Правове забезпечення реалізації процедур закупівель товарів, робіт, послуг за рахунок коштів митних органів

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

«Правове забезпечення реалізації процедур закупівель товарів, робіт, послуг за рахунок коштів митних органів»

Дніпропетровськ 2008

Вступ

Введення в дію влітку 2000 року Закону України «Про закупівлі товарів, робіт та послуг за державні кошти» пройшло якось повз увагу широкої громадськості. Та й у самих розробників, схоже, не було повної ясності, якого джина вони випустили з пляшки. Невелике управління в Міністерстві економіки, кілька службовців в обласних державних адміністраціях, що уповноважені відповідати за проведення закупівель, – ото, мабуть, і всі на той час бойові багнети. Хоча в розвинутих країнах орган, який координує питання закупівель, є окремим державним комітетом зі статусом на рівні нашого Фонду державного майна. Нововведення було, швидше, відчіпним для настирливого та надміру скрупульозного Заходу, ніж внутрішньою потребою українського суспільства.

Тендерне законодавство належить до одного з найбільш інтелектуальних, з ним може позмагатися хіба що законодавство про захист авторських прав. Адже саме на цьому полі, де зіштовхуються інтереси влади та бізнесу, взаємини між ними регулюються нормами не адміністративного, а цивільного права. Причому в західних країнах процес не зводиться лише до правил закупівлі товарів, робіт та послуг – це цілий комплекс відносин між публічним та приватним секторами. Це правила створення підприємств з часткою публічного майна, умови їх входження в ринок, це забезпечення конкурентного середовища та прозорості операцій, неупередженості в прийнятті рішень. Врешті-решт, це чіткий, недвозначний порядок проведення операцій з публічними коштами.

Ринок громадських закупівель в ЄС охоплює близько 11% ВВП співтовариства. З них 20% становлять послуги, 45% – товари, 35% – роботи. За рахунок бюджетів на центральному рівні здійснюється від 10% (ФРН) до 50% (Великобританія), на регіональному – від 20% (Великобританія) до 50% (Франція) закупівель. У секторі, де замовником є не бюджет, а інші агенти ринку публічних замовлень – комунальні підприємства, державні підприємства-монополісти тощо, – співвідношення становить від 15% (Франція) до 40% (ФРН).

Місткість цього ринку в Україні хоча й скромніша (відповідно до закону, поки що йдеться про закупівлі лише за рахунок бюджетних коштів), та все одно приваблива – близько 20% зведеного бюджету України. Цікавляться цим сектором як відносно цивілізований бізнес, так і спритні ділки. Адже якщо приватизація є актом скороминучим, то бюджетні організації й установи завжди закуповуватимуть товари, роботи та послуги в приватному секторі. Тому нині паралельно відбуваються два процеси: розробка чітких та недвозначних правил створення конкурентного середовища – з одного боку та надання певним фірмам ексклюзивного права обслуговувати бюджет під благородним приводом захисту вітчизняного виробника – з другого. І нашумілий приклад з виробником вітчизняного інсуліну – лише слабкий відгомін такого лобізму, який у випадку з «Індаром» неможливо було сховати в надрах Кабміну через надто високий рівень суспільного інтересу.

Якщо правова база функціонування ринку державних закупівель нині в Україні більш – менш забезпечена, то науково-теоретичне та методологічне обґрунтування найбільшого товарного ринку в країні, який власне створюють державні закупівлі, практично відсутні. Формування матеріальних потоків на ринку товарів України і генерованих ними фінансових і інформаційних потоків є макрологістичною системою, яка за останні 30–40 років досить успішно формується і розвивається у розвинутих країнах Заходу. Разом з тим до 2004 року в Україні не було опубліковано жодного монографічного дослідження чи статті у наукових періодичних виданнях. «Вісник державних закупівель» Міністерства економіки України подає лише інформативні матеріали про організацію тендерних торгів та про зміни у законодавчій базі. На сьогодні існує чимало інформаційно-аналітичних публікацій з даного питання, проте достатньо мало науково-теоретичних публікацій з даного питання [12.56].

Як бачимо, тема закупівель за державний кошт товарів, робіт і послуг є наболілою і дуже актуальною для України. Саме тому метою даної роботи є дослідження існуючого законодавства про закупівлі митними органами товарів, робіт і послуг за державні кошти, еволюції його становлення та прогнозування імовірних напрямків його подальшого розвитку.

