Рішення Мюнхенської конференції

2. Рішення Мюнхенської конференції

Хоча чехословацьких уряд своє пропозицією від 7 вересня 1938 року поставило під загрозу незалежність та існування республіки, воно навіть і цією ціною не домагалось зменшення агресії гітлерівської Німеччини, ні підтримки Англії та Франції. Гітлер не бажав іти на компроміс,я кий залишав не трону тим кордони Чех Словаччини, в межах якої зберігався б вплив західних держав. Така згода не підтримало б німецьку економіку., так як вона була досить безсила. Така згода також підкріпило б та посилило позицію деяких більш обережних мілітаристських та буржуазних кіл, застерігавших про небезпеку авантюрних дій. Тому Гітлер відкинув ці пропозиції. Англійські «прихильники» Гітлера і на цей раз готові були поспішити йому на допомогу . У той день коли «четвертий план» був переданий гейленовцям, і як тільки про нього стало відомо Лондону, Парижу але звісно не чехословацькому народу, в газеті «таймс» була опублікована стаття, в якій вказувалось. Що всі попередні рішення судейського питання вже не годяться і що єдине можливе рішення-відторгненя Судейської області від Чехословаччини та приєднання її др. Німеччини.

Стаття розглядалась к вираження думки урядових кіл. Радянський союз в Лондоні негайно заявив англійському уряду протест та вимогу офіційного спростування статті. Одночасно від імені радянського уряду він призвав уряд Англії сумісно з іншими державами виступити в Берлині проти гітлерівських погроз. Але Галі факс на цей заклик не відреагував, та офіційного спрощення статті не відбулось.

7 вересня від міністра закордонних справ Крофти прийшла телеграма посланникам Чехословаччини в Англії та франції де він казав: «пропозиції з яким уряд звернувся до судейських німців були прийняті під тиском Англії та Франції та приведуть по нищівних наслідків. В майбутньому вказані пропозиції можуть призвести до поганого впливу на розвиток республіки особливо на її внутрішній розвиток. Необхідно напрягти усі сили та протидіяти цьому там де протидія можлива»17

Сам чехословацький уряд знову нічого не зробив, щоб підтримати цей крок радянського уряду, зроблений в його інтересах. Гітлер та його агентура в Чехословаччині переконались, що їх нові, ще більші вимоги легко будуть виконані.

Для того, щоб встановити в кінці кінців спокій, судейські німці повинні бути передані гітлерівській Германії. Цю точку зору вже тоді підтримували уряди Англії та Франції. Для них питання заклечалось в лише тому, як провести це пограбування Чехословаччини. Крім того англійський та особливо французький урядам важко було змусити народи своїх країн погодитися з цим рішенням. Громадська думка стояла на боці Чехословаччини та вважала Гітлера агресором.

Чехословацький уряд мав можливість апелювати до громадської думки народів цих країн. Після ясних доказів, хто дійсно бажає згоди та миру, уряд міг викрити агресивність гітлерівської Німеччини та стати на захист своєї держави. Воно відразу отримало б активну підтримку не лише всього чеського та словацького народів, але також і дійсну допомогу Радянського Союзу. Радянський уряд з початку вересня проводив підготовку проти гітлерівського нападу. 2 вересня 1938 року Литвинов зустрівся з французьким та англійським послами в Москві та наполягав. Щоб з метою підготовки до боротьби проти агресії були створені ради військових спеціалістів. Він вимагав, щоб Ліга націй зайнялась питанням про зростання серйозної загрози миру. Усі переговори з французьким урядом переконували керівництво радянського уряду, що французька буржуазія стала на шлях зради. Радянські політичні діячі попереджали про це чехословацький уряд . в кремлі навіть «обговорювалось питання про те, щоб виступати без Франції». В той же час Литвинов в Женеві під час підготовки до Асамблеї Ліги Націй, вів переговори з представниками Франції, Англії, Румунії та іншими зацікавленими країнами про можливість спільних дій для надання допомоги Чехословаччини. Але чехословацький уряд не використало цей момент для активного виступу. Воно благало гейленовських лідерів про відновлення переговорів та чекало подальших вказівок з Лондону та Парижу та реакції Німеччини. 1 вересня на з’їзді гітлерівської партії в Нюрберсі, Гітлер проголосив промову проти Чехословаччини. Добре відгукнувшись про всіх своїх сусідніх капіталістичних країн , Гітлер звинуватив Чехословаччину в найтяжчих намірах проти миру в Європі, в пригніченні німецьких меншин та терору проти нього, а також в агресивних намірах проти Германії. Він оголосив себе захисником німців в Чехословаччині та погрожував, що Німецька імперія, яку він проголосив наступницею середньовічної «святої Римської імперії німецької нації», забезпечить німцям в Чехословаччині «право на самовизначення», тобто приєднання до рейху.

