Навигация
6. НАСТУПНИКИ БРЕЖНЄВА
12 листопада 1982 р., через два дні після смерті Брежнєва, ЦККГІРС одностайно призначив його наступником Ю. Андропова. Незважаючи на те, що повернення Андропова в Секретаріат ЦК (він вже був секретарем ЦК в 1962-1967 рр.), де він замінив померлого в лютому 1982 р. Суслова, зробило його на шість останніх місяців «брежнєвської ери» «головним ідеологом» (Ж.Медведєв) і тим самим дозволило стати конкурентом призначеного Брежнєвим «спадкоємцем престолу» К.Черненко (впливового члена «дніпропетровського угруповання»), більшість іноземних оглядачів задавалися питанням про істинні причини, які примусили радянське керівництво віддати перевагу людині, кар'єру якої, будь то в дипломатії (Апдропов був послом в Угорщині під час подій 1956 р.) або на чолі відділу ЦК, який займався відносинами із соцкраїнами, і, нарешті, протягом п'ятнадцяти років на чолі КДБ (1967-1982 рр.) не відповідала традиційним критеріям вибору на пост голови партії та держави.
Правда, його конкуренти були або старші за нього, або хворі, або просто дуже «сірі». На загальну думку, Ю.Андропов був компетентний, і його інтелектуальні якості, знання становища всередині країни, яке він придбав за роки роботи в КДБ, його обізнаність в питаннях економіки, а також репутація прихильника наведення порядку - все це забезпечило йому підтримку тих, хто ратував за перехід до більш ефективної економіки і за необхідні зміни.
Призначення Андропова було незвичайним також своєю швидкістю («Уолл-стріт джорнел» писала 12 листопада 1982 р.: «Представники адміністрації Рейгана вважають, що боротьба за успадкування престолу Л.Брежнєва продовжиться місяці, а можливо, н рік...») і викликало якщо не надію на нову «розрядку», то, принаймні, безліч питань. Чи можна вважати це призначення ознакою радикальних змін? Чи буде Радянський Союз проводити нові економічні реформи? Чи не поставить КДБ під сумнів законність керівництва партії з її корумпованим і недієздатним, старіючим апаратом?
М. Татю писав з цього приводу на початку 1983 р., що не КПРС тепер доручає своїм людям встановити контроль над діяльністю політичної поліції, а, швидше, остання починає займатися партійними та державними справами... Чи не вдалося Ю.Андропову те, в чому Берія, а за ним і Шелепін (ще один честолюбний керівник, який розраховував через керівництво КДБ стати на чолі партії) потерпіли невдачу? Таким питанням цілком законно можуть задаватися багато які апаратники. Тепер очевидно, що подібні міркування про «зміни» у зв'язку з приходом до влади Андропова виявилися пустими. Якщо можна говорити про зміни, то початок їм був покладений не 12 листопада 1982 р., а через двадцять дев'ять місяців, 11 березня 1985 р., в момент обрання на пост Генерального секретаря партії М.Горбачова, що стало кіпцем, так би мовити, «міжцарів'я». Весь цей період був відмічений саботажем усіх спроб реформ, оголошених Андроповим, а потім, після його раптової смерті в лютому 1984 р., абсолютним застоєм, втіленим К.Черненко, проведеним, нарешті, після невдалої спроби в листопаді 1982 р. на пост, який він займав усього лише рік, будучи абсолютно хворим.
У час «міжцарів'я» жодна серйозна проблема ні внутрішньої політики (економічна криза, соціальна апатія), пі зовнішньої (криза у відносинах між Сходом та Заходом), успадкована від 1 -і років консервативної політики «олігархії дідуганів», не була вирішена хоч би частково. Проте, в перші місяці після приходу Андропова до влади створилося враження, що він має намір здійснити ряд змін, морально очистити партію, приступити до економічних реформ. У своїй першій промові він всі ановив термін у два роки, щоб провести ряд змін, які дозволили б приступи ти до виконання наступної п'ятирічки в кращих умовах. У нього не вистачило на це часу, оскільки він був при владі всього п'ятнадцять місяців, однак, враховуючи його перші кроки, можна засумніватися в результатах, до яких привели б його реформи у майбутньому.
