Аналіз психолого-педагогічної та методологічної літератури з проблеми дослідження

1.1 Аналіз психолого-педагогічної та методологічної літератури з проблеми дослідження.

Математика - це знаряддя для міркування. У ній сконцентровані мислення багатьох людей».

Р. Фейнман (американський фізик) . Провідна ідея в педагогічній і методичній практиці — максимально розкрити перед учнем спектр застосування математичних знань, передати своє захоплення предметом вихованцям. Саме в цьому аспекті ми розуміємо один із принципів дидактики в навчанні математики, а саме: принцип свідомості, активності й самостійності

Цей принцип полягає в цілеспрямованому, активному сприйманні явищ, що вивчаються, їх осмисленні, творчій переробці й застосуванні. Реалізація цього принципу має на меті виконання таких умов:

а) відповідність пізнавальної діяльності учнів закономірностям процесу учіння;

б) пізнавальна активність учнів у процесі учіння;

в) осмислення учнями процесу учіння;

г) оволодіння учнями прийомами розумової діяльності в процесі пізнання нового.

Активність є дієвий стан учня, який характеризується прагненням до учіння, напругою і проявом волі в процесі оволодіння знаннями. Тому активність учнів і називають пізнавальною активністю.

Загальний смисл вимоги активної навчально-пізнавальної діяльності учнів полягає в тому, що ця вимога має два аспекти: внутрішній (психолого-педагогічний) і зовнішній (організаційний)[17,С.25].

Внутрішній аспект активної навчальної діяльності школярів полягає в тому, що вона визначається такими компонентами, як інтерес до навчання, ініціативність у навчальній роботі, пізнавальна самостійність, напруження фізичних і розумових сил для розв'язання поставленої пізнавальної задачі. Розвиток цих компонентів і складає необхідну умову організації активної навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Зовнішній аспект активної навчальної діяльності школярів полягає в тому, що до цієї діяльності необхідно залучити всіх учнів даного класу і кожного з них.

Основною методологічною концепцією педагогічної психології є положення про те, що особистість формується лише в процесі активної діяльності. Формування особистості можна і слід відповідно спрямувати. Важливим засобом є керування дорослих діяльністю дітей або - в широкому розумінні - організація всього їхнього життя й активного спілкування.

Вчені стверджують, що з погляду активізації пізнавальної діяльності, розумових здібностей і підвищення якості знань найкращим способом є цілком самостійне добування знань на основі пошуку і дослідження. Хоч в пізнанні не можна обійтись без репродуктивної діяльності.

Найбільш яскраво питання самостійного мислення, творчості і активності розроблялись в епоху Відродження педагогами-гуманістами Еразмом Роттердамським, Вітторіно да Фельтре, Франсуа Рабле, Томасом Мором. Пізніше - Ян Амос Коменський у «Великій дидактиці» писав: «Яке б заняття не починати, перш за все треба викликати в учнів любов до нього, довести особливість цього предмета, його користь, приємність і що тільки можливо Великий вчений пов'язував рішення цієї проблеми з процесом навчання і виховання, особистістю вчителя, його підготовкою, якістю підручника, умінням ним користуватись. Я.А. Коменський впритул підійшов до ідеї формування в учнів творчого мислення, завдяки якому учень був би здатний до самостійного відкриття, творчості.

В епоху становлення і розвитку капіталізму західноєвропейська педагогічна думка продовжує розробляти проблему навчання учнів, прийомів свідомого й осмисленого сприймання і запам'ятовування знань, способів застосування їх на практиці (Г. Песталоцці, І.Ф. Гербарт), формування навичок інтелектуальної праці (Ж. Руссо, Д. Дідро, К. Гельвецій), деяких прийомів творчості, еврістики (А. Дістервег).

Серед українських вчених XVIII століття можна назвати Стефана Яворського, який в своїх творах закликав людину де активної розумової Діяльності, саме таким чином він намагався читати курс психології в Києво-Могилянській академії, а пізніше - в Московській слов'яно-греко-латинській академії [1.,С.4].

