекознавства, а також виховувати студентів наукової роботи та її підготовки до практики з а допомогою вправ та семінарів." [29]

Генеральний директор Німецької державної бібліотеки, професор доктор Горшт Кунце (Horst Kunze ) був призначений виконуючим обов'язки директора інституту.

У 1966 році було створено нове відділення інституту "Суспільствознавча інформація і документація" з допомогою професора доктора Йозефа Кобліца (Josef Koblitz) і переменовано в "Інститут бібліотекознавства та наукової інформації". Кобліц висловився з приводу відношення бібліотеки до науки наступним чином: «З одного боку, бібліотечна справа , інформація і документація позначені настільки багатьма специфіками , що в них говоритися про дві різні сфери діяльності, з іншого боку, настільки близько один з одним споріднені, що можуть приєднуватися з низкою інших сфер діяльності до однієї і тієї ж практичної області, спеціальної інформації.»

Внаслідок третьої реформи вищої школи в 1969 році інститут мав нову структуру. Були створені обидві галузі «Бібліотекознавство і наука про інформацію» і «Наука документації» (по одній кафедрі), а також відділення перепідготовки (заочного навчання).Це відділення було відповідальне за планування й організацію проведення післядипломного навчання з науки про інформацію і науки документації, бібліотекознавства. Колектив співробітників збільшувався.

Навчальні програми основної спеціальності бібліотекознавство з 1978 по 1982 роки містили наступний навчальний зміст у межах окремих областей вивчення: загальне бібліотекознавство; робота з бібліотечними користувачами; склади / каталоги; бібліографія; книжковий клієнт; історія бібліотечної справи; інформація і документація; обробка інформації; лінія планування і організація бібліотек Німеччини; математика і наукова історія, наукова теорія, класифікація Тео і організація Тео.

Цей навчальний зміст застосовувався як для денного так і для заочного навчання .Для обох навчальних форм обов'язкові години і релевантна література були вказані в навчальних програмах. Викладацька діяльність виконувалася виключно штатними співробітниками інституту. Вони могли гарантувати безперервність навчального процесу , тим більше, що для більшості викладачів зона навчання була ідентичною з досліджуваної зоною . Студентські зарубіжні практики з обміну збагачували навчання, особливо у співпраці з культурним інститутом Крупської в Ленінграді і з університетом Карла в Празі. [25]

Окремі навчальні програми

Освіта стажера. Ця навчальна форма була спадкоємицею освіти добровольця для вищої бібліотечної служби. Освіта стажиста проводилася в 1946-1957роках в Громадській Науковій бібліотеці. Вона тривала 2 роки, передумовою допущення до навчання було складення іспитів до вищої школи. Перевірка приймалася державною екзаменаційною комісією. Випускники мали право обіймати посаду "Науковий бібліотекар". Ця форма навчання була затверджена у липні 1957року.

Коротка освіта референта. Коротка освіта референта була освітою екстерна, яка могла проходити паралельно до професійної діяльності. Закінчене наукове навчання в вищій школі було передумовою для короткої освіти референта. Ця дворічна навчальна форма була заснована в липні 1961року і розпочиналася з «Курсу кваліфікації для екстернів». Випускники цієї навчальної програми були "Науковими бібліотекарями".

Комбінована освіта