Японія як економічний гігант, що завоював значні сегменти світового ринку в період 1951 -1970 років
Подальший розвиток ринкової економіки у Франції, США й Південній Кореї
Характеристика створеного в 1957 році економічного угрупування (Європейського економічного співтовариства ЄЕС) основних країн Західної Європи
Навигация
Подальший розвиток ринкової економіки у Франції, США й Південній Кореї
Різні моделі змішаної економіки й національні особливості післявоєнного відновлення економіки в різних країнах (період 1945-1970 рр.)
41562
знака
0
таблиц
0
изображений
4 Подальший розвиток ринкової економіки у Франції, США й Південній Кореї
У Франції втручання держави в економіку має давні традиції, якщо згадати діяльність ще Батисту Кольбера, міністра фінансів Людовика XI, що намагався створити підприємства з виробництва предметів розкоші, щоб збільшити потенціал національної промисловості й стимулювати експорт. Новий політичний режим, що виник у Франції в 1944р., став проводити політику активного державного втручання в економіку.
Значну роль у цьому зіграла політична діяльність генерала Шарля де Голля й комуніста Моріса Тореза, що залишила помітний слід в економічній історії Франції. З ім’ям першого пов’язане звільнення країни в 1944р. й ідея відродження величі французької нації. У свою чергу Моріс Торез, шо займав пост генерального секретаря Французької комуністичної партії з 1930 по 1964 роки, зіграв величезну роль у житті Франції, оскільки в той час йому довіряли приблизно 25% виборців.
Ці політичні діячі співробітничали якийсь час у рамках Тимчасового уряду Французької республіки, що прийняв ряд фундаментальних рішень про націоналізацію, про створення системи соціального забезпечення й про впровадження планових початків в економіку. Однак незабаром дуже швидко і перший, і другий опинилися в рядах політичної опозиції уряду. Отже, прискорене зростання французької економіки з 1947 по 1958 роки і структурні зміни, здійснені в цей період, проходили в обстановці відносної політичної нестабільності, що в значній мірі пояснює виникнення при цьому труднощів фінансового й грошово-кредитного характеру.
На цей період довелися й перші кроки економічного планування у Франції, що отримали офіційну назву "дирижизм". Застосування методів планової економіки виявилося досить успішним, незважаючи на наявність серйозних політичних і фінансових проблем.
Відповідно до Декрету від 3 січня 1946р. був створений "Комісаріат із планування модернізації й продуктивності". На першому етапі перед цим органом ставилися обмежені цілі:
- розвиток виробництва засобів виробництва для модернізації
національної економіки;
- підвищення продуктивності праці в промисловості й сільському господарстві. Із цією метою встановлювалися планові завдання для шости ключових галузей промисловості: виробництво вугілля, електроенергії, сталі, цементу, а також для транспорту й сільськогосподарського машинобудування.
Спочатку передбачений для 1947-1950 рр. і продовжений до 1953р. перший план був спрямований на пріоритетний розвиток вищевказаних ключових галузей промисловості. Для його здійснення застосовувалися різні методи: націоналізація енергетики, надання субсидій і пільгових кредитів, пріоритет при розподілі американської допомоги в рамках "Плану Маршалла".
Другий план, передбачений на період з 1954 по 1957 рр., був виконаний і навіть перевиконаний у встановлений термін. За чотири роки валовий національний продукт виріс на 30%, а промислове виробництво збільшилося на 46%, у порівнянні з контрольними цифрами, що становлять відповідно 25 та 30%. Крім того, планом передбачалося будівництво шкіл, лікарень, муніципального житла. Однак цей відносний успіх був досягнутий ціною серйозного порушення фінансової рівноваги. Мета, передбачена третім планом розвитку (1958-1961 рр.), не була досягнута через режим економії державних фінансів, уведеного після встановлення П'ятої республіки. Навесні 1960 р. був прийнятий новий, "тимчасовий" план, здійснення якого збіглося з початком європейського будівництва та з періодом труднощів, викликаних адаптацією французької економіки до вимог "Загального ринку" і суперництвом з Німеччиною.
Досягнувши максимуму в роки Другої світової війни, темпи економічного зростання Сполучених Штатів Америки істотно сповільнилися протягом післявоєнного періоду (у середньому менше 3% у рік за 15 років після закінчення війни). Це зумовлюється цілим рядом факторів:
- штучний характер економічного росту під час війни, забезпечений виробництвом озброєння й боєприпасів;
- дефіцит товарів народного споживання в 40-х рр.;
- виникнення плануючих і розподільних органів, що забезпечували першочергове постачання військової галузі сировиною й енергоносіями;
- відхід від принципів лібералізму в 1945 р.;
- скасування контролю над цінами на деякі стратегічні товари;
- жорстке регулювання бюджетної й грошово-кредитної політики для придушення інфляції;
- міри економії, викликані тим, що й воєнні дії, і військова допомога фінансувалися в значній мірі за рахунок кредитів;
- кредит, що зіграв роль стимулятора економічного росту, перетворився в гальмо промислового розвитку країни.
