Натурфілософська лірика Ліни Костенко

3.2 Натурфілософська лірика Ліни Костенко

Досліджуючи творчість Ліни Костенко, академік Академії Наук Вищої школи Григорій Клочек визначив тематичні домінанти її творчості, але коли межі "тематичних епіцентрів", що позначаються ключовими словами пам’ять, творчість, любов, можна чітко визначити, то четвертий епіцентр, що позначається словом природа, і окреслює певний масив поезії цього автора, але разом із тим є наскрізним для творчості Ліни Костенко. Твори, де побутування пейзажу не є самодостатнім, а лиш виконує функцію декоративного фону, чи просто увиразнює головну думку, називають у літературознавстві натурфілософськими.

За своєю суттю філософська лірика, відштовхуючись від конкретних філософських ідей, являє собою "вільно-особистісний ліричний роздум про світ та людину, роздум хоч і узагальнений, але неповторно "забарвлений" ще й певним станом, настроєм, вротенням". Тобто специфіка філософської і, зокрема, натурфілософської лірики полягає в тому, що вона відображає досвід і переживання автора, які втілюються у роздумах і почуттях ліричного героя. Для української філософської лірики не є характерним відштовхування від конкретних філософських ідей, це зумовлене вкрай несприятливими умовами розвитку національної філософії.

На жаль українські дослідники зверталися до проблем української лірики лише спорадично. Хоча три десятиліття тому відомий дослідник і літературознавець М. Ільницький проголосив: "З розряду ліриків-філософів не можна виключати жодного із значних наших поетів".

До цього ряду сміливо можна віднести ім’я визначної поетеси нашої сучасності Ліни Костенко. У творчості якої філософська лірика представлена усіма різновидами. Проте у даному дослідженні ми торкатимемось лише пласту натурфілософської поезії. Саме ця особливість лірики є "визначальною рисою, за якою безпомильно вгадується той чи інший майстер. У Ліни Костенко це концентрація мислі. Це її натурфілософський першоелемент".

Пласт натурфілософської лірики – це тематичний різновид власне філософської лірики, до якої ще входять морально-філософська та соціально-філософська. Відомий літературознавець М. Ільницький у своїй праці "Поезія останніх десятиріч: традиції і новаторство" писав, що вважає спільним для багатьох українських поетів "прагнення соціально-філософської насиченості вірша та натурфілософської тематики" (В. Мисик, Д. Павличко, Л. Костенко, І. Драч).

Філософська поезія має глибоке коріння в історії розвитку української літератури. Всесторонньо її задекларували геніальні поети ХІХ століття – Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко, Леся Українка. Митці ХХ ст. продовжили і розвинули її усталені традиції (Б.–І. Антонич, В. Свідзинський, Я. Щоглів).

Зокрема класичним прикладом побутування натурфілософської лірики є поезія "Листопад" Я. Щогліва. Як і ряд інших творів поета вона свідчить, що звертався він до природи не в ім’я її самої. У навколишніх пейзажах поет прагнув дошукатися таємниць людського буття, зокрема і свою власною. Між життям природи і життям людини він проводить аналогію:

А ти, що осені настиг

Та просвітку не знав,

Чи хоч єдиний лист зберіг,

За котрим жалкував?

А чи хоч краплю теплих слів

Зоставив від весни,

Щоб плакать так, як плаче ліс

За літом восени?

Ліна Костенко – поет, який одухотворює гармонію природи в гармонійність людського життя, проте у деяких поезіях знаходимо дисонуючі контрастні асоціації. А за визначенням І. Я. Франка (він його подає у праці "Із секретів поетичної творчості"), "контраст – це один з наймогутніших способів поетичного малювання ... поет навмисне завдає трудності нашій уяві, щоби розбурхати її, викликати в душі те саме занепокоєння, напруження, ту саму непевність та тривогу, яка змальована у його віршах".

Прикладом такого художнього прийому є подія "Сучасна баркарола". Змальована морська ідилічна картина: Азовське море, лагідні хвилі, передзахідне сонце. Пісок заносить залишки Баркаса – "чого розбився він? Чи ще з війни, чи, може, так, од шторму..." –

Як тут неквапно проминає час!

Який вечірній присмак матіоли!

Піски і я. І тиша. І баркас.

І ті, що вже не вернуться ніколи.

