На момент переїзду Австрія, Пруссія, Росія були союзниками у війні з Наполеоном - імператором Франції

1. На момент переїзду Австрія, Пруссія, Росія були союзниками у війні з Наполеоном - імператором Франції.

2.Переехавшіе німці були протестантами - раскольніками католицької віри, також як і липовани - були розкольниками православної віри. Німці-протестанти переслідувалися католицькою церквою і бігли від пре-проходження.

3.У Німеччині було дуже мало вільної орної землі і німці переїжджали у вільні нерозорані степу Причорномор'я.

4.Пріехавшіе німці-колоністи на деякий час звільняє Бождан від військової повинності і мали інші пільги, яких не мали на Батьківщині.

5.На цей час у Німеччині був неврожай і голод[27;49].

Як колись, так і зараз німці - колоністи на початку 19 століття принесли в наші степи європейську культуру обробки землі і ставлення до праці; завезли з собою нові сорти винограду, пшениці та інших культур, нові породи великої та дрібної рогатоїсько та. Вони стали законослухняними, працьовитими мешканцями величезної Російської імперії.

Отже, інтенсивне заселення нашого міста почалося в 1819 році, коли сюди прибули перші німецькі поселенці. Вже за півтора року ними було побудовано 27 будинків, 90 – добудовувались, були збудовані : перший земляний млин, з фабрики ,заводи. В 1821 році в місті спалахнула чума, яка забрала 1/3 населення, але незважаючи на все це місто розбудовувалось і нарешті прийшла обіцяна допомога від держави. Збудовані перші кам’яні будинки замість тимчасових, а в18880 році нарешті була збудована церква( кірха). Почали свою роботу знамениті кінний і овочевий базар, розвивалось судоходство по кокільнику. А в 1891 році відбувся приїзд до міста імператриці.

РОЗДІЛ ІV.КУЛЬТУРНЕ І ДУХОВНЕ ЖИТТЯУ МІСТІ В ХІХ СТОЛІТТІ

арциз бесарабія буджака

В науковій літературі здебільшого представлені дослідження культури і побуту німецької і болгарської громад.

Німецька громада оселилась у верхній частині міста і жила окремо від усіх інших поселенців. Вона була закритою для чужих і в ній існували дуже жорстокі правила, будь-який хто порушив їх підлягав покаранню незалежно від статусу, він мусив сплатити штраф – той хто відмовлявся його платити або висилався за межі колонії , або мав привселюдно покаятись у скоєному. І під час недільної служби повинен бути сидіти обличчям до всіх. Тому саме ці правила сприяли бездоганній дисципліні яка існувала у колоністів.

Змішані шлюби не були поширені серед колоністів - скоріше це був виняток ніж правило і те тільки під кінець ХІХ століття, і громадою вони не сприймались.

У повсякденному житті німці в основному займались сільськогосподарською діяльністю, вирощували пшеницю, овес, ячмінь, фруктові дерева - в основному яблука , грущі , сливи та інші фруктові культури.

Німці як і будь-який народ були дуже релігійним тому у 1880 році німецькою громадою була збудована та введена в дію будівля кірхи (лютеранська церква). Вона розташовувалася на місці, нині займаному будівлею районної бібліотеки [27;20]. Цікавим є і той факт ,що колоністи ,як тільки встали на ноги, окріпла, завели господарство та міцно закріпились на цій території вони одразу ж почали будівництво кірхи, на яке збирались кошти з усієї громади. Та коли вона була побудована, Арциз став ще й не тільки торговим центром регіону,а релігійним,так як тут була побудована єдина кірха на весь тодішній Буджак. Сюди стікались жителі з колоній які лежали поруч,щоб помолитись, і це сприяло також розвитку регіону,бо приїжджаючи на службу люди вирішували убити двох зайців одразу і не обминали наш легендарний кінний базар і не нехтували тим, щоб завітати до таверни ,яка знаходилась у дворі школи № 5,там зараз знаходиться шкільна їдальня та бібліотека, одне з найстаріших у городі місць.