Цінні, на наш погляд, думки щодо активізації розумової діяльності дитини висказав великий український поет і філософ, педагог і художник Т.Г. Шевченко. Критикуючи сучасну йому школу, де учні зубрять незрозумілі церковнослов'янські книги, ці безкінечні «тму-мну», Шевченко мріяв про нову школу в новому суспільстві, яка б давала дітям глибокі знання, викликала інтерес до навчання, бажання навчитись. А для цього потрібні ще й хороші підручники, вважав педагог і створив один такий – «Букварь южнорусский», мріяв написати ще серію книжок для школи

Цінні розробки в контексті нашої проблеми є у А.С. Макаренка. Він стверджував, що для хорошої школи перш за все повинні бути науково організована система усіх впливів. В роботі А.С. Макаренко така система забезпечувала у вихованців жагу до навчання, як висловлювався сам педагог. В лекціях для батьків вчений розкриває деякі методичні прийоми активізації пізнавальної діяльності: підказку, що викликає здогадку, постановку цікавого запитання, введення нового факту, розглядання ілюстрацій, що викликають запитання, пробуджують інтерес до уточнень, пошуку залежностей і причин. Саме так вдавалось педагогу працювати в своїх незвичайних навчальних закладах

О.Я. Савченко досить фундаментально розробила шляхи формування загально-навчальних умінь і навичок у відношенні до початкових класів. Вона відмічає, що процес пізнавальної діяльності іде таким шляхом: прийняття мети - відбір засобів її досягнення - виконавські дії - контроль і оцінка результатів. Вчена вважає, що найголовніше - навчити дітей міркувати і дедуктивно (теза, розвиток, доведення чи спростування), і індуктивно (факти, аналіз і синтез, висновок). Ядро навчання - індивідуальна мислительна діяльність учня. Це той самий процес, до якого багато вчителів спонукають дитину коротким словом: «Думай!». Наказуючи учневі думати, мало хто з вчителів уявляє повною мірою, що в цей напружений момент йому треба досить швидко і безпомилково на очах усього класу виконати різні мислительні операції, серед багатьох способів вибрати один. Це важка робота. Треба цілеспрямовано керувати цим процесом. Ряд педагогів і психологів розробляли проблему рівнів розвитку інтересу до навчання. Так, Г.І. Щукіна вважає, що за основу слід взяти активність і самостійність учнів, бажання перебороти будь-які труднощі (високий рівень - висока активність, самостійна робота протікає із захопленням, бажання перебороти труднощі у складних завданнях; середній рівень - пізнавальна активність викликається за допомогою стимулювання вчителя, ситуативне виконання самостійної роботи, труднощі долає з допомогою вчителя; низький рівень - пізнавальна інертність, мінімальна самостійність, бездіяльність при затрудненнях.

Повноцінна навчально-пізнавальна діяльність містить три складові: орієнтувальну, виконавчу, контрольну. Контроль відіграє важливе навчальне, розвивальне і виховне значення. Він дозволяє виявити повноту, глибину, свідомість і міцність знань на різних етапах навчання, сприяє корекції, управлінню і самоуправлінню процесом навчання, спонукає учнів до активної розумової діяльності, сприяє виробленню свідомого їх ставлення до систематичної навчальної праці. Це залежить як від індивідуальних особливостей учнів, так і від об'єктивно існуючих умов (змісту навчального матеріалу, логіки предмета математики, закономірностей навчального процесу, гносеологічних основ учіння тощо).

Рушійною силою процесу пізнання є внутрішні суперечності між завданнями, які ускладнюються, і вимогами до навчання та наявними можливостями учня, Розвиток процесу навчання математики є поступовим, еволюційним, у ньому неперервне поєднуються протилежні процеси: суто логічні міркування: уява, інтуїція, чуттєво-наочне, конкретне і абстрактне, індуктивні і дедуктивні матеріали, змістовні і формалізовані. Найбільш поширеною суперечністю навчально-пізнавальної діяльності є суперечність між особистим досвідом школяра і елементами наукових знань з математики, які він набуває в школі.

Необхідною умовою активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів є систематичне і цілеспрямоване виховання їх в процесі навчання математики прийомами розумової і навчальної діяльності. Ці прийоми різноманітні як за змістом, так і за функціями та джерелами їх оволодіння. Одні повідомляє вчитель, а учні опановують і використовують у процесі навчання - інші учні знаходять і опановують самостійно, застосовують при виконанні певних навчальних завдань.

Нарешті, принцип індивідуалізації і диференціації як один з провідних принципів розвивального навчання, створює сприятливі умови для активізації знань школярів. У вирішенні проблеми дослідження важливим чинником є взаємозв'язок різних видів навчальної діяльності для її активізації, що допомагає розкриттю потеніційних можливостей кожного учня[1,С.6].

Отже, аналіз психолого-педагогічної та методологічної літератури свідчить, що багато вітчизняних і зарубіжних педагогів займалися проблемою активізації навчально-пізнавальної активності дітей на уроці. Дослідження практиків показали, що потрібно ураховувати чинники, що гальмують розвиток навчально-пізнавальної діяльності учнів. Запобігати перевантаженню розумових сил або тривалої одноманітності навчальної праці, необ’єктивного зниження оцінки під час виконання ними завдань.

