Психологічні особливості тривожності дітей молодшого шкільного віку та причини її виникнення

1.2 Психологічні особливості тривожності дітей молодшого шкільного віку та причини її виникнення

«Страх – афектне (емоційно загострене) віддзеркалення в свідомості конкретної загрози для життя і благополуччя людини. Страх заснований на інстинкті самозбереження, має захисний характер і супроводжується певними фізіологічними змінами вищої нервової діяльності, що відображається на частоті пульсу і дихання, показниках артеріального тиску, виділенні шлункового соку» [4, 12].

Від переживання страху слід відрізняти стан тривоги. На відміну від страху тривога – це переживання віддаленої і неясної небезпеки. Саме невизначеність не стільки самого джерела тривоги, скільки того, як цього переживання можна уникнути або як усунути зухвале його джерело, характеризує відчуття тривожності [19, 16-18].

Тривожність розрізняють як емоційний стан і як стійку межу, індивідуальну психологічну особливість, що виявляється в схильності до частих інтенсивних переживань стану тривоги [11, 5].

Страх - перша похідна тривоги. Його перевага в тому, що у нього є межа, а значить, і завжди залишається якийсь вільний простір зовні цих меж.

Досвід роботи з дітьми свідчить про те, що тривожність і страх часто є «добрими» сусідами і «підтримують» один одного. Так, за спостереженнями А.І.Захарова, страхом «в деяких випадках є своєрідний клапан для виходу лежачої під ним тривоги». Тому діти з високим рівнем тривожності схильні до яких-небудь страхів. Іноді вияви страху такі очевидні, що не передаються в коментарях, наприклад жах, заціпеніння, розгубленість, плач і т.д. Про інші ж страхи можна судити лише по ряду непрямих ознак: прагнення уникати певних місць, розмов і книг на певну тему, збентеження і сором’язливість на певну тему [4, 16-20].

Більшість дітей проходять в своєму психічному розвитку ряд вікових періодів підвищеної чутливості до страхів. Всі ці страхи носять перехідний характер, але вони здатні пожвавити аналогічні страхи, що зберігаються в пам'яті тривожних батьків. Страхи дорослих передаються дітям в сім'ї.

Джерело вселених дитячих страхів – дорослі, оточуючі дитину (батьки, бабусі, вихователі дитячих установ), які мимовільно заражають дитину страхом, тим, що надмірно настирливо, підкреслено емоційно указують на наявність небезпеки. До числа вселених можна віднести також і страхи, які виникають у надмірно тривожних батьків.

Шкільні страхи не тільки позбавляють дитину психологічного комфорту, радощі навчання, але і сприяють розвитку дитячих неврозів. Першокласники, які з різних причин не можуть справлятися з навчальним навантаженням, з часом потрапляють в розряд неуспішних, що у свою чергу, приводить як до неврозів, так і до школобоязні.

Тривожні діти дуже чутливі до своїх невдач, гостро реагують на них, схильні відмовлятися від тієї діяльності, наприклад малювання, в якій відчувають скруту.

У таких дітей можна помітити помітну різницю в поведінці на заняттях і поза уроками. Поза заняттями це живі, товариські і безпосередні діти, на заняттях вони затиснені і напружені. Відповідають на питання вихователя тихим і глухим голосом, можуть навіть почати заїкатися. Мова їх, може бути як дуже швидкою, квапливою, так і уповільненою, утрудненою. Як правило, виникає тривале збудження: дитина теребить руками одяг, маніпулює чим-небудь.

Тривожні діти мають схильність до шкідливих звичок невротичного характеру (вони гризуть нігті, смокчуть пальці, вискубують волосся, займаються онанізмом). Маніпуляція з власним тілом знижує у них емоційну напругу, заспокоює.

Відокремлюють самостійні семантичні одиниці, пов’язані з тривогою: тривога, немотивована тривожність й особистісна тривожність.