Ще потребує уваги той факт,що окрім німецьких і польських колоністів у місці жили вихідці з Болгарії,які за своїм віросповіданням були православними,а своєї православної церкви не збудували. Може тому що їх за чисельністю було набагато менше ,або просто не було можливості або бажання,чи для них не було важливим на той час питання віри,так як вони на той час були зайняті ще все облаштуванням свого життя. Бо як свідчать джерела на той час вони ще жили в тимчасових житлах і не були так організовані і спрямовані на створення власного прихисту. Можливо усі ці фактори і вплинули на те,що вмісті була тільки кірха, і не було не те що храму,а якоїсь маленької затрапезної церквушки. Та факт залишається фактом і свідчить про те, що німці і поляки домінували у місті і були більш організованими і спрямованими на розбудову колонії. І ще продовжуючи цю тему слід зазначити ,що православних церквей в Арцизі у ХІХ столітті не було,вони були побудовані, але набагато пізніше, аж на при кінці ХХ століття. Кірха була стерта з лиця землі у 1941 році коли радянська влада залишала місто, тоді ще станцію. Вона була підірвана залишились тільки дві передні колони, на яких встановлено зображення кірхи, та пам’ятна дошка ,що колись тут була кірха. Зараз тут знаходиться міська-районна бібліотека У 1886 році був побудований будинок притулку бездомних і калік на 25 - 30 чоловік. Він розташовувався у будівлі кірхи[13;56-61]. Послуги цього будинку були платними і дозволити собі їх могли тільки заможні люди,я маю на увазі будинок престарілих який знаходився там же, а послуги будинку для калік навпаки-безкоштовні. Там в основному знаходились престарілі люди які були не в змозі самостійно про себе попіклуватись, або зовсім одинокі ,немічні – люди - не багаті - навіть бідні. Це було ,щось на зразок будинку милосердя, але при кірці..

Болгарська громада ,яка прибула на наші землі одночасно з німецькою на відміну від неї не була такою закритою і консервативною, тут панували більш вільні нрави. Вони оселились у нижній частині міста і жили поруч з іншим колоністами, які сюди прибули, хоч і становили більшість. Власної церкви у них не було та цей факт їх не дуже засмучував ,на службу вони ходили до сусіднього поселення (нині село Павлівка харцизького району). Крім займання повсякденних справами болгарські поселенці незважаючи усі проблеми, з якими воно зіштовхнулись у перші роки життя вони не впадали у відчай і забуваючи про все це поринали у святкування , чергового свята, а їх в них було не так вже й мало. Кожен рік воно з особливим розмахом відмічали річницю свого переселення до Буджаку.

Болгарські поселенці дуже полюбляли вино, його в них було в достатній кількості , щось вони продавали - а щось залишали для власних потреб. Тому вино було присутнім завжди, вони вживали під час сніданку , обіду, вечері, та просто відновлювали сили цим напоєм, особливо в великій кількості вживали вино під час сильної спеки. Також було розповсюдженим вживання вина , маленькими дітьми. Їм вино наливали в тарілки і давали хліб, яким вони макали вино, для них це дуло краще будь якого десерту, а тоді у ті важкі часи місцеві діти і не знали, чогось іншого крім цього. Але незважаючи на таке обіллю вина , пияцтво і алкоголізм не були розповсюдженими серед перших поселенців. Хоч вони і вживали вино у такій кількості, вони знали і міру цьому - не більше одного стакану за раз –чоловікам - по пів стакана - жінки, і менше половини – діти.

В повсякденному житі жителі болгарської громади займались торгівлею кіньми, сільським господарством і рибництвом. В повноводній Чазі і Когильнику було чимало риби. Ловили її спеціальним мішком, який згодом став називатися мережею. Ловили також і Фаткою - спеціальним пристроєм з пов'язаних між собою двох прутів палиць), чотири кінця яких були обтягнуті сіткою. Тримати її треба було за триметрову рукоятку. Рибалки заходь чи по коліна у воду й опускали пристрій на дно, через деякий час під ухвалювали його з уловом. Ловити рибу неводом можна було до 1920 року з дозволу власника. [29;12] У румунське час було заборонено ловити рибу мережами, оскільки водойми знаходилися в державній власності. Як відомо, Когильник протікає між Арцизом і Брієнами. Так як води в ньому часто було мало, щоб текти за старими закрутах, порушувалося русло, подчас повені утворювалися нові шляху течії води. Але ще кордону порушувалися як під час лову риби, так і з-за гусей, які з води виходили на інші пасовища. Все це викликало сварки між громадами. Групи молоді збиралися по різних сторонах Когильник, щоб обізвати один одного і закидати камінням.