Світова та чехословацька реакції намагались замаскувати дійсний смисл погрози та підбурювання промови Гітлера. Вони стверджували, що Гітлер хотів лише забезпечити успіх згоди між чехословацьким урядом та німецькими національними меншинами18. Французька та англійська буржуазія намагались переконати, що Гітлер не погрожував, а лише висловлював своє стремління до миру. Але переговори, які вже під час з’їзду та відразу після нього вели західні дипломати з гітлерівськими лідерами, ясно показали , що всі дуже добре розуміють справжній зміст та значення його промови. Зі з’їзду Гендерсон написав в Лондон повідомлення, в якому наполегливо радив посилити англо-французький тиск на Чехословаччину. На самому з’зді переговорах з Герингом Гендерсон дав зрозуміти, що англійські лорди охоче віддадуть німецьким фашистам всю Чехословаччину19.

Переконавшись, що Захід повністю їх підтримає, гітлерівці дали своїй гейленовській агентурі приказ спровокувати кроваві зіткнення, здійснити напад на будинки чехословацьких громадських організацій, демократично налаштованих громадян, поліцію та гарнізони. Чехословацький уряд під тиском народу, а також намагаюсь втримати в країні порядок оголосило про введення в країні надзвичайного стану. Гейленовці у відповідь на це 14 вересня закликали до повстання, але на цей заклик широкого відгуку не знайшов. Жандармерія та армія за участю демократично налаштованого народу в короткий термін за допомогою органів державної влади заспокоїли бунтівників. Чехословацький народ та демократичні верстви німецького населення на короткий термін знову переконались. що Чехословаччина здатна чинити опір німецьким фашистам. Багато гейленовців, перелякавшись наслідків фашистського підбурювання, почали організовуватись в нові групи, з тим щоб показати , що вони готові співпрацювати з урядом. Керівники деяких цих груп опублікували навіть заяви про те, що вони бажають залишитися у складі Чехословацької республіки. Навіть досить незначний опір фашистським агресорам, допоміг подолати явище розкладання та закріпило положення Чехословаччини. Чеський народ та всі демократичні групи та верстви населення республіки вітали методи, прийняті урядом проти гейленовьких бунтівників, закликали до наступної їх ліквідації.

Фронт захисту незалежності та демократичних свобод чехословацького народу розширювався та закріплювався. Від імені цього фронту Комуністичні партія Чехословаччини закликала уряд покінчити з політикою компромісів, примирення та переговорів з Гейленом. Комуністи заявляли урядам Берліна та Лондона: « Народ Чехословаччини рішуче відкидає спроби імперіалістів торгувати долею Чехословаччини. Він не допустить, щоб хто-небудь торкався кордонів Чехословацької Республік. Народ Чехословаччини вимагає від кожного поважати самостійність, незалежність та цілісність держави»19. До уряду вони звертались з наступними словами: « Від уряду своєї республіки народ чекає, що він твердо буде захищати позиції Чехословаччини на міжнародній арені та в даний момент, коли роблять нові спроби прийти до компромісу з метою умиротворення за наш рахунок гітлерівських фашистських вимагателів, покаже свою волю до опру»20

Таким чином, Чехословацький уряд міг розраховувати на зростаючу єдність всіх демократів та патріотів Чехословаччини, на силу міжнародного антифашистського фронту та могло на них спиратися. Прогресивна громадськість західних країн була обурена наглістю та грубістю Гітлера. Вона чекало відповіді чехословацького уряду та готова була підтримати опір Чехословаччини гітлерівським вимогам шляхом тиску на уряди західних держав.

