Герої Бредбері як втілення ідей гуманізму

2.2 Герої Бредбері як втілення ідей гуманізму

 

 «Я не намагаюся передбачити майбутнє. Я намагаюсь йому запобігти» [7, 23]. Ці слова сказав Рей Бредбері, коли виступав перед журналістами. Письменник довів, що «…людина з великої букви …не тільки вистоїть, а й переможе». Хоча він не давав читачеві карту з конкретними шляхами щастя, але зі слів Айзека Азимова, Бредбері і без цього зробив багато. Щоб виправдати свій погляд на майбутнє, письменник розглядає потенційні загрози, які підстерігають нас, і показує, до яких наслідків вони можуть привести. Але він не говорить, що це неминуче має статись. Письменник вказує на інше : «Ось що може трапитись, якщо ми не приймемо потрібних рішень; давайте, щоб уникнути біди, візьмемось за справу сьогодні , бо вже завтра може бути надто пізно» [16, 211].

Внутрішнє життя людини розвивається в тісному спілкуванні із зовнішнім світом. Рей Бредбері завжди враховував цю залежність. Вона визначає образ його героя, особистий характер людини, її духовні цінності. У багатьох оповіданнях Рея Бредбері герої приховано або відкрито виводять наступну закономірність: «Якщо людина залежить від сили обставин і в ній поступово погасає можливість опиратись, то в врешті-решт вона втрачає все людське, що їй належало. Це відмирання душі — найстрашніше, бо перетворює життя на пристосуванство»[3, 194]. Тому найкращі із дійових осіб в оповіданнях американського фантаста піддаються випробуванням.

Наприклад, конкретно те явне, яке приховує надзвичайну силу, підштовхує звичайного хлопчину, якому випало на долю стати свідком спалаху чергової «культурної революції», ризикуючи потай винести з базарної площі клаптик журналу, на якому надруковано безсмертну посмішку Джоконди (оповідання «Посмішка»). Тож незважаючи на юний вік, він стає не просто тим, у кого «на долоні лежить прекрасна Посмішка», а людиною, яка іде заради великого, світлого, духовного, на зло загальним порядкам, «правилам юрби».

В оповіданні «Том» дорослий чоловік зберігає в собі дитяче сприйняття світу, «душа його не скам’яніла, і дитина, що жила в ній, «перетворилась» вже в дорослого, що здобув мудрість і життєвий досвід, але не втратив дитячої віри в добро і дива» [6, 218]. Том протистоїть силі грошей, тому не слухаючи друга, випускає на волю прекрасне створіння — дитя моря, жінку-русалку, «…котра вище пояса немов освітлена місяцем перлина, а нище пояса сяє і зітхає через те, що вітер і хвилі зіштовхуються одне з одним, немов старі зношені монети»[13, 118].

Згадаємо ще двох героїв Бредбері, які уособлюють у собі гуманістичні принципи: Леонардо Марка(«Гість») і електричну бабусю («Електричне тіло співу»). Це два абсолютно різних герої: один володіє надзвичайним психологічним даром, бо може силою думки створювати образи міст, людей, предметів, і хоче відкрити свої здібності всім, хто їх потребує; інша — машина, створена для того, щоб нести добро, і спроможна стати чимось на кшталт сімейного пирога, теплого і смачного, щоб кожному дісталась рівна частка. Однакові вони лише в одному: життєва сила їх душі переповнена гуманістичними відчуттями, вони прагнуть боротися із несправедливістю і злом, хочуть допомогти людям « досягнути будь-якої своєї великої мрії і зробити її реальністю» [15, 26]. Для американського фантаста особливо важливим є бажання створити на землі хоча б невелику кількість людей, які будуть «непідкупні, вільні від ненависті і заздрості, які говоритимуть правду, коли інші брехатимуть, будуть любити, коли навкруги буде ненависть…»[12, 8]. Такий характер ми бачимо в героях Рея Бредбері, що живуть за принципами гуманізму.

Образом, який виражає гуманістичні канони, є Вільям Фітч з оповідання Бредбері «Запах сарсапарелі». «Бували такі холодні ночі, коли він прокидався від крижаного холоду, льодяні дзвони деренчали у вухах, мороз щипав все тіло… , і холодний сніг падав на мовчазні долоні підсвідомості… Над всім нависло сіре, немов свинець, небо, яке давить, немов тяжкий прес» [18, 73]. Все його життя — це нескінченна зима, а коли з’являється можливість відмовитись від неї, втекти туди, де зеленіють яблуні, стоять теплі липневі вечори, з глухим тріском підносяться в небо феєрверки, де чути сміх, веселі голоси, де пахне «давнім, так добре знайомим , незабутнім запахом сарсапарелі» — запахом молодості і щастя, Вільям Фінч залишає дім, здригаючись від поривів холодного вітру.

