Чехословацькі землі як предмет Німецьких домагань. Розгортання чехословацької кризи

1. Чехословацькі землі як предмет Німецьких домагань. Розгортання чехословацької кризи

Дивлячись на тогочасну карту Європи, неважко побачити, що наступною жертвою гітлерівської Німеччини мала стати Чехословаччина. Німецькі кордони з трьох боків оточували Чехословаччину. На заході країни, в Судейській промислово розвинутій області, жили майже 3,2 мільйона німців, тобто близько 23 % усього населення ЧСР. Судейські німці мали своїх представників у парламенті Чехословаччини і до березня 1938 р.— в її уряді. Вони ще з 1937 р. вимагали надати автономію своїй області. Після аншлюсу Австрії на нараді в Берліні керівник нацистської Судейсько-німецької партії К. Генляйн обвинуватив чехословацький уряд у «пригнічуванні німців» і рішуче вимагав автономії області. Гітлер публічно заявив йому: «Із завтрашнього дня ви — мій намісник у Чехословаччині

У квітні Генляйн оголосив програму своєї партії, вимагаючи цілковитої автономії, свободи визнання нацистської ідеології, офіційного узаконення німецької мови, відшкодування збитків німцям з 1918 р. та ін. Гітлер підписав «Зелений план», який передбачав окупацію Судейської області, і почав концентрувати війська на чехословацьких кордонах. Уряди Франції та Англії закликали Е. Бенеша розпочати прямі переговори з Ген-ляйном і поступитися йому заради миру.

Той факт що західні демократії змирились з захопленням Австрії задовольнив Гітлера, який став більш рішуче здійснювати свій задуми щодо Чехословаччини. Встановлення контролю над Австрією, розглядалось як необхідна передумова для штурму богемського бастіону. Ще восени 1936 року Гітлер дав секретний наказ вищим військовим і штабним керівникам рейху розробити план окупації Чехословаччини, але фюрер вважав за краще завчасно не розкривати своїх справжніх намірів Гітлер був впевнений що ні Англія ні Франція не будуть воювати.

В день вступу німецьких військ в Австрію згідно з доповіддю посла Франції в Німе чинні, Геринг дав чехословацькому посланнику в Берлині запевнення що в Німе чинні нема «ніяких поганих намірів щодо Чехословаччини» 14 березня французький прем’єр – міністр Блюм заявив чехословацькому посланнику в Парижі що Франція безперечно виконає зобов’язання по відношенню до Чехословаччині Ці дипломатичні запевнення не змогли приховати сумної дійсності. Змінилась уся стратегічна ситуація на континенті . Німеччина могла тепер зосередити як свої аргументи, так і армію безпосередньо проти західних кордонів Чехословаччини. Прикордонні райони цієї держави були заселені німцями, і там існувала агресивна та активна партія німецьких націоналістів, які були готові зіграти роль «п’ятої колони» у випадку зіткнення. 10 березня французький уряд був реорганізований. Прем’єром став Даладьє, а міністром закордонних справ – Бонє.

Сподіваючись стримати Гітлера від подальшої агресії англійський уряд у відповідності з рішенням Чемберлена почало шукати згоди з Італією з питання району Середземного моря. Така згода закріпило б положення Франції та дозволило б як французам, так і англійцям зосередити увагу на питаннях Центральної Європи. 16 квітня було підписано англо-італьянський договір, який фактично давав Італії свободу в Абіссіні та Іспанії в обмін на її сумнівну доброзичливість в Центральній Європі.

Гітлер уважно спостерігав за обстановкою. Йому також була важливо знати, на чий бік стане Італія у випадку Європейської кризи. На засіданні з головою штабу у кінці квітня він обговорював питання про те як форсувати рішення цього питання.

Муссоліні бажав свободи Абіссініі. Не дивлячись на згоду англійського уряду, йому могла знадобитися підтримка Німеччини у цій авантюрі. В такому випадку він змирився би з діями германії проти Чехословаків. При урегулюванні чеського питання Італія буде на боці Німечинні.

Там із задоволення відмітили наміри західних держав переконати чехів проявити розсудливість в інтересах миру в Европі. Нацистська партія Судейської області на чолі з Гейленом склала до цього часу свої вимоги автономії для межуючих з Німеччиною районів Чехословаччини. Ця програма була викладена 24 квітня в промові Гейлена в Карлсбаде. Англійський та французький посланники у Празі після цього відвідали міністра закордонних справ Чехословаччини щоб виразити надію що чеський уряд зробить все можливе для врегулювання цього питання.