Сільськогосподарський двір у Арциз з городом і фруктовим садом був не менше двох гектарів. Згодом він ділився наполовину - по гектару. Ширина половини дворової площі становила 20 метрів, довжина - 500 метрів. Але через розширення русла чаги деякі двори були меншими і коротше. Восьма частина дворової площі була двором, облаштованим житловим будинком, хлів для тварин, навісами для підвід, інструментів і сировини, загорожі для корів і овець в теплу пору року. Розвивались садові культури такі як,сливові,вишневі. Родюча земля та най кращий чорнозем сприяли розвитку виноградарства. Арциз славився на всю округу своїми виноградними плантаціями, які займали майже половину міста. І не даремно бо з гарного винограду виходило гарне вино, яке потім продавали сусідам та навіть експортували у Румунію. Розвивалось вівчарство. У нашій місцевості розповсюдженим було розведення овець чігоерської породи, з товстою шерсть. Шили верхній одяг з вичениних шкір , шерсть використовували для пошиву одіял, коврів та доріжок, подушок. З овечого молока робили овечій сир ( бринзу ).

Також окрім сліьскогогосподарства в Арцизі було розвинуте судоходство. По Когільнику та Чазі ходили Баржі з конями,зерном, вином. Та іншими с/г культурами. Також по цім річкам крім барж ходили і пасажирські пароми. Зараз це складно уявити ,що колись по цим рікам ходили суда та на віть тонули люди - такими глибокими та повноводними вони були,а зараз це нічим непримітні річушки ,які пересихають. А колись коли були сильні зливи Когильник виходив з берегів і затоплював усю нижню частину міста. В часи сильної зливи місто перетворювалось на Венецію бо усі пересідали на човни, бо тільки так можна було кудись дістатись. І саме тому та частина міста яка знаходилась поруч з річкою не була заселена довгий час , бо це було марною справою будувати тут житло бо під час першої ж зливи воно б поплило. Але знайшлися сміливці і вже наприкінці століття тут почали будуватись перші будинки. Бо з’являлись нові жителі , нові поселенці і жити їм було десь треба ,тому цю частину міста дещо підвищили. Щоб при зливі вода стікала прямо у річку, але сталося не як хотілося авжеж під час зливи вже на човнах не плавали,але ті вулиці затоплювало . так що вода потрапляла і в будинки(нині це вулиця Кірова та Леніна.)

У 1830 році була побудована перша школа у Брієнах . Вона вміщувала до 550 ста учнів . Там викладались такі предмети ,як Богословіє, латинська,російська мова, математика та каліграфія. Викладання велося на російській та німецьких мовах. Вчителів на початку було не багато. Було так що деякі вчителі вели одразу кілька предметів. Вчителями в основному були чоловіки. Першим директором був Фрідріх Цибарт,батько вже відомого нам Альберта Цибарта який також жив у місці і після смерті батька очолив школу і як батько він був істориком. Також слід зазначити що у школі навчались всі охочі і навчання було безкоштовним і добровільним і тривало вісім років у школі на той час могли вчитись і хлопці і дівчат ,тільки хлопці і дівчата навчались в окремих класах.

В вільний від роботи час та у вихідні люди відвідували церкву.

Отже культурне і духовне життя у перших поселенців розвивалось і дуже активно. Вже у другій половині ХІХ століття місто почалось розвиватись і в культурно - духовному напрямку. У1880 році, там де зараз Глінка, німецьким колоністами, була побудована перша в місті школа, вона була відкритою для усіх охочих дітей німецьких колоністів. І навчання там велось на німецькій мові , але й російська мова також викладалась. Також німцями була побудована і перша церква, завдяки якій , Арциз став релігійним центром для усіх німецьких колоністів , що проживали неподалік. Болгарським колоністами ж був започаткований знаменитий кінний базар і покладені основи виноробства у місті, яке і досі існує і розвивається в Арцизі, вівчарству розведенню овець і виробництві з їх шерсті і шкіри різних корисних для побуту речей.