Психологічні причини тривоги можуть бути викликані внутрішнім конфліктом, пов'язаним із неправильним уявленям про власний образ «Я», неадекватним рівнем домагань, недостатнім обгрунтуванням мети, передчуттям об'єктивних труднощів, необхідністю вибору між різними образами дії. Як фізіологічні причини називають хвороби, дію на організм психофармакологічних препаратів [3, 4].

Немотивована тривожність, що характеризується безпричинними або погано пояснюваними очікуваннями неприємностей, передчуттям біди, можливих втрат психіка таких дітей постійно у стані напруження, а поведінка може обумовлюватися дисфункціональним емоційним стереотипом, що мало піддається контролю свідомості, і це її загальні рисах зближує стан тривоги й афекту. Останнім часом в експериментальних дослідженнях дедалі частіше робиться акцент не так на окрему рису або диспозицію, як на особливості ситуації взаємодії особистості з ситуацією. Зокрема, виділяють або загальну неспецифічну особистісну тривожність, або специфічну характерну для певного класу ситуацій. Причому в першому випадку передбачається, що особистісна тривожність має хронічний, не пов'язаний з особливостями ситуації, характер.

Термін «особистісна тривожність» використовується для визначення відносно сталих індивідуальних відмінностей у схильності індивіда відчувати стан тривоги. У цьому випадку тривожність означає рису особистості [3, 4].

Тривожність як рису особистості, за Ж. Тейлор, традиційно визначають у вигляді тенденції переживання нейтральної ситуації як загрозливої й відповідній цьому поведінковій тенденції уникання уявної загрози. Тривожність розглядається як стала характеристика особистості, як її риса, що відображає потенційну схильність розцінювати різні ситуації як загрозливі. У психологічній сфері тривожність проявляється у зміні рівня домагань особистості, у заниженні самооцінки, рішучості, впевненості у собі. Особистісна тривожність впливає на мотивацію. Крім того, відзначається зворотний зв'язок тривожності з такими особливостями особистості як соціальна активність, принциповість, сумлінність, прагнення до лідерства, рішучість, незалежність, емоційна стійкість, впевненість, працездатність, ступінь невротизму та інтровертованості [3, 5].

Особистісна тривожність не обов'язково проявляється безпосередньо в поведінці, часом це — суб'єктивне неблагополуччя особистості, що створює специфічний фон її життєдіяльності, пригнічує психіку. Аналіз публікацій дозволив виявити основні негативні риси високого рівня особистісної тривожності:

1. Особистість із високим рівнем тривожності схильна сприймати довколишній світ як такий, що містить у собі загрозу і небезпеку більше, ніж особистість із низьким рівнем тривожності.

2. Високий рівень тривожності створює загрозу психічному здоров'ю особистості та сприяє розвитку передневротичних станів.

3. Високий рівень тривожності негативно впливає на результат діяльності. Відзначається кореляція тривожності з рисами особистості, від яких залежить навчальна успішність.

4. Тривожність суттєво впливає на професійну спрямованість.

5. Тривожність по-різному позначається на усталеності поведінки і прояві навичок самоконтролю [3, 5-6].

На думку А. Прохорова, процес формування тривожності має декілька етапів.

На першому відбувається її зародження. Цей момент пов'язаний з формуванням динамічного опорного ядра з психічних процесів, у яких тривожність проявляється.

Другий етап характеризується виявленням тривожності та її закріпленням у конкретній діяльності та поведінці.

На третьому етапі сформоване новоутворення, набираючи характеру риси особистості — особистісної тривожності ~ саме репродукує психічні стани, завдяки яким воно виникло [3, 6].

Головною причиною виникнення тривожності у дітей вважається неправильне виховання та несприятливі стосунки дитини з батьками, особливо з матір'ю. Відторгнення, неприйняття матір'ю дитини викликає у неї тривогу через неможливість задоволення потреб у любові, пестощах та захисті. У цьому випадку виникає страх: дитина відчуває умовність материнської любові.

