Прогресивна дивідендна політика

6. Прогресивна дивідендна політика

Прогресивна дивідендна політика — одна з найпопулярніших серед акціонерів. Перш за все тому, що вона передбачає поступове постійне збільшення дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію. Дуже часто це поступове збільшення дивідендів проявляється постійним темпом приросту дивідендних виплат. Практика країн із розвинутими ринковими економічними системами показує, що більшість акціонерних корпорацій здійснюють поквартальну виплату дивідендів. Із причин, наведених вище, квартальні дивідендні виплати відображають сезонні аномалії продажу корпорації. Отже, для запровадження прогресивної дивідендної політики, треба забезпечувати приріст стосовно дивідендних виплат аналогічного кварталу попереднього року. Отже, якщо акціонерна корпорація дотримується прогресивної дивідендної політики, то, перш за все, в процесі визначення величини поточних дивідендних виплат варто:

-  встановити величину дивідендних виплат на одну акцію в аналогічному кварталі минулого року;

-  прийняти рішення стосовно темпу приросту поточних дивідендних виплат порівняно з аналогічним кварталом минулого року;

-  на основі встановленого темпу приросту, визначити поточні дивідендні виплати на одну акцію;

-  визначити, яка сума грошей потрібна для забезпечення даних поточних дивідендних виплат, для цього треба поточні дивідендні виплати на одну акцію перемножити на кількість звичайних акцій в обігу;

-  визначити, який відсоток чистого прибутку становить сума потрібна для забезпечення поточних дивідендних виплат;

-  вирішити остаточно, чи може акціонерна корпорація виділити цю частину прибутку на дивідендні виплати.

Якщо дана частина чистого прибутку може бути виділена на дивідендні виплати, то переходять до реалізації дивідендної політики, а якщо ні, то зменшують темп приросту поточних дивідендних виплат та повторюють наведену вище послідовність дій, або навіть відмовляються від прогресивної дивідендної політики.

7. Регресивна дивідендна політика

Регресивна дивідендна політика — фактично це антипод прогресивної дивідендної політики, оскільки передбачає стале та поступове зменшення дивідендних виплат, що еквівалентно їх приросту з від'ємним темпом. Це найменше популярний вид дивідендної політики серед акціонерів. Застосування даної політики часто приводить до того, що акціонери вирішують продати акції даної корпорації. Якщо прогресивна дивідендна політика часто приводить до зростання курсу акцій, то регресивна — до падіння. Тим не менше акціонерні товариства часто бувають змушені застосовувати дану дивідендну політику в силу об'єктивних обставин. Зростання конкуренції часто приводить до зменшення величини чистого прибутку. На початку ринкових перетворень в Україні деякі вітчизняні акціонерні товариства отримували значні прибутки викликані низьким рівнем конкуренції та неефективністю вітчизняного ринку. В ті часи вони встановлювали невиправдано великі дивідендні виплати за своїми акціями. З часом рівень конкуренції суттєво вплинув на прибутки таких компаній, проте задавши значний темп високих дивідендних виплат, тепер ці акціонерні товариства змушені запровадити непопулярну регресивну дивідендну політику.

8. Політика негрошових виплат

Деколи, за браком потрібних фінансових ресурсів акціонерні корпорації вдаються до політики негрошових дивідендних виплат. У цьому випадку замість прямих грошових дивідендних виплат використовують, як правило, найближчі грошові замінники. Заслуговує на увагу політика виплати дивідендів випуском нових цінних паперів, наприклад, акцій чи облігацій. Оскільки найцінніші папери володіють цілим спектром специфічних фінансових характеристик, то політика негрошових витрат може далеко виходити за рамки даного дослідження та звестися до пояснення характеристик цінних паперів взагалі.

9. Політика нагромаджених кумулятивних дивідендів

Деколи, не бажаючи застосовувати політику негрошових виплат та не маючи достатніх фінансових ресурсів для грошових дивідендних виплат, корпорація вирішує застосувати політику нагромаджених грошових дивідендів. У цьому випадку дивіденди оголошуються, проте виплата їх відкладається до кращих часів.

Практика та теорія реалізації дивідендної політики знають багато прикладів реалізації дивідендних виплат до зазначених вище політик, чи навіть відповідно до певних специфічних обставин, у яких перебуває дана корпорація. Науковці роблять спроби розкласифікувати теоретичні засади, відповідно до яких здійснюється на практиці та чи інша дивідендна політика. Так, відповідно до класифікації наведеної І.О. Бланком, теорії, котрі пробують пояснити, як «правильно» застосовувати дивідендну політику, висовують гіпотези стосовно поведінки інвесторів залежно від дивідендної політики. Це перш за все теорії: про незалежність дивідендів, про надання переваги дивідендам, про мінімізацію дивідендів, сигнальна теорія дивідендів (теорія сигналізування), теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів (теорія клієнтури).

Як бачимо, серед теорій, згаданих вище, часте суперечливих, жодна не може остаточно та вичерпно пояснити, як «правильно» застосовувати різні види дивідендної політики. На думку автора, абсолютну відповідь можна знайти у сфері практичного застосування дивідендної політики українськими корпораціями.

1.4 Стабільність дивідендної політики підприємства

Через велику кількість факторів, а також через зміну відносної значимості цих факторів у часі й на окремих підприємствах неможливі розробка й застосування загальної моделі для формування дивідендної політики. Тому здійснюється вибір із трьох можливих типів політики визначення коефіцієнта дивідендних виплат, виходячи з оцінки фінансових потреб підприємства й підтримки його ліквідності. Оцінюючи фінансові потреби, варто брати до уваги прогнози грошових потоків підприємства, довгострокових інвестицій і інші фактори, що впливають на стан грошових залишків підприємства. Основне в цій оцінці - визначення можливих потоків коштів і можливого їхнього стану з урахуванням зміни дивідендних ставок і ризику. Інакше кажучи, аналізується здатність фірми підтримувати стабільний рівень дивідендів у зв'язку із імовірним розподілом майбутніх потоків коштів. З позицій другого критерію - ліквідності - необхідно враховувати ризик зменшення запасу ліквідності при визначенні розміру дивідендних виплат, особливо при його зростанні. Корпорації прагнуть використати один із трьох типів політики виплати дивідендів:

-  Стабільний або безупинно зростаючий дивіденд на акцію.

-  Низький регулярний дивіденд плюс додаткові виплати, які залежать від річного прибутку.

-  Постійний коефіцієнт виплат.

Політика низького регулярного дивіденду плюс додаткові виплати є в даному ряді політикою компромісної. А оскільки прибутки й рух готівки підприємств непостійні, то представляється, що ця політика повинна бути базової. Ухвалення рішення підприємством (радою директорів) щодо дивідендних виплат може складатися з наступних етапів:

-  Визначення довгострокової політики відносно частки виплати (відсоток від прибутку).