Радянський Союз був у стані бойової готовності. Він за своєю ініціативою проводив подальші заходи для того, щоб з воєнної точки зору у випадку нападу на Чехословаччину міг надати їй допомогу. Він поновив переговори з Румунією про пропуск радянських військ через територію Румунії. Ці перегони проводились не лише дипломатичним каналам між Москвою та Бухарестом, але й в Женеві між Литвиновим та міністром закордонних справ Румунії. Як раз в цей час відкрилась 19 –та Асамблея Ліги Націй. Тут Чехословаччина мала досить сильні моральні та політичні позиції. Радянський Союз сам хотів використати Лігу Націй, щоб розпочати спільні дії проти агресорів. І хоча радянська дипломатія не будувала ілюзії про можливості цієї організації, все ж таки вона намагалась з трибун активізувати народи, яким загрожувала фашистська агресія: Радянський Союз бажав привести в дію женевський механізм і тим самим паралізувати зрадницьку політику французького уряду та її негативні наслідки для радянсько-чехословацького пакту21. Оскільки згідно з цим пакт радянська допомога могла бути надана лише за умовою виконання Францією її союзних обов’язків, Радянський Союз міг би надати Чехословаччині допомогу як член Ліги Націй, не чекаючи допомоги Франції. для цього треба було б щоб Чехословаччина звернулась в Лігу Націй та органи останньої констатували, що вона є жертвою агресії.

Але Чехословацький уряд не використав своїх позицій і в Лізі Націй. На Асамблею Ліги Націй, яка могла ати велике значення та під час якої потрібно було з максимальною енергією використовувати в інтересах оборони республіки всі зовнішньополітичні можливості, чехословацький уряд не послав жодного здібного делегата, уповноваженого самостійно вирішити окремі питання. Чехословацьку делегацію очолив Гейдрих, близький співробітник Бекеша. За вказівками чехословацької реакції та у повній відповідності з бажаннями та планами західних імперіалістів чехословацька делегація в Женеві вела себе дуже пасивно.

Чехословацький уряд сам нічого не робив, щоб забезпечити собі міцні міжнародні позиції. Не дивлячись на те, що громадська думка всього світу чекала, що Чехословаччина знову оголосить мобілізацію, чехословацький уряд виконав наказ з Лондону не повторювати 21 вересня. Оглядаючись на західних союзників, керівники держави знову відмовились від проведення заходів для забезпечення оборони. Слова « ми не бажаємо робити щось таке, що в Парижі та Лондоні могли б вважати перешкодою в їх намаганнях зберегти мир»22, доводять, чим вони керувались в своїх діях22.

Так чехословацький уряд прямо працював на те, щоб втратити час та всі можливості для забезпечення позицій, які допомогли б Чехословаччині вдало оборонятись. Воно навіть сприяло тому, щоб ці позиції продовжували послаблятися далі. Недилячись на попередження народу, уряд продовжував дотримуватись лінії «четвертого плана» та намагались вести переговори з гейленовськими зрадниками.

У той час як проходили дні, години і коли можна було створити міцний фронт проти агресорів, ворог дарма часу не втрачав. Гітлер сипав погрози, а його агенти в Лондоні та Парижі намагались переконати всіх, що Чехословаччина повинна пасти. Вороги колективної безпеки активізувались і в Женеве. Англійська делегація відкрито виступала з пропозицією, щоб відповідні статті Устава Ліги Націй, на основі яких можна було б організувати колективні дії проти агресорів, не були обов’язковими для членів Ліги Націй. Одночасно англійська та французька делегації заключили між договір між собою, що навіть у випадку прямого нападу германії на Чехословаччину Франція не прийде їй на допомогу, доки не запросить Лігу Націй, чи дійсно тут має місце агресія. У свою чергу англійський уряд розпочав переговори з членами Ліги Націй про те, щоб у випадку нападу Німеччини на Чехословаччину вони не сприймали це як агресію і таким чином не саботували заходи, які приймав Радянський Союз в Лізі Націй для надання допомоги Чехословаччині.

