2.1 Проблеми становлення особистості в старшому підлітковому віці.

Підлітковий вік є одним з найскладніших періодів в онтогенезі людини. Саме в цей час відбувається перебудова раніше сформованих психологічних структур, виникають новоутворення, закладаються основи свідомої поведінки, вимальовується загальна спрямованість у формуванні моральних уявлень і соціальних настанов особистості. Найбільш важливою ознакою підліткового періоду, є фундаментальні зміни в сфері його самосвідомості, які мають кардинальне значення для всього його наступного розвитку та становлення підлітка як особистості. Саме в цьому періоді, згідно думки Б. Г. Ананьєва, свідомість, яка вже пройшла крізь багато об’єктів відносин, сама стає об’єктом самоусвідомлення і завершуючи структуру характеру забезпечує його цілісність та стабілізації особистості. В підлітковому віці у молодих людей активно формується самоусвідомлення утворюється власна незалежна система еталонів само оцінювання і само відношення все більш розвиваються здібності зазирання у свій власний світ.

В цьому віці підліток починає усвідомлювати свою унікальність й неповторність в його свідомості проходить поступова переорієнтація із зовнішніх оцінок на внутрішні. У підлітка формується власна Я-концепція , яка сприяє подальшій свідомій або несвідомій побудові поведінки молодої людини. Впродовж останніх 80 років ведеться теоретична суперечка щодо ролі біологічних і соціальних факторів у виникненні явищ критичного розвитку у підлітковому віці. Основоположники біогенетичного універсалізму (Стенлі Холл та З.Фройд) розглядати кризу підліткового віку як неминуче явище, зумовлене біологічними факторами, зокрема статевим дозріванням організму. Фрейдисти наголошують, що в цей час досягають зрілості репродуктивні органи, з'являються вторинні статеві ознаки.

Якщо попередні стадії психосексуального розвитку були пов'язані з власним тілесним Я (відповідали тим чи іншим ерогенним зонам), то з підліткового віку нарцисизм дитини зникає, поступаючись спрямованості сексуальних інтересів на інших людей. Вони, як об'єкти сексуального задоволення, сприяють розвитку чуттєвості, потягів, потреб, інтересів дорослої людини, тобто "вторинної сексуальності". За З.Фрейдом, усі люди у ранньому підлітковому віці проходять через "гомосексуальний період", коли спалах сексуальної енергії підлітка спрямований на людину своєї статі (однолітка чи старшого). Він надає перевагу спілкуванню з ровесниками своєї статі і лише поступово об'єктом енергії лібідо стає особа протилежної статі. Потрібно наголосити, що психоаналіз практично нівелює вплив соціального оточення, особливо навчання особистості не тільки в дитячі роки, але й у підліткові, юнацькі або зрілі. Тому учні та соратники вченого прагнули вдосконалити психоаналітичну теорію за рахунок розширення ролі соціальних факторів.

Теоретик психоаналізу, представник такого його напрямку, як "его-аналіз", Е. Еріксон[13], поділяючи погляди фройдизму на джерела психічного розвитку, вчений значну увагу приділяв соціуму, що ставить перед особистісним Я розвиваючі завдання, розширює спектр його дії. Не випадково основні стадії розвитку особистості Е. Еріксон[13], на відміну від З. Фройда, назвав "психосоціальними", а саме особистісне зростання вбачав у переході від однієї стадії до іншої. Вчений зазначав, що на кожній стадії психосоціального розвитку відбувається криза, яку індивідові потрібно переборювати.

За теорією розвитку особистості Еріксона[13], у якій виокремлюється 8 стадій психосоціального розвитку, підлітковому віку відповідає 5 стадія розвитку особистості. Це вік, коли завершується дитинство, інтенсивно формується ідентичність, базуючись на запереченні та бунті. Вчений називає цей вік віком фізичної зрілості і соціальної незрілості. Дитина значно раніше стає дорослою у фізичному плані, ніж здатною брати на себе соціальні ролі дорослих. Для цього віку характерна емоційна неврівноваженість. Підліток, який щойно переступив вік дитинства, ще немає надійної опори. У стресових ситуаціях він часто повертається до надійної ролі дитини, яка залежна від батьків. Та йому соромно цієї залежності. Намагаючись ствердити свою незалежність, підліток стає непоступливим, різким і навіть грубим у стосунках з батьками.