1. Поняття та сутність закупівель за державні кошти

Формування стратегії і нормативної бази закупівельної політики держави – найважливіше завдання, що вирішується в процесі становлення ринкової економіки, адже держава є найбільшим покупцем товарів і послуг не лише на внутрішньому ринку, а й на світовому, зокрема, на континентальному ринку Європи.

Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 року №1490-Ш (далі Закон), хоча з прийняттям Закону «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»», вже є недіючим, але, поки що, це єдиний законодавчий акт, що дає нам визначення основних понять у цій сфері. Відповідно до даного закону державна закупівля – придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому цим законом, при цьому здійснення закупівлі одним замовником в інтересах іншого забороняється, крім випадків здійснення закупівлі товарів на засадах міжвідомчої координації. Відповідно ж до Постанови Кабінету міністрів України Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти від 28 березня 2008 р. №274 (далі – Тимчасовий порядок), що набув чинності 2 квітня 2008 року державна закупівля це – придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти в установленому цим Тимчасовим положенням порядку. [3 п. 1]

Згідно з підпунктом 4 пункту 2 Тимчасового положення, державні кошти – кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку, державних цільових фондів, Пенсійного фонду, фондів соціального страхування, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення діяльності зазначених органів.

Відповідно до підпункту 13 пункту 2 Тимчасового положення, розпорядники державних коштів – органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи та організації, визначені Конституцією і законодавством України, підприємства, установи чи організації, утворені в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов’язань і здійснення платежів.

Також пунктом 3 постанови визначено, що державні, у тому числі казенні підприємства, установи та господарські товариства, у статутному капіталі яких державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, а також підприємства і господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків належать державним, у тому числі казенним підприємствам і господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків (далі – підприємства), здійснюють закупівлю в установленому Тимчасовим положенням порядку. Таким чином підприємства до встановлення Кабінетом Міністрів України особливостей здійснення ними закупівлі, здійснюють закупівлі у порядку, встановленому Тимчасовим положенням, не лише за державні кошти, визначені в підпункті 4 пункту 2 Тимчасового положення, а також за інші власні кошти підприємств, отриманні від фінансово-господарської діяльності.

Всі негативи взаємовідношень держави і бізнесу стають дуже помітними, коли мова йде про державне замовлення (закупівлі). Навіть в розвинутих країнах корпорації втрачають залишки цивілізованості в боротьбі за частку «державного пирога». Неупереджена статистика свідчить, що навколо державних замовлень здійснюється біля 40% всіх корупційних діянь в США, Західній Європі, Японії і в країнах Азії, що швидко розвиваються [12.56].

Неефективність закупівлі може призвести до надмірних витрат у формі:
 • підвищення цін;

• закупівлі непридатного, низькоякісного обладнання;

• придбання обмежених та/або низькоякісних послуг;

• відстрочення реалізації проектів;

• несприятливих і неповних умов контрактів для замовника.

Отже, виходячи з вищенаведеного, основними вимогами до закупівель, державних є:

• економічність;

• справедливість і неупередженість;

• гласність;

• ефективність процесу;

• звітність.

Закон «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» передбачав принципи державних закупівель, до яких:

максимальна економія та ефективність;

добросовісна конкуренція серед учасників;

відкритість та прозорість на всіх стадіях державних закупівель;

недискримінація учасників;

об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій;

запобігання проявам корупції;

вільного доступу, відкритості та доступності інформації з питань закупівель, у тому числі для громадян України та громадських організацій.

Державні закупівлі здійснюють на конкурсних засадах, що має певні переваги, основними з яких є:

• економічний ефект. Ефективні закупівлі передбачають закупівлю товарів, робіт і послуг кращої якості за нижчою ціною. Досвід країн Є С свідчить, що завдяки цьому можна досягти економії витрат до 10–15%;

• досконаліша виробнича конкуренція. Конкуренція за тендерів, організованих державними замовниками, сприяє постачанню конкурентоспроможних товарів і послуг, інноваціям у виробництві та інвестиціям, зростанню обсягів продукції, що випускається;

• ефективне державне управління. Державні замовники, здійснюючи закупівлі відкрито, посилюють довіру постачальників і впевненість у відповідальності державних органів як ділових партнерів. Це також має далекосяжні наслідки, сприяючи підвищенню довіри до загальної законодавчої економічної бази держави та підтримці її економічної політики.
 Крім того, державна закупівля відіграє стратегічно важливу роль у таких сферах як:

1) модернізація інфраструктури;

2) створення нових інформаційних технологій;

3) розвиток охорони здоров'я;

4) обладнання навчальних закладів;

5) будівництво та реконструкція закладів охорони здоров'я і навчальних закладів.