ВИСНОВКИ

Арциз невелике містечко розташоване на південному заході Бессарабії, в 140 км. На південному заході від Одеси. Є неофіційною столицею Буджакського краю. Це дуже мальовниче містечко, воно славиться не тільки своєю пестротою, а й дуже цікавою і багатогранною історію.

Арциз зараз простий центр районного значення, а колись тут відбувалось дуже багато цікавих подій, тут пересікались шляхи різних народів і цивілізацій.

Початок заселенню поклала Катерина ІІ. Вступивши на престол, вона видала Указ про заселення околиці великої російської імперії.

У 1763 році вона видала маніфест, який дарував пільги переселенцям-колоністам. Тільки після цього почалося систематичне заселення різними переселенцями, околиці великої російської імперії. В цьому маніфесті йшла мова про пільги для переселенців, а саме внов прибувшим надавалась ділянка землі для ведення сільського господарства, будівельні матеріали, звільнення від податків на 60 років. Та на цей заклик відгукнулось не так багато бажаючих,як очікувало. Потім на деякий час після смерті Катерини ІІ про заселення околиці Бессарабії забули.

Можливість заселення колоністами земель Буджака стало після перемоги російських військ над Туреччиною у війні 1791 року[28;30]. Це дало можливість початку заселення земель нашого краю різними переселенцями. Активне заселення нашої території почалось за часи Олександра І, який як і його бабка Катерина ІІ, надавав колоністам певні пільги, а саме: звільнення від податків на 10 років, звільнення від рекрутського набору, свобода віро сподівання, також мало імущим надавалась позичка з казни, і призначались після закінчення перших десяти років - другі десять років для повернення позики. Також кожна родина колоністів отримувала від Російської імперії по 60 десятин для побудови будинку та сільськогосподарських потреб. Це створило сприятливі умови для переселення , багатьом обіцяні пільги здавались казкою, так як більшість з них була вигнанцями на своїй Батьківщині, або вони просто не могли собі дозволити такого, вони стояли на найнижчій суспільній ланці, там у себе вдома. Тому покинувши там все , вони відправились в далекі краї шукати щастя на чужині.

Так вже сталося , що на територію нашого міста прибували в основній своїй масі німецькі колоністи, з міста під назвою Вюртемберг. Колонію вони найменували Йоханесфорт, що в перекладі з німецької означає сеління Святого Петра, а в офіційних документах Арциз носив іншу назву - Арсіс, яку йому власноруч надав російський імператор Олександр І, в честь славної перемоги російських військ 8-9 березня 1814 у міста Арсі сюр Об, де де прославилась доблість і мужність руських воїнів під командуванням А. В. Суворова. На перших порах життя колоністів складалось не так , як вони хотіли і сподівались. Нові землі, нові люди, не сприятливі умови для сільського господарства: посушливий клімат, відсутність частих дощів, постійні вітри та не дуже теплі зими , постійні хвороби ( впродовж І половини ХІХ століття вмісті декілька разів спалахували епідемії холери)- які уносили з собою життя перших поселенців. Усе це спочатку спантеличувало їх, вони не могли звикнути до цього всього , не могли пристосуватись.

Прийшла довгоочікувана допомога від держави. Виросли перші цегляні будинки, почав давати плоди посіяний врожай. Колоністи не тільки змогли завдяки цьому врожаю забезпечити себе і свої родини, залишити на наступний посів, а й навіть почали їм торгувати. В основному вони вирощували садові - ягідні культури, та займались виноградарством, крупні плантації виноградників розташовувались по всьому місту, майже кожна родина вирощувала виноград,з якого потім робили вино і торгували ї їм. Це стало однією з статей прибутків місцевих жителів. Але не тільки виноградарством і виноробством займались місцеві, а й розведенням і торгівлею кіньми. В місті, тоді ще просто колонії існував великий конезавод, який займав майже 1/3 частину. Коневодство стало ще однією статтею доходів місцевих. Ці два напрямки сприяли перетворенню з простою нічим непримітної, Богом забутої колонії на великий торгівельно–промисловий центр Буджака. Щоб купити коней , (а у місці існував великий кінний базар) сюди з’їжджались з усіх околиць не тільки Бессарабії та Буджаку а й з інших місцин. А виробництво вина сприяло появі в місці фабрик , млинів заводів, так як майже все вино ,що вироблялось йшло на продаж , а гроші виручені з його продажу йшли на будівництво.