 

 

1.2 Форми і методи роботи з учнями з метою активізації розумової діяльності

В навчальному процесі у школі застосовуються різноманітні методи, технології та педагогічні прийоми стимулювання пізнавальної діяльності учнів. Зокрема, традиційні та інноваційні, пасивні, активні та інтерактивні методи. До традиційних форм навчальної роботи належать пасивні та активні методи.

У навчальному процесі активність учнів проявляється не лише в роботі думки, а й у практичній діяльності, в позакласній — позаурочній роботі, в напруженні волі, а також в емоційних переживаннях.

Розумова активність учнів у процесі навчання математики має особливе значення в формуванні понять, осмисленні їх, практичному застосуванні й, особливо, в умінні самостійно оперувати цими поняттями. Тому доцільно розглянути методи й форми роботи для реалізації цілей. В першу чергу це:

1. Груповий метод під час розв'язування задач. Робота в парах.

2. Різні форми роботи з книгою.

3. Застосування різних видів заохочень.

4. Самостійні роботи із застосуванням аналогій, порівнянь, карток-інструкцій і консультацій.

5. Використання на уроках елементів історизму, зацікавленості (уроки-казки, уроки-подорожі, уроки-кросворди і т.д.).

6. Використання проблемних ситуацій.

7. Виклад матеріалу блоками.

8. Наочність, доступність, оригінальність розв'язань різними способами, самостійність в одержанні знань, вибір методу розв'язування задачі, зв'язок науки з практикою, анкетування, тестування.

9.Спостереження за мовою, рецензування за схемою [13, С.2].

Розглянемо деякі конкретні приклади.

Одним із основних і першочергових завдань у навчанні математики є вироблення в дітей навичок хорошої лічби. Однак одноманітні завдання у вигляді прикладів на обчислення знижують як інтерес до лічби, так і до уроків взагалі. Тому слід, мати про запас арсенал різних прийомів, спрямованих на вироблення обчислювальних навичок учнів і в той же час не дуже трудомістких для учнів. Це можуть бути блок-схеми алгоритми, естафети,»Хто швидше запалить вогнище?». Виробленню обчислювальних навичок сприяє гра «Рибалка» з чотирьох запропонованих на рибках прикладах діти варіанта «виловлюють» приклади з відповіддю. Наступний вид завдань - кругові приклади, які дозволяють учням здійснювати самоконтроль, а вчителю легко перевіряти роботу учнів.

Шляхи і методи активізації пізнавальної діяльності можуть бути здійснені тільки з допомогою умілого поєднання фронтальної, групової, індивідуальної роботи учнів, а також за допомогою сучасних засобів індивідуального навчання. Такими засобами є дидактичні матеріали з друкованою основою, карточки-інструкції, карточки-зразки, засоби програмованого контролю і т.д.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб поряд з вивченням понятійного апарату даної теорії постійно демонструвались прийоми і способи пізнавальної діяльності.

За своєю формою прийоми і способи діяльності описуються:

а) алгоритмічними приписами, алгоритмічними схемами, блок-схемами;

б) правилами і законами логіки.

В процесі своєї діяльності учень користується готовими алгоритмічними приписами, правилами і законами або самостійно їх складає. У першому випадку ним здійснюється репродуктивна, а у другому - продуктивна діяльність.

Для активізації навчальної діяльності учнів при розв'язуванні задач корисний також розгляд кількох задач з недостатніми даними або переозначених [14,С.2].

Перш ніж реалізувати набуті знання через призму власної творчості, вивчаю передовий педагогічний досвід з цього питання.

Наприклад, цінним в активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці є досвід вчительки СШ №15 м. Нікополя Г.Д. Зубарєвої. Головне в її роботі - уміння виховати у школярів правильні відношення до навчальної праці, до процесу власного пізнання при вивченні математики. Не звинуватити учня в незнанні, а допомогти йому оволодіти знаннями - така позиція вчительки. Кожен учень має право на довільну гіпотезу, навіть якщо вона пізніше виявиться помилковою. Для неї, як і для учнів, важливий пошук, що в кінцевому рахунку позитивно впливає на рівень і якість математичної підготовки їх вихованців. Галина Дмитрівна розвиває їх творче мислення, дуже важливо не тільки для успішного оволодіння шкільним курсом математики, але і для повсякденного життя.

Провідні ідеї її творчого підходу до праці такі: зацікавлення учнів навчальним матеріалом і процесом оволодіння ним та раціоналізація навчальної діяльності учнів. Реалізує вона ці ідеї методами: словесним, наочним, практичним проблемним, дослідницьким.