17 травня почались переговори про судейське питання між чеським урядом та Гейленом. Поширювались чутки про просування німецьких військ до кордону Чехословаччини. 20 травня Гендерсену запропонували зробити на цей рахунок запит в Берлін. Німецькі заперечення не заспокоїло чехів, які в ніч на 21 травня віддали приказ про часткову мобілізацію армії.

«Я вирішив врегулювати раз і назавжди . і на цей раз радикально, питання про судейських німців. Я надав наказ, по-перше про підготовку до 2 жовтня військової акції проти цієї держави і в других про розширення фронту нашої оборони на Заході»

Західні імперіалісти з наростаючою тривогою спостерігали за виступом чеського та словацького народу в захист своєї держави. Англійський посланник в Празі Ньютон остерігався як би тиск німецьких фашистів та західних імперіалістів не змусило чехословацький уряд поступитися територією більше ніж та яка межувала з Німеччиною. Тоді б уряд було б не в змозі стримати громадськість, та армію. Народне повстання могло таким чином поставити під загрозу успіх політики спрямовано на досягнення договору з фашистськими державами.

Тому західні імперіалісти охоче прийняли тезу Гітлера що він начебто зовсім не збирався нападати на Чехословаччину і що 21 травня було лише хибна тривога, яку Чехословаччина викликала з наміром провокації. Англійський уряд добре знало що це не так. Його військові аташе в Німеччині переконались що відбувається військова підготовка. Ньютон посилав з Праги повідомлення, що чехи, проводячи свої заходи не проявляють ніяких агресивних заходів і намагались дати лише опір нападу, який вони могли очікувати. Не дивлячись на це, Галі факс намагався вплинути на англійську політику щоб вона не зайняла анти німецьку та вигідну для чехів позицію. Одночасно англійський уряд розгорнув в Парижі та Празі активну діяльність для забезпечення подальших поступок Гітлеру. До англійського уряду долучилась і дипломатія США. Американський посол в Парижі заявив 22 травня що заходи, проведені Чехословаччиною, начебто поставили Європу на межу війни, яка повністю її знищить. Він запевняв французьких політичних діячів, що якщо вона виступить на боці Чехословаччини,то опинитися в повній ізоляції та буде розгромлена.

У Вашингтоні Булліт також відправив повідомлення, в якому заявляв, що «чехи готові скоріш знищити свій народ у війні, яка захопить всю Європу , ніж піти на великі поступки, які можуть задовольнити Гітлера та судейських німців». Одночасно він застерігав про трагедію яка може трапитись, якщо Франція вирішить виконати свої союзні обов’язки та прийде на допомогу Чехословаччині. Тому Буллі вимагав, щоб президент та американська дипломатія спробували найти який-небудь щлях, який би звільнив французів від їх морального обов’язку.

Буллі пропонував щоб президент США, коли виникне пряма загроза нападу Німеччини на Чехословаччину скликав Гааге конференцію за участю Англії, Франції, Германії та Італії. Послам фашистських держав треба було б зазначити, що ця ініціатива викликана бажанням перешкодити перемозі більшовизму і що конференція повинна зупинити більшовиків на східних кордонах Європи. Конференція потім сама б вирішила, що в прикордонних областях Чехословаччини повинен бути проведен плебісцит. «Якщо чехи такий плебісцит провести відмовляться, французи зможуть відхилитися від своїх моральних обов’язків і це відверне загальноєвропейську війну.

Бонне дуже уважно прислуховувався до думки американської та англійської реакції та охоче виконував їх поради. Ще 23 травня він заявив англійському послу, що готов чинити будь-який тиск на чехословацький уряд, лише ь змусити» чехів порозумнішати». Він пообіцяв, що якщо чехи не порозумнішають, він заявить їм, що Франція не почуває себе зв’язана договірними обов’язками .

Французький та англійський уряди чинили тиск на Чехословаччину, щоб вона була більш поступливою та гнучкою, тобто щоб вона відмінила військові приготування в прикордонних районах, знову розпочала переговори з Гейленом та пішла на нові можливо більші поступки.