У цей час на долю батьків та вчителів лягає велике психологічне навантаження, вони мають навчитися розумно реагувати на зміни у взаєминах з підлітком, щоб, з одного боку, надати йому незалежність, до якої він прагне, а з іншого - не втратити реального контролю над його поведінкою, втримуючи її у розумних межах.

Проблема кризи підліткового віку є складною, тому, розкриваючи її, потрібно виходити із єдності біологічних змін, що настають в організмі підлітка, і змін у соціальних умовах його життя, його взаємин з його ровесниками та дорослими.

Важливими видаються положення Г. Костюка.[20 ], що розкривають розвиток людини як біологічної і соціальної системи. Вчений зазначає, що становлення особистості - обумовлений і разом з тим саморозвиваючий процес. Це внутрішньо необхідний її рух від нижчих до вищих рівнів розвитку, в якому зовнішні причини завжди діють через внутрішні умови.

Фізичний розвиток підлітка та набуті у попередні роки властивості психічного розвитку створюють внутрішні передумови для зміни його становища в школі, в сім'ї, в суспільстві.

Біологічні фактори:

Зміни, що відбуваються в організмі дитини у перехідний період від дитинства до підліткового віку зумовлюються насамперед статевим дозріванням. Статеве дозрівання позначається на розвитку і функціях всього організму.

Усе починається із змін в ендокринній системі. Посилюється діяльність гіпофізу, а його гормони стимулюють ріст тканин і функціонування залоз внутрішньої секреції (статевих, щитовидної залози та інших), що спричинює фізичний і фізіологічний розвиток.

Відбувається стрибок у рості. Ріст в довжину, збільшення маси тіла і об'єму грудної клітки змінюють пропорції тіла і наближають його до характерного для дорослих. Зростає м’язова сила і фізичні можливості підлітків, але вони швидко виснажуються і втомлюються. Втрачається гармонія в рухах, оскільки перебудовується моторний апарат. Втрачається вміння володіти своїм тілом.

У підлітковому віці спостерігається невідповідність у розвитку серця, судинної системи (артерій) і маси тіла. Якщо мускулатура серця і його об'єм збільшуються вдвічі, то діаметр судин залишається вузьким. Тому серце через порівняно ще вузькі судини не може постачати потрібну кількість крові до різних ділянок організму, зокрема до мозку. Тому можливі функціональні порушення у діяльності серцево-судинної системи (серцебиття, підвищення кров'яного тиску, головні болі, головокружіння, швидка втома, задишка, блідість, посиніння губ).

Із розвитком, вага головного мозку підлітка наближується до ваги мозку дорослої людини. Далі розвиваються лобні ділянки мозку, частково скроневі та тім'яні, кора головного мозку вдосконалюється на внутрішньоклітинному рівні. Інтенсивний розвиток вищої нервової діяльності виявляється у розумовій активності підлітка.

Оскільки ендокринна і нервова системи функціонально пов'язані між собою, підлітковий вік характеризується, з одного боку, бурним підйомом енергії, а з іншої - підвищеною чутливістю до патогенних впливів. З цих причин розумова і фізична перевтома, тривале нервове напруження, сильні негативні емоційні переживання (страх, гнів, образа) можуть бути причинами ендокринних порушень (тимчасовим припиненням менструального циклу у дівчаток) і функціональних розладів нервової системи. Вони виявляються у підвищеній роздратованості, збудливості, нестійкості, слабкості гальмівних механізмів, втомлюваності, розсіяності, у розладах сну.

У дитинстві існує баланс у діяльності ендокринної та нервової системи. У підлітковому віці цей баланс втрачений, а новий тільки почав встановлюватися. Ця перебудова відображається на загальній неврівноваженості, дратівливості, руховій активності, періодичній апатії, в'ялості. У вищій нервовій діяльності підлітка спостерігаються суперечності. В одних випадках учні цього віку поводять себе цілком розсудливо, виважено, а в інших на ті самі стимули вони реагують неадекватно, надмірно емоційно.