Питання, як зробити своє життя більш обдуманим, постає перед деякими героями Рея Бредбері, і кожний по-своєму розв’язує цю проблему. Для підтвердження цього наведемо декілька прикладів.

Для Томаса Вульфа і Генрі Вільяма Філда, героїв оповідання «Про блукання вічних і про землю», сенс життя та ціль, до якої вони рухаються,- це книга «про політ із Землі на Марс, про велике, про час і метеорити, планети». Цей факт, що для Рея Бредбері Том Вульф ( і як письменник, і як герой твору) став ще одним уособленням людини, яка тягнеться до високих ідеалів, духовних пошуків, не підлягають сумнівам. Квіти, які з’являються на його могилі щоночі, «…величезні кольори осіннього місяця, … немов біло-голубе полум’я, … яке іскриться прохолодними довгими листками» [21, 46], є тому доказом.

«Здається логічним і закономірним, підкреслює дослідник Н.Пальцев,— що куди б не закинув Рей Бредбері своїх героїв, де б не розгортались його історії—у теперішній Америці чи на Марсі XXI-го століття,—його увагу незмінно захоплюють такі моменти в існуванні та самореалізації особистості, як Мрія, Любов, Подвиг» [23, 153]. Зрозуміло, що найкращі герої творів американського фантаста наділені цими рисами. Але не тільки в цьому виражається гуманістична ідея, «дуже важливо, щоб Людина з великої букви жила», — заявляє Рей Бредбері.

Таким чином, пошук нових горизонтів отримує у письменника конкретну і загальну гуманістичну ідею: допомагати людству, добиватись безсмертя, «…рухатись далі, пізнавати Всесвіт, не зупиняючись рухатись назустріч новим світам, будувати нові міста, знову і знову, щоб ніщо на світі не змогло знищити людство» [11, 83].

Відчуття життя у повній його величі, відчуття «яскравого метеора», щасливого моменту – це очікування майбутнього, певної мети, якої смішно боятись, але котра повинна досягатися. Вільям та Сюзен Тревіс із оповідання

«Котики-мишки» вирізняються саме бажанням кращого, вищого життя. Незважаючи на те, що ці герої програють у боротьбі, у протистоянні з общиною (представники якої ще більше впевнені у тому, що несуть добро), вони залишаються людьми і не погоджуються з існуючими порядками. Вільям і Сюзен шукають порятунку в минулому. Отже, можна зробити деякі висновки, які виражають філософію активного типу героїв Рея Бредбері:

·  Сприйняття героями реальності варто охарактеризувати як активне, якщо мова йде про непідпорядкування сліпій владі буття, вироблення волі до супротиву, до «життя, яке сприймається як несправедливе й інтелектуально-нудне».

·  Герої Рея Бредбері з активною позицією в житті є носіями гуманістичної думки. Вони виступають головними постулатами в концепції, що підтверджує важливість гуманістичних принципів.

·  Всі герої американського фантаста, які належать до «кращих представників людської раси», рухаються до основ правдивого гуманістичного життєвого устрою.

·  До характерних прийомів художнього творення при формуванні активного типу характеру в розповідях Рея Бредбері можна віднести сприйняття антитези, що максимально яскраво виражена у кульмінаційній точці конфлікту твору. Значну роль у розповідях американського письменника мають не тільки протиставлення, але й співставлення, ряд дрібних деталей, з’єднаних між собою, як безкінечний ланцюг підтвердження сили духовності людини.

Не менше уваги автор приділяє й пасивному типу персонажів. Ми бачимо, що створюючи героїв, які явно протистоять принципам гуманістичної концепції, Рей Бредбері не переставав бути письменником, який використовував постулати гуманізму. Він лише показував, що може трапитись, якщо не вжити відповідних заходів.