Тиск Галіфакса був настільки сильним, що відразу після розмови з ним Масарик мав бесіду з германським послом в Лондоні Дірксеном та дав йому зрозуміти , що чехословацький уряд готов домовитись з Німеччиною про всі питання. Масарик заявив також, що предметом дискусії можуть бути відносини з СРСР.

Все більш відкрито почали висуватись вимоги, щоб Чехословаччина відмовилась від союзу СРСР.

У відповідь на постійний тиск з Лондону та Парижу уряд прискорив розробку «статусу національних меншин», який включав в себе все що було обіцяно в квітневому меморандумі. Для поведінки чехословацького уряду було характерним то, що зі своєю пропозицією воно ознайомило спочатку дипломатів західних держав, потім представників гейленовської партії, але воно не повідомило про них чехословацькому парламенту, а тим більш громадськість. Гейленовці відповіли меморандумом від 7 червня, який в принципі повторював карловську програму, пом’якшену лише заяваю про демократичні принципи існування нації. Зміст цих вимог заключався в розподілі чехословацької держави на національні області. Не дивлячись на те що президент Бенеш та уряд розуміли в зміст та значення гейленовського документу, вони під час переговорів пішли на нову поступку: прийняли меморандум для обговорення на рівних началах з запропонованим статусом, разом з яким він повинен був скласти основу для дискусії. Це означало, що чехословацький уряд заздалегідь готов прийняти подальші вимоги, які виходили за межі статуту, який ще в кінці квітня був визначений як остання межа чехословацьких поступок. Вже у той час Гейлен питав Лоренца, який керував підривними діями судейських фашистів, як він повинен поступити якщо чехословацький уряд під тиском Англії та Франції погодиться на усі їх вимоги. Він попросив дозволу виступити з вимогами відмови від чехословацько-радянськикого пакту.

Чехословацька реакція домагалась того, щоб в червні 1938р. уряд Чехословаччини встановив офіційні відносини з урядом іспанських бунтівників, та вже в кінці червня чехословацький дипломатичний представник виїхав в Бургос. Вчинок уряду Чехословаччини був сприйнятий як прояв незалежності Праги від Москви. Одночасно італійські фашисти вказували на те що становище Чехословаччини не було б таким важким , якщо б СРСР не грали роль захисника її незалежності. Для Чехословаччини начебто достатньо симпатій Англії. Союз з СРСР «буде одним з головних перешкод мирного вирішення питання про національні меншини з найбільш важливими нашими сусідами».

Поступки чехословацького уряду, як у внутрішній, так і в зовнішній політиці вже тоді були настільки серйозні, що не могли не викликати сумнівів у деяких політиків коаліційних партій. Але керівні діячі коаліційного уряду , в особливості Годжа, для того щоб подолати вагання своїх партнерів по коаліції, не зупинялись навіть перед тим, щоб самими просити західних імперіалістів продовжувати чинити тиск на деяких правих соціалістичних лідерів. Він прямо запропонував , щоб англійський уряд виказало незадоволення незначними результатами переговорів та вказало на серйозні наслідки. Годжа і Бенеш предавали через Масарика в Лондон, що вони начебто докладають усіх зусиль, щоб усунути існуючі перешкоди. Тоді ж англійський уряд почав розглядати питання про можливість проведення плебісцита та відторгнення прикордонних територій. Цю пропозицію у кінці червня 1938р. прислав з Берліну Гендерсон.

В кінці червня Масарик отримав повідомлення від англійського уряду, що воно не задоволене просуванням переговорів и що Чехословаччина повинна прискорити переговори та піти на значні поступки. Те ж саме телеграфував Галіфакс в Прагу. Потім Чемберлен заявив Дірксену, що англійський уряд повністю згоден з німцями в тому що поступки на які пішла Чехословаччина, недостатні і що вона чинитиме ще більший тиск на неї. На підставі цього Дірксен повідомив в Берлін, що англійський уряд вирішило розбити також і пакт Франції з Чехословаччиною та СРСР та витіснити Радянський союз з європейської політики9.

Проти чехословацько-радянського союзу будували перешкоди західні імперіалісти також у Варшаві та Бухаресті і тим самих розпалювали апетити фашистів цих країн. Польща продовжувала дотримуватись своєї анти чехословацької політики. Варшавським фашистам недостатньо було того, що чехословацький уряд досить уважно відреагувало на їх нахабну антикомуністичну ноту, яка була спрямована в березні 1938 р., та провело відповідне розслідування, яке показало, що польські звинувачення , вигадані.