Якщо брати загалом життя міста в ХІХ столітті , то можна зробити висновк, що воно протікало рівно. В своєму розвитку Арциз подалав три періоди:

1. 1816 - 1871г. - Початковий період (діловодство німецькою мовою) . У перший період були побудовані школа, перші кам’яні будинки, це був період облаштування, розбудовиі присвоєння назв. Саме в цей період наше місто отримало свою сучасну назву, саме в цей період німецькі колоністи відділились від інших переселенців в місті і заснували власну громаду, яка отримала назву Брієни.

2. 1871 - 1918г.г. - Російський період (діловодство російською та німецькою мовами) . В цей період місто вже стало на ноги, розвивається торгівля, сільське господарство,набирає обертів вирощування винограду і виробництва вина, яке потім починає експортуватись у Румунію та поставляється в Санкт- Петербург і Москву, починають функціонувати знамениті овочевий та кінний базари, які були відомі не тільки в Бессарабії ,а й далеко за її межами, будуються перші фабрики , заводи, млини. Будується кірха, і Арциз стає не тільки торгівельно–економічним центром Буджаку, а й релігійним.

І кожний цей період приносив в історію міста щось нове. Від консервативного життя і дещо закритого для інших ( у початковий період до більш відкритості і приязності у третій період).

Місто потроху розвивалось і набирало обертів. Потроху Арциз відвойовував собі місце промислового ,торгівельного і релігійного центру Буджака .

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Джерела

1. « Ведомость о колоніях иностранных поселенцев 1870 год 5 декабря » //Шварцман Є.В. Арциз мой город родной.-Арциз: Диамант, 2007- 352 С.

2. Записка надвірного совітника барона Франка от 2 декабря 1830р. // Шварцман Є.В. Арциз мой город родной.-Арциз: Диамант, 2007- 352 С.

3. Исторический обзор колонизации казённых земель в Росси иностранцами// Шварцман Є.В. Арциз мой город родной.-Арциз: Диамант, 2007- 352 С.

4. Описание перекопских и ногайских татар, черкесов, мингрелов и грузин. Жана де-Люка, монаха Доминиканского ордена (1625) // http/www.wik.znanie/ru/wzi index php.

Література

5 Агбунов. М. І. Генерал-попечитель (Жизнь и деятельность И.Н. Инзова). Арциз,– Арцизська міська типографія 2009.- 198 с.

6. Байбакова Є.В. Німецькі колонії в Арцизі//Арцизские вести.- Арциз, 2005, август, № 43.

7. Бачинський А. Д. Адміністративно-політичне управління Буджацьким степом та пониззям Дунаю (XVIII – початок XIX ст.) //Архиви України. – К., 1966. – № 5. – с. 17-23.

8. Бачинский А. Д., Добролюбский А. О. Буджакская орда в XVI-XVII вв. (историко-археологический очерк) //Социально-экономическая и политическая история Молдавии периода феодализма. – Кишинев: Штиинца, 1988. – с. 82-94.

9. Бачинский А. Д., Добролюбский А. О. Конец Буджакской Орды: (По монетным находкам в погребальном инвентаре могильника у с. Бурсучень) //Нумизматические исследования по истории Юго-Восточной Европы. – Кишинев: Штиинца, 1990. – с. 208-222.

10. Губоглу М. Валахия, Молдавия, Крым, Тамань и Азов в турецком описании 1740 г. М.: Наука, 1964. – с. 131-157.

11. Древняя культура Молдавии. – Кишинев: Штиинца, 1974.-230 С.Степи Евразии в эпоху средневековья. – М.: Наука, 1981.- 400 с.