Статеве дозрівання та зрушення у фізичному розвитку справляють немаловажне значення у появі нових психологічних утворень. По-перше, виникає відчуття власної дорослості. По-друге, стимулюється розвиток інтересу до іншої статі, з'являються нові відчуття, переживання, перші романтичні почуття.

Костюк [20 ] підкреслював, що саме в перехідний період від підліткового до юнацького віку інтенсивно розвивається сприймання себе як людини певної статі, яка має специфічні потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, ставлення до представників протилежної статі, форми сексуальної поведінки. Статево-рольова ідентичність утворює одну з важливих частин Я-образу людини в підлітковому віці, проте вона не залишається сталою, назавжди укоріненою особливістю особистості надалі.

Л. Божович [4] підкреслювала, що статевий потяг, виникаючи в пубертатний період, входить у структуру вже наявних у підлітка психологічних новоутворень - різноманітних інтересів, моральних та етичних почуттів, поглядів, оцінних суджень. Відповідно - статевий потяг підлітка, переживання сексуального збудження перебуває в ціннісно-смисловій системі його поглядів. Отже, фактори біологічного і соціального порядку виступають у взаємо переплетенні, стають внутрішніми механізмами психологічних новоутворень, які спонукають до встановлення і поглиблення сексуальних стосунків у наступному віковому періоді.

Висновок. Біологічні фактори - початок статевого дозрівання, а також пов'язані з ним бурхливий розвиток і перебудова всіх органів, тканин і систем організму ми визначаємо як умови, що є необхідними, але недостатніми для повноцінного психічного розвитку, а тільки які впливають на особливості його протікання у дітей підліткового віку.

Соціальні фактори

Психологи прийшли до висновку, що істотні особливості підлітка залежать від соціальних факторів. Особливий внесок був зроблений антропологами Маргарет Мід та Бенедикт, які вивчали примітивні цивілізації. Мід вивчала підлітків острову Самоа, що дозволило їй розвіяти думку щодо неминучості кризи і конфліктів у підлітковому віці і показати їх соціальну, а не біологічну зумовленість. Мід показала безконфліктність, гармонійність переходу від дитинства до дорослості у дівчаток-підлітків. Антропологи доводять, що підлітковий вік може мати різну тривалість (всього кілька місяців), що необов'язковим є існування Едіпового комплексу у хлопчиків.

Доведено, що конкретними соціальними умовами життя дитини визначається:

1) 1) тривалість підліткового віку;

2) 2) наявність чи відсутність криз, конфліктів, труднощів;

3) 3) характер переходу від дитинства до дорослості

Цю ідею продовжив К.Левін.[26 ], на думку якого у сучасному світі існує 2 самостійні групи: дорослих і дітей. Кожна має свої привілеї. Підліток знаходиться між цими двома групами: він вже не хоче бути дитиною, але його ще не приймають у групу дорослих. Левін [26 ] наголошує, що причиною цьому є велика розбіжність між вказаними двома групами. Прибічники даного підходу наголошують на існуванні особливої "субкультури" підлітків.

Виготський наголошував на необхідності при вивченні критичних періодів виокремлювати основні новоутворення у свідомості і визначити соціальну ситуацію розвитку, яка являє собою у кожному віці неповторну систему взаємин між дитиною і середовищем. Особливості прояву і протікання підліткового віку визначаються конкретними соціальними умовами життя і розвитку підлітка, його суспільним становищем у світі дорослих.

Важливим фактором розвитку особистості підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння певних соціальних взірців і цінностей, на побудову взаємин із дорослими та ровесниками, на самого себе (проектування своєї особистості і свого майбутнього). Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості, яке найперше характеризується почуттям дорослості, формуванням самооцінки і появою прагнення до самовиховання. Центральним і специфічним новоутворенням в особистості підлітка є виникаюче у нього уявлення про себе як уже не дитину, він починає відчувати себе дорослим, намагається бути і рахуватись дорослим.