В цей період поляки встановили тісні зв’язки з фашистами в Словаччини та підбурювали їх проти празького уряду. Вони навіть використали для цього приїзд американських словаків. Для того, щоб їх привітати, польські урядові органи запросили спеціальну делегацію словацьких люд яків, яку скрізь вітали, у той час як офіційну чехословацьку делегацію ігнорували. Поряд з цими демонстративними провокаціями Бек вже в той час вів переговори з угорськими фашистами про розподіл Словаччини та Закарпатської України.

Одночасно Польща почала встановлювати в цей період натиск на Румунія, намагаючись не допустити якої-небудь угоди між Чехословаччиною, СРСР та Румунією з питання про пропуск радянських військ в Чехословаччину і навіть перелітати радянським літаком.

Радянський союз не пропускало ніякої можливості, показати свій намір та готовність виконати свої союзницькі обов’язки. Керівники радянського уряду у своїх виступах запевняли , що вони готові допомогти Чехословаччини. Радянський уряд крок за кроком, ліквідувало інтриги західних імперіалістів та румунських бояр під час переговорів. Але сам чехословацький уряд не зробило нічого, щоб допомогти ліквідувати ці перешкоди і тим самим укріпити безпеку своєї країни. Воно посилало чехословацькому посланнику сумнівну відповідь та запевнення Бонне, що можливість нападу Польщі на Чехословаччину неможливий. Тому по відношенню до Радянського Союзу не треба робити нічого такого, що могло налаштувати поляків проти чехів.

Не дивлячись на готовність чехословацького уряду, переговори, як зломити Чехословаків затягувались через те що чеська буржуазія повинна була рахуватися з пильністю народу яка посилювалась, та діяти дуже обережно. Але внутрішні негаразди фашистського режиму не дозволяли Гітлеру чекати, йому треба було скоріш досягти крупних успіхів.

Тому в липні 1938 року західні імперіалісти вирішили чинити на Чехословаччину більш сильний тиск. Після 21 травня англійський уряд спочатку вимагав надати йому можливість послати в прикордонні області Чехословаччини своїх чиновників в якості наглядача. Коли ж чехословацький уряд погодився на порушення свої суверенних прав, англійська реакція пішла ще далі. 18 липня Галі факс дав наказ англійському посланнику в Празі Ньютону вияснити, як чехословацький уряд поставиться до того англійського посередника для переговорів з Гейленом. Більше всього для цієї ролі підійшов би колишній губернатор однієї з індійських провінцій, який має опит в національних питаннях. Е було в той час, коли чехословацький уряд після невдалих переговорів з гейленовцями шукало засоби для того щоб хоча б частково виправити тяжкі політичні помилки попередніх переговорів.. Воно хотіло запропонувати парламенту розроблений ним проект статута національних меншин, доповнений пропозиціями про розширення прав земельних представництв в їх національних куріях. Цей крок міг означати початок перевороту, завоювання підтримки не лише чеського й словацького народів, але й частково національних меншин у справі справедливого вирішення національного питання в межах чехословацької демократичної держави. Але саме цього не хотіли західні покровителі Гітлера. Галіфакс запропонував англійському посланнику а Празі відмовити бекеша від цієї акції та змусити його попросити Англію про посередника. Мова йшла, не про що інше, як про відмову від суверенного праві вирішувати внутрішні питання Чехословаччини за допомогою конституційного органу, який лише й мав на це право, та предати їх рішення в руки іноземного імперіалістичного агента. Галі факс вимагав, щоб чехословацький уряд домовився з гейленовцями про опублікування спільного комюніке, що вони приймають англійського незалежного представника, вже тоді мова йшла про лорда Ренсімена як про посередника у справі між Чехословаччиною та судейськими німцями. Президент та уряд відхилили його через образливу форму, в якій воно було зроблено і яку громадськість не сприйняла б.

23 та 25 липня Боннє в спеціальних листах також наполягав, щоб Чехословаччина прийняла Ренсімена, так як лише цим начебто вона може змусити Англію погодитись на якесь розумне рішення.10 Але це була неправда, так як Галіфакс як раз у розмові з Бонне та Даладьє у Парижі 20липня заявив, що відповідальність англійського уряду « починається та закінчується на тому, що вона шукає посередника», але те що воно відмовляється від відповідальності за результати його місії та пропозиції, яке він внесе для розв’язання спірного питання. Неправдою було також ствердження про «безсторонність» Ренсімена. Мова йшла про заклятого ворога СРСР, а тим самим і чехословацького уряду. Але він також був і прямим ворогом чеського народу.