Поезія "Цавет танем!", маючи головною темою історію вірменського народу, одночасно спонукає читача задуматись над важкою долею українського народу та його слова, пишучи про вірмен Ліна Костенко апелює до історичної пам’яті і національної свідомості українців:

А скрізь по всій пустелі

тоненькі стебла літер,

як трави проростають в колючому піску.

Їх топчуть ситі коні, дзвенять чужі стремена.

А букви проростають в легенди і пісні.

Мовлячи про сенс творчості у житті поета, авторка у поезії "Вечірнє сонце, дякую за день" малює природу через мікрообрази, які у взаємодоповненні створюють ідилічну фонову картину:

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлених Едем

І за волошку в житті золотому

(С. 9.)

Теми творчості торкається поетеса і у наступній поезії:

Будь щедрою, хай плаче твоє листя,

роздай плоди і знову зацвітай.

Хай попліткує наволоч тілиста.

Що є душа? – у неї не питай.

Але тут використовується прийом персоніфікації, тобто маючи на увазі людину творчу, поета, автор змальовує плодове дерево.

На фоні української природи розгортається і сюжет "Незнятий кадр незіграної ролі", присвячений Іванові Миколайчуку, поетеса не випадково вдається до такого прийому. Природнє тло даної поезії увиразнює факт природності, майстерності славетного актора.

Описуючи почуття любові, поетеса проводить несподівану і тонку паралель:

Моєму серцю снишся ти,

як морю сняться урагани (С. 125.)

Історія кохання на тлі сумного осіннього пейзажу показана у поезії "Осінній день березами почався". Осінь і кохання – в них багато краси і смутку:

Осінній день березами почавсь.

Різбить печаль своєї древорити.

Я думаю про тебе весь мій час.

Але про це не треба говорити.

У хвилини душевного неспокою, радості, горя, лірична героїня захоплюється красою природи і знаходить у ній джерело внутрішнього спокою і душевної рівноваги.

Поезія "Підмосковний етюд" надає змальованому пейзажу уже зовсім іншого, можна сказати навіть, трагічного звучання:

Незрячі сфінкси снігових заметів

Перелягли нам стежку до воріт.

Зметнеться вгору білочка-біженка.

Сипнеться снігом як вишневий сад.

І ще вікно світилось у Довженка,

як ми тоді верталися назад

Спогади про минуле дитинство (пригадай з "Марусі Чурай": "Душа летить в дитинство, як у вирій, Бо їй на світі тепло тільки там"), розбуджують уяву, малюючи у ній картини природи, які сприймалися дитячими очима:

В старім гнізді танцюють лелечатка.

і, одірвавши ніжки від землі,

немов малі русалоньки дівчатка

гойдаються в зеленому гіллі.

................................................

цим осокорам вже по двісті літ.

Із катапульти гойдалки такої

Колись я звідси вилетіла в світ.

(С. 112.)

Плинність часу своєрідно ілюструється плином, зміною пейзажних картин:

Де бджоли носять сонячний пилок

і журавель над здобиччю міркує, –

ледь я зміню дистанцію на крок,

він перепурхне й далі чимчикує.

Я чую смутку пальці крижані.

Розрісся цвинтар. Груша постаріла.(С. 67.)

"Поетичне бачення Ліни Костенко виявляється настільки всеохопно глибинним, що в якомусь, здавалось би, суто одиничному факті вона завжди відкриває істотні закономірності буття" "Послухаю цей дощ" – називається вірш. І ми, разом із ліричною героїнею слухаємо, як "підкрався і шумить" отой "бляшаний звук води". Та "веселих крапель кроки" викликають асоціацію із плинністю людської долі.

Так ліричний герой, а за ним і читач осягає гармонійну завершеність світобудови і роль людини у ній. Таким чином, у поезії "навіть найсуб‘єктивніше відчуття несе воістину філософське навантаження":

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю

Він добре вам зіграв колись мою присутність.

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

І, може, це і є моя найвища сутність

(С. 10.)

Отже, маємо всі підстави стверджувати, що і пейзажна, і натурфілософська лірика посідають значне місце у творчості поетеси. Ліна Костенко – автор який "не просто бачить і розуміє світ, а сприймає його як пастку самої себе". Тому, майстерно відображаючи природу у своїх ліричних творах, вона не тільки надає читачам можливість отримати естетичну ейфорію, а й спонукає їх задуматись над вічними проблемами людського буття. Для цього вона використовує усі можливі прийоми зображення пейзажу. Поетеса часто зображує природу у контрасті з почуттями і переживаннями ліричного героя, а часом навпаки, опис природи, подається паралельно. У пейзажній ліриці поетеса виявляє не тільки свою любов до природи, а повне її розуміння. У віршах Ліни Костенко природа часто зображується як жива істота. Багато поезій присвячено темі екології.