Вигравши війну, Сполучені Штати Америки в якомусь ступені забезпечили собі пануюче положення в перше п’ятиріччя післявоєнного періоду. Це не означало, що всі їхні ініціативи були приречені на успіх, як приклад, можна відзначити різке розширення зони впливу Радянського Союзу в Європі й перемогу військ Мао Цзе-дуна над армією Чан Кайши в Китаї. Проте, нові міжнародні інститути стали міцною основою економічного росту блоку розвинених капіталістичних держав, очолюваного Сполученими Штатами, у рамках якого інші країни змогли істотно поліпшити свої показники. Це дає підставу стверджувати, що із закінченням війни американська економіка починає поступово втрачати своє пануюче положення у світі.
Період президентства Д. Ейзенхауера (1953-1960 рр.) був відзначений найбільш різким уповільненням темпів росту американської економіки. Дійсно, під час перебування у влади президента Гаррі Трумена (після смерті Рузвельта в 1945 і до кінця 1952 рр.), адміністрація демократів дозволяла собі використовувати типово кейнсіанські міри стимулювання економіки, зокрема, розвиток споживчого кредиту наприкінці 1948р. і надання одноразової допомоги особам, звільненим зі збройних сил, у розмірі 3 млрд. дол. Економічний підйом, що почався в результаті цих мір, був закріплений зростанням попиту, викликаним війною в Кореї. Після закінчення корейської війни нова республіканська адміністрація спробувала стабілізувати кон’юнктуру шляхом установлення контролю над грошовою масою, що перебувала в обігу, і вживання термінових заходів для зниження бюджетного дефіциту. На фазі розігріву економіки державний бюджет мав позитивне сальдо, однак зниження ділової активності викликало істотне перевищення витрат над доходами держави. Регулярне застосування цієї методики повинно було скоротити періоди економічного підйому й подовжити фазу економічного спаду. Отже, за фінансову й грошово-кредитну стабільність довелося розплачуватися зниженням темпів росту економіки.
За двадцять років Південна Корея блискуче завершила своє включення в міжнародний поділ праці. Хоча в 1953р., у момент закінчення корейської війни, всі природні ресурси виявилися на територии іншої держави (КНДР), країна побила всі рекорди по темпах росту національної економіки: більше 15% щорічно. Однак Південна Корея аж ніяк не є зразком економічного лібералізму. Як і Японія, що перетворила Корею у свою колонію на початку XX ст., вона проводила дуже тонку політику дирижизма. Уже в 1953р. була почата аграрна реформа, що завершилася розподілом земель. Як і в Японії переслідувалася мета збільшити виробництво сільськогосподарської продукції на обмежених площах завдяки посиленню зацікавленості селян, що стали власниками своїх наділів. Ще більш істотні перетворення відбулися в промисловості, де гігантські трести контролювали цілі галузі. Але Південна Корея не пішла по шляху створення підприємств, продукція яких повинна була заміщати імпорт. Перевага була віддана одночасно важкій та переробній промисловості, орієнтованій на експорт. Якщо до цього додати протекціоністську політику відносно імпорту, глибоку інтеграцію між банками, державним апаратом і великими промисловими трестами, то немає підстави сумніватися, що в цій країні дійсно існує необмежена воля підприємництва.
Похожие работы
... Світовий досвід показує протилежне: розумно здійснені економічні перетворення супроводжуються економічним зростанням і підвищенням рівня життя населення. Словник термінів курсу «Економічна історія» Автаркія (гр. autarkeia — самовдоволення) — економічна політика, спрямована на господарське відособлення, створення економіки в межах окремої країни або групи країн, максимальне обмеження імпорту ...
... половині ХХ ст. лише частково може бути зв’язане з ефектом експорт-розширення. В загальному ж доля країн що розвиваються у світовому експорті зросла менше ніж у світовому ВВП – з 23–24% на початку 60-х р. до 28–29 % в кінці століття, що говорить про порівняно невисокий рівень інтеграції більшості із них у світове господарство. Важливе значення мало розширення внутрішнього попиту. За рахунок цього ...
... общин, де кожний буде зобов'язаний трудитися. М.А. Бакунін дотримувався ідей анархізму, бачивши у владі причину експлуатації. Один з феноменів російської науки - плідна розробка ідей економіко-математичного моделювання, заснована на базі як „чистих” математиків, що направили свої зусилля в економіку, так і розробок професійних економістів. Перші російські економісти-математики (Ю.Г. Жуковській, ...
... блоку, як і, у свою чергу, країни Антанти у передвоєнні роки. Тема 6. Україна на міжнародній арені в період національної революції 1917-1920 рр. (4 год.). 1. Становлення міжнародних відносин України в період Центральної Ради 27 лютого 1917 р. в Росії перемогла Лютнева демократична революція. Влада в Росії перейшла до Тимчасового уряду. 3-4 березня 1917 р. в Києві було організовано ...
0 комментариев