Радянський посланник застерігав Бенеша не допускати подальшого втручання в суверенне право чехословацької держави і знову запевнив що СРСР готовий допомогти Чехословаччині. Радянський посол в Парижі також попередив французький уряд, щоб воно в питанні місії Ренсімена не чинило тиск на Чехословаків. Бонне і сам це визнав у розмові з германським послом.

Не дивлячись на це , чехословацький уряд зробив ще один крок на шляху до капітуляції. Вербальною нотою 25 липня 1938 року, він попросив англійський уряд прислати особу, яка погодитися викласти свою думку та дати свої поради і тим самим допомогло б перебороти труднощі.

3 серпня Ренсімен прибув у Прагу. Чехословацьке населення віднеслось до нього та його місії з глибокою недовірою, небажанням та навіть з відразою. Він негайно встановив контакти, з нацистсько налаштованим дворянством та промисловцями, з гітлерівськими агентами, в той час як з по відношенню до чехословацького уряду він зберігав холодну учти вість, а по відношенню до населення та демократичним діячам пихатість колоніальних хазяїв. Ренсімен почав діяти як справжній колоніальний губернатор. Вже через дві неділі після свого приїзду він вніс пропозицію, щоб найбільш відповідальні посади в деяких міністерствах були назначені гейленовські агенти, і уряд 19 серпня цю вимогу задовольнило. Це був перший крок; потім Ренсімен на основі переговорів з гейленовцями зробив новий натиск на чехословацький уряд, щоб змусити його прийняти гейленовську карловську програму розчленування Чехословачинни.

Знайшлись і інші некликані посередники. В серпневі дні в Прагу прибув лорд Аллен Хартвудський. В Чехословаччині він вів переговори з деякими правими соціалістичними лідери і як представитель більш демократичних кіл англійської земельної аристократії намагався серед людей, які оточували Бекеша, пропаганду вати ідею конференції чотирьох держав ( без участі Радянського союзу). Ця конференція повинна була вирішити долю Чехословаччини, якій лорд Аллен Хартумських радив відмовитися від союзу з СРСР.

6 серпня американський посол відвідав Бенеша та повідомив йому, що Німеччина вважає однією з головних цілей своєї компанії ліквідацію радянсько-чехословацького договору, до того ж стверджував що Германія не має наміру напасти на Чехословаччину, так як Гітлер добре розуміє, що це означало б європейську війну. Головна мета Гітлере начебто покращення життєвих умов німецького населення та недопущення військових авантюр. Своє схвалення Гітлера та інших нацистів Вільсон доповнив погрожуючими застереженнями, щоб Бенеш не розраховував на американську допомогу. Якщо в американській печаті виявляється почуття симпатії до Чехословаччини то це лише результат впливу американських євреїв, було б помилково вважати, що Америка погодитися піти воювати в Європу за когось чи проти когось. Гедерсон , інформувавши Лондон про поїздову Вільсона , представляв собі становище . Він рекомендував Вільсона як реального політика, який критикує англійців за поблажливість по відношенню до Чехословаччини і важає плебісцит в Судетах єдиним розумним рішенням. В кінці серпня Вілсон був вже в Парижі,де підтримав свого колегу Булли та в його намаганнях переконати французький уряд в безнадійному становищі Чехословакії та в безнадійності будь-яких спроб надати їй допомогу.

Сам Буллит заявив, що Радянський союз своєю підтримкою Чехословаччини та боротьбою проти гітлерівської агресії начебто хоче викликати світову війну для того, щоб мати з неї вигоду та розв’язати світову революцію.

