Межі та обмеження права власності, обумовлені корпоративними правовідносинами

2.3 Межі та обмеження права власності, обумовлені корпоративними правовідносинами

Корпоративні правовідносини розглядаються як особливий вид цивільних правовідносин поряд із речовими та зобов’язальними [41; 194] [335] [336], хоча існує й їхнє розуміння як зобов'язальних [123; 159] [337] [338] або як речових [207] [339]. Змістом корпоративних правовідносин є корпоративні права, що мають складну природу [110; 184; 36] [340] [341] [342], бо складаються з майнових та особистих немайнових прав, які зумовлюються одне іншим. Стаття 167 ГК визначає корпоративні права як права особи, частка якої встановлюється у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Існування корпоративних прав відбивається на праві власності певного суб’єкта. Так, акціонерне товариство (далі – АТ) є власником майна, а акціонер – власником акції, тобто об'єкти їх права власності різні. Проте акціонер та АТ знаходяться в корпоративних правовідносинах, що тягне за собою обмеження обох цих суб’єктів як учасників зазначених правовідносин, хоча й стосовно різних об'єктів. При цьому АТ як власник майна обмежується в правах відносно нього в інтересах акціонерів, а акціонери як власники акцій обмежуються в своїх правах в інтересах інших акціонерів та АТ.

Межі та обмеження прав зазначених учасників корпоративних правовідносин можуть встановлюватися як у законі, так і в локальних актах (внутрішніх актах АТ). На рівні закону врегульовані межі корпоративних прав, яких мають додержуватися всі учасники господарських товариств, а на локальному рівні встановлюються обмеження для осіб, що перебувають в конкретних правовідносинах з певним господарським товариством. Ці межі та обмеження можуть полягати у встановленні заборон, приписів та стримуючих механізмів реалізації прав власності на відповідні об’єкти. Зокрема, межі стосуються жорсткого регулювання обліку акцій, контролю за діями власника по випуску цінних паперів, їх біржовому обігу, визначенню питань, обов'язкових для розгляду загальними зборами акціонерів, що є їх виключною компетенцією. Тим самим держава встановлює межі корпоративної волі з метою недопущення зловживання правом як з боку посадових осіб АТ, які діють від його імені відносно третіх осіб, так і акціонерів (передусім значних), які формують волю АТ шляхом участі в загальних зборах акціонерів.

Межі АТ як власника майна передусім торкається здійснення діяльності органами управління в АТ (корпоративного управління) та спрямоване на запобігання зловживанням з боку керуючого органу та захист прав акціонерів, кредиторів АТ і третіх осіб. Такі межі стосуються: а) встановлення певних вимог та заборон до дій осіб, уповноважених розпоряджатися майном АТ; б) змін статутного капіталу АТ; в) АТ, створених в процесі приватизації, г) інші.

А. Межі та обмеження щодо розпоряджання майном АТ полягають у вимогах до: 1) укладення від імені АТ значних правочинів; 2) укладення від імені АТ правочинів із заінтересованістю; 3) укладення правочинів керівниками філій та представництв; 4) укладення правочинів залежними товариствами; 5) процедури припинення АТ. З приводу зазначених вимог слід вказати на те, що у відсутність в Україні регулювання корпоративних відносин в акціонерних товариствах на рівні спеціального закону, яким би встановлюватися відповідні межі, вимушує АТ такі заборони, приписи та правила передбачати у своїх статутах та внутрішніх актах. Тим самим, як правило, вони являють собою обмеження корпоративних прав (прав власників акцій, паїв).

Додержання відповідних вимог передусім вимагається від осіб, які представляють інтереси АТ у відносинах із третіми особами, тобто ці вимоги адресуються керівнику АТ (якщо в АТ одноособовий виконавчий орган) і голові та членам колегіального виконавчого органу АТ (правління). Однак приписи щодо вказаних дій стосуються й інших осіб та органів в АТ, а саме: членів наглядової ради та всіх акціонерів як учасників вищого органу – загальних зборів. Оскільки ж вказані особи уповноважені виступати від імені АТ як власника, то межі й обмеження до їх дій являють собою по суті межами й обмеженнями права власності.

1)  Укладення від імені АТ значних правочинів чинним законодавством України врегульовано досить суперечливо і не на належному рівні захищає інтереси акціонерів та АТ, оскільки не містить чіткого та виваженого механізму їх укладення, наслідків його недодержання та відповідальності за порушення. Так, ст. 41 ЗУ «Про господарські товариства» [65] [343] передбачає, що загальні збори акціонерів затверджують правочини на суму, що перевищує зазначену в статуті АТ. Оскільки про затвердження може йтися лише стосовно укладених правочинів (тобто затвердженню підлягає факт, який вже відбувся), ця норма не містить ані обмежень щодо дій голови виконавчого органу по їх укладенню, ані запровадження механізмів, які передували б цьому.

В такому разі фактично чинне законодавство України про господарські товариства меж щодо відчуження майна АТ не містить, як не містить воно й ефективних засобів відповідальності посадових осіб за це, оскільки ЗУ «Про господарські товариства» [65] не встановлює того, як відіб’ється на чинності правочину, укладеного не в інтересах товариства, несхвалення загальними зборами акціонерів цього правочину. Очевидно, такий правочин не може вважатися недійсним в цьому разі, як слушно відмітив ВАСУ у п. 9.4 Роз’яснення від 12.03.99 р. N 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» [165] [344]. Не може цей правочин і розцінюватися як укладений під умовою подальшого схвалення загальними зборами акціонерів, оскільки це негативно відіб’ється на тих особах, які укладатимуть правочини з АТ, а відтак, і в цілому на цивільному обороті.

В ч. 4 ст. 92 ЦК встановлюється, що в таких випадках члени виконавчого органу несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі, тобто АТ. Отже, йдеться про цивільно-правову відповідальність, яка полягає у повному відшкодуванні збитків (ч. 3 ст. 22 ЦК). Це положення не узгоджується з КЗпП, в якому запроваджується підхід щодо обмеженої відповідальності працівників (а члени виконавчого органу АТ є його працівниками, оскільки знаходяться в трудових відносинах з АТ) – ч. 2 ст. 130, 132-134 КЗпП за певними винятками. Відповідно до ст. 9 ЦК положення ЦК запроваджуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані трудовим законодавством. Оскільки ж трудовим законодавством ці питання врегульовані, то і застосування ч. 4 ст. 92 ЦК для притягнення до повної цивільно-правової відповідальності членів виконавчого органу АТ буде неоднозначним.

З цього приводу слід висловити таке бачення вирішення цієї проблеми. По-перше, в ч.2 ст.130 та в ст.135 КЗпП йдеться про винятки із загального правила про обмеження відповідальності працівників, якщо це передбачено законодавством. При цьому не зазначається, що це має бути лише трудове законодавство, а відтак, не повинно бути перепон і для застосування цивільного законодавства. По-друге, члени виконавчого органу АТ є не лише його працівниками, а й учасниками корпоративних правовідносин, які за своєю сутністю є цивільно-правовими відносинами, а тому підпадають під цивільно-правове регулювання. Як члени виконавчого органу посадові особи АТ формують волю останнього. Цивільним законодавством висуваються вимоги щодо дій цих осіб в інтересах АТ, бо вони його представляють у відносинах з третіми особами. Нарешті, саме цивільне законодавство врегульовує порядок формування цих органів, їх діяльність і тому не може не містити норм щодо наслідків цієї діяльності, тобто відповідальності.

Висловлене дає підстави стверджувати, що члени виконавчого органу мають нести саме цивільно-правову відповідальність за дії не в інтересах АТ і, зокрема, щодо розпоряджання його майном.

Слід враховувати й те, що керівнику та членам виконавчого органу АТ надаються широкі можливості щодо представництва АТ у відносинах з третіми особами, укладення договорів по відчуженню його майна. Наслідки такої можливої поведінки з боку керівників АТ часто є негативними, що знаходить свій прояв в укладенні договорів, які є невигідними або збитковими для АТ, або взагалі спрямовані на приховування його майна через складні схеми ступінчастого його переходу до інших осіб і, нарешті, навіть спрямовані на доведення АТ до банкрутства. Безумовно, що краще уникнути цих наслідків, ніж виявляти винних та притягувати їх до відповідальності, тим більш у складному становищі неоднозначного регулювання цього питання ЦК та КЗпП.

З метою неможливості доведення до таких небезпечних для АТ наслідків у внутрішніх його документах (рішеннях загальних зборів, положеннях про правління або про укладення значних правочинів тощо) передбачається механізм, в який закладаються певні обмеження дій посадових осіб АТ. Вони полягають у попередньому узгодженні питань укладення значних правочинів із наглядовою радою АТ. Оскільки внутрішні акти АТ є обов’язковими для всіх учасників корпоративних правовідносин і у разі спору посилання на них в суді має використовуватися як на джерело права, їх положення по обмеженню прав щодо здійсненню повноважень АТ як власника є суттєвими.

Однак, враховуючи неналежний рівень правової культури в Україні взагалі і корпоративної зокрема, виявляється доцільним це питання врегулювати на рівні закону. Спроба це зробити здійснена у проекті ЗУ «Про акціонерні товариства» (п. 20 ч. 2 ст. 31, ч. 3 ст. 40, п. 19 ч. 2 ст. 49, ст. 65, 67 [57] [345]), де передусім встановлюється поняття значного правочину, яким пропонується розуміти правочин або кілька взаємопов’язаних правочинів (крім правочинів із розміщення товариством власних акцій), якщо ринкова вартість майна (послуг, робіт), що є його предметом, становить 25 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності АТ.

Укладення значного правочину на суму від 25 до 50 відсотків вартості активів відбувається за рішенням наглядової ради, а у разі неприйняття нею такого рішення - загальними зборами акціонерів. Правочин на суму, що перевищує 50 відсотків вартості активів АТ, укладається за рішенням загальних зборів за поданням наглядової ради. Для того, щоб не стримувати діяльність АТ у разі необхідності укладення значних правочинів протягом року, тобто в період між скликанням загальних зборів акціонерів, пропонується механізм попереднього схвалення значних правочинів загальними зборами із зазначенням характеру цих правочинів та їх граничної вартості.

Крім того, обмеження по відчуженню майна товариства полягають не лише у вимогах до укладення правочинів його органами, а й у наслідках, які очікують товариство у разі прийняття такого рішення. Цими наслідками є готовність до задоволення вимог акціонерів, які голосували проти прийняття загальними зборами рішень про укладення товариством значного правочину, про викуп у них акцій.

2)  Укладення від імені АТ правочинів із заінтересованістю має містити також певні обмеження, яких не передбачає чинне корпоративне законодавство, що також використовується недобросовісними особами в своїх особистих інтересах.

Для запобігання відчуженню майна АТ в проекті ЗУ «Про акціонерні товариства» надається поняття особи, заінтересованої в укладенні АТ правочину. Нею є посадова особа АТ, акціонер, який одноособово або разом із своїми афілійованими особами володіє 25 і більше відсотками простих акцій АТ, або афілійована особа (особи), якщо вона (або посадова особа) є стороною такого правочину; бере участь в правочині як представник або посередник (крім представництва АТ посадовими особами); отримує винагороду від АТ або від особи, яка є стороною правочину; внаслідок такого правочину придбає майно чи зацікавлена в інших результатах виконання правочину.

Інформація стосовно правочинів із заінтересованістю має надаватися виконавчим органом АТ наглядовій раді, зокрема щодо його предмета, вартості одиниці товару або послуг, якщо вона передбачена правочином, загальної суми правочину щодо придбання, відчуження або можливості відчуження майна, виконання робіт, надання або отримання послуг.

У разі недодержання зазначених вимог особа, заінтересована в укладенні АТ правочину, несе відповідальність перед АТ у розмірі завданих йому збитків, а також можливості визнання цього правочину недійсним. якщо особа, яка уклала правочин, знала або повинна була знати про недотримання зазначених вимог.

Тобто встановлювані обмеження щодо укладення АТ правочинів, в яких виявляється заінтересованість певних осіб, повинні захистити права та інтереси АТ та його акціонерів, а наслідки недодержання вказаних вимог щодо обмежень відбиваються як на порушниках, так і на третіх особах, що уклали ці правочини з АТ.

3)  Укладення правочинів керівниками філій та представництв відбувається в межах наданих ним повноважень, які містяться як у положеннях про ці відокремлені підрозділи, так і у довіреностях, які видаються представникам (керівникам) цих підрозділів. Отже, якщо це передбачено відповідними повноваженнями структурної одиниці, остання має право укладати договори від імені юридичної особи. Стороною за договором у таких випадках є юридична особа, а не її структурна одиниця. У разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею юридичної особи від свого імені, слід визнати недійсним (п. 2 Роз’яснення ВАСУ від 06.10.94 р. N 02-5/706 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів» [164] [346]). Керівники структурних підрозділів, як правило, обмежуються у повноваженнях щодо розпоряджання майном, закріпленим юридичною особою за цим підрозділом. При цьому положенням про цей підрозділ або внутрішніми документами юридичної особи встановлюються правила по узгодженню порядку укладення відповідних правочинів.

4)  Укладення правочинів залежними товариствами. Засновники (учасники) залежних товариств при їх створенні та затвердженні статуту зумовлюють певні обмеження щодо здійснення ними повноважень стосовно майна, яке буде належати цим юридичним особам. Такі обмеження можуть полягати у заборонах відчуження нерухомості без дозволу засновників (учасників), порядку узгодження вчинення правочинів на значні суми, припинення з правонаступництвом із передачею майна іншим юридичним особам тощо. Слід також враховувати існування в Україні дочірніх підприємств, хоча у ЦК їх поняття відсутнє на відміну від ГК, який врегульовує відносини з їх участю. Незважаючи на такі суперечності, дочірні підприємства, створені до набрання чинності ЦК, існують і стосовно них виникає питання про обмеження їх як носіїв прав на своє майно в укладенні відповідних правочинів та здійсненні інших дій стосовно цього майна. Оскільки правове становище дочірніх підприємств було і залишається невизначеним, це і тягне за собою інший ступень невизначеності в їх правах на своє майно. Як слушно зазначається в літературі, дочірні підприємства можуть мати як право власності на своє майно, так і право господарського відання [192; 191] [347] [348]. В першому випадку дочірні підприємства є по суті компаніями однієї особи, тобто їх єдиним учасником є АТ або інше господарське товариство, які володіють сто відсотками акцій або часток цієї юридичної особи (ч. 3 ст. 83 ЦК). В такому разі дочірнє підприємство нічим не відрізняється від залежного товариства як воно визначається у ст. 118 ЦК. В другому ж випадку дочірнє підприємство має особливий статус на зразок особи зі статусом державного підприємства. Правовідносини засновника та дочірнього підприємства вже не носять корпоративного характеру, оскільки засновник є власником майна дочірнього підприємства, тобто їх відносини ґрунтуються передусім на речовій природі прав на майно.

5)  Процедура припинення АТ також пов’язана з певними межами прав АТ як власника, що пов’язані зі здійсненням його кредиторами своїх прав вимагати припинення відносин з товариством або дострокового виконання останнім своїх зобов’язань перед цими кредиторами (ч. 1 ст. 107 ЦК). Так само впливає на право власності АТ здійснення акціонерами, які не згодні з рішенням про припинення АТ, права на викуп акціонерним товариством їх акцій. Останнє передбачається на рівні закону для акціонерів АТ, створених в процесі приватизації (п. 145 ЗУ «Про Державну програму приватизації» [67] [349]), а для акціонерів інших АТ – на рівні підзаконного нормативно-правового акта (п. 1.7 Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30 грудня 1998 р. N 221 [153] [350]). Очевидно, що таких розбіжностей у правах акціонерів не повинно бути, і встановлення абсолютно справедливого права акціонерів у підзаконному нормативно-правовому акті покликано заповнити цю прогалину. Однак законність цього положення сумнівна, оскільки подібні обмеження мають встановлюватися саме законом. Тому існує нагальна потреба передбачити це право акціонерів у загальному законі про господарські товариства або про акціонерні товариства.

Зазначені вище права кредиторів та акціонерів впливають на право АТ як власника на свій розсуд розпоряджатися всім своїм майном при припиненні АТ – передавати його в цілому знов створеним юридичним особам. Вплив прав кредиторів та акціонерів, не згодних з таким рішенням вищого органу АТ про припинення, полягає в тому, що АТ вже не буде взмозі передати все своє майно правонаступникам, а має враховувати вимоги тих осіб, які наділені правом впливати в кінцевому рахунку на обсяг майна АТ, який залишитиметься для вільного розпоряджання ним.

Мають місце й межі щодо відповідальності всім своїх майном у разі ліквідації АТ. Справа в тому, що до складу ліквідаційної маси при цьому не входять об'єкти державного житлового фонду, в тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об'єкти комунальної інфраструктури, які мають передаватися в комунальну власність (ст. 26 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [62] [351]). Тому обсяг відповідальності банкрута, який має зазначені об’єкти, звужується порівняно з загальним правилом про відповідальність юридичних осіб всім своїм майном.

Особливо яскраво демонструються межі прав на майно у разі порушення розгляду справи в господарському суді про відновлення платоспроможності боржника, внаслідок чого органи АТ вже не в змозі самостійно приймати рішення про використання та розпоряджання майном АТ, для чого потребується згода розпорядника майна або керуючого санацією.

Б) Межі щодо зміни статутного капіталу АТ встановлюються:

1)  шляхом введення заборон на збільшення статутного капіталу АТ для покриття збитків (ч. 2 ст. 156 ЦК);

2)  через зобов’язання АТ зменшити свій статутний капітал та зареєструвати відповідні зміни до статуту у разі, якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів АТ виявиться меншою від статутного капіталу (ч. 3 ст. 155 ЦК);

3)  передбаченням лише двох можливих шляхів зменшення статутного капіталу АТ із додержанням при цьому певних механізмів, спрямованих на захист прав кредиторів. При цьому в одному з таких способів зменшення статутного капіталу – шляхом купівлі та погашення частини акцій – АТ ще й подвійно обмежується вказівкою у ч. 1 ст. 157 ЦК на те, що це допускається лише в разі, якщо така можливість передбачена у статуті АТ.

В) Межі та обмеження, передбачувані для АТ, створених в процесі приватизації, покликані враховувати специфіку правового статусу цих юридичних осіб, що виникають у своєрідний спосіб для «роздержавлення» власності, внаслідок чого встановлюється публічно-приватний порядок їх створення. Такими межами є наступні:

1) заборона подальшого відчуження окремих частин пакета акцій до повного виконання покупцем умов договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, а також подальшого відчуження приватизованого об'єкта без збереження для нового власника зобов'язань, визначених умовами конкурсу, аукціону чи викупу;

2) заборона АТ та державним органам приватизації до виконання плану приватизації (розміщення акцій), якщо передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій або до розміщення акцій у кількості, що становить 75 відсотків загальної кількості акцій:

-  відчужувати майно (необоротні активи), що належить АТ, та здійснювати операції з борговими вимогами та зобов'язаннями (факторинг), якщо на дату укладення відповідного правочину балансова вартість таких активів або зобов'язань перевищує суму, еквівалентну 14000 EUR за курсом, встановленим НБУ, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу АТ;

-  приймати рішення про злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення АТ;

-  змінювати номінальну вартість або кількість акцій без зміни розміру статутного капіталу АТ;

-  приймати рішення про збільшення або зменшення статутного капіталу, крім випадків збільшення статутного капіталу на суму збільшення вартості власного капіталу АТ (ст. 140 ЗУ «Про Державну програму приватизації» [67] );

3) припис про обмеження розміру пакета акцій, що вноситься до інших господарських товариств, об'єднань юридичних осіб та промислово-фінансових груп 20 відсотками статутного капіталу АТ у разі прийняття рішення загальними зборами АТ про участь у них до виконання плану приватизації (розміщення акцій) (ст. 142 ЗУ «Про Державну програму приватизації» [67] );

4) обов'язок АТ здійснити оцінку своїх активів, виходячи з балансової вартості, та викуп акцій акціонерів, які вимагають цього, в разі, якщо ці акціонери голосували проти прийняття загальними зборами рішень про укладення правочинів або кількох взаємопов'язаних правочинів щодо відчуження майна (необоротних активів) АТ та здійснення операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями (факторинг), якщо на момент укладення відповідного правочину балансова вартість таких активів або зобов'язань перевищує суму, еквівалентну 14000 EUR за курсом, встановленим НБУ, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу АТ, у порядку, встановленому органом приватизації (ст. 144 ЗУ «Про Державну програму приватизації» [67] ).