Незадоволення потреб дитини в любові буде спонукати її прагнути задоволення будь-якими способами. Високу і ймовірність виникнення тривожності у дитини має виховання за типом гіперпротекції (надмірна турбота, дріб'язковий контроль, багато обмежень та заборон, постійне смикання).

Чинники, що впливають на виникнення страхів (за А.Захаровим):

- наявність страхів у батьків, головним чином у матері;

- тривожність у відношенні з дитиною, надмірне збереження її від небезпеки і ізоляція від спілкування її з однолітками;

- надмірно рання раціоналізація відчуттів дитини, обумовлена надмірною принциповістю батьків або їх емоційним неприйняттям дітей;

- велика кількість заборон з боку батька тієї ж статі або повне надання свободи дитині батьком іншої статі, а також численні нереалізовані загрози всіх дорослих в сім'ї;

- відсутність можливості для ролевої ідентифікації з батьком тієї ж статі, переважно у хлопчиків, створюючи проблеми в спілкуванні з однолітками і невпевненість в собі;

- конфліктні відносини між батьками в сім'ї;

- психічні травми типу переляку, які загострюють вікову чутливість дітей до тих або інших страхів;

- психічне зараження страхами в процесі спілкування з однолітками і дорослими [4, 28-30].

Можливі причини виникнення тривожності :

·  порушення взаємин між батьками і дітьми;

·  авторитарний стиль батьківського виховання в родині;

·  авторитарний стиль роботи вчителя;

·  перевантаження організму дитини навчанням;

·  завищені вимоги до дитини;

·  постійне порівнювання її з іншими дітьми;

·  розлучення батьків;

·  висока тривожність учителя чи батьків [6, 23].

Ознаки шкільної тривожності у молодшому шкільному віці :

1.  не може довго працювати, не стомлюючись;

2. їй важко зосередитися на чомусь;

3. будь-яке завдання викликає надмірне занепокоєння;

4. під час виконання завдань дуже напружена, скута;

5. бентежиться частіше за інших;

6. часто говорить про напружені ситуації;

7. скаржиться, що їй сняться страшні сни;

8. руки в неї зазвичай холодні, вологі;

9. у неї поганий апетит;

10. полохлива, багато що викликає в неї страх;

11. зазвичай неспокійна, легко засмучується;

12. часто не може стримати сліз;

13. погано переносить чекання;

14. не любить братися за нову справу;

15. невпевнена у собі, у своїх силах;

16. боїться труднощів [5, 23].

Висновок до першого розділу

Вперше відокремив і акцентував стан занепокоєння, тривоги - З.Фройд.

Багато хто з авторів наголошує на різниці між тривогою і страхом: страх — це реакція на реальну загрозу, а тривога — стан неприємного передчуття без видимої причини (причина — тільки у свідомості людини).

У психологічній літературі, можна зустріти різні визначення поняття тривожності, хоча більшість дослідників сходяться у визнанні необхідності розглядати його диференційовано - як ситуативне явище і як особистісну характеристику з урахуванням перехідного стану і його динаміки.

Тривога сприймається як емоційний стан гострого внутрішнього болісного беззмістовного хвилювання, що пов'язується у свідомості індивіда із прогнозуванням невдачі, небезпеки або ж очікуванням чогось важливого, значущого для людини в умовах невизначеності.

Відокремлюють самостійні семантичні одиниці, пов’язані з тривогою: тривога, немотивована тривожність й особистісна тривожність.

Тривожність не обов'язково проявляється безпосередньо в поведінці, часом це — суб'єктивне неблагополуччя особистості, що створює специфічний фон її життєдіяльності, пригнічує психіку.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в основі негативних форм поведінки лежать: емоційне переживання, неспокій, невпевненість за своє благополуччя, що може розглядатися як прояв тривожності.