-  Зосередження уваги на змінах дивідендів: чи виправдані ці зміни обставинами?

-  Оцінка доцільності зміни дивідендів слідом за змінами норми прибутку.

-  Збереження розміру дивідендів на колишньому рівні.

-  Доведення фактичного розміру дивіденду до запланованого.

Стабільність подібної дивідендної політики є кращою характеристикою акціонерного товариства в плані його надійності й фінансової стабільності. Але на практиці вона найчастіше не витримується, оскільки в окремі моменти спрацьовують ті або інші доводи в захист високих або низьких дивідендів:

Підприємства з високими дивідендними виплатами більше цінуються ринком, тому що багато акціонерів уважають, що краще дивіденди сьогодні, чим ріст курсової вартості акцій у майбутньому (свого роду "синиця в руках").

Виплата низьких дивідендів допомагає уникнути додаткових витрат на залучення нових інвестицій. Політика високих дивідендних виплат збільшує вартість обслуговування акціонерного капіталу.

Низькі дивіденди зменшують податкові зобов'язання інвесторів, оскільки податки на приріст капіталу в розвинених країнах, як правило, набагато менше, ніж податки на дивіденди. Мінімізація дивідендів означає мінімізацію податкових зобов'язань і ріст ринкової вартості підприємства

Як уже вказувалося вище, не може бути єдиної для підприємств теоретичної моделі, що підтримує конкретну дивідендну політику. У певні моменти перевага віддається політиці високих дивідендів, в інші низькі. Підприємства, як правило, прагнуть платити високі дивіденди, хоча імовірно, що переважніше політика стабільних дивідендів.

При рішенні питання про розподіл прибутку між дивідендними виплатами й реінвестуванням дуже важливе проведення обґрунтованої дивідендної політики не тільки на рівні підприємства, але й в аспекті руху ринкових курсів акцій на фондових біржах. Це пов'язане з тим, що зміна курсів акцій служить для інвестора основною інформацією про роботу конкретного емітента. При наявності в суспільства достатньої кількості об'єктів для інвестування, що забезпечують високу норму прибутковості, привабливість грошових дивідендів буде прагнути до нуля: чим більшу прибутковість можуть принести інвестиції, тим більше інвестори будуть схилятися до одержання прибутку не за рахунок дивідендів, а за рахунок росту курсової вартості акцій. Інакше кажучи, чим більше передбачувана прибутковість інвестицій АТ стосовно необхідної ринкової норми прибутковості по акціях, тим дивіденд, що нараховує менше. Звичайно, необхідно враховувати, що курс акцій підвищується не тільки в результаті інвестування, але й при збільшенні коштів, що направляють на виплату дивідендів акціонерам. Крім того, на ринкову вартість акцій вплив роблять внутрішні й зовнішні фактори: внутрішні - прибуток, фінансова стабільність, популярність АТ; зовнішні - стан ділової активності в країні, рівень інфляції (поточна й очікуваний), законодавча й податкова зміни, ріст кількості акціонерних товариств, ефективність ринку цінних паперів.

У кожному разі, дивідендна політика акціонерного товариства - це активний спосіб впливу на курсову вартість акцій. Тому модель дивідендної політики необхідно будувати із прив'язкою до курсу акцій, вартості підприємств.

При росту ринкових цін на акції може наступити момент, коли в чинність їхньої високої ціни попит на акції починає падати, а виходить, падає їхня ціна, знижується вартість підприємства. Як правило, для підтримки курсової вартості акціонерні товариства в цьому випадку прибігають до членування акцій на менші акції: число акцій в обігу збільшується, а прибуток і дивіденди на акції, а також ціна на акцію знижуються. Попит у чинність більшої доступності акцій для інвесторів зростає. Важливо в цьому процесі правильно визначити розміри дроблення. Доходи на загальне число акцій після дроблення не повинні зменшити доходи акціонерів до членування акцій на менші акції, а більш бажано, щоб відбулося деяке збільшення доходів акціонерів. Членування акцій на менші акції застосовується з метою підтримки ціни акцій.

Застосовується на практиці й такій формі підтримки ліквідності й ринкової ціни акцій, як збільшення номінальної вартості акцій (консолідація).

Альтернативою виплаті дивідендів є власні акції в портфелі - звичайні акції, що купують самим емітентом. При покупці корпорацією частини своїх акцій число акцій в обігу зменшується, ринкова ціна акцій підвищується, оскільки дивіденди на, що перебувають на балансі суспільства акції не виплачуються. При покупці власних акцій необхідно правильно визначити обсяг їхньої покупки для того, щоб нова ринкова ціна акцій залишилася б оптимальної, тобто устраивающей корпорацію, що діють і потенційних акціонерів. За допомогою покупки власних акцій корпорації міняють структуру свого капіталу. Акції можуть бути продані, якщо підприємству необхідні додаткові кошти для рішення вартих перед ним завдань.

Для реалізації комплексної дивідендної політики необхідна правильна оцінка реального рівня дивідендів. Положення більшості російських акціонерних товариств не дозволяє їм витратити значну частину прибутку на дивіденди акціонерам, тому вони застосовують некоректні прийоми при розрахунку й виплаті дивідендів:

-  затримують виплату дивідендів, і інфляція знецінює їхню більшу частину;

-  завищують отриманий прибуток;

-  виплачують дивіденди акціями, не задіючи реальний прибуток.

Оцінка реального рівня дивіденду в нашій країні, в умовах високої інфляції й несумлінної реклами, не може й не повинна бути побудована на результатах порівняння абсолютних величин типу відносини оголошених дивідендів до номінальної вартості акцій. Оцінка дивідендів за поточною ціною акцій різко знижує прибутковість акцій. Але й така оцінка не відображає зниження вартості грошей за час від покупки акцій до виплати дивідендів. Поточна прибутковість акцій (відношення дивіденду до ринкової вартості акцій) істотно нижче ставки дивіденду (розраховується щодо номінальної вартості). Реальна оцінка може бути досягнута тільки у випадку використання дисконтованої ціни акції й дисконтованої величини дивіденду, обліку їхньої різночасності. Але в цьому випадку при виборі ставки дисконтування є проблеми при визначенні індексу інфляції, насамперед складності визначення змін купівельної спроможності рубля на дату покупки акцій і дату виплати дивідендів. Проте, використовуючи такий підхід і дані офіційної статистики, цілком можливо визначити відношення фактичної й оголошеної прибутковості і її динаміку. Таке зіставлення можна використати для порівняння з динамікою цього показника в інших емітентів. При розрахунку даного показника варто враховувати оподатковування дивідендів і витрати по придбанню акцій.