Цю особливість називають почуттям дорослості, яке полягає в тому, що підліток заперечує свою приналежність до дітей, але у нього ще немає відчуття істинної, справжньої дорослості, хоча є потреба у визнанні його дорослості оточуючими. У психічному розвитку підлітка основна роль належить встановленню системи соціальних взаємовідносин з оточуючими. Розвиток соціальної дорослості - це розвиток готовності дитини до життя у суспільстві дорослих в якості його повноправного члена. Соціальна незрілість дитини, його залежність від дорослих визначає його становище соціальної нерівності у відносинах з дорослими, їх ставлення до підлітка як до "маленького".

У взаємовідносинах з дитиною дорослі мають ряд переваг:

1) 1) мають право вимагати слухняності і підпорядкованості;

2) 2) мають право змушувати, забороняти, карати.

Підлітки вже не хочуть виконувати попередні вимоги, ображаються і протестують, коли їх контролюють, карають, не вислухають, не розуміють, не рахуються з інтересами. Їх перестають задовольняти відносини з дорослими.

Почуття дорослості може виникати з двох причин: а) усвідомлення і оцінка зрушень у фізичному розвитку і статевому дозріванні (цьому сприяє акселерація, яка створює умови для швидшої появи нового самовідчуття та самооцінки), б), соціальне джерело: дитина у взаєминах з дорослими об'єктивно не займає становища дитини, а включається у трудову діяльність, виконує серйозні обов'язки, коли характерна рання самостійність дитини.

Почуття дорослості - специфічне новоутворення самосвідомості - стрижнева особливість особистості, яка виражає нову життєву позицію підлітка щодо себе, щодо людей і світу, визначає зміст та спрямованість його соціальної активності.

Специфічна соціальна активність підлітка полягає у більшій сприйнятливості до засвоєння норм, цінностей, способів поведінки, які існують у світі дорослих.

У становленні взаємовідносин підлітка з дорослими протиріччя. Драгунова .[22] виокремлює три варіанти розвитку протиріч:

1) Поглиблення протиріч, нагнітання конфлікту, який може тривати досить довго. Це виникає при повному розходженні тенденцій дорослого та прагнень підлітка, коли дорослі повністю не приймають претензій підлітка на більшу самостійність, довіру до них та повагу, а підліток, в свою чергу, різними способами виражає протести проти старого ставлення до нього дорослих. Дорослий втрачає авторитет, втрачає можливість впливу а в формуванні особистості підлітка залишаються негативні наслідки: агресивно-деспотичні прояви поведінки у відповідь на зовнішній стимул.

2) Протиріччя виявляються епізодично під впливом непослідовності поведінки дорослих, коли вони змушені всупереч своїм поглядам іти на поступки підлітку. В результаті конфліктів стає менше, проте можливість їх виникнення залишається постійною.

3) Поступове зникнення протиріч і конфліктів. Дорослі усвідомлюють дорослішання підлітків, змінюють своє ставлення до нього, не дають розвіятись взаємній довірі, яка виникла раніше. Конфліктних ситуацій може зовсім і не виникати, коли дорослі у побудові взаємин враховують дорослішання підлітка.

Конфлікт - це наслідок невміння або небажання дорослого рахуватись з розвитком особистості в підлітковому віці і знайти підлітку нове місце поряд із собою. Дорослому потрібно будувати взаємовідносини із підлітком, як з іншим дорослим - дружнього характеру, змістовної співпраці з характерними для них нормами взаємної поваги, довіри, допомоги. Підліток чекає розуміння з боку дорослих. Співпраця дозволить дорослому поставити підлітка у становище свого помічника, товариша у різних справах, а самому стати для нього взірцем і другом.

До початку підліткового віку взаємовідносини дитини зі своїми однолітками вже будуються на важливих нормах дорослої моралі рівності, а основою взаємовідносин з дорослими залишається дитяча мораль слухняності. Це може мати важливі наслідки:

1) співпраця як оптимальний для розвитку особистості підлітка тип спілкування може інтенсивніше розвиватися у взаємовідносинах з друзями;

2) саме спілкування з друзями, а не з дорослими, може приносити підлітку більше задоволення та відігравати провідну роль у розвитку дорослості і формуванні особистості;

3) засвоєні підлітком норми моралі дорослих можуть зіткнутися із нормами моралі слухняності і перемогти їх, оскільки дитяча мораль стала для підлітка неприйнятною.

