Наукове дослідження життєвого і професійного самовизначення

1.2 Наукове дослідження життєвого і професійного самовизначення

З психологічної точки зору самовизначення являє собою важливе прояв психічного розвитку особистості, активний пошук можливостей розвитку, формування себе як повноцінного учасника спільноти «робітників» чогось корисного, спільноти профессіоналов1. Психолог В.Ф. Сафін [40] вважає, що самовизначення особистості є самостійним функціонально-процесуальним ядром, що володіє здатністю передбачати реальний розвиток особистості і організовувати її поведінка".

Самовизначена особистість, на думку Сафіна[40], - соціально зріла, стійка, здатна адекватно розуміти і здійснювати свої права і обов'язки. Поведінка такої особистості характеризується дотриманням норм, прийнятих у суспільстві, орієнтованістю на певні групові, колективні, суспільні цінності. Самовизначена особистість - це самооцінюча, саморегулююча особа, яка з урахуванням громадських і власних потреб і можливостей в змозі самостійно ставити життєві цілі, вирішувати їх, нести відповідності за свою діяльність, вчинки, поведінку. Самовизначення особи неможливе без усвідомлення свого місця в групі, колективі, без наявності у неї чіткої позиції у групових взаєминах, без свідомо організованого процесу самовиховання, що включає самооцінку, взаємооцінку.

В.Ф. Сафін [40] виділяє наступні форми самовизначення:

1) конвенціонально-рольове самовизначення, при якому суб'єкт має на меті заняти певне становище в очах референтної групи. При цьому він керується зразками поведінки в цій групі. Провідна мета визначається насамперед бажанням підвищити свій статус або зберегти його на високому рівні з орієнтацією на референтну групу. Даний вид самовизначення починає формуватися ще з дошкільного віку і, зберігаючи свою відносну самостійність включається в інші види самовизначення і становить їхній фундамент.

2) Професійне самовизначення відображає процес пошуку та придбання професії. Фіналом його служить початок трудової діяльності, в процесі якої особистість утверджує себе як творець, глибоко усвідомлює, що вона не тільки творець матеріальних благ, але й людських відносин.

3) Самовизначення в сімейно-побутовій сфері - структурний елемент суспільного самовизначення.

4) Соціальне самовизначення – це заняття певного місця в соціальній структурі суспільства, входження в той чи інший клас чи соціальну групу з вибором певного варіанту способу життя.

Дослідники проблем молоді - М.Є. Ашманов, А.А. Матуленіс, М.Х. Тітма - вважають, що життєве самовизначення виступає формою включення молоді до громадського життя. Основні компоненти процесу життєвого самовизначення представляються ними в такий спосіб: соціальне середовище - самовизначення - життєва позиція. Вступаючи в процес життєвого самовизначення, молодь відчуває вплив соціального середовища (соціально-територіальної приналежності, соціального походження і освіти), її сформувала і реалізує свій потенціал. Визначальною ж у процесі життєвого самовизначення стає життєва позіція.

Процес життєвого самовизначення, на думку дослідників пов'язаний із заняттям стабільної життєвої позиції у всіх сферах життєдіяльності. Життєве самовизначення характеризує людину як творця власного життя і власного щастя. Воно стає можливим у міру становлення цілісного індивідуального «Я» особистості, освоєння нею здатності робити усвідомлений і відповідальний вибір і оволодіння його технологією. Бо лише в міру досягнення певного ступеня зрілості, віднайдення власної суб'єктності, особистість стає здатною здійснити власний відповідальний вибір. Життєвий вибір в будь-якій зі сфер життєдіяльності, в тому числі професійної включає:

- Зіставлення ймовірних позитивних і негативних наслідків вибору, передбачення його результатів у соціальному та індивідуальному планах;

- Вироблення внутрішньої позиції, особистісного ставлення до створює ситуацію вибору об'єктивним умовам;

- Визначення життєвої перспективи особистості та формування життєвих планів; визначення лінії поведінки, у тому числі зміна поведінкових установок та стереотипів у відповідності з прийнятим рішенням.

У літературних джерелах термін "самовизначення" вживається в різних значеннях. Так, говорять про самовизначення культурному, національному, політичному, релігійному, економічному та ін. При цьому не можна не погодитися, що особистісне самовизначення визначає розвиток соціального та професійного самовизначення.