Дивідендна політика повинна бути зрозуміла всім, тому будувати її необхідно виходячи з тієї посилки, що дивідендна політика є певна система передачі інформації. На українському ринку така інформація практично відсутня: дивіденди не містять належної інформації про політиці, що проводиться підприємствами, а курси акцій - про очікування інвесторів. Це, безумовно, відображається на інвестиційному процесі й стримує формування ефективного ринку цінних паперів - ринку, на якому цінні папери з тим самим рівнем ризику приносять однаковий доход. При проведенні дивідендної політики акціонерні товариства (ради директорів) повинні враховувати, що:

-  регулярно виплачувані дивіденди зменшують невизначеність інвесторів;

-  виплата дивідендів свідчить про гарний стан суспільства;

-  інвесторів цікавить стабільність величини дивідендних виплат, скоректованої з урахуванням інфляції;

-  підвищення дивідендів за певний період варто проводити тільки при наявності розрахунків, що свідчать про можливості підтримки їхнього розміру в майбутньому. Якщо такої впевненості ні, то доцільно заявити про виплату екстрадивідендів.

Раціональна дивідендна політика дозволяє максимізувати добробут акціонерів підприємства й одночасно забезпечити фінансування його діяльності.

Розділ 2. Дивідендна политика закритого акціонерно товариства «Барошник» 2.1 Характеристика підприємства ЗАТ «Барошник»

Розвиток ринкових відносин в економіці України опиралося на процеси масової приватизації, що забезпечує перехід власності в приватні руки в різній формі.

Перехід підприємств у приватну власність за допомогою акціонування повинен був, по ідеї реформаторів, забезпечити ріст ефективності виробництва. Однак замість підйому економіки протягом 90-х років спостерігається спад промислового виробництва.

Через цього дослідження діяльності підприємств, що акціонувалися, пошук причин погіршення їхньої діяльності й банкрутства представляється винятково актуальним у сформованій економічній ситуації.

Основною метою Закритого Акціонерного Товариства «Барошник» є витяг прибутку, забезпечення безперервного забезпечення населення області якісним борошном по нижче ринковій ціні.

Суспільство здійснює наступні види діяльності:

-  заготівля, зберігання й переробка зерна, випуск борошна й комбікормів їхня реалізація.

-  виробництво макаронних виробів і їхня реалізація.

У цей час перетворене Акціонерне Товариство зберегло свій профіль, тобто основне заняття - переробка зернових культур і продаж їх.

АТ «Барошник» уведено в експлуатацію в 1977р. Діяльність Акціонерного Товариства визначається як промислова. У промисловість входять цеху:

-  млин трьох сортного млива, продуктивністю – 220 т/доба.

-  комбікормовий завод – 315 т/доба.

-  елеватор місткістю 30тис. тонн зерна.

-  ТОВ «КІТЛАП» - 15 тонн у добу

Закрите Акціонерне Товариство «Барошник» укомплектований виробничими кадрами відповідно до виробничої необхідності. Чисельність робітників на підприємстві 375 чоловік, у тому числі ІТП 92 чіл, робітників 240. Середня заробітна плата 1000 грн.

Виробнича діяльність на підприємстві здійснюється промислово-виробничим персоналом основної діяльності й допоміжним персоналом.

До промислово-виробничого персоналу відносяться: працівники основних і допоміжних цехів; млина, комбіцеху, цеху попередньої суміші, складу готової продукції, тароремонтних майстерень, електроцеху, мех. цеху, котельні.

До непромислового персоналу ставляться: залізниця, житлово-комунальний відділ, будівельна група, підсобне господарство, ОРС.

До керівників ставляться : голова Ради Директорів і його членів, Голова Правління.

У правлінні 7 чоловік. З фахівців : головний механік, головний інженер, головний енергетик, головний бухгалтер а також працівники, зайняті в інженерно-технічних, економічних і інших відділах.

В Акціонерному Товаристві випускаються на сьогоднішній день борошно вищого, першого й другого сортів. Є потужності по випуску комбікормів у різноманітному асортименті. Комбікорми можуть бути 2х видів: у розсипному й гранульованому виді. Відбувся спад виробництва по всій товарній продукції. У зв'язку з порушенням економічних зв'язків із країнами СНД випуск борошна скоротився в 3 рази в 1998 р., в 2004м в 5 разів скоротився.

Спочатку 1990-х років значно знижувався випуск комбікормів. А с 2005 року випуск припинився. Рік за роком попит на комбікорми відсутній. На ЗАТ «Барошник» відбувається загальне зниження випускаємої продукції, по всіх асортиментах. Для цього є об'єктивні причини. Ріст цін на сировину, руйнування зв'язку з постачальниками, загальне зниження купівельної спроможності населення у зв'язку інфляцією, появі конкурентів, міні млина, загальна криза неплатежів в економіці України.

2.2 Формування капіталу ЗАТ «Барошник»

Власний капітал підприємства включає різні по економічному змісті, принципам формування й використання джерел: статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, фонди нагромадження, нерозподілений прибуток.

Статутний капітал - зареєстрована в уставі підприємства частина власного капіталу. Головним джерелом поповнення статутного капіталу виступає прибуток (це якщо державне підприємство).

У ЗАТ «Барошник» статутний капітал являє собою об'єднання внесків власників підприємства в грошовому вираженні в розмірах, обумовлених установчими документами (малюнок 2.1).

Малюнок 2.1 - Зміна статутного фонду акціонерного товариства.

Статутний фонд ЗАТ «Барошник» становить 1694070 гривень. Він розділений на 6776280 штук простих іменних акцій номінальною вартістю 0.25 гривень кожна.

Акції ЗАТ «Барошник»можуть бути придбані за рахунок споруджень, устаткування, інших матеріальних цінностей, цінних паперів, передачі майнових і немайнових прав.

Вартість майна, що акціонери передають у статутний фонд ЗАТ «Барошник» у натуральній формі, визначається незалежним експертом, що призначається правлінням суспільства (малюнок 2.2)

.

Малюнок 2.2 - Формування статутного фонду акціонерного товариства, створюваного шляхом приватизації або корпоратизації державного підприємства.

Суспільство має право міняти розмір статутного фонду.

Розмір статутного фонду після повної оплати всіх раніше випущених акцій може бути збільшений у зв'язку з:

-  випуском нових акцій;

-  обміном облігацій на акції;

-  збільшенням номінальної вартості випущених акцій.

Розмір статутного фонду може бути зменшений шляхом:

-  зменшення номінальної вартості випущених акцій;

-  зменшенням кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їхніх власників з метою анулювання цих акцій.

