Шляхи формування правової держави в Україні

3.2 Шляхи формування правової держави в Україні

Однією з головних тенденцій процесу розвитку державності в сучасному світі є поступове сприйняття людством напрацьованих прогресивною політико-правовою думкою надбань і особливо таких загальнолюдських цінностей, як демократія, право, права і свободи людини, гуманний і справедливий правопорядок. Наслідком цього процесу стало формування і конституційне закріплення концепції демократичної, соціальної, правової держави як синтезованого відображення загальнолюдського її призначення.

З часів проголошення Декларації про державний суверенітет ця тенденція почала знаходити своє місце і в Україні. Завдяки вибореній Україною незалежності відбулося відродження ліберально-демократичної традиції в українському конституціоналізмі — концепція демократичної, соціальної, правової держави стала складовою частиною української державницької ідеології. Проголошення в Конституції України як соціальної, правової держави зумовлює необхідність розвитку її конституційної моделі. Ця модель, її зміст, який визначається системою притаманних соціальній правовій державі рис і принципів, стала предметом більш пильної уваги не тільки з боку вітчизняних науковців, але й суспільства в цілому. Прикладом цього є формування в середовищі українських правознавців двох підходів щодо назви такої держави, які відображають певні відмінності в баченні її сутності.

Поняття «соціальна, правова держава» можна розглядати як теоретичне і як практичне поняття, таке, що спирається на конституційне проголошення країни соціальною і правовою. Конституція, проголосивши Україну соціальною правовою державою, закріпила не стільки реальний, скільки бажаний стан держави, що констатується в її преамбулі. Таким чином, в Україні на сьогодні створені лише правові передумови для становлення і подальшого розвитку цієї концепції.

Формування соціальної, правової держави — це складний і тривалий процес. Для того щоб побудувати в Україні правову державу, треба передусім, щоб ті вимоги, які становлять її зміст, а це: забезпечення панування права, захист і гарантування основних прав і свобод людини і громадянина, поділ влади та інші, були реально втілені в життя, що, у свою чергу, потребує завершення правової, політичної, економічної та соціальної реформ.

Метою проведення правової реформи повинно стати:

-  скасування тих законів які не відповідають потребам суспільного життя;

-  розробка нових нормативних актів, прийняття яких продиктоване сучасними умовами і об'єктивно існуючими потребами правового регулювання;

-  здійснення адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, що обумовлено намірами України інтегруватися в єдину Європу;

-  формулювання чіткої правової політики держави тощо.

Її результатом мають бути: забезпечення верховенства права, правового характеру чинного законодавства, істотне обмеження відомчої нормотворчості, оскільки деякі підзаконні нормативно-правові акти, різні інструкції, розпорядження тощо, приймаються всупереч закону і паралізують його дію. Важливою складовою правової реформи стало завершення процесу формування нової судової системи; впорядкування процесу правотворчості, розмежування правотворчих повноважень органів законодавчої та виконавчої влади.

Однак слід мати на увазі, що правову державу неможливо побудувати, обмежившись прийняттям законів. Крім демократичного, прогресивного законодавства, необхідно забезпечити систему суворого додержання і виконання законів усіма суб'єктами: державою, державними органами, суспільними організаціями, посадовими особами і громадянами. Це тим більш важливо в умовах перехідного періоду, коли нарівні з попередніми формами суспільних відносин розвиваються нові. Поряд з удосконаленням законодавства не менш важливою умовою побудови правової держави є підвищення якості юридичної практики, яка, у свою чергу, залежить від правової, професійної культури тих, хто створює і застосовує законодавство.

Головною метою здійснюваної політичної реформи є - налагодження ефективної взаємодії між вищими органами державної влади відповідно до принципу поділу влади, розробка і законодавче закріплення процедури формування і функціонування парламентської більшості, створення дійового механізму взаємодії та взаємної відповідальності президента, парламенту й уряду щодо розробки та здійснення державної політики, структурування політичної системи суспільства тощо.

Не менш важливим для формування правової держави в Україні є підвищення рівня правової культури і правосвідомості громадян, посадових осіб і суспільства в цілому, виховання почуття поваги до права, забезпечення знанням своїх прав і свобод, юридичних обов'язків, уміння їх правильно реалізовувати. Високий рівень правової культури і правової свідомості, який необхідний для утвердження в суспільстві законності, справедливості, встановлення такої атмосфери, в якій людина може вільно жити і розвиватися як особистість.