Особистісне самовизначення відбувається на рівні цінностей. Цінність же принципово позачасова; задаючи людині уявлення про майбутнє, вона не співвідносить його з тимчасової віссю, з хронологією, бо та інша розмірність-розмірність "смислового майбутнього". У сьогоднішніх нестабільних, швидко мінливих умовах, людині доводиться нерідко перебудовувати всю смислову сферу особистості, що драматично проявляє себе в розпаді професійного "Я", у втраті сенсу буття, в почутті втрати себе.

У психологічному плані самовизначена особистість - це "суб'єкт, який усвідомив, що він хоче (цілі життєві плани, ідеали), що він може (свої можливості, схильності, дарування), що він є (свої особистісні й фізичні властивості), що від нього хоче або чекає колектив, суспільство; суб'єкт, готовий функціонувати в системі суспільних відносин. Самовизначення, таким чином, це "відносно самостійний етап соціалізації, сутність якого полягає у формуванні в індивіда усвідомлення мети й сенсу життя, готовності до самостійної життєдіяльності на основі співвіднесення своїх бажань, готівкових якостей, можливостей і вимог, що пред'являються до нього з боку навколишніх і суспільства "[Сафін В.Ф., Ніков Г.П. Психологічний аспект самовизначення / / Психологический журнал, 1984, № 4. С. 65].

С.Л. Рубінштейн проблему самовизначення розглядав у контексті проблеми детермінації: "всяка детермінація необхідна як детермінація іншим, зовнішнім, і як самовизначення (визначення внутрішніх властивостей об'єкта)" [див. Рубінштейн "Проблеми загальної психології", М., 1973]. Самовизначення виступає як самодетермінаця, на відміну від зовнішньої детермінації; в понятті самовизначення, таким чином, виражається активна природа "внутрішніх умов". Підкреслюється роль "внутрішнього моменту самовизначення, вірності собі, неодностороннього підпорядкування зовнішньому". Більш того, сама "специфіка людського існування полягає в мірі співвіднесення самовизначення і визначення іншими (умовами, обставинами), у характері самовизначення в зв'язку з наявністю у людини свідомості і дії". Самовизначення, що розуміється як самодетермінаця, являє собою, власне кажучи, механізм соціальної детермінації, яка не може діяти інакше, як будучи активно переломленому самим суб'єктом у цієї детермінації.

К.А. Абульханова-Славська[1], центральним моментом самовизначення виділяє також самодетермінації, власну активність, усвідомлене прагнення зайняти певну позицію. За К.А.Абульхановой-Славської[1], самовизначення - це усвідомлення особистістю своєї позиції, яка формується усередині координат системи відносин. При цьому вона наголошує, що від того, як складається система відносин (до колективного суб'єкту, до свого місця в колективі та іншим його членам), залежить самовизначення і суспільна активність особистості [1].

У зарубіжній психології як аналог поняття "особистісне самовизначення" виступає категорія "психосоціальна ідентичність", розроблена і введена в науковий обіг американським вченим Е. Еріксона [13]. Формування почуття ідентичності пов'язане з усвідомленням власної цінності та компетентності. Інакше-відбувається "розмивання почуття свого" я ", внаслідок розгубленості, сумнівів у можливості направити своє життя в певне русло.

Професійне самовизначення прийнято розглядати як вибір і реалізацію способу взаємодії з навколишнім світом і знаходження сенсу в даній діяльності [32].

Сучасному суспільству потрібен професіонал, який знає свою справу, здатний самостійно приймати рішення і нести відповідальність за ці рішення, за себе, за інших, за країну. Сьогодні важливим фактором, що визначає формування професійного самовизначення, є комерціалізація відносин у суспільстві. По суті відбувається заміна професійної кар'єри - підприємницької. А це закриває можливість відбутися людині в професійному відношенні. Це викликає тривогу. Перехідний стан економіки зумовило перекіс в системі професійних цінностей: сучасна людина (особливо молода людина) з його особистісними особливостями, що включається в ринкові відносини прагне до досягнення матеріального благополуччя найбільш швидким шляхом. Необхідність виживання змушує його змінити свого покликання та обрати таку професію, оволодіння якою забезпечить більш високі матеріальні можливості. Тобто існує сильна мотивація до оволодіння "доходної" професією, але часто немає необхідних особистісних якостей. Також існує і протиріччя між мотивацією вибору професії та відсутністю можливості для навчання (в тому числі і матеріальної).