Провідним типом діяльності підлітка стає спілкування з однолітками в громадсько-корисній діяльності. Воно набуває інтимно-особистісного характеру і виокремлюється у самостійну і дуже важливу для підлітка сферу життя. Спілкування з друзями набуває великої значущості, що може відсунути на другий план навчання, значно зменшити привабливість спілкування з батьками.

Підліткова криза, яка супроводжує перехід від дитинства до дорослого життя ,проходить дуже гостро, бо саме в цьому віці діти вперше починають усвідомлювати і визначати весь потенціал своєї особистості, створювати свій образ «Я», не маючи при цьому можливості співвіднести його з уявленнями про себе , які вже сформувалися, як це можуть дорослі. Для почуття власної гідності підлітків хворобливим є усвідомлення факту , що в порівнянні з ними батьки більш дорослі і компетентні. Підлітки повинні підтвердити собі і іншим свій власний статус самостійної людини.

Тепер їх життя більш складна, вони вже не можуть так , як в дитинстві, спиратися на соціальний престиж батьків. Вони не впевнені в тому , що їм вдасться справитися з труднощами дорослого життя, і усвідомлюють, що немає ніяких гарантій того, що коли-небудь вони зможуть насолодитися плодами дорослого життя .Часто вони відчувають образу через виникаюче в цей час почуття страху, саме це почуття змушує їх рухатись далі по складному шляху психічного розвитку.

В першу чергу він бажає стати дорослим і лише в другу – залишитися підлітком. Підліток зустрічається з життєвими труднощами, які ставлять його перед необхідністю вирішувати наступні завдання: Він повинен розвивати незалежність. Необхідно навчитися самостійно приймати рішення; переглянути і розширити свою систему цінностей і співвіднести її з найважливішими цілями суспільства; знайти нові джерела особистого Я професійного признання, серед однолітків, вчителів та інших дорослих; навчитися ставити реальні цілі в навчанні і роботі. Навчитися вирішувати різні труднощі, миритися з протиріччями власного положення, критично оцінювати себе.

Підлітку необхідно розвивати в собі готовність дорослішати крок за кроком і ставати все більш впевненим в собі усвідомлювати і оцінювати свій особистісний потенціал. Підлітку необхідно поставити довгострокові цілі в особистому і професійному житті і твердо іти до них. В своїх діях керуватися власною думкою і власною відповідальністю. Процеси розвитку у підлітків відбуваються під впливом вимог значимих дорослих і референтного середовища. Загальний знаменник вимог – звикай до того, що ти сам за себе відповідаєш, ти маєш зуміти на певному етапі сам себе прогодувати. Розвивай з цією метою всі свої здібності. Щоб виконати ці вимоги , підліток має знизити для себе значимість батьків, послабити внутрішній зв'язок з ними. Нові орієнтири він знаходить поза сім’єю : в школі, серед однолітків і вчителів. При цьому відбувається примірка життєвих норм і перевірка їх використання в житті. В подальшому підліток, або відмовляється від них, або розширює їх, або змінює.

Найчастіше діти мають ті життєві цінності і установки, що і їх батьки через відданість їм, бо саме в сім'ї дитина почуває себе захищеною і любимою. Прийняття батьківських цінностей є своєрідним актом вдячності батькам, який скріплює зв'язок між батьками і дитиною.

Сучасний підліток дуже уразливий в плані пошуку позитивної ідентичності при не досить компетентному володінні засобами конструктивного подолання кризи ідентичності на етапі життєвого самовизначення. Суспільна криза на фоні економічного, політичного та морального підґрунтя, негативно позначається на образі світу молодої людини, її ціннісних орієнтирах, «Я-концепції», образі «самості», які тільки-но формуються на даному віковому етапі. Підліток зустрічається з багато варіативністю інфорпростору та шляхів самовизначення, натомість постає неготовим внутрішньо долати кризу ,пов’язану з усвідомленням своєї неповторної та унікальної «самості», своєї позитивної «Я-концепції».