12. Вольц Е., Фогель Е. , Остер Г. Бріени- Бесарабія.-Людвігсбург.: Арциз.,1991.,-456 с.

13. Егоров В. Л. Историческая география Золотой Орды в XIII-XIV вв. – М.: Наука, 1985.-150 с.

 14. «История гордов и сел. СССР».-М. .: Наука,1975.-600 с.

15. Кабузан В.М. Заселення Новоросії .- М.: Наука.,1965.-231 с.

16. Коваль В.Ф. Город мой давний товариш// Арцизские вести.- Арциз, 2005,сентябрь,№44.

17. Коваль В.Ф. И всё таки без немцев не обошлось// Арцизские вести.- Арциз,2006,январь,№1.

18. Козик А.К. Очерки з історії Арциза.-Арциз: Діамант,2003.,-200 С.

19. Леонова В.С. Брієни – Бесарабія.- Арциз: Діамант,1997., 55 С.

20. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Одеса, 26 жовтня 2007 р.). – Одеса, 2007. –с. 309–313.

21 Скальковский А. А. Болгарские колонии в Бессарабии и Новороссийском крае.//http/www.wik.znanie/ru/wzi index php.

22. Свиньин П. П. Описание Бессарабии .Москва.,- Stratum plus. -2002.- 80 С.

23. Стоянова А.С. Спогади берегти- побудовані мости укріплювати // Арцизские вести.- Арциз, 1999, березень,№ 9.

24. Стоянова А.С. Існують ще три Арциза// Дело - Арциз,2001, травень, №23.

25. Стоянова А.С. Наше історичне єднання - наша доля// Дело – Арциз,1998, травень, №23.

26. Циберт А. Брієни.-Людвігсбург.: Арциз.,2000.-200 с

27 Шабашов А. В. Новое в изучении животного календаря у крымских татар //Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри. Сборник научных статей. – К., 2006. – с. 373–389.

28. Шабашов А. В. Племена монгольского происхождения в составе Буджакской орды //Цырендоржиевские чтения-2006. Тибетская цивилизация и кочевые народы Евразии: кросскультурные контакты. Сборник научных статей. – К., 2006. – с. 373–389.

29. Шварцман Є.В. Арциз –город мой родной.-Арциз: Діамант, 2007р.-352 с.

30. Шварцман Є.І. Все це багатство належить нам і нашим пращурам// Дело - Арциз, 2004, липень, № 40.

Додатки

Додаток А. Витяг з Бухарестського мирного договору 1812 року . Ст.4

Статья 4-я устанавливала новую русско-турецкую границу по реке Прут (вместо Днестра), вследствие чего Бессарабия отходила к России. Статья 6-я обязывала Россию возвратить Турции все пункты на Кавказе, «оружием... завоёванные». Такая редакция статьи явилась основанием для возвращения взятых с бою Анапы, Поти и Ахалкалаки, но одновременно и поводом для удержания Сухума и других пунктов, приобретённых Россией в результате добровольного перехода в русское подданство владетелей Западной Грузии. Тем самым Россия впервые получила морские базы на Кавказском побережье Чёрного моря. Б. м. д. обеспечивал привилегии Дунайских княжеств и внутреннее самоуправление Сербии, положившее начало её полной независимости, что было шагом вперёд в деле национального освобождения балканских народов

КОМИТЕТ ПО ДЕЛАМ АРХИВОВ ПРИ ПРАВИТЕЛЬСТВЕ

РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

РОССИЙСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ИСТОРИЧЕСКИЙ АРХИВ

(РГИА)

Об образовании колонии Арциз-

АРХИВНАЯ СПРАВКА

В Российском государственном историческом архиве в фонде 1

Департамента МГИ в деле: "Об уплате долга бессарабскими немецкими колонистами" (1825-1833 гг.) имеется записка надворного советника барона Франка от 2 декабря 1830г. о долгах колонистов Бесарабской обл. В записке приводятся сведения по истории заявления колонистами Аккерманского у. Бессарабской обл. и образовании колоний, в т.ч. Арсисской.