В той момент, коли Німеччина перед усім світом викрила себе, як порушника миру, наглий та підлий агресор, англійський прем’єр-міністр надав їй нову дружню підтримку. Згідно з планом, який Гендерсон через Геринга узгодив з Гітлером, Чемберлен 15 вересня 1938 року вилетів в Мюнхен та відвідав Гітлера. Чемберлен прийняв пропозицію Гітлера яке зводилось до того, щоб змусити Чехословаччину предати Німеччині територію, на якій німецьке населення складало більше 50%. Чемберлен зобов’язався повідомити цю пропозицію урядам Англії та Франції та забезпечити її прийняття.

18 вересня в Лондоні відбулася зустріч прем’єр-міністрів та міністрі закордонних справ Англії та Франції. англійський народ вже здогадувався про вчинену зраду та на демонстраціях закликав міністрів покінчити з поступками Гітлеру та надати допомогу Чехословаччині. Але обидва уряди більш всього боялись, що якщо вони виконають свої зобов’язання , які витікали з Ліги Націй та чехословацько-французького договору, то тим самим допоможуть послабленню та навіть поразки гітлерівського фашистського режиму. Найбільш палким захисником вимог Гітлера був Чемберлен. Йому на допомогу прийшли не лише його уряд, але також і Бонне, який наговорював на Радянський Союз та фальсифікувавши навіть повідомлення генерального штабу французької армії, щоб мати можливість показати Франція та Англія у військовому відношенні не може протистояти гітлерівській агресії. Даладьє погодився з пропозицією Чемберлена та Гітлера. Коли ж Франція, намагалась пом’якшити свою зраду, , запропонували, щоб Чехословачинні поло обіцяно допомогу для відновлення економіки, порушеної в результаті виконання вимог Гітлера, Чемберлен відкинув цю пропозицію. Так як начебто кожний прояв доброї волі могло посилити опір чехословацького уряду.

Чемберлен отримав лист від Ренсімена, в якому він повідомляв його, що «значна більшість громадян бажає об’єднання з Німеччиною. неминуча відстрочка при проведенні плебісциту сприяла б лише хвилюванню народних мас, напевно з найгіршим результатом. Тому я вважаю, що ці прикордонні області повинні бути негайно передані Німеччині».21 19 вересня Англія та Франція на основі рішень лондонських переговорів передали чехословацькому уряду ноту, в якій лицемірно заявляли, що інтереси європейського миру в Чехословаччині начебто на допускають, щоб області, заселені німцями, залишались в межах Чехословацької Республіки, і вимагають приєднання їх до Німеччини. Уряди Англії та Франції у своїх нотах радили негайно без всякого плебісциту передати Германії райони, в яких німці складали більше 50% населення. Нові кордони повинна була встановити міжнародна комісія, у складі якої допускалось і представите лі Чехословаччини. Вони дали зрозуміти що в деяких областях можна буде обмін населенням. Тільки ці знову встановленні кордони обидві імперіалістичні держави готові були гарантувати міжнародною угодою від будь-якої агресії. На цю «пропозицію» яка по суті була диктатом, англійський та французький уряди вимагали дати відповідь швидко, щоб Чемберлен зміг продовжити перговори з Гітлером.

Це було кульмінаційним пунктом усіх попередніх «порад» та «рекомендацій» імперіалістичних союзників: обіцянка надати допомогу захисті чехословацьких кордон, якщо чехословацький уряд задовольнить зростаючі вимоги гейленовьких фашистів, вони створили таке становище, при якому вже могли вимагати знищення цих кордонів та передати стратегічно важливі області ворогу. Вони погрожували Чехословаччині, що якщо вона не поступитися, вони не зможуть гарантувати її існування взагалі. Це було порушенням не лише договірних зобо’язань, але й всіх обіцянок, які давались раніше підчас переговорів. Від уряд Чехословаччини вимагаю щоб воно погодилося те, що представляло собою початок загибелі незалежної держави. Західні імперіалісти та чехословацька реакція заявили, що відмова від цих вимог неможлива, так як Чехословаччина буде знищена ударом переважаючою германською армією.

