Північна Буковина

2.2 Північна Буковина

Встановлення у Румунії 1938 р. королівської диктатури, а у вересні 1940 р. — фашистського режиму, очоленого генералом Антонеску, тяжко відбилося на становищі українського населення Північної Буковини. Арешти, побої, масові звільнення з робо ти, знущання над мовою, релігією, національністю, людською гідністю українців стали тут повсякденним яви щем. Приєднання у вересні 1939 р. значної частини за східноукраїнських земель — Східної Галичини — до України викликало серед населення Північної Буковини нове піднесення, надії на возз'єднання з усім українським народом. Українці втікали з румунської неволі на схід. Тільки з Кіцмані перейшли кордон понад 400 осіб. Подібне мало місце у Вижницькому, Заставнівському, Хотинському повітах. Поширювалася агітація за приєднання краю до України.

Румунська влада відповіла на це новою хвилею репресій. Усі неблагонадійні елементи знаходилися під наглядом поліції, багато з них було ув'язнено. Тільки у Чернівецькому повіті в грудні 1939 р. заарештовано 297 осіб. У Європі в цей час уже палахкотіла друга світова війна, розв'язана гітлерівською Німеччиною. Відбувався переділ сфер впливу, загарбання сильними державами нових земель, нових територій. Згідно зі згаданими договорами і таємними протоколами до них, заключними між Радянським Союзом і Німеччиною, проблеми Прибалтики, Західної України, Білорусії та інших територій «належали» до компетенції Радянського Союзу.

Польська держава опинилася під фашистською окупацією. Західна Білорусь, Прибалтика, Східна Галичина були приєднані до Радянського Союзу. Залишилася проблема Буковини та Бессарабії. Радянський уряд, як відомо, свого часу оголосив про невизнання Сен-Жерменської угоди, що «узаконила» загарбання Буковини Румунією. Настала слушна нагода по-новому розв'язати цю справу. Радянський уряд 26 червня 1940 р. надіслав румунському урядові ноту, вимагаючи повернути Бессарабію та Північну Буковину, населення якої зв'язане з Україною як спільністю історичної долі, так і спільністю мови й національного складу. Це було правдою. Інша справа, що радянський уряд не стільки думав про долю буковинських українців, скільки про нові територіальні надбання, нові природні ресурси, пересунення своїх кордонів подалі на захід та максимальне їх забезпечення. Доля ж людей сталінський режим цікавила якнайменше. У зв'язку з невизначеною відповіддю Румунії, радянський уряд 28 червня ультимативно запропонував їй звільнити Бессарабію і Північну Буковину. Наступного дня уряд Румунії прийняв ці пропозиції і почав виводити свої війська з цих земель. Населення Північної Буковини, повіривши у справедливість запевнень радянського уряду, радісно вітало Червону армію. Ще до її приходу в містах і селах виникали різні ініціативні комітети, ради. Вони вимагали від румунської влади проводити евакуацію без збитків і руйнувань. Про лихо звісну антинародну суть сталінського режиму українське населення Північної Буковини ще не знало. Хоч деякі тривожні вісті й доходили з Галичини, але більшовики-комуністи переконували людей, що це, мовляв, провокація — там карають тільки «ворогів народу».

Отже, 28—30 червня Червона армія зайняла всю Бессарабію та Північну Буковину. Владу тимчасово взяли робітничі та селянські комітети, що почали створюватись у населених пунктах, бойові дружини, загони й штаби. Організували цей процес політоргани Червоної армії та спеціально прислані агітатори й організатори. Контролювалися дії фабрикантів і заводчиків, встановлювався 8-годинний робочий день, були взяті під охорону посіви, худоба й реманент поміщиків і багатих селян. Проводилися вибори до місцевих органів влади — повітових (Чернівецька і Хотинська), міських, волосних і сільських рад. У липні 1940 р. до Москви виїхала делегація «від трудящих» Північної Буковини просити возз'єднати їх край з Україною.

Верховна Рада СРСР 2 серпня прийняла закон «Про включення північної частини Буковини і Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу УРСР». Решта території Бессарабії відійшла до складу новоутвореної Молдавської РСР. Так, 7 серпня 1940 р. були створені Чернівецька та Ізмаїльська області, замість повітів і волостей — райони. Тоді ж два райони — Бричанський і Липканський, населені переважно молдаванами, ввійшли до складу СРСР. Отже, у Чернівецькій області діяли обласна, три міські, 14 районних, дві селищні та 333 сільські ради депутатів трудящих. Президія Верховної Ради СРСР 15 серпня видала укази «Про націоналізацію землі на території північної частини Буковини» та «Про націоналізацію банків, промислових і торгових підприємств, залізничного і водного транспорту та засобів зв'язку північної частини Буковини». Цими указами була ліквідована приватна власність на знаряддя і засоби виробництва: землю, ліси, пасовища, води, фабрики і заводи, шахти, електростанції, трамваї та автобуси, залізничний транспорт, торговельні підприємства, лікарні, аптеки, санаторії, учбові заклади, театри, бібліотеки, музеї тощо. Замість напівкустарних підприємств створювалися технічно оснащені. На селі, однак, насильно насаджувалися колгоспи, радгоспи, хоча швидко зростало їх технічне забезпечення тракторами, комбайнами, автомашинами. Селянам надали кредит — 200 тис. крб — на придбання корів.

Отже, у перший довоєнний рік у Північній Буковині відбулися певні позитивні зрушення, хоча хвиля безпідставних політичних репресій, як і всюди, не поминула цей край.

Висновки

Радикальні зміни у становищі українців відбулися з початком другої світової війни. Падіння Польщі при звело до встановлення на західноукраїнських землях сталінського режиму, а з приходом німецьких окупантів встановився не менш жорстокий — нацистський. Однак по воєнна Україна багато у чому відрізнялася від тієї, якою-вона була раніше. Значно розширилися її кордони, зросла політична й економічна вага, докорінно змінився склад: населення, і (що найважливіше) вперше за багато століть українські землі опинилися у межах однієї держави.

У 1941 р. фашистська Німеччина напала на СРСР. Буковина була окупована румунськими та німецькими військами. Антонеску видав 19 липня 1941 р. «Маніфест про приєднання Північної Буковини до королівської Румунії» та утворення з Північної й Південної Буковини так званої провінції Буковини, яку очолив румунський губернатор, наділений необмеженими повноваженнями. На Буковині знову запанував фашистський режим кривавого терору і масових репресій. Для його підтримки був створений великий військово-поліцейський адміністративний апарат. За період фашистської окупації в об ласті було заарештовано 64 330 осіб, від рук фашистів загинуло 16280.

У середині жовтня 1944 р. внаслідок наступу радянських військ у Північній Буковині знову відновилася радянська влада. Україна почала відбудову народного господарства.

окупаційний західний україна буковина

Література

1.Бабій Б. М., Бурчак Ф.Г. История государства и права УССР.-К.: Наукова думка.,1976

2.Бодрухін В.М. та ін. Нариси з історії української державності.-Луганськ.:СНУ.,2000

3.Гончаренко В.Г. Історія держави і права України.-К.: Вен турі.,1996

4.Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. -Львів.: Світ.,1996

5.Лащенко Р.М. Лекції по історії українського права.-К.: Україна.,1998

6.Соціально-политическаязакономерность и правовые основы воссоединения западноукраинских земель с УССР.-Львов.,1979

7.Шляхом до щастя. Нариси з історії Закарпаття.-Ужгород.,1973