У тому ж дусі що й Вілсон та Буллит, виступав цей час і американський посол в Англії Кеннеді. Він підтримував постійний контакт з Чемберленом та запевняв його та Галіфакса, що американський уряд та президент повністю підтримують їх політику поступок Гітлеру та намагання досягти згоди з фашистами проти Радянського союзу та надають їм свободу дій. Він заявляв, що американська суспільна думка не важає необхідним та справедливим йти воювати за «таку річ», Чехословаччина12

Так влітку 1938 року закріпися єдиний фронт всіх імперіалістів, які зі своєю навіженою ненавистю до Радянського союзу намагались як скоріше створити блок усієї світої реакції та принести йому в жертву Чехословацьку Республіку. Це намагання посилювалось зростаючим страхом, що Гітлер зазнає поразки. У той час коли фашистська пропаганда кидала погрозу у бік Чехословаччини, в Лондон та інші столиці приходили повідомлення , що позиції Гітлера в Німеччині дуже хиткі. Ці повідомлення надходили з тих кіл німецької буржуазії, яка боялась що азартна гра Гітлера може затягнути його у воєнні авантюри, до яких Германія не технічно, не економічно не була готова. 18 серпня в Лондон прибув спеціальний емісар цих кіл, щоб звернути увагу англійського уряду на слабкі позиції Гітлера та попросити англійський уряд, щоб він твердо попередив німецький уряд, щоб не допустити нападу Німеччини на Чехословаччину.

Отже, англійські лорди дуже добре розуміли, що погрози Гітлера- це брехня, але вони відкидали одну навіть думку, про конфлікт між Англією та Німеччиною, бо як заявив Горас Вілсон, «користь з цього отримує лише більшовизм»13.цьому слід завадити. Необхідно визнати право німців на експансію на Південний Схід.

Англіські, французькі та американські імперіалісти не сподівались, що німецькі буржуазні антигітлерівські групи знайдуть достатньо сил, щоб в єдиному фронті світового імперіалізму виконати ті задачі, які за планом світової реакції повинен був виконати Гітлер. Вони боялись, що навіть незначне потрясіння Гітлерівського режиму, можуть призвести до руху демократичних та революційних сил, яке поставило б під загрозу капіталізм в Європі. А тому за допомогою Ренсімена та інших посередників та радників, а також користуючись звичайними дипломатичними каналами вкінці серпня вони почали чинити тиск на чехословацький уряд. Одночасно з об’днанням світової реакції відбувалось також об’єднання реакції чехословацької.

Протиріччя між окремими групами та фракціями буржуазії в той момент, коли потрібно було виконати наказ міжнародного реакційного фронту. Відійшли на задній план. Чеська буржуазія, звісно, була зацікавлена в тому, що в цей момент зберегти свою володіння від найбільшого розгрому. І доки можливо , знайти шлях до відшкодування неминучих затрат. Але вирішальним було намагання сприяти реалізації планів світової реакції досягнути антирадянської угоди. Тому в останній фазі вже не було відмінностей між окремим групами буржуазії, і Бенеш взяв на себе ініціативу в проведенні її спільних дій. Він особисто вів переговори з гейленовцями, влаштовував ради з лідерами партій, які складали урядову коаліцію, та розмовляв з Ренсіменом.

Під час зустрічі с фашистськими агентами Бенеш проявляв готовність йти на такі поступки, які здивували навіть самих фашистів. 24 серпня 1938 р. коли Бенеш передавав гейленовцям так званий «третій план», який передбачав,окрім попередніх поступок, ще один крок до тереторіальнохї автономії, шляхом утворення п’яти німецьких жуп. Які повинні були негайно бути передані піл управління Гкйлена, він посилався на свою антибільшовицьку діяльність ще в період Паризької конференції. Бенеш заявив, що більш за все він боїться війни та зростаючої з неї небезпеки більшовизму. Немає сумнівів, що він говорив від імені усього свого класу. І хоча шляхом кмітливого маневрування він намагався виграти час та забезпечити собі підтримку англо-французьких імперіалістів. Щоб чеська буржуазія могла зберегти більш сильні позиції, головною метою його дій, як і імперіалістів у Лондоні, Парижі та Вашингтоні, був страх буржуазії перед потрясінням, яке б поставило під загрозу класового панування капіталізма в Європі. Тому чеська буржуазія надавала перевагу підкоритися диктату Гітлера та західних імперіалістів.

Звісно ця поступливість ще більш підбивала гейленовських та гітлерівських вимагателів і вони пред’являли все нові и нові вимоги. На початку 1938 року англійський та французский уряд вимагав, щоб Чехословаччина повністю приняла карловську программу Гейлена14.