Обмеженнями прав АТ є:

1) встановлення обов’язку нового власника на виконання зобов'язань, визначених договором купівлі-продажу об'єкта приватизації, та можливості застосовування до нього органом приватизації в разі їх невиконання санкції згідно з із законом (ст. 130 ЗУ «Про Державну програму приватизації» [67]);

2) обов’язок визначення умовами договору купівлі-продажу пакетів акцій при приватизації порядку внесення інвестицій з розподілом за роками та кварталами (ст. 132 ЗУ «Про Державну програму приватизації» [67] ).

Вказане приводить до висновку про наявність специфічних обмежень права власності АТ, створеного в процесі приватизації, при наявності у держави пакета акцій порівняно зі звичайним режимом майна АТ.

Г) Інші межі також можуть мати місце і є жорсткими приписами виконувати певні вимоги закону, а не діяти на свій розсуд. Прикладом може бути встановлення обов’язку АТ, які проводять відкриту підписку на акції, щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом (ч. 5 ст. 152 ЦК).

Обмеження акціонерів у правах стосовно їх об’єкта права – акції

Їх характеристика зумовлюється загальноприйнятим поділом прав акціонера на «права на акцію» та «права з акції». Перші є правами на акцію як на певну річ, тобто акціонер як власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися акцією як будь-яким іншим об’єктом права власності. Другі ж являють собою ті права, які надаються акцією. Вони мають як майновий, так і немайновий характер. До майнових прав належать право на дивіденди, на одержання майна ліквідованого АТ, що залишилося після розрахунків з його кредиторами, на переважне право на акції додаткового випуску та на викуп акцій у певних зазначених вище випадках. Немайновими правами з акції є право на участь в управлінні АТ та право на інформацію. Слід відмітити, що здійснення прав з акції і є фактично здійсненням права на користування як правомочністю власника, тобто складовою права на акцію [183] [352].

При цьому ми вже не будемо торкатися питання про межі, встановлювані для певних суб’єктів, яким заборонено мати у власності акції, наприклад, реєстратору та його учаснику, які не можуть прямо чи опосередковано володіти акціями емітента, реєстр власників іменних цінних паперів якого веде цей реєстратор (ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» [81] [353]). Про такі заборони зазначалося вище.

А). Межі та обмеження в правах на акцію.

Акціонер є власником акцій, але постає питання: з якого моменту? Від відповіді на нього залежить й відповідь та питання про межі та обмеження, що встановлюються для акціонерів. Розглянемо це питання з двох позицій: 1) при створенні АТ або придбанні акцій у відкритій підписці при додаткових емісіях акцій та 2) при придбанні акцій на фондовому ринку.

1) Згідно з ч. 2 ст. 155 ЦК всі акції при створенні АТ розподіляються між його засновниками. При цьому слід враховувати таке: по-перше, що засновники АТ після державної реєстрації останнього становляться його акціонерами; по-друге, оплата акцій може відбуватися протягом року після державної реєстрації АТ; по-третє, відкрита підписка на акції може провадитися лише після повної сплати статутного капіталу.

Внаслідок цього може виникнути ситуація, коли акції не оплачені повністю засновниками або особами, які їх придбали у відкритій підписці. Тим не менш і ті, й інші йменуються акціонерами [188] [354]. Але постає питання про обсяг їх прав та про обмеження, які виникають внаслідок цього у акціонерів та у АТ.

З цього приводу можна відмітити, що особи, які не повністю оплатили вартість придбаних акцій, хоч і йменуються акціонерами, але не мають повного обсягу прав, що надаються акцією. Вони не набувають повноцінних прав на акцію як на окремий об’єкт, який має бути й оборотоздатним (ст. 178 ЦК). Та й акції як такі йому навіть не видаються до їх повної оплати, якщо вони мають випускатися в документарній формі. Тобто акціонер не може реалізувати своє право на розпоряджання цим об’єктом права власності.

Крім цього, існують обмеження як наслідок недодержання припису про оплату вартості акцій протягом року. Вони полягають у припиненні корпоративних прав осіб, які не повністю сплатили вартість своїх акцій. Отже протягом року акціонери і так не мали повного обсягу прав, а з його спливом для них настають ще негативніші наслідки. Конкретизація цих наслідків з прийняттям нового ЦК стала неоднозначною порівняно з чинним ЗУ «Про господарські товариства», в частинах другій та третій ст.33 якого встановлюється, що у разі несплати у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачено статутом АТ, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних від суми простроченого платежу. При несплаті протягом 3 місяців після встановленого строку платежу АТ має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства. Подібної норми ЦК не містить, а стосовно порушення аналогічного обов’язку учасників товариства з обмеженою відповідальністю сплатити протягом року вартість вкладів передбачає наслідком оголошення товариством про зменшення свого статутного капіталу і реєстрацію відповідних змін до статуту або прийняття рішення про ліквідацію товариства (ч. 3 ст. 144 ЦК). Якщо виходити з того, що подібний механізм має застосовуватися й щодо акціонерів, які не повністю оплатили вартість своїх акцій (що є виправданим), то як відповідно до ЗУ «Про господарські товариства» [65] , так і відповідно до ЦК акціонер позбавляється своїх прав (за зазначеним Законом – через реалізацію його акцій іншим особам, а за ЦК – їх анулюванням).

Порівняно з російським корпоративним законодавством українське більш жорстко та однозначніше ставиться до зазначених ситуацій. Так, за редакцією п. 4 ст. 34 Федерального закону РФ «Про акціонерні товариства» [209] [355], що діяла до 1 січня 2002 р., акція не надавала права голосу до її повної оплати, за винятком акцій, які придбавалися при створенні АТ. Можливим було й відчуження акцій до їх оплати. Такі можливості з прийняттям Закону “Про захист прав і законних інтересів інвесторів на ринку цінних паперів” (п. 2 ст. 5) [210] [356] виключаються. При цьому в літературі відмічається необхідність для покупців акцій цікавитися наявністю доказів повної оплати акцій [101] [357]. В Україні ж Положення про складання адміністративних даних щодо здійснення діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів та подання відповідних документів до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24.06.2003 N 290 [154] [358] взагалі не допускає таких можливостей.

Позбавлення прав на акції також спостерігається в процесі банкрутства АТ, акції якого можуть продаватися іншим особам. Тобто незважаючи на те, що при банкрутстві підлягає розпродажу майно самого АТ, а акціонери не відповідають за його боргами своїм майном (а акції АТ, що їм належать, є їхнім майном), тим не менш ці акції обезцінилися внаслідок банкрутства АТ. Оскільки ж акціонери несуть ризик збиткової діяльності АТ, проявом якого і є обезцінення акцій, то вони мають втрачати право на них. Якщо ж хтось бажає купити не майно АТ, а його акції, цю можливість йому слід надати для того, щоб зберегти існування юридичної особи і задовольнити інтереси як її кредиторів, так і суспільних інтересів. Однак при цьому акціонери будуть позбавлені своїх прав на акції.

2) При обороті акцій слід додержуватися певних вимог щодо оформлення прав на них.

Іменні цінні папери, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі), передаються новому власникові шляхом повного індосаменту. Право власності на цінні папери на пред'явника, випущені в документарній формі, переходить до нового власника з моменту передачі цінних паперів. У випадку відчуження знерухомлених цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника в зберігача. Право на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. Право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника в зберігача (ст. 5 ЗУ «Про Національну депозитарну систему» [81] [359]).

Внаслідок цих приписів виникає обмеження права власності на іменні акції, які не можуть бути передані простим врученням без додержання певної процедури оформлення передачі у незалежного реєстратора. Це викликано тим, що Закон не пов’язує однозначно виникнення права власності на акції з внесенням відповідних відомостей до реєстру, оскільки в ньому йдеться про те, що до цього моменту придбавачем акції не можуть реалізовуватися права, що надаються акцією. Відтак, виходить, що особа, яка придбала акції, стає їх власником, але не в змозі реалізувати «права з акції».

Б) Межі та обмеження в правах з акції

За загальним правилом, що відпрацьовано законодавством України та відповідає Принципам ОБСЕ, всі акціонери мають рівні права (або інакше: встановлюється рівність прав акціонерів, рівність прав, що надаються акцією). Принцип рівності закріплено в Другій Директиві ЄС, значення якого «вбачається в тому, що його застосування виключає свавілля більшості, бо рішення, прийняті більшістю акціонерів, рівною мірою повинні діяти щодо всіх» [39] [360] . Однак існують випадки меж та обмежень цих прав за різними підставами. Можна позначити правомірні та неправомірні межі та обмеження прав акціонерів.

До правомірних меж та обмежень слід віднести обмеження, передбачені законодавством та локальними актами АТ: 1) обмеження, зумовлені видом акцій; 2) особливостями набуття прав на акції в процесі приватизації; 3) ситуативні обмеження; 4) обмеження як наслідки порушень приписів законодавства; 5) обмеження, викликані ризикованістю підприємницької діяльності АТ і ризикованістю вкладень осіб своїх коштів в акції; 6) обмеження прав акціонера щодо передачі прав участі в загальних зборах.

До неправомірних обмежень належать неправомірні дії тих чи інших осіб (передусім органів АТ, реєстраторів), які перешкоджають акціонерам в здійсненні ними своїх прав.

Слід також вказати на ті механізми, які схожі з обмеженнями прав акціонерів, але такими не є (порядок відчуження акцій ЗАТ, порядок здійснення прав, що надаються однією акцією її співвласникам).

1) Межі, зумовлені видом акцій. Враховуючи те, що є різні види акцій як цінних паперів (ст. 195 ЦК, ст.ст. 3 та 4 ЗУ «Про цінні папери та фондову біржу» [96] [361]), ними надається й різний обсяг прав їх власникам. Тобто права з простої акції відрізнятимуться від прав з привілейованої. Так, власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Навпаки, вони мають переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна АТ у разі його ліквідації. І навпаки – власники простих акцій обмежуються в праві на одержання дивідендів при неприбутковій діяльності АТ, а власники привілейованих акцій – ні, оскільки вони в будь-якому разі їх отримують. В рамках одного класу всі акціонери повинні мати однакові права голоса. Тобто неприпустимо, щоб одні з акціонерів-власників привілейованих акцій не мали права голосу, а інші – мали.

2) Другим випадком меж прав з акції є зумовленість особливостями процесу приватизації, що викликають необхідність для акціонерів протягом певних строків не здійснювати свої права участі в управлінні АТ. Так, особи придбають акції в процесі акціонування державної юридичної особи, повністю оплачуючи їх вартість, тобто стають повноправними акціонерами. Однак до спливу певного строку, вказаного в плані розміщення акцій (плані приватизації), вони не можуть здійснювати своїх прав на управління, що надаються їм акціями, оскільки триватиме строк, протягом якого будуть розміщені акції, що належать державі.

3) Третім видом меж є позбавлення деяких прав акціонерів, які не повністю оплатили акції. Українським законодавством таких обмежень не встановлюється на відміну від акціонерного законодавства РФ, яким передбачається обмеження права таких акціонерів голосувати на загальних зборах. Це стосується як тих осіб, які виступали засновниками АТ, так і тих, хто придбав акції додаткової емісії. Тобто навіть протягом року після створення АТ їм такого права не надається.

Заслуговує на увагу й те, що в такому разі не виключаються ситуації, коли певні акціонери оплатили вартість акцій і набувши повний обсяг прав з них, вимагають скликання або самі скликають загальні збори акціонерів і приймають на них ті рішення, в яких вони зацікавлені. Тобто в такому разі обмеження прав одних акціонерів має місце поряд із безпідставними перевагами інших. До того ж якщо виникне необхідність у прийнятті певного рішення загальними борами протягом року з моменту створення АТ, а акції ще не бути повністю оплаченими, зробити це буде неможливо (наприклад, відсторонити виконавчий орган від здійснення своїх повноважень внаслідок виявлення порушень в його діяльності).

Таким чином, подібний підхід є хибним і доводить дієвість саме підходу, запровадженого українським законодавством. Однак його також слід змінити, надаючи можливість АТ реалізувати несплачені акції для збереження АТ, зменшувати статутний капітал якого не можливо.

4) Межі, викликані ризикованістю підприємницької діяльності АТ і ризикованістю вкладень осіб своїх коштів в акції (інвестиційні ризики, а не цивільно-правова відповідальність учасників по зобов'язаннях АТ [110] [362]), стосуються ситуацій, коли АТ стає неплатоспроможним. Згідно із Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [62] на певних стадіях процесу відновлення платоспроможності боржника органи АТ спочатку повністю підпадають під додатковий контроль сторонніх осіб (розпорядника майна, керуючого санацією), а в подальшому й взагалі не діють (після винесення постанови про визнання боржника банкрутом). Внаслідок цього акціонери фактично не реалізують своє право на участь в управлінні АТ.

Також до цієї категорії меж належить заборона виплати дивідендів, зокрема, при зменшенні вартості чистих активів АТ до розміру, меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду (ч. 3 ст. 158 ЦК).

5) Межі прав акціонера щодо передачі права участі в загальних зборах спостерігається на підставі ст. 100 ЦК, якою встановлюється, що право участі в товаристві не може окремо передаватися іншій особі. Оскільки в статті не вказується про те, окремо від чого воно не може передаватися, науковцями робиться висновок про те, що очевидно, окремо від майнових прав. Як наслідок, вважається неможливим передавати право участі акціонера іншій особі за довіреністю [196][363]. З цим не погоджується О.Р. Кібенко, вказуючи на неправомірність та недоцільність такого обмеження прав акціонерів [111][364].

О.М. Вінник пропонує на законодавчому рівні встановити обмеження можливості акумулювання голосів акціонерів одним представником [30][365]. Протилежна позиція [226] [366] заснована на тому, що встановлювати таке обмеження недоцільно, оскільки воно позбавить акціонера, що володіє більш як 10% акцій, можливості передачі права на участь у загальних зборах іншим особам.

Цей аспект проблематики стосується насамперед корпоративних правовідносин, але їх глибину становлять відносини власності, оскільки акція як об’єкт права власності має надавати певний обсяг прав акціонеру. Ці права стосуються як поведінки з акцією як з будь-яким майном, так і здійснення корпоративних прав (майнових і немайнових), що нею надаються. Тісна пов’язаність між собою цих прав дає змогу стверджувати, що обмеження в будь-якому з них відіб’ється на іншому, і тому їх розмежування є лише прийомом, а насправді всі вони мають свої витоки у праві власності. Отже неможливість реалізувати права акціонера не особисто, а шляхом передання їх іншій особі є обмеженням права власності акціонера.

З цього приводу слід висловити таке бачення: акціонери не мають обмежуватися у своїх правах безпосередньої участі у загальних зборах акціонерів. Для забезпечення їх прав слід запроваджувати заочне голосування для тих, хто не в змозі взяти участь у зборах. Представники ж акціонерів можуть представляти їхні інтереси в загальних зборах лише тоді, якщо цими акціонерами є особи з неповним обсягом дієздатності або визнані недієздатними.

Як обмеження прав акціонерів можна позначити такі ситуації, які вимагають одноразового усунення акціонерів від реалізації своїх прав, що надаються їм акціями. Це стосується випадків, коли акціонер не може брати участь в голосуванні на загальних зборах з певних питань, а саме: при вирішенні питання щодо дозволу на укладення значних правочинів (якщо члени виконавчого органу є акціонерами), а також правочинів із заінтересованістю (якщо в них заінтересовані певні акціонери внаслідок різних причин для цього, в тому числі через належність їх до афілійованих осіб з тими, які будуть стороною цього правочину) [197] [367].

Дехто з дослідників наголошує на можливість обмеження права голосу акціонера в окремих випадках, якщо для цього існують такі підстави:

-  акціонер не повинен мати право голосу при прийнятті загальними зборами акціонерів рішення про придбання в нього АТ будь-якого майна або при посіданні ним посади члена правління;

-  акціонер, який уклав договір застави своїх акцій, також повинен бути позбавлений права голосу для запобігання порушенню прав інших акціонерів [208] [368].

При цьому зазначається, що в таких випадках право голосу акціонера не припиняється, а лише тимчасово зупиняється користування цим правом. Перелічені випадки не впливають на існування самого права на голос у будь-якого акціонера.

Неправомірні обмеження, на відміну від правомірних, безпідставно позбавляють акціонерів можливості здійснення своїх прав. Як правило, вони зводяться до прямих або прикритих засобів усунення акціонерів від голосування на загальних зборах передусім шляхом недопущення їх участі в них. Цими засобами є:

-  несвоєчасне повідомлення або неповідомлення акціонерів про проведення загальних зборів;

-  перенесення місця проведення загальних зборів для неможливості окремих акціонерів та/або їх груп взяти в них участь;

-  організаційні недоліки проведення зборів, наслідком яких стає відмова у наданні в оренду приміщення, тощо. Серед інших відомих порушень прав акціонерів при підготовці і проведенні загальних зборів найбільш цікавим прикладом є стягнення з акціонерів плати за вхід до приміщення, де проводяться загальні збори [226] [369];

-  помилки при складенні списків акціонерів, які мають право брати участь у загальних зборах;

-  ненадання інформації акціонерам про ті чи інші аспекти діяльності АТ, необхідної для голосування на загальних зборах;

-  при запізненні подачі документів реєстраторові внаслідок недбайливості відчужувача або його небажання це робити може спричинити низку несприятливих наслідків для особи, яка їх придбала, бо її не запросять на збори акціонерів та не виплатять дивіденди по акціях;

-  внаслідок деномінації акцій, проведеної з порушеннями прав акціонерів, які позбавляються внаслідок цього не лише правомочностей, наданих ним акціями, а й самих акцій.

Як ілюстрацію останнього можна навести приклад з Миколаївським глиноземним заводом, на якому деномінація акцій, що супроводжувалася консолідацією, призвела до того, що дрібні акціонери вимушені були продати свої акції внаслідок збільшення їхньої номінальної вартості або виникнення права спільної власності на акції у кількох акціонерів, з тим, щоб обміняти сукупність належних їм акцій на одну, власниками якої вони становляться [7] [370] .

Слід також вказати на ті механізми, які схожі з обмеженнями прав акціонерів, але такими не є. До них належать: 1) порядок відчуження акцій закритого АТ; 2) порядок здійснення прав, що надаються однією акцією її співвласникам.

1) Законодавство України, як і раніше, так і з прийняттям нових ЦК та ГК, неоднозначно врегульовує питання можливості вільного обороту акцій закритого АТ. До 1 січня 2004 р. проблема полягала у тому, що закон не розрізняв права акціонерів закритого і відкритого АТ. У редакції ст. 28 ЗУ «Про господарські товариства», що діяла до 1997 р., містилося правило, згідно з із яким статутом АТ могли передбачатися особливості реалізації акціонерами своїх акцій. У чинній же редакції зазначеної статті взагалі йдеться про право акціонерів реалізовувати належні їм акції згідно з чинним законодавством.