Соціально-психологічні дослідження останніх років фіксують негативні тенденції формування як соціальної так і особистої пропозиції підлітків: інфантилізм як відсутність усвідомлених та самостійних рішень у значущих сферах життя, відсутність відповідальності за своє життя, соціальна апатія, дефіцит смислу майбутнього, ситуативне сприйняття свого життя.

2.2 Особливості життєвого самовизначення в старшому підлітковому віці

Життєве самовизначення - визначення себе відносно вироблених в суспільстві критеріїв сенсу життя. Особистісне самовизначення пов'язується з цінностями, з потребою визначення сенсу життя, з орієнтацією на майбутнє.

Підкреслюючи важливість самовизначення, Л.І. Божович[4] визначає його як "вибір майбутнього шляху, потребу знаходження свого місця в праці, в суспільстві, в житті". Ідеальний Я-образ людини опосередкований кількома самовизначення. Життєве самовизначення (вибір соціальних ролей, життєвого стилю, способу життя) припускає, що професія або соціальна роль можуть бути засобами для реалізації певного способу життя.

Виділимо головні види самовизначення:

1. Життєве самовизначення

2. Професійне самовизначення

3. Особистісне самовизначення

4. Соціальне самовизначення

5. Сімейне самовизначення

Крім п'яти головних видів існують і інші різновиди самовизначення:

1. Соціально-особистісне

2. Соціально-професійне

3. Індивідуально-особистісне

4. Ціннісно-смислове

5. Моральне

6. Естетичне

Життєве самовизначення підлітка - це не миттєвий акт, а відносно тривалий процес, що включає в себе сполучуваність і взаємодоповнюваність різних видів самовизначення і триває до зрілого віку.

Юнаки належать не лише до дитячого, а й до дорослого світу. Вони не тільки знаходяться в процесі дорослішання, але по багатьом параметрам вже поводять себе як дорослі і фактично є такими. Дорослішання, як процес соціального самовизначення багатовимірне і багатогранне. Найяскравіші протиріччя і труднощі, виявляються у формуванні життєвої перспективи, відношення до праці і моральної свідомості. Характерна риса ранньої юності – формування життєвих планів. Життєвий план виникає, з одного боку, в результаті узагальнення цілей ,які ставить перед собою особистість , як наслідок побудови «піраміди» її мотивів, становлення стійкого ядра ціннісних орієнтацій, які підпорядковують собі прагнення .З іншої сторони - це результат конкретизації цілей і мотивів. Із мрії , де все можливо, і ідеала як абстрактного зразка поступово вимальовується більш чи менш реалістичний, орієнтований на дійсність план діяльності.

Життєвий план – явище одночасно соціального і етичного порядку. Питання ким бути і яким бути на підлітковому етапі розвитку не розрізняються. Підлітки називають життєвими планами досить розпливчасті орієнтири і мрії, які ніяк не співвідносяться з їх практичною діяльністю.

Підлітки намагаються передбачити своє майбутнє , не задумуючись про засоби його досягнення. Їхні образи майбутнього орієнтовані на результат, а не на процес розвитку : підліток може уявляти своє майбутнє положення в суспільстві, не задумуючись над тим , що для цього потрібно зробити. Життєвий план в точному змісті цього слова виникає тільки тоді, коли предметом роздумів стає не тільки кінцевий результат, але і способи його досягнення, шлях, по якому людина збирається іти, і ті об’єктивні і суб’єктивні ресурси, які йому для цього знадобляться. На відміну від мрії, яка може бути як активною так і пасивною , життєвий план – це план діяльності. Щоб побудувати його , юнак повинен поставити перед собою, як мінімум, наступні питання:

1.  В яких сферах життя сконцентрувати зусилля для досягнення успіху?

2.  Що саме і в який період життя потрібно досягнути?

3.  Якими засобами і в які конкретні терміни можуть бути реалізовані поставлені цілі?

