Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


1.  Національні.

2.  Спільні підприємства з іноземним капіталом (частка іноземного капіталу не може бути менше 20% статутного фонду).

Підприємства, засновані на власності юридичних осіб і громадян інших країн, складають такий вид підприємств, як іноземні. Особливість цього виду підприємств є те, що, з одного боку, порядок їх створення і діяльності регулюється законодавством тільки тієї країни, резидентом якої вони є, а, з іншого, - умови їх реєстрації та діяльності регулюються законодавством України [17, с. 187].

Залежно від способу утворення та формування статутного фонду в країні підприємства поділяються на унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив. До унітарних підприємств належать державні, комунальні підприємства, а також підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника [22, с. 186].

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більшою кількістю засновників за їх спільним рішенням, діє на основі об’єднання майна та підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпоративних прав. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більшої кількості осіб [22, с. 186].

Різноманітність форм власності привела до формування різних організаційних форм підприємств. Відповідно до форм організації підприємства виступають як партнерства, асоціації, корпорації, консорціуми та концерни.

Партнерство, або товариство – форма організації підприємства, що базується на об’єднанні (пайовому, частковому) майна різних власників. Як правила, це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише за згоди більшості її членів. Дохід між членами товариства розподіляється пропорційно до паїв (після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу).

Товариства можуть виступати юридичними і неюридичними особами. Основними ознака, що роблять підприємство юридичною особою, є [3, с. 370]:

1.  Створення та реєстрація його згідно з законом.

2.  Самостійна майнова відповідальність.

3.  Участь від власного імені в господарському обороті.

4.  Власний розрахунковий рахунок у банку.

Перевагами партнерства є те, що його, як і одноосібну власність, нескладно організувати. Завдяки більшої кількості власників фінансові ресурси є більшими. Така фірма може збільшити масштаби виробництва. Вона може збільшувати продажі за рахунок виділення коштів на рекламу та знижувати ціну продукції за рахунок економії, обумовленої збільшенням масштабу виробництва [7, с. 316].

Недоліки партнерства полягають у тому, що фінанси все ж таки обмежені. Поділ управлінських повноважень між його учасниками може призвести до неузгодженості дій. У разі виходу з бізнесу або смерті одного з партнерів доводиться призупинити діяльність фірми, а той здійснювати її повну ліквідацію та реорганізацію [7, с. 317].

Розрізняють такі види партнерства [20, с. 205]:

-  повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю);

-  товариство з обмеженою відповідальністю;

-  змішане (командитне) товариство.

Повне товариство – об’єднання громадян та (або) юридичних осіб з метою здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними. Повне товариство не є юридичною особою, його члени зберігають повну самостійність, але несуть повну солідарну відповідальність за зобов’язаннями не тільки майном підприємства, а й своїм власним майном. Ця форма застосовується там, де переважає частка інтелектуальної праці (брокерські, аудиторські, адвокатські фірми) [18, с. 174].

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – це форма організації підприємства, за якої його учасники роблять певний пайовий внесок і несуть обмежену відповідальність у межах своїх внесків. Основними рисами товариства з обмеженою відповідальністю є [2, с. 162]:

-  відповідальність за своїми зобов’язаннями всім майном (вкладники ж несуть відповідальність в межах внеску);

-  статус юридичної особи;

-  регулювання діяльності з боку держави, як правило, відповідно до норм чинного законодавства.

Товариство з обмеженою відповідальністю ґрунтуються на відповідальності, яка обмежується тільки капіталом підприємства, і підприємець не відповідає своїм майном. Ця форма менш ризикована для підприємця і тому більш поширена [18, с. 174].

Партнерства з обмеженою відповідальністю типові для фірм, зайнятих здійснення будівельних проектів, розробкою природних ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капіталомістких сферах підприємництва. Партнерства з обмеженою і необмеженою відповідальністю оподатковуються за одними і тими ж принципами [7, с. 317].