У зв’язку з цим вирішення спорів з цього питання ґрунтувалося або на помилковому уявленні про ототожнення права власності акціонерів на акції із правом спільної власності, або на застосуванні норм про спільну власність для акціонерів закритого АТ по аналогії закону, якщо подібне було передбачено в статуті АТ. Останнє яскраво демонструється відомими судовими справами по спорах між закритим АТ НПЦ “Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод” і закритим АТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» та між закритим АТ пивзаводами «Сармат» та «Оболонь». [177; 133] [371] [372] . Внаслідок цього судами виносилися рішення про застосування порядку відчуження акцій закритого АТ із додержанням переважного права інших акціонерів на їх придбання. Існувала й протилежна практика, яка базувалася на відсутності необхідності для акціонерів АТ додержуватися певних приписів статуту, оскільки це обмежує їх право власності на акції, а такі обмеження суперечать ст. 4 і 13 ЗУ «Про власність» [63].

Такої ж позиції додержуються фахівці Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку. Ними зазначається, що не можливо передбачати жодних обмежень щодо реалізації акціонерами своїх акцій. Так само неможливо встановлювати акціонерам й обов’язки перш за все запропонувати свої акції для продажу іншим акціонерам цього товариства або самому АТ. Таке тлумачення ними ст. 28 ЗУ «Про господарські товариства» [65] базується на забороні для власників встановлення будь-яких обмежень.

З 1 січня 2004 р. ситуація з цього питання певною мірою змінилася, оскільки в ч. 3 ст. 81 ГК відтепер передбачено, що акціонери закритого АТ мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. ЦК ж не знає поділу АТ на закриті та відкриті і тому такого права акціонерів не встановлює.

Абстрагуючись від оцінки співвідношення ЦК та ГК та зосередившись на проблемі обмеження прав акціонерів закритих АТ таким правилом, відмітимо, що воно насправді не встановлює ніяких обмежень для акціонерів. Останні не позбавлені і не обмежені у вільному розпоряджанні своїм об’єктом права власності – акцією. Якщо акціонер хоче продати свої акції, він їх безперешкодно продасть. За договором купівлі-продажу продавець має на меті отримання коштів від продажу свого майна і йому байдуже, хто йому ці кошти надасть. Іншим же акціонерам закритого АТ не байдуже, хто купить такі акції, оскільки для того це товариство і створювалося як закрите. Тому їх інтерес може задовольнитися встановленням переважного права на придбання відчужуваних акцій. Обмежень при цьому для продавця акцій ніяких не вбачається.

Саме таку позицію підтримав Конституційний Суд України, яким в рішенні по справі № N 1-11/2005 від 11 травня 2005 року вказано на можливість передбачати в установчих документах закритого акціонерного товариства переважне право акціонерів товариства на придбання акцій, що відчужуються іншими акціонерами товариства [163][373].

2) При спільній власності на акцію порядок здійснення прав, що надаються нею її співвласникам, вимагає узгодження їх дій по реалізації прав, які надаються акцією, зокрема щодо участі в загальних зборах та голосуванні. Співвласники акції мають дійти згоди щодо відпрацьовування їх єдиної волі, яку вони виражатимуть при вирішенні питань порядку денного. Для цього вони попередньо обговорюють ці питання та надають повноваження одному з них по представленню їх спільних інтересів на зборах, оскільки дії загальне правило: одна акція – один голос.

Як і в попередньому випадку, при цьому не виникає ніяких обмежень, а встановлюється лише порядок здійснення співвласниками акції своїх прав.

3) Не може вважатися й обмеженням права на дивіденди їх невиплата акціонерам у таких випадках: якщо прийнято рішення загальних зборів акціонерів про спрямування всього прибутку на розвиток АТ; якщо АТ працювало неприбутково; якщо збори не скликалися або були неправомочні приймати рішення.

Акція не може вважатися документом, який являє собою «юридичне обґрунтування права на прибуток» [121][374]. Такої точки зору дотримуються і деякі сучасні автори [143] [375]. Тим самим припускається, що мовби право на дивіденд виникає в акціонера із самого факту його власності на акцію. Однак це не так, бо право кожного акціонера залежить від інших чинників, тому що може бути реалізовано всіма акціонерами за умов отримання АТ прибутку за результатами господарського року і скликання загальних зборів акціонерів та прийняття ними рішення про розподіл частини прибутку на виплату дивідендів.

У разі відсутності такого рішення акціонер не набуває можливості отримати дивіденди, але його право з акції (право на дивіденди) не обмежується, а не може реалізуватися без відповідних підстав для цього, які вимагають додержання певних правил та механізмів.

Внаслідок цих розсудів видається невірною думка О.В. Щербини про те, що така процедура є обмеженням, до того ж це є недоцільним, оскільки право акціонера на одержання дивідендів є основним безумовним правом, що не залежить від наявності прибутку АТ або прийняття загальними зборами рішення щодо направлення частини прибутку на виплату дивідендів. Проте за певних умов акціонер здобуває додаткове право — право вимагати виплати оголошених дивідендів [226] [376].

4) Не буде також обмеженням прав акціонерів встановлення законодавством строків виплати дивідендів. В ст. 37 ЗУ «Про господарські товариства» [65] і ст. 9 ЗУ «Про цінні папери і фондову біржу» [96] встановлено, що дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року. При цьому постає питання про можливість отримання дивідендів частіше одного разу на рік.

Дослідники цього питання [55] [377] вважають, що обмежень права АТ на частішу виплату дивідендів немає, обґрунтовуючи це, по-перше, тим, що законодавство України не містить прямої заборони цього, а тільки зазначає необхідні вимоги до змісту статуту товариства; а по-друге, збори акціонерів мають право приймати рішення про строки й порядок виплати дивідендів без будь-яких обмежень.

У законодавстві РФ встановлено можливість виплати дивідендів щоквартально, раз на півріччя або раз на рік. Статутом АТ можуть бути визначені й інші строки виплати дивідендів, однак законом про АТ рекомендується їх здійснювати не частіше одного разу в квартал і не рідше одного разу на рік. Рішення про виплату проміжних (щоквартальних, піврічних) дивідендів, їх розмір і форму виплати приймається радою директорів (спостережною радою) АТ.

5) Підкорення акціонера рішенню більшості на загальних зборах, внаслідок чого у нього не виникає можливості реалізувати свої права (на дивіденди, переважні права) також не є обмеженням його прав з акції, а є механізмом та умовами їх реалізації в корпоративних правовідносинах.

Висновки до розділу 2

1. Виникнення речових прав на чуже майно (сервітути, емфітевзис, суперфіцій) обмежує право власності, одночасно забезпечуючи реалізацію майнових прав визначених осіб. Цим обмеження права власності, які існують в речових правовідносинах, відрізняються від «загальних прав участі», що по суті є межами права власності і служать цілям забезпечення реалізації інтересів значного кола осіб та суспільних (публічних) інтересів.

2. При обмеженнях права власності складаються двоє різних правовідносин з різним суб'єктним складом: а) абсолютні (між управомоченою особою – суб’єктом іншого речового права і всіма іншими пасивно зобов'язаними особами, включаючи власника) і б) відносні (між управомоченою особою і власником).

3. Подвійна природа правовідносин, що виникають з обмежень права власності, визначає таку специфіку правових зв’язків:

а) ці відносини виникають із приводу однієї і тієї ж речі;

б) у цих відносинах беруть участь ті ж самі особи – визначені та невизначені. Визначеними особами є власник та носій іншого речового права, а невизначеними – всі треті особи;

в) власник стає в цих відносинах не управомоченою (що завжди властиве для нього), а зобов'язаною особою. У відносних правовідносинах (між власником та носієм іншого речового права) він зобов’язаний як вчинити певні дії (наприклад, передати річ для користування емфітевті), так і утримуватися від певних дій (не заважати суб’єкту сервітутного права його здійснювати). Іноді власник вчиняє активні дії не внаслідок припису цього для нього законом, а виключно в своїх інтересах. Наприклад, коли він сам зацікавлений налагодити проїзд чи прохід через свою земельну ділянку, щоб по ній носій сервітуту не ходив де завгодно;

г) внаслідок наведеного власник обмеженого речового права (як управомочена особа) бере участь в обох цих правовідносинах, одні з яких речовими, (абсолютними), а другі - зобов'язальними (відносними). Зміст першихправовідносин становлять речове право управомоченої особи і кореспондуючий йому обов'язок всіх інших осіб, а зміст других - взаємні права й обов'язки управомоченного (суб’єкта іншого речового права) і власника речі .

4. Законним є володіння, що допускається законом. Ним може бути як володіння майном на певному праві, так і фактичне правомірне володіння. Наприклад, володіння майном, що належить особі на праві власності, є законним, але не є володінням як різновидом іншого речового права, оскільки воно є правомочністю власника. Засноване на договорі з власником майна володіння є законним навіть тоді, коли дію договору вже припинено внаслідок закінчення його строку, але власник не вимагає повернення майна. Незаконними володільцями є добросовісний та недобросовісний набувачі.

5. Правомірним є володіння, коли особа володіє чужим майном і вважає його своїм (наприклад, добросовісний набувач), або знає, що у неї поки що немає прав на це майно, але вона має намір їх набути (з таких підстав, як набувальна давність, знахідка). Неправомірним є незаконне володіння та володіння особою майном без додержання приписів закону, наприклад, приховування чужого майна з метою набути права власності на нього за набувальною давністю.

6. Фактичне володіння за своєю суттю відбиває фактичне становище майна, а не право на це майно. Володіння як право на чужу річ зумовлює й його бачення як обмеження права власності. Володіння хоч і не торкається права власності, оскільки поступається йому значенням, однак в певних випадках право власника на майно обмежується самим фактом володіння іншою особою цим майном. Прикладом може слугувати те, що презумпція правомірності володіння вимагає доведеності наявності права іншої особи на спірне майно. Протягом же перебігу часу заявлення вимог та розгляду їх судом власник не набуває у володіння своє майно, чим обмежується в своїх правах на нього.

7. Володіння та сервітути відображають декілька різні боки впливу інших осіб на майно власника, тобто різні ракурси цих прав, обидва з яких тим не менш є речовими. Як вірним є те, що володіння нагадує право власності, так вірно й те, що сервітут передусім полягає у обмеженому користуванні чужим майном, а не у здійсненні відносно нього подібності права власності.

8. Сервітут є обмеженням права власності та одночасно речовим правом. Він як обмеження права власності встановлюється з метою забезпечення прав конкретних осіб. Класифікація предіальних сервітутів на позитивні (як права особи здійснювати певні дії відносно чужої нерухомості) і негативні (як права вимоги до власника утримуватися від тих або інших видів його використання свого майна) видається неприйнятною як така, що приводить до змішування понять меж та обмежень права власності. Справжніми сервітутами можна вважати лише позитивні. Заборона ж власникові користуватися своїм майном певним чином (наприклад, будувати будинок, що заслоняє світло сусідові) не містить у собі реального користування чужою нерухомістю. Тому вона є не «негативним користуванням», а встановленням меж права власності.

9. При колізії сервітуту з правом власності останнє поступається сервітуту, оскільки його встановлення є обмеженням права власності. Таке обмеження компенсується виплатами на користь власника певних коштів.

10. У разі встановлення особистого сервітуту на користь особи за волею власника майна (наприклад, у заповіті), сервітутне право такої особи є довічним. Власник же майна, який набув його у спадщину, не може за своєю волею припинити сервітутне обмеження права власності.

Про таке однозначно стверджувати не можна, якщо особистий сервітут виникає внаслідок складання сімейних стосунків (тобто сервітут у другого з подружжя на майно першого, дітей на майно батьків). З припиненням сімейних стосунків (розірванням шлюбу) відпадає і підстава для особистого сервітуту, що є небезперечним. Пропонується внести зміни до ч. 1 ст. 405 ЦК, виклавши її у такій редакції: «Члени сім'ї власника житла та колишні члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають довічне право на користування цим житлом відповідно до закону, якщо інше не передбачено договором між ними».

Позначення на «припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту» має стосуватися лише земельних сервітутів, внаслідок чого п. 4 ч. 1 ст. 406 слід доповнити словом «земельного».

11. В ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» слід передбачити необхідність внесення запису до реєстру прав на нерухомість про особисті сервітути. Це має бути у разі, якщо особисті сервітути встановлюються в заповіті, договорі, рішенні суду або у випадках виникнення цих прав внаслідок настання передбачених у законі юридичних фактів (вступ до шлюбу, народження дитини тощо).

Пропонується позначити у ст. 19 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» на проведення такої реєстрації на підставі:

заяви нотаріусу, який видав свідоцтво про право на спадщину, обтяжену особистим сервітутом,

договору між членами сім’ї про встановлення особистого сервітуту на користь певних осіб, а у відсутності такого –

заяви члена сім’ї при наявності реєстрації із позначенням його місця проживання у житловому приміщенні, яке належить на праві власності іншій особі, та згоди власника житлового приміщення на це.

12. З метою дієвості захисту суб’єктів інших речових прав, які виявляються менш захищеними, ніж особи, які знаходяться у договірних стосунках з власником житла (наймачі), пропонується ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України доповнити вказівкою на членів сім’ї власника житла та інших суб’єктів особистих сервітутів, а також нормою про заборону їх виселення.

13. Для запобігання порушенням прав та інтересів заставодержателя пропонується внести зміни до ч. 3 ст. 6 ЗУ «Про іпотеку», виклавши перше речення у такій редакції: «Іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі про особисті сервітути та інші права, що не зареєстровані у встановленому законом порядку».

14. Не можна погодитися з баченням недоцільності впровадження емфітевзису та суперфіцію при наявності таких засобів передання у користування речі, як оренда, оскільки зазначені речові права, незважаючи на їх схожість з орендними, тим не менш істотно відрізняються від останніх, надаючи їх носіям більше прав, ніж орендарям, а власнику – більше обмежень.

15. При встановленні суперфіцію право власника земельної ділянки вдвічі обмежується, по-перше, тим, що виникає інше речове право (суперфіцій); по-друге, внаслідок реалізації права на забудову виникає право власності на цей об’єкт нерухомості у суб’єкта іншого речового права. Тобто один і той самий суб’єкт відносно різних об’єктів, однак пов’язаних між собою, виступає носієм різних речових прав, обидва які обмежують право власності на земельну ділянку.

16. При емфітевзисі та суперфіції, встановлюваних договором і регульованих ним, відбувається поєднання речових та зобов’язальних правовідносин. Обмеження права власності встановленням довірчої власності будуть схожими з обмеженнями при існуванні інших речових прав.

17. Найм та оренда не можуть бути віднесені до категорії речових прав, хоча права наймача (орендаря) як користувача чужого майна мають певні ознаки речових прав (зокрема, не припиняються в зв'язку зі зміною власника-орендодавця і захищаються від будь-яких осіб як права титульного власника). Права наймача (орендаря) мають зобов'язально-правовий, а не речовий характер. Вони завжди виникають у силу договору з власником найманого (орендованого) майна, і їхній зміст визначається виключно умовами конкретного договору. Характер і зміст речових прав визначаються безпосередньо законом, і їхнє виникнення нерідко відбувається поза волею власника.

18. Межі права власності спостерігаються при встановленні суб'єктного складу тих чи інших договірних відносин, а також осіб, яким заборонено укладати відповідні договори внаслідок того, що вони позбавляються можливості на свій розсуд здійснювати правомочність власника по розпоряджанню своїм майном у такий спосіб.

19. Різність правового режиму речових та зобов’язальних прав користувачів майна (носіїв іншого речового права та орендарів), що належить власникові, не відіграє ролі для сутності правового режиму власності, яке внаслідок тих та інших прав буде вужчим, ніж у їх відсутність.

20. Межі права власності виявляються при намірі власника вступити до договірних відносин і зменшують можливість для власника діяти на власний розсуд при укладенні договорів. Відповідні приписи законодавства являють собою межі, а не обмеження права власності, оскільки стосуються всіх власників, які мають їх враховувати. В якості таких меж права власності слід позначити наступні: а) що стосуються процедури укладення договору; б) щодо додержання форми договору (нотаріального посвідчення) та державної реєстрації договору у випадках, встановлених законом ; в) щодо примусу укладення договору; г) щодо предмету договорів про передачу майна у власність.

21. Межі та обмеження права власності, що випливають із змісту договорів, стосуються насамперед прав і обов'язків сторін. При цьому межі права власності адресуються всім власникам і встановлюються законом, а обмеження – контрагентам по договорам і встановлюються, як правило, договором.

22. Існування корпоративних прав відбивається на праві власності певного суб’єкта. Акціонер та АТ знаходяться в корпоративних правовідносинах, що тягне за собою обмеження обох цих суб’єктів, хоча й стосовно різних об'єктів. При цьому АТ як власник майна обмежується в правах відносно нього в інтересах акціонерів, а акціонери як власники акцій обмежуються в своїх правах в інтересах інших акціонерів та АТ.

23. На рівні закону врегульовані межі корпоративних прав, яких мають додержуватися всі учасники господарських товариств, а на локальному рівні встановлюються обмеження для осіб, що перебувають в конкретних правовідносинах з певним господарським товариством.

24. Як межі права власності слід позначити жорстке регулювання обліку акцій, контролю за діями АТ по випуску цінних паперів, їх біржовому обігу, визначенню питань, обов'язкових для розгляду загальними зборами акціонерів, що є їх виключною компетенцією. Тим самим держава встановлює межі корпоративної волі.

Межі АТ як власника майна стосуються: а) встановлення певних вимог та заборон до дій осіб, уповноважених розпоряджатися майном АТ; б) змін статутного капіталу АТ; в) АТ, створених в процесі приватизації, г) іншого.

25. Межі та обмеження щодо розпоряджання майном АТ полягають у вимогах до: 1) укладення від імені АТ значних правочинів; 2) укладення від імені АТ правочинів із заінтересованістю; 3) укладення правочинів керівниками філій та представництв; 4) укладення правочинів залежними товариствами; 5) процедури припинення АТ. За відсутності в Україні спеціального закону про АТ, яким би встановлюватися відповідні межі, заборони, приписи та правила передбачаються в статутах та внутрішніх актах АТ. Тим самим, як правило, вони являють собою обмеження корпоративних прав (прав власників акцій, паїв).

26. Слід розрізняти межі та обмеження в правах на акцію та в правах з акції. До правомірних меж та обмежень слід віднести обмеження, передбачені законодавством та локальними актами АТ: 1) обмеження, зумовлені видом акцій; 2) особливостями набуття прав на акції в процесі приватизації; 3) ситуативні обмеження; 4) обмеження як наслідки порушень приписів законодавства; 5) обмеження, викликані ризикованістю підприємницької діяльності АТ і ризикованістю вкладень осіб своїх коштів в акції; 6) обмеження прав акціонера щодо передачі прав участі в загальних зборах.

До неправомірних обмежень належать неправомірні дії тих чи інших осіб (передусім органів АТ, реєстраторів), які перешкоджають акціонерам в здійсненні ними своїх прав.

27. Механізми, схожі з обмеженнями прав акціонерів, але такими не є, це порядок відчуження акцій ЗАТ, порядок здійснення прав, що надаються однією акцією її співвласникам. Тим самим встановлюється лише порядок здійснення сіпввласниками акції своїх прав, а не їх обмеження.

ВИСНОВКИ

 

1. Межі є властивістю права власності в об’єктивному розумінні, юридичною характеристикою його статичного стану, яким окреслюється широке коло можливостей власника, але з додержанням певних приписів діяти відповідним чином, що мають загальний характер і діють відносно всіх власників. Обмеженнями є зовнішній вплив на суб’єктивне право власності конкретної особи, що втілюється у відповідні правовідносини з її участю, тягне за собою стиснення, зменшення можливостей здійснення власником своїх повноважень і полягає у конкретних приписах власнику здійснити певні дії або утриматися від певних дій.