Сьогодні спостерігається підвищення престижу освіти. Статистика показує, що кількість абітурієнтів, які вступають в російські вузи в останні кілька років зростає в арифметичній прогресії. У середньому в країні конкурс цього літа був 2,3 людини на місце. Найпопулярнішими, як і раніше, залишаються театральні інститути, конкурс до деяких з них на акторські факультети склав близько 100 чоловік на місце. Престижними вважаються сьогодні фінансові та юридичні спеціальності: у столичні академії цих напрямків надходило в 6 разів більше абітурієнтів, ніж вони могли прийняти. Одночасно дослідження інституту профтехосвіти РАО показали, що до 25-30% учнів до кінця навчання втрачають інтерес до своєї професії, адже на перших кроках професійного самовизначення бажання і прагнення цих людей йшли врозріз з їх здібностей, про які вони самі мали лише приблизне уявлення.

Ринкові ж відносини характеризуються необхідністю пристосування до підвищеної динамічності виробництва, можливої тимчасової безробіття, раптової зміни професії і місця роботи. У цих умовах для фахівця необхідні професіоналізм, висока кваліфікація і відмінну якість роботи, а також він повинен мати для підвищення своєї конкурентоспроможності на ринку праці і такими особистісними якостями, як цілеспрямованість, здатність до безперервного саморозвитку, стресостійкість, здатність до ризику та іншими. Методологічну основу дослідження склали концепція Е. Еріксона[13] ,Дж. Марсія, погляди Л.Б. Божовіч[4], Г.С. Костюка, М.Й. Боришевського, О.А. Проскури, І. Кона[18], О.В. Скрипченко[6], К.М. Поливанової. Головним новоутворенням цього віку є відкриття «Я»(«Я-концепція»), розвиток рефлексії (відображення себе в своєму образі «Я»), усвідомлення своєї індивідуальності та її властивостей, поява життєвого плану, установки на свідомі сфери життя, що направляє «Я» на практичне включення в різні види життєдіяльності; розвиток особливостей самосвідомості; формування ідентичності; ідеалів підлітка; самоствердження; життєве та професійне самовизначення. Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості. Самосвідомість підлітка характеризується почуттям дорослості. Розвиваються специфічні особливості самосвідомості, які проявляються в самооцінці підлітка, в його оцінці ефективності різних видів своєї діяльності та своїх стосунків з дорослими й однолітками. Механізмом розвитку самосвідомості є рефлексія. Цінність рефлексії надає виключна спрямованість підлітка на самого себе ( шлях до власної ідентичності). На основі особистісної рефлексії підлітки вперше починають прагнути пізнати власну індивідуальність (ідентичність) як таку.

Л.І. Божовіч[4] розглядає самоствердження як одну з важливих мотиваційних ліній цього віку. О.В. Скрипченко[6] вказує, що це закономірно виникаючий атрибут соціалізації підлітка, що виявляється в спрямованості його особистості на виділення і реалізацію своєї самості в системі соціальних зв’язків. Сутність самоствердження підлітка пов’язана з відчуттям своєї самості і відокремленості від інших. Головні мотиваційні лінії даного віку – активне прагнення до саморозвитку. Це і самовираження і самопізнання, і самовиховання.

Аспекти самовизначення формуються по різному . Раніш за все установлюється тілесне та сексуальне самовизначення. Професійне, ідеологічне та моральне самовизначення формується значно повільніше: цей процес залежить від того, чи досяг підліток в своєму когнітивному розвитку стадії формально – операційного мислення.

Релігійні та політичні погляди формуються пізніше, але ці компоненти самовизначення ще довгі роки підлягають змінам. Е. Еріксон [13]відмічає, що молодих людей більш за все турбує нездатність встановлювати професійне самовизначення. Для того щоб зберегти свою спільність вони тимчасово починають ідентифікуватися з героями своїх груп , натовпу аж до можливості повної утрати своєї ідентичності.

Еріксон [13] вважає, що параметр зв’язку з оточуючими ,який виникає в цей період, коливається між позитивним полюсом ідентифікації «Я» та негативним полюсом сплутаності ролей. Всі ці ролі він мусить зібрати в одне ціле, осмислити, зв’язати з минулим та спроектувати майбутнє. Якщо молода людина впорається успішно з цією задачею – психосоціальною ідентифікацією, то у нього зявиться відчуття того, ким він є, де знаходиться й куди йде. За теорією Е. Еріксона ідентичність – це відчуття внутрішньої послідовності, константності «самості» в потоці постійних тимчасових змін, метаморфоз особистісного розвитку. Процес самовизначення за Е. Еріксоном[13], це формування ідентичності. Важливим механізмом формування ідентичності є послідовні ідентифікації дитини з дорослим, які складають необхідні передумови розвитку ідентичності в підлітковому віці. Ідентичність за Е. Еріксоном – це відчуття внутрішньої послідовності (наступності) константності «самості» в потоці постійних тимчасових змін, метаморфоз особитістного розвитку.