Водночас Закон не охоплював такі сфери:

• закупівлі в межах державного оборонного замовлення;

• закупівлі в межах міжнародних угод, наприклад, проекти що фінансуються Світовим банком, Європейським банком або іншими двосторонніми угодами;

• закупівлі послуг у процесі приватизації;

• закупівлі робіт із стандартизації.

Відповідно до Наказу Держмитслужби України Про затвердження Порядку закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти в митних органах, спеціалізованих митних установах і організаціях 06.08.2007 №664 здійснює закупівлі в наступних випадках:

·  товарів, у тому числі форменого одягу, транспортних засобів, спеціальної та комп'ютерної техніки, технічних засобів митного контролю, житла для працівників митних органів, спеціалізованих митних установ і організацій і їх сімей;

·  послуг, у тому числі на побутове обслуговування, проведення поточного ремонту службових приміщень, забезпечення транспортом (крім залізничного), на здійснення наукових досліджень, експериментів, розробок і створення науково-технічної продукції згідно з Багатогалузевою науково-технічною програмою розвитку Державної митної служби України;

·  робіт, у тому числі з проектування, будівництва (реконструкції) та капітального ремонту об'єктів митної інфраструктури.

Ці вимоги застосовуються до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, які здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) становить або перевищує 100 тисяч гривень, а для робіт – 300 тисяч гривень відповідно до нової Постанови КМУ від 28 березня 2008 р. №274 Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти (Закон передбачав 20 і 50 тисяч відповідно).

Процедури закупівлі, передбачені у вищезазначеному Наказі, не застосовуються у випадках, якщо предметом закупівлі є:

·  централізоване водопостачання та водовідведення;

·  централізоване постачання теплової енергії;

·  поштові послуги, а також поштові марки та марковані конверти;

·  телекомунікаційні послуги, у тому числі щодо трансляції радіо – та телесигналів (за винятком послуг мобільного зв'язку та інтернет-послуг);

·  користування залізничними коліями;

·  товари, роботи чи послуги, які у зв'язку з їх спеціальним призначенням становлять державну таємницю;

·  електрична енергія, її передача та розподіл;

·  послуги з авіаперевезення офіційних державних делегацій;

·  послуги з продовження строку оренди засобів зв'язку.

Постанова КМУ продовжує цей список ще на 33 пункти:

·  книги, періодичні видання та інші документи, зафіксовані на папері, магнітній, кіно- і фотоплівці, оптичних дисках або інших носіях інформації для поповнення бібліотечних фондів;

·  товари і послуги, пов’язані з розробленням дизайну, виготовленням захищеного паперу, банкнот і монет;

·  послуги, закупівля яких здійснюється з метою забезпечення виконання державного бюджету в частині здійснення державних запозичень, обслуговування і погашення державного боргу;

·  товари, роботи і послуги, закупівля яких здійснюється замовниками, розташованими за межами України та інші.

Якщо предметом закупівлі є продукція харчової промисловості, лікарські засоби та вироби медичного призначення, пальне, послуги з організації гарячого харчування, транспортні послуги, послуги з ремонту, то Держмитслужба, інші митні органи й спеціалізовані митні установи та організації на період проведення процедури закупівлі мають право для поточних потреб здійснити закупівлю необхідного предмета закупівлі без застосування процедур закупівлі, передбачених цим Порядком, на суму коштів, яка не перевищує 10 відсотків загальної очікуваної вартості предмета закупівлі, про що протягом трьох робочих днів повідомляє Антимонопольний комітет України, Міжвідомчу комісію з питань державних закупівель (далі – Комісія) та Тендерну палату України.