2. В законодавстві України та наукових дослідженнях відсутній єдиний підхід до меж, обмежень та обтяжень права власності. Обтяження та обмеження права власності змішуються в законах України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» і «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Ці правові категорії :

- є схожими, оскільки: а) стосуються суб’єктивного права власності; б) звужують можливості власника щодо здійснення своїх повноважень на власний розсуд; в) почасти збігаються підстави їх встановлення, однією з яких є насамперед договір;

- проте мають розбіжності, оскільки обтяженнями є додатковий тягар для власника, а відтак, ними є такі ускладнення для нього, які є залежними від його права і являють собою додаткові права інших осіб на його річ (сервітути, емфітевзис, суперфіцій, права з договорів оренди, найму тощо). Обмеження ж не припускає прав інших осіб на річ власника, але він з їх встановленням не взмозі взагалі здійснити свої правомочності. Таке становище складається при накладенні арешту на його майно або забороні відчуження.

3. Межі та обмеження права власності різняться за метою їх встановлення і функціями. Метою меж права власності є охорона прав і законних інтересів всіх осіб і суспільства в цілому від недобросовісних дій власника. Метою встановлення обмежень є забезпечення інтересів і прав конкретних осіб.

4. Засади, на яких ґрунтуються межі та обмеження права власності, мають відповідати загальним засадам цивільного законодавства. Такими засадами є і встановлення меж та обмежень у суспільних інтересах; здійснення прав на майно відповідно до його призначення; додержання правил етики ділових взаємин; урахування необхідності охорони навколишнього природного середовища; гармонійне поєднання свободи договору і примусів при встановленні обмежень; недопущення монополістичної діяльності й обмеження конкуренції; справедлива компенсація власникові майнових утрат при обмеженні його в правах тощо.

5. Підстави встановлення меж та обмежень права власності є різними. Межі права власності можуть визначатися лише в законі, оскільки тільки закон надає позитивне регулювання відносинам власності (Конституція України, ЦК України, ЗУ «Про власність», ЖК України). Обмеження права власності можуть встановлюватися підзаконними нормативно-правовими актами, актами органів місцевого самоврядування, актами нотаріусів, судовим рішенням, договором.

6. Обмеження права власності існують на подвійному рівні правовідносин: вони виникають з певних підстав і втілюються в окремі правовідносини, які, в свою чергу, й впливають на зміст правовідносин власності. Так, сервітут є речовим правом, яке існує у відповідних речових правовідносинах, і одночасно впливає на право власності, звужуючи його.

7. З огляду на те, що правомочностями власника є володіння, користування та розпоряджання, він може обмежуватися як у кожному з трьох своїх повноважень, так і в їх комбінаціях (наприклад, у володінні та користуванні), а також у всіх цих правомочностях. Відтак, обмеженням вільного розпоряджання власником своїм майном буде примусове припинення його права власності (або вилучення у нього майна, або викуп тощо). В таких випадках власник вже не здійснює свої правомочності на власний розсуд, це не залежить цілком від його волі.

8. Обмеження як звуження суб’єктивного права власності мають такі напрямки: а) заборона відчуження майна, арешт, які впливають на право власника щодо розпоряджання майном; б) примусове обмежене користування майном власника іншими особами; в) примусове припинення права власності як обмеження у вільному розпоряджанні своїм майном.

9. Способами встановлення меж та обмежень права власності є заборони, приписи та зобов'язування. Встановленням меж права власності є заборона здійснювати дії з метою заподіяння шкоди іншій особі; зловживати правом в інших формах; використовувати право власності з метою обмеження конкуренції; зловживати домінуючим становищем на ринку тощо. Право власності обмежується, наприклад, забороною відчуження майна власника. Заборони формулюються у вигляді приписів (жорстких або орієнтовних).

10. Обов'язки мають не лише всі інші особи відносно до власника, як то припускає конструкція абсолютного права, а й сам власник внаслідок встановлення його обов’язків. Обов’язки власника можуть мати як загальний характер без його вступу до конкретних правовідносин («власність зобов’язує»), так і зумовлюватися правовідносинами власника з конкретними особами (при сервітутах та інших речових правах).

Обмежують право власності й призупинення як тимчасова неможливість власника здійснювати свої правомочності. До них належать загальні зупинення дії права (наприклад, мораторій) та конкретні заборони на використання певними особами своїх правомочностей (наприклад, при передачі майна в оренду користування ним вже здійснюватиме орендар, а не власник, який призупиняє здійснення цієї правомочності).

11. Слід відрізняти:

а) найбільш вагомий ступінь стиснення власника (при накладенні на його майно арешту, запровадження притримання майна власника як способу забезпечення виконання ним зобов’язань, при таких способах примусового припинення права власності, як націоналізація, реквізиція, конфіскація, примусовий викуп у власника його майна у зв’язку з суспільною необхідністю, а також у разі банкрутства власника);

б) стиснення середнього ступеня, які можна поділити на три групи:

-  при встановленні на майно власника таких інших речових прав, як емфітевзис, суперфіцій, а також внаслідок укладення ним договорів найму, оренди, доручення, комісії, управління майном, довічного утримання та ін.;

-  при заставі (іпотеці) власником свого майна та у випадках накладення на нього заборони відчуження;

-  при закріпленні власником свого майна за юридичною особою на праві господарського відання або оперативного управління;

в) мінімальним стисненням власника буде: встановлення сервітутів на його майно; діяльність власника у спеціальних економічних зонах або в спеціальному режимі інвестиційної діяльності, а також при правовому режимі спільної власності; залежно від виду діяльності власника, що вимагає додержання ним відповідних заборон, встановлених законодавством; перебування його у корпоративних відносинах.

12. Межі права власності можуть бути класифіковані залежно від: 1) розуміння самого права власності як природного і як позитивного права; 2) мети їхнього встановлення - в публічному або приватному інтересі; 3) сфери законодавчого регулювання; 4) юридичної чинності приписів; 5) правового режиму права власності, 6) певних об'єктів права власності; 7) суб'єктів, на яких поширюються ці межі.

Обмеження права власності мають класифікуватися залежно від: 1) джерела, яким вони встановлюються; 2) наявності або відсутності волі власника; 3) юридичної чинності приписів; 4) обсягу можливостей власника по здійсненню своїх правомочностей; 5) правовідносин, в яких вони реалізуються.

13. Класифікація меж права власності:

1) виходячи з бачення права власності як природного або позитивного, його межі відповідно будуть природними або нормативно-правовими;

2) виходячи з такого критерію поділу права на приватне і публічне, як інтерес, можна говорити про межі (обмеження) права власності, встановлені в публічних та приватних інтересах;

3) залежно від сфери законодавчого регулювання межі встановлюються як у публічному, так і у приватному праві. При цьому слід враховувати взаємне поєднання норм цивільного, адміністративного, митного, податкового, природоресурсового та інших галузей законодавства;

4) залежно від юридичної чинності приписів можуть бути загальнообов'язкові та рекомендаційні межі права власності, правові та неправові. Загальнообов'язкові межі встановлені Конституцією, законами; рекомендаційні межі не мають обов’язкового характеру, але внаслідок своєї доцільності і відповідності загальним правовим вимогам використовуються на практиці (наприклад, вони містяться в Принципах корпоративного управління). Поділ меж права власності на правові та неправові зумовлений розбіжностями між правом та законодавством, що іноді проявляється в законотворчих помилках, які впливають на межі права власності;

5) залежно від правового режиму права власності його межі можуть встановлюватися для всіх власників або для тих, майно яких перебуває у відповідному правовому режимі. Особливий режим властивий межам права власності фізичних і юридичних осіб: залежно від виду діяльності; діючих у спеціальних економічних зонах або в спеціальному режимі інвестиційної діяльності; при неплатоспроможності і банкрутстві; встановлювані конкурентним і корпоративним законодавством; при режимі спільної власності;

6) межі права власності можуть стосуватися й певних об'єктів, зокрема законом можуть встановлюватися окремі види майна, що не може належати фізичним і юридичним особам на праві приватної власності;

7) залежно від суб'єктів права власності, на яких поширюються межі, останні можуть встановлюватися для всіх власників або для окремих їх категорій. До останніх слід віднести суб’єктів підприємницької діяльності, на яких поширюються вимоги щодо недопущення недобросовісної конкуренції.

Межі за суб'єктним складом встановлюються і залежно від громадянства особи. Також усякого роду межі встановлюються для вітчизняних і іноземних юридичних осіб і публічних утворень.

14. Межі права власності мають забезпечувати:

1) охорону довкілля, додержання принципів моралі, охорону прав і законних інтересів інших осіб, захист інтересів держави і суспільства;

2) свободу конкуренції між підприємцями, захищаючи споживачів від проявів недобросовісної конкуренції і монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності;

3) ефективне використання прав самими власниками та ін.

15. Класифікація обмежень права власності:

1) залежно від джерела, яким встановлюються обмеження, вони можуть міститися в актах органів державної влади, актах органів місцевого самоврядування, актах нотаріуса, договорах та судових актах. Як і межі, встановлення обмежень може передбачатися як публічно-правовими (податкова застава, арешт), так і приватноправовими актами. Актами нотаріуса встановлюється таке обмеження права власності, як заборона відчуження майна. Договором установлюються сервітути, емфітевзис, суперфіцій, які обмежують право власності. Договірний характер мають обмеження, що випливають із договорів найму, оренди, комісії, управління майном, довічного утримання. Судовим рішенням можуть установлюватися сервітути, а також на його підставі припиняється право власності внаслідок конфіскації майна, примусове вилучення земельної ділянки з метою суспільної необхідності;

2) пов’язаною з попередньою є класифікація обмежень на примусові (нормативно-правові та судові обмеження) та добровільні (договірні) залежно від наявності або відсутності волі власника. Примусові обмеження виникають на підставі актів органів державної влади, актів місцевого самоврядування, актів нотаріуса, судових актів. Добровільні обмеження власник встановлює для себе в результаті своїх вольових дій, наприклад, у разі передачі належного майна особі за договором найму (оренди), комісії, управління майном, довічного утримання;

3) обмеження, як і межі права власності, також можна позначити як правові та неправові. Неправові обмеження – це обмеження, зумовлені незаконними діями державних органів, органів АРК і органів місцевого самоврядування, які не відповідають закону. В такому разі власник може вимагати адекватного захисту свого права, наприклад, шляхом пред'явлення позову про визнання незаконним акта органу державної влади, органа АРК або органу місцевого самоврядування (ст. 393 ЦК);

4) обмеження права власності характеризують обсяг можливостей власника по здійсненню своїх правомочностей і стосуються володіння, користування та розпоряджання майном;

5) обмеження права власності залежно від правовідносин, в яких вони реалізуються, можуть класифікуватися на речові, договірні та корпоративні.

16. Виникнення речових прав на чуже майно (сервітути, емфітевзис, суперфіцій) обмежує право власності, одночасно забезпечуючи реалізацію майнових прав визначених осіб. Цим обмеження права власності, які існують в речових правовідносинах, відрізняються від «загальних прав участі», що суті є межами права власності і служать цілям забезпечення реалізації інтересів значного кола осіб та суспільних (публічних) інтересів.

17. При обмеженнях права власності складаються двоє різних правовідносин з різним суб'єктним складом: а) абсолютні (між управомоченою особою – суб’єктом іншого речового права і всіма іншими пасивно зобов'язаними особами, включаючи власника) і б) відносні (між управомоченою особою і власником).

18. Сервітут є обмеженням права власності та одночасно речовим правом. Він як обмеження права власності встановлюється з метою забезпечення прав конкретних осіб. При колізії сервітуту з правом власності останнє поступається сервітуту.

19. У разі встановлення особистого сервітуту на користь особи за волею власника майна (наприклад, у заповіті) сервітутне право такої особи є довічним. Власник же майна, який набув його у спадщину, не може за своєю волею припинити сервітутне обмеження права власності.

Про таке однозначно стверджувати не можна, якщо особистий сервітут виникає внаслідок складання сімейних стосунків (тобто сервітут у другого з подружжя на майно першого, дітей на майно батьків). З припиненням сімейних стосунків (розірванням шлюбу) відпадає і підстава для особистого сервітуту, що є небезперечним. Належний рівень регулювання відносин при встановленні особистого сервітуту потребує внесення змін до ч. 1 ст. 405, п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України, ч. 3 ст. 109 ЖК України, ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ЗУ «Про іпотеку”.

20. При встановленні суперфіцію право власника земельної ділянки вдвічі обмежується: по-перше, тим, що виникає інше речове право (суперфіцій); а по-друге, внаслідок реалізації права на забудову виникає право власності на цей об’єкт нерухомості у суб’єкта іншого речового права. Тобто один і той самий суб’єкт відносно до різних об’єктів, однак пов’язаних між собою, виступає носієм різних речових прав, які обмежують право власності на земельну ділянку.

21. При емфітевзисі та суперфіції, встановлюваних договором і регульованих ним, відбувається поєднання речових та зобов’язальних правовідносин. Обмеження права власності встановленням довірчої власності будуть схожими з обмеженнями при існуванні інших речових прав.

22. Найм, оренда не можуть бути віднесені до категорії речових прав, хоча права наймача (орендаря) як користувача чужим майном мають певні ознаки речових прав (зокрема, не припиняються в зв'язку зі зміною власника-орендодавця і захищаються від будь-яких осіб як права титульного власника).

23. Різність правового режиму речових та зобов’язальних прав користувачів майна (носіїв іншого речового права та орендарів), що належить власникові, не відіграє ролі для сутності правового режиму власності, яке внаслідок тих чи інших прав буде вужчим, ніж у їх відсутність.

24. Існування корпоративних прав відбивається на праві власності певного суб’єкта. Акціонер та АТ знаходяться в корпоративних правовідносинах, що тягне за собою обмеження обох цих суб’єктів, хоча й стосовно різних об'єктів. При цьому АТ як власник майна обмежується в правах відносно нього в інтересах акціонерів, а акціонери як власники акцій обмежуються в своїх правах в інтересах інших акціонерів та АТ.

25. На рівні закону врегульовані межі корпоративних прав, яких мають додержуватися всі учасники господарських товариств, а на локальному рівні встановлюються обмеження для осіб, що перебувають в конкретних правовідносинах з певним господарським товариством.

26. Межі та обмеження щодо розпоряджання майном АТ полягають у вимогах до: 1) укладення від імені АТ значних правочинів; 2) укладення від імені АТ правочинів із заінтересованістю; 3) укладення правочинів керівниками філій та представництв; 4) укладення правочинів залежними товариствами; 5) процедури припинення АТ. До неправомірних обмежень належать неправомірні дії тих чи інших осіб (передусім органів АТ, реєстраторів), які перешкоджають акціонерам у здійсненні ними своїх прав.

27. Слід розрізняти межі та обмеження в правах на акцію та в правах з акції. До правомірних меж та обмежень слід віднести обмеження, передбачені законодавством та локальними актами АТ: 1) обмеження, зумовлені видом акцій; 2) особливостями набуття прав на акції в процесі приватизації; 3) ситуативні обмеження; 4) обмеження як наслідки порушень приписів законодавства; 5) обмеження, викликані ризикованістю підприємницької діяльності АТ і ризикованістю вкладень осіб своїх коштів в акції; 6) обмеження прав акціонера щодо передачі прав участі в загальних зборах.

До неправомірних обмежень належать неправомірні дії тих чи інших осіб (передусім органів АТ, реєстраторів), які перешкоджають акціонерам в здійсненні ними своїх прав.

28. Механізми, схожі з обмеженнями прав акціонерів, але такими не є, це порядок відчуження акцій ЗАТ, порядок здійснення прав, що надаються однією акцією її співвласникам. Тим самим встановлюється лише порядок здійснення сіпввласниками акції своїх прав, а не їх обмеження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М.:Юрид.лит.,1940.- 192 с.

2.  Агарков М.М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве // Избранные труды по гражданскому праву в 2 томах. Т. 2. – М., 2002. – С. 361–385.

3.  Агарков М.М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве // Известия АН СССР. Отд. экономики и права. – 1946. - № 6. - С. 427-429.

4.  Аккуратов И.Ю., Коршунов Н.М., Хорев А.А. К вопросу об ограничениях и обременениях права собственности // Государство и право. - 2000. - № 10 – С.68-72.

5.  Алексеев С.С. Избранное. - М.: Статут, 2003. - 480 с.

6.  Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1989. – 288 с.

7.  Алексеенко И. Русская фишка //Бизнес.– 2004.– 17 мая (№ 20).– С. 43-46.

8.  Анненков К. Система русского гражданского права. Т.2. Права вещные: Монография / 2-е изд., пересмотр. и доп.– СПб: Тип. М.М. Стасюлевича, 1900. – 697 c.

9.  Архів Вищого господарського суду України. Справа № 15/327, Справа № №2/120.

10.  Архів Харківського апеляційного господарського суду. справа № 1378-8/157.

11.  Архів Харківського районного суду справа № 2-22/2002, № 8-231-1996.

12.  Аскназий С.И. Основные вопросы теории социалистического гражданского права: Автореф. дис. ... д-ра. юрид. наук: 12.00.03 / Л., 1947. – 17 с.

13.  Баллестрем К.Г. Власть и мораль // Философс. науки. – 1991. – № 8. – С. 88–101.

14.  Баринова Е. Вещные права – самостоятельная категория? // Хозяйство и право. – 2002. – № 7. – С. 38-47; № 8. – C. 28 -39.

15.  Бару М.И. О ст. 1 Гражданского кодекса. // Сов. государство и право. - 1958. – № 12. – С.118-122.

16.  Безсмертна Н.В. Межі здійснення права приватної власності в Україні. Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2001, – 211 с.

17.  Безсмертна Н.В. Межі здійснення права приватної власності в Україні // Підриємництво, господарство і право. – 2001. – № 6. – С.47- 49.

18.  Бондарєв Е.М. Власність і право власності // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2000. – №1(1).- C.155-160.

19.  Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. - М.: Статут, 1997. - 682 с.

20.  Братусь С.Н. Курс советского гражданского права. Субъекты гражданского права. – М.: Гос. изд-во. юрид. лит., 1950. – 367 с.

21.  Братусь С.Н. О пределах осуществления гражданских прав // Правоведение. – 1967. – № 3. – С. 80 – 84.

22.  Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1963. – 197 с.

23.  Васьковский Е.В: Учебник гражданского права. - Вып. 2: Вещное право. – СПб.: Изд. юрид. кн. магазина Мартынова Н.К., 1896. – 190 с.

24.  Вебер М. Основные понятия стратификации // Социол. исслед. – 1994. – № 5. – С. 14–24.

25.  Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. - М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – 839 c.

26.  Венедіктова І.В. Договір довірчого управління майном в Україні: Навч.-наук. посібник. - Х. : Консум, 2004. – 215 с.

27.  Виндшейд Б. Учебник пандектного права. Общая часть: В 2 т. Т.1./ Пер. с нем. – СПб.: Изд. А. Гиероглифова и И. Никифорова, 1874. – 358 с.

28.  Витрянский В. И. Вопросы собственности: судебное толкование // Сов. юстиция.- 1993. - № 2.- C. 24-27.

29.  Витрянский В.В. Договор доверительного управления имуществом. – М.: Статут, 2001. – 191 с.

30.  Вінник О.М. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище.- К.: Т-во «Знання», 1998.- 309 c.

31.  Вінник О.М. Інвестиційне право. Навчальний посібник.— К.: Атіка, 2000.- 264 с.

32.  Гамбаров Ю.С. Курс гражданского права. Т.1. Часть общая: Учебник. – СПб.: – Тип. М.М. Стасюлевича, 1911. – 780 с .

