Позачергові вибори в конституційному праві: підстави, особливості, наслідки

Національна академія державного управління при Президентові України

КАФЕДРА ПРАВА І ЗАКОНОТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ

Творча робота з навчальної дисципліни "Основи права в управлінні"

Виконав: слухач Сметанін С.Ю.

факультету публічного управління

спеціальності "Електронне урядування"

денна форма навчання І курс, 7 академічна група

Перевірив: викладач Карпенко О.А.

Київ-2010

Зміст

Завдання

1. Громадянське суспільство і правова держава. Поняття та основні ознаки правової держави

1.1 Поняття та ознаки громадянського суспільства і правової держави

2. Позачергові вибори в конституційному праві: підстави, особливості, наслідки

3. Поняття адміністративного процесуального права

4. Використана література

Завдання

1. Громадянське суспільство і правова держава. Поняття та основні ознаки правової держави.

2. Позачергові вибори в конституційному праві: підстави, особливості, наслідки.

3. Поняття адміністративного процесуального права.

1. Громадянське суспільство і правова держава. Поняття та основні ознаки правової держави 1.1 Поняття та ознаки громадянського суспільства і правової держави

Характеризуючи громадянське суспільство і правову державу, ми зупинимось на їх співвідношенні, окреслимо і розкриємо їх принципи і ознаки, сформулюємо їх визначення. Обидва ці феномени існують відносно незалежно. Держава не може ототожнюватися з суспільством. В іншому випадку і суспільство, і державу необхідно було б характеризувати як режим тоталітаризму, що означає ліквідацію будь-якої різниці між державою і суспільством, поглинання першою другого. Проте між ними має бути певна дистанція, яка і забезпечує демократію, відповідний рівень свободи суб'єктів громадянського суспільства. Водночас ця межа відносна, а не абсолютна, бо держава за своєю сутністю є необхідною для існування і розвитку громадянського суспільства. Г. Гегель не вважав державу чимось зовнішнім відносно громадянського суспільства і пояснював їх взаємозв'язок діалектично. Він вказував, що громадянське суспільство є єдністю різних індивідів, які його складають. Кожен індивід має власні, інколи навіть протилежні інтереси. Для їх узгодження необхідна держава. Саме вона є організацією загального зв'язку кожного з кожним.

Отже, підкреслюючи об'єктивний характер походження і необхідність держави для формування і розвитку громадянського суспільства, Г. Гегель в той же час доводив своє вчення до крайності, стверджуючи, що держава - це абсолютна мета його існування. Приблизно аналогічну позицію займав М. Вердяєв стверджуючи, що держава у суспільстві є об'єктивно необхідною та існує в ньому до певних меж.

Аналіз літературних і нормативних джерел дає можливість виділити такі принципи громадянського суспільства, що у більшості випадків випливають з Конституції України або прямо передбачені нею і які водночас, з певною часткою умовності, можна вважати також і Його ознаками:

свобода та ініціативність особистості, що спрямовані на задоволення розумних потреб членів суспільства без шкоди для його загальних інтересів (статті 22, 23, 29 тощо Конституції України);

розвиток суспільних відносин відповідно до фундаментального принципу кантівської філософії, за яким людина завжди повинна розглядатися як мета і ніколи як засіб (статті 21, 22 Конституції України);

ліквідація відчуженості людини, неприйняття людьми соціально-економічних реформ і перетворень, економічних і політичних структур та інститутів (статті 34, 35 Конституції України);

реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей у політиці, економіці, духовній сфері життя суспільства (ст.24 Конституції України);

постійний захист прав і свобод людини і громадянина, який зумовлює необхідність визнання незалежності громадянського суспільства щодо держави (ст.22 Конституції України);

плюралізм усіх форм власності, серед яких приватна власність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціативної, творчої, підприємницької та іншої господарської діяльності. Реальне і практичне визнання того факту, що тільки власник може бути дійсно вільною і незалежною щодо держави особою (ст.41 Конституції України);

існування в абсолютній більшості так званого середнього прошарку, який здатний стати повноцінним виробником і споживачем і бути соціальною базою громадянського суспільства. Відсутність поляризації населення на надзвичайно заможних і дуже бідних (ст.48 Конституції України);

плюралізм духовного життя суспільства, в основі якого визнання і реальне забезпечення гуманістичних та демократичних загальнолюдських цінностей (ст.15 Конституції України);

офіційна заборона і практична відсутність з боку держави та інших соціальних суб'єктів жорстокої регламентації і будь-якого втручання в приватне життя членів суспільства (ст.32 Конституції України);

існування і функціонування розвинутої соціальної структури, яка гарантує задоволення різноманітних інтересів різних груп і верств населення;

активна участь у всіх сферах суспільного життя недержавних самоврядних людських спільностей (сім'я, корпорація, господарські товариства, громадські організації, професійні, творчі, спортивні, етнічні, конфесійні та інші об'єднання, діяльність яких врегульована статтями 36-40 Конституції України);

розвиток ринкових відносин, у яких, відповідно до своєї сутності, беруть участь на рівних засадах суб'єкти всіх форм власності і видів господарської діяльності (ст.42 Конституції України);

визнання і гарантування ідей верховенства права, що відображається у його поділі на публічне і приватне, теорії розподілу права і закону та визнанні, що право може існувати поза своєю інституційною формою - законодавством. Магістральна орієнтація права на людину трудівника і власника, на рівний правовий статус у сфері приватного права державних, громадських структур і окремого громадянина;

підпорядкованість громадянському суспільству демократичної правової соціальної держави, сутність соціальної спрямованості якої виявляється в тону, що держава, використовуючи всю гаму відповідних демократичних владно-управлінських засобів, забезпечує своїм громадянам економічну та іншу безпеку, особисту свободу і суспільну злагоду.

Держава має виконувати певні вимоги-принципи, які б відповідали принципам громадянського суспільства. Причому держава відіграє для своїх громадян консолідуючу роль, у ній панує право як загальна міра свободи рівності і справедливості у суспільстві, що і визначає зміст чинних законів та інших правових актів; на високому рівні врегульований і забезпечений правовий статус людини і громадянина; достатньо розвинута система чинного законодавства; держава, її органи і посадові особи та суспільство, що складається з народу, націй, етнічних груп, окремих громадян - взаємно відповідальні; провідну роль у вирішенні спірних питань і конфліктних ситуацій між усіма соціальними суб'єктами відіграють судові органи; у суспільстві панує законність і правопорядок внаслідок ефективної діяльності правоохоронних органів; громадянам притаманний високий рівень правосвідомості і правової культури; забезпечено цивілізований рівень добробуту громадян, їхню особисту свободу, соціальну злагоду і спокій.

Отже, громадянське суспільство - це спільність вільних, незалежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина. [1]