Проте даний тип товариства має деякі особливості порівняно з акціонерними. На відміну від акціонерних товариств, у товариств з обмеженою діяльністю створюється пайовий капітал. Підприємства (фірми) у формі ТОВ – в основному дрібні і середні організації, а отже, мобільніші, ніж акціонерні товариства. У різних країнах мінімальний розмір капіталу для організації товариства з обмеженою відповідальністю звичайно менший, ніж для акціонерних товариств. На відміну від акцій, пайові свідоцтва ТОВ не є цінними паперами (вони не обертаються на ринку). У деяких країнах (наприклад, у Великобританії) пай не може дробитися і належить тільки одній особі. У товариствах даного типу за певних умов пайовик зобов’язаний вносити додаткові кошти у капітал фірми. І, нарешті, як правило, структура органів управління товариств з обмеженою відповідальністю простіша, ніж в акціонерному товаристві. Наприклад, у Росії вона може бути дворівневою: загальні збори членів товариства – директорія (правління). Функції управління ТОВ поділені між загальними зборами і директорією. Кількість голосів учасників на зборах визначається пропорційно розміру їх частки у пайовому капіталі. Рішення з тих або інших питань приймається простою більшістю голосів. Дирекція здійснює оперативне керівництво товариством з обмеженою відповідальністю. Таким чином, ТОВ як організаційна форма дає можливість обмежити ризик величиною внеску в пайовий капітал. Воно вимагає меншого капіталу для ведення справи, відрізняється простою системою звітності. Товариства з обмеженою відповідальністю – оптимальна форма організації для сімейних об’єднань [2, с. 162].

Змішане товариство (командитне) – об’єднання кількох фізичних і (або) юридичних осіб для спільної діяльності на основі договору. Воно складається із дійсних членів (комплементарів), які несуть повну (необмежену) відповідальність за зобов’язаннями товариства, та членів-вкладників (командистів), які відповідають за зобов’язаннями товариства тільки своїми внесками [18, с. 174].

Асоціації – об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності (вони не повинні втручатися у виробничу або комерційну діяльність будь-якого з учасників) [20, с. 205].

Корпорація (акціонерне товариство) – форма об’єднання капіталів учасників акціонерного товариства (АТ). Вона засвідчує внесення капіталу у формі акцій і дає право акціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством. Акціонерні товариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниці між ними у тому, що перші не випускають акції, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) – випускають акції, які вільно купуються та продаються [18, с. 175].

До переваг корпорацій належать такі[12, с. 371]:

-  широкі можливості залучення грошового капіталу шляхом продажу акцій та облігацій;

-  поділ прав акціонерів на майнові та особисті. Майновими є права на отримання дивідендів, а також частину вартості майна фірми в разі її ліквідації. До особистих відносять право на участь в управлінні справами акціонерного товариства;

-  залучення фахівців для виконання управлінських функцій;

-  стабільність функціонування корпорацій – вибуття із товариства будь-якого з акціонерів не призводить до закриття фірми.

Особливість корпорацій полягає у тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Рішення приймаються тими акціонерами, які володіють контрольним пакетом акцій (50%+1). Особливим видом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг відносно останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є відносно нього дочірніми. Такий механізм називають системою участі [20, с. 205].

Корпорація є домінуючою формою підприємництва. Вона має кілька різновидів і в різних країнах має свої особливості. Законодавства США дає таку характеристику корпорації: централізоване управління; тривалість існування товариства, яка перевищує тривалість життя тривалих власників акцій; вільне переведення прибутків акціонерів; обмеження відповідальності акціонера часткою його капіталовкладень. За наявності не менше трьох із цих ознак будь-яке підприємство може оподаткуватися як корпорація.

Акціонерні товариства також утворюються шляхом об’єднання на пайовій (частковій) основі коштів своїх учасників (акціонерів) і належать до компанії з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідають за своїми зобов’язаннями тільки власним капіталом. Таким чином, майновий ризик акціонерів обмежується лише тими коштами, які вони внесли для вступу в акціонерне товариство. Відмінність акціонерних товариств від повних товариств полягає передусім у тому, що їх капітал утворюється, як правило, в грошовій формі.