33.  Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем./ Редакторы и составители Д.А. Керимов и B.C. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и прим. B.C. Нерсесянц. – М.: Мысль, 1990. – 528 с.

34.  Генкин Д.М. Право личной собственности в СССР. - М.: Знание, 1953. - 332 c.

35.  Генкин Д.М. Право собственности в СССР. - М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1961. – 223 с.

36.  Глусь Н.С. Корпорації та корпоративне право: поняття, основні ознаки та особливості захисту: Автореф. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. / К., 2000. – 23 с.

37.  Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV// Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18. – Ст. 144.

38.  Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая: Текст, коммент., алф.-предм. указ. / Под ред. О.М. Козырь, А.Л. Маковского, С.А. Хохлова. - М.: Международный центр финансово-экономического развития. – 1998. – 480 с.

39.  Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учеб. / Отв. ред. Е.А. Васильев – М.: Междунар. отношения, 1993. – 560 с.

40.  Гражданское право России. Часть вторая: Обязательственное право: Курс лекций / Отв. ред. О.Н. Садиков. –М.: БЕК, 1997. – 704 с.

41.  Гражданское право: В 2 т. Т. 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: БЕК, 1998. - 816с.

42.  Гражданское право: Учебник: В 2 кн. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: ПБОЮЛ Л.В. Рожников, 2001. – Т. 1. – 632 с.

43.  Гражданское право: Учебник: В 2 т. - Т. I / Под ред Е.А.Суханова. - М.: БЕК, 1993. – 384 с.

44.  Грибанов В.М. Пределы осуществления и защиты гражданских прав // Осуществление и защита гражданских прав. - М.:Статут, 2000. - С.19-212.

45.  Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. - Изд. 2-е, стереот. – М.: Статут, 2001. – 411с.

46.  Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка : В 4 т. Т. 3. Оформл. Диамант. СПб.: ТОО "Диамант", 1996. — 377с.

47.  Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.1993 № 4693 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - N 27. - Ст. 289

48.  Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. Авер’янова В.Б. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.

49.  Дернбург Г. Пандекты. – Т. 1. Ч.2: Вещное право. / Под ред. А.Ф. Мейендорф. – 6-е изд, испр. – СПб.: Гос. типогр., 1905. – 396 с.

50.  Дмитриев Ю.А. Концепция народовластия в современной России (государственно-правовые проблемы теории и практики). Автореф. дисс. ...докт. юрид. наук: 12.00.02./ М., 1994. – 66 с.

51.  Дождев Д.В. Римское частное право: Учеб. для юрид. вузов и фак.– М.: Норма–Инфра М, 1999. – 784 с.

52.  Ефимова Л.Г. О соотношении вещных и обязательственных прав // Государство и право. - 1998. - № 10. - С. 35-44.

53.  Жигалкин И. Права на чужие вещи и рецепция римского частного гражданского права в новом Гражданском кодексе Украины // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2003. - №8. – с.48-50.

54.  Житловий кодекс України від 30.06.1983 № 5464-X // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1983. - додаток до N 28. - Ст. 573.

55.  Жуков А. О правах акционеров в связи с последними изменениями Закона Украины “О хозяйственных обществах” // Бизнес. – 1998. – № 13. – С. 33-36.

56.  Загальна теорія держави і права: Підруч. для студ. юрид. вузов і фак. / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.

57.  Закон України (проект) «Про акціонерні товариства» від 18.12.2003 № 3059-1 // Висновок Головного науково-експертного управління. – 25.02.2004.

58.  Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 № 3659-XII // Відомості Верховної Ради України. –1993. –№ 50. – Ст. 472.

59.  Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2001 г. N 2121-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст.30

60.  Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001 № 2864-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. –№ 10. – Ст. 77.

61.  Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV // Офіц. вісн. України. – 1999. - N 19 (28.05.99). - Ст. 813

62.  Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – N 31. – Ст. 440 (або Офіц. вісн. України. – 1999. - N 33 (03.09.99). - Ст. 1699).

63.  Закон України «Про власність» від 07.02.1991 № 697-XII // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1991. – № 20. – Ст. 249.

64.  Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту населення від впливу шуму» від 03.06.2004 № 1745-IV // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 25 (09.07.2004). – ст. 1633.

65.  Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.

66.  Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 № 448/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 51. – Ст. 292.

67.  Закон України «Про Державну програму приватизації» від 18.05.2000 № 1723-III // Офіц. Вісн. України. – 2000. – № 24. – Ст. 981.

68.  Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 № 1952-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004.- № 51. – Ст.553. (або Офіційний вісник України. – 2003. - N 52 (09.01.2004) (частина 1). - Ст. 2734).

69.  Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 24.06.2004 N 1892-IV ( 1892-15 ) // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2004. - N 11. - Ст.140.

70.  Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 № 4004-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - N 27. - Ст. 218.

71.  Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13.01.1992 № 2673-XII //Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 50. – Ст. 676.

72.  Закон України «Про заставу» від 02.10.1992 № 2654-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст. 642.

73.  Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 № 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 36 (03.09.96). – Ст. 164.

74.  Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - N 12. - Ст. 64.

75.  Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1991. – № 30. – Ст. 379.

76.  Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 № 2299-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 21. – Ст. 103.

77.  Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV // Відомості Верховної Ради України, 2003, N 38. - Ст. 313 (або Офіц. вісн. України. – 2003. - N 28. - Ст. 1362).

78.  Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19.06.2003 № 979-IV // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 30. – (08.08.2003). – Ст. 1526.

79.  Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 № 1775-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.

80.  Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97- ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.

81.  Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.1997 № 710/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 15. – Ст. 67.

82.  Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.

83.  Закон України «Про об’єднання громадян» від 16.06.92 N 2461-XII (2461-12 ) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – N 34. – Ст.505.

84.  Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР // Відом. Верх. Ради України. – 1995. – N 4. - Ст. 28.

85.  Закон України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» від 14.09.2000 № 1953-// Відомості Верховної Ради України. – 2000. – N 45. – Ст. 375

86.  Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805–III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 39. – Ст. 333.

87.  Закон України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 № 1699-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - N 31. - Ст.250 (або Офіц. вісн. України. – 2000. - N 20 (02.06.2000). - Ст. 813).

88.  Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 7. – Ст. 259.

89.  Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» від 22.12.1995 № 493/ 95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 3. – Ст. 9.

90.  Закон України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 № 2163-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 348.

91.  Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06.03.1992 № 2171-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 350.

92.  Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова» від 11.05.2000 № 1714-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 32. – Ст. 259.

93.  Закон України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 № 2408-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 31. – Ст. 145.

94.  Закон України «Про фінансовий лізинг» від 11.12.2003 № 1381-IV // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 1. – Ст. 3.

95.  Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990 № 507-XII // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1990. – № 52. – Ст. 650.

96.  Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 № 1201-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - N 38. - Ст. 508.

97.  Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - N 3-4. - Ст.27. (або Офіц. вісн. України. – 2001. - N 46 (30.11.2001). - Ст. 2038).

98.  Зинченко С.А. Бондарь Н.С. Собственность – свобода - право. - Ростов н/Д.: Изд-во Рост. ун-та, 1995. – 189 с.

99.  Иеринг Р. Интерес и право: Моногр.: Пер. с нем. – Ярославль: Тип. губерн. зем. управы, 1880. – 328 с.

100.  Иеринг Р. Об основании защиты владения. Пересмотр учения о владении.- М.: Тип. А.И. Мамонтова, 1883.- 179 c.

101.  Ионцев М.Г. Акционерные общества. М: Ось–89, 2002. – 752 с.

102.  Иоффе О.С. Спорные вопросы учения о правоотношении. // Очерки по гражданскому праву: Сб. ст. / Отв. ред. О.С. Иоффе. – Л.: Изд–во ЛГУ, 1957. – С. 30 – 36.

103.  Иоффе О.С. Гражданское право: Избранные труды. – М.: Статут, 2000. – 687 с.

104.  Иоффе О.С. Советское гражданское право. - М.: Юрид. лит., 1967. - 494 с.

105.  Иоффе О.С. Советское гражданское право. Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах: Курс лекций. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, - 1958. - 511 с.

106.  Иоффе О.С. Цивилистическая доктрина промышленного капитализма // Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории “Хозяйственного права”.– М., 2000. – 778 с.

107.  Исрафилов И. Правовая природа вещных прав на жилые помещения // Хоз–во и право. – 1999. – № 2. – C. 91–96.

108.  Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ограничения. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. - 303 с.

109.  Кассо Л.А. Понятие о залоге в современном праве.- – М.: Статут, 1999. – 284 с.

110.  Кибенко О.Р. Корпоративное право Украины. Учебное пособие. -X: Эспада, 2001. - 288 с.

111.  Кібенко О.Р. Парадокси нового ЦК: чи заборонено учасникам господарських товариств призначати представників // Юрид. газ. – 2004. – 27 трав. (№ 10). – С. 19.

112.  Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации. – М: Юринформцентр, 1997. – 448 с.

113.  Коновалов А.В. Владение и владельческая защита в гражданском праве. – 2-е. изд. доп. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 337 с.

114.  Конституция України від 28.06. 1991 № 254к/96-ВР //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - N 30. - Ст. 141.

115.  Копылов А.В. Вещные права на землю в римском, русском дореволюционном и современном российском гражданском праве. - М.: Статут, 2000. - 255 с.

116.  Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 № 1003-V // Відом. Верхов. Ради Української РСР. – 1961. - N 2. - Ст. 15.

117.  Кулагин М.И. Избранные труды по акционерному праву. - М.: Статут, - 1997. – 330 с.

118.  Кулинич П. Право земельного сервітуту: поняття, види та порядок реалізації // Юрид. журнал. – 2003. – № 10 (16). – С. 64–68.

119.  Курдиновский В.И. К учению о легальных ограничениях права собственности на недвижимость в России: Монография. - Одесса: Экон. Тип., 1899. – 388 с. +6 c.

120.  Лазар Я. Собственность в буржуазной правовой теории: Пер. с нем. — М.: Юрид. лит., 1985. — 192 с.

121.  Ландкоф С.Н. Товарищества и акционерные общества. Теория и практика. - Харьков,: Изд–во НКЮ УССР, 1926. – 371 с.

122.  Ллойд Деннис. Идея права: Пер. с англ. М. А. Юмашева, Ю. М. Юмашев/ Научн. ред. Ю. М. Юмашев — М.:ЮГОНА, 2002. — 416 с.

123.  Луць В.В. До врегулювання відносин власності у новому Цивільному кодексі України // Проблеми підготовки нового Цивільного кодексу України: Тези доп. і наук. повідомл. наук.-практ. конф. – С. 53–58.

124.  Люшер Ф. Конституционная защита прав и свобод личности: Пер. с франц. — М.: Прогресс –Универс, 1993. – 277 с.

125.  Майданик Р. А. Тpаст: собственность и упpавление капиталами (пpиpода пpав, pецепция в пpаво Укpаины) /HАH Укpаины. Центp исслед. пpобл. пpедпpинимательства и менеджмента; Под pед. Л. К. Воpоновой. - К.: Hаук. думка, 1995. - 173 с.

126.  Майданик Р.А. Довірча власність у цивільному праві України (формування, порівняльний аналіз і поняття) // Українське комерц. право. – 2004. – № 5. – С. 37–56.

127.  Майданик Р.А. Інститут довірчої власності (траст): (природа прав, умови рецепції в право України): Автореф. дисс. ...докт. юрид. наук: 12.00.03. /К., 1996. – 24c.

128.  Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський ун-т”, 2002. - 502 с.

129.  Малеин Н.С. Юридическая ответственность и справедливость. – М.:Юрид. лит., 1992. – 192 с.

130.  Малеина М.Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита.- 2-е изд., испр. и доп..- М.: МЗ-Пресс, 2001.- 244 c

131.  Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 250 с.

132.  Манукян А.А. Ограничения права собственности по законодательству РФ: Автореф. Дис. …к.ю.н. 12.00.03./ М., 1997. – 25 с.

133.  Маскалевич И. «Оболонь» с видом на Кальмиус // Зеркало недели. – 2002. – 13 квіт. (№ 14). – С. 12.

134.  Маттеи У., Суханов Е.А. Основные положения права собственности. – М.: БЕК, 1999. – 305 с.

135.  Мейер Д. И. Русское гражданское право: В 2 ч. Ч. 2. По испр. и доп. 8-му изд., 1902. - М.: Статут, 1997. - 455с.

136.  Митний кодекс України від 11.07.2002 N 92-IV (1344-15) // Відомості Верховної Ради. - 2002. - № 31.- Ст.1444.

137.  Михайленко О.О. Речово-правові обмеження права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. - Нац. юрид. акад. України ім.. Ярослава Мудрого; Наук. кер. О.А. Підопригора. – Запоріжжя, 2003. – 224 с.

138.  Михеева Л.Ю. Доверительное управление имуществом. – М.: Юристъ, 1999. – 176 с.

139.  Мозолин В.П. Советское и иностранное гражданское право (проблемы взаимодействия и развития). – М.: Наука, 1989. – 289с.

140.  Морандьер (Л. Жюллио де ла). Гражданское право Франции. Т.1: Пер. с фр. – М.: ИЛ., 1958. – 742 с.

141.  Музика Л.А. Інститут речового права: порівняльно-правовий аналіз / Л.А. Музика // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. К.: Ін-т держави і права НАН України, 2001. – Вип.12. – C. 316-322.

142.  Мурзин Н.Ю. К вопросу о понятии субъективного права собственности // Цивилистические записки. Межвузовский сб. научных трудов. Уральское отделение Российской школы частного права. – Вып.1 – М.: Статут, 2001. – С. 330-346.

143.  Мусатов В.Т. Фондовый рынок: инструменты и механизмы. – М.: Междунар. отношения, 1991. – 192 с.

144.  Новицкий И.Б. Римское право. – 6-е изд. стереот.– М.: Гуманитарное знание, ТЕИС, 1994. – 245 с.

145.  Павлов В.П. Некоторые вопросы теории гражданских правоотношений в части первой нового гражданского кодекса Российской Федерации // Сб. науч. трудов, посвященный памяти В.А. Рясенцева / Москов. гос. юрид. акад. Отв. ред.: А.Г. Калпин, А.И. Масляев, В.В. Долинская. – М.: Юрист, 1995 – С. 45-47.

146.  Підопригора О.А. Речеві права на чуже майно // Українське комерц. право. – 2004. - № 5. – С.57- 65.

147.  Підопригора О.О. Речеві права на чуже майно за новим Цивільним кодексом України // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – №4 (35). – C. 149-156.

148.  Підопригора О.О. Римське приватне право. Академічний курс: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. – 3-те вид., перероб. та доп. – К.: Вид. дім “Ін Юре”, 2001. – 440 с.

149.  Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Первая часть. Вотчинные права. – М.: Статут, 2002. - 800 с.

150.  Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – Петроград.: Изд. Юрид. кн. скл. «Право», 1917. – М: Госюриздат, 1960. – 240 с.

151.  Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. Изд. 3-е, стереот. М.: Статут, 2001. – 354 с.

152.  Положення про контроль за економічною концентрацією: Затв. розпорядженням Антимонопольного комітету України в ред. від 18 лют. 2000 р. № 31-р. // Офіц. вісн. України, 1998. – № 27. – Ст. 1014.

153.  Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств: Затв. рішенням Держ. комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30 груд. 1998 р. № 221 // Офіц. вісн. України. – 1999. – № 10. – Ст. 398.

154.  Положення про складання адміністративних даних щодо здійснення діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів та подання відповідних документів до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24.06.2003 N 290 // Офіційний вісник України. – 2003. - N 31. - Ст. 1644.

155.  Постанова Верховної Ради України вiд 17 черв. 1992 р. «Про право власностi на окремi види майна» // Відом. Верхов. Ради. – 1992. – № 35. – Ст. 517.

156.  Правовое и организационно-экономическое регулирование хозяйственной деятельности: Моногр. / Рук. автор. кол. Л.А. Жук. – К.: Кондор, 2002. – 316 с.

157.  Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник/Отв. ред. А.Я.Сухарев.-2-е изд.,изменен. и доп.- М. :Изд-во НОРМА , 2001.- 840с.

158.  Принципы, пределы, основания ограничения прав и свобод человека по российскому законодательству и международному праву: круглый стол.// Государство и право. – 1998. – № 7. – С.20-42; № 8. – С.39-70.

159.  Пушкін О., Селіванов В. Відносини підприємництва: правовий статус їх суб'єктів // Право України. – 1994. – № 5. – С. 9 –15.

160.  Рабинович П.М., Панкевич І.М. Здійснення прав людини: проблеми обмежування (загальнотеоретичні аспекти). Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина. Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України / П.М. Рабинович, І.М. Панкевич; Редкол.: П М Рабінович (голов, ред.) та ін. Серія І. Дослідж. та реф. Вип. 3. – Львів.: Астрон, 2001. – 108 с.

161.  Райхер В.К. Абсолютные и относительные права // Известия эконом. фак. Ленингр. политехн. ин–та. – 1928. – Вып. 1. – С. 273-306.

162.  Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.12.2003 р. N 571 «Про затвердження Принципів корпоративного управління» // Юрид. вісн. України. – 2004. – №19. – Стр.15 (додаток)

163.  Рішення Конституційного Суду України по справі № N 1-11/2005 від 11 травня 2005 року // Офіційний вісник України. - 2005. - N 21 (10.06.2005). - Ст. 1135.

164.  Роз’яснення ВАСУ від 06.10.94 р. N 02-5/706 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів» // Юрид. вісн. України. – 2002. – №5. – С. 18-19.

165.  Роз’яснення ВГСУ від 12.03.99 р. N 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» // Юрид. вісн. України. – 2002. – №6. – С. 26.

166.  Розгон О.В. Ограничения права собственности супругов. // Проблеми законності: Республ. міжвід. наук. зб. / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Вип. 63. – Х., 2003. – С. 122–127.

167.  Рясенцев В.А. Условия и юридические последствия отказа в защите гражданских прав // Сов. юстиция. - 1962. - № 9. – С. 8 -15.

168.  Самойлова М.В. Право личной собственности граждан в СССР: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03./ ЛГУ, 1965. – 16 с.

169.  Сарбаш СВ. Право удержания как способ обеспечения исполнения обязательств. М.: Статут, 1998. – 258 с.

170.  Сафиуллин Д.Н. Теория и практика правового регулирования хозяйственных связей в СССР. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1990. – 139 с.

171.  Серебровский В. И. Вопросы советского авторского права. – М.: Изд-во АН СССР, 1983. – 256 с.

172.  Синайский В.И. Русское гражданское право. – М.: Статут, 2002. – 638 с.

173.  Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III // Відомості Верховної Ради України . – 2002. – № 21-22. – Ст. 135.

174.  Скловский К. О возможности ограничения права собственности договором // Хозяйство и право. - 1999. - № 5. - С. 109-113.

175.  Скловский К.И. Квалификация отношений по застройке и право на объект строительства в судебной практике // Хоз-во и право. – 1999. – № 5. – С. 109-113.

176.  Скловский К.И. Собственность в гражданском праве. – М.: Дело, 1999. – 511с.

177.  Следзь С. Иначе раскроют и приручат (к агресси извне готовься заблаговременно) // Зеркало недели. – 2002. – 14-20 дек. (№ 48). – С. 11.

178.  Слипченко С. А. Право доверительной собственности. – Х.: Консум, 2000. – 176 с.

179.  Слюсаревський М.М. Теоретичні проблеми договірного управління чужим майном в Україні // Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 ; Нац. юрид. акад. України ім.. Ярослава Мудрого – Х., 1999. – 169 с.

180.  Советское гражданское право: Учебник для высших учебных заведений. Т. 1./ Под ред. д-ра юрид. наук, проф. Ю.Х. Калмыкова и д-ра юрид. наук В.А. Тархова. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та. - 1991. - 452 с.