Урядам західних держав та уряду Чехословаччині було добре відомо що навіть німецькі генерали не вважають німецьку армію здатною подолати чехословацькі прикордонні укріплення. Саме тому Чемберлен намагався передати ці укріплення Гітлеру без бою23

Чехословацький уряд, мав можливість, як цього вимагав народ спертися на надійного та могутнього союзника. Але воно досі саботувало усі заходи, які приймались Радянським Союзом з метою виконання обов’язків, які витікали з чехословацько-радянськогї угоди. Тепер ці заходи були безпосередньою умовою збереження Чехословаччини. Реакційні міністри в цей момент рішуче виступали проти просити Радянський Союз про допомогу. На сепаратних радах правих лідерів коаліційних партій з Прейсом та іншими фінансовими магнатами чехословацька реакція вирішила , що передача прикордонних областей Німеччині є неминучою и повинна бути проведена якомого раніше, а якщо комуністи будуть підбурювати народ,необхідно буде забезпечити порядок, і якщо треба буде навіть за допомогою Німеччини24.

Бенеш запросив до себе радянського посланника та поставив передним два питання:

1.  Надасть радянський союз допомогу Чехословаччині, якщо Франція залишитися вірною чехословацька-французькому договору?

2.  Якщо Чехословаччина звернеться до Ліги Націй, виконає Радянський Союз свої зобов’язання у відповідності зі статтями Статуту Ліги Націй?

Радянський Союз дав негайну відповідь: Радянський Союз надасть негайну допомогу, якщо Франція залишить вірною договору, і будь-якому випадку він виконає свої зобов’язання у відповідності зі статтями 16, 17 статуту Ліги Націй. Одночасно Радянський уряд приступив до розробки відповідних військових операцій»25.

Але чехословацький уряд лише хотів прикритися поставленими перед радянським урядом питаннями і взагалі не думала про те, щоб дійсно добиватися допомоги СРСР. Бенеш обіцяв Ренсімену та Чемберлену що він цього ніколи не зробить. Чехословацька буржуазія, як і західні імпереілісти, не хотіли робити нічого такого, що поставило б під загрозу позиції та наміри реакції в Європі в усьому світі. Для того, щоб захистити реакцію вона готова була пожертвувати свої власним народом, розчленити свою власну державу. Вона лише шукала форму для згоди, нехай навіть найпринизливішу, лише б зберегти її панування над чеським та словацьким народами. Тому перша відповідь на англо-французьку пропозицію була дуже ухильною. Ввечері 20 вересня міністр закордонних справ Крофта передав англійському та французькому посланникам ноті, в яких чехословацький уряд заявляло про своє бажання сприяти миру в усьому світі, тобто англо-німецькій імперіалістичній згоді., але вказувало на наслідки, які спричинило Чехословаччині прийняття англо-французьких пропозицій26. Він виправдовувався, вказуючи, що такі пропозиції він сам не може приймати, так як згідно з конституцією лише парламент повинен вирішувати про їх прийняття. Вночі 20-21 вересня французький та англійський посланники відвідали Бекеша з новою заявою своїх урядів, в яких вказувалось, що у випадку відмови прийняти англо-французькі пропозиції вони залишають Чехословаччини одну справлятися з гітлерівською агресією.

21 вересня чехословацький уряд в своїх нотах повідомив уряди Англії та Франції, що він приймає їх пропозиції, пропонуючи, щоб обидва уряди зробили все, щоб при здійсненні їх пропозицій були забезпечені життєві інтереси чехословацької держави. Разом з тим воно висловило надію, що обидва уряди не допустять вторгнення Німеччини на чехословацьку територію, доки міжнародна комісія не встановить нові кордони27.

Про своє рішення уряд повідомив народу в заяві, в якому підкреслив ультимативний тиск Заходу та вказувало, що Радянська допомога не є дійсною, так як Радянський союз обумовлював її виконанням Францією своїх союзних зобов’язань чи рішенням Ліги Націй. Реакційна пропаганда намагалась обдурити народ, стверджуючи, що не лише західні держави, але й Радянський Союз зрадив Чехословаччину і тому будь-який опір був би безглуздим28. Так маскувалось ганебна зрада, завершене до того ж антирадянською пропагандою.