В записке говорится: "для поселения колонистов отмежевано в 1814 годув Аккермаиоком у. в самом центре Бессарабии на Буджаке на 15 участков удобной 113478 дес. земли... Колонии в незабвенную для колонистов память о знаменитых Российских победах, во время коих сделано и основание сих поселений 16 октября 1817г. государем императором собственноручно наименованы: Бородинскою, Тарутинскою, Малоярославскою, Клястицкою, Березинскою, Кульменскою, Лейбцигокою, Бриенскою, Арсисскою... Выходивших колонистов выдворяли начально, т.е. с 1814г. до половины 1816г. инженер генерал-майорГдртинг посредством особых смотрителей, а с сего времени до конца 1818г. продолжал поселение сие полномочный наместник Бессарабской обл. ген.-лейтенант Бахметьев, по представлении коего учреждена в ноябре 1816г. и Бессарабская контора иностранных поселенцев, окончившая водворение сих колонистов».

В статистическом описании 14 колониям варшавских поселенцев в Бессарабии к плану 1818г. указано: «Колония Арсисская поселена в 1816 г».

 В приложенной к историческому обзору колонизации земель в России иностранцами, составленном Главным комитетом об устройстве сельского состояния 5 декабря 1870г. ведомости о колоніях иностранных поселенцев год основания колонии Альт-Арцыг указан 1816г.

ОСНОВАНИЕ: ф.383, оп.29, д.542, лл.21 и об , 22, 24-26; д.417, л. л. 248-249 об., ф.Ш1, ОП.Г(ХУ) 1870г., Д.71, дд.207,242,263 об. - 264.

Додаток Б . АРХИВНАЯ СПРАВКА Об образовании колонии Арциз

I. Общи ходъ, условия и результаты колонизации.

Переселения иностранцев!, въ Pocciio делались въ периоды Царствования Царя Алексия Михайловича, Императора Цетра 1-го и Императрицъ: Анны Іоановны и Елисаветы Петровны, aв следствии лишь случайныхъ причяяъ и потоку прспсходили безъ общаго предварительнаго плана.

Систематическое поселеніе въ иашеыъ отечеств-в ивостранцев'ь въ широкихъ размерахъ ц на определенніхъycловiяхъ началось въ Царствовагпе Императрицы Екатерины ll-ii.

Со вступлетемъ на престолъ, Государыня Императрица издала 4 Декабря 1762 г. Манифеста, которьмъ призывала пзъ чужихъ краевъ раэныхъ сословій людей, кромъ Евреевъ, пргЬзжать и селиться въ Pocciii, обълвивъ, что цЬль ея при приглашеній ннострацевъ къ поселение у насъ, состоять въ умножении обитателей ея пространной Имперіи.

Но этотъ призывъ не оказалъ, по видимоу, желаємаго действия, а потому, въ видахъ привлеченія нностранцевъ къ поселент въРоссіи, Екатерина П-я Высочайшнмъ Манифестомъ 22 июля 1763 г. даровала колонистаиъ права и преимущества на слъдующнхъ основашяхъ (**):

1) Селиться «гдє кто пожслаетъ во всЬхъ губеряниъяхъ, записываясь въ городски цехи и купечество, или колоніями на «порояшихъ» казенныхъ землвхъ, выгодныхъ для хлебопашества и для заведетя фабрикъ и заводовъ.

2) Свободное всповъданіе вЬры по іхъ уставамъ п обрядамъ.

3) Свобода построеніяцерквей и колоколен и содержания потребнаго числа пасторовъ и прочихъ церковно-служителей.

4) Свобода отъ всякіхъ податей и повинностей, какъ обыкновеивыхъ, такъ и чрезвычайны хъ, для п оседавших ся целіти колоніями иа пустыхъ местахъ въ продолженіє 30 дътъ {**•).

Додаток В.

Исторический обзоръ колонизацги казенпыхъ земель въ России иностранцами (*)-

 

Додаток Г. Карта бесарабської губернії 1865 року

Додаток Д

Герб Бесарабії

Додаток Є Карта Бесарабіїї ХІХ століття

Додаток Ж Карта Буджака