181.  Соловьев А. К вопросу о природе пределов и ограничений права собственности// Підриємництво, господарство і право . – 2004. - № 10. – С.74 -78.

182.  Социология / Рук. авт. колл. Г.В. Осипов. – М.: Мысль, 1990. – 448 с.

183.  Спасибо И.В. Некоторые вопросы права собственности на ценные бумаги // Предпринимательство, хоз-во и право. – 1997. – № 1. – С. 19–23.

184.  Спасибо-Фатеева И.В. Акционерные общества: корпоративные правоотношения. – Харьков: Право, 1998. – 256 с.

185.  Спасибо-Фатеева И.В. Гражданский кодекс – ответы на вопросы читателей // Мала енцикл. нотаріуса. – 2004. – № 2. – С. 54-61.

186.  Спасибо-Фатеева И.В. Метаморфозы собственности или доморощенные холдинги // Предпринимательство, хоз-во и право. – 1999. – № 4. – С. 26–32.

187.  Спасибо-Фатєєва І.В. Про питання юридичної сутності управління в сучасних умовах // Проблеми законності: Республ. міжвід. наук. зб. / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2002. – Вип. 53. – С. 122-132.

188.  Спасибо-Фатєєва І.В. Акціонери як суб’єкти правовідносин (питання термінології) // Вiсник Академії правових наук України - 1999 - № 2 – С.72-80.

189.  Спасибо-Фатєєва І.В. Власність як категорія цивільного і податкового права // Акціонерні товариства: акції, власність, корпоративне управління: Зб. статей. – Харків: Видавничий Дім «Райдер», 2002. – 172 с. – С. 125-130.

190.  Спасибо-Фатєєва І.В. До питання співвідношення корпоративного і цивільного права // Вісник інституту внутрішніх справ. – 1999. - №6. – С.27-29.

191.  Спасибо-Фатєєва І.В. Некоторые противоречия в регулировании юридических лиц Гражданским и Хозяйственным кодексами Украины // Мала енцикл. нотаріуса. – 2004. – № 4. – С. 10-15.

192.  Спасибо-Фатєєва І.В. Окремі аспекти поняття юридичних осіб // Підприємництво, госп-во і право. – 2001. – № 8. – С. 21–24.

193.  Спасибо-Фатєєва І.В. Питання управлiння державною i комунальною власнiстю // Підприємництво, госп-во і право. – 1999. – № 10. – С. 9-14.

194.  Спасибо-Фатєєва І.В. Правова природа корпоративних правовідносин в акціонерних товариствах. // Вісник Академії правових наук України. – 1998. -№3. – С.58-66.

195.  Спасибо-Фатєєва І.В. Про питання юридичної сутності управління в сучасних умовах // Проблеми законності: Республ. міжвід. наук. зб. / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2002. – Вип. 53. – С. 122-132.

196.  Спасибо-Фатєєва І.В. Сто проблем зі статтею 100 ЦК // Мала енцикл. нотаріуса. – 2004. – № 3. – С. 6-9.

197.  Спасибо-Фатєєва І.В. Цивільно-правові проблеми акціонерних правовідносин.: Автореф. дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Х., 2000. – 36 с.

198.  Стефанчук М.О. Зловживання правом як новела цивільного законодавства // Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики: Зб. наук. праць. - К.: Ін-т приватного права і підприємництва. АПНУ. – 2004. - С.101-112.

199.  Строгович М.С. Теория государства и права. – М.: Госюриздат,1949. – 489 с.

200.  Суханов Е А. Лекции о праве собственности. - М.: Юрид. лит., 1991. - 240 с.

201.  Суханов Е.А. Понятие и виды ограниченных вещных прав // Вестник Моск. ун-та. Сер. 11. Право. – 2002. – № 4. – C. 3–36.

202.  Суханов Е.А. Проблемы правового регулирования отношений публичной собственности и новый Гражданский кодекс России // Гражданский кодекс России: Проблемы. Теория. Практика. / Отв. ред. А.Л. Маковский: Сб. памяти С.А. Хохлова. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, - 1998. – С.208 –216.

203.  Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.

204.  Теория государства и права: Учеб. для вузов / Под ред. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Норма, 2001. – 616 с.

205.  Тимонина Ю.В. Категория ограниченных вещных прав в доктрине и законодательстве (общие положения) //Актуальные проблемы гражданского права. Вып.2 / Под ред. М.И. Брагинского. – М.: Статут, 2000. – С.44-73.

206.  Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна: Затв. наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 р. N 68/5, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за N 745/4038 //Офіц. віс. України. – 1999. - N 44 (19.11.99). - Ст. 2214.

207.  Торкановский Е. Предел акционерной собственности // Хоз–во и право. – 1999. – № 3. – С. 19–24.

208.  Учение об акционерных компаниях: Рассуждение И. Тарасова. – К.: Унив. тип., 1878. – 706 с.

209.  Федеральный закон РФ «Об акционерных обществах» с постатейн. коммент. в виде вопросов и ответов. – М.: Фонд «Международный институт развития правовой экономики», 1996. – 192 с.

210.  Федеральный закон РФ «О защите прав и законных интересов инвесторов на рынке ценных бумаг» с изм. На 18.06.2005 // Российская газета, №46 11.03.99, Собрание Российской Федерации №10, 08.03.99, Ведомости Федерального Собрания, №8, 11.03.99.

211.  Харитонов Є.О., Харитонова О.І. Категорії «приватного», «публічного» та «соціального права» у загальній системі права //Приватне право і підприємництво. Вип.2, 2000-2002: Зб. наукових праць. – К., 2002. – С. 35-38.

212.  Харьков В.Н. Правовое регулирование земельных сервитутов в гражданском и земельном законодательстве // Хоз–во и право. – 2000. – № 9. – C. 29–35.

213.  Хвостов В.М. Система римского права: Учебник. - М.: Спарк, 1996. – 310 с.

214.  Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. В.Г. Стрекозова. – 2-е изд., доп., испр. – М.: Дабахов, Ткачев, Димов, 1996. – 384 с.

215.  Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Т.1. - 720 с. – Т.2. – 640 с.

216.  Цивільне право України: Підручник: У 2 т. /За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького.– К.: Юрінком Інтер, 2004. - Т.1. - 480 с. - Т.2. - 552 с.

217.  Цивільний кодекс України від 16.01.2003 №435-IV// Відом. Верхов. Ради. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356.

218.  Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту ЦК. – К.: Істина, 2004. - С.646. - Автор: Спасибо-Фатєєва І.В.

219.  Чередникова М. В. О вещных правах по Гражданскому кодексу Российской Федерации // Актуальные проблемы гражданского право:Сб.статей/Под ред. С.С. Алексеева; Рос. шк. частного права. Урал.отд-ние. - М.: Статут, 2000.- 317с. - С. 109 - 110.

220.  Шершеневич Г. Ф: Учебник русского гражданского права. Т.1. - М: Статут, 2005. – 461 с.

221.  Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. - Тула:Автограф, 2001. - 720 с.

222.  Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. – Вып. III. – По испр. у и доп. 8-му изд., 1911. - M.: Изд. ЛГУ, 1968. – 805 с.

223.  Шершеневич Г.Ф: Учебник русского гражданского права. По изд. 1907. – М.: Спарк, 1995. – 556 с.

224.  Шкредов В.П. Право собственности в СССР // Отв. ред. Ю.К. Толстой, П.Р. Яковлев. – М.: Юрид. лит., 1989. – 206 с.

225.  Щенникова Л. B. Вещные права в гражданском праве России. М.: БЕК, 1996. — 200 с.

226.  Щербина О.В. Правове становище акціонерів за законодавством України.- К.: Юрінком Інтер, 2001.- 160 c.

227.  Энциклопедия права: Учеб. пособ. / Под ред. М.Х. Хутыз, П.Н. Сергейко. – Кубань: Изд-во Кубан. гос. ун-та, 1995. - 228 с.

228.  Яворська О. Речеві права у проекті Цивільного кодексу. // Українське право. – 1997. – Ч.3. – С.124-125.

[1] Харитонов Є.О., Харитонова О.І. Категорії «приватного», «публічного» та «соціального права» у загальній системі права //Приватне право і підприємництво. Вип.2.- 2000-2002. - С. 35-38. - С.37.

[2] Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. Т.1. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 720 с. – С.172.

[3] Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с. – С.129.

[4]Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с. – С.204.

[5] Люшер Ф. Конституционная защита прав и свобод личности: Пер. с франц. — М.: Изд. группа «Прогресс — Универс», 1993. – 258 с. – С.272.

[6] Энциклопедия права: Уч. пособ. / Хутыз М.Х. и Сергейко П.Н. - Кубань: Кубан. гос. ун-т, 1995. - 228 с. – С.68.

[7] Социология / Рук. авт.кол. Осипов Г.П. - М.: Мысль, 1990. - 448 с. – С. 138.

[8] Братусь С.Н. О пределах осуществления гражданских прав // Правоведение. - 1967. - № 3. - С. 80 – 84. - С. 82.

[9] Лазар Я. Собственность в буржуазной правовой теории: Пер. с нем. — М.: Юрид. лит., 1985. — 192 с. – С.46.

[10] Иоффе О.С. Советское гражданское право. Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах: Курс лекций. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1958. - 511 с. – С.311.

[11] Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. - Тула: Автограф, 2001. - 720 с. - С.229

[12] Теория государства и права: Учебник для вузов. / Под ред. проф. В.М. Корельского и проф. В.Д. Перевалова. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Норма, 2001. – 616 с. – С.129.

[13] Цивільний кодекс України від 16.01.2003 №435-IV//Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №№ 40-44. - Ст.356.

[14] Рабинович П.М., Панкевич І. M. Здійснення прав людини: проблеми обмежування (загальнотеоретичні аспекти). Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина. Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України / Редкол.: П. М. Рабінович (гол. ред.) та ін. Сер. І. Дослідження та реферати. Вип. 3. - Львів.: Астрон, 2001 . - 108 с. – С.37.

[15] Теория государства и права: Учебник для вузов. / Под ред. проф. В.М. Корельского и проф. В.Д. Перевалова. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Норма, 2001. – 616 с. – С. 96

[16] Цивільне право України: Підручник в 2 т. /За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. Т.1. – К.: Юрінком Інтер, 2004. - 480 с. - С. 304

[17] Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Т.1. - 720 с. – С.275

[18] Гражданское право: Учебник: В 2 кн. /Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: ПБОЮЛ Л.В. Рожников, 2001. – Т. 1. – 632 с. – С.360.

[19] Суханов Е А. Лекции о праве собственности. - М.: Юрид. лит., 1991. - 240 с. – С.280.

[20] Цивільне право України: Підручник в 2 т. /За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького, - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Т.1.- 480 с. - С. 304 -305.

[21] Иоффе О.С. Советское гражданское право. - М.: Юрид. лит., 1967. - 494 с. – С. 355-356.

[22] Там само. – С.360.

[23] Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ограничения. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. - 303 с. – С. 43.

[24] Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. - По изд. 1907 . – М.: СПАРК, 1995. – 556 с. - С.165

[25] Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. - М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1948. - 839 c. – С.42.

[26] Курдиновский В.И. К учению о легальных ограничениях права собственности на недви­жимость в России: Монография. - Одесса: Экон. Тип., 1899. – 388 с. +6 c. – С.64.

[27] Виндшейд Б. Учебник пандектного права. Общая часть: В 2 т. Т.1 / Пер. с нем. – СПб.: Изд. А. Гиероглифова и И. Никифорова, 1874. – 358 с. – С.301.

[28] Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1989. – 286 с. – С.38.

[29] Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ограничения. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. - 303 с. – С. 74.

[30] Иеринг Р. Интерес и право: Моногр.: Пер. с нем. – Ярославль: Тип. губерн. зем. управы, 1880. – 328 с – С.129.

[31] Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. - Тула: Автограф, 2001. – 720 с. – С. 38.

[32] Цит. за: Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. – Вып. III. – По испр. и доп. 8-му изд., 1911. - M.: Изд. ЛГУ, 1968. – 805 с.

[33] Люшер Ф. Конституционная защита прав и свобод личности: Пер. с франц. — М.: Изд. группа «Прогресс — Универс», 1993. – 258 с. – С. 235.

[34] Генкин Д.М. Право личной собственности в СССР.- М.: Знание, 1953. - 332 c. – С. 32.

[35] Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1963. – 197 с. – С. 125.

[36] Строгович М.С. Теория государства и права. – М.: Госюриздат, 1949. – 489 с. – С. 403.

[37] Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка : В 4 т. Т. 3. Оформл. Диамант. – СПб.: ТОО "Диамант", 1996. — 377 с. – С. 89.

[38] Райхер В.К. Абсолютные и относительные права // Известия эконом. фак. Ленингр. политехн. ин–та. – 1928. – Вып. 1. – С. 273-306. – С. 273.

[39] Маттеи У., Суханов Е.А. Основные положения права собственности. – М.: БЕК, 1999. – 305 с. – С.208.

[40] Курдиновский В.И. К учению о легальных ограничениях права собственности на недви­жимость в России: Монография. - Одесса: Экон. Тип., 1899. – 388 с. +6 c. – 289 с. – С. 64

[41] Дмитриев Ю.А. Концепция народовластия в современной России (государственно-правовые проблемы теории и практики): Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.02 . – М., 1994. – 26 с. – С. 10

[42] Хвостов В.М. Система римского права: Учебник. - М.: Спарк, 1996. – 310 с. – С. 224.

[43] Дернбург Г. Пандекты. – Т. 1.Ч.2: Вещное право / Под ред. А.Ф. Мейендорф. – 6-е изд, испр.: Пер. с нем. – СПб.: Гос. типогр., 1905. – 396 с. – С. 81.

[44] Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособ. для высших учебных заведений / Под ред. проф. В.Г. Стрекозова. – М.: Дабахов, Ткачев, Димов, 1995. – 384 с. – С.223.

[45] Алексеев С.С. Избранное. - М: Статут, 2003. - 480 с. - С.223.

[46] Виндшейд Б. Учебник пандектного права. Общая часть: В 2 т. Т.1 / Пер. с нем. – СПб.: Изд. А. Гиероглифова и И. Никифорова, 1874. – 358 с. – С. 301.

[47] Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем./ Редакторы и составители Д.А. Керимов и B.C. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и прим. B.C. Нерсесянц. — М.: Мысль, 1990.- 265 с. – С. 109.

[48] Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1989. – 286 с. – С. 38.

[49] Гражданское право: Учебник: В 2 кн. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: ПБОЮЛ Л.В. Рожников, 2001. – Т. 1. – 632 с. – С. 331.

[50] Алексеев С.С. Избранное. - М.: Статут, 2003. - 480 с. – С 86.

[51] Иеринг Р. Об основании защиты владения: Пересмотр учения о владении.- М.: Тип. А.И. Мамонтова, 1883.- 179 c. – С.129.

[52] Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. - М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1948.- 839 c. – С.42.

[53] Цит. за: Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. – Вып. III. – По испр. у и доп. 8-му изд., 1911. - M.: Изд. ЛГУ, 1968. – 805 с. – С.38.

[54] Шкредов В.П. Право собственности в СССР / Отв. редакторы Толстой Ю.К., Яковлев П.Р. – М.: Юрид. лит., 1989. – 206 с. – С. 125.

[55] Люшер Ф. Конституционная защита прав и свобод личности: Пер. с франц. — М.: Изд. группа «Прогресс — Универс», 1993. – 258 с. – С. 235.

[56] Баллестрем К.Г. Власть и мораль // Философские науки. - 1991. - № 8. - С. 88 – 101. – С. 88.

[57] Вебер М. Основные понятия стратификации // Социологические исследования. - 1994. - № 5. - С. 14-24. – С.24.

[58] Вебер М. Основные понятия стратификации // Социологические исследования. - 1994. - № 5. - С. 14-24. – С.14.

[59] Генкин Д.М. Право личной собственности в СССР. - М.: Знание, 1953. - 332 c. – С. 32.

[60] Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1963. – 197 с. – С. 125.

[61] Строгович М.С. Теория государства и права. – М.: Госюриздат,1949. - 489с. – С. 403.

[62] Бондарєв Е.М. Власність і право власності // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2000. - №1(1).- C.155-160. – С. 157.

[63] Генкин Д.М. Право личной собственности в СССР.- М.: Знание, 1953. - 332 c. – С. 33.

[64] Братусь С.Н. Курс советского гражданского права. Субъекты гражданского права: Учебник для юридических школ. - М.: Гос. изд-во. юрид. лит., 1950. – 367 с. – С.258.

[65] Павлов В.П. Некоторые вопросы теории гражданских правоотношений в части первой нового гражданского кодекса Российской Федерации // Сбор­ник научных трудов, посвященный памяти В.А. Рясенцева / Отв. редакторы А.Г. Калпин, А.И. Масля-ев, В.В. Долинская. - М.: Юрист, 1995. — С. 45-47. – С.45.

[66] Генкин Д.М. Право личной собственности в СССР.- М.: Знание, 1953. - 332 c. – С.15.

[67] Гражданское право: Учебник: В 2 кн. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: ПБОЮЛ Л.В. Рожников, 2001. – Т. 1. – 632 с. – С.340.

[68] Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. Изд. 3-е, стереот. М.: Статут, 2001. – 354 с. – С.192.

[69] Иоффе О.С. Цивилистическая доктрина промышленного капитализма // Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории “Хозяйственного права”. – М., 2000. – 778 с. - С.93

[70] Мурзин Н.Ю. К вопросу о понятии субъективного права собственности // Цивилистические записки. Межвузовский сборник научных трудов. Уральское отделение Российской школы частного права. Вып.1 – М.: Статут, 2001. - С.330-346. - С.342

[71] Братусь С.Н. Курс советского гражданского права. Субъекты гражданского права: Учебник для юридических школ. – М.: Госюриздат, 1950. – 367 с. – С.51.

[72] Гражданское право: В 2 т. Т. 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: БЕК, 1998. - 816с. – С. 100.

[73] Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. - Тула: Автограф, 2001. – 720 с. – С.283.

[74] Иоффе О.С. Спорные вопросы учения о правоотношении // Очерки по гражданскому праву: Сб. ст. / Отв. ред. О.С. Иоффе. – Л.: Изд–во ЛГУ, 1957. – С. 30 – 36. – С.30

[75] Серебровский В. И. Вопросы советского авторского права. М.: Изд-во Академии наук СССР, 1956. – 256с. – С. 49.

[76] Аскназий С.И. Основные вопросы теории социалистического гражданского права: Автореф. дис. ... д-ра. юрид. наук: 12.00.03 . - Л., 1947. – 17 с. – С.13.

[77] Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. - Изд. 2-е, стереот. – М.: Статут, 2001. – 411с. – С.24.

[78] Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав // Осуществление и защита гражданских прав. - М.: Статут, 2000. - С.19-212. - С.22.

[79] Безсмертна Н.В. Межі здійснення права приватної власності в Україні // Підриємництво, господарство і право. – 2001. - №6. – С.47-49. – С.47.

[80] Шершеневич Г. Ф. Курс гражданского права. - Тула:: Автограф, 2001. – 720 с. – С.283. – С.35.

[81] Генкин Д.М. Право личной собственности в СССР.- М.: Знание, 1953. - 332 c. – С.17.

[82] Генкин Д.М. Право личной собственности в СССР.- М.: Знание, 1953. - 332 c. – С. 154.

[83] Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1989. – 286 с. – С. 53.

[84] Суханов Е А. Лекции о праве собственности. - М.: Юрид. лит., 1991. - 240 с. – С.21.

[85] Сафиуллин Д.Н. Теория и практика правового регулирования хозяйственных связей в СССР. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1990. – 139 с. – С. 15.

[86] Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. - М. ;Л.: Изд-во АН СССР, 1948. - 839 c. – С. 270.