Ідентичність, згідно словникового визначення, - це однаковість ,схожість, тотожність, одностайність .Інше його визначення, як самовизначення себе на основі соціокультурних норм та цінностей, носіями яких є інші люди і соціальні групи.

В основі феномену підліткового самовизначення, як зазначає О.Б. Дарвиш, лежить ставлення психосоціальної ідентичності, яка виконує три основні задачі розвитку:

- Усвідомлення тимчасової протяжності власного «Я», яка включає дитяче минуле та визначає проекцію себе в майбутнє;

- Усвідомлення себе на відміну від інтеріорізованих батьківських образів;

- Здійснення системи виробів, які забезпечують цілісність особистості (професії, статевої ідентичності та ідеологічних настанов).

«Я» - ідентичність забезпечує цілісність поведінки, підтримує внутрішню єдність особистості, забезпечує зв'язок зовнішніх та внутрішніх подій і дозволяє солідаризуватися з соціальними ідеалами та груповими прагненнями. О.В. Скрипченко[6] вказує на потребу підлітків в самоіденфікації, як процесу формування ідентичності, яка реалізується у вивченні своєї особливості, розмірковувань про самого себе у минулому, теперішньому і майбутньому, аналіз своїх домагань у взаємовідносинах і діяльності. При всій складності явища самовизначення, основним у ньому є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе як члена суспільства, визначити себе у світі , тобто зрозуміти себе, свої можливості, своє місце і призначення у житті. (Л.І. Божовіч[4], Л.С. Славіна).

Зрозумівши глибинну суть і цінність вибору, як самостійного і вольового акту, прагнуть до ствердження власного «Я», власних починань, набувають особистої ідентичності, розвивають «Я – концепцію» і виявляють готовність брати на себе відповідальність за власний вибір. Саме у підлітковому віці починає проявлятися тенденція до особистісного зростання, коли людина, відкриваючи себе, докладає зусиль до становлення своєї індивідуальності.

В підлітковому віці в процесі формування цінностей, ідеалів, цілей, професійних і особистісних планів особливого розвитку, набуває складова основа особистості, її «Я».Це організована система поглядів, установок і мотивів особистості, які обумовлюють її неповторність, незмінність, та самототожність.

В процесі пошуків свого «Я» (цінностей, ідеалів, поглядів), набуття ідентичності, самоствердження і саморозвитку у підлітків на рівні самоусвідомлення формується система внутрішньо узгоджених уявлень про себе, образів «Я» - «Я – концепція». «Я – концепція» - система уявлень про самого себе або «установка відносно власної особистості».

В підлітковому віці продовжується процес формування та розвиток самосвідомості дитини. На відміну від попередніх вікових етапів він також, як і наслідування змінює свою орієнтацію і стає спрямованим на усвідомлення людиною своїх особливостей. Удосконалення самосвідомості в підлітковому віці характеризується особливою увагою дитини до своїх недоліків. Бажаний образ «Я» у підлітків звично складається з достоїнств інших людей, яких вони цінують.

Важливість підліткового віку полягає в тому, що саме в цьому віковому періоді закладаються основи та намічається загальна лінія у формуванні соціальних та моральних установок особистості.

Підлітковий період часто вважають кризовим критичним, бо саме в цей період відбуваються досить істотні, якісні зрушення в розвитку особистості, які мають характер докорінного руйнування попередніх інтересів, відносин, особистої поведінки. Ці якісні зрушення відбуваються в дуже короткий строк і бувають нелегкими для самого підлітка, супроводжуючись значними суб’єктивними труднощами в його житті.

Бурхливий фізіологічний зріст, полове дозрівання, турбування про свій вигляд перед іншими, необхідність знайти своє професійне покликання, здібності, вміння – ось ті питання, котрі постають перед підлітком, і це вже є вимоги суспільства до підлітка щодо самовизначення . Важливим моментом нової соціальної позиції підлітка є усвідомлення свого «Я» , яке виявляється в формуванні самооцінки , у відносинах з однолітками та дорослими, в підвищеному інтересі до своєї особистості, і потребі в оцінці своїх особистісних якостей.

