ВХОДЖЕННЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ ТА ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ ДО СРСР ТА ЙОГО ЮРИДИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ

2. ВХОДЖЕННЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ ТА ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ ДО СРСР ТА ЙОГО ЮРИДИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ

2.1 Західна Україна

Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 р. Фашистська Німеччина напала на Польщу, а 17 вересня, коли німецька армія підходила до Бреста і Львова, штурмувала Варшаву, польський уряд фактично-вже не контролював становище в країні і воєнна поразка стала очевидною, уряд СРСР вручив послу Польщі в-. Москві ноту і дав розпорядження військам Червоної армії перейти кордон, взяти під захист життя і майно населення Західної України І Західної Білорусії. Так, принаймні формально, виглядали події.

Факт, що цей процес почався 17 вересня, а не раніше, мотивувався наявністю укладеного між СРСР і Польщею договору, який уряд СРСР в односторонньому порядку не-міг порушувати. Тільки після розпаду Польської держави Москва заявила, що «вважає своїм священним обов'язком подати руку допомоги своїм братам — українцям і білорусам».

Насправді було дещо інакше. Останнім часом з'ясовані політичні передумови такого розвитку подій. Це, зокрема, Договір про ненапад між Радянським Союзом та Німеччиною 23 серпня 1939 р. (Пакт Молотова—Ріббентропа) і таємний протокол до нього. Так, у ст. 2 протоколу зазначено: «У випадку територіальних і політичних пере творень на територіях, що належать Польській державі, сфери впливу Німеччини та СРСР будуть розмежовані приблизно по лінії рік Нарев—Вісла—Сян. Питання про те, чи бажане в інтересах обох країн збереження незалежної Польської держави, буде остаточно вирішене лише ходом майбутніх політичних подій. У будь-якому випадку обидва уряди вирішать це питання шляхом товариської, згоди».

Історичні подати факти підтверджують, що зазначені у цьому протоколі плани дуже швидко були реалізовані й відображені у новому радянсько-німецькому Договорі про дружбу і кордон між СРСР та Німеччиною 28 вересня 1939 р. і таємному додатковому протоколі до нього, підписаному знову ж таки Молотовим та Ріббентропом. За цим договором, розмежування між СРСР і Німеччиною було проведене приблизно по так званій лінії Керзона, визначеній країнами Антанти як східний кордон між польським населенням, з одного боку, та українським і біло руським — з іншого. Джордж Ллойд писав восени 1939 р. польському послу в Лондоні, що СРСР зайняв «...території, які не є польськими і які були силою захоплені після І Світової війни... Було б актом злочинного божевілля поставити російське просування на одну дошку з просуванням Німеччини».

У ст. 3 таємного протоколу 23 серпня 1939 р. зазначалося: «Стосовно Південно-Східної Європи радянська сторона вказала на свою зацікавленість у Бессарабії. Німецька сторона ясно заявила про повну політичну незацікавленість у цих територіях».

Не можна не погодитися з думкою українського історика М. Швагуляка про те, що визволення Західної України Червоною армією відповідало корінним інтересам населення краю, яке впродовж століть наполегливо боролося проти національного і соціального поневолення. Щоправда, почуття задоволення від визволення з-під влади панівних верств Польщі невдовзі були затьмарені масовими репресіями проти населення Західної України.

Про наступні наміри правителів СРСР та їх закордонних союзників стало відомо значно пізніше, а тоді факт возз'єднання Західної України з УРСР був сприйнятий населенням як величезна політична подія.

Ще до приходу Червоної армії народні маси Західної України захоплювали владу на місцях і створювали ревкоми. Наприклад, у Бродах, що на Львівщині, зібралися учасники революційного руху, створили ревком і звернулися до старости з заявою про те, що вся влада у повіті переходить до комітету. Ревком роззброїв поліцію та жандармерію і озброїв бродівських робітників, які підтримували порядок у місті. Такі події відбувалися у багатьох містах і селах Західної України.

Після приходу Червоної армії ревкоми були реорганізовані у тимчасові органи народної влади й управління. У зверненні до населення Західної України 29 вересня 1939 p., зокрема, зазначалося, що основою нової влади можуть стати створені на демократичних засадах у містах і повітах краю тимчасові управління, а у волостях і селах — селянські комітети.

Повітові та міські тимчасові управління обиралися представниками цих адміністративних одиниць, а волос ні й сільські селянські комітети — безпосередньо населенням.

Для об'єднання діяльності та керівництва місцевими органами Народної влади Військова рада Українського фронту постановою 3 жовтня 1939 р. утворила в колишніх воєводствах Західної України обласні тимчасові управління в складі чотирьох осіб кожне з центрами у Львові, Станіславі, Тернополі, Луцьку. Львівське обласне тимчасове управління 4 жовтня) 1939 р. звернулося з відозвою до Станіславського, Тернопільського та Луцького тимчасових управлінь про створення комітету для організації виборів до Українських Народних Зборів Західної України, які б у законодавчому порядку розв'язали питання про суспільний і державний лад краю.