Це положення не застосовується при проведенні Держмитслужбою, митними органами й спеціалізованими митними установами та організаціями наступної процедури закупівлі щодо такого самого предмета закупівлі.

2. Правове регулювання закупівель товарів, робіт і послуг митними органами

2.1 Процедури державних закупівель

Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» було передбачено такі процедури закупівель:

1.  відкриті торги із зменшенням ціни;

2.  торги з обмеженою участю;

3.  двоступеневі торги;

4.  запит цінових пропозицій (котирувань);

5.  закупівля у одного учасника;

6.  редукціон.

7.  Всі ці процедури передбачені і в Тимчасовому положенні.

Згідно законодавства України у нормативних документах використовуються слова «закупівля» або «торги». Але беручи до уваги той факт, що вся українська ділова спільнота використовує саме поняття «тендер», то в даній роботі теж буде використовуватися два поняття: «тендер» та «закупівля».

Варто також визначати що саме означає поняття «тендер». Тендер (з англійської)

1.  форма розміщення замовлення на яку-небудь роботу, яка передбачає визначення виконавця шляхом конкурсного відбору кращої тендерної пропозиції або конкурс на право виконання яких-небудь робіт;

2.  бланк з пропозицією визначених вимог, послуг, що розсилається організаторам торгів потенціальним учасникам;

3.  торги, в тому числі і міжнародні, що влаштовуються з метою найбільш вигідного продажу чого-небудь;

4.  письмова пропозиція відносно поставки товарів за строковим контрактом;

5.  ціна, запропонована підприємством, при визначенні якої виходять перш за все з цін, що їх можуть призначити конкуренти.

Найбільш ефективним способом закупівель є тендер – спосіб отримання замовлення на постачання товарів, надання послуг або проведення підрядних робіт на визначених в тендерній документації умовах, в обумовлені терміни на принципах переваги, справедливості та ефективності. Договір укладається з переможцем такого тендеру – учасником, який подав пропозицію, яка відповідає всім вимогам тендерної документації і пропонує найкращі умови (не обов’язково мінімальну ціну). Тендери підрозділяються на відкриті та закриті, можуть проводитись в один або два етапи.

Відкриті торги – тендер, у якому можуть приймати участь усі постачальники. Це означає, що будь – який постачальник може подати заявку на участь у тендері. Проте, в окремих випадках, ці заявки можуть не розглядатися (наприклад, постачальник не задовольняє встановлені вимоги щодо кваліфікації учасників). Як можна побачити на прикладі Енергетичної митниці (додаток №1) митні органи найчастіше здійснюють закупівлі шляхом проведення відкритих торгів із зменшенням ціни.

Відкриті торги визнані основною процедурою здійснення закупівель. А це означає, що відкриті торги повинні проводитись завжди, якщо тільки під час проведення процедури закупівлі не існує спеціальних обставин (обмежений ринок, спеціалізована продукція, термінова закупівля, секретні закупівлі).

Повідомлення про проведення відкритих торгів публікується у засобах масової інформації міжнародного або національного розповсюдження, в окремих випадках (закупівля складної спеціальної продукції) – у тематичних ЗМІ, а також розміщається у мережі Інтернет. Приклад повідомлення наведено у додатку №2.

Організатор тендеру надає тендерну документацію на вимогу постачальника, який запитує її у зв’язку з оприлюдненням інформації про тендер. Якщо за тендерну документацію встановлено плату – вона надається після її оплати.

Після отримання тендерної документації постачальники протягом достатньо тривалого часу готують свої тендерні пропозиції, тобто збирають всі необхідні довідки, проводять необхідні розрахунки і готують потрібні документи. Під час підготовки тендерної пропозиції постачальники можуть у письмовій формі звернутися до організатора тендеру з проханням надати роз’яснення щодо окремих положень тендерної документації. Організатор тендеру в обов’язковому порядку повинен задовольнити такі запити також у письмовій формі.

Постачальники зобов’язані подати тендерні пропозиції не пізніше терміну, вказаного у тендерній документації. Організатор тендеру зобов’язаний зареєструвати будь-яку тендерну пропозицію і, на вимогу постачальника, надати розписку про її отримання.

В конкретно визначений день та в конкретно визначеному місці організатор тендеру розкриває кожну отриману тендерну пропозицію і оголошує її основні умови (перед усім найменування і адресу постачальника, ціну тендерної пропозиції і короткий опис запропонованої цим постачальником продукції). На цій процедурі мають право бути присутніми представники постачальників, які подали тендерні пропозиції.