Формування самосвідомості, відношення до себе як до самостійної особистості виявляється суттєвою характеристикою будь – якого підлітка. Потреба підлітка у самоспостереженні, самооцінці, самоствердженні та самовдосконаленні виникає з потреби проаналізувати свої переваги та недоліки й зрозуміти, що в своїх власних вчинках вірно, а що ні, чого слід домагатись, а від чого утриматись.

Прагнення до самовизначення, реалізація своїх можливостей, є завжди актуальним для людини. Поняття самовизначення – одне з центральних у психології особистості. Для цілісного уявлення особливостей життєвого самовизначення підлітків слід звернутися до такого поняття, як «Я», що складає «Я – концепцію» особистості. Це поняття у філософському плані – « духовний центр людської особистості, індивідуальності. Психологи співвідносять його з одного боку, з поняттям «особистість», а з іншого – з поняттям « самоусвідомлення».

За словами І. Кона[18]: «Я» - не просто особистість, а особистість, яка розглядається з середини. Я відображає самого себе у свідомості людини. «Я» - продукт самопізнання. Існує декілька «Я» особистості: фізичне, емоційне, інтелектуальне, соціальне. Фізичне «Я» - тіло, зовнішність; емоційне «Я» - відчуття та переживання, настрій. Інтелектуальне «Я» - світ наших думок. Людина сприймає себе як істоту соціальну, яка включена у систему взаємо стосунків з іншими людьми, яка має певні цінності, інтереси, установи. Це – соціальне «Я». У кожної людини формується свій образ «Я» - «Я – концепція».

«Я – концепція» - сукупність всіх уявлень про себе індивіда, установок на себе: хто я? Що я собою уявляю? Який я? Формування «Я – концепції»головна задача підліткового віку.

За Р. Бернсом «Я – концепція» - це сукупність установок на себе через:

-  реальне «Я» (або уявлення про те, який я насправді);

-  ідеальне «Я» (або уявлення про те, яким я хотів би бути);

-  дзеркальне «Я» (або уявлення про те, якими мене сприймають інші).

Усе це йде через фізичне, соціальне, розумове, емоційне «Я». Реальне «Я» -

це те, якою людина вважається собі дійсно , якою бачить себе в даний момент .Ідеальне «Я» - якою вона поставила собі, мету бути, або те, до чого несвідомо прагне, про що мріє. Ідеальне «Я» є основним збудником, рушійною силою поведінки та діяльності людини, орієнтиром її особистісного зростання. Дзеркальне «Я» зберігає у собі наші уявлення про, те, що думають про нас інші люди: як я виглядаю в очах інших. «Я» дзеркальне – це те, що примушує нас страждати або радіти, обмежує нас у наших діях та розвитку або , навпаки, стимулює. Таким чином «Я – концепція» особистості безпосередньо впливає на її життєве самовизначення.

Виходячи з усього вище сказаного, можна зробити висноки щодо самовизначення:

1. передумовою гармонійного розвитку особистості в підлітковому віціє становлення ідентичності та позитивне подолання кризи;

2. структурним центром розвитку особистості в підлітковий період стає потреба бути і вважатися дорослим;

3.розвиваються процеси самосвідомості та самовизначення, які призводять до формування певної життєвої позиції;

4. кардинальні зміни стосуються мотиваційної сфери, які призводять до формування світогляду підлітків та планів майбутнього життя;

5. до психосоціальних новоутворень відноситься пубертатний розвиток підлітків;

6. рефлексія в цьому періоді виступає механізмом розвитку самосвідомості, прагненням пізнати власну індивідуальність;

7. в даному віковому періоді виявляється потреба у самоствердженні, як одна зважливих мотиваційних ліній та відчуття своєї «самості» і «відокремленості» від інших.

8. активне прагнення до саморозвитку, самовираження, самопізнання та самовиховання;

9. формування ідентичності в підлітковому віці є процесом самовизначення ( Е. Еріксон);

10. особливого розвитку набуває складова основа особистості, її «Я», яка завдяки системі внутрішнього узгодження уявлень про себе та образів, складає «Я – концепцію» особистості підліткового віку;

11. в підлітковому віці формуються взаємо пов’язані компоненти особистості – самооцінка та пов'язаний з нею рівень домагань;

12.ідея вибору життєвого шляху, вибору ціннісних орієнтацій, свого ідеалу, свого друга своєї професії , стає основною метою підліткового віку.

Головною особливістю життєвого самовизначення підлітків є перед усім конструктивне подолання кризи при формуванні ідентичності та власної «Я – концепції.

Розділ 2. Психологічні особливості життєвого і професійного самовизначення в старшому підлітковому віці