Додатковий капітал - це емісійний доход акціонерного товариства (суми, отриманих понад номінальну вартість розміщених акцій суспільством за мінусом витрат по їхньому продажі), суми від дооцінки необоротних активів, кошти асигнувань із бюджету, використані на фінансування довгострокових вкладень, кошти, спрямовані на поповнення оборотних коштів, а також інших надходжень у власний капітал підприємства.

Резервний капітал включає ту частину власного капіталу підприємства, що призначена для покриття непередбачених втрат (збитків), а також для виплати доходів інвесторам, коли недостатньо прибутку на ці мети. Основним джерелом утворення резервного капіталу служить прибуток.

Фонди нагромадження: у цих фондах акумулюється значна частина власного капіталу підприємства, зарезервована або спрямована на будівництво й придбання основних коштів, тобто на створення нового майна. Головним джерелом формування фондів нагромадження служить чистий прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства.

Важливою особливістю обліку фондів нагромадження є те, що в міру уведення об'єктів основних коштів, придбання нематеріальних активів і інших фінансових вкладень суми фінансування не зменшуються, тому що являють собою джерела утворення майна підприємства.

Нерозподілений прибуток характеризує частину власного капіталу, що є джерелом фінансування певних напрямків поточної діяльності підприємства. Збільшення частки власних коштів сприяє посиленню фінансової стабільності підприємства.

2.3 Фінансові показники діяльності підприємства.

 

Аналіз фінансового становища ЗАТ «Барошник» зроблений по фактах 2008-2009року. При цьому розраховувалися різні коефіцієнти, що відображають певні співвідношення між окремими статтями балансу, що дають подання про фінансово-економічне положення підприємство, у т.ч. коефіцієнт ;

-  ліквідності, що дозволяють визначити здатність підприємства оплачувати свої зобов'язання;

-  фінансової стабільності;

-  рентабельність

Про вкрай низький рівень ліквідності свідчить готовий фонд, що кредиторська заборгованість перевищує дебіторську заборгованість.

Абсолютно відсутні оборотні кошти. Якщо взяти динаміку зниження оборотних коштів по роках, то вони склали до рівня 1995 року:

-  в 2004р. - склали 80%

-  в 2005р. - склали 20%

-  в 2007р. - склали 5%

-  в 2008р. - 0%, тобто оборотні кошти АТ були відсутні повністю

На початок 2008 року дебіторська заборгованість становила 11 млн. грн. сума, що утворилася, кредиторської заборгованості по колгоспах і радгоспам становила 18 млн.грн. З них :

-  Довгострокові кредити й позики - 4 млн.грн.

-  Короткострокові позики й кредити - 4,8 млн.грн.

-  Держрезервів основний борг - 6,4 млн.грн.

-  Інші заборгованості - 2,8 млн.

Підприємство перебувало в передкризовому стані. Дані аналізу показують, що необхідно було вживати стабілізуючих заходів по стягненню дебіторської заборгованості, реалізації зайвих запасів, залученню інвестицій і прискоренню оборотності оборотних коштів.

Таблиця 2.1 Інформація про фінансово-господарську діяльність, що публікується емітентом у друкованих виданнях

Найменування емітента	Закрите акціонерне товариство “Борощник”
Код за ЭДРПОУ	05393116
Номер свідоцтва про державну реєстрацію емітента	10059-АТ
Дата видачі свідоцтва про державну реєстрацію	28 грудня 1994р.
Кількість акціонерів	10097
Чисельність працівників в емітента на кінець звітного періоду	11807
Статутний капітал (тис. грн.)	5 388.5
Номінальна вартість простої акції (грн )	0.25
Кількість простих акцій (шт.)	32 331 000
Частка простих акцій у статутному капіталі (%)	150
Дата проведення останніх зборів акціонерів (для ВАТІВ)	26 грудня 2004р.

Таблиця 2.2 Інформація про фінансово-господарську діяльність, що публікується емітентом у друкованих виданнях

Юридичні особи, послугами яких користується емітент	Найменування	Місцезнаходження	Номер ліцензії
Реєстратор емітента	АБ “Кредит-Дніпро”	Україна, 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 17	№ 003-Р
Юридичні особи, уповноважені емітентом продавати (купувати) його цінні папери	“Фондова торговельна система ПФТС”	Україна, 01001, м. Київ, вул. Щорса, 31
Аудитори (аудиторські фірми), які надають аудиторські послуги емітент	“Інсайдер”	Україна, 49600, м.Дніпропетровськ, вул.Набережна В.І .Леніна 29-АЯ	АБ № 000417

Таблиця 2.3 Основні показники фінансово-господарської діяльності

Найменування показника	Період
	Звітний	Минулий
Чистий доход (виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (тис. грн.)	934 000	797 575
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) (тис. грн.)	686 344	662 191
Чистий прибуток (збиток) (тис. грн.)	154 337	46 006
Необоротні активи (тис. грн.)	486106	497 650
Оборотні активи (тис. грн.)	377 051	271 467
Довгострокові зобов'язання (тис. грн.)	24 637	24 997
Поточні зобов'язання (тис. грн )	256 820	302 752

Таблиця 2.4 Ідентифікаційні реквізити, місцезнаходженні й кошти зв'язку емітента

Повне найменування	Закрите акціонерне товариство “Барошник”
Скорочене найменування	ЗАТ “Барошник”
Організаційно-правова форма	Відкрите акціонерне товариство
Код за ЭДРПОУ	05393116
Область	Запорізька обл.
Район	Запорізький р-н.
Поштовий індекс	49081
Населений пункт	г. Запоріжжя
Вулиця, будинок	пр.Леніна, 121
Міжміський код і телефон	(0612) 127-301 ,
Факс	(0612) 349-099

Таблиця 2.5 Інформація про державну реєстрацію емітента

Номер свідоцтва	05393116
Дата видачі	28 грудня 1994 р.
Орган, що видав свідоцтво	Виконком Запорізької міської ради народних депутатів
Зареєстрований статутний капітал (грн.)	5 388 500
Банківські установи, які обслуговують емітента
Найменування банку (відділення банку), що обслуговує емітента за основним поточної	АБ “Аваль”
МФО банку	305749
Найменування банку (відділення банку), що обслуговує емітента за валютним рахунком	АБ “Аваль”
МФО банку	305749