Тематика натурфілософської лірики різноманітна. Це пояснюється тим, що природа, як фон, приступна у всіх пластах лірики Ліни Костенко. Торкаючись тем інтимних, особистісних, чи соціальних, поетеса часто згадує про природу, створюючи асоціації картин природи із настроєм людини, її почуттями і переживаннями, плинністю людського буття.

Висновки

У ході даного наукового дослідження, працюючи над темою "Пейзаж у ліричних і ліро-епічних творах Ліни Костенко", ми дійшли таких висновків:

1.  Пейзаж є надзвичайно важливим елементом композиції художнього твору. Він не тільки увиразнює його структуру, а й дозволяє краще зорієнтуватись у просторі і часі певного твору, допомагає зрозуміти внутрішню суть героїв, їх душевні поривання.

2.  Зображення живої природи, виконуючи певну смислову функцію, може бути в опозиції (контраст) або паралельно співвідноситься із зображуваним, а також служити декоративним фоном для розгортання подій.

3.  Тип пейзажних картин залежить від жанру твору, його стильової приналежності, від особливостей творення образів, їх світогляду (якшо той подається в оповіді), індивідуальної творчої манери письменника.

4.  У ліро-епічних творах Ліни Костенко – історичних романах "Маруся Чурай" та "Берестечко" – картини живої природи відіграють важливу композиційну роль, але їх обсяг і значення розрізняються сюжетною структурою творів. Органічно вплетені в художню тканину даних романів, "пейзажні вкраплення" створюють багатопланові ретроспективні картини української природи, малюючи збірний образ України.

5.  У історичному романі у віршах "Маруся Чурай" Ліна Костенко, застосовуючи прийом паралельного зображення життя головної героїні в колообігу природи, досягає надзвичайної структурної чіткості твору, а також полегшує читачам процес сприймання і співпереживання внутрішнього стану героїні через асоціації з різними порами року.

6.  Форма історичного роману у віршах "Берестечко" ¾ внутрішній монолог головно героя ¾ дозволяє читачеві сприймати пейзажні картини у оповідній формі з уст одного персонажа, тоді як у попередньому романі ("Маруся Чурай") пейзажні картини поставали в уяві читача (то зі слів Марусі,то зі слів дяка, то з уст автора).

7.  У кожному з аналізованих романів побутування пейзажів має своє функціонально-змістове призначення: так, описи природи у романі "Маруся Чурай" "працюють" на творення образу прекрасної української природи, а у "Берестечку" за їх допомогою твориться образ сплюндрованої української землі.

8.  Ліричні твори Ліни Костенко мають виразну змістову основу, тому, говорячи про побутування у них пейзажних елементів, є всі підстави твердити, що вони наявні принаймні у двох пластах: власне пейзажній і натурфілософській ліриці.

9.  У віршах про природу Ліна Костенко виявляє безмежну любов до навколишнього світу, а також глибоке його розуміння і навіть розчинення у ньому. Для пейзажної лірики поетеси характерний прийом олюднення природи, наділення її розумом і почуттями.

10.  Значне місце у поетичній творчості авторки займають вірші екологічної тематики, яким належить своєрідне центрове місце поміж пейзажною і натурфілософською лірикою. У них виявляється маштабність і глобальність поетичного мислення Ліни Костенко.

11.  Особливістю натурфілософської лірики є концентрація підтекстового смислу (а інколи й головної думки) у зображеннях живої природи.

12.  Як пейзажна, так і натурфілософська лірика Ліни Костенко фіксує досконале володіння прийомами паралельного і контрастного описів природи, вони увиразнюють головний мотив твору, віддзеркалюють авторське сприйняття картин природи і людського буття.

Список використаної літератури

1.  Абліцов В. Що присвячуємо дітям, обов'язково справдиться // Голос України. – 1999. — 21 січня. — С. 1 – 12.

2.  Антонишин С. Місія слова // Слово і час. — 1990. — № 12. — С. 22-27.