22 вересня в Празі та інших містах відбулись бурні демонстрації протесту. Широкі маси чехословацького населення засудили тих, хто зрадив республіку. Уряд Годжи було усунено. Народ вимагав створення нового уряду, який виражав би його дійсну волю та рішучість захисту республіки від фашистської агресії та зрадництва західних імперіалістів. Він все більше прислуховувався до комуністичної партії- єдиної політичної партії, яка зрадила народ тому заслуговує довіру. Комуністи домагались утворення уряду оборони республіки, для підтримки якого вони хотіли мобілізувати всі патріотичні сили, а також окремі групи в буржуазних та реформаторських партіях та тих політичних діячів цих партій, які стали би на захист країни. Буржуазні та реформаторські політики на чолі з Бенешом, користуючись довірою яку вони не заслуговували, ще раз його зрадили. І хоча народ Чехословаччини мав достатньо сил скинути зрадницький уряд та показати свою волю до боротьби за свободу, він не мав достатнього опиту. В тому числі він не зрозумів ще справжній характер політики Бекеша. Його обдурили тим, що продажні коаліційні політики відійшли в сторону, а в якості уряду національної оборони висунули на перший план групу бюрократів та військових на чолі з генералом Сировим. Уряд генерала Сирова заявило, що перебирає всі міжнародні обов’язки , взяті на себе попереднім урядом, а відповідно і рішення , про передачу Германії прикордонних областей Чехословаччини30.

22 вересня англійський прем’єр-міністр знову зустрівся з Гітлером. На цій зустрічі він вів мову про виконання висунутих Гітлером в Берхтесгадене вимог, хотів домовитися про технічне проведення цієї операції, а головне про майбутній англо-німецький імперіалістичний союз31. Але Гітлер, якого поступливість чехословацького уряду лише штовхала збільшувати свої вимоги, вимагав від Англії згоди на негайне захоплення прикордонних областей, в яких німці складали незначну меншину. Одночасно Гітлер вимагав, щоб були виконані і грабіжницькі територіальні вимоги Угорщини та Румунії. В той же час зі згодою з Німеччиною виступила Польща , яка вимагала негайно передати їй тушинську область. Угорці також стали погрожувати та посилювати тиск на неї.

По суті англійська та французька буржуазія були готові повністю виконати усі вимоги Гітлера. Але їй треба було закликати на свій бік громадську думку своїх країню. Тому перш за все треба було драматично посилити напруження та викликати страх безпосередньої військової загрози. При цьому уряди Англії та Франції хотіли скласти враження, що вони згодні виступити в захист Чехословаччини проти гітлерівського диктату.

Але навіть і цей фарс був досить небезпечним для буржуазії, так як вона могла втратити контроль над подіями. Мобілізація Чехословаччини зустріла велику підтримку всього народу, які бачили в ній вираження рішучості захищати кордони та свободу республіки та миру в усьому світі. Захоплення чехословацькими військами прикордонних укріплень відразу покінчило з гейленовським терором. Демократична громадськість усього світу вітали цю мобілізацію, ентузіазм та рішучість чехословацького народу. Свою симпатію до Чехословаччина висловив також польський народ. У Франції посилився опір політики Бонне. У самі Німеччині, серед народу та у вищих офіцерських колах зростала невпевненість та страх війни.

Радянський союз, який відразу після капітуляції запевнив чехословацький уряд, що надасть йому допомогу, якщо воно захоче чинити опір, надав нові докази цьому. Він знову розпочав преговори з Румунією, забезпечив пряму авіазв’язок з Чехословаччиною, перемістив армію в південно-західний бік та запевнив Чехословаччину, що радянська авіація може негайно та ефективно вступити у бій.

Але чехословацький уряд продовжував представляти інтереси тих експлуататорських сил, які в своєму відношенні до Гітлера керувались, по суті, тими ж мотивами, що і Чемберлен та Бонне.