Таблиця 2.6 Інформація про власників іменних цінних паперів емітента

Кількість акціонерів (засновників) - юридичних осіб	78
Частка акцій, які належать юридичним особам, від їхньої загальної кількості (відсотків)	13.77
Кількість акціонерів (засновників) – фізичних осіб	10019
Частка акцій, які належать фізичним особам, від їхньої загальної кількості (відсотків)	86.23
Кількість замовлених бланків сертифікатів цінних паперів (штук)	32 331 000
у тому числі: - сертифікатів акцій	32 331 000
- сертифікатів облігацій	0
Кількість виданих власникам сертифікатів цінних паперів (штук)	25 554 000
у тому числі: - сертифікатів акцій	25 554 000
- сертифікатів облігацій	0

Таблиця 2.7 Інформація про обличчя, які володіють 5 % і більше акцій емітента

Найменування юридичної особи	Код ЄДРПОУ	Місцезнаходження	Дата внесення до реєстру	Кількість акцій (шт.)	Від загальної кількості	Кількість по видах акцій
						прості іменні	прості на пред’явника	Привілейовані іменні	Привілейовані на пред’явника
“ALLIED STEEL HOLDING B.V.”			10.02.96	5 246 244	24,34	5 246 244
Приватне мале впроваджувальне підприємство “Інтертайп”			14.07.96	4 481 523	20,79	4 481 523
“WOOD & COMPANY C.R.O.”			30.01.97	1 619 142	7,51	1 619 142
АБ “ІНГ Банк Україна”			12.04.97	1 941 231	9,01	1 941 231
Ф.И.О. Фізичної особи			Дата внесення до реєстру	Кількість акцій (шт.)	Від загальної кількості	Кількість по видах акцій
						прості іменні	прості на пред’явника	Привілейовані іменні	Привілейовані на пред’явника
Усього:				13 288 140	61,65	13 288 140

Таблиця 2.8 Інформація про володіння посадовими особами емітента акціями емітента

Посада	ПІБ посадової особи	Дата внесення до реєстру	Кількість акцій (штук)	Від загальної кількості акцій (%)	Кількість по видах акцій
					прості імені	прості на пред'явника	привілейовані імені	привілейовані на пред'явника
Голова правління	Козловський А.І.	10.02.96	78400	15.2	78400
Заступник голови правління	Осавулів Г.О.	10.02.96	65001	12.6	65001
Член правління	Воробйов М.О.	15.12.96	57009	11	57009
Член правління	Шифрін Е.І.	19.01.97	46500	9	46500
Член правління	Горб Е.В.	19.01.97	42100	8	42100
Член правління	Дерюгін О.О.	11.02.96	37600	7.3	37600
Член правління	Гроденський М.О.	30.02.98	36420	7.1	36420
Член правління	Троян О.С.	12.12.97	35208	6.8	35208
Член правління	Черкашенко Ю.В.	10.02.96	33005	6.4	33005
Член правління	Ахременко В.О.	22.01.97	32020	6.2	32020
Голова Наглядацької ради	Киричко О.І.	11.12.98	25805	5.1	25805
Голова ревізійної комісії	Мелікідзе О.О.	04.11.96	15704	3.1	15704
Головний бухгалтер, член правління	Поганий М.В.	12.07.97	10012	1.9	10012
Усього:			514 784	100	514 784

 

Таблиця 2.9 Інформація про випуски акцій

Дата реєстрації емісії	Номер свідоцтва про реєстрацію емісії	Найменування органа, що зареєстрував емісію	Вид акцій	Форма випуску	Номінальна вартість (грн.)	Кількість акцій (штук)	Сума за номіналом (грн.)	Частка в статутному капіталі ( %)
4 січня 1995р.	№ 2/1/95	Державна комісія цінних паперів і фондового ринку	Іменні прості	Докумен-тарна	0.25	21 554 000	5 388 500	100
16 липня 1998р.	№ 142/04/1/98	Запорізьке територіальне керування Державної комісії цінних паперів і фондового ринку	Іменні прості	Докумен-тарна	0.25	32 331 000	8 082 750	150
2006			Іменні прості	Документарна	0.25	43 108 000	10 777 000	200

 

Показники рентабельності характеризують відносну прибутковість або прибутковість, обмірювану у відсотках до витрат коштів або майна.

Показники рентабельності - це важливі характеристики факторного середовища формування прибутку й доходу підприємств. Із цієї причини вони є обов'язковими елементами порівняльного аналізу й оцінки фінансового стану підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використаються як інструмент інвестиційної політики й ціноутворення.

Аналіз рентабельності укладається в дослідженні рівнів і динаміки різноманітних фінансових коефіцієнтів рентабельності, які є відносними показниками фінансових результатів діяльності підприємства.

Розглянемо найбільш важливі фінансові коефіцієнти рентабельності (R).

1R) Рентабельність продажів.

 (2.1)

2008 рік

2009 рік

ДО_1R показує, скільки прибутку доводиться на одиницю реалізованої продукції. Зменшення ДО_1R свідчить про зниження цін при постійних витратах на виробництво або про ріст витрат на виробництво при постійних цінах. Ріст ДО_1R є слідством росту цін при постійних витратах на виробництво реалізованої продукції (робіт,послуг) або зниженні витрат на виробництво при постійних цінах.

2R) Рентабельність усього капіталу ЗАТ «Борошник».

 (2.2)

2008 рік

2009 рік

ДО_2R показує ефективність використання всього майна підприємства.

3R) Рентабельність основних коштів і інших внеоборотных активів.

 (2.3)

2008 рік

2009 рік

ДО_3R відображає ефективність використання основних коштів і інших внеоборотных активів, вимірювану величиною прибутку, що перебуває на одиницю вартості коштів.

4R) Рентабельність власного капіталу.

 (2.4)

2008 рік

2009 рік

ДО_4R показує ефективність використання власного капіталу.

5R) Рентабельність перманентного капіталу.

 (2.5)

2008 рік

2009 рік

ДО_5R відображає ефективність використання капіталу, вкладеного в діяльність підприємства на тривалий строк (як власного, так і позикового).

Відіб'ємо ці фінансові коефіцієнти рентабельності на діаграмі (малюнок 2.3)

Малюнок 2.3. Найбільш важливі фінансові коефіцієнти рентабельності

2.4 Аналіз керування в ЗАТ «Барошник»

ЗАТ «Барошник» було перетворено 11 травня 2004 року зі статутним фондом у розмірі 4817 тис. грн виключивши з оцінної вартості об'єкт соцкультпобуту й житла 100% акцій належало державі.

Відповідно до Концепції роздержавлення й приватизації держвласності на 2008-2009 року, передана безоплатно трудовому колективу «Барошник» 5% акцій статутного фонду.

Передбачено в програмі спеціалізованих купонних аукціонів на 2009-2010 роки, продаж 25% акції статутного фонду.

Частка держави становила 70% статутного фонду. Було доручено в органах керування ЗАТ «Барошник» розробити індивідуальні проекти приватизації 70% пакета акцій суспільства.