Польським фашистам Бонне заявив, що якщо Прага відмовится від пропозиції лорда Ренсімена, Франція у питанні чехословацької кризи омиває руки. Німецького посла він запевнив, що союзники змусять Чехословаків прийняти «вердикт» Ренсімена, яким буде задоволено 70-80 процентів німецьких вимог. Коли ж посол заперечив, заявивши, що единим правильним рішенням Німеччина вважає повне відділення ві Чехословаччини її прикордонних областей, Бонне відповів, що все це буде , коли будуть задоволенні карловські вимоги, і треба лише щоб Німеччина мала трохи терпіння. Бонне просив Гітлера позбавити «Францію від приниження та безчестя» та не вимагати від неї відкрито відмовитись від своїх союзницьких обов’язків по відношенню до Чехословаччини.15 Він запевнив німецького посла, що він не хоче змусити свій народ виступити зі зброєю проти Німеччини.

Таким чином, було ясно,яким цілям мали виконувати місія англійського лорда. Припускалось, що буде створена така обстановка, в якій Чехословаччина повинна буде поступитися якомога більшим, та в кінцевому рахунку віддати все. Чехословацький народ дізнався про небезпеку, не прямо, а через повідомлення з-за кордону. Він був душе занепокоєний та хотів отримати від уряду тверде запевнення, що не віддасть в руки ворогів незалежність та долю держави. Від імені усіх робітників комуністична партія заявляла « Погану пораду дає уряду той, хто штовхає його на шлях все нових та нових поступок та заохочення цим заклятим ворогам республіки. Ми вважаємо своїм обов’язком попереджати про всі х подібних радників та впливів. І разом з нам попереджати весь народ»

Цей голос народ уряд намагався подолати, конфіскуючи комуністичну пресу та заборон ячу виступи комуністів. При цьому само вона інсценіювали рішучість та готовність до оборони. Діючи подібним чином, чехословацький уряд намагався дезорієнтувати, розколоти, послабити та нарешті насильно подолати силу, яка могла б врятувати державу від капітуляції. Точно так він постійно ігнорував допомогу Радянського Союзу. Якраз в той момент, коли Бенеш пішов на значні поступки, а яких сам пізніше говорив , що вони поставили під загрозу незалежність та цілісність держави, і від іменні радянського уряду з німецьким послом у Москві розмовляв народний комісар іноземних справ. На лицемірні заяви , що німецький уряд стурбований долею судейських німців, на брехню про чехословацькі провокації Литвинов відповів ясно: ніхто в Чехословаччині не бажає війни чи нападу на Німеччину. Але ви бажаєте знищити Чехословаччину, захопити цю країну».[1] Литвинов ще раз попередив посла, що Радянський союз важає питання про німців в Чехословаччині внутрішньою справою Чехословацької Республіки. Радянський союз не втручався і збирається втруситися в цю справу. Але, якщо на Чехословаччину нападуть, радянський союз виконає свої союзницькі обов’язки. Ця заява, а також повідомлення про військові підготування Радянського Союзу та нові переговори з Румунією про пропуск радянських військ викликали занепокоєння в військових та дипломатичних колах Німеччини. В цей час радянський посол в Англії Майський у розмові з Галі факсом різко розкритикував політику англійського уряду. Він знову підкреслив , що Радянський Союз внесе вій вклад у справу захисту Чехословаччини.

Але чехословацький уряд добре знав про ці виступи, не прислуховувалось до них. Нічого не зробив чехословацький уряд і на конференції країн Малої Антанти в Бледе у кінці серпня 198 р. щоб хоча б трохи активізувати своїх сумнівних союзників. Навпаки ці країни ще біль втягнули Чехословачинну в свою профашистську політику. Чехословаччина повинна була погодитися не лише на послаблення своїх позицій по відношенню до Угорщини, але витримати грубу образу яку нанесли їй Німеччина та Угорщина6 під час візиту Хорти в Берлін чехословацького посланника відкрито ігнорували та його присутність німецьким та угорським урядами було визнано «обтяжливим».

В такій атмосфері наступив заключний етап переговорів між чехословацьким урядом та гейленовською партією. 7 вересня чехословацький уряд вже капітулював перед Гейленом. Його пропозиція, так званий четвертий план- за визнанням Ренсімега, ньютона та К.Г Франка – означало прийняття карлоської програми. Про цей план за кордоном стало відомо раніше, ніж чехословацькому народу. І знову гейленовці навіть після таких поступок не захотіли піти на згоду. Вони писали в Берлін, що бояться якби всі їх вимоги не були задоволенні та вони не втратили можливість для подальшої політики розчленування держави.