Навигация
Поняття "самостійна робота" і її функції
45557
знаков
1
таблица
0
изображений
1.3 Поняття "самостійна робота" і її функції
У психолого-педагогічної літератури переконливо доводиться, що правильно організована самостійна робота учнів на уроці сприяє значному підвищенню ефективності навчання (П. Я. Голант, М. О. Данілов, Н. Г. Дайрі, Б. П. Йосипов, Р.Г. Лемберг, І. І. Малкін, Р. М. Мікельсон, І. Т. Огородніков, Т. С. Панфілов, М. Н. Скаткін, Р. Б. Зроду, А. В. Усова та ін.)
Уточнення ознак самостійної роботи учнів вимагає розгляду деяких підходів до визначення поняття «самостійна робота» та класифікації її видів.
Самостійна робота - це не форма організації навчальних занять і не метод навчання. Її правомірно розглядати скоріше як засіб залучення учнів у самостійну пізнавальну діяльність, засіб її логічної і психологічної організації.
Вивчаючи сутність самостійної роботи в теоретичному плані, виділяється 3 напрямки діяльності, за якими може розвиватися самостійність навчання - пізнавальна, практична та організаційно-технічна. Б.П. Йосипов (60-s рр.) обґрунтував роль, місце, завдання самостійної роботи в навчальному процесі. При формуванні знань і умінь учнів стереотипний, в основному вербальний спосіб навчання, стає малоефективним. Роль самостійної роботи школярів зростає так само у зв'язку із зміною мети навчання, його спрямованістю на формування навичок, творчої діяльності, а так само у зв'язку з комп'ютеризацією навчання.
Другий напрямок бере свій початок у працях Я.А. Коменського. Змістом його є розробка організаційно-практичних питань залучення школярів у самостійну діяльність. При цьому предметом теоретичного обґрунтування основних положень проблеми виступає тут викладання, діяльність вчителя без достатньо глибокого дослідження і аналізу природи діяльності самого учня. У рамках дидактичного напряму аналізуються області застосування самостійних робіт, вивчаються їх види, неухильно вдосконалюється методика їх використання в різних ланках навчального процесу. Стає і значною мірою вирішується в методичному аспекті проблема співвідношення педагогічного керівництва і самостійності школяра у навчальному пізнанні. Практика навчання багато в чому збагатилася так само змістовними матеріалами для організації самостійної роботи школярів на уроці та вдома. [10, 59].
Третій напрям характеризується тим, що самостійна діяльність обирається в якості предмету дослідження. Це напрямок бере свій початок в основному в працях К.Д.Ушинського. Дослідження, які розвивалися в руслі психолого-педагогічного спрямування, були направлені на виявлення сутності самостійної діяльності як дидактичної категорії, її елементів - завдань і мети діяльності. Однак при всіх наявних досягнень у дослідженні цього напрямку самостійної діяльності школяра її процес і структура ще не досить повно розкрита.
Проблема самостійної роботи завжди приковувала до себе увагу наших вчених і вчителів-практиків. І це закономірно: одна з умов ефективності навчання - прищеплення учням навичок самостійної роботи над навчальним матеріалом, що пояснюється тими цілями і завданнями, які стоять нині перед нашою школою: підготувати молоде покоління до життя, до активної участі у праці.
Ці навички необхідні їм у період навчання та після закінчення школи. Отже, проблема активізації самостійності учнів у процесі навчальної роботи - одна із актуальних проблем і педагогічної науки і практики.
Важливу роль самостійної роботи відводили М. Г. Чернишевський, М. О. Добролюбов.«Якщо наші діти, - писав М. Г. Чернишевський, - хочуть бути людьми, справді, освіченими, вони повинні здобувати освіту самостійними заняттями». [8, 16].
Велике значення надавав самостійній роботі К. Д. Ушинський. Він вважав, що вчитель повинен не лише давати учням знання, а й направляти їх розумову діяльність. Учні повинні «по можливості трудитися самостійно, а вчитель - керувати цим самостійним працею і давати для нього матеріал».
Необхідність самостійної роботи в школі відстоювала і Н. К. Крупської.
Деякі питання самостійної роботи знайшли відображення в сучасних дослідженнях і посібниках по дидактиці.
Питання самостійної роботи розглядаються у статті І. Т. Огороднікова «Дидактичні основи підвищення самостійності та активності учнів в досвіді шкіл Татарії». Автор вказує на важливість координації викладу матеріалу вчителем і самостійної роботи учнів. Поєднання між цими елементами навчання досягається поступовим ускладненням у самостійній роботі учнів. Автор рекомендує таку систему цієї роботи:
1) спочатку учні викладають вже вивчений матеріал;
2) потім учням пропонується відповісти на питання;
3) після цього учні вчаться узагальнювати вивчене. [6, 109].