Таким чином, знання права, повага до нього, переконаність в обов'язковості його виконання - необхідна умова створення правової держави. З цього випливає, що ще однією умовою на шляху формування правової держави є переборення правового нігілізму. Однією з причин того, що українському суспільству став притаманний правовий нігілізм, є тривале існування Російської імперії, а згодом — СРСР, яким було властиве негативне ставлення до права і закону. З огляду на це слід зазначити, що значна частина суспільства досі скептично ставиться до такої думки, що закріплені в Конституції цінності можуть прижитися в наших умовах і позитивно впливати на процес вирішення існуючих проблем. Подолання цієї ситуації можна досягнути лише за умови, що ідея розбудови України як соціальної правової держави стане цільовою постановою діяльності не тільки політиків і державних діячів, але й суспільства в цілому.

ВИСНОВКИ

Суспільство і держава, їх співвідношення – це кардинальна для науки теорії держави і права проблема, яка, незважаючи на її безперечну важливість і актуальність, вивчена недосконало. Довгий час наукова думка взагалі не робила різниці між суспільством і державою. Лише з настанням буржуазної епохи вчені почали розділяти політичну державу й суспільство, громадянське суспільство й правову державу, розглядати деякі аспекти їх взаємодії.

Суспільство виникло задовго до держави і тривалий час обходилося без нього. Об'єктивна потреба в державі з'явилася в міру ускладнення внутрішньої будови суспільства, його соціального розшарування, загострення в ньому протиріч через розбіжність інтересів соціальних груп і збільшення кількості антигромадських елементів. Отже, держава прийшла на зміну відживаючої свій вік родової організації як нова форма організації суспільства. Процес виникнення держави був, мабуть, напівсвідомо, напівстихійно. Весь досвід світової історії доводить, що суспільству зі складною структурою внутрішньо притаманна державна організація. В іншому випадку йому неминуче загрожує саморуйнування. Таким чином, держава є організаційна форма структурно складного суспільства, яке тут виступає як державно-організоване.

Громадянське суспільство в його сучасному розумінні та значенні - це суспільство, здатне протистояти державі, контролювати його діяльність, здатне вказати державі її місце, тримати її «у вузді». Кажучи іншими словами, громадянське суспільство - це суспільство, здатне зробити свою державу правовою. Між тим, це не означає, що громадянське суспільство тільки тим і займається, що бореться з державою. У рамках принципу соціальності, тобто соціальної держави, громадянське суспільство дозволяє державі активно втручатися в соціально-економічні процеси. Інша справа, що воно не дозволяє державі підім'яти себе, зробити соціальну систему тоталітарною.

Громадянське суспільство - суспільство з розвинутими економічними, політичними, духовними та іншими відносинами і зв'язками, яке взаємодіє з державою та функціонує на засадах демократії і права. Побудова громадянського суспільства є метою суспільного розвитку, засобом всебічного забезпечення інтересів, прав і свобод людини і громадянина.

Громадянське суспільство і правова держава логічно припускають один одного - одне немислимо без іншого. У той же час громадянське суспільство первинне: воно є вирішальною соціально-економічною передумовою правової держави.

Слід уточнити, що поняття громадянського суспільства найбільш адекватно співвідноситься з поняттям саме правової держави, оскільки і перше, і друге поняття відбивають найважливіші характеристики та невід'ємні сторони життєдіяльності сучасної демократичної державності: з одного боку, реалізація засад правової держави не може не спиратися на відносно автономні механізми саморегуляції громадянського суспільства, а з іншого — органічним доповненням функціонування громадянського суспільства виступають сформовані на формально-правових засадах інституції держави, яка тільки за таких умов може стати правовою. У цьому плані засновники концепції правової державності обґрунтовано вбачали її підвалини в «правовому громадянському суспільстві», яке безпосередньо поєднує його громадські та правові засади.

Правова держава є одним з істотних досягнень людської цивілізації. Правова держава - такий спосіб організації держави, при якому воно підпорядковане праву, а головною метою його діяльності є забезпечення прав і свобод людини. Його основними якостями є:

- визнання і захист прав і свобод людини і громадянина;

- верховенство правового закону;

- організація та функціонування суверенної державної влади на основі принципу поділу влади.

Розглядаючи сучасний стан ідей правової держави, слід уникати перебільшення їх ролі і ступеня поширення. В теперішній час правова держава виступає ідеалом, гаслом, конституційним принципом і не отримує свого повного втілення в будь-якій країні. Реальна політична практика держав, які проголосили себе правовими, нерідко розходиться з нормами конституції.

Функціонування розвиненого громадянського суспільства створює можливості для більш адекватного існування права, сутність якого за цих умов стає глибшою і змістовнішою. Право за цих умов формується на теренах громадянського суспільства, що, однак, не виключає потреби набуття ним за посередництвом державно-владних інституцій таких важливих рис, як ясне і чітке визначення прав та обов'язків, що виникли внаслідок обміну свободою, спільне визнання сформульованих правил поведінки, можливість їх примусового гарантування. Громадянське суспільство є й найбільш відповідним підґрунтям для практичного здійснення правових норм, де і можуть скластися реальні показники соціальної ефективності права.