Увесь акціонерний капітал компанії складається з власного та позиченого. Власний формується із коштів, отриманих від продажу акцій і облігацій, відрахувань від прибутку. Позичений капітал складають банківські кредити. Основну частку капіталу фірми зазвичай отримають від продажу акцій – більше 50% [18, с. 175].

Стимулом для придбання акцій є вищі дивіденди на них порівняно з вкладом певної суми в банк. Акція дає право на участь в управлінні підприємством. Оскільки акції є предметом купівлі-продажу, то вони мають свою ціну. Ціна, зазначена в акції, називається номінальною, а та, за яку її продано на ринку цінних паперів – курсом. Він визначається за формулою:

  (1.1)

Курс акцій зростає зі зростанням розміру виплачуваних по них дивідендів та зниженням рівня банківського процента, і навпаки [18, с. 175].

Переваги акціонерних товариств [10, с. 238]:

-  значно кращі умови залучення фінансових ресурсів;

-  менший ризик банкрутства (за обмеженої відповідальності);

-  порівняно більша стійкість;

-  ефективний менеджмент та маркетингове обслуговування.

Недоліки акціонерних товариств [10, с. 238]:

-  організація та ліквідація акціонерних товариств вимагає значних витрат;

-  розбіжності в інтересах учасників акціонерних товариств утруднюють досягнення ефективного управління;

-  складна організаційна структура управління породжує бюрократизацію.

У сучасній ринковій економіці активізується роль об’єднання підприємств (рис. 1).

Концерни – об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців [20, с. 205].

Синдикат – форма об’єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію, що передбачає збереження виробничої самостійності при втраті права на самостійний збут продукції. Створена спільна структура займається реалізацією товарів, а доходи розподіляються за часткою кожного підприємства у реалізованій продукції [10, с. 239].

Диверсифікати – багатогалузеві корпорації, об’єднанні системою участі, виробничою кооперацією, патентно-ліцензійними угодами, спільним виробничим та науково-дослідницькими програмами, єдиною системою фінансування.

Риси диверсифікату [18, с. 175 – 176]:

1.  Наявність галузевого ядра.

2.  Об’єднання суміжних галузей.

3.  Впровадження принципово нових видів діяльності та їхніх результатів – товарів і послуг.

4.  Допоміжна роль банків та інших фінансово-кредитних установ.

Консорціум – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети [17, с. 189].

Трест – форма об’єднання, яка передбачає втрату юридичної та економічної самостійності як і у виробництві, так і в реалізації. Трест несе повну відповідальність усім своїм майном за результатами господарської діяльності усіх підприємств, що входять до його складу. Частка кожного підприємства визначається пакетом акцій, пропорційно цій частці розподіляються і доходи [10, с. 239].

Конгломерат – багатогалузеве об’єднання, яке виникає на основі інтенсивної експансії головної фірми у чисельні, мало пов’язані між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств.

Риси конгломерату [18, с. 176]:

-  відсутність галузевого ядра;

-  зміна власника підприємства за незмінних виробничих програм;

-  незмінність товарів та послуг, що пропонуються на ринку;

-  провідна роль банків та інших фінансово-кредитних установ, які здійснюють стратегію поглинання та підпорядкування через інтенсивну спекулятивну діяльність.

Картель – угода (гласна або негласна) між незалежними підприємствами щодо проведення єдиної цінової політики, розподілу ринків збуту, узгодження умов обміну патентами, ліцензіями тощо. Виробнича діяльність картельною угодою не регламентується [10, с. 238].

Фінансово-промислові групи (ФПГ) – організаційна форма об’єднання великих промислових фірм із банківськими структурами, в якій кожен член-учасник самостійно вирішує власні завдання, але не нехтує при цьому інтересами групи. Координаційну діяльність може здійснювати банк або промислове підприємство.

Функції ФПГ [18, с. 176]:

1.  Акумуляція фінансових ресурсів.

2.  Створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності.

3.  Належний контроль за ефективним використанням фінансових ресурсів.

4.  Сприяння розвитку науково-дослідницьких розробок.

5.  Міжгалузевий перерозподіл ресурсів.

Залежно від змісту розрізняється такі види підприємницькі діяльності [3, с. 369].