[87] Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1963. – 197 с. – С. 58.

[88] Цит. за: Мозолин В.П. Советское и иностранное гражданское право (проблемы взаимодействия и развития). – М.: Наука, 1989. – 289 с. – С. 218.

[89] Цит. за: Лазар Я. Собственность в буржуазной правовой теории: Пер. с нем. — М.: Юрид. лит., 1985. — 192 с. – С.20.

[90] Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. Авер’янова В.Б. – К.: Юрінком Інтер,1998. – 431с. –С.10.

[91] Суханов Е.А. Проблемы правового регулирования отношений публичной собственности и новый Гражданский кодекс России // Гражданский кодекс России: Проблемы. Теория. Практика / Отв. ред. А.Л. Маковский: Сб. памяти С.А. Хохлова. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1998. – С. 208 –216. – С. 208.

[92] Зинченко С.А. Бондарь Н.С. Собственность – свобода -право. - Ростов н/Д.: Изд-во Рост. ун-та, 1995. – 189 с. – С. 89.

[93] Витрянский В. И. Вопросы собственности: судебное толкование // Сов. юстиция.- 1993.- № 2.- C. 24-27. – С. 24.

[94] Спасибо-Фатєєва І.В. Про питання юридичної сутності управління в сучасних умовах // Проблеми законності: Республ. міжвід. наук. зб. / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2002. – Вип. 53. – С. 122-132.

[95] Закон України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 № 1699-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - N 31. - Ст.250 (або Офіційний вісник України. – 2000. - N 20 (02.06.2000). - Ст. 813).

[96] Архів Вищого господарського суду України. Справа № 15/327.

[97] Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ограничения. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. - 303 с. – С.33.

[98] Синайский В.И. Русское гражданское право. - М.: Статут, 2002. - 638 с. – С.208.

[99] Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав // Осуществление и защита гражданских прав. - М.:Статут, 2000. - С.19-212. - С.25

[100] Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 250 с. – С. 35, 84.

[101] Маттеи У., Суханов Е.А. Основные положения права собственности. – М.: БЕК, 1999. – 305 с. – С.208.

[102] Курдиновский В.И. К учению о легальных ограничениях права собственности на недви­жимость в России: Монография. - Одесса: Экон. тип., 1899. – 388 с. + 6 c. – С.21

[103] Принципы, пределы, основания ограничения прав и свобод человека по российскому законо­дательству и международному праву: круглый стол // Государство и право. - 1998. - № 8. – С.39-70. – С.62

[104] Так само. - № 7. - 1998. – С.20-42. – С.36

[105] Михайленко О.О. Речово-правові обмеження права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. - Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого; Наук. кер. О.А. Підопригора. – Запоріжжя, 2003. – 224 с. – С.97

[106] Скловский К. О возможности ограничения права собственности договором // Хозяйство и право. - 1999. - № 5. - С. 109-113. - С.109

[107] Соловьев А. К вопросу о природе пределов и ограничений права собственности // Підриємництво, господарство і право . – 2004. - № 10. – С.74 -78. - С. 74.

[108] Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ограничения. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. - 303 с. – С.138.

[109] Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004. - № 1952-IV // Відомості Верховної Ради. – 2004.- № 51. – Ст.553. (або Офіційний вісник України. – 2003. - N 52 (09.01.2004) (частина 1). - Ст. 2734.

[110] Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 24.06.2004 N 1892-IV ( 1892-15 ) // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2004. - N 11. - Ст.140.

[111] Аккуратов И.Ю., Коршунов Н.М., Хорев А.А. К вопросу об ограничениях и обременениях права собственности // Государство и право. - 2000. - № 10 – С. 68-72. - 69.

[112] Соловьев А. К вопросу о природе пределов и ограничений права собственности // Підриємництво, господарство і право . – 2004. - № 10. – С.74 -78. – 75.

[113] Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - N 3-4. - Ст.27 (або Офіційний вісник України. – 2001. - N 46 (30.11.2001). - Ст. 2038).

[114] Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 № 1003-V // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1961. - N 2. - Ст. 15.

[115] Аккуратов И.Ю., Коршунов Н.М., Хорев А.А. К вопросу об ограничениях и обременениях права собственности // Государство и право. - 2000. - № 10. – С. 68-72. – С.69.

[116] Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - N 39 (28.09.93). - Ст. 383.

[117] Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV// Офіційний вісник України. – 2003. - N 28 (25.07.2003). - Ст. 1362.

[118] Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV // Офіційний вісник України. – 1999. - N 19 (28.05.99). - Ст. 813.

[119] Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна: Затв. наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 р. N 68/5, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за N 745/4038 //Офіційний вісник України. – 1999. - N 44 (19.11.99). - Ст. 2214.

[120] Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав // Осуществление и защита гражданских прав. - М.: Статут, 2000. - С.19-212. - С.25.

[121] Принципы, пределы, основания ограничения прав и свобод человека по российскому законо­дательству и международному праву: круглый стол // Государство и право. 1998. - № 7. – С.20-42. – С.27.

[122] Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. - Тула: Автограф, 2001. – 720 с. – С.245.

[123] Цит за: Советское гражданское право: Учебник для высших учебных заведений. Т. 1 / Под ред. д-ра юрид. наук, проф. Ю.Х. Калмыкова и д-ра юрид. наук В.А. Тархова. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та. - 1991. - 452 с. - С.237.

[124] Цит за: Кулагин М.И. Избранные труды по акционерному праву. – М.: Статут, 1997. – 330 с. – С.246.

[125] Мейер Д. И. Русское гражданское право: В 2 ч. Ч. 2. По испр. у и доп. 8-му изд., 1902. - М.: Статут, 1997. - 455с. – С. 178.

[126] Аккуратов И.Ю., Коршунов Н.М., Хорев А.А. К вопросу об ограничениях и обременениях права собственности // Государство и право. - 2000. - № 10. - С.71.

[127] Аккуратов И.Ю., Коршунов Н.М., Хорев А.А. К вопросу об ограничениях и обременениях права собственности // Государство и право. - 2000. - № 10. - С.71.

[128] Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Первая часть. Вотчинные права. – М.: Статут, 2002. - 800 с. - С.534

[129] Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ограничения. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. - 303 с. – С. 57.

[130] Закон України «Про власність» від 07.02.1991 №697-XII// Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - N 20. - Ст. 249.

[131] Конституция України від 28.06. 1991 № 254к/96-ВР //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - N 30. - Ст. 141.

[132] Житловий кодекс України від 30.06.1983 № 5464-X // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1983. - Додаток до N 28. - Ст. 573.

[133] Манукян А.А. Ограничения права собственности по законодательству РФ: Автореф. дис. …канд.юрид.наук / 12.00.03. – М., 1997. – 25 с. – С.7.

[134] Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.

[135] Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805–III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 39. – Ст. 333.

[136] Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 № 4004-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - N 27. - Ст. 218.

[137] Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту населення від впливу шуму» від 03.06.2004 № 1745-IV // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 25 (09.07.2004). – Ст. 1633.

[138] Агарков М.М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве // Известия АН СССР. Отд. экономики и права. – 1946. - № 6. - С. 427-429. – С.427.

[139] Бару М.И. О ст. 1 Гражданского кодекса // Сов. государство и право. - 1958. - № 12. – С.118-122. – С.118.

[140] Малеин Н.С. Юридическая ответственность и справедливость. – М.:Юрид. лит., 1992. – 192 с. - С.160.

[141] Малеина М.Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита.- 2-е изд., испр. и доп. М.: МЗ-Пресс, 2001.- 244 с. – С.36.

[142] Агарков М.М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве // Избранные труды по гражданскому праву: В 2 т.– М.: АТ “Центр ЮрИнфоР”, 2002. - Т.2. - С.361-385

[143] Самойлова М.В. Право личной собственности граждан в СССР: Автореф: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Л., 1965. - 16 с.– С.11.

[144] Грибанов В.М. Пределы осуществления и защиты гражданских прав // Осуществление и защита гражданских прав. - М.: Статут, 2000. - С.19-212. - С.55.

[145]Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. Изд. 3-е, стереот. – М.: Статут, 2001. – 354 с. - С.119.

[146] Рясенцев В.А. Условия и юридические последствия отказа в защите гражданских прав // Сов. юстиция. - 1962. - № 9. – С. 8 -15. - С.9.

[147] Бару М.И.О ст.1 Гражданского кодекса // Сов. государство и право. – 1958. - № 12. – С.118-122. - С.118.

[148] Стефанчук М.О. Зловживання правом як новела цивільного законодавства // Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики. Зб. наук. праць. - К.: Ін-т приватного права і підприємництва. АПНУ. – 2004. - С.101-112. – С.106.

[149] Закон України «Про власність» від 07.02.1991 №697-XII// Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. - N 20. - Ст. 249.

[150] Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - N 12. - Ст. 64.

[151] Алексеев С.С. Избранное. - М.: Статут, 2003. - 480 с. – С. 91.

[152] Принципы, пределы, основания ограничения прав и свобод человека по российскому законо­дательству и международному праву: круглый стол // Государство и право.- 1998. – № 7. – С.20-42. – С.29

[153] Михайленко О.О. Речово-правові обмеження права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. - Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого; Наук. кер. О.А. Підопригора. – Запоріжжя, 2003. – 224 с. – С.97.

[154]Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1989. – 286 с. – С. 54.

[155] Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 250 с. – С.96.

[156]Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001 № 2864-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. –№ 10. – Ст. 77

[157] Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем./ Редакторы и составители Д.А. Керимов и B.C. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и прим. B.C. Нерсесянц. — М.: Мысль, 1990. - 265 с. – С.202.

[158] Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. - Тула: Автограф, 2001. – 720 с. – С.229.

[159] Ллойд Деннис. Идея права: Пер. с англ. М. А. Юмашева, Ю. М. Юмашев / Науч. ред. Ю. М. Юмашев — М.:ЮГОНА, 2002. — 416 с. – С.355.

[160] Цит за: Энциклопедия права: Учеб. пособ. / Под ред. М.Х. Хутыз, П.Н. Сергейко. – Кубань: Изд-во Кубан. гос. ун-та, 1995. - 228 с. – С.111.

[161] Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. - Тула: Автограф, 2001. – 720 с. – С.229.

[162]Ллойд Деннис. Идея права: Пер. с англ. М. А. Юмашева, Ю. М. Юмашев / Науч. ред. Ю. М. Юмашев — М.:ЮГОНА, 2002. — 416 с. – С.355.

[163] Лазар Я. Собственность в буржуазной правовой теории: Пер. с нем. — М.: Юрид. лит., 1985. — 192 с. – С. 46.

[164] Кулагин М.И. Избранные труды по акционерному праву. - М.: Статут, - 1997. – 330 с. – С. 246.

[165] Генкин Д.М. Право личной собственности в СССР.- М.: Знание, 1953. - 332 c. – С.35.

[166] Михайленко О.О. Речово-правові обмеження права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. - Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого; Наук. кер. О.А. Підопригора. – Запоріжжя, 2003. – 224 с. – С.104.

[167] Цивільне право України: Підручник: В 2 т. /За заг. ред. В.І.Борисової, І.В.Спасибо-Фатєєвої, В.Л.Яроцького .- К.: Юрінком Інтер, 2004. - Т.1. - 480 с. - С. 304.

[168] Постанова Верховної Ради України вiд 17 червня 1992 р. «Про право власностi на окремi види майна» //Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 35. - Ст.517.

[169] Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - N 3-4. - Ст.27. (або Офіційний вісник України. – 2001. - N 46 (30.11.2001). - Ст. 2038).

[170] Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – Петроград.: Изд. юрид. кн. скл. «Право», 1917. – М: Госюриздат, 1960. – 240 с. – С. 108.

[171] Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV// Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18. – Ст. 144.

[172] Ці проблеми аналізуватимуться в підрозділі 1.3. цього дослідження.

[173] Дернбург Г. Пандекты. – Т. 1. Ч.2: Вещное право / Под ред. А.Ф. Мейендорф. – 6-е изд, испр. – СПб.: Гос. типогр., 1905. – 396 с - С.61.

[174] Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. - Тула: Автограф, 2001. – 720 с. – С. 281.

[175] Анненков К. Система русского гражданского права. Т.2. Права вещные. - СПб: Типография М.М. Стасюлевича, 1900. - 697 c. – С. 356.

[176] Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. Т.1. - М: Статут, 2005. – 461 с. - С.288.

[177] Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ограничения. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. - 303 с. – С. 117.

[178] Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III // Офіційний вісник України. – 2001. - N 7 (02.03.2001). - Ст. 260.

[179] Спасибо-Фатєєва І.В. До питання співвідношення корпоративного і цивільного права // Вісник інституту внутрішніх справ. – 1999. - №6. – С.27-29. – С.29.

[180] Спасибо-Фатєєва І.В. Власність як категорія цивільного і податкового права // Акціонерні товариства: акції, власність, корпоративне управління: Зб. статей. – Х.: Вид. Дім «Райдер», 2002. – 172 с. – С. 125-130. – С.125.

[181] Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 № 1201-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - N 38. - Ст. 508.

[182] Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – N 4. - Ст. 28.

[183] Цит за: Загальна теорія держави і права: Підруч. для студ. юрид. вузов і фак. / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В.Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с. – С.4.

[184] Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.12.2003 р. N 571  «Про затвердження Принципів корпоративного управління» // Юридичний вісник України. – 2004. – №19. – Стр.15 (додаток).

[185] Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 № 1775-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - N 36. - Ст. 299.

[186] Законом України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 № 2408-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - N 31. - Ст. 145.

[187] Декретом Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.1993 № 4693 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - N 27. - Ст. 289.

[188] Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2001. – N 2121-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст.30.

[189] Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 № 2299-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 21. – Ст. 103.

[190] Вінник О.М. Інвестиційне право: Навчальний посібник.— К.: Атіка, 2000. – 264 с. – С.230.

[191] Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.

[192] Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13.01.1992 № 2673-XII //Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 50. – Ст. 676.

[193] Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова» від 11.05.2000 № 1714-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 32. – Ст. 259.

[194] Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – N 31. – Ст. 440 (або Офіц. вісн. України. – 1999. - N 33 (03.09.99). - Ст. 1699).

[195] Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - N 12. - Ст. 64.

[196] Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 № 3659-XII // Відомості Верховної Ради України. –1993. –№ 50. – Ст. 472.

[197] Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 № 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 36 (03.09.96). – Ст. 164.

[198] Правовое и организационно-экономическое регулирование хозяйственной деятельности: Моногр. / Рук. автор. кол. Л.А. Жук. – К.: Кондор, 2002. – 316 с. – С. 276.

[199] Архів Харківського апеляційного господарського суду. Справа № 1378-8/157.

[200] Спасибо-Фатєєва І.В. Правова природа корпоративних правовідносин в акціонерних товариствах // Вісник Академії правових наук України. – 1998. -№3. – С.58-66. – С.63-66.

[201] Розгон О.В. Ограничения права собственности супругов // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України. - 2002. - Вип. 63. - С. 122-132. – С.122.

[202] Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - N 3-4. - Ст.27 (або Офіц. вісн. України. – 2001. - N 46 (30.11.2001). - Ст. 2038).

[203] Постанова Верховної Ради України вiд 17 черв. 1992 р. «Про право власностi на окремi види майна» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 35. – Ст. 517.

[204] Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. - Изд. 2-е, стереот. – М.: Статут, 2001. – 411с. – С. 48.

[205] Гражданское право: Учебник: В 2 кн. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – 5-е изд., перер. и доп. – М.: ПБОЮЛ Л.В. Рожников, 2001. – Т. 1. – 632 с. – С.144.

[206] Закон України «Про об’єднання громадян» від 16.06.92 N 2461-XII ( 2461-12 )// Відомості Верховної Ради України. - 1992. - N 34. - Ст.505.

[207] Постанова Верховної Ради України вiд 17 черв. 1992 р. «Про право власностi на окремi види майна» // Відом. Верхов. Ради. – 1992. – № 35. – Ст. 517.

[208] Безсмертна Н.В. Межі здійснення права приватної власності в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. - К., 2001. - 211 с. – С. 116-117.

[209] Правовое и организационно-экономическое регулирование хозяйственной деятельности: Монография / Рук. автор. кол. Л.А. Жук. – К.: Кондор, 2002. – 316 с. – С.276.

[210] Митний кодекс України від 11.07.2002 N 92-IV (1344-15) // Відомості Верховної Ради. - 2002. - № 31.- Ст.1444.

[211] Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 7. – Ст. 259.

[212] Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – N 31. – Ст. 440 (або Офіц. вісн. України. – 1999. - N 33 (03.09.99). - Ст. 1699).

[213] Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 250 с – С. 150.

[214] Принципы, пределы, основания ограничения прав и свобод человека по российскому законо­дательству и международному праву: круглый стол // Государство и право. – 1998. – № 7. – С.20-42. - С.31.

[215] Принципы, пределы, основания ограничения прав и свобод человека по российскому законо­дательству и международному праву: круглый стол // Государство и право. – 1998. – № 7. – С.20-42. – С.24.

[216] Манукян А.А. Ограничения права собственности по законодательству РФ: Автореф. дис. …канд.юрид.наук. 12.00.03. – М., 1997. – 25 с. – С. 13.

[217] Кулагин М.И. Избранные труды по акционерному праву. - М.: Статут, 1997. – 330 с. – С. 65.

[218] Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 250 с. – С. 151.

[219] Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту ЦК. – К.: Істина, 2004. - С.646. - Автор: Спасибо-Фатєєва І.В.

[220] Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации. – М: Юринформцентр, 1997. – 448 с. - С.253

[221] Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. - Изд. 3-е, стереот. - М.: Статут, 2001. – 354 с. – С. 210.

[222] Баринова Е. Вещные права - самостоятельная категория? //Хозяйство и право.- 2002.- № 7.- C. 38-47. – С. 40.

[223] Щенникова Л.В. Вещные права в России. - М.: БЕК, 1996. – 200 с. – С.195.

[224] Цивільне право України: Підручник :У 2 кн. Кн.1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 720 с. - С.479.

[225] Цивільне право України: Підручник:У 2 т. Т.1 / За заг .ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 480 с. - С.358.

[226] Кассо Л.А. Понятие о залоге в современном праве. – М.: Статут, 1999. – 288 с. – С.90.

[227] Васьковский Е.В: Учебник гражданского права. - Вып. 2: Вещное право. – СПб.: Изд. юрид. кн. магазина Мартынова Н.К., 1896. – 190 с. – С.180.

[228] Цивільне право України: Підручник:У 2 т. Т.1 / За ред. За заг .ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 480 с. – С.358.

[229] Баринова Е. Вещные права - самостоятельная категория? //Хозяйство и право.- 2002. - №8. - С.28-39. – С. 37.

[230] Мейер Д. И. Русское гражданское право (в 2 ч. Часть 2). По испр. и доп. 8-му изд., 1902. - М.: Статут, 1997. - 455с. – С. 22-23.

[231] Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. - Тула: Автограф, 2001. – 720 с. – С. 230.

[232] Синайский В.И. Русское гражданское право. М.: Статут, 2002. – 638 с – С. 208 .

[233] Мейер Д. И. Русское гражданское право (в 2 ч. Часть 2). По исправленному и дополненному 8-му изд., 1902. - М.: Статут, 1997. - 455с. – С.171.

[234] Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – Петроград.: Изд. Юрид. кн. скл. «Право», 1917. – М: Госюриздат, 1960. – 240 с. - С.197-198.

[235] Гамбаров Ю.С. Курс гражданского права. Т.1. Часть общая: Учебник. – СПб.: – Тип. М.М. Стасюлевича, 1911. – 780 с . - С.326.

[236] Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ограничения. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. - 303 с. – С. 198.

[237] Цивільне право України: Підручник :У 2 т. Т.1 / За ред. За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 480 с. – С.357-362.

