Повноваження представника в суді. Договірне представництво і довіреність: практичний аспект

2.  Повноваження представника в суді. Договірне представництво і довіреність: практичний аспект

Повноваження представника – це те коло прав і обов'язків, які покладаються на нього. При договірному представництві повноваження представника визначаються самою особою, яку представляють. Представництво, яке ґрунтується на договорі доручення, може здійснюватися за довіреністю. Зміст договору доручення і довіреності розкривається в Цивільному кодексі України й науці цивільного права.

З ст. 44 ЦПКУ випливає, що загальне доручення означає наявність у представника права вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти зазначена особа [2]. А якщо особа, що представляється, не довіряє вчиняти певну або певні процесуальні дії представникові, вона повинна зробити відповідні застереження у довіреності [7; 10].

Згідно ст. 42 ЦПКУ довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це установчими документами, з прикладенням печатки цієї юридичної особи. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання [2].

Як вже було визначено повноваження адвоката в суді посвідчуються договором, ордером адвокатського об’єднання або свідоцтвом і довіреністю. На практиці у суді часто виникає сумнів стосовно права адвоката, який діє на підставі ордера.

Так, В. Судаков наводить випадки, коли суддя відмовив адвокату, який представляв інтереси позивача на підставі ордера в можливості давати пояснення. Відмова була аргументована тим, що адвокат при пред’явлення ордера, а не довіреності, здійснює захист інтересів клієнта не в повному обсязі і може виступати тільки у дебатах [12]. В іншому випадку за наявності у справі і ордера, і довіреності суд оголосив перерву для того, щоб адвокат визначився, на підставі якого документу він представлятиме інтереси відповідача [14, С. 92].

Проте сумніви у процесуальному становищі адвоката зникли у зв’язку з прийняттям Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанціх». У п. 9 постанови роз’яснено, що повноваження представника сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, посвідчені документами, зазначеними у ч. 1-3 ст. 42 ЦПКУ, а повноваження адвоката також і ордером, який видається відповідним адвокатським об’єднанням, або договором, дозволяють йому вчиняти від імені особи, яку він представляє усі процесуальні дії, які має право вчиняти ця особа [6].

На практиці адвокатські об’єднання на свій розсуд визначають порядок видачі ордерів на підставі договору з довірителем. Склалася така ситуація, що в окремих адвокатських об’єднання діє спрощений порядок видачі ордерів, коли адвокат на підставі усного чи письмового договору сам виписує ордер на представництво особи, яка до нього звернулася [13, С. 46]. Ці питання потрібно врегулювати у ЗУ «Про адвокатуру» і, крім того, необхідно встановити єдиний порядок видачі ордерів.

У судовій практиці також виникають проблеми у зв’язку з договірним представництвом в цивільному процесі, що здійснюється адвокатами, які діють індивідуально. Так, такі адвокати не можуть вступити в цивільний процес на підставі ордера, оскільки ЦПКУ надає право видати ордер тільки адвокатським об’єднанням [2]. З цього приводу С.Ф. Сафуцький та Я.П. Зейкан вважають доцільним повернути усталену форму довіреності, аргументуючи це тим, що практика застосування останньої вже склалася [13, С. 47].

Подібна проблема виникає і тоді, коли на підставі ордера в судовий процес вступають представники фірм, господарських товариств, які за правовим статусом не є адвокатськими об’єднаннями. В цьому випадку, ордер, виданий такими підприємствами, не може бути визнаний належним документом для представництва у суді [13, С. 47].

Підставами припинення дії довіреності при договірному представництві є такі ж підстави, що і для припинення при загальноцивільному представництві.

Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю відповідна особа повинна повідомити суд письмовою заявою або усною заявою у судовому засіданні. У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони [2].

Висновки

Провівши дослідження можна сформувати наступні висновки:

·  Представництво у суді є самостійним процесуальним інститутом, а не різновидом загальноцивільного, як іноді вважається у літературі;

·  До договірних представників висуваються наступні вимоги: вони повинні бути повнолітніми, мати цивільну процесуальну дієздатність, мати належно посвідчені повноваження на здійснення представництва, не належати до кола осіб, які не можуть бути представниками в суді;

·  За ознаками осіб, які здійснюють договірне представництво і за підставами виникнення можна виокремити три підвиди договірного представництва:

ü  Перший підвид – представництво інтересів сторін і третіх осіб адвокатами. Підстави – договір доручення; довіреність; ордер, виданий відповідним адвокатським об’єднанням; усна заява фізичної особи, яка заноситься до журналу судового засідання.

ü  Другий підвид – юрисконсульт представляє у суді інтереси підприємства, організації, установи в силу трудового договору. Підстави – довіреність (документ про повноваження). Наявність доручення у юрисконсульта є не підставою і свідченням договору доручення, а документом, що визначає обсяг повноважень.

ü  Третій підвид – окремі громадяни представляють у суді інтереси сторін і третіх осіб у суді. Підстави – договір доручення, статут, положення з прикладенням печатки підприємства, установи, організації. До таких осіб належать: працівники підприємств, установ, організацій – по справах цих юридичних осіб; один зі співучасників за дорученням інших співучасників; інші особи, які допущені судом, який розглядає справу, як представники по справі.

·  У ході роботи були розглянуті суб’єкти договірного представництва іноземних країн;

·  В науковій роботі проаналізовані ситуації, які виникають на практиці при посвідченні повноважень адвоката довіреністю та ордером адвокатського об’єднання.

Список використаних джерел

1.  Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141

2.  Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. – ст. 492

3.  Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – ст. 356

4.  Кодекс законів про працю // Відомості Верховної Ради України. – 1971. – № 50. – ст. 375

5.  Про адвокатуру. Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – ст. 62

6.  Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»

7.  Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково- практичний коментар. – Харків, 2007. – 576 с.

8.  Штефан О.О. Цивільне процесуальне право України: навч. посіб./ О.О. Штефан. – К.: Юрінком Інтер, 2009 . – 360 с.

9.  Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підруч. для студ. Юрид. спец. вищих. навч. закл. – К.: «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. – 624 с.

10.  Луць В.В. Цивільне право. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 2003. – 122 с.

11.  Штефан М.Й. Представництво адвоката в цивільному процесі Англії. / В кн: Сучасні системи адвокатури. – Київ. – 1993. – 124-127 с.

12.  Судаков В. Ордерное доверие к адвокату / В. Судаков // Юридическая практика. – № 355 (41). – 11.10.2004

13.  Сафулько С.Ф., Зейкан Я.П. Щодо повноважень адвоката в Цивільному процесі // Вісник Верховного Суду України. – 2009. – № 11. – С. 45-48

14.  Дрейзіна Д., Міняфаєва Є. Підтвердження повноважень адвоката у цивільному судочинстві // Юридична України. – 2008. – № 6. – С. 92-95