Псевдоцінності домінують над цінностями істини, що розглядаються письменником як невід’ємна риса героя із пасивним ставленням до реальності. Варто зауважити, що при розгляді даних персонажів неможливо допустити помилку, змішуючи термін «ставлення» і «поведінка». Раніше ми говорили про це, але зараз потрібно привернути увагу до даної проблеми. «Інертне ставлення до законів теперішнього світу може прекрасно зливатись з активною життєвою поведінкою, із проявленням агресивної психології» [22, 109]. Як правило, в оповіданнях Бредбері ми зіштовхуємося саме з такою агресією, під тиском якої можуть зламатись найкращі представники його художнього світу.

Розглянемо, яким чином проявляється пасивне ставлення героїв Рея Бредбері до законів реальності.

В оповіданнях американського фантаста «Вельд», «Карлик», «Котики-мишки» можна побачити явну боротьбу протилежних сторін. У першому його творі — це боротьба подружжя (Джорж і Лідія Хедлі) та їх дітей (Пітер та Венді). Для Бредбері діти — це створіння, у яких «любов і ненависть — все перемішано… А якщо нічого не можна пробачити тому, у кого влада над тобою ? Ось і звідси розвивається дитяча жорстокість» [24, 64]. Це головна із проблем, що турбує письменника. «Життя дитини, позбавлене духовності, справді страшне. Особливо, коли жорстокі діти спричиняють біль слабшим від себе або дітям, рівним собі за силою, щоб замахнутись на більш серйозного супротивника (згадаємо твір «Все літо в один день»). Якщо в руках дітей з’являється така сила, вони стають страшною зброєю, спрямованою проти духовних цінностей.

Так, в оповіданнні «Вельд» ми бачимо ілюстрацію результатів цієї ненависті: батьки намагаються перевиховати розбещених дітей і помирають, не витримавши боротьби із душевною черствістю Пітера і Венді та їх ненависною агресією. І все ж у дитячій жорстокості є пояснення причини її появи: «Ви більше всіх розпещуєте своїх дітей,— говорить Джоржу і Лідії друг сімї Девід Макклик — а тепер закрутили гайку …Діти хочуть різдвяного діда» [13, 127]. Таким чином, стає зрозумілим конфлікт між двома сторонами. За словами дослідника творчості Рея Бредбері Павла Молітвина, «по-справжньому страшними є не ті твори, де показано явне зло, а те, де письменникові зустрічається дрібне зло, яке завчасно не було знищено і яке в кінцевому результаті перетворює людей в образи страшніші, ніж інопланетні монстри…» [24, 59].

Діти із травмованими душами виростають у дорослих, чиє життя сповнене ненависті, егоїзму. Ральф Бенгорт в оповіданні «Карлик» — один із них. Він та Емі — дівчина, яка з ним працювала — це два образи, характери, які є повною протилежністю. Для їхнього створення автор використовує антитези. Ральфу не притаманне ні співчуття, ні почуття поваги, ні бажання допомогти людині, все те, що притаманне Емі . Для нього карлик, який навідувався в його атракціон кривих дзеркал, — всього лише «страшний чоловічок, який нагадував людину, що запхали під прес, а тоді набили ватою — морщину за морщиною, поки тіло не обернулось в безлику масу з розпухлим лицем із широко-розплющеними очима» [6, 218].

Що стосується Емі, то вона бачить у містері Бігі ( так звати карлика, його ім’я — це явна іронія над його ростом) «…маленьку сильну людину з великою душею, немов світ» [23,150-151]. Жорстокий вчинок Ральфа суперечить всім законам гуманістичної концепції. Він підмінив дзеркало, у яке приходив дивитись містер Біг і у якому хоча б там бачив себе великим, струнким і красивим, на нове, що зображало крихітними і кривими потворами навіть тих людей, які були прекрасними. Рей Бредбері твердить, що як не змінюй ріст, але однаково розум від того не збільшиться. Тож не випадково він показує в останній сцені фальшивий образ Ральфа. Риси цього героя стають схожими на його внутрішнє світобачення. «Із дзеркала на нього дивиться гидка маленька потвора, що близько двох футів росту, із блідим і стиснутим усередину обличчям» [6, 221].