У внутрішній політиці коротке перебування Андропова у влади було відмічене, передусім, спробою покінчити з найбільш волаючими проявами корупції, яка розповсюдилася у свого роду «сімейних колах» партії через стабільність становища й абсолютну безкарність при Брежнєві величезного числа місцевих партійних керівників. Будучи керівником КДБ, Андропов мав усю інформацію про численні справи, пов'язані із сімейністю та корупцією, які творилися у феодальних володіннях «радянських князьків», особливо у другій половині 70-х рр., коли «тіньова» економіка розрослася до того, що проникла у всі сфери економічної діяльності. У зв'язку з поширенням цього явища у вересні 1980 р. ЦК партії прийняв ряд заходів, направлених на боротьбу з корупцією. Вказівки з цього питання були розіслані до місцевих партійних організацій у вигляді секретного листа. Правляча верхівка усвідомлювала, що проблема носила настільки загальний характер, що краще було підійти до неї як можна обережніше, «розбираючи» тільки найбільші зловживання і закриваючи очі па інші. У 1981-1982 рр. прогриміло кілька «скандальних справ», розкритих КДБ під керівництвом Андропова (які Захід трактував як справжнє «оголошення війни КДБ брежнєвській мафії», за висловом «Обсервер» від 7 березня 1982 р.): «скандал із сервізом Катерини II» -справа члена Політбюро Г.Романова, який «взяв напрокат» в Ермітажі безцінний сервіз, щоб відсвяткувати весілля своєї дочки; «велика ікорна справа», до якої був замішаний міністр рибного господарства О.Ішков, старий друг О.Косигіна; «скандал у ВВІРі» у Москві; і, нарешті, «діамантова історія», в якій безпосередньо були замішані дочка Брежнєва Галина та його зять Ю.Чурбанов, заступник міністра внутрішніх справ.
На похоронах батька дочка Брежнєва була в щільному кільці працівників КДБ. На Галину вже був виписаний ордер на затримання, після арешту 9 листопада її близького друга, директора найзнаменитішого продуктового магазина в Москві (Єлисєєвського гастроному). Відразу після смерті Брежнєва газети почали багато писати про корупцію вищих чиновників.
Андропов заявив, що потрібно «більш жорстко боротися проти порушень партійної дисципліни». Журнал «Комуніст» засудив «кар'єристів, що намагаються проникнути в ряди партії, горлохватів, нероб, порушників порядку». Е.Шеварднадзе, Перший секретар Компартії Грузії та член Політ-бюро, виступив у «Правді» із звинувачувальною статтею проти сімейності та корупції і оголосив про усунення з посади більше 300 відповідальних осіб у Грузії. Нарешті, 11 грудня «Правда» несподівано опублікувала звіт про останнє засідання Політбюро, присвячене обговоренню безлічі листів робітників і селян, незадоволених погіршенням умов праці, фальсифікацією статистичних даних, порушеннями в розподілі житла, розкраданням грошових коштів та іншими порушеннями законності й справедливості. Цим повідомленням, за яким пішли пропозиції посилити санкції відносно корупції, сімейності, розкрадання і хабарництва, уряд демонстрував свій намір енергійно боротися з усіма видами злочинної діяльності на всіх рівнях, щоб оздоровити моральний клімат у суспільстві. Ці заходи не були чимось небаченим у радянській історії: популістські кампанії проти корупції «високопоставлених князьків», які вважали, що радянські закони не для них, а для простих людей, неодноразово робив Сталін. При Андропові ці акції були результатом, як відмічає Ж.Медведєв, могутнього тиску знизу. Корупція охопила всі рівні, і багато хто вважав, що погіршення становища з продовольством і промтоварами викликане їх перерозподілом в інтересах номенклатури, яка щедро забезпечувалася високоякісними продуктами через магазини для обраних, і що завдяки широкій мережі таких магазинів-розподільників та системі індивідуальних пайків проста людина може розраховувати тільки на хліб.