Розглянуто індивідуальний проект приватизації про викуп 70% акцій суспільства й затверджений постановою від 29 травня 2008р. № 07/2-99.

Установлено строки викупу акцій частки учасників. Згідно з постанові Фонду держмайна від 18 липня 2009р. № 123 минулого відкликані в держвласність 19,73% акцій у зв'язку із закінченням установлених строків оплати за викуп акцій суспільства.

На даний момент розподілений пакет акцій у наступному порядку:

-  70% - колектив, працівники суспільства.

-  19,73% - фонд держмайна.

-  10,27% - непрацюючі в суспільстві.

До викупу державної частки колективом акціонерного товариства система керування залишалася такий же.

У країні бурхливо проходила процес приватизації. Із за межі запрошені експерти по проведенню приватизації, системі керування й майнових прав акціонерів, їхньої ролі в участі керуванні в акціонерному товаристві. Міжнародний досвід показує, що роз'яснення є необхідною умовою ефективного функціонування підприємства, їхньої життєздатності й конкурентноздатності протягом тривалого часу. Досвід економічно розвинених країн показує, що діяльність і динаміка підприємств у значній мірі залежить від того, як акціонери здійснюють свої права й обов'язки по забезпеченню ефективності й прибутковості керування діяльністю підприємств, здійснюємість керуючими й іншими призначеними для цього посадовими особами на повсякденній основі.

Керування акціонерним товариством у різних країнах відрізняються друг від друга. Це пояснюється різними в культурі традиціях, правових базах, практиці здійснення господарської діяльності, різними політичними, економічними й інституціональними умовами. Наприклад, у США й Великобританії структура керування елітарна. У компанії діє тільки один орган - рада директорів, що в основному складається зі старших керуючих компанією. Щоб забезпечити дотримання інтересів акціонерів і здійснювати функції стримування й противаг (або функцію нагляду) за діяльністю керування, сучасна унітарна рада директорів буде, як правило складатися з невиконаних директорів, що працюють по сумісництву й інтереси, що представляє, акціонерів.

Неретельні директори призначаються для здійснення діяльності як безпосередніх представників акціонерів - аутсайдерів, які звичайно досить численні й у значній мірі розосереджені. Вони виконують роль у здійсненні об'єктивного спостереження за діяльністю керування в інтересах акціонерів. Вони не виконують функцій по безпосередньому керуванню, але в їхньому обов'язку ставиться здійснення спостережливих і наглядових функцій з метою забезпечення здійснення виконавчим керуванням своєї діяльності в країнах відповідності з уставом компанії й в інтересах власників. У чинність їхнього нейтралітету в таких питаннях і ступені їхньої незалежності на неретельних членів ради директорів часто покладають акціонерами повноваження за рішенням питань від оплаті виконавчих членів ради.

Однак з юридичної точки зору вони несуть таку ж відповідальність за прийняття рішень по керуванню компанією, як і виконавчі директори, і в багатьох випадках одночасно є виконавчими директорами інших компаній. До деякої міри це є ознакою подібності між виконавчими й неретельними директорами, що викликало в багатьох сумніви в їхній дійсній незалежності й ефективності їхньої ролі спостерігачів.

Розділ 3. Удосконалення дивідендної політики ЗАТ «Барошник»

Джерело виплати дивідендів - чистий прибуток суспільства за минулий рік, по привілейованих акціях дивіденди можуть виплачуватися за рахунок спеціально створених для цього фондів (останні використаються для виплати дивідендів у випадку недостатності прибутку або збитковості суспільства). Тому теоретично комерційна організація може виплатити загальну суму поточних дивідендів у розмірі, що перевищує прибуток звітного періоду. Однак базовим є варіант розподілу чистого прибутку поточного періоду. Оскільки законом не передбачається використання нерозподіленого прибутку минулих років для виплати дивідендів, істотно підвищується відповідальність ради директорів і акціонерів відносно напрямків розподілу чистого прибутку звітного року, тобто не можна рік по тому передумати й частина раніше реінвестованого прибутку пустити на виплату дивідендів. Це обмеження деякою мірою порушує права власників відносно можливості використання власних коштів.

Варто звернути увагу на деякі термінологічні особливості. У бухгалтерському обліку й у ряді нормативних документів явно або побічно розрізняють поняття «резервний капітал» і «резервний фонд». Резервний капітал створюється в акціонерних товариствах відкритого типу в обов'язковому порядку, причому напрямку його використання регламентовані законом; зокрема, він не призначений для виплати дивідендів. Проте, суспільство може створювати спеціальні фонди (у тому числі й з назвою «резервні») за рахунок чистого прибутку, які вже й можуть бути використані для виплати дивідендів по привілейованих акціях.

Величина чистого прибутку будь-якої компанії піддається коливанням, не виключена також ситуація, коли вона може відробити зі збитком. Ухвалення рішення про розмір дивідендів у кожному разі є непростим завданням. По-перше, в умовах ринку завжди є можливості для розширення виробничих потужностей або участі в нових інвестиційних проектах. По-друге, нестабільність виплати дивідендів або різка зміна їхньої величини чреваті зниженням курсової вартості акцій.

Додатковим аргументом на користь стабільності дивідендної політики є феномен так називаного «ефекту клієнтури». Під «клієнтурою» розуміється сукупність інвесторів, по тій або іншій причині зацікавлених саме в даній компанії. У кожної компанії складається своя «клієнтура», тобто інвестори, яких цілком улаштовує пропонована компанією політика в області доходів і дивідендів. Оскільки раціональні акціонери більшою мірою віддають перевагу стабільності й певній передбачуваності дивідендної політики, чим одержання якихось екстраординарних доходів, будь-які її зміни повинні вводитися вкрай обережно.

Не випадково багато компаній на Заході воліють виплачувати дивіденди навіть у відносно несприятливі у фінансовому відношенні періоди. Найбільше що часто зустрічається практикою є розподіл серед акціонерів частини прибутку поточного року. Маючи на увазі сигнальний ефект, що має місце при виплаті (невиплаті) дивідендів, компанії віддають перевагу стабільність у відносинах з акціонерами. Крім того, виплата дивідендів навіть при наявності збитків за звітний період має позитивний сигнальний ефект у тому розумінні, що цією акцією керівництво компанії вказує на тимчасовий характер труднощів, з якими зштовхнулася компанія й на правильність її стратегічного курсу.