Виробниче підприємство – діяльність, пов’язана безпосередньо з виробництвом продукції, товарів, послуг, робіт, інформації. При цьому функція виробництва стає для підприємця основою, тоді як інші (транспортування, реклама, збут тощо) є другорядними, доповнюють основу. Природно, що виробниче підприємництво має бути прибутковим, відшкодовувати зроблені витрати. Вважають, що організація нового виробництва є доцільною лише у тому разі, якщо річний прибуток становитиме в сумі не менше ніж 15-20 % від потрібних витрат [3, с. 369].

Основною функцією виробничого підприємництва є організація виробництва будь-якого спрямування: матеріального, інтелектуального, творчого [11, с. 164].

Комерційне підприємництво характеризується насамперед тим, що провідна роль у ньому належить товарно-грошовим, торговельно-обмінним операціям. Вони пов’язані з операціями та угодами з купівлі-продажу (або перепродажу) товарів і послуг. Успішною комерційна діяльність може бути тоді, коли, по-перше, реалізаційна ціна виробленого товару вища за купівельну і, по-друге, коли товар користується попитом на ринку. Комерційна акція вважається вигідною, якщо вона приносить прибуток не менше ніж 20-30 % від витрат [3, с. 369].

Фінансове підприємництво пов’язане з купівлею-продажем валюти, цінних паперів. Агентами ринку грошей, валюти, цінних паперів виступають комерційні банки, фондові біржі, підприємства, фірми, окремі громадяни. Прибуток підприємця вникає у результаті продажу фінансових ресурсів з одержанням процентів.

Посередницьке підприємництво – це підприємництво, суб’єкт якого сам не виробляє і не продає товару, а виступає тільки посередником у товарно-грошових операціях. Головна мета такого підприємця – знайти і звести дві заінтересовані в цій акції сторони. Завдання посередницької діяльності – надання послуг кожній із сторін. Посередницькі фірми спеціалізуються також на наданні інформаційних, консультаційних та маркетингових послуг, за що отримують відповідний прибуток [3, с. 369-370].

За розмірами підприємства поділяють на малі, середні та великі.

Малі підприємництва законодавчо найчастіше визначаються чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки сфер, галузей та видів економічної діяльності. В Україні чинне законодавство до малих відносить підприємства, чисельність зайнятих на яких не перевищує [10, с. 244]:

-  у промисловості та будівництві – 200 чол.;

-  в інших галузях виробничої сфери – 50 чол.;

-  у науці та науковому обслуговуванні – 100 чол.;

-  у галузях невиробничої сфери – 25 тис. чол..;

-  у роздрібній торгівлі – 15 чол.

Переваги малих підприємств [14, с. 127]:

1.  Вони гнучкі, ніж великі, легко пристосовуються до змін на ринку, реагують на коливання смаків споживачів.

2.  Швидко освоюють нову продукцію.

3.  Орієнтуються на місцеві ринки, тому краще знають потреби невеликого кола своїх клієнтів.

4.  Не потребують великих інвестицій.

Недоліки малих підприємств [14, с. 127]:

-  неспроможні здійснювати дорогі науково-дослідні розробки;

-  дуже чутливі до змін у цінах і відсоткових ставках;

-  схильні до банкрутства.

Функції дрібних підприємств [10, с. 245]:

1.  Оперативно реагують на кон’юнктурні коливання економіки.

2.  Коригують структуру економіки відповідно до змін у структурі смаків, потреб, уподобань.

3.  Розширюють межі економічної свободи, керуючись у своїй діяльності економічною доцільністю, а не рішеннями управлінських кооперативних чи державних органів.

4.  Забезпечують розвиток конкуренції.

5.  Сприяють послабленню монополізму.

6.  Створюють додаткові робочі місця.

7.  Насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів.

8.  Швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати.

9.  Є основою для формування середнього класу.

10.  Активні щодо інноваційної діяльності.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів з малою капіталомісткістю та незначними витратами у значних обсягах. Вони, як правило, здатні швидко пристосовуватись до регіональних ринків, краще використовувати місцеві виробничі ресурси (трудові і сировинні) та забезпечувати насичення ринку регіону необхідними товарами та послугами [22, с. 188].