Потім протягом певного часу організатор тендеру оцінює тендерні пропозиції і готує рекомендації щодо визначення переможця тендеру.

Визначення переможця тендеру відбувається на засіданні тендерного комітету. Члени тендерного комітету оцінюють пропозиції постачальників та, згідно критеріїв, визначених у тендерній документації, визначають переможця. Постачальнику, якого визнано переможцем тендеру, надсилається письмове запрошення підписати договір.

Процедура відкритих торгів також передбачає оприлюднення інформації про результати торгів. Оприлюднення інформації про результати торгів особливо важливе при державних закупівлях, адже таким чином всі платники податків інформуються про використання державних (бюджетних) коштів.

Закриті торги (торги з обмеженою участю) – процедура закупівлі, участь у якій можуть приймати лише спеціально запрошені постачальники. Це означає, що заявку на участь у тендері можуть подати лише ті постачальники, які отримали спеціальне запрошення. Заявки інших постачальників відхиляються без розгляду.

Процедура торгів з обмеженою участю передбачає, що замовник самостійно визначає коло учасників тендера. Зазвичай коло учасників тендера формується на підставі проведених маркетингових досліджень або на підставі досвіду минулих закупівель. В усьому іншому торги з обмеженою участю практично не відрізняються від відкритих торгів.

Закриті торги проводяться у випадку, коли необхідна продукція на ринку представлена обмеженою кількістю постачальників і вони відомі замовнику. Інша сфера застосування торгів з обмеженою участю – невеликі закупівлі, коли проведення відкритих торгів є недоцільним з урахуванням витрат часу та засобів. Закриті торги також застосовуються у випадку закупівлі для потреб національної оборони та безпеки (секретні закупівлі). Застосування процедури торгів з обмеженою участю для закупівлі товарів, робіт і послуг, очікувана вартість яких перевищує 500 тисяч гривень, потребує отримання відповідного висновку Міжвідомчої комісії з питань державних закупівель, крім випадку, коли процедура торгів з обмеженою участю застосовується після проведення попередньої кваліфікації учасників.

Двоступеневі торги проводяться у випадку закупівлі складної продукції, коли замовнику важко чітко сформувати вимоги до предмету закупівлі або необхідно провести переговори з постачальниками (виконавцями) з метою визначення їх можливостей щодо виконання поставленого завдання. Найчастіше ця процедура використовується при проведенні тендерів на виконання науково-дослідних, проектно-конструкторських та технологічних робіт, а також в будівництві. Двоступеневі торги дозволяють замовнику ознайомитися з можливостями постачальників та, оцінити їх (методику, техніку і т.д.), сформувати свої вимоги.

На першому етапі проводяться переговори з учасниками стосовно технічної частини їх пропозицій. Процедура двоступеневих торгів передбачає, що замовник на першому етапі розробляє початковий варіант технічного завдання, на основі якого постачальники готують початкові тендерні пропозиції (без зазначення ціни та інших комерційних умов). Потім замовник проводить переговори, під час яких узгоджуються варіанти технічного завдання на основі наданих постачальниками пропозицій. Після закінчення переговорів замовник готує остаточний варіант технічного завдання.

На другому етапі постачальники (лише ті, які приймали участь у першому етапі торгів) подають остаточні тендерні пропозиції з технічним завданням (підготованим з урахуванням усіх внесених замовником змін) та комерційною пропозицією (ціни, термінів та графіків розрахунків, умов постачання і т.ін.) у тому ж порядку, у якому відбувається подання тендерних пропозицій під час відкритих торгів. Отримавши такі остаточні пропозиції замовник забезпечує їх порівняння та оцінку, обирає переможця тендеру і підписує з ним договір.

Двоступеневі торги досить складна та довготривала процедура. Через ці характеристики двоступеневих торгів, вони проводяться досить рідко. В переважній більшості двоступеневі торги застосовуються при закупівлі складної та дорогої продукції.