Міжнародна реакція в Лондоні, Парижі та Вашингтоні розвивало свою діяльність для спасіння Гітлера від неминучої катастрофи, яка безсумнівну відбулася б у випадку створення антифашистського фронту. Гендерсон переконував Чемберлена, що треба посилити тиск на Чехословаччину, змусити прийняти вимоги, прийняті в Годесбурсі. На зустрічі в Лондоні 25-26 вересня представників Англії та Франції англійські міністри разом з Бонне запевняли, що проти Гітлера йти не можна і йому треба в усьому поступвтися.

Тиск на користь Гітлера почали чинити і Сполучені Штати Америки, виступивши зі своєю пропозицією своїх послуг в якості посередника для досягнення згоди між Гітлером та західними імперіалістами за рахунок Чехословаччини. Американський посол в Парижі буллі відразу ж після завершення переговорів в Годезбурсі, виступив зі своєю пропозицією про склакання конференці в Гаазі. Американський уряд підтримав пропозицію Буллі та почав переговори про скликання конференції. Основною метою цієї пропозиції було не допустити до цих переговорів Радянський Союз. Американська дипломатія для підготовки цієї конференції прийняла ряд заходів. 26 вересня президент США в спеціальному особистому повідомленні закликав Гітлера, Бекеша, Даладьє та Чемберлена продовжувати переговори. Одночасно він інформував про ці кроки Муссоліні. Одночасно державний секретар розіслав всім дипломатичним представникам США в інших країнах інструкцію, в якій їм пропонувалось негайно звернутися до уряду країн, при яких вони акредитовані, з пропозицією вступити в мирний демарш перед урядами Чехословаччини та Німеччини.

Чемберлен послав Гітлеру через свого дорученого представника Горса Вилсона особистий лист, указував, що Гітлер, по суті може отримати все, що він вимагає, але треба лише трохи почекати32. Після розмови з Вільсоном Гітлер, перед декількома тисячами нацистів, виголосив промову проти Чехословаччини, в якій, з одного боку погрожували Чехословаччині знищенням, з іншої- запевняли, що вимоги передати Німеччині чеські прикордонні області є його останньою територіальною претензією33.

В цей же період чехословацький уряд ще одним кроком послабило свої позиції. Не дивлячись на те, грабіжницькі плани фашистської Польщі були зірвані енергійними виступами Радянського Союзу, і не дивлячись на те, що радянський уряд радив чехословацькому посланнику в Москві, щоб Чехословаччина не дуже йшла на поступки Польщі, Бенеш 26 вересня почав безпосередні переговори з президентом Польщі. Чехословацький посланник у Варшаві з’явився до польського президента та найпринизливішим способом просив «великий польський народ прийняти маленьку Чехословаччину»34 Він передав йому лист бекеша, в якому висловлювалась згода Чехословаччини поступитися Польші Тушинську область, не вимагаючи за це навіть допомоги проти германської агресії. Англійський уряд, не дозволяючи Чехословаччині самостійних кроків реагував на цей крок дратуючись та грубо. Галі факс вказав чехословацькому уряду, щоб воно припинило «дипломатичні маневрування» і він переговори з поляками нормальним шляхом, причому Англія готова запропонувати свої добрі послуги, як це вона робила при переговорах з Німеччиною. Чехословацький уряд відмовлявшись звернутися за допомогою туди, де її могли дійсно надати, стало отримувати з Лондону та Парижу все більш наполегливі поради «поступитися якомога швидше, оскільки на поступку прикордонних областей він згоден» вже 24 вересня французький уряд вимагав від Чехословаччини не допустити нічого такого, що могло розцінюватись як бажання воювати за повернення того від чого Чехословаччина добровільно відмовилась. 28 вересня міністерство закордонних справ Франції вказала, що якщо Чехословаччина відмовилась від своїх кордонів в Судейській області, то «чому б не зробити максимальну спробу зберегти мир, негайно поступившись великими областями на заході та Півдні Чехії34. Чехословацький уряд був готовий виконати ці нові вимоги – воно лише просило дати йому декий термін для виконання цих вимог.