Кампанія проти корупції скоро затихла. її основним результатом стало оновлення керівної еліти. Цей процес носив, однак, обмежений характер, і міністри, що з пошаною йшли на пенсію, поступалися місцями своїм першим заступникам. Слідчі органи припинили розслідування великих скандалів, у яких були замішані високі партійні керівники, пов'язані із справжньою «радянською мафією», і зайнялися боротьбою з більш скромними формами тіньової економіки: лівими приробітками, дрібною спекуляцією, щоб, зрештою, перейти до боротьби за зміцнення дисципліни. «Потрібно рішучіше повести боротьбу проти будь-яких порушень партійної, державної та трудової дисципліни», - заявив Андропов у своєму виступі на пленумі ЦК КПРС 22 грудня 1982 р., будучи цілком переконаний в тому, що «хоча й не можна все зводити до дисципліни, починати треба... саме з неї». Поліпшити управління, підвищити ефективність економіки, піднявши продуктивність праці, - такими були основні цілі його «програми економічних реформ». Що ж до способів їх досягнення, то, згідно з Андроповим, після довгих міркувань про розширення самостійності виробничих об'єднань, підприємств, колгоспів і радгоспів настав час практично приступити до розв'язання цих проблем, однак діяти в цій області потрібно обачно, враховуючи й досвід братських країн. В очікуванні підйому'самоврядування Андропов запропонував найпростіший і найдешевший спосіб припинення падіння продуктивності праці: боротьбу з марнотратством і підвищення дисципліни праці.
Боротьба з марнотратством у сільському господарстві, промисловості та на транспорті протягом кількох місяців стала основною темою для обговорення в пресі. Для зміцнення дисципліни були вжито небачених раніше заходів. Тільки вони й залишилися, як нам здається, у пам'яті людей від короткого перебування Андропова у влади. Ці заходи зводилися до наступного: нагляд за старанністю трудящих, перевірка посвідчень особи в магазинах (з метою виявлення тих, хто пішов туди в робочий час), нальоти міліції в бані, кінотеатри (з тією ж метою), зміна розпорядку роботи магазинів для того, щоб дати можливість населенню зробити покупки не в робочий час.
Уряд посилив санкції відносно порушників партійної дисципліни і значно підвищив ціни на продукти харчування. Всі ці заходи нагадували не стільки угорську модель, скільки військове становище у Польщі. Після незначного підвищення в першому півріччі 1983 р. продуктивності праці в промисловості все повернулося на свої місця.
У зовнішній політиці в період «міжцарів'я» напруження між Сходом та Заходом досягло свого апогею. 21 грудня 1982 р., прагнучи запобігти розгортанню американських євроракет, Андропов пішов на серйозні поступки відносно ракет середньої дальності: він запропонував скоротити число СС-20 в Єврош до 162 (кількість аналогічних французьких і британських ракет), перемістивши інші на азіатську частину території СРСР. Сполучені Штати відмовилися від цього варіанту, розсудивши, що, з одного боку, у разі необхідності ці ракети можуть бути без великих зусиль повернуті в Європу, а з іншого - переміщені в Азію СС-20 змінили б стратегічну ситуацію там, створивши загрозу іншим союзникам Сполучених Штатів, особливо Японії.
26 серпня 1983 р., розуміючи, що переговори про ракети середньої дальності близькі до провалу, Андропов оголосив, що Радянський Союз готовий демонтувати всі СС-20, що перевищують число французьких і британських ракет, відмовляючись від їх переміщення в східну частину країни. Однак через кілька днів нова радянська пропозиція була перекреслена знищенням 1 вересня радянським винищувачем «Боїнга-747" південнокорейської цивільної авіакомпанії. Ця акція, яка, здавалося, підтверджувала правоту тих, для кого СРСР був суспільством, повністю підлеглим військовій касті, стала великою політичною катастрофою для Радянського Союзу, який намагався стверджувати, що він нічого не знає про долю літака. Перед фактом численних доказів своєї провини Радянський Союз наважився, нарешті, формально визнати 6 вересня, що літак був збитий радянською ППО. США використали цю трагедію як підтвердження їх уявлень про істинну природу Радянського Союзу, країни з варварським режимом, якою керують брехуни та шахраї. Впіймані на гарячому і поставлені перед необхідністю оборонятися, радянські керівники почали стверджувати, що з самого початку політ «Боїнга» був «витонченою провокацією, організованою спецслужбами США». Радянсько-американські відносини, і без того погані, ще більше погіршилися. 28 вересня Андропов особисто висловив свою думку з приводу кризи, додавши своєму виступу форму урочистої заяви, яка була передана по всіх радянських інформаційних каналах. Тон цієї заяви був безпрецедентним за своєю уїдливістю. Радянські керівники, мабуть, років двадцять не дозволяли собі подібних одповідей. Андропов звинуватив американську адміністрацію у використанні нею провокації з «Боїнгом» для продовження «нестримної» і «безпрецедентної» гонки озброєнь.