Двоїста роль середніх підприємств [10, с. 244]:

-  створюють конкурентне середовище для крупних підприємств;

-  є проміжною сходинкою до монополізації;

-  максимальна кількість саме середніх підприємств підпадає під процес поглинання;

-  саме середні підприємства прагнуть займати монопольне становище в певних сегментах ринку.

Великі підприємства часто асоціюються з монополіями, але можуть мати різні масштаби діяльності. Вони постійно перебувають у двоїстому стані: з одного боку монополізувати свою сферу діяльності, а з іншого – зазнають впливу конкуренції, у тому числі з боку малого бізнесу. Конкуренція спонукає великі підприємства до зниження цін і постійної турботи про якість. Вважається навіть, що загроза конкуренції є джерелом прогресу не тільки великих компаній, а й усієї економіки [14, с. 128].

Переваги великого виробництва порівняно з дрібним [10, с. 243 – 244]:

1.  Технічні й технологічні переваги, зумовлені значно кращими фінансовими можливостями для використання досягнень НТП.

2.  Економія від масштабу виробництва, комбінування та зайнятості.

3.  Порівняно вища стійкість і стабільність (навіть в умовах скрутного фінансового становища великі підприємства, як правило, не ліквідуються, а тільки змінюють власника та структуру управління).

4.  Більші можливості використання кредиту.


РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

 

2.1 Законодавча база діяльності підприємств в Україні

Підприємницька діяльність існує в певних організаційно-правових формах. Вибір форм організації підприємницької діяльності залежить від багатьох чинників: сфери діяльності, фінансових можливостей, переваги тієї чи іншої організаційної форми. Важливе значення має аналіз чинного законодавства. У межах українського юридичного поля діють Закони України “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про господарські товариства”, Указ Президента України “Про державну підтримку малого підприємництва” (Додаток 2). Вони визначають умови, напрями формування альтернативних форм господарювання [12, с. 376].

Дані закони класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються. Так, загальні закони “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні” поширюються на всі підприємства і на всіх підприємців. Крім загальних законів до статусних відносяться закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки. До них відносяться закони: “Про господарські товариства”, “Про режим іноземного інвестування”, “Про нацiональну програму сприяння розвитку малого пiдприємництва в Українi” (Додаток 3) та ін [4, с. 155].

16 січня 2003 року Верховною Радою України був прийнятий Господарський комплекс України, яким відповідно до Конституції України встановлюються правові основи господарської діяльності (господарювання). При цьому господарський комплекс, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами [13, с. 292].

Згідно з Господарським Кодексом під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність [1].

Підприємницька діяльність у будь-якій сфері регулюється державою через механізм фінансової системи (податки, кредити, страхування тощо). У той же час вона спирається на правову базу незалежно від видів підприємницької діяльності і форм її власності. За сучасних умов підприємницька діяльність – це засіб не тільки одержання прибутку, заробітку, але й самовиразу. Функціонування сучасного підприємництва неможливе без сприятливого соціально-економічного клімату, який формується внаслідок цілеспрямованого зусиль держави. Він характеризується: стабільність державної економічної і соціальної політики, спрямованої на підтримку підприємництва; пільговим податковим режимом, який сприяє припливу в підприємницьку сферу фінансових коштів; розвитком інфраструктури підприємництва (інноваційних центрів, спеціальних фірм, що надають допомогу підприємцям-початківцям, консультаційних центрів з питань управління, маркетингу, реклами; курсів і шкіл підготовки підприємців); створення ефективної системи захисту інтелектуальної власності, формування позитивного ставлення суспільства до підприємницької діяльності. За сприятливого соціально-економічного клімату, що підтримується державою, підприємець не розглядає як першочергове завдання миттєве збільшення прибутку, а намічає шлях до майбутніх структурних зрушень і подальшого розширення виробництва [2, с. 157-158].