Насамперед потрібно звертати увагу на розвиток пізнавального інтересу учнів. Ця особиста риса школяра проявляється у вигляді допитливості, активності, цілеспрямованості.

Для правильної організації роботи по формуванню в учнів пізнавального інтересу за допомогою прогностичних методів - виявляти «за» і «проти», які впливають на цей процес. Маючи такі дані, будувати свою роботу так, щоб знімаючи негативні фактори, цілеспрямовано формувати у школярів пізнавальний інтерес. При цьому потрібно намагатися оптимально поєднувати методи як суб'єктивного характеру, так і об'єктивного. Суб'єктивний шлях організації навчальної діяльності - це методи переконання, пояснення, інформування. Об'єктивний - створення умов, у яких в учня виникли б мотиви до навчальної діяльності, щоб він почав діяти. нього інтерес, задоволення, радість, азарт, то можна сподіватися, що в дитини поступово виникне потреба в такій діяльності, а , значить формується стійкий пізнавальний інтерес до неї.

Однією з форм, що активно запроваджується вчителями математики в навчальний процес, є нетрадиційні уроки. Так називають уроки, що не вкладаються в рамки традиційної методики навчання, на яких учитель дотримується стандартної структури, методів і прийомів навчання. Нетрадиційний урок — це передусім творчість, самобутність і навіть мистецтво вчителя. Такий урок може максимально стимулювати пізнавальну самостійність, творчу активність та ініціативу учнів, їх інтерес до навчання.

Розрізняють такі види нетрадиційних уроків: інтегровані, міжпредметні, театралізовані, ігрові, з різновіковим складом учнів та ін. Загалом, за формою організації нетрадиційні уроки бувають такі: урок-лекція,

урок-практикум, урок-семінар, урок-залік, урок-КВК, урок-подорож, урок-гра «Математичний бій», урок-гра «Брейн-ринг», урок-аукціон, біт-урок, урок-вікторина, бінарний урок, тощо. Технологія та конкрекретні розробки нетрадиційних уроків мають важливе значення.

Вступні лекції використовують на початку вивчення розділів. Наприклад, вивчення розділу «Многогранники» можна розпочати зі вступної лекції, на якій систематизувати необхідні для вивчення даної теми знання про многокутники (поняття многокутника і його види, елементи многокутника: вершина, сторона, кут, діагональ, правильні многокутники і способи їх побудови тощо). Далі ввести поняття многогранника, розглянути види многогранників, способи їх побудови, сформулювати основні властивості многогранників і окремі з них довести. Після цього діяльність учнів можна організувати у традиційній формі (самостійно, під керівництвом учителя, колективно тощо), спрямувати її на доведення решти властивостей многогранників з використанням підручника чи консультацій вчителя та на розв'язування задач.

Вступні лекції доцільно провести на початку вивчення курсів планіметрії та стереометрії. Учитель має можливість широко розкрити мету і завдання курсу, його практичне значення, історію питань, що зацікавить учнів і активізує їх навчально-пізнавальну діяльність.

Інакше може бути побудована лекція в кінці вивчення теми, її основна мета - систематизувати та узагальнити набуті знання й уміння учнів. Головне завдання учителя-лектора у цьому випадку – повторити вивчений матеріал, показати зв'язок між окремими фактами, згрупувавши їх навколо основних ідей та понять. Успіх уроку-лекції значною мірою залежить від педагогічної майстерності вчителя. Щоб протягом усього уроку-лекції підтримувати інтерес учнів до вивчення матеріалу, потрібно добре володіти загальними та спеціальними методами і прийомами навчання. Вчасно створена проблемна ситуація, поставлене запитання чи завдання, наведене порівняння чи контрприклад, багата мова вчителя, його настрій тощо допомагають забезпечити досягнення мети уроку-лекції.

Урок-лабораторна робота. Такі уроки є однією з форм організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів. Вони дають можливість учням більш повно і свідомо з'ясувати математичні залежності між величинами, знайти певні закономірності, удосконалити навички вимірювань і обчислень, роботи з таблицями, графіками, діаграмами тощо. Завдання лабораторної роботи вчитель записує на дошці або використовує графопроектор. Зміст завдань має бути зрозумілим, стислим і вичерпним. Робота може складатися з обов'язкової і додаткової частин. Під час виконання завдань учні записують у зошитах тему, мету і результати виконання роботи.