Також при формуванні дивідендної політики варто звернути увагу на те, які можливості має компанія при формуванні фінансових ресурсів з альтернативних джерел ( крім чистого прибутку компанії ). Основними факторами є:

а) достатність резервів власного капіталу, сформованих у попередньому періоді;

б) вартість залучення додаткового акціонерного капіталу;

в) вартість залучення додаткового позикового капіталу;

г) доступність кредитів на фінансовому ринку;

д) рівень кредитоспроможності акціонерного товариства, обумовлений його поточним фінансовим станом.

При виплаті дивідендів акціями акціонери одержують замість грошей додатковий пакет акцій. Причини застосування даної методики можуть бути різними. Наприклад, компанія має проблеми з готівкою, її фінансове становище не дуже стійко. Щоб хоч якось уникнути невдоволення акціонерів, директорат компанії може запропонувати виплату дивідендів додатковими акціями. До речі, саме такий підхід був застосований багатьма чековими інвестиційними фондами в нашій країні в 1994 р.

Можливий і другий варіант: фінансове становище компанії стійко, більше того, вона розвивається швидкими темпами, тому їй потрібні кошти на розвиток - вони й надходять до неї у вигляді нерозподіленого прибутку.

Нарешті можливі й такі причини, як бажання змінити структуру джерел коштів, бажання наділити успішно працюючий вищий управлінський персонал акціями для того, щоб «прив'язати» їх до фірми й тим самим стимулювати їх ще більш активну роботу й т.п.

При цій методиці акціонери на ділі практично не одержують нічого, оскільки виплачений їм дивіденд дорівнює по величині зменшенню приналежних їм коштів, капіталізованих у статутному капіталі й резервах. Кількість акцій збільшилося, валюта балансу не змінилася, тобто вартісна оцінка активів на одну акцію зменшилася. Проте, певною мірою цей варіант улаштовує й акціонерів, оскільки вони все-таки одержують цінні папери, які можуть бути при необхідності продані ними за наявні.

Залежно від розміру виплачуваного акціями дивіденду ринкова ціна акцій поводиться по-різному. Уважається, що невеликі дивіденди практично не роблять впливу на ціну; якщо дивіденд істотний, ринкова ціна акцій після виплати дивідендів може значно впасти.

Виплата дивідендів акціями може супроводжуватися або одночасним збільшенням статутного капіталу й валюти балансу, або простим перерозподілом джерел власних коштів без збільшення валюти балансу. В економічно розвинених країнах другий варіант зустрічається частіше. У цьому випадку відбувається збільшення статутного капіталу за рахунок зменшення емісійного доходу й нерозподіленого прибутку минулих років.

Що стосується методики дроблення акції, те тут варто звернути увагу на наступні факти. Операція членування акцій на менші акції, називана також їхнім розщепленням або сплитом, не ставиться безпосередньо до форми виплати дивідендів, однак вона може впливати як на розмір дивідендів, так і на курсову вартість акцій. У літературі описані ситуації, коли членування акцій на менші акції приводило до росту капіталізованої вартості компанії через підвищення ліквідності акцій і, отже, росту числа потенційних акціонерів. Так, у лютому 1989 р. компанія «General Motors » уперше з моменту свого утворення в 1955 р. оголосила про членування акцій на менші акції у відношенні 2:1; у результаті ціна акцій різко зросла, що привело до збільшення капіталізованої вартості компанії на 1,3 млрд дол.

Членування акцій на менші акції провадиться звичайно процвітаючими компаніями, акції яких згодом значно підвищуються в ціні. Багато компаній намагаються не допускати занадто високої ціни своїх акцій, оскільки це може відбитися на їхній ліквідності.

Техніка дроблення така. Одержавши дозвіл від акціонерів на проведення цієї операції, директорат компанії залежно від ринкової ціни акцій визначає найбільш кращий масштаб дроблення: наприклад, дві нові акції за одну стару, три нові акції за один стару й т.д. Далі провадиться заміна цінних паперів. Валюта балансу, а також структура власного капіталу в цьому випадку також не міняється - збільшується лише кількість звичайних акцій. Можлива й зворотна процедура - консолідація акцій, кілька старих акцій міняються на одну нову (пропорції можуть бути будь-якими).

Що стосується дивідендів, те тут все залежить від директорату й самих акціонерів, зокрема, дивіденди можуть змінитися пропорційно зміні номінальної вартості акцій, тобто членування акцій на менші акції в принципі не впливає на частку кожного акціонера в активах компанії. Однак якщо нова номінальна вартість і новий розмір дивіденду були встановлені з використанням різних алгоритмів, це може вплинути на одержуваний акціонерами доход.

Слід зазначити, що й ця, і попередня методика мають одну загальну негативну рису - вони супроводжуються додатковими витратами по випуску нових цінних паперів.

Якщо вибирати що краще: 100%-а виплата дивідендів акціями або членування акцій на менші акції в співвідношенні “дві до однієї” то здається, що переважніше 100% -а виплата дивідендів акціями. Тому що на підставі всього вищевикладеного можна зробити висновок, що при дробленні акції фактично капітал акціонера не змінюється, а збільшується лише кількість акцій. Що надалі, звичайно, може привести й до збільшення його капіталу через зрослу ліквідність акції. Але це можливо лише в перспективі. Що ж стосується 100%-ой виплати дивідендів акціями, то тут мають місце наступні переваги. Якщо компанії потрібні кошти на розвиток, то вони надходять до неї у вигляді нерозподіленого прибутку. До того ж це дозволяє змінити структуру джерел коштів або наділити успішно працюючий вищий управлінський персонал акціями для того, щоб «прив'язати» їх до фірми й тим самим стимулювати їх ще більш активну роботу й т.п. До того ж при гострій необхідності в коштах, акціонер завжди може продати акції на фондовому ринку.

Якщо розібрати чи є зміст у тім, щоб залучати банківські кредити для виплати дивідендів, то здається, що змісту в даній операції немає. Тому що це приводить до додаткових витрат, пов'язаним з погашенням кредиту. У результаті це погіршує фінансовий стан компанії, а значить і стан акціонерів. Але якщо виплата дивідендів стосується привілейованих акцій, і якщо немає інших джерел виплати, те, напевно, варто взяти кредит.

Крім того, здається, що доцільно брати кредит лише в тому випадку, коли є впевненість у тім, що вкладені кошти окупляться й принесуть прибуток. У даному ж випадку, кошти будуть просто виплачені у вигляді дивидендів, отже, ніякого доходу не принесуть.

Висновки

 

Дивідендна політика повинна розглядатися у світлі загального фінансового завдання компанії, що укладається в максимізації багатства акціонерів. Це не завжди означає виплату максимальних дивідендів, тому що може бути знайдене більше прибуткове застосування для дивідендів усередині самої компанії. Дивідендна політика має велике значення, тому що вона впливає на структуру капіталу й фінансування компанії, а у випадку з акціонерними компаніями й на інформаційну цінність.