Соціальне самовизначення і пошук себе пов’язані з формуванням світогляду. Світогляд – це погляд на світ в цілому , система уявлень про загальні принципи і основи буття, життєва філософія людини ,сума і результат всіх його знань. Пізнавальними (когнітивними) передумовами світогляду є засвоєння певної суми знань (не може бути наукового світогляду без оволодіння наукою) і здібності індивіда до абстрактного теоретичного мислення без чого розрізненні знання не складаються в єдину систему.

Світогляд – це система переконань, які виражають відношення людини до світу, його головні ціннісні орієнтації. Юність – вирішальний етап становлення світогляду, тому що саме в цей час дозрівають когнітивні і емоційно – особистісні передумови. Старший підлітковий вік характеризується не просто збільшенням об’єму знань, але і великим розширенням розумового світогляду підлітків, появою у нього теоретичних інтересів і потреб. Хоча конкретний рівень знань, теоретичних здібностей, широта інтересів у дітей різні, якісь зрушення спостерігаються у всіх, даючи поштовх юнацькому « філософствуванню» .

Світоглядні установки старших підлітків мають багато протиріч. Різна поверхово засвоєна інформація складається в голові підлітка як «вінегрет» , в якому перемішано все що завгодно. Серйозні, глибокі судження переплітаються з наївними, дитячими. Підлітки не помічають цього і протягом однієї і тієї ж розмови радикально змінюють свою позицію, однаково категорично відстоюють протилежні, несумісні один з одним погляди. Дорослі часто применшують цей сумбур недолікам навчання і виховання. Це нормальна властивість ранньої юності. Польський психолог К. Обухівський(1972) писав, що потреба в сенсі життя, в тому, щоб усвідомлювати своє життя не як серію випадкових, розрізнених подій, а як цілісний процес, який має певний напрям, послідовність і зміст – одна із найважливіших потреб особистості. В старшому підлітковому віці, коли людина вперше стає перед усвідомленим вибором життєвого шляху, ця потреба периживається особливо гостро. Світоглядний пошук включає в себе соціальну орієнтацію особистості, тобто усвідомлення себе частиною, елементом соціальної общини, вибір свого майбутнього соціального положення і способів його досягнення. В ході цих пошуків юнаки шукають формулу, яка вказала б йому і на сенс власного існування і на перспективи розвитку всього людства.

На ці питання немає і не може бути загальних відповідей, їх необхідно вистраждати самому , до них можна прийти тільки практичним шляхом. Форм діяльності багато і зарані неможна сказати , де людина знайде себе. Життя багатогранне, його не можна вичерпати яким – не - будь видом діяльності яким би він не був важливим. Питання що стоїть перед юнаком не тільки ким бути в рамках існування розділення праці (вибір професії) ,а яким бути ( моральне самовизначення).

Питання про сенс життя має симптоми визначеної незадоволеності. Коли людина цілком охоплена справою , вона не запитує себе, чи має це діло сенс, - таке питання не виникає. Рефлексія, критична переоцінка цінностей, найбільш загальним вираженням якого є питання про сенс життя , пов’язане з якоюсь паузою, «вакуумом» в діяльності ,чи у відносинах з людьми. Саме тому ця проблема практична, задовільну відповідь на неї може дати тільки діяльність.

Критично оцінюючи свій життєвий шлях і свої відносини з оточуючим світом, особистість піднімається над безпосередньо даними їй умовами, відчуває себе суб’єктом діяльності. Тому світоглядні питання не вирішуються один раз і назавжди, кожен поворот життя змушує особистість знову і знову повертатися до них, підкріплюючи і переглядаючи свої минулі рішення .В юності це відбувається найбільш категорично. Для світоглядних проблем характерно протиріччя між абстрактними , як і в стилі мислення. Питання про сенс життя постає в ранній юності глобально і на нього чекають універсальної , гідної для всіх відповіді.

Труднощі юнацької рефлексії про сенс життя – у правильному поєднанні того, що А.С. Макаренко назвав близькою і далекою перспективою. Розширення часової перспективи вглиб (охоплює більш тривалий відрізок часу) і вшир ( включення свого особистого майбутнього в коло соціальних змін, які торкаються суспільства в цілому) – необхідна психологічна передумова світоглядних проблем.