3.  Антонишин С. Над річкою буття — на березі крутому, або Лілеї для Ліни: До ювілею Ліни Костенко // Дзвін. — 2000. — №3. — С. 125-132.

4.  Базилевський В. Поезія як мислення // Дніпро. — 1990. — № 3. — С. 106-116.

5.  Бакула Б. Історія і поезія: [Л.Костенко] // Урок української. — 2000. —№2. — С.9-15.

6.  Бандура О. М. Теорія літератури. – К.: Рад. Школа, 1969. – С. 67.

7.  Банковська Н., Яковець А. Ліні Костенко — 70 // Визвольний шлях. — 2000. — №3. — С.76-84.

8.  Барабаш С. Пам'ять розуму і серця в ліриці Л. Костенко // Література. Діти. Час. — К., 1989. — С. 65-70.

9.  Білецький О. І. В мастерской художника слова. Ч. 6.: Изображение живой и мертвой природи // Білецький О. І. Зібр.праць: У 5 т. Т. 3. – К.: Наукова думка, 1996. – С. 444-489.

10.  Бондаренко А., Бондаренко Ю. Використання поезії шістдесятників для становлення світогляду учнів // Дивослово. — 1996. —№ 11. — С. 52-55.

11.  Бондаренко А., Бондаренко Ю. Поезія Ліни Костенко у формуванні національної самосвідомості учнів // Дивослово. — 1994. — №4. — С.34-37.

12.  Брюховецькнй В. Ліна Костенко: Нарис творчості. — К., 1990.

13.  Варварцев М. Уперше італійською: [Переклад творів Ліни Костенко] // Урок української. — 2000. — №2. — С.59-60.

14.  Галеацці Г. Сніг у Флоренції Ліни Костенко: історичний символ двох культурних світів // Літературознавство. — К., Обереги. — 1996. — С. 160-175.

15.  Гордасевич Г. Під галактик очима карими // Жовтень. — 1989. — № 4. — С.114-127.

16.  Гундорова Т. Погляд на Марусю // Слово і час. – 1991. № 10.

17.  Домашлев А. И. Интерпретация художественного текста. – М.: Просвщение, – 1989. – С. 194.

18.  Дюбишина-Мельник Л. О. то не є розмовка побутова! [Поезія Ліни Костенко) // Урок української. — 2000. — №2. — С.25-26.

19.  Жулинський М. Лицарство духа: [Про творчість Ліни Костенко] Вітчизна. — 2000. — №3-4. — С.2-5.

20.  Зеров М. "Непривітаний співець" (Ящоголів) //Зеров М. Твори: У 2 т. – Т. 2. – К., Дніпро 1990. С. 294-323.

21.  Зінченко О., Коляда Т. "...Квадратний корінь квітів і трави" (барокові тенденції в поезії Ліни Костенко) // Світо-Вид. — 1999. — № 3. — С. 129-131.

22.  Зінченко О., Коляда Т. "Вежа самотності": позамовні смисли. — Сучасність. – 1996. – № 12. – С. 110-115.

23.  Іванова Т. Символіка трьох кольорів у романі "Маруся Чурай" Ліни Костенко // Українське мовознавство. — 1992. — Вип. 19. — С. 65-71.

24.  Іванова Т. Стилістична символіка "дороги" в романі Ліни Костенко "Маруся Чурай" // Українське мовознавство. — 1989. — Вип. 16. — С. 35-40.

25.  Івашенко Г. Весна, і смерть, і світле воскресіння: нотатки на полях історичного роману у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай" // Кур'єр Кривбасу. — 1996. — № 55/56. — С. 32-35.

26.  Ільницький М. З чого постає неповторність (штрихи до портрета Ліни Костенко) // Українська мова і література в школі. — 1981. — № 10. — С. 9-23.

27.  Ільницький М. Поезія останніх десятиріч: трагедії і новаторство (стаття друга) // Рад. Літературознавство. – 1983. – № 4. – С. 13-21.

28.  Еремина Л. И. О языке художественной прозы Н. В. Гоголя. – М.: Наука, 1987. – 154 с.

29.  Клименко В. Український номінант на' Нобелівську — Ліна Костенко // Україна молода. — 2001. — 20 лютого.

30.  Клочек Г. "Це тихе сяйво над моєю долею..." (любовна лірика Ліни Костенко) // Українська мова та література. — 1997. — Ч. 48. — С. 2-3.