Інші способи закупівлі, такі як запит цінових пропозицій (котирувань) і закупівля у одного учасника, повинні застосовуватись або при невеликому об’ємі закупівлі, або у особливих випадках у разі наявності спеціального дозволу контролюючого органу. Але на практиці замовники іноді порушують цей принцип – закупівлю штучно поділяють на частини (лоти), щоби уникнути торгів і застосувати запит котирувань.

Запит цінових пропозицій (котирувань) проводиться не менше ніж у трьох учасників. Кожен постачальник може запропонувати лише одну цінову пропозицію. Запит котирувань (цінових пропозицій) – процедура закупівлі, під час якої здійснюється запит ціни на продукцію конкретної специфікації з визначеними умовами постачання.

Запит котирувань у спрощеному вигляді повторює процедуру торгів з обмеженою участю. Спочатку замовник визначає перелік постачальників, яким буде надіслано запит ціни. Потім всім постачальникам одночасно надсилаються письмові запити з проханням повідомити ціну на необхідну продукцію. Отримавши відповіді постачальників (цінові котирування), замовник здійснює їх оцінку (співставлення) і визначає переможця тендеру.

Запит котирувань застосовується при закупівлі невеликих об’ємів стандартизованої простої продукції (перед усім товарів).

Закупівля може проводитись і у випадку, якщо встановлено, що лише один постачальник може виконати замовлення. У такому випадку проводиться закупівля у одного постачальника. Закупівля у одного постачальника – спосіб здійснення закупівлі коли запрошення до участі у тендері надсилається лише одному постачальнику.

Закупівля у одного учасника застосовується у випадках, коли на ринку існує лише один постачальник необхідної продукції (монополія), а також якщо виникає термінова необхідність в продукції і закупівля із застосуванням інших процедур неможлива (надзвичайні ситуації: стихійні лиха, аварії тощо). Як правило, застосування закупівлі у одного учасника вимагає погодження з відповідним компетентним органом державної влади.

Якщо предметом закупівлі є товари, роботи чи послуги, для яких існує постійно діючий ринок та які виробляються або виконуються не за окремо розробленими специфікаціями, застосовується процедура редукціону.

Редукціон – аукціон на зниження ціни.

При проведенні редукціону замовник не продає, а купує необхідну йому продукцію. Він встановлює початкову ціну, яку готовий за неї заплатити, а продавці роблять йому свої пропозиції, поступово знижуючи цінову планку.

Переможцем редукціону вважається учасник, який запропонував найменшу вартість за предмет закупівлі.

Разом з тим редукціон, в широкому розумінні, означає не лише змагання ціни. Цілком виправданим є застосування редукціону і до змістовної частини тендерної пропозиції – учасники торгів, наприклад, можуть запропонувати кращі умови поставки, більший строк гарантійного обслуговування і т.ін.

Таким чином, застосування процедури редукціону може ще більш підвищити ефективність тендерної закупівлі.

Кабінет Міністрів України затверджує перелік товарів, які закуповуються на умовах міжвідомчої координації, порядок її здійснення та генерального замовника. В разі, якщо у планах двох і більше головних розпорядників коштів Державного бюджету України передбачається закупівля одного з товарів, які закуповуються на умовах міжвідомчої координації, на загальну суму, що перевищує 700 тисяч гривень, Антимонопольний комітет України подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо визначення генерального замовника. Генеральний замовник:

·  здійснює процедури закупівлі відповідних товарів згідно із законодавством та визначає учасників – переможців процедури закупівлі;

·  інформує всіх заінтересованих головних розпорядників коштів Державного бюджету України про результати процедур закупівлі.

Головні розпорядники укладають договори закупівлі товарів з учасниками, що визначені генеральним замовником переможцями за результатами здійснених ним процедур закупівлі, крім випадків, коли товар не відповідає вимогам головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо його технічних характеристик, якості, умов поставки, ціни тощо. У цьому разі головний розпорядник має право відмовитися від укладення договору закупівлі, поінформувавши про це генерального замовника, і самостійно здійснити процедуру закупівлі такого товару.

Генеральний замовник після отримання від замовників повідомлень про акцепт тендерних пропозицій та укладення договору або відмову в акцепті тендерних пропозицій подає Антимонопольному комітету України і усім заінтересованим замовникам звіт про результати здійснення процедур закупівлі із зазначенням у ньому всіх замовників

Отже, як бачимо, процедури державних закупівель виписані в законі достатньо чітко.