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. При цьому господарська діяльність може здійснюватись без мети одержання прибутку (так звана некомерційна господарська діяльність) [13, с. 292].

Фундаментальним інститутом господарського законодавства є система нормативних актів, які на основі закону України “Про власність” регулюють відносини щодо управління (володіння, користування) нерухомим майном у народному господарстві. До даного інституту входять нормативні акти [4, с. 155]:

-  про управління державною власністю;

-  про оренду державного та комунального майна;

-  про приватизацію державного майна.

Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством на таких умовах [12, с. 376]:

1.  Без використання найманої праці.

2.  З використанням найманої праці.

3.  Без створення юридично особи.

4.  З створенням юридичної особи.

Окремим інститутом господарського законодавства є інститут господарського договірного права. Система законодавства про договірне право ґрунтується на кодифікованих законах і нормативних актах про окремі види договорів. До них слід віднести Цивільний кодекс України, Закон “Про підприємства в Україні”, Господарський процесуальний кодекс тощо [4, с. 155].

До наступних інститутів можна віднести законодавство про регулювання ринків капіталу, законодавство про зовнішньо­економічну діяльність, законодавство про господарські суди та господарський процес, законодавство про страхування та ін.

Першою ознакою господарського законодавства є комплексний зміст основних нормативних актів. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права. Прикладом цьому є Закон України “Про підприємства в Україні”, який містить норми господарського або цивільного (ст. ст. 10, 20, 21), адміністративного (ст. 16), фінансового (ст. 18, 23, 24), трудового (ст. 19) та інших галузей права [4, с. 156].

Другою ознакою господарського законодавства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарського(цивільного) законодавства. Такими можна вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання.

Третьою ознакою є множинність актів, яка зумовлена тим, що[4, с. 157]:

-  дане законодавство регулює різні види господарської діяльності(промислову, будівельну, комерційну тощо);

-  в економіці наявні різні форми власності (приватна, колективна, державна);

-  відсутній кодифікований акт господарського законодавства;

-  в Україні застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Наступною ознакою господарського законодавства є його поєднання з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами з господарських питань, яке здійснюється за принципами [4, с. 157]:

-  пріоритету спеціальних норм міжнародного договірного права над загальними нормами господарського права України;

-  надання нормам міжнародних економічних договорів статусу національного законодавства;

-  поєднання господарського законодавства України з комерційним правом інших країн, а саме право сторін зовнішньоекономічних договорів обирати право країни, яким визначаються права та обов'язки сторін договорів.

Господарське законодавство охоплює як господарські закони у власному значенні так і інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності.

Господарське законодавство включає в себе і відомчі нормативні акти, до яких належать нормативні акти міністерств, держаних комітетів та інших органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління економікою [4, с. 157].

До господарського законодавства належать також локальні або статутні нормативні акти: це статути і установчі договори підприємств, об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств.

Господарська діяльність включає в себе виробничу і комерційну діяльність. За ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” господарська діяльність – це будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару [4, с. 157].

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держпідприємництво України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики і сфері підприємництва.

Держпідприємництво України [5, с. 221]:

1.  Є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

2.  Керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства України і здійснює контроль за їх реалізацією.

3.  Узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями Держпідприємництва України є [5, с. 221 – 22]:

1.  Участь у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері підприємництва щодо ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації підприємництва.

2.  Координація діяльності органів виконавчої влади, пов’язані з розробленням та реалізацією заходів щодо проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва.

3.  Сприяння формуванню системи фінансово-кредитної, консультативної та інформаційної підтримки підприємництва.

Статус підприємницької структури в Україні оформлюється державною реєстрацією у порядку, передбаченому законодавством. Здійснення підприємницької діяльності без реєстрації забороняється. При реєстрації кожен суб’єкт підприємництва заноситься до єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) і йому присвоюється Ідентифікаційний код [12, с. 376 – 377].

Підприємницька діяльність, що здійснюється зі створенням юридичної особи, реєструється як підприємство (фірма). Підприємницька діяльність, здійснювана без створення юридичної особи, реєструється як приватне підприємництво. Реєстрацію підприємництва здійснюють виконавчі органи міських, районних сільських та селищних рад [12, с. 377].