Проблема активізації розумової діяльності учнів у процесі самостійної роботи учнів висвітлюється у статті М. О. Данилова «Виховання у школярів самостійності і творчої активності у процесі навчання».
Автор підкреслює, що мета самостійної роботи - розвиток розумових здібностей учнів. Важливу роль у цьому відіграє навчання учнів навичкам такої роботи.
Питання самостійної навчальної роботи розглядалися в статті Т. С. Панфілова «Самостійна робота учнів у процесі оволодіння знаннями». Автор підкреслює, що самостійна робота необхідна на всіх етапах навчання та виховання. Навчити дітей учитися, здобувати знання, формулювати потрібні висновки - ось головне завдання самостійної роботи в школі.
Аналогічні положення містить стаття О. Ф. Зіновьевой «Самостійна робота учнів з підручником на уроці». [7, 59].
У статті даються зразки таких завдань для самостійної роботи з підручником, як читання підручника (параграфа), відповіді на запитання, складання плану параграфу, формулювання виведення з параграфа і ін.
Аналіз монографічних робіт, присвячених проблемі організації самостійної роботи школярів, П.І. Підкасістого, І. А. Зимової, показав, що поняття самостійної роботи трактується неоднозначно:
Самостійна робота - це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням, у спеціально надане для цього час, при цьому учні, свідомо прагнуть досягти поставленої мети, вживаючи свої зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результат розумових або фізичних (або тих і інших разом) дій. Самостійна робота, на наш погляд, найбільш повно визначається О.І. Зимової. За її визначенням самостійна робота представляється як цілеспрямована, внутрішньо мотивована структурована самим об'єктом в сукупності виконуваних дій і коректування їх по процесу та результату діяльності. Її виконання потребує досить високого рівня самосвідомості, рефлективності, самодисципліни, особистої відповідальності, доставляє учневі задоволення як процес самовдосконалення та самопізнання. [12, 217].
Самостійна робота пов'язана з роботою школяра в класі і є наслідком правильної організації навчально-пізнавальної діяльності на уроці.
А.І. Зимова підкреслює, що самостійна робота школяра є наслідком правильно організованої його навчальної діяльності на уроці, що мотивує самостійне її розширення, поглиблення і продовження у вільний час. Для вчителя це означає не тільки чітке усвідомлення свого плану навчальних дій, але й усвідомлене його формування у школярів як деякої схеми освоєння навчального предмета в ході вирішення нових навчальних завдань. Але в цілому це паралельно існуюча зайнятість школяра за обраної ним з готових програм або їм самим виробленої програмі засвоєння будь-якого матеріалу.
Самостійна робота розглядається як вищий тип навчальної діяльності, що вимагає від учня достатньо високого рівня самосвідомості, рефлексивності, самодисципліни, відповідальності, і доставляє учневі задоволення, як процес самовдосконалення і самосвідомості.
Ефективність навчального процесу пізнання визначається якістю викладання та самостійної пізнавальної діяльністю учнів. Ці два поняття дуже тісно пов'язані, але слід виділити самостійну роботу як провідну й активізують форму навчання у зв'язку з низкою обставин.
По-перше, знання, навички, вміння, звички, переконання, духовність не можна передавати від викладача до учня так, як передаються матеріальні предмети. Кожен учень опановує ними шляхом самостійного пізнавального праці: прослуховування, усвідомлення усної інформації, читання, розбір і осмислення текстів, і критичний аналіз.
По-друге, процес пізнання, спрямований на виявлення сутності та змісту, що вивчається підпорядковується строгим законам, що визначають послідовність пізнання: знайомство, сприйняття, переробка, усвідомлення, прийняття. Порушення послідовності приводить до поверхневих, неточним, неглибоким, неміцним знань, які практично не можуть реалізуватися.
По-третє, якщо людина живе в стані найвищої інтелектуального напруження, то він неодмінно змінюється, формується як особистість високої культури. Саме самостійна робота виробляє високу культуру розумової праці, яка передбачає не тільки техніку читання, вивчення книги, ведення записів, а перш за все глузду, потреба у самостійній діяльності, прагнення вникнути у суть питання, йти в глиб ще не розв'язаних проблем. У процесі такої праці найбільш повно виявляються індивідуальні здібності школярів, їх нахили та інтереси, які сприяють розвитку вміння аналізувати факти та явища, навчають самостійного мислення, яке призводить до творчому розвитку та створенню власної думки, своїх поглядів, уявлень, своєї позиції. [4, 49].
Самостійна робота є важливим методом оволодіння глибокими знаннями, формування активності і самостійності, розвитку розумових здібностей учнів. При характеристиці суті самостійної роботи треба виходити з урахування специфіки внутрішніх розумових процесів школярів, адекватно пов'язаних з їх практичними діями. Тому завдання для самостійної пізнавальної діяльності стимулюють у школярів абстрактне мислення у вигляді аналітико-синтетичних процесів, що ведуть до появи самоконтролю. При виконанні практичних дій активізується чуттєве пізнання, воно поєднується з понятійним мисленням, оскільки завдання містить нові для учнів уявлення і поняття, якими слід опанувати. Здійснюючи самоконтроль, школярі знову переходять до абстрактних аналітико-синтетичним процесам.