Між тим західні імперіалісти вже все вирішили. На перший план в якості посланця миру вийшов фашистський спільник Гітлера Мусоліні. Для виконання цієї ролі його запросив Чемберлен та президент США, закликаючи «зберегти мир». Так в період коли французький посол в Берліні запевняв Гітлера, що йому не треба йти на ризик війни, оскільки Чехословаччина передасть йому все добровільно, Гітлер по телефону отримав пропозицію Мусолліні на проведення конференції чотирьох держав. Конференція була назначена на 29 вересня 1938 року в Мюнхені. Про участь в конференції чехословацький уряд навіть не наважувався просити. Відкрито це питання перед англійським урядом поставив та вимагав його дозволу лише радянський посол , але Галі факс дав йому дуже ухильну відповідь.

На Мюнхенській конференції , до участі в якій Радянський союз та Чехословаччина не були допущені, переговори між імперіалістами проходили досить гладко. В якості основи для дискусії Муссоліні запропонував свій проект, який йому до цього приготував Гітлер. В ньому, по суті, було все, що бажала фашистська Германія. В договорі, який заключили чотири держави , робились посилання на крок чехословацького уряду, який прийняв англо-французьку пропозицію від 21 вересня 1938 року, як на «згоду , досягнуту в питанні поступки території судетських німців», та встановлювали окремі стадії та умови окупації цієї території. Значні повноваження надавались міжнародній комісії, у склад якої повинна була входити Чехословаччина. «Чотири голови представлених урядів, погоджуються, що міжнародна комісія, представлена в угоді, підписаної ними сьогодні, повинна складатися з Держсекретаря Німецького міністерства закордонних справ, Британського, Французького та італійського послів, акредитованих в Берліні та представник який буде призначен урядом Чехословаччини.»35. Чехословаччина, у якої повинно було відібрано все, що їй було потрібно для своєї оборони, отримала натомість лише нічого не варту обіцянку про гарантії які до того ж Німеччина та Італія відразу ж обумовили задоволенням вимог Польщі та Угорщини. Керівники чотирьох країн заявляють, що якщо проблема польських та угорських меншин в Чехословаччині не будуть владнані протягом трьох місяців у відповідності зі згодою між відповідними урядами Прийнятий на конференції документ був передані для цього потрібна буде створена зустріч керівників чотирьох держав знову.36 Чехословаччини досить образливим шляхом, який дав зрозуміти, що західні імперіалісти вже взагалі не зацікавлені в своєму колишньому союзнику.

Радянський Союз, як протягом кризи, так і після неї, доводив своє щире намагання та готовність надати Чехословаччині негайну допомогу. Таким чином, навіть 30 вересня , після Мюнхенської конференції було ще не пізно. Все залежало від уряду. але він залишалось вірним політики капітуляції. Від невдоволення народних мас він захистив себе проведенням мобілізації.. групи та окремі члени партій представницької коаліції, які спочатку витупавши проти капітуляції дали переконати себе аргументацією бекеша, що вже нема жодного шансу та кинули комуністі в їх боротьбі проти зрадництва. Зовнішня політика Бекеша , яка ніколи не рахувалася х громадською думкою та поводившись антидемократичним шляхом в цей момент залишалась вірною своїм ганебним традиціям.

30 вересня 1938 року чехословацький уряд прийняв мюнхенський диктат. Своє рішення вона, так як і західні імперіалісти , обґрунтувала тим, що начебто зберігає мир в усьому світі, разом з тим і чехословацький народ від повного знищення. Одночасно він приєднався до осноаного завдання мюнхенського диктату, до антирадянської змови. Вже 29 вересня зрадник Беран заявив делегації чехословацької молоді, що чехословацький уряд відкинув радянську допомогу, тому що не міг виступати в очах Європи як авангард більшовизму. Таким чином, і чехословацький уряд також визнав, що він прийняв участь в ганебній змові, в якій Чехословаччина була принесена в жертву лише для того , щоб врятувати Гітлера та забезпечити можливість згоду між ним та західними імперіалістами проти Радянського Союзу. Цю істину , яку комуністи в усіх країнах висловлювали, визнав і один головних ініціаторів Мюнхена- англійський посол в Берлині гендерсон в своєму листі до Галіфакса: « Зберігши мир , ми збрегли Гітлера та його режим»37.