Порядок реєстрації передбачає такі організаційні процедури:

1.  Підготовка установчих документів.

2.  Вибір назви фірми.

3.  Сплата встановленої законодавством частини заявленого установчого фонду (залишкова частина установчого фонду вноситься упродовж року).

4.  Сплата державного мита за реєстрацію.

5.  Здача документів на реєстрацію у виконавчий орган відповідного рівня.

6.  Після отримання рішення виконавчого органу про реєстрацію підприємства потрібно стати на облік у державній податковій адміністрації, а також у позабюджетних фондах.

7.  Отримання дозволу на виготовлення печатки.

8.  Відкриття постійного розрахункового рахунку в банку.

Крім державної реєстрації підприємства всіх форм власності мають отримати спеціальний дозвіл (ліцензію) на здійснення певних видів підприємницької діяльності. Перелік видів діяльності, на які потрібна ліцензія, визначаються Законом України “Про підприємництво” [12, с. 377].

Ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в нього виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Згідно з Законом України від 1 червня 2000 року “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, ліцензуванню підлягають: пошук, розвідка та експлуатація родовищ корисних копалин; виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами; виробництво тютюнових виробів, оптова, роздрібна торгівля тютюновими виробами; виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності; медична практика; ветеринарна практика; освітня діяльність; пересилання грошових переказів; страхова діяльність та ряд інших [13, с. 295].

В Україні створена Ліцензійна палата, до завдань якої входить впровадження загальнодержавної системи ліцензування, організація ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, введення Єдиного державного ліцензійного реєстру [12, с. 377].

Отже, в Україні створено оргінізаційно-правову базу, яка регламентує всю сукупність підприємницьких відносин і створює умови для розвитку підприємництва й надає необхідні гарантії підприємцям. У результаті проведених радикальних реформ із роздержавленням і приватизації державної власності в Україні створено плюралістичну систему форм власності, приватні підприємства, акціонерні товариства, біржову справу, банківський і страховий бізнес [11, с. 169].


Информация о работе «Підприємництво: сутність, види, роль у ринковій економіці»
Раздел: Экономика
Количество знаков с пробелами: 83946
Количество таблиц: 4
Количество изображений: 1

Похожие работы

Скачать
59081
7
1

... ,0 74,2 70,2 54,0 50-52 Японія 6450,0 49,6 39,5 78,0 52-55 Російська Федерація 836,2 5,7 8,1 9,6 10-11 Україна 197,1 4,0 1,7 9,0 10-11 Кількість діючих малих підприємств в Україні(Додаток1,Табл.2) свідчить про його ролі в ринковій економіці, зокрема частка МСП у загальній кількості зайнятих та його частка у ВВП. В Україні станом на 1 січня 2004р. середньооблікова кількість ...

Скачать
247207
6
4

... ємства щодо всього авансованого капіталу (тобто витрати на с + v); як прибутковість виготовлення окремої партії товарів; на теорії прибутку. Розділ II. Становлення та розвиток підприємництва в перехідній економіці України   2.1 Основні тенденції розвитку підприємництва в Україні Сьогодні вже ні в кого в Україні, мабуть, не викликає сумніву той загальновідомий факт, що підприємницька діяльні ...

Скачать
69053
3
0

... контролю за самостійними підприємствами з боку великих компаній та відповідних монопольних утворень, які існували раніше і проявляються тепер. 1.2 Роль малого підприємництва в умовах ринкової економіки У цілому в секторі малого підприємництва працює понад 2 млн. чоловік, що становить майже 10% зайнятого населення України. Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки. ...

Скачать
50131
0
0

... веде до економічного зростання. Таким чином, приватна власність виступає економічною основою підприємництва і розкриває простір для його функціонування і розвитку.2. Суб’єкти підприємництва, їх види та форми організації   2.1 Суб’єкти підприємництва Підприємницька діяльність здійснюється від імені й під майнову відповідальність певними суб’єктами. Суб’єктами підприємницької діяльності (підпри ...

0 комментариев


Наверх