Існує дві точки зору на значення дивідендної політики для загальної оцінки фірми й завдання максимізації багатства акціонерів: одна полягає в тому, що дивіденди не грають ролі при загальній оцінці фірми (теорія відсутності значимості), а інша затверджує, що дивіденди мають велике значення для оцінки фірми (теорія значимості).

Аргументи на користь значимості дивідендів для оцінки фірми взяті із практики й підтверджуються всією попередньою практичною діяльністю на ринку. Існує чотири основних аргументи: інформаційний зміст дивідендів, перевага інвесторами поточного доходу, якість доходу, отриманого у формі дивіденду, і коливання ринкової вартості, які не пов'язані з ефективністю діяльності компанії.

Противагою цим аргументам на користь дивідендних виплат є більше сприятливе оподатковування доходів від приросту капіталу, однак труднощами розгляду питання про оподатковування є те, що вирішальним фактором буде податковий статус окремого акціонера, що часто буде неможливо встановити. Якщо дивідендна політика є чисто фінансовим рішенням, то кількість привабливих інвестиційних проектів, доступних для фірми, буде визначати рівень виплат. Якщо усередині фірми є гарні інвестиційні можливості, то повинні аналізуватися відповідні ціни позикового капіталу й нерозподіленого прибутку. Якщо в цей час інвестиційні можливості відсутні, але вони можливі в майбутньому, то може бути переважніше виплатити дивіденд, щоб акціонери змогли індивідуально знайти найкраще застосування коштам, а не залишати в компанії надлишкові кошти чекаючи майбутніх можливостей з невизначеним результатом.

Щоб оголосити дивіденд, вам необхідно мати достатній поточний або нерозподілений прибуток для його покриття, але для виплати дивіденду вам необхідні наявні кошти. Отже, при ухваленні рішення по дивідендній політиці варто враховувати ліквідність, а також можливості по одержанню позички. У періоди інфляції бухгалтерський облік по первісній вартості завищує операційний прибуток компанії. Виплата дивідендів із прибутку по первісній вартості в такий час приведе до розподілу частини капіталу компанії. Відповідно до закону дивіденди можуть виплачуватися тільки з поточного або нерозподіленого прибутку. Вони не можуть виплачуватися, якщо немає достатнього прибутку для їхнього покриття. Іноді можуть установлюватися законодавчі обмеження на припустимий рівень підвищення дивідендів. Угоди на одержання позички можуть обмежувати або забороняти виплати дивідендів на час строку їхньої дії. Якщо нерозподілений прибуток зменшується через високий рівень дивідендних виплат, то може виникнути необхідність у наступному одержанні додаткового власного капіталу. Це може привести до розмивання контролю за компанією з боку акціонерів.

Досвід показав, що фірми, що завжди мають стабільні дивідендні потоки, звичайно вище котируються на ринку, чим фірми з менш стабільними потоками. Дивіденди можуть виплачуватися у формі додаткових акцій, а не коштів, особливо коли є проблеми з ліквідністю. Членування акцій на менші акції (також називане пільговими випусками) - це те ж саме, що й виплата дивідендів акціями, але звичайно воно провадиться на додаток до виплати дивідендів у грошовій формі.

Список використаної літератури

1.  Національні стандарти бухгалтерського обліку: нормативна база - X.: Фактор, 2003.-100с.

2.  Бандурка О.М., Коробова М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства: Підручник. - К.: Либідь, і 998-312с.

3.  Гридчина М.В. Фінансовий менеджмент: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2003.-136с

4.  Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч.досібник-;К.: МАУП, 2004.-152с.

5.  Кононенко О. Аналіз фінансової звітності1.-X: Фактор, 2006.-144с.

6.  Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку: Навчальний посібник. - :: К.: КНЕУ, 2003.-280С

7.  Фінанси підприємств: Підручник / За ред. професора А.М.Поддєрьогіна -К.: КНЕУ, 1998.-368с

8.  Фінансовий менеджмент: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц./ А.М.Поддєрьогін, Л.Д.Буряк; Н.Ю. Калач та ін. - К.:КНЕУ, 2005 .-294с.

9.  Бланк И.А. Стратегия и тактика управлення финансами. – К.: ИТЕМлтд, АДЕФ-Украина, 1996. – 534 с.

10.  Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. – Х.:ВД «ІНЖЕК», 2007 р. – 240 с.

11.  Десятнюк О.М. Дивідендна політика: формування й аспекти оподаткування // Фінанси України. – 2007. - №2. – С. 21-27.

12.  Дивідендна політика як складова сучасної моделі корпоративного розвитку : Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.04.01 / Наталія Георгіївна Пігуль; Українська академія банківської справи. — Суми, 2006. — 19 с.

13.  Клоченок Л.В. Методичні підходи до обґрунтування рівня дивідендних виплат // Регіональні перспективи. – 2004. - №2-3. – С. 243-245.

14.  Ковалев В.В. Финансовый анализ .– М.: Финансы и статистика, 1998. – 511 с.

15.  Прибуток підприємницьких структур в умовах ринкової трансформації економіки: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.04.01 / Ю.Л. Субботович; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2006. — 20 с. — укp.

16.  Прокопенко І.Ф., Ганін В.І., Петряєва З.Ф. Курс економічного аналізу: Підруч-ник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Прокопенка І.Ф. – М.: Харків: Легас, 2008. – 384 с.

17.  Румянцев С. Міжнародний досвід корпоративного управління // Цінні папери України. – 2006. - №16. – С. 6.

18.  Стахорская С. Украинские АО: дивидендная политика в период становления. // Бизнесинформ. – 1997. - №21. – С. 56-59.

19.  Степаненко А. Участь у розподілі прибутку АТ // Цінні папери України. – 2006. - №15. – С. 24-25.

20.  Стеценко Б. Дивідендна політика акціонерного товариства: українські реалії в контексті світового досвіду. // Цінні папери України. – 2004. –№ 11. – С. 6-7.

21.  Стеценко Б. Політика залишкового дивіденду: можливості використання в Україні // Цінні папери України. – 2006. – №12. – С. 20-21.

22.  Стеценко Б. Розмір дивіденду як фактор оптимізації дивідендної політики корпорації // Цінні папери України. – 2005. – №9. – С. 10-11.

23.  Стеценко Б. Стабілізація дивідендних виплат як фактор оптимізації дивідендної політики АТ //Цінні папери України. – 2006. –№18. – С. 11.

24.  Фінансовий менеджмент акціонерних товариств: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.04.01 / В.Г. Суржик; Нац. акад. держ. податк. служби України. — Ірпінь, 2008. — 17 с.

азмещено на