Урок-аукціон

«Товаром» на уроці-аукціоні є знання учнів. «Товар» на аукціоні - це «лот», продавець – «купець». Ведучим на такому уроці краще бути вчителю. Підготовка до уроку розпочинається за два тижні призначаються чотири «купці», які готують лоти, а також «банкір». Який відповідає за підготовку аудиторії, вільної таблиці результатів аукціону. Це повинні бути учні, котрі добре встигають з предмета. Останні учні утворюють чотири «акціонерні товариства», по шість учнів в кожному. В кожному «акціонерному товаристві» обирається «президент». Президентам видається перелік запитань для повтореним, рекомендується література. Вони організовують повторення матеріалу в своїх «акціонерних товариствах» і підготовку їх емблем й девізу. Кожний «купець» готує два-три лоти (завдання) під керівництвом, контролем учителя. Оцінку відповідей учнів дають «купці», тому вони повинні бути дуже добре підготовленими до виконання своїх обов'язків. Перед уроком розставляють столи в аудиторії, а на початку уроку ведучий оголошує відкриття аукціону, представляє «купців», «банкірів», «президентів акціонерних товариств». Потім «акціонерні товариства» представляють свої емблеми й девізи.

Уроки «мозкової атаки»

Такого типу уроки проводять після завершення теми чи розділу. Зміст цього методу – в тому, щоб за мінімум хвилин дати максимум ідей.

1 етап. Вступне слово вчителя , в якому формулюється проблема , яку необхідно вирішити. Потім комплектується бригада, призначаються експерти.

2 етап. Учні ознайомлюються з умовами і правилами проведення «мозкової атаки».

3 етап. Бесіда, де учням задають запитання у швидкому темпі, а вони знаходять на них відповіді.

4 етап. «Штурм» поставленої проблеми. Кожна бригада одержує індивідуальне завдання, і протягом 15 хвилин учні повинні знайти неординарне розв’язання даної проблеми.

У кінці уроку здійснюють відбір кращих ідей і оцінку цих ідей, дають рекомендації до запровадження, підводять підсумки.

Емоційному настрою і співробітництву на уроці сприяють стимулюючі репліки учителя: «Правильно, молодці», «Оцінимо відповідь разом», «Давайте поміркуємо». Ці звернення до учнів створюють атмосферу співробітництва. Колективна робота створює ту творчу лабораторію, в якій кожний учень виступає як дослідник, шукає і знаходить відповіді, запрошуючи учителя як консультанта.

Одержані таким чином знання закріплюються за допомогою гри-естафети. Клас поділяється на команди, кожній із яких видають естафетну картку, яку починають заповнювати учні із останнього ряду. Кожний із учнів вписує одну назву і передає картку далі. Виграє та команда, яка заповнила картку без помилок і швидше за інших.

Бінарний урок

Такий урок часто називають інтегрованим. Головна перевага бінарного уроку полягає у можливості створити в учнів систему знань, допомогти уявити взаємозв'язок предметів і таким чином підвищити рівень знань учнів. Бінарні уроки вимагають активної діяльності кожного учня, тому клас необхідно готувати до їх проведення: запропонувати літературу з теми уроку, порадити узагальнити практичний досвід, придивитись до конкретного явища.

І сьогодні освіта не може бути вдосконалена без принципового переосмислення ролі вчителя у навчально-виховному процесі. Учитель нині повинен навчатися управляти діяльністю як усього колективу учнів, так і кожного окремого учня, проте це неможливо в межах традиційного уявлення про педагогічний процес. Кращі вчителі завжди ведуть пошук, використовують активні методи навчання: роботу в малих групах бригадах, парах. Кожний учитель бере на озброєння все найкраще. Використовують технічні засоби навчання, вводять опорні сигнали, роботу асистентів, збільшують час самостійної роботи на уроці[14, С.4].

Постійно застосовувати аналітико-синтетичний метод – як під час пошуку розв'язку задачі, так і під час виведення правила чи доведення теореми, а також в якості організаційної форми застосовувати колективну пояснювальну бесіду, охоплюючи при цьому якнайбільшу частину учнів класу.

Як один з прийомів активізації самостійної діяльності учнів можна проводити підготовлених окремими учнями п'яти – семи хвилинних повідомлень з питань, які безпосередньо відносяться до програмового матеріалу. Сюди ж відносяться і більш складні задачі. До цього намагатися залучати якнайбільше різних учнів класу; матеріал для їх виступу підбираю з урахуванням їх підготовки з математики, розвитку мови і т.д.

Отже, найважливішою умовою активізації навчально-пізнавальної діяльності є забезпечення мотивації навчання, яка підвищує інтерес учнів до знань, викликає наполегливість, сприяє засвоєнню нових знань, прагненню досягти поставленої мети.

 

Розділ 2. Активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках математики