31.  Клочек Г. Історичний роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Навчальний посібник. — Кіровоград, 1999.

32.  Клочек Г. Ліна Костенко: Навчальний посібник-хрестоматія. — Кіровоград: Степова Еллада, 1999. — 320 с.

33.  Ковалевський О. Ліна Костенко: філософія бунту й "філософія серця". — Харків: Прапор, 2001.

34.  Ковальчук О. Життя як прозріння (Ліна Костенко — "Вже почалось, мабуть, майбутнє") // Українська мова та література. — 1998. — Ч. 48.

35.  Ковальчук О. Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і вуста... Етико-гуманістичний зміст інтимної лірики Ліни Костенко // Дивослово. — 2000. — №3. — С.32-35.

36.  Кодак М. Неопалимої книги скрижаль : [Про Ліну Костенко] // Київ. — 2000. — №3-4. — С. 127-131.

37.  Коляда Т. Віртуальна дійсність в поезії Ліни Костенко // Світо-Вид. — 1996. —Ч. 3.— С. 132-134.

38.  Коцюбинський М. М. Дорогою ціною // Коцюбинський М. М. Твори: У 7 т. Т. 2. – К.: Наукова думка, 1974. – С. 119-120.

39.  Кошарська Г. Літературна тематика і національна свідомість: Твори В. Шевчука, Л. Костенко // Сучасність. — 1992. —№ 11. — С. 97-99.

40.  Кошарська Г. Творчість Ліни Костенко з погляду поетики експресивності. — К., 1994.

41.  Кошарська Г. Ще один підхід до поезії Ліни Костенко // Слово і час. — 1996. — №8-9. — С. 49-52.

42.  Краснова Л. Грані поетичної майстерності Ліни Костенко // Слово і час. — 1995. —№7. —С.45-53.

43.  Кузнецов Ю. Імпресіози в українській прозі кінця ХІХ – початку ХХ ст. – К.: Зодіак – ЕКО, 1995 – 248 с.

44.  Кулиняк Д. Трапеза серед хрестів // Надзвичайна ситуація. — 1999. — №4. — С. 30-31.

45.  Ліна Костенко говорить: "Немає часу на поразку" // Вечірній Київ. — 1999. — 24 грудня. — С. 6

46.  Ліна Костенко. Берестечко. — К.: Укр.. письменник, 1999.

47.  Ліна Костенко. Вибране. —- К'.: Дніпро, 1989.

48.  Ліна Костенко. Геній в \мовах заблокованої культури // Дивослово, 2001. — №2.

49.  Ліна Костенко. Маруся Чурай // Поезія: Ліна Костенко, Олександр Олесь, Василь Симоненко, Василь Стус. – 2-ге. вид., доп. – К.: Наукова думка, 2000. – 272 с.

50.  Ліна Костенко. Чорнобильська катастрофа і збереження культурної спадщини народу (виступ у Київському будинку вчителя) // Українське слово. — 1999. — 11 листопада. — С.14.

51.  Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром‘як, Ю. І. Ковалів ті ін. – К. : ВЦ "Академія", 1997. – 752 с.

52.  Маидан М. Інші поети в творчості Ліни Костенко // Сучасність. — 1994. — № 10.—С 151-161.

53.  Макаров А. Що сказати втомленим і розчарованим? // Поезія. — 1990. — Вип. 2. —С. 215-222.

54.  Мельник М. Ономастнчшій простір поеми-баладн "Скіфська одіссея" Ліни Костенко // Щорічні записки з українського мовознавства. — Одеса, 1996. — Вип. З. — С. 69-77.

55.  Меншун В. Неповторність // Трибуна лектора. — 1989. — № 3. — С. 34-37.

56.  Міщенко О., Шевченко О. Поетичні дзвони Чорнобиля // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. — 1997. -№ 5. — С. 27-31.

57.  Моренець В. Ліна Костенко — цього разу як традиціоналіст // Українська культура. — 1993. — № 9-10. — С. 12-14.

58.  Невідомська Л. Пейзажі у повісті Б. Лепкого "Крутіж" // Богдан Лепкий – видатний український письменник. – Тернопіль, 1993. – С. 116.

59.  Нечуй-Левицький І. С. Кайдашева сім‘я // Нечуй-Левицький І. С. Зібр творів: У 10 т. – Т. 3. – К.: Наукова думка, 1965. – С. 300.