Пасивність героїв, що суперечить законам гуманістичної концепції Бредбері, у поєднанні з їх активною поведінкою, яка спричиняє шкоду довколишнім, можна побачити в оповіданні «І вдарив грім». Помилку, яку скоїло людське суспільство, практично неможливо виправити. Письменник підкреслює, що часом через наші забаганки і бажання поживи, небезпечні ігри з минулим в майбутньому може статись непоправне. «Припустімо, що ми вбили у минулому мишу,— роздумує один із героїв твору Тревіс, — це означає, що всіх майбутніх нащадків цієї миші не буде, винищаться мільйони мишей…Не вистарчить десяти мишей — помре одна лисиця — загине багато форм життя…І первісна людина, від якої могла б виникнути ціла цивілізація, знищена. Це те ж саме, що вбити одного із внуків Адама…Смерть однієї первісної людини — це смерть мільярдів його нащадків, задушених ненародженими. Незважаючи на таку серйозну небезпеку, заради грошей організовують «сафарі в часі», бо не бажають зрозуміти, що приховує в собі ця невинна забава» [20, 65-66].

Те, що автор у вищезгаданому творі торкається глобальних проблем, не має й сумніву. Відносини героїв Рея Бредбері між собою, їх зв'язок з навколишнім середовищем розглядалися багатьма дослідниками. Одні із них стверджують, що в основі світогляду письменника лежить зв'язок людей одне з одним, що всі герої прекрасно розуміють один одного, навіть коли мовчать або протистоять між собою. Інші дослідники наполягають на тому, що більшість героїв Рея Бредбері самотні, їх внутрішній світ прихований від людей, що кожний говорить про своє, не дослухаючись до думки іншого.

Підсумовуючи, можемо визначити основні характерні риси пасивного героя:

·  Сприйняття героями дійсності потрібно охарактеризувати як пасивне, якщо мова йде про те, що в світогляді героїв домінують псевдоцінності.

·  Герої Рея Бредбері із пасивним ставленням до дійсності можуть бути умовно розділені на героїв з активною ( в окремих випадках агресивною) поведінкою та інертних персонажів. Перші можуть спричинити оточуючим біль і страждання, інші ж замкнуті в своїй пасивності, бо піддалися бездуховному життю, як всередині, так і назовні.

·  Отже, герої пасивного типу характеризуються саме агресивною поведінкою, активними діями, які направлені на руйнування загальнолюдських законів і цінностей.

Використовуючи принцип антитези в образній системі, Бредбері ще раз підкреслив найголовніший постулат своєї гуманістичної концепції: людина народжена для любові і добра, саме ці найвищі моральні цінності дають їй сили протистояти руйнівному процесу нівеляції та втрати духовності.

Висновки

 

Дивна річ: 90-річний патріарх фантастики у своїй творчості зумів не лише витримати рівень своїх найкращих книг, а й звести їх на інший, якісно новий щабель. У творах Рея Бредбері реальний світ стає фантастичним не за помахом чарівної палички, а за законами науки. Але не все у ньому діє за цими законами. Людські почуття — радість, горе, ненависть, дружба, змова, сльози, сміх, бажання насолоджуватись прекрасним чи знищувати його — не можна пояснити діями обчислювальної машини. Духовні та моральні цінності допомагають людям бути кращими, гуманнішими, любити інших. Письменник наголошує на тому, що коли ми перестаємо любити, відчувати, допомагати іншим у скруті, плакати, стрибати від радості, то ми уподібнюємося машинам.

Любов як самопожертва, бажання позбутися свого «еґо» — основа гуманістичної концепції письменника, розробленої з метою знайти вихід із глухого кутка, в який потрапила людина XX століття. Адже тільки любов, наголошує автор, може бути правильним орієнтиром у житті кожного з нас.

Книги Р. Бредбері включили в себе величезний комплекс ідей, думок, настроїв, тривог і радостей сучасної Америки, цьому охопленню може позаздрити найуважніший спостерігач, хоча дія його оповідань найчастіше відбувається зовсім не в теперішніх Штатах, а в більш-менш віддаленому майбутньому або взагалі за тридев’ять земель від рідної планети.

У новітній фізиці існує поняття «простір – час» як єдине ціле. Ось так і у творчості письменника любов нерозривно пов’язана з ненавистю, добро —зі злом, світло-з мороком.

Любов до життя, уміння по-справжньому її бачити, цінувати добро і творити його самому, різносторонність відчуття зовнішнього світу — це той художній мінімум, із якого виріс Рей Бредбері і який відображається в його творчому доробку.

Герої Рея Бредбері виступають уособленням авторської гуманістичної думки. Вони ілюструють основні постулати концепції гуманізму і своєю поведінкою, світосприйняттям, життєвими переконаннями підтверджують важливість гуманістичних принципів, які наслідував і сам автор.