Завданнями для самостійної роботи учнів при вивченні природничих дисциплін властиво часткове або повне відтворення будь-якого методу географічних, біологічних наук. Завдання спираються на запас раніше засвоєних учнями теоретичних знань і практичних умінь і навичок, мають чітко виражену структуру. Завдання повинні містити новий для учнів матеріал, а також забезпечувати вчителю отримання зворотної інформації про розумові операціях та якість виконання завдання кожним учнем.
У міру того як школярі опановують вміннями та навичками самостійної роботи, зміст завдань послідовно ускладнюється, стимулюючи активізацію пізнавальної діяльності учнів.
Визначаючи функції самостійної роботи учнів, Б.П. Єсіпов виділяв загальні і специфічні. До загальних функцій він відносив: навчальні (самостійна робота підвищує свідомість і міцність засвоєння знань учнів; виробляє у них вміння і навички, необхідні програмою кожного навчального предмета відповідно до цільової установкою школи; дозволяє навчити учнів користуватися набутими знаннями, вміннями та навичками в житті, у суспільно-корисній праці), що розвиває (розвиває їх пізнавальні здібності - спостережливість, допитливість, логічне мислення і т. д.), виховну (прищеплює учням культуру розумової праці, інтерес до досягнення поставленої мети). До специфічних він відносив підготовку учнів до самоосвітньої роботи.
Самостійні роботи можна розділити, згідно з класифікацією О.А. Абдуллін, на різні види за наступними ознаками: характер діяльності (репродуктивні, репродуктивно-творчі, творчо-репродуктивні, творчі); форми організації (колективні, групові та індивідуальні); цільова спрямованість (теоретичні та практичні); місце в навчальному процесі (для сприйняття й осмислення, для закріплення, систематизації та узагальнення); ступінь активності студентів, їх ставлення до самостійної роботи (обов'язкові і альтернативні, загальні і варіативні, навчальні завдання в рамках навчального процесу та завдання щодо інтересам). [7, 129].
Таким чином, самостійна робота може бути розглянута як форма організації навчання (позааудиторна або позакласна робота учнів), як метод навчання (використання самостійної роботи на навчальних заняттях), як засіб навчання (система завдань для аудиторної та позааудиторної самостійної роботи).
З усього раніше сказаного видно, що самостійна робота - це вища робота навчальної діяльності школяра і є компонентом цілісного педагогічного процесу, тому їй притаманні такі функції, як виховна, освітня, розвиваюча.
Отже, було зазначено, що самостійна робота виступає як форма, метод і засіб навчання. Ми будемо розглядати її як один із шляхів розвитку самостійності, тому вважаємо найбільш доцільним її використання на практичних, вважаючи, що саме вони надають широкі можливості для розвитку зазначеного якості: припускають самостійну підготовку, виконання самостійних завдань різного рівня складності, варіювання різних форм самостійної діяльності.
Похожие работы
... ; - рівень домагань. Спостереження за типом було прихованим, тобто учні не знали, що являються досліджуваними. Методика №2. Тест «моя самостійність» Дана методика спрямована на визначення рівня самостійності учнів в навчально-виховному процесі. Проведення методики. Учням було запропоновано уважно прочитати та дати відповіді на 10 запитань, а саме: Твердження: 1. Вибираючи факультатив, ...
... сть прийти на допомогу, здатність на справжнє співчуття, милосердя тощо. 1.4 Індивідуальний підхід у навчально-виховному процесі дітей різних типів темпераменту Темперамент дитини — один із найважливіших орієнтирів у здійсненні індивідуального підходу в її вихованні. Як зазначає київський психолог В. У. Кузьменко, «Індивідуальний підхід у вихованні — це варіативне використання педагогом цілі ...
... і учнів, наявність умов для занять фізичними вправами, загартування в школі та вдома. На нашу думку, можливості покращення шкільного навчання з валеології, ОЖіЗ полягають у якісній підготовці вчителів початкових класів з теорії та методики фізичного виховання молодших школярів у профільних навчальних закладах, а також у наданні переваги спеціалістам у галузі фізичної культури під час підбору фах ...
... вчителем неуспішності дітей та розкрили значення вчителя іноземної мови у процесі виховання учнів. За результатами проведеного дослідження можна зробити висновок, що роль вчителя іноземної мови у здійсненні навчально – виховного процесу величезна і цей факт дуже важко спростувати чи заперечити. Список використаної літератури : 1. Фридман Л.М., Волков К.Н. Психологическая наука – ...
0 комментариев