24 листопада СРСР перервав переговори в Женеві по євроракетах і оголосив про намір розмістити в Європі нові СС-20. Починаючи з цього моменту були припинені всі переговори між Сходом та Заходом, що стосувалися озброєнь. Ніколи ще після закінчення другої світової війни ситуація на міжнародній арені не була такою напруженою.
Вона залишалася такою ж напруженою і під час короткого перебування у влади К.Черненко, оскільки радянська зовнішня політика як і раніше була в руках Громико.
Влітку 1984 р. стало ясно, що Р.Рейган буде в листопаді переобраний на новий термін. Тому радянські керівники визнали більш розумним поступити так, щоб переобрання Рейгана на пост президента не сталося виключно за рахунок напруженості радянсько-американських відносин, і вирішили відповісти на пропозицію американської сторони повернутися до діалогу між Сходом та Заходом. 28 вересня Громико відправився у Вашингтон на зустріч з Р.Рейганом. За цією зустріччю пішли контакти Громико з держсекретарем Шульцем в Женеві 7 січня 1985 р., тепер вже з ініціативи радянської сторони, стурбованої новим технологічним ривком американців, який дозволив розпочати роботи над програмою «стратегічної оборонної ініціативи», відомою під назвою «зоряних воєн».
Загострення відносин між Сходом та Заходом у період «міжцарів'я» мало серйозні наслідки відносно вибору пріоритетів у радянській економіці. Радянські військові бачили в напружених відносинах між СРСР та США передусім можливість добитися великих асигнувань на оборону. Але становище в країні було настільки важким, що збільшення військових витрат сильно відбилося б на і без того низькому рівні повсякденного життя людей, на атмосфері в суспільстві, яка стала більш напруженою з моменту андроповсь-ких ініціатив «по зміцненню дисципліни».
6 вересня 1984 р. начальник Генерального штабу Збройних Сил СРСР маршал М. Огарков був усунений з посади без будь-яких пояснень. Ця відставка показувала ступінь напруженості, викликаної як міжнародним станом, так і проблемою пріоритетів в економіці країни. В останньому випадку рішення диктувалися безпосередньо кризовими явищами в економіці, про які довго вмовчувалося, хоч вони цілком розвинулися вже у другій половині 70-х рр. Ці явища, згідно Ж. Сапіру, свідчили «одночасно про виснаження можливостей існуючого режиму і про невдачу процесу оновлення форм соціального життя, які дозволили б сформуватися новому типу суспільно-економічних відносин».
Похожие работы
... іктів, афганська проблема досі залишається однією з найбільш гострих в усьому світі. Конфлікти біля колишньої Югославії, Іраку, зіткнення національному грунті колишнього СРСР, проти якими війна в Афганістані викликає менш цікаві, - тому, що утворилися біля Європейського континенту або тому, що мені якнайшвидшому врегулюванні дуже зацікавлені США, інші провідні держави і навіть увесь світ загалом. ...
... і української лінгвістики належить Б. Грінченку, авторові чотиритомного «Словника української мови». Друкуються перші праці з національної історії — «Історія України-Руси» М. Аркаса, «История украинского народа» О. Єфименко та ін. Найвизначнішу роль у становленні й розвитку української історичної науки відіграли в цей час роботи М. Грушевського — «Очерк истории украинского народа», «Ілюстрована і ...
... на чолі зі СРСР. Протистояння двох систем було закріплено офіційно. У вересні 1946 р. посол СРСР у США М. Новиков на запит міністра закордонних справ СРСР В. Молотова підготовив аналітичний огляд «Зовнішня політика США в повоєнний період», яку можна назвати «довгою телеграмою» Новикова за аналогією з «довгою телеграмою» Кеннана (лютий 1946 р.). В огляді констатувалося, що повоєнна зовнішня полі ...
... іонери. Залежно від стилю керівництва й політичної системи, в якій функціонує лідер, відрізняють: диктаторський тип, демократичний тип, автократичний тип, плутократичний тип. В сучасній політології використовується типологія М. Дж. Херманн, де за основу виступає імідж, “образ”, візуальна привабливість лідера: прапороносець, який має особистий погляд на реальність, майбутнє; чітко викладає цілі, ...
0 комментариев