60.  Никанорова О. Поезії одвічна висота. – К.: Рад. письменник, 1986. – 219 с.

61.  Осадчий В. Одкровення від Богдана Хмельницького (роздуми над романом Ліни Костенко "Берестечко") // Слово просвіти. – 1999. – № 12. – С. 14.

62.  Пахльовська О. Українські письменники: філософія бунту // Сучасність. – 2000. – Ч. 4. – С. 25-28.

63.  Ромащенко Л. Минуле — урок для сучасності, проекція на майбутнє: (Роздуми над новим романом Ліни Костенко "Берестечко") // Українська література в загальноосвітній школі. — 2000. —№5. — С.44-51.

64.  Салига Т. Поезія — це завжди неповторність: мотиви художнього мислення у творчості Ліни Костенко // Вітчизна. — 1986. — № 5. — С. 164-169.

65.  Сивокінь Г. Ліна Костенко у прочитанні австралійської дослідниці // Слово і час. — 1996. — № 2. — С. 87-88.

66.  Симоненко В. Краса без красивостей (про збірник поезій "Мандрівки серця" Ліни Костенко) / Передмова та підгот. тексту А.Ткаченка // Слово і час. — 1990. — № З. — С. 5-6.

67.  Слово про поета (штрихи до портрета Ліни Костенко) // Українська мова і література в школі. — 1990. — № 3. — С. 3-7.

68.  Соловей Е. Українська філософська лірика. К., – 1998. – 342 с.

69.  Смілянська В., Чамата Н. Структура і смисл: спроба наукової інтерпретації поетичних текстів Тараса Шевченка. – К.: Вища школа, 2000. – С. 108.

70.  Слоньовська О. "Найтяжча кара зналася життям..." (до вивчення роману у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай) // Дивослово. — 1996. — № 1.

71.  Сом М. Пам'ятаймо Берестечко // Вечірнім Київ. 1999. — 24 грудня. – С. 6.

72.  Ставицька Л. Гармонія крізь тугу дисонансів // Урок української. — 2000. — №2. — С.22-23.

73.  Ставицька Л. Серцем вистраждане слово (про мову поезій Ліни Костенко) // Мовознавство. — 1990. — № 6. — С. 23-29.

74.  Степанова К. Т. Поетика описання. – Ленинград, 1975. – С. 7.

75.  Степук Ф. А. Литературно-критические статьи // Русская литература. – 1989. – № 3. – С. 115-121.

76.  Українська літературна енциклопедія: У 5 т. Т. 3. – К., – 1995. – С. 16-17.

77.  Ференець С. Духовне перехрестя. Інтерв'ю з донькою Ліни Костенко О. Пахльовською // Радянська жінка.— 1990. — №3. — С.4-5.

78.  Франко І. Я. Із секретів поетичної творчості // Збір. творів: У 50 т. – Т. 31. – К., 1981. – С. 66-244.

79.  Цимбалюк В. Один рядок Ліни Костенко (етимологічний етюд)//Дивослово. — 1995. —№ 15. — С. 15-16.

80.  Чекан О., Чекай Ю. "Ще має безсмертний сенс..." (музикознавчі роздуми над поезією Ліни Костенко) //Collegium. — 1993. — № 2. -С. 79-91.

81.  Чекан О., Чекан Ю. "За дивним зойком слова..." (роздуми над поезією Ліни Костенко)//Київ. — 1993. — № 1. — С. 136-140.

82.  Чуб Д. Творчість Ліни Костенко на тлі сучасності: "Маруся Чурай", "Неповторність" // Чуб Д. У дзеркалі життя й літератури. — Мельбурн, 1982. — С. 119-147.

83.  Шелест В. Образні асоціації в поезії Ліни Костенко // Дивослово. — 1994. — №2. — С. 11-15/

84.  Шпиталь А. "Немає часу на поразку" (новий історичний роман Ліни Костенко — діагноз нашому теперішньому суспільству // День. — 1999. — №198. — С. 7.

85.  Шпиталь А. Наука поразки (роздуми над сторінками роману Ліни Костенко "Берестечко") // Столиця. — 1999. — 14 жовтня. — С. 10-11.

86.  Яковець А. Маруся Чурай: міф чи втрачена реальність? // Слово і час. — 1997. — № 10.— С. 44-46.

87.  Яровий О. Про наше Берестечко // Вечірній Київ. — 2000. — 28 січня. — С. 6.