[238] Мейер Д. И. Русское гражданское право: В 2 ч. Ч. 2. По испр. и доп. 8-му изд., 1902. - М.: Статут, 1997. - 455с. – С.433.

[239] Исрафилов И. Правовая природа вещных прав на жилые помещения //Хозяйство и право. – 1999. – № 2. – C. 91-96. – С.92-93.

[240] Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – Изд. 3-е, стереот. – М.: Статут, 2001. – 354 с. – С.7.

[241] Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. - Тула: Автограф, 2001. – 720 с. – С.245.

[242] Закон України «Про заставу» від 02.10.1992 № 2654-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст. 642.

[243] Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - N 38. - Ст. 313 (або Офіційний вісниик України,. - 2003. - N 28. - Ст. 1362).

[244] Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. – М.: Статут, 1997. – 682 с. – С. 225, 227.

[245] Иоффе О.С. Советское гражданское право. Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах: Курс лекций. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, – 1958. – 511 с. – С.75

[246] Генкин Д.М. Право собственности в СССР. - М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1961. – 223 с. – С.34.

[247] Ефимова Л.Г. О соотношении вещных и обязательственных прав // Государство и право. - 1998. - № 10. - С. 35-44. – С.39.

[248] Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М.:Юрид.лит.,1940.- 192 с. – С.31-32.

[249] Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. - Тула: Автограф, 2001. – 720 с. – С. 180.

[250] Суханов Е.А. Понятие и виды ограниченных вещных прав // Вестник Моск. ун-та. Сер. 11. Право. – 2002. – № 4. – C. 3–36. – С.5.

[251] Цит за: Баринова Е. Вещные права - самостоятельная категория? // Хозяйство и право. - 2002. - № 8. -C. 28-39. – С.33.

[252] Мейер Д. И. Русское гражданское право: В 2 ч. Ч. 2. По испр. и доп. 8-му изд., 1902. - М.: Статут, 1997. - 455с. – С. 265.

[253] Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ограничения. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. –303 с. – С. 137.

[254] Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. 3-е. изд, стереот. – М.: Статут, 2001. – 354 с. – С. 210.

[255] Иоффе О.С. Гражданское право: Избранные труды. – М.: Статут, 2000. – 687 с. – С. 616-617.

[256] Хвостов В.М. Система римского права: Учебник. – М.:Спарк, 1996. – 310 с. – С. 225, 299.

[257] Иоффе О.С. Гражданское право: Избранные труды. – М.: Статут, 2000. – 687 с. – С. 95.

[258] Баринова Е. Вещные права – самостоятельная категория? // Хозяйство и право. – 2002. - № 7. – С. 38-47. – С. 42.

[259] Коновалов А.В. Владение и владельческая защита в гражданском праве. - Изд. 2-е, доп. — СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. — 337 с. – С.59.

[260] Підопригора О.О. Речеві права на чуже майно за новим Цивільним кодексом України // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – №4 (35). – C. 149-156. – С. 150.

[261] Підопригора О.О. Речеві права на чуже майно // Українське комерційне право. – 2004. - № 5. – С.57-65. - С.59.

[262] Копылов А.В. Вещные права на землю в римском, русском дореволюцион­ном и современном российском гражданском праве. - М.: Статут, 2000. – 255 с. – С. 72.

[263] Дождев Д.В. Римское частное право: Учеб. для юрид. вузов и фак.– М.: Норма–Инфра М, 1999. – 784 с.– С.325.

[264] Хвостов В.М. Система римского права: Учебник. - М.: Спарк, 1996. – 310 с. – С.213.

[265] Коновалов А.В. Владение и владельческая защита в гражданском праве. – Изд. 2-е, доп. — СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. — 337 с. – С. 52,66.

[266] Михайленко О.О. Речово-правові обмеження права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. - Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого; Наук. кер. О.А.Підопригора. – Запоріжжя, 2003. – 224 с. – С.144.

[267] Цит за: Харьков В.Н. Правовое регулирование земельных сервитутов в гражданском и земельном законодательстве // Хозяйство и право. – 2000. – № 9. – C. 29-35.

[268] Кулинич П. Право земельного сервітуту: поняття, види та порядок реалізації // Юридичний журнал. – 2003. - №10(16). – С.64-68. – С.66.

[269] Новицкий И.Б. Римское право. – 6-е изд. стереот.– М.: Гуманитарное знание, ТЕИС, 1994. – 245 с. – С.107.

[270] Харьков В.Н. Правовое регулирование земельных сервитутов в гражданском и земельном законодательстве // Хозяйство и право. – 2000. – № 9. –C. 30.

[271] Морандьер (Л. Жюллио де ла). Гражданское право Франции. Т.1: Пер. с фр. – М.: ИЛ., 1958. – 742 с. – С. 112.

[272] Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Первая часть. Вотчинные права. - М.: Статут, 2002. – 800 с. – С. 335.

[273] Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III // Відомості Верховної Ради України . – 2002. – № 21-22. – Ст. 135.

[274] Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV // Відомості Верховної Ради України, 2003. - N 38. - Ст. 313 (або Офіційний вісник України. – 2003. - N 28. - Ст. 1362).

[275] Житловий кодекс України від 30.06.1983 № 5464-X // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1983. - додаток до N 28. - Ст. 573.

[276] Архів Харківського районного суду. Справа № 8-231-1996.

[277] Архів Харківського районного суду. Справа № 2-22/2002.

[278] Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 38. - Ст. 313 (або Офіційний вісник України. – 2003. - № 28. - Ст. 1362).

[279] Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.

[280] Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 № 1952-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004.- № 51. – Ст. 553 (або Офіційний вісник України. – 2003. - N 52 (09.01.2004) (частина 1). - Ст. 2734).

[281] Яворська О. Речеві права у проекті Цивільного кодексу // Українське право. – 1997. – Ч.3. – С.124 -125. – С.124.

[282] Жигалкин И. Права на чужие вещи и рецепция римского частного гражданского права в новом Гражданском кодексе Украины // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2003. - №8. – С.48-50. – С.49.

[283] Михайленко О.О. Речово-правові обмеження права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. - Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого; наук. кер. О.А.Підопригора. – Запоріжжя, 2003. – 224 с. – С.172.

[284] Копылов А.В. Вещные права на землю в римском, русском дореволюцион­ном и современном российском гражданском праве. - М.: Статут, 2000. - 255 с. – С. 123.

[285] Музика Л.А. Інститут речового права: порівняльно-правовий аналіз // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип.12.- К.: Ін-т держави і права НАН України,2001. - C.316-322. – С.320.

[286] Підопригора О.О. Речеві права на чуже майно за новим Цивільним кодексом України // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – №4 (35). – C. 149-156. – С.150.

[287] Підопригора О.О. Римське приватне право. Академічний курс: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. – 3-те вид., перероб. та доп. / О.О. Підопригора. – К.: Вид. дім “Ін Юре”, 2001. – 440 с. – С.400.

[288] Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19.06.2003 № 979-IV // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 30. – (08.08.2003). – Ст. 1526.

[289] Венедіктова І.В. Договір довірчого управління майном в Україні: Навч.-наук. посібник. - Х. : Консум, 2004. – 215 с. –С. 14,73.

[290] Слипченко С. А. Право доверительной собственности. – Х.: Консум, 2000. – 176 с. - С.123.

[291] Слюсаревський М.М. Теоретичні проблеми договірного управління чужим майном в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук. – Харків, 1999. – 169 с. - С.118.

[292] Майданик Р. А. Тpаст: собственность и упpавление капиталами (пpиpода пpав, pецепция в пpаво Укpаины) /HАH Укpаины. Центp исслед. пpобл. пpедпpинимательства и менеджмента / Под pед. Л. К. Воpоновой. - К.: Hаук. думка, 1995. - 173 с. - С.126.

[293] Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. – К.: Вид.-поліграф. центр “Київський університет”, 2002. - 502 с. - С.147.

[294] Майданик Р.А. Довірча власність у цивільному праві України (формування, порівняльний аналіз і поняття) // Українське комерційне право. – 2004. - № 5. – С.37-56.

[295] Михеева Л.Ю. Доверительное управление имуществом. – М.: Юристъ, 1999. – 176 с. – С.132.

[296] Витрянский В.В. Договор доверительного управления имуществом. – М.: Статут, 2001. – 191 с. – С. 32.

[297] Цивільне право України: Підручник:У 2 т. Т.2 / За заг .ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 552 с. – С.327.

[298] Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. / За ред. розробників проекту ЦКУ – К.: Істина, 2004. - 928 с. - С.646.

[299] Сарбаш С. В. Право удержания как способ обеспечения исполнения обязательств. – М.: Статут, 1998. – 258 с. – С.143.

[300] Сарбаш С. В. Право удержания как способ обеспечения исполнения обязательств. – М.: Статут, 1998. – 258 с. – С.160.

[301] Тимонина Ю.В. Категория ограниченных вещных прав в доктрине и законодательстве (общие положения) //Актуальные проблемы гражданского права. Вып.2 / Под ред. М.И. Брагинского. – М.: Статут, 2000. – С.44 -73. - С.44.

[302] Закон України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 № 2163-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 348.

[303] Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06.03.1992 № 2171-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 350.

[304] Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 № 1201-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - N 38. - Ст. 508.

[305] Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 № 448/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 51. – Ст. 292.

[306] Закон України «Про фінансовий лізинг» від 11.12.2003 № 1381-IV // Офіційний вісник України. – 2004. – № 1. – Ст. 3.

[307] Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» від 22.12.1995 № 493/ 95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 3. – Ст. 9.

[308] Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - N 12. - Ст. 64.

[309] Положення про контроль за економічною концентрацією, затвердженим розпорядженням Антимонопольного комітету України в редакції від 18 лютого 2000 р. N 31-р //Офіційний вісник України. – 1998. - N 27. - Ст. 1014.

[310] Скловский К.И. Квалификация отношений по застройке и право на объект строительства в судебной практике // Хозяйство и право. - 1997. - .№ 10. - С. 78 -83. – С.78.

[311] Закон України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» від 14.09.2000 № 1953 // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – N 45. – Ст. 375.

[312] Спасибо-Фатеева И.В. Гражданский кодекс – ответы на вопросы читателей // Мала енциклопедія нотаріуса. - 2004. - № 2. – С.54-61. – С.61.

[313] Закон України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 № 2163-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 348.

[314] Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06.03.1992 № 2171-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 350.

[315] Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805–III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 39. – Ст. 333.

[316] Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 30. – Ст. 379.

[317] Закон України «Про фінансовий лізинг» від 11.12.2003 № 1381-IV // Офіційний вісник України. – 2004. – № 1. – Ст. 3.

[318] Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990 № 507-XII // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1990. – № 52. – Ст. 650.

[319] Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая: Текст, коммент., алф.-предм. указ. / Под ред. О.М. Козырь, А.Л. Маковского, С.А. Хохлова. - М.: Международный центр финансово-экономического развития. – 1998. – 480 с. – С.315.

[320] Архів Вищого господарського суду України. Справа №2/120.

[321] Гражданское право России. Часть вторая: Обязательственное право: Курс лекций / Отв. ред. О.Н. Садиков. –М.: БЕК, 1997. – 704 с – С.169-170.

[322] Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая: Текст, коммент., алф.-предм. указ. / Под ред. О.М. Козырь, А.Л. Маковского, С.А. Хохлова. - М.: Международный центр финансово-экономического развития. – 1998. – 480 с. – С. 305.

[323] Чередникова М. В. О вещных правах по Гражданскому кодексу Российской Федерации // Актуальные проблемы гражданского право: Сб.статей/Под ред. С.С.Алексеева; Рос. шк. частного права. Урал.отд-ние. - М.: Статут, 2000.- 317с. - С. 109 - 110.

[324] Баринова Е. Вещные права - самостоятельная категория? //Хозяйство и право.- 2002.- № 8.-C. 28-39. – С. 35.

[325] Щенникова Л. B. Вещные права в гражданском праве России. - М.: БЕК, 1996. - 200 с. – С. 72.

[326] Хвостов В.М. Система римского права: Учебник. - М.: Спарк, 1996. – 310 с. – С. 140.

[327] Спасибо-Фатєєва І.В. Про питання юридичної сутності управління в сучасних умовах // Проблеми законності - 2002. – № 53. – С.122 – 132. – С.132.

[328] Майданик Р.А. Інститут довірчої власності (траст): (природа прав, умови рецепції в право України): Автореф. дисс. ...докт. юрид. наук: 12.00.03. – К., 1996. – 24 c. – С.6-7.

[329] Спасибо-Фатєєва І.В. Про питання юридичної сутності управління в сучасних умовах // Проблеми законності: Республ. міжвід. наук. зб. / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2002. – Вип. 53. – С. 122-132. – С.129.

[330] Скловский К.И. Собственность в гражданском праве. – М.: Дело, 1999. – 511с. - С.118,131.

[331] Копылов А.В. Вещные права на землю в римском, русском дореволюционном и современном российском гражданском праве. - М.: Статут, 2000. - 255 с. – С.158.

[332] Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97- ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.

[333] Спасибо-Фатєєва І.В. Питання управлiння державною i комунальною власнiстю // Підприємництво, госп-во і право. – 1999. – № 10. – С. 9-14.

[334] Спасибо-Фатеева И.В. Метаморфозы собственности или доморощенные холдинги // Предпринимательство хозяйство и право - 1999. - № 4 . – С.26-32. – С.32.

[335] Гражданское право: Учебник: В 2 т. - Т. I / Под ред Е.А.Суханова. - М.: БЕК, 1993. – 384 с. – С.153.

[336] Спасибо-Фатєєва І.В. Правова природа корпоративних правовідносин в акціонерних товариствах. // Вісник Академії правових наук України. – 1998. -№3. – С.58-66

[337] Луць В.В. До врегулювання відносин власності у ново­му Цивільному кодексі України // Проблеми підготовки нового Цивільного кодексу України: Тези доповідей і наук.повідомлень наук.-практ. конф. – С.53 — 58. – С.53

[338] Пушкін О., Селіванов В. Відносини підприємництва: пра­вовий статус їх суб'єктів // Право України. – 1994. – №5. – С.9-15. – С. 10

[339] Торкановский Е. Предел акционерной собственности //Хозяйство и право. — 1999. — № 3. — С. 19-24. – С.19

[340]Кибенко О.Р. Корпоративное право Украины: Учебное пособ. -Xарків: Эспада, 2001. - 288 с. – С.115.

[341] Спасибо-Фатеева И. В. Акционерные общества: корпоративные правоотношения. – Х.: Право, 1998. – 256 с. – С. 31

[342] Глусь Н.С. Корпорації та корпоративне право: поняття, основні ознаки та особливості захисту: Автореф. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. / К., 2000. – 23 с. – С.13.

[343] Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.

[344] Роз’яснення ВГСУ від 12.03.99 р. N 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» // Юрид. вісн. України. – 2002. – №6. – С. 26.

[345] Закон України (проект) «Про акціонерні товариства» від 18.12.2003 № 3059-1 // Висновок Головного науково-експертного управління. – 25.02.2004.

[346] Роз’яснення ВАСУ від 06.10.94 р. N 02-5/706 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів» // Юрид. вісник України. – 2002. – №5. – С. 18-19.

[347] Спасибо-Фатєєва І.В. Окремі аспекти поняття юридичних осіб // Підприємництво, господарство і право. – 2001 - № 8. – С.21-24.

[348] Спасибо-Фатєєва І.В. Некоторые противоречия в регулировании юридических лиц Гражданским и Хозяйственным кодексами Украины // Мала енциклопедія нотаріуса. - 2004. - № 4. – С.10-15.

[349] Закон України «Про Державну програму приватизації» від 18.05.2000 № 1723-III // Офіційний Вісник України. – 2000. – № 24. – Ст. 981.

[350] Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств: Затв. рішенням Держ. комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30 груд. 1998 р. № 221 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 10. – Ст. 398.

[351] Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – N 31. – Ст. 440 (або Офіційний вісник України. – 1999. - N 33 (03.09.99). - Ст. 1699).

[352] Спасибо И.В. Некоторые вопросы права собственности на ценные бумаги // Предпринимательство, хозяйство и право.- 1997.- № 1. – С.19-23.

[353] Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.1997 № 710/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 15. – Ст. 67.

[354] Спасибо-Фатєєва І.В. Акціонери як суб’єкти правовідносин (питання термінології) // Вiсник Академії правових наук України. - 1999 - № 2. – С.72-80.

[355] Федеральный закон РФ «Об акционерных обществах» с постатейн. коммент. в виде вопросов и ответов. – М.: Фонд «Международный институт развития правовой экономики», 1996. – 192 с.

[356] Федеральный Закон РФ О защите прав и законных интересов инвесторов на рынке ценных бумаг (с изменениями на 18 июня 2005 года) // Российская газета, N 46, 11.03.99, Собрание законодательства Российской Федерации N 10. 08.03.99, Ведомости Федерального Собрания, N 8, 11.03.99

[357] Ионцев М.Г. Акционерные общества. М: Ось–89, 2002. – 752 с. - С.57

[358] Положення про складання адміністративних даних щодо здійснення діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів та подання відповідних документів до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24.06.2003 N 290 // Офіційний вісник України. – 2003. - N 31. - Ст. 1644.

[359] Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.1997 № 710/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 15. – Ст. 67.

[360] Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учеб. / Отв. ред. Е.А. Васильев – М.: Междунар. отношения, 1993. – 560 с. - С.152

[361] Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 № 1201-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - N 38. - Ст. 508.

[362] Кибенко О.Р. Корпоративное право Украины: Учебное пособ. - X.: Эспада, 2001. - 288 с. – С.67.

[363] Спасибо-Фатєєва І.В. Сто проблем зі статтею 100 ЦК // Мала енциклопедія нотаріуса. - 2004. - № 3. – С.6-9.

[364] Кібенко О.Р. Парадокси нового ЦК: чи заборонено учасникам господарських товариств призначати представників // Юридична газета. – 2004. – № 10 (22). – С. 19

[365] Вінник О.М. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище.- К.: Т-во «Знання», 1998.- 309 c. – С. 39.

[366] Щербина О.В. Правове становище акціонерів за законодавством України.- К.: Юрінком Інтер, 2001.- 160 c. – С.86.

[367] Спасибо-Фатєєва І.В. Цивільно-правові проблеми акціонерних право­відносин.: Автореф. дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2000. – 36 с. – С.12.

[368] Учение об акционерных компаниях: Рассуждение И. Тарасова. – К.: Унив. тип., 1878. – 706 с.- С. 478.

[369] Щербина О.В. Правове становище акціонерів за законодавством України.- К.: Юрінком Інтер, 2001.- 160 c. – С. 90.

[370] Алексеенко И. Русская фишка //Бизнес.– 2004.– 17 мая (№ 20).– С. 43-46. – С.43.

[371] Следзь С. Иначе раскроют и приручат (к агрессии извне готовься заблаговременно) // Зеркало недели. – 2002. – 14-20 дек. (№ 48). – С. 11.

[372] Маскалевич И. «Оболонь» с видом на Кальмиус // Зеркало недели. – 2002. – 13 квіт. (№ 14). – С. 12.

[373] Офіційний вісник України. - 2005. - № 21 (10.06.2005). - Ст. 1135.

[374] Ландкоф С.Н. Товарищества и акционерные общества. Теория и практика. - Х.: Изд–во НКЮ УССР, 1926. – 371 с. – С. 170.

[375] Мусатов В.Т. Фондовый рынок: инструменты и механизмы. – М.: Междунар. отно­шения, 1991. – 192 с. – С. 7.

[376] Щербина О.В. Правове становище акціонерів за законодавством України.- К.: Юрінком Інтер, 2001.- 160 c. – С.93.

[377] Жуков А. О правах акционеров в связи с последними изменениями Закона Украины «О хозяйственных обществах» // Бизнес. – 1998. – № 13. – С. 33-36. – С.33.