Бредберівські герої, як свідчить аналіз творів, тягнуться до прекрасного, у якого безліч граней: здатність людини мислити, розрізняти добро і зло, постійно розвивати свій інтелект, працюючи творчо і самостійно, не втрачати своєї індивідуальності за будь-яких обставин. Вони, морально загартувавшись, гідно долають життєві випробування, цілком заслуговують звання Людини.

Письменник наголошує, що у стосунках між людьми існує закономірність — зло та добро частіше за все породжують собі подібних і поширюються подібно лавині. За зроблену хорошу справу не варто чекати винагороди, а необхідно у потрібний час передати її далі, завдяки чому гуманістичні починання ніколи не помруть у душах людей. Адже ми розуміємо, що світ без добра подібний спраглій пустелі, непридатній для життя. Він приречений на загибель.

У своїх оповіданнях автор, використовуючи фантастику, розкриває протиприродність, абсурд того, що відбувається в реальному житті, і, моделюючи події творів на майбутнє, передбачає страшну катастрофу, до якої може призвести бездуховність технізованого суспільства. Письменник вірить у можливості людини створити краще майбутнє.

Дар письменницького таланту Рея Бредбері відображається в умінні нагадати сучаснику цінність людського життя. Будучи глибоко національним, письменник адресує свої твори не тільки своєму народу, але всім етносам і культурам.

Головним його кредо залишається стійка впевненість, що на світі немає нічого важливішого від Людини. Саме це твердження залишається найголовнішою цінністю буття, яке відроджується із кожним новим людським життям.

Список використаних джерел

 

1. Бережний В.М. Апологія фантастики. — К.: Рад. письменник, 1986, с. 154-164.

2. Брэдбери Р. Передай добро по кругу. – М., 1982.- с.414.

3. Брітіков А.Ю. Науково-фантастичний роман.— Л., 1970, с.189-197.

4. Гуменяк О.Р. Суть безмежності. — К.:Рідна школа, 1995, с. 62-64.

5. Гуревіч Р.М. Карта країни фантазій. — М. , 1967, с.211-223.

6. Давиденко Г. Й., Чайка О. М., Гричаник Н. І., Кушнєрьова М. О. Історія новітньої зарубіжної літератури: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008,с.209-232.

7. Замятін Е.М.Рей Бредбері.—П ., 1922,- с.82 .

8. Кагарліцький Ю.І.Рей Бредбері. Реалізм і фантастика. — М.,1963, с.52.

9. Кирюшкин М.Н. Размышления о предмете истории.— М.199,с. 29-32.

10. Кузьменко В.І. Всесвітня література у вищих навчальних закладах.—К., 1998, с.217-232.

11. Лем С.А. Повернення із зірок. — Львів: Каменяр, 1976, с.74-95.

12.Лоренц К.В. Восемь смертних грехов цивилизованного человечества. —М, 1991, с. 1-11.

13. Моисеев Н.Н.Человек и мир фантастики.— М.: Мол. гвардия,1990, с.113-129.

14. Никольський С.Т. Рей Бредбері — фантаст і сатирик. — М., 1973,с.68.

15. Носенко Е.Л. Картина світу як інтегруючий і гуманізуючий фактор у змісті освіти. — К.:,1995, с.22-29.

16. Нудельман Р.П. Коротка літературна енциклопедія, т. 7.—М., 1972, с.208-214.

17. Радунская И.Н. Безумные идеи. — М.: Мол. гвардия, 1967, с.238-256.

18. Скурлатова В.І. Рей Брєдбери. Расскази. — М.: Правда, 1987, с.360-617.

19. Скурлатова В.І. Самоорганізація і культура. — К.: Вид. ім. Олени Теліги, 1999, с.71-86.

20. Смелков Ю.Р.Гуманізм технічної ери. — М., 1973, с.62-87.

21.Тамарченко Е.Г. Світ без дистанцій. — К., 1968, с.41-56.

22. Тарасов Г.С. О вопросах искусства. — М., 1992, с.105-111.

23. Тейяр де Шарден П.А. Феномен человека. — М.: Наука, 1981, с.149-157.

24. Чернишева Т.І. Людина і середовище в сучасній науково-фантастичній літературі. — М ., 1969, с.57-71.

25. Шнейдерман Бен. Человеческие ценности и будущее технологии . — М., 1992, с.66-75.