Діти і підлітки, описуючи майбутнє, говорять про свої особисті перспективи, а юнаки на перший план виносять загальні проблеми. З віком збільшується вміння розрізняти можливе і бажане. Здібність відстрочити безпосереднє задоволення, трудитися заради майбутнього, не чекаючи нагороди – показник морально – психологічної зрілості людини. Але поєднання близької і далекої перспективи дається людині нелегко. Є юнаки, які не хочуть задумуватися про майбутнє, відкладають всі важливі питання на потім. Установка (зазвичай не усвідомлена) на продовження веселощів і безтурботності існування не тільки соціально шкідлива, але і шкідлива для самої особистості . Юність – прекрасний, дивний вік, який дорослі згадують з ніжністю і сумом. Але все добре в свій час. Вічна юність – вічна весна, вічне цвітіння, це також і вічне безпліддя. «Вічний юнак» не щасливчик. Це людина, яка не зуміла у визначений термін вирішити завдання самовизначення і пустив глибоких коренів в важливих сферах життєдіяльності. Його мінливість і поривчатість можуть здаватися привабливими на фоні побутової приземленості і буденності багатьох однолітків, але це не стільки свобода, скільки неприкаяність. йому можна скоріш поспівчувати, ніж позаздрити.

Не краще і на протилежному полюсі, коли в теперішньому бачать тільки засіб досягнення чогось в майбутньому. Відчувати повноту життя – означає вміти бачити в сьогоднішній праці «завтрашню радість», і разом з тим відчувати самоцінність кожного даного моменту діяльності, радість подолання труднощів, пізнання нового. Психологу важливо знати чи уявляє підліток своє майбутнє як продовження теперішнього чи як його заперечення, що зовсім протилежне, і чи бачить він в цьому майбутньому результат своїх власних зусиль чи щось таке, що саме настане. За цими установками (зазвичай неусвідомленими) стоїть цілий комплекс соціальних і психологічних проблем.Погляд на майбутнє як результат власної, спільної з іншими людьми діяльності – установка діяча, борця, який щасливий тим, що вже сьогодні працює заради завтрашнього дня. Уявлення того, що майбутнє «саме настане» ,що «його не уникнути»,- установка «трутня», споживача і спостерігача, носія лінивої душі.

Поки юнак не знайшов себе в практичній діяльності, вона може здаватися йому дрібною і неважливою. Ще Гегель відзначив це протиріччя «До цих пір займаючись тільки загальними предметами і працюючи тільки для себе, юнак, який тепер перетворюється на чоловіка, повинен, вступаючи в доросле життя ,стати діяльним для інших і зайнятися дрібницями. І хоча це справді так як повинно бути, бо необхідно діяти, то необхідно перейти до частин, але для людини початок може все-таки бути досить тяжким, і неможливим, і неможливість безпосереднього здійснення його ідеалів може привести його до депресії. Цієї депресії, якою незначною вона була у багатьох, мало кому вдалося уникнути. Чим пізніше вона виникає у людини, тим важчими бувають її симптоми. У слабких людей вона може затягтися на все життя. В цьому стані людина не хоче відмовитися від своєї суб`єктивності, не може подолати свою відразу до дійсності саме тому знаходиться в стані відносної нездатності ,яка може легко перетворитися в дійсну нездатність».

Єдиний засіб зняти це протиріччя – творчо – перетворююча діяльність, в ході якої суб’єкт змінює як самого себе, так і оточуючий світ. В житті завжди іде боротьба старого і нового і кожен приймає участь у цій боротьбі. Ідеали звільнені від елементів ілюзорності, які притаманні юності, стають для дорослої людини орієнтиром в практичній діяльності.


Информация о работе «Взаємозв’язок життєвого самовизначення і професійного вибору у студентів коледжу і учнів СЗШ»
Раздел: Психология
Количество знаков с пробелами: 150981
Количество таблиц: 17
Количество изображений: 0

0 комментариев


Наверх