На цю відозву відгукнулися названі тимчасові управління, виділивши на паритетних засадах своїх представників. Комітет був створений у Львові, а склад його затверджений Військовою , радою Українського фронту. Вибори до Народних Зборів призначили на 22 жовтня, а день їх скликання — на 26 жовтня 1939 р. Військова рада затвердила також «Положення про вибори до Українських Народних Зборів Західної України», опубліковане у пресі Західної України. В його основу покладено принцип загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Активним і пасивним виборчим правом користувалися всі громадяни після досягнення 18 років, незалежно від расової та національної приналежності, віросповідання, статі, освітнього і майнового цензу, соціального становища, цензу осілості тощо.

Були затверджені 1495 виборчих округів, обрані 1484 депутати, серед яких — 28% робітників, 52% селян, 18% інтелігенції.

У приміщенні Львівського оперного театру 26 жовтня 1939 р. в урочистій обстановці відкрилися Народні Збори Західної України. Був затверджений такий порядок ден ний Народних Зборів:

1. Про державну владу в Західній Україні.

2. Про входження Західної України до складу УРСР.

3. Про конфіскацію поміщицьких земель.

4. Про націоналізацію банків і великої промисловості.

Делегатів вітали представники всіх верств населення.

Народні Збори 27 жовтня затвердили Декларацію, в якій зазначалося: «Віднині вся влада в Західній Україні належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих». Того ж дня Народні Збори обговорили питання про входження Західної України до складу Української PGP. У прийнятій Декларації було записано; «Просити Верховну Раду Союзу РСР прийняти Західну Україну до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, включити Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки і тим з'єднати український народ в єдиній державі, покласти край віковому роз'єднанню українського народу».

Чільне місце у роботі Народних Зборів належало обговоренню аграрного питання, що завершилося прийняттям Народними Зборами 28 жовтня Декларації про конфіскацію земель поміщицьких, монастирських і великих державних урядовців. «Віднині вся земля Західної України з її надрами, всі ліси та ріки оголошуються всенародним добром, тобто державною власністю», — зазначалося у ній.

Делегати Народних Зборів обговорили питання про націоналізацію банків і великої промисловості Західної України. В одноголосно прийнятій Декларації підкреслювалось: «Українські Народні Збори проголошують націоналізацію банків і великої промисловості на Західній Україні. Віднині всі цінності банків, всі великі фабрики, заводи, всі копальні та залізниці оголошуються всенародним добром, тобто державною власністю».

На заключному засіданні депутати обрали Повноважну комісію, якій доручили від імені Народних Зборів вручити декларації Верховній Раді СРСР і Верховній Раді УРСР і просити ввести Західну Україну до складу СРСР з входженням її до УРСР.

У Москві 31 жовтня 1939 р. зібралася позачергова п'ята сесія Верховної Ради СРСР і заслухала заяву Повноважної комісії Народних Зборів, де йшлося про приєднання західноукраїнських земель до УРСР. Наступного дня Верховна Рада СРСР ухвалила задовольнити прохання Народних Зборів Західної України. Верховній Раді УРСР було запропоновано прийняти Західну Україну до складу Української РСР.

На позачерговій третій сесії Верховної Ради Української РСР 13—15 листопада 1939 р, було розглянуто заяву Повноважної Комісії Народних Зборів і постановлено: «...прийняти Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки». Відтак на територію Західної України поширилося чинне законодавство СРСР і УРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР 4 грудня 1939 р. було створено Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславську і Тернопільську області у складі УРСР. Указ Президії Верховної Ради УРСР 17 січня 1940 р. повністю скасував старий адміністративний поділ на повіти і волості. Натомість створювалися райони. Всього у західних областях УРСР налічувалося 202 сільські райони і, крім цього, у Львові — чотири міські райони. Адміністративно-територіальний поділ тут завершився наприкінці січня на початку лютого 1940 р. Отже, були організовані 83 міськради, 199 райрад, 89 селищних та 4944 сільських Ради.

Президія Верховної Ради УРСР 9 грудня 1939 р. за твердила склад облвиконкомів усіх західних областей, а останні затвердили склад їх низових органів влади й управління. Справа в тому, що представницькі органи влади на цій території не були організовані. Тільки на 15 грудня 1940 р. були вперше призначені вибори до місцевих Рад депутатів трудящих західних областей УРСР, а з 27 грудня 1940 р. до 8 січня 1941 р. проведені перші сесії першого скликання всіх рівнів Рад. Та ким чином, тільки через рік завершилося формування місцевих Рад.

Наркомюст України 26 грудня 1939 р. видав наказ про початок роботи обласних управлінь НКЮ, обласних та народних судів у західних областях УРСР. Суддівський корпус призначався відповідними виконкомами за рахунок осіб, скерованих Наркомюстом з інших областей УРСР, а народні засідателі обиралися колективами підприємств, установ та організацій.

У січні 1940 р. Наркомюст УРСР призначив в усіх західних областях оргбюро колегій адвокатів у складі п'яти осіб кожне, до складу якого увійшли представники колегій східних областей (50 були відряджені сюди на 2—3 місяці, а 86 — на постійну роботу) та місцеві адвокати. На ці органи покладалося завдання організації колегій адвокатів усіх західних областей. У вересні-жовтні 1940 р. завершалося формування колегій адвокатів. Були проведені їх загальні збори, обрані президії та ревізійні комісії, а також створені органи державного нотаріату, органи міліції, призначені прокурори всіх рівнів тощо.

Отже, процес становлення радянської влади у західних областях УРСР пройшов два періоди: період діяльності тимчасових органів народної влади і період діяльності органів радянської влади, тобто з початку грудня 1939 р.