Отже, самостійність держави врівноважується, обмежується контролем суспільства за його діяльністю, а також оцінкою цієї діяльності.
Якщо політика держави відповідає потребам суспільства, то її результати будуть суспільством схвалені. Навпаки, діяльність держави, що суперечить названим потребам, може заподіяти шкоду суспільству, викликати в ньому кризові явища. Сказане означає, що держава вийшла за межі своєї самостійності, його політика стає антисоціальної.

Зазначене стосується насамперед громадянського суспільства і правової держави. Громадянське суспільство як система соціальних, соціально-економічних, соціально-політичних об'єднань громадян, що діють на засадах самоврядування, і правова держава, де державна влада функціонує на правових засадах, в рамках закону, логічно взаємопов'язані між собою. Правова держава самостійна в тій мірі, в якій вона служить інтересам громадянського суспільства, яка в свою чергу стимулює розвиток демократичної держави та здійснює гнучкий контроль за його діяльністю.

З відносною самостійністю пов'язане вплив держави на суспільство і суспільства - на державу. У цьому випадку провідна роль, безперечно, належить суспільству, яке виступає соціально-економічною основою держави, що визначає його природу, могутність і можливості.

Нерозвиненим суспільствам відповідають і нерозвинені держави, міць яких зосереджується в виконавчо-примусових і каральних органах. Такі держави нерідко знаходять силу, яка значно перевищує об'єктивні потреби суспільства, отримують надмірну самостійність, стають центром політичного, економічного і духовного життя, підносяться над суспільством. Всемогутня безконтрольна влада тут концентрується в руках диктатора і його оточення чи групи осіб. Так складалися тиранічні диктаторські держави, а в сучасну епоху - авторитарні й тоталітарні держави.

Демократичному суспільству відповідає розвинута тобто демократична держава, що забезпечує цілісність суспільства, порядок і організованість суспільного життя на основі матеріальних та моральних стимулів і методів і в якому повний розвиток отримують органи та установи конструктивно-творчого характеру.

Цивілізоване громадянське суспільство забезпечує демократичний порядок формування найважливіших державних органів, здійснює гнучкий контроль за їх діяльністю на основі закону і права, а в кінцевому рахунку ставить на службу собі і людині весь творчий потенціал правової держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Конституція України, ВРУ № 254к/96-ВР вiд 28.06.1996;

2.  Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади» від 05.11.08 № 976;

3.  Алексеев С.С. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. М., 1998г.;

4.  Андрусів В. «Громадянське суспільство: між рибою і вудкою» // Українська правда, 26 липня 2010 року // http://www.pravda.com.ua;

5.  Загальна теорія держави і права // За редакцією проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина // Харків «Право» 2002;

6.  Зимина Е. Д. Место государства в жизни гражданського общества // Электронный информационный портал «Русский интеллектуальный клуб» 2009-2010;

7.  Кульчицький В. Історія держави і права України. Київ: Львів, 1996 р.;

8.  Литвин В. Громадянське суспільство: міфи і реальність // Дзеркало тижня. -2002.;

9.  Пасько І., Пасько Я. Громадянське суспільство і національна ідея. —Донецьк, 1999.;

10.  Попович М. Гражданское общество Украины: итоги ХХ века // Ежедневная украинская газета «День» №244, 31 декабря 1999г. // http://www.day.kiev.ua;

11.  Прутник Э. «В Украине гражданское общество и бизнес долгое время развивались параллельно» // «Кіевскій телеграфъ» №38 (488) 18/24 сентября 2009г.;

12.  Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.;

13.   Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1997.;

14.  Теория государства и права. Учебник для вузов. / Под общ. ред. В.К. Бабаева. М., 2002. ;

15.  Третьяков В. Гражданское общество на Украине неструктурировано и поделено пополам // "Политический класс" 30.09. 2005 г.;

16.  Фельдблюм В. «Гражданское общество (c позиций современной общеэкономической теории) // ВЕСТНИК ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА «CIVITAS» 25.12.2008г.// http://vestnikcivitas.ru;

17.  Ференц В. «Перекошенное гражданское общество» // Украинская правда, 21.02.2008г. http://www.pravda.com.ua.

[1] Алексеев С.С. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. М., 1998г.

[2] Той самий

[3] Алексеев С.С. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. М., 1998г.

[4] Дністрянський С. «Загальна наука права і політики», Прага, 1923 р.

[5] Конституція України, ВРУ № 254к/96-ВР вiд 28.06.1996

[6] Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади» від 05.11.08 № 976.

[7] Андрусів В. «Громадянське суспільство: між рибою і вудкою» // Українська правда, 26 липня 2010 року // http://www.pravda.com.ua

[8] Той самий

[9] Той самий